Дебальцеве, Донецька область
Дебальцеве розташоване у східній частині Донецької області, в центрі Дебальцево-Іванівського кряжа, який сягає тут майже найвищої точки — 334 метрів над рівнем моря. Відстань до обласного центру — 76 км. Через місто проходять автостради Харків — Ростов і Донецьк — Ворошиловград. Дебальцеве —великий залізничний вузол країни. Дебальцівській міськраді підпорядкована Миронівська селищна Рада. Населення — 35700 чоловік.
У 20-х роках XIX ст. землі поблизу ріки Булавинки були подаровані царським урядом воронезькому поміщику Дебальцеву, який брав участь у придушенні повстання декабристів. Поміщик переселив сюди з Воронезької губернії частину своїх кріпаків, внаслідок чого утворилися Ільїнка та інші села. У 1878 році, коли будували Донецьку залізницю, заснували станцію Дебальцеве. Вона зв’язала 4 напрямки: Звірівське, Попаснянське, Луганське й Микитівське. Тут вантажі сортувалися й відправлялися за призначенням. На станції було розміщено два депо на 30 паровозів. Створення дебальцівського залізничного вузла вирішувало проблему вивозу вугілля з східної і північно-східної частини Донбасу. 1893 року станція Дебальцеве стала власністю держави, а у лютому 1896 року її здали в оренду товариству Південно-східних залізниць. Через 5 років станцію приєднали до Катерининської залізниці.
На початку 90-х років XIX ст. Російсько-бельгійське товариство розпочало поблизу станції будівництво механічного заводу. В 1894 році він став до ладу. Підприємство виробляло ферми, прогони невеликих залізничних мостів, вагонетки для вузькоколійок. У 1898 році випуск виробів досяг 170,7 тис. пудів. У 900-х роках на заводі працювало 787 чоловік. А всього на 1897 рік у Дебальцевому проживало 2048 чоловік, у т. ч. 1169 чоловіків і 879 жінок. Переважно це були колишні селяни з центральних районів країни, змушені переїхати на Донбас через голод і злидні. Мешкали вони в землянках і старих глинобитних бараках. Жахливі житлові умови дебальцівських робітників визнавала й головна інспекція залізниць у своїй доповіді в листопаді 1885 року, де зазначалося, що мазанки й бараки сирі, холодні й згубно впливають на здоров’я людей, що в одній кімнаті часто живуть по кілька сімей. За виснажливу працю платили від 9 до 15 крб. на місяць. Значну частину заробітної плати поглинали різні штрафи. Грабували робітників крамарі й трактирники, постачаючи їм продукти в кредит. Бельгійці отримували від заводу залізні ліжка, матраци, ковдри й жили по двоє чоловік у кімнаті, а місцеві робітники спали в переповнених бараках на підлозі. Для май-стрів-іноземців і начальників цехів звели кілька мурованих будинків. Найбільшою спорудою в селищі тривалий час залишалася будівля залізничного вокзалу. При станції була амбулаторія, де працював один фельдшер. Згодом відкрили школу.
Наприкінці 90-х років XIX ст. сталися перші виступи робітників і залізничників станції, які вимагали поліпшення свого економічного становища. Так, з 25 по 27 листопада 1898 року в Дебальцевому страйкували 60 стрілочників станції, які протестували проти чергувань, що тривали по 16 годин на добу. Одностайнішим був страйк заводських робітників, який розпочався 1 травня 1899 року. Свої вимоги страйкарі виробили під впливом прокламації Донського комітету РСДРП, розповсюдженої в селищі в ніч на 28 квітня 1899 року. Робітники зажадали від адміністрації: скоротити робочий день з 10,5 до 10 годин, щосуботи й напередодні свят припиняти роботу на 1,5 години раніше, оголосити 1 Травня неробочим днем, покласти край сваволі майстрів й поліпшити житлово-побутові умови. Наляканий виступом робітників, управляючий пообіцяв задовольнити деякі їхні вимоги, після чого робота на підприємстві відновилася. Адміністрація не виконала своїх обіцянок. Проте робітники механічного цеху 3 травня працювали на півгодини менше. Спираючись на підтримку місцевих властей і поліції, підприємці придушили страйк, зухвало відкинувши вимоги робітників.
Значний вплив на зростання політичної свідомості трудящих мали представники соціал-демократичних організацій Катеринослава, Луганська й Сормового, які поширювали листівки, політичну літературу, газету «Искра». В цей час у паровозному депо створюється підпільна соціал-демократична організація, яка очолила революційний рух у селищі.
Трудящі Дебальцевого взяли активну участь у першій російській революції. На початку лютого 1905 року на знак протесту проти кривавої розправи царизму над петербурзьким пролетаріатом робітники механічного заводу на кілька днів припинили роботу. 1 травня вони разом з залізничниками провели маївку.
Дружно й організовано підтримали дебальцівські робітники всеросійський жовтневий політичний страйк. 11 жовтня не вийшли на роботу залізничники. 12 жовтня до них приєдналися робітники механічного заводу. Страйк тривав да 24 жовтня. На пустирі, між станцією й заводом, відбувалися мітинги та сходки, в яких брали участь і селяни навколишніх сіл. 16 жовтня робітники станції склали й затвердили вимоги про поліпшення умов праці та побуту, згодом висунуті перед адміністрацією залізниці в Катеринославі.
За закликом Катеринославського комітету РСДРП 8 грудня 1905 року на станції та заводі розпочався політичний страйк. Обраний розпорядчий комітет у складі машиніста паровоза Л. Г. Мартиненка, слюсаря заводу Т. Є. Батищенка, ливарника О. Ф. Свистунова та ін. взяв у свої руки керівництво станцією, телеграфом. У телеграмах сусіднім станціям комітет пропонував не відправляти до Дебальцевого поїздів і закликав в інтересах спільної справи активніше брати участь у страйку. Слюсар А. І. Ващеєв розповсюджував у селищі більшовицькі листівки, отримані з Катеринослава та Єнакієвого. Щодня відбувалися політичні мітинги. На них виступали члени розпорядчого комітету й агітатори, які приїздили з Катеринослава, Луганська, Горлівки, Алмазної та Кадіївки. Вони закликали до повалення монархії, викривали демагогічний характер царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року. 14 грудня була проведена велика демонстрація. Бойова дружина на чолі з Л. Г. Мартиненком і Г. Г. Ларкіним роззброїла поліцію. Виявлені у вагонах два ящики пороху та 146 пудів динаміту взяли для потреб дружини. В майстерні виготовляли бомби. Дебальцеве повністю перебувало в руках робітників до 21 грудня. Охороняти станцію допомагали жителі сусідніх сіл Чорнухиного, Ільїнки, Василівки, Григорівки, з якими комітет встановив тісний зв’язок.
