Дзержинськ, Донецька область (продовження)
У перші ж дні Великої Вітчизняної війни багато жителів міста пішли на фронт. Ті, що залишились, вступали до винищувальних батальйонів, у яких щодня після роботи вивчали військову справу, готуючись за першим покликом Батьківщини зі зброєю в руках стати на її захист. На шахтах і заводах жінки та підлітки замінили тих, що пішли на фронт. Виробництво вугілля та іншої продукції промисловості міста не тільки не зменшилося, а навіть зросло. Якщо напередодні Великої Вітчизняної війни трест «Дзержинськвугілля» щоденно відправляв 8,5 тис. тонн палива, то з перших днів війни добовий видобуток збільшився майже на тисячу тонн. 22 жовтня 1941 року фашистські війська вдерлися до Дзержинська. Фашисти й поліцаї нишпорили по місту, вишукуючи комуністів та тих, хто співчував партизанам або підпільникам. За найменшою підозрою в цьому людей катували й розстрілювали. Так була розстріляна група підлітків, які гралися за містом біля водоймища.
З перших днів окупації міста розгорнула активну діяльність підпільна партійна організація, що закликала населення на боротьбу з ворогом. Щоб зірвати плани окупантів щодо відбудови та пуску в експлуатацію шахт, комуністи повели агітаційну роботу серед гірників. Близько двох місяців фашисти не могли примусити дзержинців вийти на роботу. Тільки під загрозою смерті до шахти спустилися деякі гірники, відібрані за списком, що його склав зрадник. Та на шахті ім. Дзержинського одна за одною сталися великі аварії. На пропозицію членів підпільної організації П. Іншакова та І. Козлова було підпалено лісовий склад. На подвір’ї одного з жителів Дзержинська К. В. Середи була схованка для зброї та боєприпасів. Через працівника друкарні С. Я. Гука підпільники придбали друкарський шрифт для випуску листівок. Комісар групи М. Чупашкін організував прийом по радіо зведень Радінформбюро, які потім поширювалися серед населення. Підпільники випускали також листівки німецькою мовою і розповсюджували їх серед гітлерівських солдатів. Вони підпалили міську електростанцію. Група молодих патріотів шахти ім. Артема, яких очолював І. Піонищенко, спалила електромеханічні майстерні.
Розлючені фашисти кидали за грати усіх без розбору. їм вдалося напасти на слід підпільної організації і комсомольської групи. Розпочалися арешти, потім — розправа. У фашистських катівнях загинули комуністи-шахтарі П. Іншаков та І. Козлов, колишня завідуюча фабрикою-кухнею М. Карагодіна, робітник нафтобази М. Кулешов, І. Піонищенко та багато інших. Незважаючи на розгром організації, боротьба тривала. Підпільники у грудні 1941 року напали на місцеву поліцію, знищили зрадників — старосту та двох поліцаїв. У січні 1942 року вони розгромили штаб військової частини, не раз виводили з ладу транспорт. На перегоні Фенольна-Скотувата житель села Новоселівки М. Кощеев підірвав залізничну колію, а коли його заарештували,, помер під тортурами як герой, не виказавши своїх товаришів.
Запеклі бої з фашистськими загарбниками в районі Лисичанська та Рубіжного вів партизанський загін Дзержинського району, що взаємодіяв з частинами Червоної Армії, часто здійснюючи спільні сміливі вилазки у тил ворога. Під час передислокації партизани потрапили у засідку. Знищивши 87 фашистів, у бою загинули комуністи В. Д. Маленкін, В. Д. Нікітін, П. О. Янько, Ф. І. Северина, І. М. Аліпов, комсомольці 3. Бондарева та Е. Єрмохін.
