Благодатне, Амвросіївський район, Донецька область
Благодатне (до 1926 року — слобода Амвросіївка) — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Кринці (притоці Міусу), за 10 км від районного центру і залізничної станції Амвросіївка. Населення — 4,5 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковано населені пункти — Велике Мішкове, Мала Шишівка, Новоклинівка, Новопетрівка, Свистуни, Сіяч, Жукова Балка, Котовське, Родники.
Поблизу Благодатного виявлено залишки поселення доби неоліту. Розкопано курган з похованням доби міді. На околиці села Новоклинівки знайдено знаряддя праці раннього палеоліту та пізньопалеолітичну майстерню по обробці кременю.
У 1777 році на місці теперішнього села донський старшина А. Г. Луковкін заснував хутір. Тут селилися селяни-втікачі, яких приписували на його ім’я. Спочатку вони відбували порівняно невеликі повинності, але вже у 90-х роках XVIII ст. панщина досягла 3—4 днів на тиждень. Селяни змушені були відбувати також станичні, військові та державні повинності. Великим тягарем лягала на їхні плечі подушна подать. В останньому десятилітті XVIII ст. на Дону було введено рекрутську повинність. За царським указом, виданим 1796 року, селяни були позбавлені права переходу до іншого поселення і закріплювалися за тими старшинами, на чиїх землях жили. Отже, втеча на Дон не рятувала селян від кріпосного ярма, «царський уряд, немов бурмистер старого пана, побіг за ними навздогін, щоб допекти їм і на новому місці».
У 1786 році в слободі Луковкіній-Кринській — так називалося поселення — було 103 двори з населенням 416 чоловік. За переписом 1801 року, тут налічувалося вже 509 дворів, у яких проживало 3184 чоловіка. В першій чверті XIX ст. слободу названо Амвросіївкою (на ім’я її власника Амвросія Луковкіна). Входила вона до Черкаського заказу, а після утворення округів (1835 рік) — до Міуського округу Землі Війська Донського. Населення слободи займалося переважно хліборобством — вирощувало пшеницю, жито, овес і ячмінь. Було розвинуто також гончарне та ковальське ремесла, виробництво вапна. Жили селяни у хатках, побудованих з каменю, глини, саманної цегли, критих соломою або комишем. Носили домотканий одяг. У 1820 році жителі слободи брали участь у повстанні донських селян проти кріпосників. Луковкін викликав військо, яке вчинило жорстоку розправу над повсталими. Багатьох били різками, а найбільш активних заслали до Сибіру.
Напередодні реформи, у 1859 році, в Амвросіївці було 542 двори, проживало 3473 чоловіка. Під час реформи 1861 року в слободі виділено 3 сільські общини: Благодатну, Зарічномиколаївську і Щеховську, а також — общину селища Ясенівського (Краснова), що утворилося поблизу слободи у 1855 році з переселенців із станиці Вешенської. Про те, як пограбували селян Амвросіївки під час реформи, видно хоча б з викупного договору, складеного ясенівською громадою та поміщицею Красновою. За умовами договору, ясенівці одержали по 3,1 десятини орної землі на ревізьку душу (всього тут налічувалося 73 душі). Кожний наділ коштував 133 крб. сріблом, але краща і більша частина землі залишилась у поміщиці. Всього ж по селу поміщикам Луковкіним було відмежовано 27 411 десятин, а Щеховській — 2944 десятини.
У післяреформений період поміщицькі та селянські господарства дедалі більше втягувалися у сферу товарно-грошових відносин. Наприкінці XIX — початку XX ст. в слободі Амвросіївці щорічно відбувалося по 4 ярмарки, на яких торгували великою рогатою худобою, кіньми, вівцями, залізними, галантерейними та кустарними виробами. Грошовий оборот окремих ярмарків досягав 100 тис. карбованців.
Швидко відбувався процес класового розшарування села. За даними 1897 року, з 259 дворів Благодатної общини 56 було заможних, 203 бідняцькі й середняцькі, з них 70 безземельних. На 133 бідняцькі й середняцькі господарства припадало 207 десятин надільної землі (в середньому по півтори десятини на двір). Орендованої і купленої землі селяни майже не мали. Намагаючись вирватись із злиднів, частина з них переселилася до Сибіру та на Далекий Схід. У своїх заявах про переселення, що їх у 1884 році подавали наказному отаманові Війська Донського 316 селянських родин Амвросіївської волості, в т. ч. мешканці слободи, вони писали, що страшенно бідують, не можуть не тільки сплачувати податі, але й утримувати свої сім’ї.
