Відновлення Дніпропетровська після громадянської війни
Трудящі міста, які під керівництвом більшовицької партії зробили значний вклад у справу розгрому внутрішньої і зовнішньої контрреволюції, приступили до мирної праці в дуже складних умовах. У грудні 1920 року відбувся пленум Катеринославської міської Ради, який визначив головні завдання, що стояли перед трудящими. Виступаючи на пленумі, К. Є. Ворошилов, тоді член Реввійськради Першої Кінної, говорив: «Товариші, можливо, по всій Україні немає більш зруйнованого міста, ніж Катеринослав. Нам треба в найкоротший строк привести його в належний стан… Ми можемо і повинні перемогти розруху і злигодні».
Найбільші заводи міста були зруйновані або виведені з ладу. Більшість цехів Брянського заводу не працювала. Мостовий цех у 1920 році випустив 43,9 тис. пудів мостових ферм, а продукція прокатного цеху становила лише 3,34 тис. пудів чавунного і мідного литва, тим часом як у 1913 році Брянський завод давав 410 тис. тонн чавуну та 260 тис. тонн прокату. З 70 металообробних заводів Катеринослава значна частина зовсім не діяла, а решта мала незначну завантаженість. Більшу половину 1921 року заводи «А і С Шодуар» (нині заводи ім. Леніна та ДЗМУ) стояли, а за півріччя з жовтня 1921 по квітень 1922 року завод «А» випустив лише близько 390 тис. пудів мартенівських болванок, прокатав близько 90 тис. пудів заліза для виробництва труб. Завод «Шодуар Б» (нині ім. Комінтерну) в 1921 році зовсім не працював, а в січні—квітні 1922 року виробив лише 8161 пуд лопат. Не кращими були справи і на інших підприємствах міста.
Вкрай зруйнованою була Катерининська (нині Придніпровська) залізниця. Будівлі та обладнання залізниці стали непридатними для дальшої експлуатації. Рухомий склад, який залишився, вимагав капітального ремонту. Перевозки по залізниці в 1921 році становили лише 1,04 млн. тонн проти 35,5 млн. тонн у 1913 році. Занедбаним і напівзруйнованим було комунальне господарство міста, погано налагоджено водопостачання, ще гірше — енергопостачання. Внаслідок воєнних дій було зруйновано 320 будинків; половина тих, що залишилась, вимагала капітального ремонту.
Продовольство було на суворому обліку. Робітники Брянського заводу, які виготовляли воєнну продукцію, в 1920 році одержували посилений пайок — фунт хліба.
За роки громадянської війни різко зменшилася кількість жителів Катеринослава. Якщо в 1917 році населення міста становило 268 тис. чоловік, то в 1920 році воно не перевищувало 189 тис. Багато робітників загинуло на фронтах громадянської війни, чимало з них, рятуючи сім’ї від голоду, переселилися в села.
Величезну роль у справі відбудови господарства міста відіграли рішення X з’їзду РКП(б). Партійний актив Катеринослава, який відбувся в квітні 1921 року, в своїй резолюції одностайно схваливши рішення з’їзду, відзначив, що вказівки В. І. Леніна про нову економічну політику є програмою повсякденної роботи для всіх партійних організацій. Постійне піклування про відбудову промислових підприємств міста і транспорту виявили ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У. Велику допомогу партійним та радянським органам міста в організації цієї справи подавав Ф. Е. Дзержинський. Вживалися рішучі заходи для боротьби з голодом. При Катеринославській губпрофраді почала працювати спеціальна комісія допомоги голодуючим. Особлива увага приділялася забезпеченню дітей. Тільки протягом 1921 року в Катеринославі було відкрито 10 дитячих будинків та багато дитячих їдалень.
Уже з другої половини 1922 року почали оживати заводи і фабрики міста. На Брянському заводі введено в експлуатацію електричний, ливарний і механічні цехи. Після трирічної перерви запрацювала мартенівська піч № 4. Першу продукцію почали видавати середньосортовий та дротовий стани й інші агрегати. З 1 жовтня 1922 року по 1 жовтня 1923 року кількість працюючих на Брянському заводі зросла з 2947 чол. до 7762, на заводі ім. Леніна — з 1452 до 3162, ім. К. Лібкнехта — з 1128 до 1868. Почав працювати завод ім. Комінтерну.