За мужність, героїзм та відвагу, виявлені на різних фронтах Великої Вітчизняної війни, 11 жителів міста удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. Це — М. П. Скачков, В. І. Догаєв, Д. П. Нестеренко, І. М. Пилипенко, М. М. Тоболенко, І. С. Наборський, В. І. Гамаюн, М. Я. Гужва, П. С. Дубрівний, К. Я. Талах, 1. Я. Дятлов. Понад 1500 чоловік нагороджено орденами та медалями. М. П. Скачков до війни працював змінним майстром на шахті ім. Дзержинського. На фронті командував артилерійським дивізіоном. Під час форсування Дніпра у 1943 році його дивізіон одним з перших переправився на правий берег і разом з невеликим підрозділом піхоти утримував плацдарм, поки не підійшли наші частини. У критичний момент М. П. Скачков сам став до гармати і прямою наводкою підбив кілька танків ворога. Тяжко поранений, він не залишив поля бою. За виявлену мужність йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У квітні 1944 року під час боїв .за село Скалу Станіславської області він загинув. У Дзержинську йому встановлено пам’ятник; один з піонерських загонів школи носить його ім’я. Є в місті і вулиця Миколи Скачкова. Коли форсували Дніпро у жовтні 1943 року, кулеметний взвод уродженця міста гвардії лейтенанта Д. П. Нестеренка першим переправився на правий берег і протягом кількох діб вів бої за розширення пладцарму. Після цих боїв Д. П. Нестеренко удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В січні 1946 року він повернувся до Дзержинська; взимку 1954 року в числі інших патріотів поїхав до Казахстану освоювати цілинні землі. На новому місці Данило Потапович виявив себе здібним організатором, завоювавши повагу всього колективу. Та життя його незабаром трагічно обірвалось: прокладаючи по замерзлій річці дорогу тракторній колоні, Д. П. Нестеренко разом з машиною пішов під лід (Батько Героя П. В. Нестеренко, що проживає в селищі Дружба і трудиться в радгоспі «Микитівський», удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці). Герой Радянського Союзу І. М. Пилипенко здійснив 470 бойових вильотів, знищив багато фашистів та їхньої техніки. Під час атаки на ворожий аеродром льотчик спрямував палаючу машину на скупчення військ противника. Безприкладний героїзм виявив артилерист П. С. Дубрівний. Поранений, він вступив у двобій з танками і піхотою ворога. Тепер Герой Радянського Союзу П. С. Дубрівний працює керуючим відділком приміського радгоспу «Щербинівський». Танкова рота старшого лейтенанта І. С. Наборського, колишнього кадрового гірника Дзержинська, здійснила 600-кілометровий рейд по тилах ворога, форсувала Одер, першою увійшла у місто Супейци і утримувала його до підходу наших частин.
5 вересня 1943 року війська 3-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту під командуванням генерал-лейтенанта Д. Д. Лелюшенка, обійшовши численні опорні пункти ворога, визволили Дзержинськ. Загарбники вщент зруйнували місто. Воно являло собою купу руїн. Було виведено з ладу і затоплено усі б шахт, 3 заводи, 3 насосні станції, нафтобазу та інші промислові підприємства. Фашисти знищили палац культури, вирубали парки, зруйнували і спалили 1280 житлових будинків. Місту було завдано збитків на 116 млн. крб. Окупанти розстріляли і закатували 150 чоловік, насильно вивезли до Німеччини 1460 жителів.
Ще вечорами обрій світився спалахами гарматних залпів, а комуністи міста і районна Рада депутатів трудящих вже почали організацію відбудови Дзержинська. Відразу після визволення сюди прибув з евакуації кадровий гірник шахти ім. Дзержинського В. І. Мануйленко, якому обком партії доручив стати на чолі партійної організації міста та організувати прискорену відбудову шахт. На перших партійних зборах стояло одне питання — про відновлення видобутку вугілля. На одностайну думку, видобуток палива вирішили розпочати на дрібних шахтах, водночас відроджуючи шахту ім. Дзержинського. Долаючи неймовірні труднощі, гірники видали перші тонни коксівного вугілля. Вже через кілька днів від початку роботи на 98-й шахті переважно жінки та підлітки спорудили коловорот на кінній тязі для доставки вугілля на-гора. До ладу діючих одна за одною ставали шахти №№ 45, 46, 101, 102. Добовий видобуток палива неухильно збільшувався. У жовтні дзержинці вже давали близько 100 тонн вугілля на добу.