Наприкінці XIX — початку XX ст. маєтки спадкоємців Луковкіна стали власністю Мазаєвих та ще двох поміщиків, у яких великі ділянки землі орендували місцеві куркулі. Останні використовували частину цієї землі самі, іншу дрібними ділянками здавали у суборенду біднякам за підвищену плату. Високі орендні платежі розоряли бідняцькі господарства. Багато селян цілими родинами наймитували у поміщиків і куркулів або в пошуках заробітку йшли на відхожі промисли.
Амвросіївка на той час була чималою волосною слободою, яка належала до Таганрозького округу Області Війська Донського. У кожній з трьох общин, що входили до слободи, обиралося сільське правління в особі старости і писаря. Лише на початку XX ст. тут відкрили фельдшерський пункт на 5 місць, де працювали фельдшер і акушерка, вони обслуговували населення також усіх сусідніх слобід і селищ. Першу школу — двокласне сільське училище — в Амвросіївці відкрито 1877 року, однокласне — 1882. В них навчалася лише незначна частина дітей, переважно заможних батьків.
У 1905 році, в умовах загального революційного піднесення в країні, під впливом подій у Макіївці, Ростові-на-Дону та інших містах півдня, трудящі Амвросіївки піднялися на боротьбу проти своїх експлуататорів. 23 серпня в слободі відбулося селянське заворушення, спричинене підвищенням орендної плати за землю. На чолі з бідняком Я. Д. Стрюком селяни рушили до економії землевласника Мазаєва, вимагаючи, щоб він здавав землю в оренду невеликими ділянками та зменшив платежі. Переляканий Мазаєв погодився спочатку задовольнити вимоги. Але рота солдатів і сотня козаків, що прибула до слободи на його прохання, розправилася з учасниками виступу. Найактивніших з них — Я. Стрюка, В. Соловйова, В. Івашину, Т. Мартиненка та Г. Медяника — заарештували і відправили до таганрозької окружної тюрми.
Уродженці Амвросіївки брали участь у революційних подіях, що відбувалися і в інших місцях країни. Один з них I. С. Білостоцький — член партії з 1904 року, у 1911 році працював токарем на Путіловському заводі. Потім його було відряджено до ленінської партійної школи в м. Лонжюмо (Франція). 1912 року, під час Празької конференції, його кооптували до складу ЦК РСДРП.
Імперіалістична війна стала новим тягарем для трудового селянства. Господарства бідняків і середняків розорялися. На початок 1915 року дворів у слободі було 1009, а населення — 7882 чоловіка.
Про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції трудящі села дізналися від таганрозьких робітників. 5 березня у слободі відбувся багатолюдний мітинг, на якому представник Таганрозького комітету більшовиків розповів про події у Петрограді. В середині березня 1917 року було обрано Амвросіївську волосну Раду, в якій переважали більшовики; очолював її більшовик В. Т. Руденко. У квітні більшовицька організація Макіївського гірничого району послала до слободи групу робітників на чолі з Т. С. Іваненком, які роз’яснювали тут рішення Квітневої конференції РСДРП(б). Першого травня 1917 року у слободі відбувся багатолюдний мітинг і демонстрація. На мітингу від більшовиків виступали місцевий житель П. С. Білостоцький та робітник з Таганрога. Промовці вимагали передачі влади Радам, а також негайної конфіскації поміщицьких земель. Під впливом більшовицької агітації селяни уже в липні почали відбирати у поміщиків Мазаєва та Михалкова землі, сінокіс, запроваджували свої орендні ціни.
Радянську владу в Амвросіївській волості було проголошено в середині листопада 1917 року. Переобрана волосна Рада, яку очолював Т. С. Іваненко, конфіскувала у поміщиків худобу, інвентар і роздала їх слобідській бідноті. Та соціалістичні перетворення були перервані на початку грудня 1917 року, слободу захопили білокозаки Каледіна. У січні 1918 року під ударами загонів Червоної гвардії каледінці відступили.
