Покровське, Артемівський район, Донецька область
Покровське — село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Горілому Пні, за 10 км від районного центру і залізничної станції Артемівськ та за 4,5 км від автомагістралі Харків—Ростов. Населення — 2416 чоловік.
Після приєднання Криму до Росії, в зв’язку з скороченням солеваріння в Бахмуті, частина його населення в 1792 році була переведена на становище казенних поселенців. Вони одержали ділянку на річці Мокрій Плотві та її притоці Горілому Пні, де й виникла державна слобода Покровська, яка входила до складу Бахмутської волості того ж повіту. Свою назву слобода дістала від церкви Покрови, до парафії якої належала.
Поселенцями слободи були російські селяни і козаки слобідських полків. У 1830 році в Покровському налічувалося 843 ревізькі душі. Вони мали по 7 десятив державної землі, за що сплачували щорічно по 9 крб. оброку і по 3 крб. подушного податку. В 1859 році тут було 517 дворів і 2848 жителів. Населення займалося переважно землеробством. Сіяли пшеницю, жито, ячмінь та інші зернові культури, на городах вирощували картоплю, соняшник, кавуни, буряки, огірки, капусту. З середини XIX ст. в слободі відбувалися ярмарки. 28 вересня 1860 року, наприклад, тут проходив 5-денний ярмарок, на який було завезено товарів на суму 300 тис. карбованців.
Згідно з царськими указами 1866—1867 рр. про поземельний устрій державних селян України жителі Покровського вважалися «селянами-власниками», але продовжували сплачувати державний оброчний податок. З 1866 року Покровське стало волосним селом з місцевим самоуправлінням. У січні 1887 року відповідно до закону про обов’язковий викуп селяни одержали на 1686 наділів 13611,4 десятини землі. Перехід на викуп прискорив розшарування села. На початок XX ст. 112 селянських родин, неспроможних вести господарство, здавали землю в оренду, а самі наймитували. Змучені частими неврожаями та непомірними податками, бідняки кидали свої наділи і йшли працювати на вугільні шахти Голубівки, Щербинівки і соляні рудники, розташовані в Бахмутському повіті.
Ще у 1880 році на землі Покровської сільської общини підприємець Пшеничний збудував соляну копальню, названу Деконсько-Покровською, де через 6 років видобуток солі досяг 798 953 пудів. На шахті працювало 120 чоловік. У другій половині 90-х років XIX ст. Покровська община здала 139 десятин землі в оренду підприємцям Гершковичу і Читинському. Вони відкрили тут кар’єри гіпсу і почали виробництво алебастру. Селяни, які мали робочу худобу, возили сіль, гіпс і алебастр на залізничну станцію Бахмут.
Мешкали селяни в глиняних хатах, де в одній кімнаті тулилася вся селянська родина, що складалася, як правило, з 6—9 чоловік. Тут же, у жилому приміщенні, тримали свійську птицю і дрібну худобу. Прибулі на рудник селилися поблизу копалень в землянках або жили в своїх і найманих хатах сусідніх сіл. На Щербинівському руднику в комірці № 60, площею 4,6 куб. сажнів, тулилося 11 селян з села Покровського. На нарах спали покотом по 8 чоловік. Над плитою і по стінах розвішувалися шахтарки, долі лежали обушки та інші інструменти.
З кінця 80-х років під тимчасовий лікувальний пункт в селі відвели частину барака, лише наїздом бував тут лікар з Бахмута. За чотири його відвідування хворим довелося сплатити 65 крб. Тому селяни вдавалися до знахарів. Найбільш висока захворюваність на дифтерит і тиф по Бахмутському повіту в ці роки спостерігалась у Покровському. Протягом 4 місяців 1887 року з 263 чоловік, що захворіли, помер 151. Тільки в 1912 році в селі почав працювати амбулаторний пункт з одним лікарем, який обслуговував 12 сіл.
В земській школі, відкритій ще у 1879 році, дітей навчали дячки і відставні солдати. Взимку температура приміщення сягала не вище 4—5°. У дощі і негоду протікав дах. За високими партами на вісім місць незручно було сидіти, і діти писали стоячи.
