Вільногірськ, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область
Вільногірськ — місто районного підпорядкування. Розташований за 34 км від районного та за 90 км від обласного центрів. Найближча станція Вільні Хутори на відстані 3 км. Населення — 15,6 тис. чоловік.
Вільногірськ — одне з наймолодших міст на Дніпропетровщині. Його виникнення і розвиток пов’язані з промисловим освоєнням титанових руд, що залягають в районі річки Самоткані. В квітні 1956 року було прийнято рішення про будівництво тут гірничо-металургійного комбінату і робітничого селища, а в липні розпочалося їх спорудження. 16 червня 1958 року рішенням виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів трудящих новоствореному робітничому селищу присвоєно назву Вільногірська в зв’язку з тим, що селище виникло поблизу станції Вільні Хутори. 1 січня 1965 року воно віднесене до категорії міст районного підпорядкування.
На будівництві гірничо-металургійного комбінату знайшла яскраве втілення політика Комуністичної партії щодо зміцнення дружби, братерського співробітництва і взаємодопомоги народів СРСР. Будувати комбінат і нове соціалістичне місто українцям допомагали народи братніх республік. У 1964 році на комбінаті працювали робітники, інженерно-технічні працівники і службовці 22-х національностей. На підприємствах і в установах Вільногірська пліч-о-пліч з українцями трудилися 4250 росіян, понад 600 білорусів та 150 представників інших національностей. Будівельники одержували збірний залізобетон і цемент — з Дніпропетровська і Запоріжжя, металеві труби — з Челябінська і Сумгаїта, ліс — з Архангельська, Комі АРСР, Владимира, екскаватори — з Києва, трактори — з Харкова, автогрейдери — з Орла, автонавантажувачі — зі Львова, прилади точного устаткування — з Москви, Ленінграда та інших міст. З Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших соціалістичних країн сюди постачалися труби великого діаметру, машини, різні інструменти.
З метою прискорення темпів будівництва гірничо-металургійного комбінату на його будівельному майданчику в 1959 році створено трест «Дніпрометалургбуд».
Колектив тресту споруджував також житлові будинки, культурно-побутові установи, підприємства комунального міського господарства. Промислове та житлове будівництво здійснювалось індустріальними методами із застосуванням великорозмірних залізобетонних конструкцій. У 1959 році на гірничо-металургійному комбінаті побудовано дослідну та збагачувальну фабрики, високовольтну електропідстанцію і ряд інших промислових об’єктів. В просторих залах збагачувальної фабрики встановлено найновіше устаткування, всі виробничі процеси повністю механізовано й автоматизовано.
З 1961 по 1963 рік колектив тресту «Дніпрометалургбуд» закінчив будівництва першої і другої черги промислового комплексу гірничозбагачувального комбінату, проклав водопровід від Дніпра до комбінату довжиною 35 км, увів в експлуатацію теплову електростанцію. Протягом 1964—1965 рр. побудовано дослідницький металургійний і електроремонтний цехи, приміщення центральної заводської лабораторії, складського господарства та інші об’єкти комбінату.
В мобілізації зусиль колективу будівельників для прискорення темпів будівництва керівна роль належала партійній організації тресту «Дніпрометалургбуд», яка в 1963 році налічувала 157 комуністів. Секретарем її був В. Й. Ходосевич. На комбінаті діяло 18 цехових партійних організацій. Комуністи очолювали будівельні управління, бригади бетонників, малярів, теслярів та інші важливі ділянки виробництва, ішли в авангарді цих колективів. Приклади зразкової праці показував бригадир теслярів комуніст М. С. Даналакі; колектив його бригади в 1961 році виконував норми виробітку на 120 процентів.
Серед будівельників виросли чудові люди, новатори виробництва. З 1956 року на будівництві працює тесляр Я. І. Кучеренко. Він вчився в школі передового досвіду, згодом став бригадиром. В 1961 році очолювана ним бригада щомісячна виконувала виробничі завдання на 110—115 проц. Від різноробочої до майстра ділянки по механізованих земляних роботах пройшла шлях Л. Г. Горбунова. Поєднуючи роботу з навчанням, вона в 1965 році закінчила металургійний технікум.