Для розгортання відбудовних робіт на шахті ім. Дзержинського насамперед потрібно було з’ясувати, в якому стані перебувають стволи і штреки. За це взялися комуністи І. І. Чабаненко та Г. О. Красилін. Виявилося, що шахту заміновано. І. І. Чабаненко та Г. О. Красилін розшукали вибухівку не тільки у стволі, а й на рудниковому подвір’ї, у штреках. Сапери швидко знешкодили міновані пункти. Гірники-розвідники дізналися, що ствол затоплено нижче горизонту 315 метрів. За підрахунками спеціалістів, у підземних виробках набралося понад 3 млн. куб. метрів води. Розпочали монтаж насосів, відкачку води. Через кілька місяців відбудували стволи шахти «Пугачівка». Тут спорудили копер. Згодом з горизонту 220 метрів пішло вугілля. Тепер уже Дзержинське шахтоуправління давало 250 тонн палива на добу. Одна за одною ставали до ладу шахти, піднімали з руїн підприємства машинобудівники, хіміки. Вже працювали Центральні електромеханічні майстерні. За короткий час залізничники налагодили роботу рухомого складу вантажно-транспортного управління. У відбудові вугільної промисловості міста брали активну участь робітники Москви, Ленінграда, Тули, Харкова, Свердловська. Звідти йшли механізми, верстати, електровози та інша гірнича техніка. За постановою ЦК КП(б) України та Раднаркому Української РСР «Про шефство областей України над вугільними трестами Донбасу» на шахти Дзержинська прибули трудівники сіл Вінницької, Сумської, Курської та інших областей. На кожному підприємстві було створено школи для навчання молодих робітників гірницьких професій. Після перемоги над гітлерівською Німеччиною повернулися кадрові робітники. Вчорашні воїни Червоної Армії відразу ж активно включались у соціалістичне змагання, щедро ділилися з молодими гірниками досвідом своєї роботи. Запроваджуючи новаторські методи, багато зробили для підвищення продуктивності праці знатні шахтарі Дзержинська 3. У. Козодоев, Ф. Єлагін, П. Чевичалов, Ф. Кулагін та інші. Вони також запропонували застосувати для кріплення вибоїв уже використаний ліс. Робітники сконструювали апарат, за допомогою якого з трофейного мазуту виготовляли пальне для шахтарських ліхтариків. Самовіддана праця гірників давала відчутні результати. У 1945 році середньодобовий видобуток «чорного золота» в тресті довели до 2477 тонн, продуктивність праці одного гірника становила майже 13 тонн на місяць. У 1948 році стали до ладу найбільші шахти тресту — ім. Дзержинського, «Північна» та ім. Артема. За добу шахтарі-дзержинці вже видобували 1160 тонн вугілля, а в цілому трест — 5223 тонни. Великою майстерністю відзначалися молоді гірники, що прибули за закликом партії з сіл республіки.
Для відбудови лікарень, шкіл, дитячих садків, культосвітніх закладів було налагоджено виробництво будівельних матеріалів. У стислі строки цегельні заводи дали цеглу. В місті відкрили комбінат, який поряд з іншою продукцією випускав черепицю, бетонні плити для тротуарів. У місцевих кар’єрах видобували бутовий камінь. Поки що лікарня містилася в житлових будинках, хоч і житла не вистачало. Згодом було збудоване лікарняне містечко. З сердечністю та теплотою жителі міста, громадські організації виявляли турботу про дітей загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багатьом сиротам дали притулок і сім’ї гірників. При військовому госпіталі відкрили тимчасовий дитбудинок. Доглядали за дітьми жінки. Спершу вони також збирали кошти серед населення на харчування сиріт. Невдовзі виконком міськради організував регулярне харчування дітей та відправку їх у стаціонарні дитбудинки. В місті широко розгорнулося житлове та культурно-побутове будівництво. З’явилися нові вулиці. У районі Скелеватої балки виростав новий район міста. У довоєнні роки двоповерхові будинки були для Дзержинська рідкістю, тепер багатоповерхові будівлі становили більшість. Було відбудовано Палац культури ім. Енгельса, кінотеатр.
