Виникнення і розвиток міста Дніпропетровськ
Дніпропетровськ — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Дніпропетровської області. Великий вузол залізничних, автомобільних, водних шляхів та авіаліній. Розташований на правому і лівому берегах Дніпра. Відстань до Києва залізницею 592 км, до Москви — 1014 км. Населення — 837 тис. чол. Адміністративно поділяється на 5 районів: Амур-Нижньодніпровський, Жовтневий, Кіровський, Ленінський, Червоногвардійський.
Дніпропетровській міській Раді депутатів трудящих підпорядковані Ігренська і Придніпровська міські Ради, а також Таромська і Чаплинська селищні Ради.
Про заселення в стародавні часи території, на якій розташоване місто, розповідають численні археологічні знахідки. В урочищі Аптекарській балці, на Комсомольському острові досліджено рештки стоянок доби палеоліту (40—16 тис. років тому). В парку ім. Т. Г. Шевчека (кол. Потьомкінський сад) знайдено рештки неолітичного поселення та майстерні по обробці каміння (VI—IV тисячоліття до н. е.).
Кількість стародавніх поселень на цій території значно зросла в період міді та бронзи (III—І тисячоліття до н. е.). По вулиці Серова, в Севастопольському парку та на місці Нагорного ринку досліджувалися поховання в курганах, в парку ім. Т. Г. Шевченка та інших місцях — залишки споруд тих часів. У V—III століттях до н. е. на території міста були окремі скіфські поселення. Про це свідчать знахідки на вулиці Барикадній (кол. Кудашівська) та на місці Нагорного ринку.
В околицях міста понад Дніпром збереглися рештки слов’янських поселень черняхівської культури (II—V) та VIII століть н. е. Біля селищ Лоцманської Кам’янки та Старої Ігрені збереглися рештки поселень періоду Київської Русі (XI— XII століття). Поховання кочівників (XIII—XV століття н. е.) досліджено на території гірничого інституту, історичного музею та заводу ім. Петровського.
В 1777 році азовським губернатором В. О. Чертковим за наказом Г. О. Потьомкіна в гирлі річки Кільчені, там, де вона впадає в Самару, на північ від сучасного Дніпропетровська, в межах нинішнього Новомосковського району було закладено місто, назване на честь Катерини II Катеринославом. Через 4 роки в ньому було понад 200 невеликих будинків і 2194 мешканці. Проте місцевість для будівництва міста була невдалою. Ця низина весною затоплялася повінню, після спаду води надовго залишалось болото.
22 січня 1784 року Катерина II підписала указ, в якому говорилося, що «губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепр у Кайдака…». Будувати його почали на місці запорізької слободи Половиці, яка виникла ще в 40-х рр. XVIII століття. Тут були зимівники козацьких старшин Микити Коржа, Лазаря Глоби й інших. 9(20) травня 1787 року на горі, де тепер Жовтнева площа, відбулась закладка Катеринослава — центра Катеринославського намісництва.
В проектуванні і будівництві міста брали участь видатні російські архітектори І. Є. Старов, В. И. Стасов, А. Д. Захаров. Забудова території почалася вздовж Дніпра з двох протилежних кінців, розділених глибокими ярами. В нагорній частині міста в 1790 році за проектом І. Є. Старова було споруджено палац князя Потьомкіна.
У 1797 році Павло І перейменував місто на Новоросійськ. У 1802 році Катеринославу було повернуто його назву і надано ранг губернського міста.
Уже восени 1794 року в Катеринославі почала працювати велика казенна мануфактура, яка складалася з двох фабрик: суконної, що була переведена сюди разом з робітниками—кріпосними селянами з містечка Дубровного Могилівської губернії, та шовково-панчішної — з підмосковного села Купавни, для якої закупили робітників за 16 тис. крб. на аукціоні.
У 1797 році на суконній мануфактурі працювало 819 постійних робітників, у т. ч. 378 жінок, 115 дітей. Більшу частину робітників становили жінки на панчішній мануфактурі. Жили робітники в казармах, побудованих на місці сучасного Центрального ринку (Озерна площа) та на березі Дніпра, де виникла фабрична слобідка. До мануфактур було приписано також 1186 чол. сільського населення. Їх оселили на річці Мокрій Сурі, де виникла слобода Сурсько-Литовська.
Крім багатьох дерев’яних будівель, зведених за проектом відомого архітектора Ф. І. Волкова, для мануфактур було споруджено 3 великі кам’яні корпуси, один з них зберігся до нашого часу. Умови роботи на мануфактурах і на будівництві міста були дуже тяжкими. Від холоду, голоду, непосильної роботи сотнями гинули люди. Це змушений був визнати навіть Потьомкін. В листі до підрядчика Фалеева (1789 р.), одного з винуватців масової загибелі людей, він писав: «А тепер тільки скажу про число померлих, яких не могло б більше і в чуму загинути.
Що користі доставляти людей, коли їх морять, мов навмисне».
Побої робітників були звичайним явищем. Без дозволу фабричного начальства вони не могли навіть одружуватися. Мануфактура часто через збитки припиняла роботу, затримуючи виплату грошей. В окремі періоди робітники одержували копійки за свою працю. Так, наприклад, на панчішній мануфактурі за перше півріччя 1795 року робітники-відрядники (72 чол.) одержали всього 47 крб. 08 коп. В іншому випадку 170 чоловікам не платили грошей протягом 9 місяців. З цього приводу в офіційних звітах повідомлялось, що «фабричні люди, не одержуючи вчасно платні, вкрай знесилюються». В звіті мануфактури від 26 березня 1797 року вказувалося також на «непорядне та недосконале» влаштування робітничих помешкань. Це були нашвидку збиті будинки, пристосовані тільки для літнього часу. Своєрідним протестом проти сваволі адміністрації та жахливих умов праці були часті втечі робітників з мануфактури.