13 грудня дружинники Дебальцевого брали участь у роззброєнні 12-ї роти 280-го Балаклавського піхотного полку на станції Ясинувата, 14 грудня вони виїжджали на допомогу дружинникам Авдіївки. 17 грудня 1905 року понад 300 дебальцівських робітників разом з іншими донецькими дружинниками брали участь у бою з царськими військами у Горлівці. Надвечір 21 грудня до Дебальцевого прибули карателі. Багатьох робітників заарештували, жорстоко побили. Під час обшуків у робітників було знайдено 13 бомб, 6 ящиків динаміту, 8 рушниць, 4 револьвери, шаблі. У справі збройного повстання 1905 року притягалось до суду 20 робітників і службовців Дебальцевого. Слюсаря А. І. Ващеєва засудили до страти, вагонного майстра Л. Л. Вансовича, який виготовляв бомби, та робітника П. Поливіна — до 6 років ув’язнення, машиніста А. А. Шульженка — до 8 років каторги, конторника О. О. Заїку — до 2 років і 8 місяців каторги. Багатьох висилали без суду. Голові розпорядчого комітету С. Г. Квітницькому пощастило емігрувати за кордон, звідки він повернувся тільки після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року. На честь 50-річчя першої російської революції учасники повстання в Дебальцевому І. І. Клименко та О. О. Заїка нагороджені орденом Леніна, П. П. Варкентин-Лихолєтова — орденом Трудового Червоного Прапора.
В 1906 році для відновлення соціал-демократичної організації у Дебальцеве приїздив представник Катеринославського комітету РСДРП 3. М. Щап. Члени соціал-демократичної організації друкували на гектографі листівки, проводили збори. 23 червня 1906 року відбувся страйк залізничників депо, під час якого сталася сутичка з поліцією.
Революційна робота більшовиків серед робітників і залізничників Дебальцевого не припинялася і у важкі роки реакції, коли якнайжорстокіше придушувалися будь-які спроби виступів. У цей час слюсар депо І. Шелободинський та помічник машиніста П. Вольфович розповсюджували листівки й революційну літературу серед жителів навколишніх сіл.
Кількість жителів у селищі в 1910—1911 рр. зросла до 20 тис. чоловік. Певною мірою це пояснювалось реконструкцією залізничного вузла, яка почалася навесні 1905 року, і розширенням заводу. Для товарного руху спорудили нову станцію. Західний напрямок, розрахований на приймання 60 поїздів щодоби, включав парк приймання, гірку для сортування вагонів і парк відправлення. Східна частина приймала 67 составів.
Для промивання й ремонту паровозів на кожній сортувальні спорудили депо. Струмом залізничний вузол живила електростанція потужністю 240 квт.
Переобладнання і реконструкцію завершили восени 1908 року.
Сортувальна станція вже могла пропускати майже 600 тис. вагонів за рік. Депо й вагонні майстерні розширилися. Працювало близько 1200 робітників.
Механічний завод збільшив випуск продукції, збагатився її асортимент: тут виготовляли залізничні мости, копри, вагонетки, металеві конструкції, а також різні металеві вироби й чавунне литво. У 1911 році завод випустив понад 7 тис. тонн продукції, в 1915 році продуктивність лише котельного цеху становила 4,2 тис. тонни. Незважаючи на реконструкцію залізничного вузла й заводу, умови праці робітників лишалися тяжкими. У напівтемних депо так само панувала ручна праця. Люди знемагали від спеки й шуму. Клепальників не випадково називали «глушманами».
З 1893 по 1914 рік у Дебальцевому містилася штаб-квартира видатного вченого-геолога Л. І. Лутугіна (1864—1915), де часто збиралися геологи-лутугінці. В результаті багаторічної праці була вивчена геологічна структура й створена оглядова геологічна карта Донбасу, за яку в 1911 році на міжнародній виставці в Туріні (Італія) Л. І. Лутугіна нагородили великою золотою медаллю.
На початку XX ст. після реконструкції вузла для заводської адміністрації звели 11 кам’яних будинків. Робітники та їхні сім’ї, як і раніше, мешкали в глинобитних хатинках, розкиданих навколо станції і заводу. Про впорядкування селища підприємці та власті зовсім не дбали. Воду жителі носили за 2—3 км. У центрі зберігся пустир, де влаштовували базари. Не було жодної брукованої вулиці. У два ряди тяглися дерев’яні й саманні приватні крамнички, серед них багато шинків. Дві лікарні, амбулаторія, троє лікарів та кілька фельдшерів — такою була охорона здоров’я жителів селища. Земська, заводська й відкрита 1911 року в будинку кондукторських , бригад на Сортувальній станції залізнична школи мали по З—5 груп. Найбільшою з шкіл була залізнична. Перед першою світовою війною в Дебальцевому засновано невелику приватну гімназію. Вечорами в селищі відчинялися два клуби громадського й комерційного зібрань, де були картярські столи, більярд, танцювальний зал і невелика бібліотека. Клуб відвідувала місцева знать — піп, поліцейський пристав, начальник станції, адміністративні працівники заводу, жандарми. Іноді тут виступали мандрівні циркачі та цигани, демонструвалося німе кіно. Для трудящих ці «культурні заклади» були недоступні.
Перша світова війна завдала нових страждань трудящим. Частину робітників і службовців призвали до армії. Підприємства були переведені на воєнний режим: завод випускав міни. Погіршилося продовольче постачання. Більшовики Дебальцевого розповсюджували прокламації, газету «Социал-демократ», в яких засуджувалася імперіалістична, антинародна політика царизму й буржуазії. Протест робітників проти війни та самодержавства проявлявся в їхніх сутичках з поліцією. Повідомлення про Лютневу революцію 1917 року телеграф приніс до Дебальцевого 1 березня. На заводі й станції відбулися мітинги. Оратори висловлювалися за припинення ненависної імперіалістичної війни, запровадження 8-годинного робочого дня і створення справді народних органів влади. Саме тоді, в березні 1917 року, було обрано Раду робітничих депутатів, у якій спочатку переважали меншовики й есери. Завдяки агітації більшовиків зростала організованість і згуртованість пролетаріату. В квітні 1917 року на окремих службах виникли професійні спілки залізничників, а в червні — профспілка металістів, що об’єднувала 331 чоловіка. Профспілки організували виступ робітників механічного заводу, вимагаючи припинення випуску воєнної продукції. Дирекція змушена була піти на поступки. Створений робітничий кооператив здійснював постачання продовольством. Вперше за багато років робітники вільно відсвяткували 1 Травня.