28 серпня 1948 року у День шахтаря шахту «Північна» удостоєно перехідного Червоного прапора ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР. Багатьом гірникам було присвоєно звання почесного шахтаря. Протягом першої післявоєнної п’ятирічки за трудові подвиги 1770 гірників нагороджені орденами і медалями, з них орденом Леніна М. Жуков, Н. Хоха, О. Медведев, Т. Кулешов, Д. Барочкін, В. Новиков, П. Борщов, М. Мелещенко та інші.
Підприємства міста у 1953 році перевищили довоєнний рівень виробництва. У п’ятій п’ятирічці шахта ім. Дзержинського дала понад план 90 тис. тонн коксівного вугілля, що дорівнювало півмісячному видобуткові всіх шахт тресту в 1940 році.
Під керівництвом партійної організації в місті широко розгорталося масове соціалістичне змагання за гідну зустріч XX з’їзду КПРС. Його застрільниками були гірники шахти «Північна». У цьому році внаслідок здійснення заходів щодо технічного прогресу всі підприємства збільшили випуск валової продукції на 10 проц. порівняно з попереднім. Різко зросла продуктивність праці робітників у шостій п’ятирічці. Ставали до ладу нові підприємства і розширювалися старі, модернізувалося їх устаткування. У 1956 році побудовано шахту «Валюга-Нова», завершилася реконструкція коксохімічного заводу, освоювалися нові горизонти на діючих
шахтах. Поповнювалися кадри шахтарів. До Дзержиноька приїхали посланці комсомольської організації Києва та Київської області. Кадрові гірники тепло зустріли молоде поповнення. Новачки швидко освоїли шахтарську справу, багато з них стали передовиками соціалістичного змагання. За перші роки п’ятирічки було споруджено надземні приміщення шахт ім. Артема, «Південна», ім. Дзержинського та ін. З ініціативи профкомів методом народної будови звели два клуби, влаштовано піонерський табір. Гаряче відгукнулися трудівники міста на заклик М. Я. Мамая боротися за перевиконання норм виробітку кожним гірником. На підприємствах розробили бригадні плани підвищення продуктивності праці. Так, вибійники дільниці «Товстий-захід» шахти № 1—1-біс вирішили додатково видобувати по дві тонни вугілля понад змінну норму. Робітники коксохімзаводу, борючись не тільки за випуск надпланової продукції, а й за зниження її собівартості, почали використовувати надлишковий газ. Колектив машинобудівного заводу ім. Петровського, працюючи за методом М. Я. Мамая, протягом 1957 року збільшив випуск продукції на 1200 тис. крб. У дні підготовки до 40-річчя Радянської влади почалося змагання гірників Дзержинська та Горлівки. На сторінках газет двох шахтарських міст з метою обміну досвідом виступали керівники підприємств, дільниць, відділень , передовики виробництва. Саме в ці дні на шахтах Горлівки та Дзержинська зародився почин швидкісного проходження основних гірничих виробок, широкого запровадження вуглепідйомних машин на пластах крутого падіння.