В липні 1923 року брянці задули першу домну, в жовтні дала чавун друга домна. Поступово завод налагодив повний металургійний цикл: виробляв чавун, сталь, прокат. Трудові успіхи колективу Брянського заводу здобули високу урядову оцінку. За сумлінну працю орденом Трудового Червоного Прапора УРСР був нагороджений більшовик, учасник боротьби за встановлення Радянської влади в Катеринославі Н. О. Карташов. Робітники І. Харламов, І. Старостін, А. Емельянов та інші удостоєні були почесного звання Героїв Праці.
Багато передових виробничників поповнили ряди партійних організацій міста. Зростання впливу комуністів на маси з особливою силою проявилося під час святкування 25-ї річниці І з’їзду РСДРП і підготовки до XII з’їзду партії. У ті ж дні свою 25-у річницю відзначила також партійна організація Брянського заводу. Ювілейні дні збіглися з проведенням XI губернської партійної конференції і вилилися в демонстрацію непорушної єдності Комуністичної партії і народу. Роботою конференції керував представник ЦК РКП(б) М. В. Фрунзе.
В день відкриття конференції — 15 березня 1923 року численні робітничі делегації вручили президії конференції червоні прапори і списки безпартійних робітників, які бажали вступити до лав партії. Делегати конференції, висловлюючи волю трудящих, надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну.
Партійні організації міста одностайно підтримали лінію Центрального Комітету партії під час загальнопартійної дискусії восени 1923 року. Загальноміські партійні збори на доповідь представника ЦК КП(б)У Г. І. Петровського «Про внутріпартійне будівництво» прийняли резолюцію, в якій повністю схвалювали лінію ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У та засуджували дії троцькістів.
З великим болем сприйнявши звістку про смерть В. І. Леніна, трудящі міста ще тісніше згуртувалися навколо ленінської партії. Робітники Катеринославського залізничного вузла в резолюції, ухваленій на траурному мітингу, писали: «З ще більшою енергією ми наблизимося до Комуністичної партії, оточимо її міцним колом. З ще більшою вірою в неї, разом з нею ми будемо доводити до кінця почату Іллічем справу визволення пролетаріату. Ми, робітники, покажемо світовому капіталу, що заповіти Ілліча для нас — невмирущі». На багатьох підприємствах загальні збори робітників схвалювали рішення всім цехом, заводом вступити до лав Комуністичної партії. Так було, наприклад, на заводах ім. Петровського, ім. Леніна, на Катерининській залізниці. Тисячі робітників міста вступили до партії по ленінському призову. …
На кінець 1925 року промисловість була в основному відбудована. В місті діяло 92 підприємства цензової промисловості з загальною кількістю робітників 32 638 чол., а також 649 підприємств дрібної і кустарної промисловості. Швидкими темпами відбудовувались підприємства легкої промисловості. На повну довоєнну потужність працювали заводи ім. Петровського, ім. Леніна, ім. Комінтерну. До 1 березня 1925 року на заводі ім. Петровського було пущено капітально реконструйовану найпотужнішу в СРСР доменну піч № 43. Президія ВРНГ України поздоровила робітників і технічний персонал заводу з цією великою перемогою на трудовому фронті.
Відбудова промисловості супроводжувалася поліпшенням добробуту робітничого класу. Так, наприклад, якщо в 1923 році заробітна плата робітника металургійної промисловості в середньому становила тільки 36,6 проц. і металообробної — 43 проц. довоєнного рівня, то на кінець 1925 року вже 97,4 процента. В 1924 — 1925 роках в місті почалася забудова нових робітничих селищ — ім. Фрунзе та ім. Крупської.
Виконуючи заповіт В. І. Леніна про залучення робітників до участі в соціалістичному будівництві на селі, партійні організації міста відрядили на постійну роботу в села губернії понад 300 комуністів. На підприємствах створювалися добровільні організації по шефству над селом. На березень 1925 року шефське товариство на заводі ім. Петровського об’єднувало близько 1500 робітників, а на заводі ім. Леніна — понад 1000 робітників.
Робітничі колективи допомагали селу в економічному і культурному будівництві — у створенні колективних господарств та кооперативів, у будівництві шкіл, клубів, хат-читалень. Разом з сільськими комуністами шефи брали участь у підготовці партійних та загальних зборів селян, засідань сільських Рад, залучали до практичної роботи сільрад і виконкомів безпартійний селянський актив, згуртовували його навколо партійних і комсомольських осередків.