Велике значення для зміцнення позицій більшовиків мав приїзд наприкінці серпня 1917 року до Дебальцевого Г. І. Петровського, який на мітингу залізничних і заводських робітників викрив антинародний характер політики Тимчасового уряду, есерів і меншовиків. Він закликав підтримувати більшовицьку партію. Після цього революційно настроєні робітники звернулися до Луганського комітету РСДРП(б) з проханням допомогти їм у створенні більшовицької організації. Луганські більшовики направили сюди своїх представників І. Каменського та І. Андрієнка, які виступили на зборах робітників з критикою есерівської ідеології й програми, розповіли про завдання більшовиків, зробили огляд політичних подій. Наступного дня, 4 вересня 1917 року оформилася більшовицька організація. До її складу ввійшли віддані справі революції більшовики І. І. Синьогубов, С. Є. Захарченко, С. О. Беликов, Ю. Ф. Бородай та ін. У вересні 1917 року до Дебальцевого приїздив К. Є. Ворошилов. Він зустрівся з місцевими більшовиками, розповів їм про політичне становище в країні. Дізнавшися про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, більшовики провели 29 жовтня 1917 року на станції мітинг, учасники якого прийняли резолюцію про підтримку пролетаріату Петрограда. Висловлюючи волю робітників, 4 листопада 1917 року рудниковий комітет станції Дебальцеве разом з іншими профспілковими комітетами Донбасу заявив про підтримку Жовтневої революції й Радянської влади. Більшовики провели перевибори Ради робітничих і солдатських депутатів. Боротьбу проти контрреволюційних сил очолив ревком (голова — більшовик Ю. Ф. Бородай). Для охорони станції створили загін Червоної гвардії з 35 чоловік.
25—27 листопада 1917 року в Дебальцевому відбулася 2-а конференція рудникових і гірничозаводських комітетів Донбасу. У ній взяло участь 230 делегатів. Обговорювалися питання підвищення продуктивності праці, запровадження робітничого контролю та 8-годинного робочого дня. Конференція обрала бюро комітетів і заявила, що робітники Донецького басейну визнають тільки одну владу — Радянську — й захищатимуть її, та запропонувала ревкомам і Радам зміцнити загони Червоної гвардії. На допомогу дебальцівським більшовикам прийшли червоногвардійці з Єнакієвого, Дружківки. В грудні 1917 року на станції були роззброєні білогвардійські частини полковника Дроздова, що прямували з фронту на Дон. 22 грудня сюди прибув червоногвардійський загін М. С. Коняєва. В ніч з 26 на 27 грудня зав’язався нерівний бій з каральним загоном. У ньому загинуло 13 червоногвардійців Дружківки й Дебальцевого. Бандити розгромили робітничі організації, розстріляли М. С. Коняєва. 27 грудня у Дебальцеве вступили радянські загони під командуванням Ю. В. Сабліна. Робітники станції добровільно записувалися до загону Червоної гвардії. Через кілька днів він налічував понад 200 чоловік. Дебальцівські червоногвардійці, які влилися до складу радянських військ, взяли активну участь у боротьбі проти каледінців. Один з них, сміливий і відданий справі революції боєць Ф. О. Рязанцев, брав участь у багатьох боях з білогвардійцями, був нагороджений орденом Червоного Прапора. Ім’ям його названо одне з селищ, що й ходить в межі міста. Інше селище носить ім’я М. С. Коняєва. Коли в березні 1918 року постала загроза німецької окупації, більшовики Дебальцевого чимало зробили, щоб вивезти вугілля, метал, хліб. Німецькі війська зайняли станцію 24 квітня 1918 року. Окупанти заарештовували, катували, вішали робітників і службовців, вивозили устаткування заводу. Для керівництва боротьбою проти загарбників створюється підпільний ревком у складі І. С. Уварова, Є. М. Лугового, В. Дубового та ін.. Ревком підтримував зв’язок з Катеринославською підпільною партійною організацією, від якої одержував нелегальну літературу. Під час загального страйку залізничників улітку 1918 року робота Дебальцівського вузла припинилася. Хоч і лютував німецький комендант, погрожуючи зброєю, але робітники страйкували й стали до роботи тільки після наказу ревкому. В грудні 1918 року після виведення окупаційних військ селище захопили білокозаки. Запеклі бої в районі Дебальцевого точилися кілька місяців. Безстрашно билися бійці радянських частин та місцеві червоногвардійці. У бою 9 березня 1919 року, коли почався наступ денікінців, на допомогу червоноармійцям прибув бронепоїзд «Влада Радам» під командуванням Л. Г. Мокієвської-Зубок. Білі почали тікати. Але одна з гармат противника, яка була замаскована в лісосмузі, прямою наводкою вдарила по бронепоїзду. Снаряд влучив у паровозну будку, де була Л. Г. Мокієвська-Зубок. У місті нині споруджено пам’ятник героїні громадянської війни. Багато подвигів здійснили червоні бійці під час оборони та визволення Дебальцевого. 15 березня в рукопашному бою матрос Г. П. Іванченко, оточений групою білогвардійців, знищив гранатою кількох ворогів, але загинув і сам.
Після тривалих боїв 30 травня 1919 року станцією оволоділи денікінці. Хазяї підприємств, що повернулися з білогвардійцями, нещадно експлуатували робітників, не платили їм зарплату. На залізничному вузлі діяв підпільний партійний осередок, під керівництвом якого робітники повели боротьбу проти білогвардійців, часто саботуючи їхні розпорядження. В одному бою під Микитівною було сильно пошкоджено бронепоїзд білих. Загрожуючи розстрілом, білогвардійці примушували робітників швидше ремонтувати машину. Незважаючи на це, деталі відливали повільно, виготовляли їх з великим браком. На призначений час бронепоїзд не було відремонтовано.
29 грудня 1919 року частини Першої Кінної армії визволили Дебальцеве. 31 грудня на станції було створено ревком на чолі з представником Першої Кінної армії Б. Г. Прокоф’євим. До нього входили також М. Ф. Горшков, М. Г. Іванов, Н. К. Шкіль. 27 січня 1920 року відновилася партійна організація в складі 16 чоловік. Більшовики очолили ревком, міліцію, профспілки. Ревком і міліція нещадно боролися з спекулянтами й саботажниками. На нетрудові елементи наклали контрибуцію в сумі 300- тис. крб. Було налагоджено перевезення вантажів для Червоної Армії та вугілля для промислових підприємств Центру Росії, постачання трудящих продовольством. У створених госпіталі та медпункті організували лікування поранених бійців і хворих на тиф.
У березні 1920 року відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, до складу якої увійшли 44 більшовики та 9 безпартійних. Керовані більшовицькою партією, переборюючи великі труднощі — розруху, голод, епідемію тифу,— люди починали будувати нове життя. Тоді в Дебальцевому мешкало 8608 чоловік. Робітники налагодили рух поїздів, відновили телеграфний та телефонний зв’язок. На заводі випускали воєнну продукцію і ремонтували вагони та паровози. З березня до грудня 1920 року в Дебальцевому перебував політ-відділ мілітаризованої промисловості та Трудової армії Донбасу — орган Української Ради Трудової армії. Спираючись на місцеві партійні організації, він проводив велику політичну й виховну роботу, мобілізуючи трудящих на боротьбу за відбудову народного господарства. Робітнича конференція державного механічного заводу, яка відбулася в травні 1920 року, закликала трудящих до нещадної боротьби з дезертирами, прогульниками й шкурниками. Лише за цих умов, відзначали учасники конференції, можна перемогти економічну розруху, холод і голод, зміцнити завоювання робітничо-селянської влади.