На XVIII міській партійній конференції комуністи Дзержинська підбили перші підсумки своєї роботи. Порівняно з попереднім роком, більш ніж на 12 проц. зросло виробництво продукції на заводах — фенольному та ім. Петровського, а на керамічному — на 20,6 проц. Великих успіхів досяг колектив коксохімзаводу. Гірники тресту «Дзержинськвугілля» за 1957 рік відправили Батьківщині понад 4 млн. тонн вугілля. Такі досягнення стали можливими завдяки систематичному впровадженню нової техніки і передової технології. Так, на коксохімзаводі було змінено конструкцію коксових батарей, що дало змогу збільшити випуск коксу на 30 проц., а смоли та бензолу — на 35 проц. Програмою дій партійних, профспілкових та комсомольських організацій, усіх трудящих у роки семирічки стали конкретні завдання розвитку кожного підприємства. З ініціативи Героїв Соціалістичної Праці В. Зубова, І. Філіпова й О. Черкашина на шахтах, а потім і на заводах розпочалося змагання за дострокове виконання планів першого року семирічки кожним робітником, кожною бригадою, зміною, цехом, дільницею та підприємством. За перші два роки на вугільних підприємствах Дзержинська середньодобовий видобуток зріс на 2,5 тис. тонн. У другому році семирічки масового характеру набув рух за комуністичну працю. У 1960 році право називатися комуністичними виборювали 180 колективів, що об’єднували 4316 чоловік. Відзначилися в цьому змаганні шахтарі наймолодшого підприємства «Валюга-Нова». Шахті, а згодом і фенольному заводу було присвоєно звання підприємства комуністичної праці.
Гірники тресту «Дзержинськвугілля» приділяли особливу увагу механізації виробничих процесів. На шахтах тресту працювало 13 вугледобувних машин, з них 5 комбайнів УКР-1. Інженер шахти № 12-біс Г. Положій розробив конструкцію стрічкового транспортера полегшеного типу для перевезення вугілля при проходженні відкаточних штреків широким ходом. Раціоналізатори .шахти ім. Дзержинського розробили схему автоматизації відкатки породи на поверхневому комплексі. За впровадження нової вугледобувної техніки на пластах крутого падіння удостоєно Ленінської премії С. М. Александрова, у минулому робітника, а тепер — інженера шахти ім. Дзержинського. За успішне виконання завдань семирічного плану його нагороджено орденом Леніна. Робітники коксохімзаводу запропонували встановити п’ять синхронних електродвигунів, що дало змогу різко скоротити витрати електроенергії на кожну тонну випущеної продукції. Тільки за 1960 рік винахідники та раціоналізатори міста внесли 750 пропозицій, що дало близько 7 млн. крб. річної економії.
Наприкінці 1960 року трудящі Дзержинська широко відзначили 100-річчя заснування шахти ім. Дзержинського. До свого ювілею гірники прийшли з новими трудовими здобутками. Понад план було відправлено 8,8 тис. тонн вугілля, одержано близько 500 тис. крб. надпланових заощаджень; перевиконано також план підвищення продуктивності праці. Колектив шахти ім. Дзержинського нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Кращих робітників шахти В. І. Кулешова, А. К. Павловського, В. П. Яндовича удостоєно ордена Леніна. Сімох гірників, у т. ч. прохідника М. М. Гноєвого, вибійника Б. К. Дерманця, бригадира вибійників І. М. Красикова нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, велику групу робітників, техніків та інженерів — іншими орденами та медалями. Звання заслуженого шахтаря Української РСР присвоєно вибійникові М. К. Пугачу, підривникові І. М. Метишеву, прохідникові Ф. М. Клиндухову.
В 1965 році шахтарі Дзержинська дали країні стільки вугілля, скільки виробляв увесь Донецький басейн у 1921 році. Успішно впорались з семирічним завданням хіміки, машинобудівники, кераміки, працівники місцевої промисловості міста. Так, завод кислототривких виробів у 1965 році випустив валової продукції у три рази більше, ніж у першому році семирічки. Набагато зросло виробництво на фенольному і коксохімічному заводах. Близько 20 видів продукції випускав машинобудівний завод ім. Петровського.
