Горлівка, Донецька область (продовження)
Велике промислове будівництво розгорнулося в Горлівці наприкінці 20-х рр. Уже 1926—1927 рр. на механічному заводі стали до ладу цехи водовідливних насосів, експериментальних машин і металовиробів, ливарний та ін. 18 лютого 1933 року тут почав працювати найбільший у світі цех виробництва врубових машин потужністю 3 тис. машин на рік. На шахті № 5 ім. В. І. Леніна у лютому 1928 року вперше в Донбасі було проведено механізоване виймання вугілля на пластах крутого падіння.
У виконанні планів соціалістичного будівництва величезну роль відіграло масове соціалістичне змагання. Першою у 1929 році в рух ударників включилася бригада прохідників шахти № 1 на чолі з А. П. Циганковим. Він навчив майстерності усіх членів бригади, де працювали і 3 його сини. Кожен член бригади опановував усі види прохідницьких робіт, шахтарі досягли небачених темпів проходження штреку — 50 погонних метрів на місяць. Партосередок і шахтком профспілки поширили досвід Циганкова на всі бригади. Скликалися спеціальні виробничі наради, після яких Андрій Петрович демонстрував у штреку свої методи роботи. Бригади А. П. Циганкова та Я. П. Єрмакова звернулися до всіх трудящих Горлівки з закликом розгорнути ударництво і виконати першу п’ятирічку за чотири роки. Робітники шахт і заводів міста підхопили цей заклик. На 7 листопада 1930 року на машинобудівному заводі ім. С. М. Кірова в русі ударників брало участь уже 70 проц. усіх робітників. Перед у змаганні вели комуністи і комсомольці. Рух ударників, запровадження механізованого виймання вугілля дало змогу горлівцям виконати план 1929 року на 103,3 процента.
Одне за одним ставали до ладу нові підприємства: коксохімічний завод (1928 рік), шахти № 19—20 (1929 рік), ім. Рум’янцева (1932 рік). У квітні 1933 року запрацював азотнотуковий завод ім. Серго Орджонікідзе — одне з найбільших хімічних підприємств країни. Велика увага приділялася підготовці кваліфікованих кадрів для промисловості. Ще 1 вересня 1923 року на машинобудівному заводі відкрили школу ФЗН. Крім того, на підприємствах Горлівки в ті роки створюється широка мережа курсів і гуртків, де робітники підвищували технічну кваліфікацію. 1929 року діяло 11 технічних гуртків, а наступного року число їх зросло до 273. На допомогу раціоналізаторам інженерно-технічні працівники створили виробничі гуртки та осередки товариства «Техніка — масам».
У 1931 році Горлівку відвідала комісія ЦК КП(б)У на чолі з Генеральним секретарем ЦК КП(б)У С. В. Косіором. Докладно ознайомившись з роботою вугільних підприємств, С. В. Косіор виступив з доповіддю перед партійно-господарським активом міста. Відзначивши великі досягнення горлівців у розвитку вугільної промисловості, він водночас говорив про недоліки в роботі шахт і в шахтному будівництві, порадив, як їх усунути. Горлівський райком партії і райрада депутатів трудящих вжили заходів щодо поліпшення роботи шахт. Серйозна увага приділялась добору технічних кадрів. Перебудувало свою роботу й управління шахтами. Більше комуністів стало працювати на підземних роботах. Поліпшилося постачання підприємств технікою.
Партійний комітет шахти «Кочегарка» підтримав ініціативу вибійника М. О. Ізотова, який виступив з пропозицією — передавати молодим гірникам досвід вуглевиймання. Ізотов виконував по 5 змінних норм. Після зміни він навчав молодих робітників своїх методів підрубування вугілля. Горлівське рудоуправління організувало ізотовські семінари на шахтах, а райком КП(б)У з метою пропаганди передового досвіду провів 1 травня 1932 року загальнорайонну масовку шахтарів, на яку зібралося близько п’яти тис. чоловік. Постійну допомогу ізотовцям подавали парторг ЦК ВКП(б) В. Г. Стрижаченко і начальник шахти І. А. Юхман.