На початку травня 1918 року в Амвросіївку вступив загін австро-німецьких окупантів. Конфісковану при Радянській владі і передану селянам худобу, а також інвентар інтервенти повернули поміщикам. Німецькі солдати безчинствували, забирали у селян сіно, хліб, м’ясо та інші продукти. Багато жителів боролися проти загарбників у партизанському загоні, створеному влітку за допомогою таганрозьких більшовиків. Цей загін налічував 22 чоловіка. У грудні Червона Армія вигнала інтервентів із слободи, але наприкінці місяця Амвросіївку захопили красновці. У січні 1919 року їх теж вигнали з слободи, а в травні Амвросіївка опинилася під владою денікінців.
Трудящі не припиняли боротьби проти ворогів Радянської влади. У другій половині 1919 року вони створили партизанський загін, який боровся з денікінцями. Чимало амвросіївців воювали за владу Рад у Червоній Армії. Наприклад, П. О. Бродяний був бійцем кавалерійського загону 75-ї дивізії; у Першій Кінній армії перебували Г. А. Козиренко і П. М. Малов.
Наприкінці грудня 1919 року бійці 1-ї бригади 9-ї стрілецької дивізії та 11-ї кавалерійської дивізії Першої Кінної армії після тяжких боїв вибили денікінців із слободи. Під головуванням таганрозького робітника, більшовика Ф. В. Євмененка, почав працювати ревком. Створено було партійний осередок, секретарем його обрали І. Рубцова. У травні 1920 року проведено вибори до сільських Рад: Благодатнівської, Зарічномиколаївської, Щеховської та Ясенівської, які пізніше, 1921 року, об’єдналися в Благодатнівську сільську Раду. Очолив її член більшовицької партії з 1917 року В. В. Жирков. На той час, у травні — червні 1920 року створилася тут комсомольська організація. Першим її секретарем була Антоніна Рубцова.
Партійні та радянські органи боролися з контрреволюцією та бандитизмом. У травні 1920 року куркулі, незадоволені продрозверсткою, вчинили заколот. Влітку 1921 року в слободу вдерлася махновська банда, у сутичці з якою загинули комуніст Ф. В. Давиденко, комсомольці І. І. Малахатка, І. Вовченко, Я. Фартух, О. Китайський, працівник сільради І. І. Низовий.
В липні 1920 року місцева біднота об’єдналася в комітет незаможних селян, головою комітету був П. М. Войков, робітник цементного заводу. Комнезамівці допомагали вилучати у куркулів захований хліб, здійснювали перерозподіл земельного фонду. На основі аграрних законів Радянської влади селяни Амвросіївки одержали 4501 десятину орної землі, конфіскованої у поміщиків. Земельний фонд мав також і КНС, який використовував його для подання допомоги бідняцьким господарствам. Сільській бідноті надавалася також допомога для придбання сільськогосподарського реманенту.
Після закінчення громадянської війни селяни відбудовували сільське господарство. З 1923 року діяли 6 млинів, 8 кузень, маслозавод. За переписом 1923 року, з 5697 жителів слободи неписьменних було 75 проц. Для дорослих створювалися школи лікнепу. 1922 року тут працювали 3 початкові школи, 1924 року відкрито семирічку. 1922 року з ініціативи комсомольців створено клуб, при якому почали роботу бібліотека і драматичний гурток; тут же читалися лекції, проводилися інші заходи.
В 1926 році слободу Амвросіївку було перейменовано на село Благодатне (за назвою сільради). Ще в період відбудови народного господарства, у 1925 році, в слободі організовано перше господарство соціалістичного типу — комуну «Сіяч», яка об’єднувала 20 селянських дворів. Організаторами комуни були 5 бідняків — брати Заярні. Головою працював М. М. Заярний. Комунари обробляли 545 га землі, вирощували хліб, овочі, розводили велику рогату худобу та овець. З кожним роком господарство міцніло. Комунари спорудили нові житлові будинки, а також господарські приміщення.
В період масового колгоспного руху, 1 лютого 1930 року в Благодатному було організовано колгосп ім. Загиблих комунарів, 20 лютого — колгосп «Сталінський металіст». Головою першої артілі обрали активного учасника громадянської війни комуніста П. О. Бродяного; другої — Д. Г. Дмитренка. 1934 року на базі колгоспу ім. Загиблих комунарів створено два господарства: ім. Загиблих комунарів та «Більшовик». Комуну «Сіяч» реорганізовано в однойменну сільськогосподарську артіль, яку 1940 року названо іменем Миколи Щорса. На шляху нового життя колгоспникам довелося долати серйозні труднощі. Не вистачало тяглової сили для обробітку землі, слабкою була ще дисципліна праці. 1930 року артіль ім. Загиблих комунарів засіяла 1202 га землі, «Сталінський металіст» — 3200 га. Та все ж рік завершився успішно. До листопада 1931 року артіль ім. Загиблих комунарів здала державі 196 тонн зерна і виконала план хлібоздачі на 106 проц., артіль «Сталінський металіст» — 176,4 тонни зерна і план — на 108 процентів.