Усі ці успіхи стали можливими завдяки повсякденній наполегливій роботі партійних організацій міста щодо перетворення в життя рішень Комуністичної партії. Так, парторганізація шахти ім. Дзержинського у 1964 році запропонувала розпочати змагання за створення на кожній шахті, заводі, будові власних фондів. Ініціативу гірників-дзержинців підтримали на багатьох підприємствах області. Почалася боротьба за економію коштів, за ощадливість, ефективність виробництва. Це сприяло зниженню собівартості виробленої продукції, одержанню надпланового прибутку. Чіткішою стала організація праці. Наприкінці семирічки багато підприємств мали власні фонди. Вони виділяли більше коштів на будівництво, благоустрій міста. Комуністи також очолили рух за збільшення навантаження на комбайн. Комбайнова бригада лауреата Ленінської премії С. М. Александрова довела місячний видобуток на комбайн до 11 тис. тонн вугілля при нормі 2,4 тис. Дзержинці активно включились у змагання за донецький процент, — щоб до 50-річчя Радянської влади виробити продукції усіх видів на один процент понад план. По місту в цілому це становило більше 1 млн. крб. Колективи підприємств успішно завершили програму першого, а потім і другого років п’ятирічки. Десятки тисяч тонн вугілля, сотні тонн хімічних продуктів, багато видів машин та механізмів було вироблено понад план. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна дзержинці розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання планів п’ятирічки, дальше піднесення народного господарства і культури міста. Вже на кінець 1969 року гірники міста виконали свої зобов’язання, видавши майже 150 тис. тонн вугілля понад план. Робітники фенольного заводу розпочали змагання за економію сировини та електроенергії, щоб 22 квітня 1970 року працювати на заощаджених матеріалах. Наприкінці 1969 року до 75-річчя свого підприємства рапортували про виконання зобов’язань, взятих на честь 100-річчя В. І. Леніна, і робітники машинобудівного заводу ім. Петровського. За досягнення в ювілейному соціалістичному змаганні шахта «Південна» нагороджена Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради У РСР, Ради Міністрів У РСР і республіканської ради профспілок; колектив шахтоуправління № 1—1-біс удостоєний Почесної ювілейної грамоти Міністерства вугільної промисловості СРСР та ЦК профспілки працівників вугільної промисловості; шахта «Північна» занесена до ювілейної Книги трудової слави Донецької області. Трудящі міста взяли активну участь у комуністичному суботнику 11 квітня 1970 року. Цього дня на підприємствах трудилося 19 423 чоловіка і на впорядкуванні площ і вулиць 41 184 чоловіка. Було вироблено валової продукції на 156,5 тис. крб., зараховано у фонд дострокового виконання п’ятирічного плану 44,7 тис. карбованців.
За роки Радянської влади Дзержинськ із глухого рудникового селища перетворився на гарне, впорядковане місто з розвинутою промисловістю та культурою. На його території працюють 7 шахтоуправлінь, 14 заводів і фабрик, 3 будівельні управління, 2 автотранспортні підприємства. Тільки з 1949 по 1953 рік у Дзержинську здано в експлуатацію понад 15 тис. кв. метрів житлової площі, 3 клуби, 4 гуртожитки-інтернати,
З дитячі дошкільні заклади, грязелікарню, міську лазню, лікарню на шахті № 12-біс, два адміністративно-побутові комбінати, відкрито дві робітничі їдальні, п’ять магазинів. На пустирі, за Скелеватою балкою комсомольці побудували ансамбль багатоповерхових будинків, які згодом утворили, один з найкращих у місті проспект ім. Свердлова. У 1961 році за прикладом севастопольців жителі Дзержинська включились у змагання за перетворення свого міста на місто зразкового порядку та високої культури. Розпочалася забудова його за новим генеральним планом. Протягом року на місці старих шахтарських жител виросли багатоповерхові будинки, що утворили одну з найкращих вулиць — вулицю Маяковського, такі ж вулиці прилягають до проспекту Свердлова у нових межах міста. Дзержинці звернулися до всіх трудящих Донецької області із закликом створити на територіях міст і робітничих селищ розгалужену мережу спортивних та дитячих майданчиків; упорядкувати всі парки і сквери; організувати нові місця масового відпочинку трудящих; перетворити донецькі міста і селища на вогнища комуністичного виховання молодого покоління. Заново було впорядковано Центральний міський парк культури та відпочинку. Почалося будівництво озера, парку в районі Дилеєвської балки; було споруджено 3 школи-інтернати, стоматологічну лікарню, готель «Шахтар», приміщення головного поштамту, побудовано кілька десятків кілометрів міських доріг та тротуарів. Щороку будівельники здавали в експлуатацію 18—20 тис. кв. метрів житла.