Велику увагу радянські органи приділяли розвитку сітки лікувальних закладів у місті. Вже на 1 квітня 1922 року в Катеринославі працювало 14 лікарень на 1905 місць. В лікарнях було 9 рентгенівських кабінетів, 16 — зуболікувальних, 2 — електролікувальних.
В результаті інтенсивної діяльності органів народної освіти в 1921 році почали працювати Інститут народної освіти (1918—1920 — університет), гірничий і медичний інститути, 5 медичних та педагогічних шкіл, 61 школа соцвиховання, 56 шкіл лікнепу, багато різних курсів.
Важливу роль у підготовці кадрів для промислових підприємств міста відіграли школи ФЗН. Першу таку школу організували в 1920 році на заводі ім. Петровського. Її засновником був С. Ф. Чукмасов, нині професор, доктор технічних наук, завідуючий кафедрою Дніпропетровського ордена Трудового Червоного Прапора металургійного інституту. У школі навчалися Л. К). Лукич — тепер заступник міністра чорної металургії СРСР, О. М. Пеньков, С. М. Кожевников (нині члени-кореспонденти Академії наук УРСР) та інші. У 1922 році в школах ФЗН міста навчалось близько 100 підлітків. Багато вихованців тих шкіл згодом стали інженерами, керівниками різних ділянок промисловості, визначними діячами науки.
В 1922 році в місті працювало 4 театри, музей, 22 клуби, 19 бібліотек.
На клопотання 3-го окружного з’їзду Рад, 20 липня 1926 року Президія ЦВК СРСР перейменувала місто Катеринослав на Дніпропетровськ в честь видатного більшовика, соратника В. І. Леніна — Г. І. Петровського, революційна діяльність якого нерозривно зв’язана з містом.
XIV з’їзд ВКП(б) поставив перед робітничим класом Дніпропетровська завдання — шляхом форсованого розвитку металургії, машинобудування, хімічної промисловості — перетворити місто на потужну базу індустріалізації країни. Згуртувавшись навколо ленінського Центрального Комітету, партійна організація міста дала рішучу відсіч троцькістам та зінов’євцям. В інформаційному листі Дніпропетровського окружкому КП(б)У (жовтень 1926 р.) повідомлялося, що «всі без винятку осередки нашої пролетарської організації засудили і затаврували розкольницьку діяльність опозиції і твердо стали на шлях захисту ленінізму і ЦК партії від маловірів і базік з опозиції».
Вже з перших років соціалістичної індустріалізації країни в Дніпропетровську розгорнулася реконструкція великих підприємств, передусім заводів ім. Леніна, ім. К. Лібкнехта, металургійного устаткування, ім. Артема, ім. Комінтерну, «Червоний Профінтерн» та інших.
У 1927—1928 господарському році, в порівнянні з довоєнним 1913 роком завод ім. Петровського дав чавуну 114 проц., сталі — 116 проц., прокату — 139 проц.; трубопрокатний завод ім. Леніна перевищив довоєнний рівень виробництва сталі на 10 проц., прокату — на 28 проц., по зварних трубах — на 70 проц. і безшовних — майже в два рази. Заводи Кайдацького району знизили собівартість продукції на 8,98 проц., завод ім. Карла Лібкнехта — на 12,7 проц. Підприємства міста набагато перевершили довоєнний рівень виробництва у 1928—1929 році.
Для допомоги трудовому селянству в проведенні колективізації сільського господарства сотні комуністів було відряджено на села. Тільки у 1929 році підприємства міста послали 20 робітничих бригад по ремонту сільськогосподарської техніки, а також тракторну колону в складі 14 машин.
Палкий відгук серед трудящих викликав затверджений у 1929 році XVI Всесоюзною партконференцією перший п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1928—1932 роки. На всіх підприємствах міста панувало велике піднесення, створювались комсомольсько-молодіжні ударні і раціоналізаторські бригади. Так, наприклад, на 28 лютого 1930 року в Кайдацькому районі було 1302 ударні бригади, в Чечелівському — 1557.
До 12 роковин Великого Жовтня металурги заводу ім. Петровського вирішили послати до Москви червоний ешелон з понадплановим металом. За один день вони видали додатково до завдання 5 вагонів чавунних і 5 вагонів сталевих труб, 4 вагони листового і покрівельного заліза, 22 вагони чавуну, 14 вагонів рейок, сортового прокату та іншої продукції. 1 жовтня червоний ешелон вирушив з Дніпропетровська, його супроводила група робітників, очолювана П. А. Блесковим. Напередодні свята ешелон прибув до Москви. Його зустрічали представники численних підприємств столиці. Делегацію дніпропетровців запросили до Кремля, де приймали її М. І. Наліній, А. І. Мікоян, Г. К. Орджонікідзе.