Керівником колгоспного будівництва була сільська партійна організація, яка 1930 року налічувала 23 комуністи. Комсомольська організація об’єднувала 46 юнаків і дівчат. Навесні 1931 року партійні організації було створено і у колгоспах. За допомогою політвідділу Новоамвросіївської МТС вони провели велику роботу щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів Благодатного. В артілях ліквідували знеосібку, створили виробничі бригади, за ними закріплювали землю, худобу, інвентар. Десятки агітаторів, серед них комуністи П. О. Бродяний, В. Є. Ходун та інші, роз’яснювали селянам рішення партії та уряду з питань колгоспного будівництва, закликали їх зміцнювати трудову дисципліну, підвищувати врожайність сільськогосподарських культур.
Восени 1935 року серед колгоспників розгорнувся стахановський рух. В артілі ім. Загиблих комунарів весною наступного року вже було 8 стахановських ланок, які перевиконували норми виробітку. Обговоривши у квітні 1936 року питання про стан партійно-масової роботи в артілі ім. Загиблих комунарів, пленум Амвросіївського райкому партії схвалив діяльність первинної партійної організації Щодо керівництва соціалістичним змаганням та зобов’язав усі парторганізації колгоспів району сприяти дальшому розвиткові стахановського руху, ширше запроваджувати досвід ударників. Зростали ряди новаторів колгоспного виробництва. Ланка комсомолки Денисенко з колгоспу «Сталінський металіст» 1939 року виростила і зібрала по 26 цнт зернових культур з га. У 1937—1939 рр. на свинофермі цього ж колгоспу одержано і збережено в середньому по 25 поросят від кожної свиноматки. 1939 року свиноферма була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Комітет виставки нагородив її дипломом 2-го ступеня, преміював грошима та мотоциклом. Свинарів М. І. та М. А. Леусенко, які тричі були учасниками виставки, нагороджено Великими срібними медалями ВСГВ. Учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві того ж року були також чабани колгоспів — ім. Загиблих комунарів — А. Г. Кулик, «Сталінський металіст» — 3. Д. Скубченко і конюх артілі «Більшовик» О. К. Лисиця. 1940 року колгосп «Сталінський металіст» за високі показники врожайності зернових культур та соняшнику завоював право на участь у ВСГВ.
1938 року на колгоспних ланах Благодатного працювало 9 тракторів і 6 вантажних автомашин. Поліпшувалось і матеріальне забезпечення трудівників сільського господарства. У середньому на трудодень колгоспники одержували по 3—5 кг хліба і по 5—7 крб. грішми.
В селі споруджували нові кам’яні будинки під черепицею. До районного центру проклали шосе. На початок 1940 року в Благодатному було 2 продовольчо-промтоварні і продовольчий магазини, хлібопекарня. Діяли лікарня, амбулаторія і аптека, в яких працювало 2 лікарі і 8 фахівців із середньою медичною освітою. У 1936 році в селі відкрили середню школу. Протягом 1939—1941 рр. її закінчили 106 юнаків і дівчат. Цікаву виховну роботу проводив піонерський клуб, відкритий 1936 року. Працювали сільський клуб і бібліотека. Велику господарську, політичну і куль-турну роботу проводила сільська Рада. У 1940 році до її складу було обрано 20 членів, створено комісії — бюджетну, торговельно-кооперативну, культурно-освітню та оборонну, у роботі яких брали участь 117 активістів—колгоспників та сільської інтелігенції.
В роки Великої Вітчизняної війни близько 800 чоловік з Благодатного пішли на фронт. 150 чоловік в перші дні війни працювали на будівництві оборонних споруд у Запорізькій області. Колгоспники організовано зібрали врожай 1941 року і виконали план хлібозаготівель. Коли настала загроза окупації села, то частину його населення було евакуйовано в глибокий тил. На схід переправили також багато колгоспної худоби.