Жорстока експлуатація, якої зазнавали трудящі з боку капіталістів, політичне безправ’я і національне гноблення, піднімали їх на боротьбу проти існуючих порядків. У грудні 1905 року під впливом революційних подій в країні відбувся виступ селян Покровського. Конфлікт спричинили події на руднику Пшеничного, який відмовився платити 80 тис. крб. за общинні землі, зайняті ним під будівництво залізниці Бахмут — Попасна. В телеграмі, що надійшла 16 грудня на ім’я катеринославського губернатора від помічника справника села Покровського, повідомлялося про можливість нападу селян на Покровську економію. В село послали загін озброєних козаків. Однак це не зупинило селян. У лютому 1906 року вони напали таки на Покровську економію, забрали орендні гроші, вирубали ліс, спалили скошене сіно, знищивши майна на суму 27 472 крб. Деякі селяни брали участь у революційних подіях і в інших місцях Донбасу. Так, І. Г. Гордієнка в 1906 році засудили до заслання за розповсюдження прокламацій на Щербинівському руднику.
Після поразки революції 1905—1907 рр. становище трудового селянства ще погіршилось. У 1908 році в Покровському налічувалося 1020 селянських дворів. 300 з них мали по 10 десятин, 450 — від 5 до 10, 255 — від 2 до 5, 15 господарств були безземельними. Церква володіла 173 десятинами. Землі, що належали духівництву, не оподатковувалися. Столипінська реформа посилила далі розшарування села. 80 куркульських господарств вийшли на відруби і утворили хутори Яму і Атаманське. Селянська біднота, не маючи робочої худоби, реманенту і грошей для сплати податків, змушена була продавати за безцінь свої наділи куркулям. 32 сім’ї виїхали до Сибіру.
Проте столипінська реакція не змогла притупити класову ненависть до царського режиму. Опір царизмові, поміщикам і куркульству з боку селян не припинявся. 14 березня 1910 року катеринославський віце-губернатор доповідав міністру внутрішніх справ про те, що в межах Бахмутського повіту тривають антиурядові виступи. В ніч на 15 січня 1910 року в селі Покровському поширювалися соціал-демократичні прокламації. Боротьба селян проти існуючого ладу в роки імперіалістичної війни набула дальшої гостроти.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 4 березня в Покровському було обрано Раду селянських депутатів. 1 Травня 1917 року в селі відбувся мітинг, на який зібралося понад 10 тис. чоловік — робітників навколишніх рудників та жителів сіл. Співаючи революційних пісень, з червоними прапорами пройшли вони через Покровське. Заступник голови Бахмутської повітової Ради більшовик І. Є. Нагорний звернувся з промовою до учасників мітингу, закликаючи їх виступити проти війни. Він підкреслював, що тільки Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів стануть справжніми органами влади робітників і селян. У своїй промові
І. Є. Нагорний запропонував, щоб гроші за оренду поміщицьких земель витрачалися на потреби інвалідів, сиріт, на будівництво шкіл, клубів. 27 травня було скасовано старий волосний суд і обрано новий.
Після липневих подій сільські багатії намагалися розігнати виконком Ради та це їм не вдалося. На початок осені класова боротьба на селі загострилася, про що свідчить хоча б донесення куркулів Покровської волості міністру внутрішніх справ: «500 домохазяїв відрубних і хутірських господарств Покровської волості просять захистити нас від насильств общинників села Покровського, які не дають проводити сільськогосподарські роботи,, захоплюють оранку, знищують озимі посіви».
Ще влітку 1917 року для політичної роботи з селянами більшовики соляних шахт Бахмута послали в Покровське комуніста А. Л. Машерова. У жовтні на допомогу йому прибули Г. І. Калашников та І. Т. Ковальов. Радянську владу в Покровському встановлено в середині листопада 1917 року. На мітингу А. Л. Машеров та І. Є. Нагорний розповіли селянам про другий з’їзд Рад і ленінські декрети. Відбулися вибори до Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, під керівництвом якої розпочато революційні перетворення на селі. Для розподілу землі між трудовими селянами створено комітет. До складу його увійшли 3. С. Богун, Я. В. Гапона, А. Л. Машеров. 9 січня 1918 року організовано партосередок на чолі з І. Є. Нагорним. Під безпосереднім керівництвом комуністів здійснювалися перші кроки у будівництві нового життя на селі.