У бригадах і будівельних управліннях тресту «Дніпрометалургбуд» під керівництвом партійних, профспілкових та комсомольських організацій широко розгорнулося соціалістичне змагання за максимальне використання техніки і підвищення продуктивності праці. В 1960 році бригадир каменярів В. І. Іванов довів норми виробітку до 115 проц. Змагаючись за гідну зустріч XXII з’їзду КПРС, тесляр-В. М. Дем’яненко в 1961 році виконував виробничі завдання на 122—164 проц. Профспілкова організація тресту «Дніпрометалургбуд», яка в 1963 році налічувала 2440 чоловік, узагальнювала і розповсюджувала досвід роботи кращих будівельників.
Від будівельників не відставали й робітники гірничо-металургійного комбінату. У соціалістичному змаганні добрих показників добивалися сепараторник збагачувальної фабрики М. С. Капинос, сепараторник Г. Т. Онипсенко. Приклади високопродуктивної праці показував машиніст роторного екскаватора О. С. Козир, який у 1962 році виконував щомісячні норми на 110—112 проц. Працюючи на комбінаті з 1958 року, О. С. Козир уміло поєднував трудову діяльність з громадською роботою. Він очолював профспілкову організацію, обирався членом президії обласного-комітету профспілки робітників металургійної промисловості.
Напередодні XXI з’їзду КПРС за прикладом москвичів у будівельних управліннях тресту розгорнулося змагання за звання бригад і ударників комуністичної праці. В тресті «Дніпрометалургбуд» першими завоювали це звання будівельна бригада та бригада бетонників. У 1960 році тут було 7 бригад комуністичної праці, а в 1964 році — вже 26. У змаганні за комуністичну працю брало участь 1685 робітників. На гірничо-металургійному комбінаті в 1964 році змаганням за комуністичну працю охоплено 2139 чоловік.
Партійні організації тресту «Дніпрометалургбуд» і гірничо-металургійного комбінату спрямовували творчу ініціативу робітників та інженерно-технічних працівників на впровадження нової технології і передового досвіду, на підвищення продуктивності праці. В роз’ясненні цих питань важливу роль відігравали агітколективи підприємств. У 1963 році в складі агітколективу тресту «Дніпрометалургбуд» працювало 184 агітатори, з них 129 членів партії. Використовуючи внутрішні резерви, гірники й металурги весь час нарощували темпи виробництва. У 1962 році колектив гірничо-металургійного комбінату виконав план по випуску валової продукції на 123,3 проц. Рік у рік зростав прибуток підприємства. Якщо в 1962 році комбінат одержав прибутку на суму 576 тис. карбованців, то у 1963 році — 1369 тис. крб. Трудящі комбінату, керовані партійною організацією, успішно виконали завдання семирічного плану. В 1965 році випуск валової продукції збільшився на 26,7 проц. проти рівня 1964 року.
За успіхи у виконанні завдань семирічного плану по розвитку кольорової металургії 33 працівники комбінату в травні 1966 року нагороджено орденами і медалями СPCP. Орденом Леніна нагороджено директора комбінату В. В. Варена, сепараторника Г. Т. Онипсенка, орденом Трудового Червоного Прапора — начальника збагачувальної фабрики С. Г. Клапцова, машиніста екскаватора О. С. Козиря, бригадира слюсарів В. О. Ляшенка, сепараторницю збагачувальної фабрики Р. А. Семенчу, майстра В. Г. Стащенка. У серпні 1966 року високих урядових нагород удостоєно 18 працівників тресту «Дніпрометалургбуд». Серед них — орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено каменяра В. І. Іванова, орденом «Знак Пошани» — тесляра В. М. Дем’яненка, начальника будівельного управління № З Г. Ф. Лимаря.