Підприємства міста переробляли в основному сільськогосподарську сировину. Лише в 1832 році було засновано невеликий чавуноливарний завод Заславського — перше підприємство на Катеринославщині такого профілю. Працювало тут 15 робітників. За даними 1850 року, крім нього, в місті діяли 1 суконна, 2 миловарні, 7 салотопних, 5 свічкових мануфактур та шкіряний завод.
Наявність цих, хоч і невеликих підприємств, сприяла пожвавленню торгівлі. З різних міст Росії до Катеринослава привозили сіль, металеві вироби, хутра, а звідси вивозили чавуноливарні вироби, сукна, шкіряні вироби, мило, свічки, продукти сільського господарства. П’ять разів на рік в місті збиралися ярмарки. Відомий етнограф і публіцист О. С. Афанасьєв-Чужбинський, який тричі побував у губернському центрі, писав: «Я пробув у Катеринославі днів чотири під час Петропавлівського ярмарку, бажаючи подивитися на різноманітний люд, що зійшовся та з’їхався сюди з околиць. …Не скучно було ходити цими жвавими людськими коридорами й розглядати різноманітні групи покупців».
Наприкінці 40-х років XIX століття в Катеринославі проживало близько 9 тис. чоловік, у 1853 році — 13 тис., на початку 60-х років — до 19,5 тис. чол. Соціальний склад населення у 1862 році був таким: дворян — 2075 чол., купців — 1042, міщан — 8119, селян — 1839, духівництва — 248, військових — 3611, майстрових робітників та інших — 2884 чоловіки. І все ж це ще було глухе провінціальне місто. На 1862 рік в ньому налічувалось 3060 дерев’яних і 315 кам’яних будинків.
Під час своєї поїздки до Криму на лікування в Катеринославі деякий час (у червні 1846 року) перебував відомий революціонер-демократ В. Г. Бєлінський.
В одному з своїх листів він писав: «Це місто, як і всі міста Новоросії, побудовано Потьомкіним, який хотів з нього зробити південну столицю Росії. І було де! Катеринослав стоїть біля Дніпра, на високому березі… Місто дуже оригінальне: вулиці прямі, широкі, є будинки порядні, але здебільшого мазанки». Таким лишився Катеринослав і на 60-і роки. Тільки 5 вулиць міста мали бруківку. В 1863 році Катеринослав мав лише 5 лікувальних установ, у т. ч. губернську лікарню.
Розвиток культури в місті в кінці XVIII та першій половині XIX століть відбувався під впливом великих політичних і культурних центрів Росії й України — Петербурга, Москви, Києва. При заснуванні Катеринослава передбачалось створити тут університет, музичну академію, театр. В 1787 році сюди було навіть відряджено композиторів Джузеппе Сарті, І. О. Хандошкіна, скульптора Ф. І. Шубіна, професора М. Г. Ліванова й інших. Та задум перетворити місто у великий культурний центр не здійснився в ті часи.
Тільки 1793 року в Катеринославі відкрито перше народне училище, а 1809 року — гімназію. Тут працював відомий художник Ф. І. Рєпнін-Фомін, а в середині XIX століття викладав природничі науки вчений, композитор і громадський діяч П. П. Сокальський. У 1862 році в місті було 29 учбових закладів, де навчалося 895 чоловік. Крім гімназії, повітового і парафіального училищ, всі учбові заклади були приватними.
Ще 1796 року тут вийшла друком книжка «Повчання сину», автором її був поміщик В. Золотницький. Друкувалась вона в колишній похідній потьомкінській друкарні, яку роком раніше передано місту Катеринославу.
В різні часи в Катеринославі перебували видатні діячі російської та української культури і науки, які справили значний вплив на громадсько-культурне життя міста. В травні 1820 року тут відбував заслання О. G. Пушкін. У дні перебування поета в місті розповідали про втечу з катеринославської тюрми двох закутих в кайдани в’язнів (братів Засоріних). З цим випадком пов’язаний сюжет поеми О. С. Пушкіна «Брати-розбійники». В 1833 році сюди приїздив І. К. Айвазовський. Під час Кримської війни, коли в місті було розташовано багато госпіталів, тут побував видатний російський хірург М. І. Пірогов.
В Катеринославі пройшли дитинство і юність однієї з перших російських письменниць О. А. Ган (1814—1842 рр.), самобутній талант якої оцінив В. Г. Бєлінський. В місті жив і працював В. М. Єлагін, автор романів «Губернський карнавал», «Відкупна справа», «Поль Іванович», «Вовчі сльози» (деякі з них були видруковані в некрасівському «Современнике»). Уродженцем Катеринослава був і публіцист М. Н. Стопановський, співробітник російського демократичного сатиричного журналу «Искра».
На початку 40-х років XIX століття антрепренер мандрівної трупи І. Ф. Штейн збудував в Катеринославі на Новодворянській вулиці (нині вул. Дзержинського) дерев’яне приміщення першого міського театру. Пізніше, в 1847 році, було збудовано кам’яне приміщення театру А. І. Луцького.
У 1838 році в Катеринославі почала виходити перша газета «Екатеринославские губернские ведомости». Значною подією тут було відкриття 8 жовтня 1859 року першої телеграфної станції, яка зв’язала Катеринослав з Петербургом, Москвою, Варшавою, Києвом, Одесою та іншими містами.