12 квітня 1918 року Покровське окупували австро-німецькі загарбники, почалися грабежі і знущання над населенням. Вони схопили керівника партосередку І. Є. Нагорного. Комуністи, яким вдалося уникнути арешту, організували селян на боротьбу проти окупаційних властей і гетьманців. 5 листопада 1918 року А. Л. Машеров разом з О. Є. Нагорним, І. Г. Ятченком та ін. роззброїли Покровську варту. Дізнавшись, що з Бахмута прибув загін козаків численністю 50 чоловік, А. Л. Машеров з товаришами поспішили на солерудник за допомогою. Озвіріла варта, покаравши групу селян, втекла в Бахмут.
На початку грудня 1918 року німецькі окупанти залишили село. Партосередок, який на той час очолював Я. Ю. Головченко, і новообраний волвиконком Ради, спираючись на сільський актив, приступили до перерозподілу землі між селянами. Було проведено підготовку до весняної сівби, сім’ї червоноармійців і бідняків одержали матеріальну допомогу. Значну організаторську і політичну роботу серед жителів села проводили член волвиконкому Г. В. Раєвський, комуністи 3. С. Богун і В. Глушаков.
Наприкінці січня 1919 року Покровське захопили денікінці. В партизанському загоні комуніста І. Г. Чапліна, що діяв у Бахмутському повіті, проти білогвардійців боролися і селяни Покровського. Під час однієї з воєнних операцій загін І. Г. Чапліна тримав заслін на ділянці залізниці між станціями Микитівною і Бахмутом. Завдання партизанського заслону, очолюваного покровчанином А. В. Пащенком, полягало в тому, щоб не допустити денікінців до станцій Сіль і Яма, де перебували основні тили партизанів. Шість годин точився нерівний бій, в якому загинула більшість партизанів, серед них і керівник загону, але денікінців було відбито.
У лютому 1919 року 12-й Український радянський полк, куди увійшов партизанський загін І. Г. Чапліна, визволив Покровське. Та незабаром денікінці, зібравши значні сили, почали новий наступ. В оперативному наказі від 31 травня військам 13-ї армії, які стримували наступ Денікіна, зазначалося: «42-й дивізії зайняти і стійко обороняти дільницю Боголюбівка, Олександрівка, Покровське, Троїцька, Калинівська». На початку червня білогвардійці захопили село. Знову почалися розправи. Карателі увірвалися до будинку І. Є. Нагорного, по-звірячому побили його дружину, а малолітніх дітей викинули через вікно на вулицю і підпалили будинок. Бандити намагалися втекти в напрямку станції Ниркове, але партизани знищили їх. 25—27 грудня частини 4-ї кавалерійської дивізії Першої Кінної армії вели бої з противником в районі Покровського. Розгромивши денікінську 2-у стрілецьку дивізію, червоні кіннотники визволили село, взявши в полон 300 чоловік і трофеї — 4 гармати і 25 кулеметів.
Широко розгорнулося радянське та господарське будівництво в Покровському після остаточного встановлення тут Радянської влади. 5 січня 1920 року в селі створюється ревком, який очолив Д. С. Плетньов. Незабаром ревком передав владу сільській Раді. 9 травня було прийнято рішення про організацію КНС. Головою його працював П. В. Гаврильченко. Комнезам одразу ж почав здійснювати земельний закон Всеукрревкому. Для того, щоб поліпшити керівництво землевпорядкуванням, 14 серпня 1920 року село поділили на 4 сільські громади: Горілопенську, Новокамінську, Покровську і Риндівську. Одночасно з відбудовою господарства жителям доводилося відбивати напади махновських та інших банд, для боротьби з якими було створено загін.
Вже в перші роки Радянської влади частина безземельних селян Покровського стала на шлях колективного господарювання. У 1921 році на колишніх церковних землях створюється комуна «Визволені», яка об’єднувала 12 комуністів. Очолив її 3. С. Богун. Незважаючи на шалену агітацію куркульства проти колективних господарств, члени комуни зуміли першої осені засіяти 25 десятин землі. Тоді ж виникла і друга комуна «Красна Сласна». Долати труднощі селянам допомагала створена на пайових началах сільгоспкооперація, яка проіснувала до початку суцільної колективізації. Держава надала їй позику в сумі 10 тис. карбованців.