Вже у 1929 році на заводі ім. Петровського було збудовано дві коксові батареї, а у 1930 до ладу стала стотонна мартенівська піч, найбільша в країні. Активну участь у реконструкції старих і будівництві нових промислових підприємств міста брали робітники Ленінграда, Москви, Уралу.
Підхопивши творчу ініціативу робітників Маріуполя і Ленінграда, партійні і профспілкові організації Дніпропетровська розгорнули значну роботу по впровадженню змінно-зустрічного планування і бригадного госпрозрахунку. На вересень 1931 року метод змінно-зустрічного планування був поширений у 215 бригадах підприємств міста, а в листопаді того ж року в 1164 ударних бригадах. Крім того було створено 562 госпрозрахункові бригади: на заводах ім. Петровського та ім. Леніна — 125, на заводі ім. Комінтерну — 73, на ДПРЗ — 68, мостовому заводі — 50, ім. Карла Лібкнехта — 32, на взуттєвій фабриці — 21 та інші.
Робітники металургійних заводів міста взяли активну участь у всесоюзному змаганні металургів, а також у конкурсі на кращий мартен в системі «Дніпросталі». В другому кварталі 1932 року звання кращої домни було присуджено домні № 1 ДЗМУ. На конкурсі мартенів перше місце завоював мартенівський цех заводу ім. Комінтерну. Робітникам цього заводу Я. Г. Чайковському та О. Я. Сороковому було присуджено звання «Кращий сталевар СРСР». Розвиток соціалістичного змагання і ударництва став основним змістом роботи партійних та комсомольських організацій в боротьбі за розв’язання господарських завдань. На заводі ім. Петровського наприкінці 1930 року було 52 молодіжних бригади — 89 проц. всіх комсомольців і молоді заводу. На заводах ім. К. Лібкнехта та ім. Комінтерну ударництвом було охоплено 98 проц. комсомольців і молоді. У 1930 році з 9000 комсомольців міста, безпосередньо зайнятих на виробництві, в ударних бригадах налічувалось 7728 чол., або 85,8 процента.
В роботу по збиранню раціоналізаторських пропозицій активно включились студенти Дніпропетровського металургійного інституту. За їхньою ініціативою на заводі ім. Петровського організувалась технічна «легка кіннота», яка мала завдання — перевіряти, як впроваджувалися у виробництво пропозиції і винаходи.
За рахунок передових виробничників зросли ряди міської партійної організації, яка влітку 1930 року об’єднувала 14 тис. членів ВКП(б) і 8,5 тис. кандидатів, усього 22500 чоловік. Велику роль у виконанні планів, затверджених XIV з’їздом партії, відіграла Дніпропетровська міська Рада. Для більш повного залучення трудящих до роботи в Раді працювало 206 депутатських груп.
Значну увагу приділяли партійні і громадські організації підготовці кадрів масової кваліфікації через систему ФЗН, профтехкурсів тощо. В перших рядах борців за оволодіння основами техніки йшли комуністи й комсомольська молодь. На початку 1931 року 3000 комсомольців і неспілкової молоді були членами товариства «Техніка — масам». Багато молоді навчалося без відриву від виробництва на робітфаках, у вузах.
Спираючись на досягнуті успіхи, трудящі міста під проводом партійних організацій активно включились у боротьбу за успішне виконання другого п’ятирічного плану. Головну увагу міська партійна організація приділяла в той час розвиткові чорної металургії. Добрих виробничо-господарських наслідків за 1933 рік добився колектив заводу ім. Леніна. На кінець року на підприємстві було освоєно і впроваджено 32 профілі товстостінних і 61 профіль тонкостінних труб для автотракторної промисловості, які раніше ввозилися з-за кордону. Досягнення заводу здобули високу оцінку на І з’їзді трубопрокатників, що відбувся у Харкові в жовтні 1933 року. В освоєнні нових профілів труб багато творчої ініціативи проявили інженери І. Є. Власенко, М. О. Тихонов, К. Є. Гнєзділов, майстри М. В. Голод, І. Ф. Яровий, Н. Т. Чекуленко та інші. За успішне виконання плану 1933 року завод ім. Леніна був занесений на Всеукраїнську Червону дошку, організовану до XVII з’їзду ВКП(б) на сторінках газети «Комуніст». Успішно виконали річну програму завод ім. Комінтерну, коксохімзавод та інші.