Велику роль у пропаганді і поширенні ізотовського методу роботи відіграла газета «Правда», виїзна редакція якої працювала в Горлівці у квітні—травні 1932 року. 11 травня 1932 року «Правда» надрукувала статтю М. О. Ізотова «Мій метод», на яку гаряче відгукнулися шахтарі всього Донбасу. Досвід роботи прославленого гірника поширювала і газета «Кочегарка», закликаючи «знайти Ізотова на кожній шахті і в кожній професії». Ініціатива М. О. Ізотова переросла у масовий рух. 25 червня на 1-й Горлівській міській партконференції Микита Ізотов виступив зі звітом про виконання зобов’язань, узятих при вступі до лав більшовицької партії. Якщо у січні він виконав завдання на 562 проц., то за 20 днів червня — на 2. тис. проц. Ізотов попросив виділити йому спеціальну гірничу дільницю, де б можна було навчати молодь.
1 січня 1933 року на шахті «Кочегарка» почала діяти ізотовська школа. Після навчання шахтарів переводили на інші дільниці, а на їхні місця приходили новачки. З усіх республік, країв та областей країни на адресу шахти № 1 та особисто Ізотову надходили листи. До Горлівки приїздили делегації робітників. Вони знайомилися з методами роботи ізотовців, укладали договори на соціалістичне змагання. Бакинські нафтовики встановили спеціальний прапор переможця ізотовського змагання. За патріотичну ініціативу і наполегливість у навчанні молодих робітників Уряд СРСР у 1934 році нагородив М. О. Ізотова орденом Леніна. До 50-річчя Радянської влади в центрі міста споруджено пам’ятник-монумент робітникові-патріоту.
Швидко поширювався рух передовиків на шахтах міста. 31 серпня 1935 року кадіївський шахтар О. Г.. Стаханов за зміну нарубав відбійним молотком 102 тонни вугілля, а вже 11 вересня М. О. Ізотов за зміну видобув 240 тонн вугілля. П’ять робітників ледве встигали кріпити за ним лаву. Через два дні, 13 вересня, вибійник шахти «Кочегарка», ізотовець Ф. Н. Артюхов нарубав за зміну 311 тонн вугілля. Невдовзі і це досягнення було перекрито. Інший учень Ізотова — О. Т. Степаненко — видав на-гора за зміну 552 тонни вугілля — кріпили лаву за ним десять робітників. 1 лютого 1936 року М. Ізотов встановив новий світовий рекорд — за 6 годин роботи відбійним молотком він нарубав 640 тонн вугілля. Чудових результатів досягла у тому ж році стахановська дільниця шахти № 8, керована гірничим техніком А. В. Баклановою. Гірники цієї дільниці виконали річний план за 9 місяців і 20 днів.
Масовий ізотовський і стахановський рух сприяв швидкому зростанню видобутку вугілля. У 1937 році на шахті «Підземгаз» було втілено в життя ідею Д. І. Менделєєва про підземну газифікацію вугілля. Якщо в 1930 році шахта № 1 не справлялася з добовим планом і давала лише 900 тонн, то в передвоєнні роки з її вибоїв гірники видавали на добу до 3600 тонн вугілля. Успішно працювали й інші горлівські шахти. За систематичне перевиконання плану видобутку вугілля у другій п’ятирічці колектив шахти «Олександр-Захід» 1 березня 1939 року було нагороджено орденом Леніна, а 8 квітня того ж року ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно шахту ім. Калініна. 7 квітня 1940 року в Горлівці відбулася всесоюзна нарада вугільників, на якій шахтарі Горлівки і Кузбасу уклали договір на соціалістичне змагання. Змагаючись із кузбасівцями, горлівці включилися в боротьбу за дострокове виконання плану третьої п’ятирічки. На кінець 1940 року добовий видобуток вугілля в шахтах міста досяг 20 тис. тонн. Наступного року стала до ладу найбільша в Донбасі шахта № 4—5 «Микитівна». Всього перед Великою Вітчизняною війною в місті працювало 13 шахт, які в 1940 році видали 7,2 млн. тонни вугілля.