Багато уваги роботі комун приділяв партійний осередок, ряди якого зросли під час ленінського призову. В партію тоді вступили П. К. Скорик, О. А. Пляшечник, О. Ф. Нагорний, С. А. Чернишов. Бойовим помічником комуністів у проведенні соціалістичних перетворень на селі став комсомольський осередок, створений у вересні 1922 року. Першими до нього вступили А. А. Машерова, С. М. Шкаря, І. А. Іванов. Вечорами комсомольці виступали перед трудівниками з доповідями, концертами самодіяльності. Ще в перші роки Радянської влади в селі почали працювати клуб і бібліотека. Партійний і комсомольський осередки проводили велику виховну роботу серед молоді по боротьбі з релігійними забобонами і ліквідації неписьменності. Вони були ініціаторами створення двох шкіл лікнепу, які охоплювали 60 чоловік; 2 школи для неписьменних відвідувало 38 чоловік. У 1926 році початкову школу перетворено на семирічну. В ній навчалося 240 дітей.
Велику роботу розгорнули комуністи та комсомольці під час колективізації. За їх участю 1928 року на базі комуни «Красна Сласна» утворюється колгосп. Маючи в своєму розпорядженні 2 трактори, колгосп запровадив шестипільну сівозміну з використанням мінеральних добрив, внаслідок чого колгоспники зібрали по 110 пудів пшениці з десятини. Неподільний фонд артілі становив 23 тис. крб. Восени 1929 року колективізація набула масового характеру. Тоді створилися в селі колгоспи: «Червона Армія Донбасу», «Донбас», «Друга п’ятирічка», «12 років Жовтня», які навесні 1930 року об’єднали 80 проц. покровчан. Артіль «Красну Сласну» було перейменовано в «10 років Комінтерну». В 1935 році артілі «Червона Армія Донбасу» і «10 років Комінтерну» об’єдналися в один колгосп ім. Чапаева.
Піонери також допомагали колгоспникам. (Піонерська організація села складалася з 4-х загонів). Вони обробляли закріплені за ними ділянки землі, виходили бригадами на прополювання, брали участь у закладанні парників. О. Чмирьов, П. Дегтярьова, М. Бакуменко та ін. організували пересувні бібліотечки-читальні, розповсюджували літературу серед колгоспників, проводили передплату на газети. Про свої справи юні покровчани рапортували 1-му Всесоюзному зльоту піонерів, який відбувся в серпні 1929 року в Москві.
Значну роль у зміцненні колгоспів відіграла створена у 1933 році Покровська МТС. Курси трактористів, організовані при МТС, готували механізаторів сільського господарства. 1936 року на колгоспних ланах працювало 25 тракторів, більш як 10 комбайнів. Колгоспники Покровського включилися у соціалістичне змагання за високі врожаї. Першими ударниками були члени рільничих бригад Г. Д. Гончарова, Т. X. Нескоромна, І. І. Чмирьова та ін. Розгорнулося змагання і серед трактористів, комбайнерів, бригадирів-овочівників. Так, 1938 року механізатор М. С. Щербина з колгоспу ім. Чапаева виконував виробничі завдання на 150 проц., М. П. Сайко одержала більш як 150 цнт овочів з гектара.
За роки довоєнних п’ятирічок колгоспи села перетворилися на великі багатогалузеві господарства. Середня врожайність зернових у 1939 році становила тут 20,7 цнт на га. На початок 1939 року прибуток колгоспу ім. Чапаева перевищував 1 млн. крб. На трудодень колгоспники одержали по 4—5 кг зерна. Напередодні XX роковин Жовтня в Покровському було відкрито середню школу, в якій навчалося 860 учнів. У центрі села в 1936 році збудували клуб з стаціонарною кіноустановкою, де покровчани вперше побачили звукові фільми. Сільські активісти Г. Ф. Галка, О. І. Скорик, У. І. Овчаренко підготували монтаж «Жива газета», який користувався популярністю у глядачів. Всією господарчою і культурною роботою на селі керували комуністи. Так, директором Покровської МТС був А. М. Голедзинов, партійну організацію МТС очолював О. С. Севанов, сільську Раду — комуніст Ю. С. Короленко.