Втілюючи в життя рішення XXIII з’їзду КПРС, трудящі Верхньодніпровського гірничо-металургійного комбінату досягли значних успіхів у виконанні завдань нового п’ятирічного плану. У 1966 році комбінат виконав державний план по випуску валової продукції на 105,1 проц., по продуктивності праці — на 102,4 проц. Здійснювались заходи по дальшому вдосконаленню технології виробництва, механізації і автоматизації виробничих процесів. Випуск продукції у 1966 році порівняно з 1962 зріс у 2,8 раза. Комбінат виробляє тепер 6 видів продукції рідкісних металів, яку одержують понад 250 підприємств Радянського Союзу.
З 1 січня 1967 року цей комбінат перейшов на нову систему планування й економічного стимулювання. Протягом року чотири рази підприємству присуджувались перші місця у всесоюзному соціалістичному змаганні. У 1967 році до фонду матеріального заохочення тут відраховано 1 млн. 200 тис. крб. Всім робітникам і службовцям видано премію в розмірі близько 100 проц. місячного заробітку. Головна увага партійної організації комбінату зосереджена на розв’язанні корінних проблем виробництва — ефективному використанні основних фондів, підвищенні продуктивності праці, дотриманні режиму економії, поліпшенні якості продукції.
Широко розгорнулося серед будівельників соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 50-х роковин встановлення Радянської влади на Україні. Колектив бригади, очолюваний Я. І. Кучеренком, застосовуючи механізоване бетонування фундаментів з допомогою автокрана, домігся значної економії матеріалів і виконав у 1967 році норми виробітку на 142 проц. Бригаді присвоєно звання колективу ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Бригада теслярів В. М. Дем’яненка, що в 1967 році працювала на будівництві житлових будинків, дитячих комбінатів та шкіл міста, свої щомісячні завдання виконувала на 110 процентів. Комплексна бригада мулярів В. І. Іванова в 1967 році зекономила 40,9 тис. штук цегли і забезпечила збереження збірних залізобетонних виробів на суму 68,3 тис. крб. Виробничі норми бригада виконувала на 133 проц. За успіхи в соціалістичному змаганні бригаді присвоєно ім’я 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Одночасно з будівництвом Верхньодніпровського гірничо-металургійного комбінату здійснювалось освоєння його виробничих потужностей, налагоджувався випуск продукції рідкісних металів. В період становлення підприємства виникли труднощі при освоєнні нового устаткування і нової технології виробництва. Це вимагало організації навчання кадрів робітників та інженерно-технічних працівників. Було створено курси для підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Лише в 1962 році різних спеціальностей набули 244 і підвищили кваліфікацію 390 робітників. Велика увага приділялась підвищенню загальноосвітніх і технічних знань трудящих. У 1964 році з тих, які працювали на комбінаті, 1600 чол. мали вищу і середню освіту.
Партійна організація комбінату очолила рух раціоналізаторів і винахідників за удосконалення техніки і технології виробництва. У 1962 році внесено 377 раціоналізаторських пропозицій, від впровадження яких одержано економічного ефекту на суму 254 тис. крб. З кожним роком зростали ряди раціоналізаторів. У 1962 році на комбінаті їх налічувалось понад 220, на 1 січня 1967 року їх було вже 839 чоловік. Багато цінних пропозицій внесли комуністи С. Г. Клапцов, П. Д. Білогай, А. В. Дігтяренко. В 1963 році вони розробили нову схему очистки промислових продуктів, потім впровадили у виробництво новий метод попереднього гідроциклування пісків. На підприємстві щороку зростав економічний ефект від реалізації раціоналізаторських пропозицій. У 1962 році він становив 254 тис. крб., в 1966 — 643 тис. карбованців.
З розвитком підприємства зміцнювалась і зростала партійна організація комбінату. Якщо в грудні 1959 року в ній налічувалось 50 комуністів, то на 1 січня 1967 року тут було 647 членів і кандидатів партії.