У налагодженні роботи на підприємствах міста велику роль відіграла постанова ЦК ВКП(б) від 7 травня 1933 року «Про роботу парторганізації металургійного заводу ім. Петровського». Наприкінці травня 1933 року обком КП(б)У заслухав на своєму пленумі доповідь директора заводу ім. Петровського і прийняв постанову «Про стан господарської і партійної роботи на заводі ім. Петровського». На основі рішень ЦК ВКП(б) і обкому КП(б)У було намічено конкретні заходи по ліквідації відставання одного з найбільших у країні металургійних заводів.
Яскравим показником активної участі трудящих у соціалістичному будівництві був дальший розвиток соціалістичного змагання. Воно розгорталося під знаком боротьби за освоєння нової техніки, за дальше піднесення продуктивності праці. Однією з найважливіших форм соціалістичного змагання в роки другої п’ятирічки була боротьба за рентабельність підприємств і відмовлення від державної дотації. Ініціаторами цього руху виступали металурги Макіївського заводу. В місті першим відгукнувся на заклик макіївців колектив заводу ім. Комінтерну. Вже в 1935 році на роботу без дотації перейшли заводи ім. Леніна та ім. Петровського.
Трудівники міста з великим ентузіазмом підхопили почин вибійника О. Г. Стаханова. На заводі ім. Комінтерну одним з перших на почин Стаханова відгукнувся комуніст О. Я. Сороковий. Уже на початок січня 1936 року в мартенівському цеху з 49 комуністів 34 були стахановцями. Вони виконували норму на 200 і більше процентів. Навколо комуністів згуртувались і безпартійні робітники. На багатьох підприємствах від окремих рекордів переходили до створення стахановських колективів.
Партійні організації міста постійно займалися поліпшенням технічного навчання на підприємствах. Серйозна увага приділялась розгортанню технічного навчання робітників без відриву від виробництва, яким керували кращі фахівці міста. Особливо активно включилися в цю роботу колективи транспортного інституту та Інституту фізичної хімії ім. Писаржевського. На підприємствах широко організовано було складання державних технічних екзаменів — техмінімуму. У 1934 році в Дніпропетровську відбулась всеукраїнська комсомольсько-молодіжна технічна конференція, скликана з ініціативи комсомольців заводу ім. Леніна.
Другий п’ятирічний план промисловість Дніпропетровська виконала достроково, на 1 квітня 1937 року. Обсяг продукції промислових підприємств в порівнянні з 1932 роком зріс більше як удвічі. Значну частину заводів було розширено і реконструйовано, на деяких заводах були збудовані нові мартенівські печі. На заводі ім. К. Лібкнехта збудовано перші в СРСР колесопрокатний та новотрубний цехи, що своєю потужністю дорівнювали цілим заводам. Великі реконструктивні роботи проводились і на транспорті.
За роки довоєнних п’ятирічок невпізнанно змінилась технічна оснащеність підприємств, більше ніж удвоє зросла їх потужність. Одним з найбільших трубних заводів країни став завод ім. В. І. Леніна, колектив якого вніс багато нового до розвитку вітчизняної трубної промисловості. В березні 1939 року він був нагороджений орденом Леніна. Мали значні успіхи й інші підприємства. У 1940 році завод ім. Петровського перевищив рівень виробництва 1913 року по чавуну в 2,1 раза, по сталі — у 2,4, прокату — в 2,6. Докорінно змінився і завод ім. К. Лібкнехта. Обсяг виробництва тут у порівнянні з 1917 роком збільшився у 18 разів. На заводі металургійного устаткування (ДЗМУ) в 1940 році вперше в світовій практиці почалося застосування кисневого дуття у доменній печі. В роки третьої п’ятирічки під керівництвом академіка Є. О. Патона на заводі металоконструкцій ім. Бабушкіна почалось промислове освоєння нового виду автоматичного зварювання під шаром флюсу.