26 жовтня 1941 року після запеклих боїв частини Червоної Армії залишили село.
Фашистська окупація тривала тут 22 місяці, але мешканці Благодатного не скорилися ворогові. Вони ховали худобу і продукти, ухилялися від примусових робіт і вивезення їх до гітлерівської Німеччини. Під керівництвом Амвросіївського підпільного райкому партії 1942 року в Благодатному було організовано патріотичну групу «За Донбас», яка складалася з 24 чоловік. Підпільники мали радіоприймач. Вони записували зведення Радінформбюро, поширювали серед населення листівки, збирали зброю. Активну боротьбу з фашистами вели комсомольці. Так, В. І. Івах-ненко пробрався на німецький аеродром і знищив цистерну з пальним. Влаштувавшись за вказівкою підпільної групи на роботу до комендатури, І. Р. Давиденко видавав німецькі паспорти бійцям Червоної Армії, що потрапили в полон, допомагав їм перейти лінію фронту, а також попереджав тих мешканців села, яких гітлерівці мали відправити до Німеччини. У травні 1943 року підпільників В. І. Пушкаря, М. Я. Пушкаря, І. Р. Давиденка та О. Д. Сенченка було заарештовано і після катувань розстріляно. В серпні того ж року заарештовано і страчено ще двох членів цієї групи — В. І. Івахненка та Г. М. Лигу. Фашистські окупанти вбили 20 мешканців села, по-звірячому закатували комуністів С. П. Цупка та Л. Л. Бурду.
Мужньо боролися проти гітлерівців жителі села і на фронтах війни. Під Сталін-градом воювали колгоспник Є. Д. Руденко і робітник В. І. Коваленко. Колгоспник І. Є. Проскуренко і вчитель Д. А. Опришко захищали Ленінград. Від Москви до берегів Балтики у прославленій 8-й гвардійській стрілецькій дивізії ім. генерала І. В. Панфилова пройшов бойовий шлях артилерист, гвардії старший сержант С. Б. Бродяний. Його нагороджено орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, двома медалями.
24 серпня 1943 року воїни 54-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М. М. Данилова визволили Благодатне від німецько-фашистських загарбників. У центрі його поховано 30 радянських бійців, що загинули за село. Серед них — 3. Р. Турсунов, В. Р. Алфьоров, В. А. Бутенко, П. І. Григоренко, І. Ф. Білоусов, Я. О. Кіпніс та інші.
14 вересня 1943 року відновила свою діяльність Благодатнівська сільська Рада. На її першому засіданні було заслухано інформацію голів колгоспів — ім. Загиблих комунарів, «Сталінського металіста», «Більшовика» та ім. Щорса, намічено заходи щодо проведення осінньої сівби. Рада вирішила мобілізувати колгоспників на посівну кампанію, зібрати всю тяглову силу, якнайшвидше відбудувати колгоспні приміщення, будинки і підготувати їх до зими. У грудні 1943 року була відновлена сільська партійна організація, що налічувала 5 комуністів. У 1945 році в ній стало вже 12 чоловік. Активну роботу по мобілізації молоді на боротьбу за відродження села розгорнула комсомольська організація, відновлена ще 8 жовтня 1943 року.
За окупації фашисти зруйнували всі колгоспи, розграбували їх майно, спалили 98 громадських будівель, 167 житлових будинків, усі культурно-побутові установи. Держава виділила артілям продовольчий, фуражний, насіннєвий фонди, надала грошові кредити. Під час осінньої сівби у 1943 році перше місце серед колгоспів Новоамвросіївської МТС посіла артіль «Більшовик». Протягом 10 днів вона засіяла 62 га. Весною 1944 року артіль ім. Загиблих комунарів закінчила сівбу ранніх зернових за 4 робочі дні.
Цієї ж весни в колгоспі «Сталінський металіст» почала працювати перша в районі комсомольсько-молодіжна тракторна бригада, якою керував В. Я. Сошенко. За кермо трактора сідали жінки і дівчата. Щоденно перевиконувала норми молода трактористка Ніна Соловйова. Механізаторів колгоспу «Більшовик» М. Медяника та Ф. Івахненка за систематичне перевиконання норм виробітку було занесено на районну Дошку пошани, тракторну бригаду А. Підлісного з артілі ім. Загиблих комунарів, що зібрала зернові на площі 228 га за 6 робочих днів,— до Книги трудової слави району. Вже у 1945 році колгосп ім. Загиблих комунарів повністю освоїв довоєнну посівну площу.