В проведенні виховної роботи серед молоді, в залученні її до соціалістичного змагання важливе місце належить комсомольській організації комбінату. У 1958 році в її складі налічувалось лише 7 чоловік, в 1968 році було вже 644 члени ВЛКСМ. Комсомольці брали активну участь у здійсненні заходів по впровадженню нової техніки, промислової естетики, механізації і автоматизації виробничих процесів. У 1965 році понад 200 комсомольцям комбінату присвоєно почесне звання ударника комуністичної праці. Комсомольська організація багато уваги приділяє вихованню молоді на революційних, бойових і трудових традиціях. Вона часто практикує зустрічі комсомольців і молоді з учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн, з передовиками і новаторами виробництва.
Нове соціалістичне місто, що будувалось одночасно із спорудженням та розвитком гірничо-металургійного комбінату, простяглося на кілька кілометрів рівними лініями широких вулиць: ім. Леніна, Дніпровської, Жовтневої, ім. Ленінського комсомолу. Однією з найкрасивіших стала центральна вулиця ім. Леніна. Всі вони асфальтовані, прикрашені зеленими насадженнями. З 1956 по 1966 рік у Вільногірську посаджено 60 тис. декоративних дерев і понад 200 тис. кущів. За рахунок державних коштів споруджено квартали багатоповерхових житлових будинків з центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, газом, електроосвітленням тощо. В 1960 році житловий фонд Вільногірська становив 33 тис. кв. метрів, а на 1 січня 1968 року — 150 млн. тис. кв. метрів житла.
В місті створено розгалужену торговельну мережу. В 1959 році збудовано міський ринок. На 1 січня 1967 року тут налічувалося 17 магазинів і понад 20 кіосків. Населення міста з кожним роком одержує все більше промислових і продовольчих товарів. Товарооборот по відділу робітничого постачання гірничо-металургійного комбінату за період з 1959 по 1967 рік збільшився в 5,6 раза. Добре налагоджено громадське харчування. Працюють 4 їдальні, 12 буфетів, 2 кафе, хлібозавод, фабрика-кухня на 200 місць. В місті 7 підприємств побутового обслуговування, при яких є майстерні для індивідуального пошиву та ремонту одягу і взуття.
Жителі міста мають висококваліфіковану медичну допомогу. В 1961 році у Вільногірську побудовано лікарню на 120 ліжок, аптеку. Лікарня обладнана сучасним устаткуванням, має відділення: терапевтичне, хірургічне, дитяче, пологове, інфекційне, гінекологічне та бактеріологічну лабораторію. У ній працюють 33 лікарі і 94 медичних працівники з середньою освітою.
У 1959 році тут побудовано дитячий садок та дитячі ясла. Протягом 1961 — 1966 років споруджено ще 5 дитячих комбінатів на 280 місць кожний. В 6-ти дитячих комбінатах у 1967 році перебувало 1625 дітей дошкільного віку.
У 1964 році в місті побудовано стадіон, у 1967 — спортивну школу. В роботі добровільних спортивних товариств бере участь близько 1700 чоловік.
Зростає і матеріальний добробут трудящих. Про це свідчить збільшення продажу товарів культурно-побутового вжитку. Порівняно з 1960 роком у 1965 продано більше: холодильників —у 2 рази, пральних машин — у 5,6 раза, телевізорів — у 1,6 раза, піаніно — в 2,5 раза. В особистому користуванні жителів міста в 1968 році налічувалось 83 легкових автомашини, багато мотоциклів і моторолерів.
Розвивається народна освіта, підвищується культурний рівень населения. У 1959 році тут побудовано середню школу № 1, у 1962-у — середню школу № 2 на 960 місць, у 1966-у — середню школу № 3 на 960 місць. Школи мають просторі класи і учбові кабінети, обладнані наочними приладдями. З 1959 року працює школа робітничої молоді.
В 1963 році державні витрати на шкільне навчання по місту становили 66,4 тис. крб. У 1967 році вони зросли до 316,2 тис. крб. У трьох денних та вечірній середніх школах у 1967/1968 навчальному році навчалось 2779 учнів, працювало 170 вчителів, у тому числі з вищою освітою 104 чоловіки. Працює тут і музична школа. У 1967 році в ній навчалось 110 учнів по класу фортепіано, акордеону і баяну. Є також і дитяча художня школа.