Дальшому розвиткові культури та підвищенню добробуту жителів Покровського перешкодив віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 31 жовтня 1941 року фашисти окупували Покровське. У перші ж дні вони розстріляли комуністку А. М. Клименко і дружину комуніста М. П. Лагер разом з її сином — 16-річ-ним комсомольцем. Багато жителів села пішли у партизанський загін І. Г. Чапліна, який діяв на території Артемівського району. Учні Покровської середньої школи комсомольці Л. В. Ржана і О. П. Скорик поширювали серед населення листівки. 15 травня 1942 року в селі створюється піонерська підпільна група, названа «Каровським союзом піонерів» (за ім’ям героя повісті, яку почав писати у школі 14-річний піонер керівник організації Василь Носаков). До групи увійшли Толя Погребняк, Боря Метелєв та ін. Старшому—Анатолію Прокопенку — минуло 16 років, наймолодшій — Лені Нікуліній — 12 років. Перше завдання — перерізати кабель, що з’єднував дві німецькі військові частини,— виконали Толя Циганенко, Боря Метелєв і Володя Лагер. Одного разу хлопці обстріляли будинок, де зібралися на вечірку фашисти і зрадники-поліцаї.
25 квітня 1943 року група, якою керував В. Носаков, злилася з піонерською групою Наді Гордієнко в складі 4-х чоловік. Новоутворений загін об’єднував 12 юних героїв. Вони поширювали рукописні листівки «Вперед»!, «За Батьківщину!» і «Комсомольці». У печері, викопаній на околиці села в заростях терну, хлопці і дівчата обговорювали плани своїх дій, зберігали захоплену у ворога зброю, яку потім передавали партизанам. Незадовго перед визволенням села піонери врятували в своєму сховищі від вигнання у Німеччину Варю Топчій, Надю Курочку та інших.
5 вересня 1943 року з боку станції Попасна заговорили «катюші», а ввечері 225-а і 226-а дивізії визволили село Покровське від фашистів. Згодом юні підпільники Толя Прокопенко і Боря Метелєв билися з ворогом на фронті (Б. Метелєв загинув у 1943 році в дорозі під час бомбардування). Восени 1944 року пішли добровольцями на фронт В. Носаков, Т. Циганенко, В. Лагер, Б. Моруженко, А. Погребняк. 20 січня 1945 року під час виконання бойового завдання на території Румунії юні розвідники одночасно загинули смертю хоробрих. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1946 року за організацію і активну роботу в підпіллі всіх 12 чоловік відзначено медаллю «Партизану Великої Вітчизняної війни» 1 ступеня.
За бойові і трудові подвиги в роки Великої Вітчизняної війни 67 покровчан нагороджено орденами і медалями. Від підручного на рудниках Пшеничного до командира дивізії генерал-майора — такий героїчний шлях воїна-патріота І. К. Щербини, уродженця Покровського. Дивізія, якою він командував, брала участь у розгромі німців під Орлом, Великими Луками, Оршею, Мінськом. Орденом В. І. Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського та багатьма медалями нагороджено полковника П. Ф. Стецюру.
Після вигнання гітлерівців територіальна партійна організація, до складу якої входило 6 комуністів на чолі з Є. Г. Оринком, і сільська Рада, які відновили свою діяльність, організували населення Покровського на ліквідацію наслідків війни і відродження колгоспів. Великих руйнувань зазнало господарство села. Фашисти пограбували колгоспи, спалили школу, маслозавод і магазини. Загальні збитки, завдані окупантами, становили 2 млн. 750 тис. крб. На початку 1944 року розпочалися роботи у всіх 4 колгоспах (ім. Чапаева, «Друга п’ятирічка», «Партизан Донбасу», ім. Шевченка), працювали млин і маслозавод. Відновилися заняття у сільській школі. Незважаючи на те, що не вистачало реманенту і тягла, весною 1944 року в колгоспі ім. Чапаева засіяли 549 га. Щоб допомогти Червоній Армії якнайшвидше розгромити ворога, жителі Покровського зібрали у її фонд 100 тис. карбованців.