Про зрослу політичну активність трудящих Дебальцевого свідчать їхні відгуки на важливі події у нашій країні та міжнародному робітничому русі. З великою радістю зустріли вони повідомлення про повний розгром Денікіна. 6 квітня 1920 року Дебальцівська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів надіслала В. І. Леніну телеграму: «Дебальцівська робітнича Рада, яка зібралася в історичні дні перемоги міжнародного пролетаріату, вітає Вас, справжнього вождя і вчителя робітничо-селянського класу України й усього світу і обіцяє всіма засобами сприяти зміцненню пролетарської самосвідомості в роботі мас. Рада впевнена в швидкій перемозі робітників у світовому масштабі, в близькості години пролетарського торжества всіх країн».
22 березня 1920 року на станцію Дебальцеве прибув агітпоїзд «Жовтнева революція», очолюваний головою ВЦВКу М. І. Калініним. У вагоноремонтних майстернях відбувся мітинг, в ньому взяли участь 5 тис. чоловік. М. І. Калінін виступив з полум’яною промовою, в якій закликав дебальцівських робітників віддати всі сили будівництву нового життя. Інструктори агітпоїзда допомогли порадами партійним, профспілковим, комсомольським працівникам станції та селища. В серпні 1920 року, повертаючись з Північного Кавказу, М. І. Калінін знову відвідав Дебальцеве.
З нагоди відкриття II конгресу Комуністичного Інтернаціоналу 17 червня 1920 року на станції було організовано суботник, в якому взяли участь 2943 чоловіка — всі комуністи і комсомольці, багато робітників і службовців, бійці військових частин. Вони ремонтували паровози й вагони, вантажили метал і вугілля. Після роботи відбулися урочистий парад на площі і мітинг на братському кладовищі. В усіх починаннях і повсякденній роботі місцевій партійній організації активно допомагали комсомольці, які заснували свою організацію на початку 1920 року. У березні в ній налічувалося 320 чоловік. Секретарем обрали Д. Кадука. Всі перші комсомольці Дебальцевого — О. Гаврилова, С. Корсаков, В. Чуднецов та ін.— були бійцями частин особливого призначення, що входили до 3-го комуністичного полку. Багато юнаків добровільно вступили до лав Червоної Армії й воювали на польському фронті. Комсомольські «буксирні бригади» брали участь у ліквідації проривів на окремих ділянках господарства, в налагодженні військово-спортивної роботи. Комсомольці були першими на суботниках, вели боротьбу з розкраданням на транспорті, спекуляцією.
Відразу ж після вигнання денікінців з селища відділ народної освіти ревкому організував роботу трьох шкіл. Незабаром відкрили дитячий будинок, школу фабрично-заводського навчання. Трудовому вихованню школярів приділялася велика увага. Для них влаштовували екскурсії на заводи й рудники. При школах створили батьківські ради та учнівські самодіяльні організації. У жовтні 1922 року було відкрито семирічну школу, при ній працювало багато гуртків, клуб. У березні 1920 року повітовий комітет партії і політвідділ Трудової армії заснували перший радянський театр. Культурно-освітнє товариство влаштовувало тут концерти. Успішно виступали місцевий оркестр, в червні 1920 року — хор Московського губ-пролеткульту. Комуністи організували при заводі бібліотеку й робітничий театр. Агітаційний колектив, оркестр, хор і театральна трупа щонеділі та кожного свята виїздили до сусідніх сіл. Великою популярністю на підприємствах і в селах користувалися виступи комсомольського усного клубу «Синя блуза». Профспілкова організація, яка налічувала в 1925 році вже 3 тис. чоловік, домоглася зразкової роботи робітничих клубів. У клубі залізничників читали лекції, демонстрували кінофільми, працювали гуртки — ленінський, історії партії, професійний, музичний, хоровий, робкорів, школа малописьменних тощо.
З великими труднощами усувалися наслідки іноземної воєнної інтервенції й громадянської війни. В 1921 році залізничний вузол працював не на повну потужність, тому що перевезення значно зменшилися. Механічний завод, який виготовляв з 1920 року різне устаткування для транспорту й металургійних підприємств, на початку 1923 року став на консервацію. В той час на підприємстві працювало лише 47 робітників і 25 службовців. У селищі відкрилися приватні млин, булочна, кузня, механічна майстерня.
Виробниче й громадсько-політичне життя Дебальцевого спрямовувала партійна організація. Повітовий комітет партії, радянські органи й місцева парторганізація доклали багато зусиль, щоб подолати розруху й голод. На 1923 рік у селищі було 113 членів партії. За ленінським призовом прийняли ще 65 чоловік. На початку 1925 року в політгуртках навчалося 157 комуністів і комсомольців, у ленінському гуртку — 56 чоловік, у гуртку з історії партії — 40.
На 1923 рік в селищі налічувалось 9595 жителів. За родом занять населення розподілялося так: залізничників — 65,9 проц., фабрично-заводських робітників — 2,8, службовців — 15,7, ремісників — 7 проц. Решту становили торговельні й сільськогосподарські працівники. Постачання трудящих промисловими й продовольчими товарами здійснювалося через залізничний та споживчий кооперативи. Відкрилися приватні крамниці. Уже на початку здійснення Комуністичною партією політики індустріалізації країни, за рішенням ВРНГ у селищі поновив роботу машинобудівний завод. Його докорінно реконструювали: стали до ладу мартенівська піч (до революції стального литва завод не виробляв), дві нові вагранки, перебудували землепідготовче відділення ливарного цеху. Замість старого локомобіля змонтували генератор потужністю 300 к. с. У 1926—1927 рр. на заводі працювало 570 чоловік. Колектив розпочав виготовлення металевих конструкцій, залізничних мостів, а також устаткування для підприємств чорної металургії — шлаковозів, чавуновозів, гідравлічних пресів. Тут виготовляли обладнання для Магнітогорського, Кузнецького металургійних комбінатів, які саме тоді будувалися.
В роки першої п’ятирічки на підприємствах Дебальцевого широко розгорнулося соціалістичне змагання. В квітні 1929 року партбюро машинобудівного заводу разом з секретарями цехових партосередків і керівниками цехів розробило план залучення робітників до участі в змаганні. Авангардну роль у ньому відігравала партійна організація, яка на початок 1932 року налічувала 444 чоловіка. Більшість комуністів були ударниками. Всього в русі ударників брало участь понад 30 проц. робітників заводу. За рекомендацією райкому партії в усіх бригадах і змінах працювали комуністи й комсомольці, які очолювали рух за перевиконання норм виробітку, запровадження госпрозрахунку, зустрічне планування, підвищення продуктивності праці. Багато залізничників стали раціоналізаторами. В депо застосували зварювальний метод ремонту деталей паровозів. Локомотивні бригади в позаурочний час робили промивання й ремонт паровозів. Щоб підвищити роль комуністів, у бригадах створювалися партійні групи. Передові бригади допомагали відстаючим. У 1931 році залізничники, змагаючись за дострокове виконання першої п’ятирічки, взяли участь у всесоюзному конкурсі паровозних бригад. Переможцем став кращий машиніст станції Дебальцеве Т. І. Зоря. В 1932 році диспетчер дебальцівського відділення залізниці В. І. Націєвський — переможець конкурсу залізниць Півдня країни — запропонував ліквідувати знеосібку в апараті служби руху й запровадити в районі єдину зміну. Це починання було широко підхоплено на інших залізницях країни.