Під керівництвом партійної організації Благодатнівська сільська Рада почала відбудову житлових будинків колгоспників, приміщень для шкіл, лікарні. У 1945 році було налагоджено електролінію та подано електроосвітлення, устатковано радіовузол на 100 радіоточок. Велику роль у відбудові села відіграли демобілізовані воїни Червоної Армії. Я. С. Лига, що повернувся після поранення у вересні 1943 року, очолив правління колгоспу ім. Щорса. Учасника війни Г. В. Бебешка у 1945 році обрано головою артілі «Сталінський металіст».
Протягом 1946 року відновили свою діяльність партійні організації в усіх чотирьох колгоспах. Вони обє’днували 20 членів партії. Комуністи і комсомольці були першими у праці. Так, комсомольсько-молодіжна ланка М. Проскуренко артілі «Сталінський металіст» у 1948 році на посівних та просапних роботах виконувала по дві—три норми. Комсомольці села стали ініціаторами рейдів перевірки підготовки колгоспів до сівби та збирання врожаю тощо. На засіданнях виконкому і сесіях Ради обговорювалися питання про хід сільськогосподарських робіт, розвиток тваринництва; вживалися конкретні заходи до піднесення артілей. Комісії сільської Ради контролювали виконання прийнятих рішень.
Протягом перших років четвертої п’ятирічки в артілях «Більшовик» і «Сталінський металіст» було освоєно довоєнні посівні площі. В усіх колгоспах відновили тваринницькі ферми. Навіть у посушливому 1946 році колгоспники артілі «Сталінський металіст» впоралися з усіма роботами та виростили добрий урожай. 1950 року артілі ім. Загиблих комунарів і «Більшовик» об’єднались в колгосп «Більшовик»; ім. Щорса — з артіллю ім. Калініна (хутір Мала Шишівка). Об’єднання колгоспів значно підвищило ефективність сільськогосподарського виробництва. Так, наприкінці першої післявоєнної п’ятирічки колгосп «Більшовик» на 100 га угідь виробив 54 цнт молока, 22 цнт м’яса. У 1953 році за високі врожаї озимої пшениці бригадирів артілі «Сталінський металіст» С. Б. Бродяного і І. С. Остапенка, голову правління М. А. Циплакова та агронома П. Ф. Морганюка нагороджено орденом Леніна, 7 колгоспників — орденом Трудового Червоного Прапора.
Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС і XX з’їзду партії, правління артілей і партійні організації розгорнули роботу щодо дальшого піднесення колгоспного виробництва. Значно поліпшився догляд за сільськогосподарськими культурами, велика увага приділялася розвиткові тваринництва. В артілях розширювалися площі посівів зернових і кормових культур, будувалися типові приміщення для худоби, механізувалися процеси відгодівлі та догляду. Партійні організації, які 1956 року налічували 45 комуністів, провадили широку агітаційно-масову роботу серед тваринників. На фермах створювалися червоні кутки, бібліотечки. Роз’яснювальну і організаторську роботу вели 35 депутатів і 125 активістів сільської Ради. Двічі на місяць провадилися виробничі наради тваринників. 1957 року в колгоспі «Більшовик» середній урожай зернових культур становив 20 цнт з га; на фуражну корову було надоєно близько 2 тис. кг молока. Весною 1958 року артілі ім. Калініна, «Сталінський металіст» і «Більшовик» об’єдналися в колгосп ім. Калініна. Це багатогалузеве господарство мало 10 тис. га земельних угідь, 164 га садів, 159 га городів. На його ланах працювало 22 трактори, 10 хлібозбиральних комбайнів, 17 вантажних автомашин.
19 березня 1959 року відбулися відкриті партійні збори колгоспу, які обговорили підсумки XXI з’їзду партії, накреслили завдання дальшого піднесення економіки села. Правління колгоспу переглянуло структуру посівних площ, вжило заходів щодо розширення виробництва кормових культур. Звернуто було увагу на розвиток вівчарства, відгодівлю свиней, підвищення надоїв молока. Першорядне значення надавалося механізації сільського господарства. За семирічку машинно-тракторний парк колгоспу поповнився новими тракторами і комбайнами, вантажними машинами. Розгорнулася підготовка механізаторських кадрів. У 15 гуртках комуністи та безпартійні активісти вивчали конкретну економіку. На молочній фермі організували курси для навчання доярок.