Протягом семирічки побудовано житлової площі більше, ніж за всі сто з лишком років від заснування населеного пункту,— понад 120 тис. кв. метрів. Це у два рази більше, ніж становив увесь державний житловий фонд міста в 1940 році. Відкрилися нові школи, гірничий технікум, медичне училище, бібліотеки, клуби та палаци культури, кінотеатр, десятки дошкільних закладів, стадіон з комплексом спортивних споруд та багато інших. На 1967 рік майже завершено забудову багатоповерховими спорудами центру міста, зведено багато магазинів, дитячих садків тощо. Більшість будинків облицьовано керамічною плиткою, вулиці озеленено. Розширюється комплекс спортивних споруд на стадіоні і в районі штучних озер у Дилеєвській балці. Протягом 1970 року в місті будуть введені в експлуатацію дві середні школи, навчально-виробничий комплекс міського професійно-технічного училища № 89, клуб у селищі Щербинівці, закритий плавальний басейн, палац одруження, асфальто-бетонний завод. Тривають роботи по підведенню природного газу до основних житлових масивів міста. Успіхи в розвитку промисловості створюють сприятливі умови для підвищення добробуту трудящих. Лише за один рік — 1960-й — фонд заробітної плати на підприємствах міста збільшився на 9 млн. крб., що дало змогу значно піднести купівельну спроможність населення. Промислових і продовольчих товарів було придбано на 20 млн. крб. більше, ніж у попередньому році. Товарооборот зріс на 16 млн. крб. Поліпшилося побутове обслуговування населення. Працює розгалужена мережа побутових комбінатів, ательє, майстерень, лазне-пральний комбінат та комунальні підприємства. В 9 лікарнях міста на тисячу ліжок працюють 260 лікарів і до 900 чоловік середнього медичного персоналу.
У всіх 35 школах Дзержинська навчається понад 20 тис. дітей. Переважна більшість юнаків і дівчат, що закінчили середні школи, прийшли на підприємства міста і продовжують навчання у вечірніх та заочних закладах. У місті 2 музичні школи та училище. Початкову та середню музичну освіту тут здобув син гірника, нині композитор, диригент симфонічного оркестру Київського військового округу І. В. Карабіц.