За роки передвоєнних п’ятирічок у Горлівці були збудовані нові промислові підприємства, значно розширено та докорінно реконструйовано старі — на 1940 рік тут діяло десять заводів. Тільки один машинобудівний завод ім. С. М. Кірова 1939 року випустив понад 900 важких і 400 легких врубових машин, понад 3 тис. насосів, освоїв серійне виробництво гірничих комбайнів С-24. Великий вклад у розвиток цього заводу внесли конструктори К. 3. Дем’яненко, О. Д. Сукач, М, Ф. Горохов, О. Я. Підопригора.
Широкого розвитку в місті набула й хімічна промисловість. Тут працювали два коксохімічні заводи та азотнотуковий ім. С. Орджонікідзе, колектив якого збільшив випуск аміаку в 1940 році порівняно з 1933 майже в п’ять, а випуск азотної кислоти — у 30 разів. Серед кваліфікованих кадрів робітників та інженерно-технічних працівників заводу було чимало передовиків виробництва. Це — найстаріший апаратник відділу синтезу Ф. В. Прудников, машиніст азотних компресорів У. М. Дашкова, старший машиніст аміачного цеху І. Ф. Легостаев. Значний вклад у розвиток заводу внесли інженери А. Г. Селченко, Н. Г. Довженко, Г. А. Сістер та інші.
За роки індустріалізації Горлівка з шахтарського селища виросла у місто обласного підпорядкування (з лютого 1932 року). 1939 року населення Горлівки становило 181,5 тис. чол., тобто зросло майже у 8 разів порівняно з 1926 роком. У червні 1941 року утворено 3 внутріміські адміністративні райони. Місто займало площу понад 100 кв. км. За роки першої п’ятирічки було збудовано 350 тис. кв. метрів житлової площі. Тільки для робітників шахти «Кочегарка» у 1930 році спорудили 95 чотириквартирних будинків і 20 триповерхових. На кінець 1940 року житловий громадський фонд міста становив 747 тис. кв. метрів. У 1933 році в місті знесли останні халупи, де мешкали гірники шахти № 1. Одну халупу зберегли як музейний експонат і накрили скляним ковпаком. За роки другої п’ятирічки в комунальне господарство Горлівки вкладено 11,4 млн. крб.; почалося спорудження нового водогону і каналізації, приступили до електрифікації міста. Було збудовано друкарню, фабрику-кухню, поштамт, універмаг, дві міські лазні, готель. Про поліпшення добробуту трудящих свідчило й зростання товарообороту торговельних підприємств міста, який в 1936 році досяг 200 млн. крб. Розширилась торговельна мережа — у 1941 році в Горлівці налічувалося 48 магазинів. Велику допомогу міськраді у благоустрої міста подавали дві селищні Ради, вісім рудникових і 7 сільрад (вони входили у міську смугу і налічували у своєму складі 1,5 тис. депутатів). Влітку 1933 року 8-кілометрова трамвайна лінія сполучила шахти № 1 і № 5. Споруджували її методом народної будови. Тоді ж за один місяць збудували стадіон на 10 тис. місць, де вже 1 вересня відбулася перша всесоюзна спартакіада профспілки гірників. Трудящі міста заклали парк культури і відпочинку, збудували літній кінотеатр і бібліотеку. 1934 року горлівці виступили ініціаторами змагання між містами всієї країни за краще впорядкування робітничих селищ та піднесення їхньої культури. Цю ініціативу підтримали трудящі Сталіно, Таганрога, Саратова, Баку та ін. міст країни. Горлівка кілька років завойовувала першість у цьому змаганні. Наркомат охорони здоров’я СРСР не раз нагороджував її Червоним прапором і грошовими преміями. Досвід роботи Горлівської партійної організації в упорядкуванні міста було узагальнено і поширено.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті функціонувало 6 лікарень і 3 пологові будинки, тубдиспансер, дитяча поліклініка, 7 шкільних лікарняних пунктів, дитячий санаторій. На всіх шахтах і заводах діяли медсанчастини. У Горлівці були гельмінтологічний пункт, протималярійна і санітарні станції, молочноконтрольна станція, три станції швидкої допомоги. В системі охорони здоров’я трудилося 150 лікарів. Відкрили 54 дитячі садки і ясла, які охоплювали понад 2 тис. дітей.