Комуністи очолили змагання трудівників за підвищення продуктивності праці. Правління і парторганізація колгоспу щоквартально підсумовували наслідки змагання бригад. Переможцям вручалися перехідні Червоні прапори і вимпели. У 1960 році колгосп ім. Калініна почав змагатися з артіллю «40 років Жовтня» (село Єлизавето-Миколаївка Амвросіївського району). Комсомольці виступили ініціаторами вивезення добрив на поля в позаробочий час. Овочівники цієї ж артілі закликали колгоспників району розгорнути змагання за одержання 150 цнт овочів з га. 1958 року бригада Г. К. Білостоцького на площі 36 га виростила 160 цнт овочів з га. 1962 року механізатори О. П. Ходун і А. Мороз стали зачинателями вирощування кукурудзи без затрат ручної праці. У 1963 році у колгоспі створено 11 ланок, які наслідували цей метод. Доярки перейшли на механізоване доїння корів. Кожна тепер обслуговувала 22—25 корів замість 15—181 2. Колгосп успішно виконав семирічний план — 1965 року валовий збір зернових становив 20,5 тис. цнт. План збільшення поголів’я великої рогатої худоби було виконано на 113 проц., поголів’я свиней — на 150 проц., план надоїв молока — на 102 проценти.
У мобілізації трудівників села на боротьбу за дальше піднесення сільського господарства важливе значення мали рішення березневого (1965 р.) і жовтневого (1969 р.) Пленумів ЦК КПРС, XXIII з’їзду Комуністичної партії. Вжиті партією і урядом заходи щодо поліпшення планування та економічного стимулювання посилили матеріальну заінтересованість колгоспників в результатах праці, сприяли зростанню її продуктивності. Машинно-тракторний парк колгоспу збагатився новою технікою. У 1969 році він мав 30 тракторів, 15 комбайнів, 22 автомашини. 94 проц. робіт у рільництві виконували механізми, а оранку, культивацію, сівбу, збирання врожаю і силосування кормів було механізовано повністю. На той час діяло 152 електромотори; від державної електромережі колгосп одержав 570 тис. квт.-год. електроенергії. Понад половину цього витрачено на виробничі потреби. Підвищилась і культура землеробства. 5 дощувальних пристроїв і насосна станція зрошують 181 га. Під урожай 1969 року було внесено 13,5 тис. тонн мінеральних та органічних добрив. Розгорнуто капітальне будівництво приміщень для худоби. У третьому році восьмої п’ятирічки валовий збір зерна в колгоспі перевищив рівень 1965 року на 40 проц. і становив 28 688 цнт. В 1970 році колгосп зібрав по 27,4 цнт озимої пшениці з га. У 1969 році артіль мала стадо великої рогатої худоби в 3160 голів, свиней — 2300, птиці — 2124; валовий надій молока уже в 1966 році досяг рівня, запланованого на 1970 рік; собівартість одного центнера свинини у 1968 році на 1 крб. 69 коп. була нижчою за планову; 1968 року валовий доход становив 891472 крб., неподільний фонд— 1 854 201 карбованець.
У зміцненні колгоспу велику роль відіграло дальше вдосконалення методів керівництва. Протягом 26 років керує цим господарством Я. С. Лига. Його заслуги відзначено двома орденами Трудового Червоного Прапора. З 1950 року Я. С. Лига — беззмінний депутат Благодатнівської сільської Ради. Більше 20 років працює в колгоспі О. А. Удовиченко, яка у 1966 році надоїла по 2356 кг молока від кожної з 23 закріплених за нею корів. Трудівники села обрали її депутатом Амвросіївської районної Ради.
Готуючись гідно вшанувати 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, колгоспники змагалися за дострокове виконання взятих зобов’язань. 1969 року колгосп виконав п’ятирічний план продажу м’яса і молока державі.
На загальних зборах, в бригадах і ланках трудівники схвалили рішення 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників, спрямовані на дальше зміцнення сільськогосподарського виробництва.
Допомогу артілі з 1963 року подає колектив шахтоуправління «Червона зірка» тресту «Торезантрацит». Шефи побудували греблю для штучного зрошення, корівник, кормоцех.