Міцніють та розвиваються інтернаціональні зв’язки трудящих міста. З 1956 по 1959 рік на шахтах тресту «Дзержинськвугілля» працювала велика група болгарських робітників, що переймала майстерність донецьких гірників. З ініціативи болгарського комуніста В. Деніцева на шахті ім. Дзержинського було створено бригаду «Дружба», яка вже через півроку завоювала звання колективу комуністичної праці. Одній з дільниць було присвоєно ім’я Георгія Димитрова. Коли в Москві відбувалася всесоюзна нарада працівників вугільної промисловості — членів бригад комуністичної .праці, в числі делегатів був і представник болгарських гірників В. Деніцев. Прощаючись з дзержинцями перед від’їздом на батьківщину, він залишив партійній організації шахти листа, у якому висловив подяку від усіх болгарських робітників, що пройшли тут хорошу трудову школу: «Ми ніколи не забудемо прожитих серед вас днів, разом з вами пліч-о-пліч побудуємо найпрекрасніше на землі — комунізм». Наприкінці 1959 року гірники тресту «Дзержинськвугілля» звернулися з листом до своїх болгарських колег з міста Димитрова, запропонувавши почати змагання за кращі показники у праці. І понині триває це змагання. Дзержинськ обмінюється робітничими та спортивними делегаціями з містами інших соціалістичних країн — Румунії, Угорщини, Польщі. Давніми узами дружби зв’язані дзержинські і німецькі робітники. Ще 1925 року гірники Дзержинська вручили червоний прапор делегату від робітників одного з заводів Дрездена К. Фогельзангу. Повернувшись на батьківщину, Фогельзанг розповів товаришам правду про Радянський Союз. За це його звільнили з роботи. К. Фогельзанг передав прапор союзу «Ротфронт-кемпфербунд» села Банневіца, звідки був родом. Знамено як символ непоборності робітничого класу надихало німецьких патріотів на боротьбу проти фашизму. Гітлерівці розшукували прапор. Та люди берегли його, часто ризикуючи життям. Його переховували Г. Кайфман, подружжя Вагнери. Після Великої Вітчизняної війни Вагнери передали прапор місцевій організації КПН. Він зберігається у бургомістра Банневіца, його виносять в урочисті дні. Співробітництво та дружба дзержинців з робітниками братських країн, пройняті щирим довір’ям, сердечністю і взаємною повагою, є справжнім, соціалістичним інтернаціоналізмом у дії.
Партійна, в рядах якої 4123 члени партії, профспілкова та комсомольська організації міста проводять велику роботу щодо виховання молоді на революційних, бойових і трудових традиціях. Не раз перед трудящими Дзержинська виступав їхній земляк голова Української ради професійних спілок В. К. Клименко, який народився тут у сім’ї робітника. Учасники революції, ветерани Великої Вітчизняної війни і праці, передовики виробництва розповідають про славний шлях, який пройшли трудящі міста під керівництвом партійної організації за Радянської влади, закликають юних високо нести естафету, передану їм старшим поколінням, що завоювало щасливе життя народам нашої країни. Увічнюючи пам’ять своїх земляків, що віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, громадськість міста спорудила галерею героїв. Червоні слідопити з’ясували десятки імен воїнів, загиблих у боях за визволення міста. Особливо відзначились учні шкіл № 4, Нелепівської та Щербинівської. Піонери середньої школи № 1 ім. О. G. Пушкіна допомогли встановити ім’я похованого у міському сквері Б. Жукова — члена петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». У Дзержинську функціонують університети культури, жіночі ради, товариства охорони пам’яток природи, ради пенсіонерів, домогосподарок, батьківські комітети тощо. При міській газеті «Дзержинский шахтер» багато років працює літературне об’єднання, що виховало чимало талановитих прозаїків та поетів. Тут здобули путівку в літературу поети Валентин Солоухін, Федір Вольний, Віктор Соколов, критик Ф. Т. Гаврилов.
Міська Рада депутатів трудящих, у складі якої 275 кращих представників робітників та інтелігенції міста, розробила генеральний план розвитку міста, за яким виростуть нові заводи та фабрики, стане до ладу одна з найбільших у світі шахта «Нова Дзержинка». Протягом п’ятирічки передбачено здати 45—50 тис. кв. метрів житла, завершити будівництво Палацу культури з глядачевим залом на 1600 місць, приміщення учбового корпусу музичного училища з концертним залом на 350 місць. Відкриється нова лікарня на 240 ліжок з поліклінікою, будинок зв’язку, універмаг. І все ж основним багатством міста є його люди — трудівники. їхні трудові подвиги високо оцінила Батьківщина, народ. Близько 10 тис. робітників і службовців Дзержинська за високі досягнення у праці нагороджено орденами та медалями. Серед них 500 чоловік носять на грудях найвищу урядову нагороду — орден Леніна. Натхнені великими ідеями комунізму, трудящі міста спрямовують свої зусилля на розв’язання важливих завдань господарського та культурного будівництва.
М. С. КОЛОМІЄЦЬ