У 1940 році в Горлівці навчалося 33 тис. дітей. Тільки за 8 років — з 1932 по 1940 рік — в центрі міста і робітничих селищах збудували 42 школи. Внаслідок цього було ліквідовано тризмінні заняття. На спеціальних курсах, що працювали при школах, робітнича молодь готувалася до вступу у середні та вищі навчальні заклади. Партійна організація міста надавала великого значення підвищенню кваліфікації вчителів і забезпеченню шкіл кадрами. Директори середніх шкіл І. І. Яковлев і П. Є. Бредун організували опорні школи, де досвідчені викладачі передавали молодим учителям свій педагогічний досвід. Кадри для вугільної промисловості готував Горлівський гірничий технікум, створений у 1929 році на базі колишнього штейгерського училища. Крім того, протягом 1931—1932 рр. тут почали працювати медробітфак, робітфак мистецтв, ФЗУ громадського харчування, відділення Вищих інженерно-технічних курсів вузького профілю та Промакадемії, а також школа тваринників і городників. Якщо в 1926 році в Горлівці налічувалося кілька десятків людей з вищою освітою, то в 1939 році їх було вже 1380, а з середньою технічною і з загальною середньою освітою — 21 637 чоловік.
У місті і селищах створили широку мережу будинків культури і клубів. Уже 7 листопада 1927 року відкрив двері Палац праці, при якому працювала бібліотека; тут були читальний зал, кімната для любителів шахів, спортивний зал. Діяли драмгурток, художня студія та інші гуртки. У 1940 році в Горлівці було 22 палаци культури і клуби. 9 гуртків художньої самодіяльності об’єднували до 300 чоловік. У місті налічувалося 26 масових бібліотек.
Велику роль у політичному і культурному вихованні населення міста відігравала одна з найстаріших в Донбасі газета «Кочегарка» — орган Горлівського міського комітету КП(б)У і виконкому міськради. Перший її номер під назвою «Совет коммунистов» вийшов ще 1 лютого 1919 року. На сторінках газети друкувалися статті Г. І. Петровського, Н. К. Крупської, С. В. Косіора та інших діячів партії і Радянської держави, замітки робітничих кореспондентів, репортажі, розповіді про ударників і стахановців. Висвітлювався також досвід роботи Рад, партійних, комсомольських і профспілкових організацій. З «Кочегаркою» пов’язана літературна доля великої групи радянських письменників — П. Безпощадного, Ю. Чорного-Діденка, В. Торіна, Г. Баглюка, М. Слонімського та ін. 13 вересня 1932 року в зв’язку із святкуванням 40-річчя літературної і громадської діяльності О. М. Горького горлівці на загальноміських зборах обрали Олексія Максимовича почесним вибійником. 26 вересня 1932 року у привітальному листі Горькому з приводу нагородження його орденом Леніна вони писали: «40 років твоєї літературної і громадсько-політичної діяльності — велике свято пролетаріату… Поздоровляємо з нагородою і передаємо більшовицький шахтарський привіт… Це свято ми використаємо для нового трудового піднесення, для підвищення темпів вуглевидобутку». 9 березня 1934 року при газеті «Кочегарка» вийшов перший номер районної «Піонерської літературної газети». Вона подавала велику допомогу шкільним літгурткам у виявленні і вихованні юних талантів. У збірнику «Щасливе покоління Жовтня», виданому до XIII Всеукраїнського з’їзду Рад, надруковано 21 твір горлівських дітей.