У 1946 році з ініціативи парторганізації в колгоспах між бригадами і ланками розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання плану четвертої п’ятирічки. На районному зльоті передовиків сільського господарства Артемівського району 3 липня 1946 року було відзначено зразкову підготовку до жнив колгоспу ім. Чапаева. В цьому господарстві за кожною ланкою закріплювалися ділянки, на роботу колгоспники виходили о 5 годині ранку, часто працювали ночами, перевиконуючи норми. Трактористи-комсомольці Я. І. Финиченко і Я. В. Гапона на 10 серпня зорали 15-сильним трактором ХТЗ 703 га ріллі при річному плані 508 га. Багато праці й енергії в досягнення колгоспу ім. Чапаева вклала агроном Є. Т. Зіньківська. У 1949 році вона добилася врожаю озимої пшениці по 32 цнт з га на площі 150 га, за що їй було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Комуністи й комсомольці виступили ініціаторами створення в колгоспах комсомольсько-молодіжних бригад по проведенню снігозатримування, очищенню насіння і ремонту сільськогосподарського інвентаря. Комсомольці перевіряли готовність колгоспів до весняно-польових робіт, випускали бойові листки.
Об’єднання колгоспів (з чотирьох стало 2 — колгосп ім. Чапаева та ім. Шевченка) сприяло дальшому розвиткові сільськогосподарського виробництва. Керуючись рішенням вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС, партійні організації колгоспів спрямовували політичну і трудову активність колгоспників на дострокове завершення планів п’ятої п’ятирічки. В колгоспі ім. Чапаева (голова член КПРС О. С. Анацький) доклали чимало зусиль, щоб знизити затрати на виробництво продукції. Середній урожай зернових у 1955 році становив 18,6 цнт з га, тобто на 3,5 цнт більше, ніж у 1952 році. Велику роль у скороченні затрат трудоднів відіграли механізація трудомістких процесів на збиранні врожаю. Тільки на очищенні зерна у 1955 році було зекономлено 1350 трудоднів. На фермах колгоспів також механізовано трудомісткі процеси: встановлено автонапувалки, кормозапарники, проведено електрику. У колгоспі ім. Чапаева працювало 8 електродвигунів потужністю від 9 до 25 квт кожний.
З ентузіазмом трудився тракторист С. П. Огарков. Разом з ним на колгоспних полях працювали його дружина Євдокія Василівна, старший син Кузьма, дочки Антоніна і Марія. 838 трудоднів заробив Степан Павлович у 1955 році, Євдокія Василівна — 180, Антоніна — близько 500 і Марія — майже 850. На кожний трудодень вони одержали по 5,5 кг хліба і по 4 крб. грішми.
У зв’язку з реорганізацією МТС колгосп ім. Чапаева придбав 11 тракторів і увесь причепний інвентар до них, 10 комбайнів. У 1958 році загальний доход колгоспу становив 3,5 млн. крб. проти 657 тис. крб. у 1953 році, причому ⅓ суми дало господарству тваринництво. Середньорічний надій молока на одну корову досяг 1919 кг проти 762 у 1953 році.
На розвиток економіки колгоспів і підвищення матеріального рівня трудівників села благотворно вплинули рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС. В колгоспі ім. Чапаева на кінець семирічки врожайність зернових в середньому становила 22 цнт з га. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 97 цнт м’яса, в т. ч. 17 цнт м’яса птиці, і 360 цнт молока.
Новими трудовими перемогами відзначали трудящі Покровського 50-річчя Великого Жовтня. За досягнуті показники у праці ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно телятницю колгоспу ім. Чапаева Л. В. Шведюк. Найстарішу колгоспницю Є. О. Маслак з цього ж колгоспу за вирощування овочів відзначено трьома медалями. Медаллю «За трудову доблесть» нагороджено комбайнера того ж колгоспу І. П. Синельника, який виконував норми на 140—145 процентів.
Готуючись гідно зустріти 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, трудівники села добилися дальших успіхів у колгоспному виробництві. Ланка В. В. Фоменко виростила по 28,5 цнт кукурудзи на площі 170 га. Доярка В. С. Полив’янова з колгоспу ім. Чапаева у 1969 році надоїла понад 3 тис. кг молока від кожної з закріплених за нею корів. Звання кращої пташниці району з врученням перехідного вимпела присвоєно Г. В. Дмитрієвій і Н. І. Красній з того ж колгоспу. Вони одержали по 234 яйця від курки. Рішення 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників дістали палке схвалення у трудівників Покровського, мобілізували їх на нові звершення.