Робітники вузла активно включились у стахановський рух. На великих швидкостях водили поїзди машиністи М. О. Горяїнов, О. П. Гончаров, В. Я. Дубина, В. С. Курочка, значно перевиконували норми вагонний майстер М. Є. Афоніна, коваль А. В. Москвич. Комуніст К. С. Краснов уперше в практиці наших залізниць почав сполучати два найтрудомісткіші процеси на сортувальній гірці — розформування з одночасним формуванням составів. З 9 до 19 жовтня 1935 року по-новому було сформовано 156 поїздів, на кожний витрачено в середньому 14,6 хвилин замість 50 хвилин. Цей метод широко вивчали й запроваджували на всіх залізницях Союзу. Всій країні стало відомо ім’я дебальцівського комсомольця касира П. М. Аладіна, який запропонував у 1936 році новий метод компостування квитків — безпосередньо в поїздах, на шляху слідування. Домагаючись взаємодії всіх транспортних служб, дільничний диспетчер відділення М. П. Водважко став застрільником змагання всіх працівників однієї зміни.
Докорінно було реконструйовано в роки перших п’ятирічок Дебальцівський вузол. З’явилися нові потужні паровози. Автоблокування і електрична централізація замінили нелегку працю стрілочників. 31 грудня 1935 року на станції Сортувальна стала до ладу механізована гірка. Вона пропускала вдвоє більше вагонів, ніж раніше. В 1939 році закінчено будівництво другої механізованої гірки. Машинобудівний завод також оснащувався новим устаткуванням. Він виготовляв продукції на 12 млн. карбованців.
У ці роки селище значно зросло. В 1926 році в ньому мешкало 13,5 тис. чоловік, в 1932 — вже 20 200. Споруджувалися впорядковані 2- і 3-поверхові будинки. На вузлі Сортувальна виросло соціалістичне містечко. Селище електрифікували. Провели водогін довжиною 12 км. У 1938 році Дебальцеве стало містом обласного підпорядкування. Населення його налічувало тоді 33 тис. чоловік. Тут працювали 123 магазини, багато торговельних кіосків. Населення міста обслуговували 2 лікарні на 235 ліжок, 2 поліклініки, 7 амбулаторних пунктів, 2 пологові будинки. Працював будинок відпочинку залізничників. Для дітей відкрили 5 садків на 350 місць та 3 ясел на 255 місць, піонерський табір. У 1939 році в 4 середніх, 4 семирічних, початковій і 2 фабрично-заводських школах Дебальцевого, а також на курсах майстрів навчалося 7 тис. чоловік.
У місті, що потопало у зелені, чимало було зроблено для культурного відпочинку трудящих. У його західній частині звели палац культури залізничників, до якого прилягали парк і стадіон, у заводському селищі — клуб «Металіст». Працювало 15 бібліотек з загальним фондом 75 тис. книжок, 4 клуби, 16 червоних кутків. Активним учасником художньої самодіяльності у 1928—1932 рр. був комсомолець, нині доктор філологічних наук літературознавець І. Т. Балака. Багато переказів, пісень про громадянську війну записали тут в травні 1935 року студенти Луганського педагогічного інституту під час фольклорної експедиції. В Дебальцевому видавалися 3 газети — міська, заводська і залізничного відділення. Жителі передплачували 13,5 тис. газет та журналів. Життя залізничного міста періоду передвоєнних п’ятирічок відображене в творах письменника—уродженця Дебальцевого І. О. Плахтіна «На колії» (1934 р.), «Вузол» (1936 р.), «Залізничники» (1938 р.).
У розв’язанні завдань господарського і культурного будівництва дедалі більшого значення набирало комуністичне виховання трудящих. Парторганізація міста тоді налічувала 1228 чоловік. У 1939 році під час виборів до міської Ради в голосуванні взяли участь 99,7 проц. виборців. З 84 депутатів у Раді було 54 робітники, 15 службовців, 15 домогосподарок. Серед них — депутати-орденоносці диспетчер М. П. Вод-важко, машиніст А. М. Ситник, вчителька О. К. Крючкова. Виборці виявили довір’я комуністам, обравши до Ради 40 членів партії. Своїм депутатом до Верховної Ради УРСР жителі міста назвали стахановку М. Є. Афоніну. В 1939 році її нагородили орденом Леніна.
В грізні роки Великої Вітчизняної війни трудящі Дебальцевого, переборюючи великі труднощі, мужньо відстоювали завоювання соціалізму. Самовіддано працювали тисячі залізничників. Вони безперебійно перевозили важливі вантажі та війська на фронт, а також евакуювали промислові підприємства й населення. За найскладніших умов бездоганно водили поїзди машиністи комуністи Ф. А. Бабенко, П. М. Носач, Т. К. Прожога та. багато ін. За завданням уряду Радянської України робітники депо «Схід» бронювали паровози. З ініціативи комуністів було створено команду в складі М. Я. Дубини, П. П. Васильєва, М. С. Галицина, Ф. І. Пилипенка, Г. М. Кушнарьова, С. С. Караващенка, яка на бронепоїзді № 11 брала участь у боях проти німецько-фашистських загарбників під Сталінградом, Курськом та Бєлгородом. У колоні особливого резерву Наркомату шляхів перебував машиніст В. Я. Дубина. Він обслуговував військові частини на Єлецькому напрямку, на Орловсько-Курській дузі, під Ростовом й на Берлінському напрямку. Часто ризикуючи життям, він возив боєприпаси, пальне, продовольство. Так, щоб стримати натиск ворога в районі Шепетівки, необхідно було доставити на станцію ешелон з танками. Незважаючи на ураганний артилерійський вогонь фашистів В. Я. Дубина виконав завдання, і наші танкісти перейшли у наступ. Машинобудівний завод почав випускати продукцію для потреб оборони. Про самовіддану працю колективу підприємства свідчить такий приклад. За звичайних умов цех металоконструкцій виробляв щомісяця 200 тонн устаткування, та коли надійшло замовлення виготовляти конструкції для аеродромів — лише протягом 7 днів робітники цеху дали 750 тонн продукції. Згодом завод евакуювали на схід, де він був перетворений на спеціальний цех Кузнецького металургійного комбінату.