У перші дні Великої Вітчизняної війни в міський військкомат надійшло понад 20 тис. заяв горлівців з проханням відправити їх на фронт. Добровільно вступили до лав Червоної Армії близько 3 тис. комуністів і понад 4500 комсомольців. Основні підприємства Горлівки швидко перебудували свою роботу на воєнний лад і приступили до випуску продукції для фронту. Так, машинобудівний завод ім. С. М. Кірова перейшов на виробництво мінометів та автоматів; коксохімічний — на виготовлення пляшок з пальною сумішшю «КС». Будівельні організації і механічні майстерні почали випускати нову продукцію — протитанкові їжаки і збірні залізобетонні доти. Як ніколи Батьківщині потрібне було вугілля, і горлівські шахтарі гаряче підхопили патріотичну ініціативу — працювати і за себе, і за товаришів, що пішли на фронт. Наприкінці жовтня 1941 року, коли виникла безпосередня загроза Донбасові, в Кемеровську і Челябінську області, Киргизію і Узбекистан було евакуйовано устаткування промислових підприємств. Туди ж виїхала і частина сімей робітників і службовців. Уральське дітище горлівців — Копєйський завод вугільного машинобудування — не раз нагороджували перехідним Червоним прапором Наркомату вугільної промисловості, а в 1945 році — прапором Державного Комітету Оборони. Героїчно трудилися, наближаючи день перемоги над ворогом, верстатники І. Г. Терентьев, І. І. Коваль, машиніст баштового крана Є. П. Шевченко, бригада формувальниць на чолі з Н. Пєсковською, десятки і сотні робітників, інженерів та техніків.
Заздалегідь, відповідно до вказівок ЦК КП(б)У в місті під керівництвом Донецького обкому партії створюється підпільний райком і 5 первинних парторганізацій. Всього для роботи в підпіллі залишилося 39 комуністів. Секретарем підпільного райкому партії був затверджений С. М. Щетинін, комуніст з 1932 року, колишній парторг ЦК на шахті № 5—6 ім. Димитрова тресту «Красноармійськ-вугілля».
З 22 по 29 жовтня на підступах до міста точилися запеклі бої радянських військ проти гітлерівців. Під натиском ворога 29 жовтня 1941 року частини Червоної Армії залишили Горлівку. Гітлерівські загарбники створили концентраційні табори в районі житлового селища заводу ім. С. М. Кірова та в лісі поблизу шахти ім. Калініна. За час окупації понад 14 тис. чоловік, у т. ч. жінок, дітей і старих, фашисти скинули в ствол шахти «Вузлова». На шахті ім. Рум’янцева окупанти розстріляли і замордували 70 чоловік, на шахті «Комсомолець» гестапівці заарештували 44 чоловіка, серед них шахтарів-стахановців М. П. Середу, І. П. Бутенка та ін. Всіх їх вороги розстріляли після нелюдських катувань. До літа 1942 року Горлівка перебувала у прифронтовій смузі. Тут зосередилась велика кількість військових частин і тилових установ противника. За таких складних умов розгорнув свою роботу Горлівський підпільний райком партії. Його ядро становили комуністи М. Ф. Стогнєва, В. Я. Орехов, М. Г. Шуклін, О. Г. Сергеев, Т. Й. Спицин, М. Г. Білані та ін. У листопаді 1941 року С. М. Щетинін, призначений на той час секретарем підпільного обкому партії, перейшов лінію фронту і зустрівся у Ворошиловграді з секретарем обкому партії Л. Г. Мельниковим. Від нього він одержав вказівки про роботу у ворожому тилу. Повертаючись у Горлівку, Щетинін встановив регулярний зв’язок з командуванням 18-ї армії, політвідділом 74-ї стрілецької дивізії, а також з підпільниками в Єнакієвому, в селах Зайцевому, Байраку, з комсомольськими організаціями на станції Микитівка. Завдання підпільний райком одержував від командування 18-ї армії та політвідділу 74-ї стрілецької дивізії. Виконували ці завдання комсомольці Горлівки й Микитівки під керівництвом підпільного райкому комсомолу. Юні підпільники переходили лінію фронту і передавали розвідувальні дані радянському командуванню. При виконанні завдання від рук гестапівців загинули комсомольці М. І. Жбир, В. І. Шейн, І. І. Касьянов, П. Г. Стешко та інші.