З кожним роком упорядковується і стає кращим Покровське. Тільки за 1966—1968 рр. збудовано понад 35 нових будинків. Більшість з них — цегельні, криті шифером. В селі працюють 7 магазинів, їдальня, чайна, ощадкаса, АТС на 20 номерів, поштове відділення. З 1967 року колгоспи повністю перейшли на грошову оплату праці. На один людино-день в середньому припадає 4 крб. 63 коп. 277 колгоспників одержують пенсії. На 1 січня 1969 року кількість вкладників в ощадну касу становила 379 чоловік, сума їх вкладів — 200,5 тис. крб. Медичне обслуговування здійснюють 2 медпункти і аптека. Поліпшився добробут трудівників.
У восьмирічній школі навчаються і виховуються 250 чоловік. 32 роки передає свої знання підростаючому поколінню відмінник народної освіти вчителька М. Ф. Лагер. Силами педагогічного і учнівського колективів при школі створено музей «Піонерська слава». Юні слідопити активно розшукують своїх земляків-героїв. Піонерська дружина школи носить ім’я одного з них — Василя Носакова. У травні 1967 року відбулася зустріч покровчан з героями-підпільниками. Понад тисячу піонерів з усіх шкіл Артемівського району зібралися у Покровському на зліт, щоб урочисто відзначити 45-і роковини Всесоюзної піонерської організації і 25-річчя підпільної піонерської організації «Каровський союз піонерів». Імена дванадцяти відважних занесені до Книги пошани піонерської організації ім. В. І. Леніна, а одну з вулиць села названо вулицею Піонерської слави.
В селі два клуби на 500 місць. Тільки у гуртках художньої самодіяльності колгоспу ім. Шевченка беруть участь 35 чоловік. У двох бібліотеках налічується 8676 примірників книг. 1965 року жителі села організували музей «Дружба народів СРСР».
Багато сільських активістів є членами товариства «Знання». Вони часті гості в бригадах, на фермах, колгоспних полях, де проводять бесіди, політінформації. 115 жителів Покровського підвищують свій ідейно-політичний рівень у сітці партійно-комсомольської освіти. У 1969 році селяни передплатили 1218 примірників газет і журналів.
У 1965 році колгоспники артілі ім. Шевченка здійснили кілька поїздок-екскурсій. 28 чоловік відвідали Краснодон — місто героїв-молодогвардійців, зустрілися з матір’ю Сергія Тюленіна. Інша група у складі 20 хліборобів побувала в місцях героїв «Тихого Дону» і «Піднятої цілини» — в станиці Вешенській. Вони вручили М. О. Шолохову пам’ятні подарунки — ріг достатку і макет книги «Тихий Дон», виготовлені з артемівської кристалічної солі. Члени сільгоспартілі, які добилися кращих показників у праці, їздили в Москву, відвідали Виставку досягнень народного господарства, зустрічалися з Маршалом Радянського Союзу А. І. Єременком, космонавтом Г. С. Титовим, поетом С. П. Щипачовим.
У гості до покровчан часто приїздять народний поет Мордовії Нікула Еркай, двічі Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант авіації О. Г. Молодчий, якого покровчани обрали почесним членом свого колгоспу і вручили йому трудову книжку колгоспника.
В авангарді боротьби за розвиток економіки і культури села йдуть комуністи, яких тут 56 чоловік. 47 юнаків і дівчат об’єднує комсомольська організація. Понад 100 чоловік у профспілковій колгоспній організації. До складу сільської Ради обрано 28 депутатів. З 1960 року її очолює учасник Великої Вітчизняної війни комуніст П. Д. Семенюк. У 6 постійно діючих комісіях сільради працює близько 80 чоловік, серед них завідуючий фермою ім. Чапаева член КПРС Н. Ф. Макєєва, вчителька математики Покровської середньої школи О. І. Кандаурова та інші.
Щасливо і радісно живуть трудівники села. Разом з усім радянським народом вони натхненно працюють на благо Батьківщини.
Т. Ф. БОНДАРЧУК, М. Й. ПРОЦЕНКО-МОСТОВЕНКO, І. П. САВОСТЕНКО