В селі є млин, молокозавод і маслоробня, майстерні для ремонту тракторів та ін. сільськогосподарських машин. За 20 років (1947—1967) споруджено 775 нових будинків, по три-чотири кімнати кожен; у багатьох — парове опалення; прокладено 8 км тротуарів; заасфальтовано центральну площу; озеленено усі вулиці. Поліпшився добробут трудівників. У 1967 році артіль перейшла на грошову оплату праці. Середньорічна заробітна плата колгоспників 1968 року становила 948 крб. У 1969 році 952 мешканці села, в т. ч. 394 колгоспники, одержували пенсію.
1594 жителі того ж року були вкладниками ощадних кас; загальна сума їхніх внесків — 886 843 карбованці. 1969 року тут було 10 магазинів — сільмаг, магазин продовольчих товарів, хлібний, книжковий і культтоварів та інші; чайна «Кринка»; ательє мод і майстерні побутового обслуговування. У кожному домі є радіо, телевізори.
У 1966 році споруджено двоповерховий будинок лікарні з терапевтичним, хірургічним, пологовим та дитячим відділеннями, рентгенівським та іншими кабінетами, клінічну лабораторію, дитячу консультацію. Працюють 8 лікарів і 27 медиків із середньою спеціальною освітою. За путівками колгоспу трудівники відпочивають у санаторіях і будинках відпочинку. Та й саме Благодатне є своєрідною здравницею. У селі, на його мальовничих околицях по берегах річки Кринки, розташовано 7 піонерських таборів. Щоліта сюди прибувають діти з Амвросіївського району та Макіївки. Тепер тут справжнє дитяче містечко. 1969 року в яслах і дитсадках виховувалося близько 100 дітей.
В селі працюють початкова і середня школи (в яких у 1968/69 навчальному році було 882 учні); обласна спецшкола-інтернат на 112 дітей. З 1959 року діє вечірня школа сільської молоді на 50 чоловік; навчанням і вихованням дітей та молоді займається 80 педагогів, серед них В. Т. Фесенко нагороджена значком «Відмінник народної освіти». За 10 років (1957—1966) середню освіту здобули 262 чоловіка. У 1966/67 навчальному році 96 з них навчалися у вузах і технікумах. Серед випускників школи — 65 учителів, 62 техніки, 40 лікарів та середніх медпрацівників, 29 інженерів, 28 агрономів та зоотехніків. За останні роки 20 колгоспників заочно закінчили середні спеціальні та вищі навчальні заклади. Серед них — голова колгоспу Я. С. Лига, бригадири Г. К. Білостоцький, П. Є. Медяник та інші.
У 1966 році в селі споруджено будинок культури із залом для глядачів на 400 місць та кімнатами для гуртків художньої самодіяльності. Молодіжному танцювальному ансамблю, над яким шефствували танцюристи Донецького палацу культури ім. Куйбишева, присвоєно звання народного ансамблю танцю. Його керівник В. А. Уманов став заслуженим артистом республіки. Самодіяльні артисти у 1965 році виступали в Ленінграді, брали участь у заключному концерті художньої самодіяльності України в Кремлівському Палаці з’їздів у Москві, 1969 року — в концерті учасників сільської художньої самодіяльності і майстрів мистецтв, присвяченому з’їздові колгоспників Української РСР.
У селі — дві бібліотеки, що налічують 19 366 книжок. Місцева організація товариства «Знання» об’єднує 26 лекторів. 1969 року вони прочитали понад 230 лекцій.
Населення Благодатного у 1969 році становило 4521 чоловік. Понад половина його мешканців працювала на промислових підприємствах та в будівельних організаціях Амвросіївки і селища Новоамвросіївського.
Боротьбу трудящих за піднесення економіки і культури села очолюють комуністи. 1969 року в колгоспній і територіальній парторганізаціях налічувалось 137 членів партії. Переважна більшість їх трудиться на провідних ділянках виробництва. Комсомольська організація об’єднує 176 юнаків і дівчат, надійних помічників комуністів.
Трудящі беруть активну участь у роботі сільської Ради, серед її 85 депутатів 48 колгоспників; до роботи в 4 постійних комісіях Ради залучено 78 чоловік.
Наполегливо борючися ва перетворення в життя накреслень Комуністичної партії, жителі села своєю працею вносять гідний вклад у справу побудови матеріально-технічної бази комунізму.
М. Ф. ЖУК, 3. Г. ЛИХОЛОБОВА, А. М. САБІНА