— На заклик Комуністичної партії сотні жителів Дебальцевого з перших днів війни пішли на фронт. У боях проти гітлерівських загарбників багато з них виявили безприкладний героїзм і відвагу. Комсомолець М. Я. Ільїн, який працював до війни слюсарем у вагонному депо «Сортувальна», в серпні 1941 року пішов добровільно до лав Червоної Армії, брав участь у боях на Дніпрі, в Донбасі, під Ростовом. Йому, винятково сміливому і вправному стрільцеві, передали снайперську гвинтівку молодшого політрука Героя Радянського Союзу адигейця X. Андрухаєва, який загинув. 8 лютого 1943 року М. Я. Ільїну присвоїли звання Героя Радянського Союзу. На фронті він став комуністом, у створеному ним снайперському взводі навчив багатьох молодих солдатів снайперського мистецтва. У боях за село Ястребівку, в районі Бєлгорода, в липні 1943 року М. Я. Ільїн загинув смертю хоробрих. Гвинтівку його вручили снайперу О. Є. Гордієнку. Тепер снайперська гвинтівка КЕ-1729 ім. Героїв Радянського Союзу Андрухаєва та Ільїна, мов священна реліквія Вітчизняної війни, зберігається в Центральному музеї Радянської Армії.
Колишній учень Дебальцівської середньої школи № 61 А. В. Мельников закінчив у 1943 році танкове училище і відтоді брав участь у боях з німецькими загарбниками. В бою 22 серпня 1944 року в районі Букайшина Латвійської РСР командир танкового взводу старший лейтенант Мельников 7 разів відбивав контратаки противника. За подвиг у цьому бою А. В. Мельникову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Звання Героя Радянського Союзу удостоєні льотчики-комуністи М. С. Щербина й О. Н. Пономаренко, розвідник С. П. Крижанівський. Трудівникам тилу К. С. Краснову, М. П. Водважку було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Окупація Дебальцевого фашистськими військами тривала близько двох років. Кілька місяців з 6 грудня 1941 року (день окупації) до червня 1942 року по східній околиці міста проходила фронтова смуга. Проти німецько-фашистських загарбників вели боротьбу створені міськкомом партії партизанські загони під командуванням В. І. Підгорного й П. М. Олейникова. У взаємодії з військовими частинами вони здійснили понад 60 бойових операцій, знищили близько тисячі ворожих солдатів і офіцерів. Сміливими розвідниками були П. Г. Ємельянов, комсомолець Є. Шалашний, якого гітлерівці розстріляли в 1942 році. В боях і фашистських катівнях загинули партизани А. І. Резниченко, В. О. Крамаренко, С. С. Єрмаков, М. Л. Жбирьова. Влітку 1942 року партизанські загони розформували, особовий склад їх направили до лав Червоної Армії.
В місті діяла й підпільна партійна організація. Через лінію фронту радянські патріоти передавали цінні відомості про розташування гітлерівських військ. Підпільники допомогли радянським пілотам під час сміливого нальоту на станцію в грудні 1942 року. В результаті було знищено велику кількість ворожого військового спорядження, техніки, боєприпасів і продовольства, що призначалися для потреб оточеного під Сталінградом угруповання гітлерівських військ. За сприяння партизанам і підпільникам були розстріляні й закатовані сотні місцевих жителів, у т. ч. машиністи паровозів комуністи М. О. Горяїнов, П. О. Фишич, черговий по депо М. А. Кобзар, депутат міськради А. Т. Скидан, секретар комсомольської організації паровозного депо 3. Бабенко, комсомольці О. Медведев, 3. Скидан та інші.
Радянські війська увійшли до Дебальцевого 3 вересня 1943 року. В боях за місто відзначилася 346-а дивізія 51-ї армії, якій присвоїли найменування «Дебальцівської». З першого ж дня визволення працівники міського комітету Партії (секретар В. Б. Захаров) і виконкому міськради, які прибули разом з військами, мобілізували населення міста на відбудову господарства. За час окупації населення зазнало пограбувань, голодувало. На каторгу до Німеччини погнали 1119 чоловік. Окупанти вивезли з заводу залишки палива, металу. Вони зруйнували всі підприємства, майже весь житловий фонд, культурно-побутові установи, водогін, електромережу. В лікарнях і школах влаштували табори для військовополонених і стайні. Збитки, заподіяні місту, становили понад 218 млн. крб. Кількість жителів за 1941 — 1943 рр. зменшилася вдвоє. На п’яту добу після вигнання гітлерівців почав діяти залізничний вузол. Машиністи повели на фронт поїзди з військовою технікою і боєприпасами. На заклик міськкому партії у відбудові брало участь все населення. Жінки освоїли професії мулярів, пічників, склярів. Вони взяли шефство над виробничими цехами, гуртожитками, лікарнями, допомагали сім’ям фронтовиків та інвалідам Великої Вітчизняної війни, готували подарунки воїнам, відбудовували школи, дитячі садки та ясла, хлібозавод, працювали на колгоспних і радгоспних ланах. 17 вересня 1943 року став до ладу перший верстат на машинобудівному заводі, в червні 1944 року одержали плавку в мартенівській печі. Тут виробляли шлаковози, чавуновози, сталерозливальні ковші. Девізом трудівників стало гасло «Все для фронту, все для перемоги». В 1944 році за ініціативою машиніста комуніста Г. В. Калужина в депо «Захід» почали застосовувати низькосортне вугілля, а в 1945 році розгорнулося змагання за рентабельну роботу. Лише в першій половині 1945 року тут заощадили 400 тис. карбованців.
У роки четвертої п’ятирічки в Дебальцевому було завершено відбудову промисловості й транспорту. Партійна організація міста, що налічувала в своїх рядах 1294 комуністи, домоглася широкого розгортання соціалістичного змагання. 1186 агітаторів проводили на підприємствах роз’яснювальну роботу. На вирішальних ділянках роботи були поставлені комуністи. На машинобудівному заводі у 1949 році перевищили довоєнний рівень виробництва, освоїли понад 40 нових видів продукції, в т. ч. електролебідки. Колектив цього підприємства зробив істотний внесок у відбудову гігантів металургії — «Запоріжсталі», «Азовсталі», Макіївського заводу та інших об’єктів.
З великим піднесенням працювали будівельники. Так, депутат міськради, бригадир штукатурів, ініціатор швидкісних методів робіт І. П. Поляков за 3 роки четвертої п’ятирічки виконав 5,7 річної норми, навчив 27 робітників. Він брав участь у спорудженні Московського університету. До кінця 1949 року в місті цілком був поновлений і розширений житловий фонд, відбудували культурно-побутові заклади, школи, палац культури, лікарні, електромережу, радіовузол. Почали виходити газети «Дебальцевский рабочий та «За большевистский транспорт».
Міськком партії і партійні організації надавали допомогу селу. Для трьох підшефних колгоспів протягом 1954 року робітники виготовили 715 парникових рам, 4 кормозапарники, відремонтували автомашини і електромотори. Організовувались недільники під час прополювання та жнив, у колгоспах виступали лектори і колективи художньої самодіяльності міста.