В колективі вчителів міста багато справжніх майстрів педагогічної справи. Велику повагу серед населення мають вчителька молодших класів школи № 2 Н. В. Пітюренко, яка понад 20 років віддала вихованню молодого покоління, та учителька молодших класів школи № З П. Г. Дудник. В школах обладнано ленінські кімнати, кутки бойової слави. Проводяться походи учнів по місцях бойової слави, конференції, присвячені революційним і трудовим подвигам радянських людей. Міцні зв’язки учнів шкіл з шефськими колективами промислових підприємств. У 1967 році проведено зустрічі учнів середньої школи № 2 з бригадою комуністичної праці тресту «Дніпрометалургбуд», яку очолював В. І. Іванов.
У 1960 році на базі гірничо-металургійного комбінату засновано металургійний технікум, який має 9 лабораторій і 16 учбових кімнат з найновішим обладнанням, приладами та наочними посібниками. У 1963 році відбувся перший випуск учнів денного відділення в кількості 101 чоловіка. На 1 січня 1968 року в технікумі навчалось на денному відділенні 770, на вечірньому — 605 чоловік.
До послуг населення Вільногірська широка сітка культурних установ. У 1960 році став до ладу широкоекранний кінотеатр «Мир» із залом для глядачів на 400 місць. Є Палац культури металургів на 800 місць, клуб «Будівельник» на 300 місць, червоні кутки, ленінські кімнати, кабінет преси. При Палаці культури металургів та при клубі «Будівельник» працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, вокальний, танцювальний, духовий, естрадний та інші. Значною подією в культурному житті Вільногірська був міський фестиваль, присвячений 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. У 1966 році при активній участі комсомольців і молоді закладено міський Парк культури й відпочинку.
Для підвищення кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників, набування нових професій, вивчення передового досвіду тощо при гірничо-металургійному комбінаті і тресті «Дніпрометалургбуд» діють учбово-курсові комбінати. У 1963 році на громадських засадах створено університет технічного прогресу, який має збагачувальний, металургійний, механічний та інші факультети.
В місті є 8 бібліотек з книжковим фондом 103 тис. примірників. Кожна сім’я Вільногірська передплачує газети і журнали. Тільки на 1967 рік трудящі передплатили 9114 газет і 14 742 журнали.
Про зростання громадської активності населення молодого міста свідчить невпинне поповнення рядів партійних, комсомольських та профспілкових організацій. На 1 січня 1968 року тут було 9 первинних партійних організацій, в яких налічувалось 1412 комуністів. Парторганізації підприємств і установ виявляють постійне піклування про підвищення ідейно-теоретичного рівня комуністів. У 1967/1968 навчальному році в системі політичної освіти працювали 26 шкіл основ марксизму-ленінізму, 3 початкові політшколи, 7 семінарів по вивченню політичної економії та актуальних проблем теорії і практики комуністичного будівництва. В школах і семінарах навчалось 1912 чоловік.
Зросли ряди комсомольських організацій підприємств і установ. На 1 січня 1968 року в місті було 8 первинних комсомольських організацій, в яких об’єднувалось 1937 чоловік. У піднесенні виробництва, розвитку соціалістичного змагання, поліпшенні побутових умов трудящих важливу роль відіграють профспілкові організації. На 1 січня 1968 року Вільногірськ мав 22 профспілкові організації, що налічували 8821 чоловіка.
У 1967 році 8 первинних організацій товариства «Знання», в яких налічувалося 268 лекторів з вищою та середньою освітою, організували для населення 2000 лекцій на політичні, економічні, технічні, медичні та інші теми.