Зростала політична свідомість трудящих. День виборів до Верховної Ради СРСР перетворився тут у всенародне свято, в демонстрацію морально-політичної єдності радянського народу. 97,6 проц. виборців Кіровського виборчого округу і 97,3 проц. виборців Амур-Нижньодніпровського виборчого округу взяли участь у виборах до Верховної Ради СРСР. В грудні 1939 року в Дніпропетровську відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. Було обрано 627 чоловік, серед яких 304 члени і кандидати партії.
Трудящі Дніпропетровська йшли в перших рядах борців проти фашизму і війни, допомагали борцям за свободу в багатьох країнах світу. Так, їх підшефними були політичні в’язні Німеччини, Італії та Аргентіни. Дніпропетровська організація МОДРу була однією з кращих в країні. В 1935 році модрівці міста одержали премію ім. К. Цеткін. Своє поздоровлення їм надіслав видатний борець проти фашизму Г. М. Димитров. Підхопивши почин колективу Трьохгорної мануфактури, робітники заводу ім. Комінтерну ухвалили відрахувати до фонду братерської допомоги матерям і дітям героїчного іспанського народу процент свого заробітку. Кошти до цього фонду збиралися і на інших підприємствах міста. 27 вересня 1936 року відбувся мітинг солідарності трудящих міста з іспанським народом, в якому взяли участь близько 30 тис. чол. Тисячі дніпропетровців у травні і жовтні 1937 року зустрічали посланців іспанського народу, які приїздили до міста.
За роки передвоєнних п’ятирічок місто перетворилось на квітучий промисловий і культурний центр Радянської України. Тут проживало понад 500 тис. жителів. Зростали нові благоустроєні робітничі селища. Тільки за три роки другої п’ятирічки в нові квартири переселилися 127 тис. робітників і членів їх родин. Житловий фонд міста швидко збільшувався. Якщо в 1913 році він становив 1526,6 тис. кв. метрів, то в 1940 році — 2144 тис. кв. м.
Виникли нові вулиці. Електрифіковувались робітничі околиці, вводились у дію нові лінії водопроводу, зростала протяжність трамвайних колій. У 1928 році на Чечелівці, де в роки першої російської революції точились барикадні бої, закінчено будівництво Палацу культури металургів ім. Ілліча. Пізніше збудовано Палац профілактики, 2-у робітничу лікарню, поліклініку в Амур-Нижньодніпровську.
В центрі міста і на його околицях було насаджено парки і сквери — парк ім. МОДРу, великий парк культури і відпочинку ім. Чкалова, в якому 6 червня 1936 року стала до ладу дитяча залізниця — школа пропаганди залізничної техніки і місце відпочинку дітей. В благоустрої міста велику роль відіграв комсомол.
Ще в 1931 році за ініціативою комсомольців міськкомунгоспу Дніпропетровська комсомольська організація взяла шефство над упорядкуванням рідного міста.
Багато було зроблено для розвитку лікувальних закладів. У 1939 році в Дніпропетровську працювало 13 лікарень, 23 амбулаторії і поліклініки, 36 лікарських і фельдшерських пунктів на підприємствах, а також 9 дитячих поліклінік і лікарень, 9 тубдиспансерів і тубсанаторіїв для дітей, 11 жіночих і дитячих консультацій, 11 будинків санітарної культури.
Широкого розвитку набула і народна освіта. Ще в 1930—1931 роках було здійснено рішення XVI з’їзду ВКП(б) про загальне обов’язкове початкове навчання дітей. Розгорталася робота по здійсненню загального обов’язкового семирічного навчання. На 1 січня 1939 року в місті працювало 97 загальноосвітніх шкіл, у яких навчалось 63467 учнів, 6 робітфаків на 1762 учні, 11 неповних середніх і середніх шкіл для дорослих з 2949 учнями. В 1930 році на базі відповідних факультетів гірничого інституту виникли нові вузи — металургійний та хіміко-технологічний, крім них відкрито інститут інженерів транспорту та інженерно-будівельний. Всього на 1 січня 1939 року в місті працювало 19 середніх спеціальних учбових закладів та 10 вузів з загальною кількістю студентів близько 20 тис. чоловік.