У 50—60-х роках тривала реконструкція залізничного вузла. Робітники станції вели боротьбу за прискорення формування поїздів, швидкий і якісний ремонт паровозів та вагонів. Чимало з них включилося в рух машиністів-великоваговиків. На бюро міськкому партії був схвалений досвід бригади Г. В. Калужина, яка за 10 місяців у 1954 році провела 116 великовагових поїздів і перевезла понад норму більше 50 тис. тонн вантажів, заощадивши 157 тонн палива. Вузлові комітети партії та первинні організації поширили цей досвід на всі служби. Машиністи Дебальцевого у 1954 році перевезли більш, як 5 млн. тонн понадпланових вантажів. Під керівництвом начальника станції Сортувальна Н. В. Брикалова група інженерно-технічних працівників у 1954—1955 рр. розробила і впровадила метод диспетчерського керівництва формуванням поїздів, за яким одночасно з прибулими составами, що розформовувалися, формувалися нові. Локомотиви радіофікували, що теж сприяло поліпшенню маневрових робіт. Новий метод став надбанням усіх великих сортувальних станцій країни. В 1955—1956 рр. на станції працювала загальносоюзна школа передового досвіду. У 1959 році Міністерство шляхів сполучення схвалило ініціативу колективу вагонних майстерень, який організував виготовлення кранів, необхідних для механізації робіт по ремонту вагонів.
У 1961—1962 рр. залізничний вузол електрифікували. Замість паровозів з’явилися потужні тепловози та електровози. Запровадження нових видів тяги сприяло зростанню швидкості руху поїздів на 2,5 км на годину, а середню вагу поїзда було перевищено на 300 тонн. Якщо всі сформовані на сортувальній станції протягом доби состави витягнути в лінію, то вона простягнулась би на 145 км. На станціях, у парках, куди прибувають і звідки вирушають поїзди, запроваджено централізацію стрілок і сигналів. Застосовують автоматичну централізацію на сортувальних гірках, здійснюється механізований спосіб поточного утримання колій. За роки семирічки реконструйовано депо «Сортувальне» по ремонту тепловозів. Його перетворено на велике механізоване підприємство, яке забезпечує ремонт тепловозів для всієї Донецької залізниці. Локомотивне депо «Сортувальне» — підприємство комуністичної праці. Воно показове щодо наукової організації праці й виробничої естетики.
За роки п’ятої п’ятирічки (1951—1955 рр.) машинобудівний завод освоїв випуск 25-тонних залізничних кранів, 130-тонних сталерозливальних ковшів, чавуновозів, скреперних і електричних лебідок, газових і повітряних засувок високого тиску, породонавантажувальних машин і потужного відвального плуга. Виробництво валової продукції збільшилося на 62 проц. На початок семирічки тут налагодили випуск машин для механізації мартенівських печей, а незабаром стали виготовляти й дизельно-електричні крани вантажопідйомністю 25 тонн. Невдовзі було споруджено два нові цехи — експериментальний та обрубний. Зараз підприємство випускає до 150 назв продукції. Дебальцівський завод поставляв устаткування для будівництва найбільшої у Європі доменної печі № 8 на Криворізькому металургійному комбінаті, для Череповецького, Ново-тульського, Ждановського, Челябінського, Волгоградського, Орсько-Халіловського, Руставського та інших металургійних заводів. Багато машин і верстатів було відправлено до Індії, Куби, Болгарії, Румунії, Польщі.
Всі підприємства міста успішно завершили плани семирічки. Приріст валової продукції дорівнював 25,5 проц.
Виконання державних планів є результатом трудового ентузіазму робітників та інженерно-технічних працівників, активної їх участі в соціалістичному змаганні. Напередодні XXI з’їзду КПРС колективи підприємств міста включилися в рух за комуністичну працю. У ньому взяли участь в 1963 році 11 тис. чоловік. Бригада машиніста тепловоза Г. В. Ка-лужина однією з перших була удостоєна звання бригади комуністичної праці. Кадровому залізничнику Г. В. Ка-лужину за самовіддану працю в 1959 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні Н. В. Брикалов і В. Я. Дубина.
Чудовими успіхами зустріли трудящі Дебальцевого 50-річний ювілей Радянської влади. Підприємства міста достроково виконали державні плани 1967 року. Колектив локомотивного депо «Сортувальне» в ювілейному році перевіз понад план 1 млн. 988 тис. тонн народногосподарських вантажів. Надплановий прибуток усіх підприємств міста становив 745,6 тис. крб., у 1968 році — 1046,2 тис. крб. За підсумками соціалістичного змагання на честь 50-х роковин Великого Жовтня на перше місце вийшли колективи машинобудівного заводу й станції Сортувальна. їм передали на вічне зберігання ювілейні червоні прапори міськкому КП України та виконкому міської Ради депутатів трудящих.
За роки нової п’ятирічки реалізовано понадпланової продукції на 4,1 млн. крб. Залізничники перевезли додатково до завдання понад 3,7 млн. тонн народногосподарських вантажів. Трьом підприємствам — Миронівській ДРЕС, вокзалу станції Дебальцеве та локомотивному депо «Сортувальне» — присвоєно звання колективів комуністичної праці. Працівники ДРЕС достроково виконали план 1970 року, заощадивши 627 тонн палива і 246 тис. квт.-год. електроенергії. Робітники станції Сортувальна значно зменшили простої вагонів. Успішно ніс ленінську вахту колектив заводу по ремонту металургійного устаткування. У 1970 році він випустив понадпланової продукції на 259 тис. карбованців.
Авангардом трудящих у боротьбі за розвиток народного господарства, підвищення трудової і політичної активності є міська партійна організація. В післявоєнні роки її ряди значно зросли. На 1 січня 1970 року в 61 первинній партійній організації налічувалося 3274 комуністи. Вони завжди є взірцем у праці, систематично підвищують свій політичний рівень, проявляють велике піклування про трудящих. Створені при міськкомі партії кабінет оргпартроботи та методична рада вивчають стиль і методи роботи первинних парторганізацій, розробляють рекомендації з різних питань партійної роботи. Кабінет проводить науково-теоретичні конференції, видає бюлетені, організовує систематичне навчання секретарів первинних та цехових парторганізацій, партгрупоргів, членів парткомів, бюро та членів і кандидатів у члени міськкому партії. В місті працює 1500 агітаторів і політінформаторів. Влітку функціонують агітмайданчики, а в зимовий період — агітпункти на дому. Зарекомендували себе «ленінські п’ятниці», тематичні вечори з циклу «Товаришу Ленін, Вам доповідаємо», на яких підбиваються’ підсумки роботи підприємств.
Активну участь в комуністичному вихованні молоді беруть старі більшовики, які самі є вихідцями з робітників. Це Ю. X. Бобров, що наймитував у куркулів, потім був на шахті вибійником. Член КПРС з 1932 року, він багато років працював у політвідділі залізниці, був першим секретарем Дебальцівського міськкому партії. Я. А. Ракитін з 14 років — робітник Путіловського заводу, член Комуністичної партії з 1930 року, в Дебальцевому завідував відділом пропаганди й агітації міськкому партії. Обидва вони — активні члени парткомісії, лектори.