Велику роботу по впорядкуванню міста й культурно-побутовому обслуговуванню населення проводить міська Рада депутатів трудящих, перші вибори до якої відбулися 14 березня 1965 року. В 1967 році до її складу обрано 50 депутатів, серед них передовиків виробництва — крановщика гірничо-металургійного комбінату С. А. Дігтяра, механіка цього комбінату М. П. Іванова й інших. При виконкомі Ради працюють 8 постійних комісій: бюджетна, культурно-освітня, благоустрою, побуту, охорони здоров’я, торгівлі, соціалістичної законності, мандатна. За ініціативою міської Ради проводяться недільники по деревонасадженню, споруджуються спортивні майданчики у дворах мікрорайонів, здійснюється громадський контроль за роботою підприємств культурно-побутового призначення.
Жителі міста беруть активну участь також у діяльності районної і обласної Рад депутатів трудящих. В березні 1967 року депутатом Дніпропетровської обласної Ради депутатів трудящих обрано лаборанта-хіміка Верхньодніпровського гірничо-металургійного комбінату 6. І. Соколенко. Працюючи з 1960 року фільтрувальником цеху виробничого постачання, а з квітня 1966 року лаборантом-хіміком того ж цеху, вона наполегливо добивалась поліпшення якості продукції. За виробничі успіхи у виконанні завдань семирічного плану 6. І. Соколенко в травні 1966 року нагороджено медаллю «За трудову відзнаку».
В місті є добровільна народна дружина, яка налічує в своєму складі 1800 чоловік.
Трудящі підприємств надають шефську допомогу колгоспам «Шлях до комунізму», «Перемога», ім. Жданова та іншим у механізації тваринницьких ферм, будівництві зрошувальних систем, електрифікації тощо. Загальна вартість наданої шефської допомоги колгоспам у 1964 році становила 7369 крб. У підшефних колгоспах трудящі допомогли побудувати зрошувальні системи на площі 80 га. Часто виступають з концертами в підшефних колгоспах колективи художньої самодіяльності Палацу культури металургів, клубу «Будівельник». Члени міського товариства «Знання» читають лекції для колгоспників. У 1967 році вони прочитали понад 50 таких лекцій. Робітники Вільногірська разом з колгоспниками навколишніх сіл влаштовують спільні вечори відпочинку.
Разом з усім радянським народом трудящі Вільногірська виявляють солідарність з в’єтнамським народом в його героїчній боротьбі проти агресії американського імперіалізму. На мітингу робітників гірничо-металургійного комбінату в грудні 1965 року рішуче засуджено агресивні дії і звірства американських імперіалістів у В’єтнамі.
Міцно увійшли в життя міста такі радянські обряди й традиції як урочиста реєстрація новонароджених та шлюбу, проводи до Радянської Армії тощо. Призовники з червоним прапором й оркестром проходять по вулицях міста, де їх зустрічає населення з квітами. З напутнім словом виступають представники партійних і комсомольських організацій, керівники підприємства, батьки. Призовники, відповідаючи, обіцяють виправдати довір’я населення і з честю виконати свій громадянський обов’язок.
Зростає місто, розширюються його зв’язки з іншими містами республіки. Якщо в 1957 році Вільногірськ був зв’язаний асфальтованим шляхом тільки з залізничною станцією Вільні Хутори, то тепер такі шляхи ведуть в усі кінці області, ними курсують автомашини різних марок. Щодня йдуть рейсові автобуси на Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Кременчук, Кіровоград та до інших міст і районних центрів.
У найближчі роки Вільногірськ стане ще більшим і красивішим. Зросте випуск продукції промислових підприємств. У директивах XXIII з’їзду КПРС по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1966—1970 рр. передбачено розширити Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат. В недалекому майбутньому намічено також будівництво молокозаводу, універмагу, міської бібліотеки, нових середніх шкіл, дитячих комбінатів, лікарні. Центральна площа буде оточена красивими будинками, зеленими алеями. Місто розростеться аж до Придніпровської залізниці, де намічено спорудити вокзал. Виростуть нові квартали багатоповерхових житлових будинків.
Трудівники Вільногірська докладають усіх зусиль, щоб своєю працею внести гідний вклад у справу побудови матеріально-технічної бази комунізму.
П. Д. ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ, І. К. ВОРОПАЙ, І. Т. ПЕТЕРС