У 1930 році створено Інститут металів, згодом реорганізований на Всесоюзний науково-дослідний трубний інститут. Тоді ж для ведення науково-дослідної роботи в галузі коксохімії організовано Дніпропетровський філіал Харківського вуглехімічного інституту, пізніше перетворений на інститут. В роки Великої Вітчизняної війни в евакуації він об’єднався з Харківським і дістав назву Українського. В 1929 році академік Л. В. Писаржевський заснував Інститут фізичної хімії, який входив у систему наукових установ Академії наук УРСР. Ще за життя вченого його ім’я було присвоєно інститутові. В 1944 році цей інститут переведено до Києва. Крім того, до війни в Дніпропетровську працював Фізико-технічний інститут, керівником якого був видатний радянський металофізик, академік Г. В. Курдюмов. В Інституті гірничої механіки Академії наук УРСР працювали академік О. М. Динник, академік АН УРСР Г. М. Савін та інші. В 1944 році Фізико-технічний інститут переведено до Москви, а Інститут гірничої механіки — до Києва. За ініціативою академіків М. М. Доброхотова і В. М. Свєчникова в 1939 році в Дніпропетровську створено філіал Інституту чорної металургії Академії наук УРСР. Всього напередодні Великої Вітчизняної війни в Дніпропетровську працювало 17 науково-дослідних інститутів і станцій.
Вже в перші роки після революції в місті була створена літературна група «Молодая кузница», виходили літературні журнали «Молодая кузница», «Мартен», а трохи пізніше «Зоря» і «Штурм», в яких друкувалися твори радянських поетів Д. Кедріна, О. Ясного, А. Кудрейка. Тут починали свою літературну діяльність М. Светлов, М. Голодний.
На заводі ім. Петровського, при редакції газети «Ударник», в 1929 році виникла робітнича літературна група «Плавка», в якій починали свій творчий шлях інші дніпропетровські поети і прозаїки. В 1934 році було створено Дніпропетровське обласне відділення Спілки письменників України. До його складу входили: М. Строковський, М. Шехтер, М. Минько, П. Харламов, Д. Сергієв, О. Билінов та інші.
Бурхливо розвивалось театральне життя. В 1927 році тут починають працювати один з найстаріших українських радянських театрів — драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка (створений у Києві в березні 1919 року) та російський драматичний театр ім. О. М. Горького. З діяльністю театру ім. Шевченка зв’язане творче життя видатних майстрів сцени І. О. Мар’яненка, Г. І. Борисоглібської, Н. М. Ужвій, Д. І. Антоновича, Л. М. Гаккебуш, О. І. Сердюка, А. П. Хорошуна. Одним з організаторів театру і першим його художнім керівником був учень К. С. Стані-славського О. Л. Загаров. У формуванні творчого обличчя мистецького колективу відіграв роль і О. П. Довженко, який у роки громадянської війни був першим комісаром театру; одним з перших його завлітів був П. Г. Тичина.
Театри ім. Шевченка, ім. Горького, опери та балету, юного глядача здійснили в довоєнні роки чимало талановитих постановок творів класичної і радянської драматургії, оперних і балетних вистав.
Культурні потреби населення задовольняли також 6 кінотеатрів, 30 клубів, 5 музеїв, 120 бібліотек з книжковим фондом близько 1 млн. томів. У місті видавалося 29 газет загальним тиражем 203,6 тис. примірників.
Широкого розвитку досягла художня самодіяльність. В профспілкових, студентських клубах виникло багато драматичних гуртків. Особливо популярними серед робітників були творчі колективи «Сині блузи» і «Живі газети». Самодіяльний театр став одним з важливих чинників ідейного і естетичного виховання трудящих, виразником їхньої зростаючої культури.
В розвиток українського радянського образотворчого мистецтва вагомий внесок зробили художники Дніпропетровська М. І. Сапожников, М. М. Панін, М. С. Погребняк, С. І. Слободянюк-Подолян, В. В. Коренев, А. С. Куко, Г. А. Невечеря, скульптор О. І. Жирадков та інші. В місті регулярно влаштовувались обласні виставки художніх творів. У 1925 році тут створено художнє училище, а в 1939-у — обласне відділення Спілки художників України. У 1935—1937 роках велику допомогу художникам міста подала група московських та ленінградських художників у складі: І. І. Бродського, П. Й. Білоусова, В. М. Кучумова, Ю. М. Непринцева, Б. В. Щербакова, які працювали над створенням портретів передових людей промисловості, залізничного та водного транспорту, сільського господарства і культури. Понад 70 праць, створених цими художниками, було передано Дніпропетровському художньому музею.
Трудящі міста, як і весь радянський народ, під керівництвом Комуністичної партії у передвоєнні роки добилися значних успіхів у розвитку промисловості та в культурному будівництві.