Вірними помічниками парт-організації виступають комсомольці — передова частина молодих робітників і учнівської молоді. В 57 первинних комсомольських організаціях налічується 5 тис. юнаків та дівчат. 67 профспілкових організацій міста об’єднують 16 920 робітників і службовців.
Місто красивішає, упорядковується, розвивається його господарство. При виконкомі міської Ради депутатів трудящих створено архітектурно-художню раду. В селищних Радах, постійно діючих комісіях при виконкомі міськради, квартальних комітетах, добровільних народних дружинах, товариських судах на громадських засадах працюють понад 5 тис. чоловік. На засіданнях виконкому, на сесіях міської Ради за допомогою активу вирішуються найактуальніші питання: про перспективи розвитку промисловості міста, про будівництво житлових будинків, культурно-побутових і спортивних об’єктів, про організацію відпочинку трудящих, про створення зеленої зони навколо Дебальцевого, про реконструкцію центральної площі та інші. Спеціальною постановою Рада встановила звання почесного громадянина Дебальцевого. Напередодні 50-х роковин Радянської влади це почесне звання було присвоєно учасникові громадянської війни Ф. Ф. Голодникову, потомственим залізничникам — начальнику відділення залізниці І. В. Ляшенку та пенсіонеру Герою Соціалістичної Праці В. Я. Дубині.
З кожним роком зростає житловий фонд міста — на 1 січня 1969 року він становив 589 тис. кв. метрів, у т. ч. 243 тис. припадає на державний сектор і 346 тис. кв. метрів — на індивідуальний. У північно-західній частині виник новий квартал — Дебальцівські Черемушки, а в східній — селище Перемога. Центральний район та вулиці й площі, що прилягають до нього, заасфальтовані. Реконструйована площа ім. В. І. Леніна. Воїнам, які захищали й визволяли місто від гітлерівських загарбників, і жертвам фашистської окупації зведено величний пам’ятник вічної Слави. Біля його підніжжя в чотирьох могилах поховано 2850 солдатів, офіцерів і місцевих жителів. Серед загиблих — представники багатьох національностей нашої Батьківщини. Автор проекту пам’ятника скульптор М. А. Баранов. Монумент було відлито на дебальцівському заводі ливарником П. І. Терещенком. З ініціативи й на кошти комсомольців міста споруджено пам’ятники землякам, які віддали життя в боях за Вітчизну,— Героям Радянського Союзу снайперу М. Я. Ільїну й танкісту А. В. Мельникову. До 25-річчя визволення Дебальцевого й Донбасу від гітлерівських загарбників комсомольці закликали все населення міста насипати холм бойової Слави та спорудити пам’ятник на честь воїнів Радянської Армії, які загинули під час визволення Дебальцевого. З вересня 1968 року відбувся мітинг там, де тривалий час проходила лінія фронту, на ньому були присутні 10 тис. жителів міста. Через рік меморіальний комплекс урочисто відкрили.
В місті 3 парки культури й відпочинку, 6 скверів. Щороку тисячі людей висаджують нові дерева й квіти. Неухильно зростає життєвий та культурний рівень населення. Кожна сім’я має впорядковану квартиру. В користуванні трудящих 279 легкових автомобілів, 1477 мотоциклів, 200 моторолерів. Майже в кожній сім’ї є телевізори і радіоприймачі. До послуг жителів 73 магазини, 32 кіоски, 16 їдалень, 2 ресторани, 4 кафе; товарообіг їх становить понад 25 млн. карбованців.
У місті дві лікарні на 465 ліжок (нова міська лікарня збудована в ювілейному 1967 році), дві поліклініки, дві амбулаторії, три оздоровчі пункти, профілакторій на 50 місць. Споруджується нова залізнична лікарня на 250 ліжок. В медичних закладах працюють 82 лікарі та 297 працівників з середньою спеціальною освітою. Лікарняні й поліклінічні заклади мають сучасну апаратуру. В 12 дитячих садках та яслах виховується 1495 малюків. Щороку більше 2 тис. дітей набирають сили в позаміських піонерських таборах «Салют» і «Голубок», розташованих у мальовничих місцях.
Четверта частина жителів міста вчиться. У 8 загальноосвітніх і 2 вечірніх школах налічується 6 тис. учнів. В кожній школі обладнані кабінети, в більшості — хороші спортивні зали. Виховують дітей 337 педагогів. Понад 40 років працювала в школі дочка потомственого залізничника учитель історії О. К. Крючкова. Її працю високо оцінили партія і уряд, нагородивши орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». О. К. Крючкова завідує на громадських засадах організаційно-інструкторським відділом виконкому міськради. У місті є технікум, який готує спеціалістів залізничного транспорту.
Шанують в Дебальцевому свого земляка відомого українського поета В. М. Со-сюру. Він не раз приїздив сюди, виступав перед трудящими. Рідному містові присвячено такі хвилюючі рядки:
Дебальцеве моє, колиска днів моїх,
Це ти мені дало співучу, ніжну вдачу.
І славлячи життя невиданий розбіг,
Я піснею тобі, Дебальцеве, віддячу.
Ім’ям поета названо одну з центральних вулиць, школу № 2 та парк локомотивного депо «Сортувальне». В сім’ї дебальцівського залізничника народився і О. М. Довгаль — український радянський графік, заслужений діяч мистецтв УРСР. З міста родом також доктор технічних наук, лауреат Ленінської премії Ю. А. Шульте.
В Дебальцевому два палаци культури — залізничників та машинобудівників, два клуби, два стадіони, три літніх кінотеатри. Парк локомотивного депо «Сортувальне» заклали самі трудящі. Колектив депо у вільний від роботи час спорудив у ньому літній кінотеатр, кафе, бібліотеку, танцювальний майданчик, павільйон ігор, карусель. У палаці культури залізничників для інженерно-технічних працівників організована школа економічних знань, де вивчають актуальні питання керівництва виробництвом. Відбуваються тематичні виробничі вечори. Популярністю користується усний журнал «Час, події, люди». Працюють численні гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь понад тисячу чоловік. Діють молодіжні клуби «Юність», клуби жінок і пенсіонерів. До 100-річчя з дня народження засновника Комуністичної партії і вождя радянського народу в палаці відкрито ленінський зал. У цьому ж палаці створено музей історії міста, де експонуються численні документи та матеріали, які висвітлюють майже сторічний шлях міста, революційні, бойові й трудові подвиги його жителів. Якщо до революції в Дебальцевому була тільки одна невелика бібліотека, то тепер їх 20 з книжковим фондом 276,3 тис. На 1970 рік жителі міста передплатили 62 тис. примірників газет і журналів.
Втілюючи у життя рішення Комуністичної партії, трудящі Дебальцевого успішно виконують взяті соціалістичні зобов’язання, вносячи свій вклад у справу будівництва комуністичного суспільства.
Г. Я. ГАЛЬЧЕНКО, Б. О. ЛИТВИНЕНКО