Підпільний райком створив диверсійну групу на чолі з колишнім головою завкому профспілки азотнотукового заводу О. С. Сотником. У листопаді і грудні 1941 року за завданням райкому партії ця група провела кілька диверсій: знищила склад військового майна і солдатську казарму, висадила в повітря автогараж, спалила німецьку продовольчу базу на станції Микитівна. Член підпільної партійної організації В. Я. Орехов 28 березня 1942 року на перегоні Горлівка — Микитівна пустив під укіс німецький ешелон, що прямував на фронт. Рух поїздів на цьому перегоні завмер на 10 годин. Згодом Орехов влаштував аварію ще одного військового ешелону, чим припинив рух у бік Дебальцевого на 8 годин. Комуніст М. Г. Шуклін за завданням підпільного райкому не раз переривав телефонний зв’язок між німецькими військовими підрозділами і комендатурами.
Навколо Горлівської підпільної партійної організації на початок 1943 року згуртувався актив, який вів пропагандистську і роз’яснювальну роботу серед населення. Комуністка М. Ф. Стогнєва очолила патріотичну групу, що розповсюджувала радянські газети, проводила бесіди з жителями селища заводу ім. С. М. Кірова, хутора Аксенівки, с. Корсуня. Агітаційні групи створилися на станції Байрак, шахтах № 8, ім. Гайового, доломітному комбінаті тощо. Значну агітаційну роботу проводили підпільні комсомольсько-молодіжні організації. Комсомольці О. Д. Бутов, М. М. Литвинов, І. А. Фатієв, Г. І. Проценко, В. Лунєв, Є. Чуприна та ін. слухали по радіо зведення Радінформбюро і писали листівки. З них населення дізналося про розгром під Ростовом групи Клейста, про ноту Радянського уряду з приводу звірств окупантів щодо радянських військовополонених.
Підпільна робота протягом усього цього часу проводилась під безпосереднім керівництвом ЦК КП(б)У. 22 червня 1942 року в Горлівці побував зв’язковий ЦК КП(б)У Д. Ю. Овчинников. Він передав С. М. Щетиніну вказівку Центрального Комітету КП(б)У з питань діяльності підпілля. На підприємствах міста створювались спеціальні групи, що всіляко гальмували проведення відбудовних робіт, а також видобуток вугілля на шахтах Горлівки. Кілька разів вони затоплювали шахти, виводили з ладу підойми, через що роботи припинялися на 2—3 дні.
1—2 вересня 1943 року частини 51-ї і 5-ї ударної армій Південного фронту розгорнули широкий наступ, внаслідок якого 5 вересня Горлівку було визволено.
У боях за місто відзначився колишній горлівський шахтар, командир танка, комсомолець О. Нігурицин. Екіпаж танка в запеклому бою знищив три протитанкові гармати і до 100 гітлерівських солдатів. Танкісти продовжували вести вогонь і після того, як їх машину було підбито ворожим снарядом. Прикриваючись вогнем, танкісти усунули пошкодження і на своєму танку увірвалися на вулиці рідної Горлівки. Наказом Верховного Головнокомандування за успішні бойові дії в боях за визволення Горлівки 126-й стрілецькій дивізії (командир — полковник О. І. Казанцев) і 127-й стрілецькій дивізії (командир — полковник І. П. Говоров) було присвоєно найменування «Горлівських».
Багато горлівців відзначились на фронтах Великої Вітчизняної війни. У серпні 1944 року на узбережжі Балтійського моря у боях за село Мединяй комсомолець М. М. Холод закрив амбразуру ворожого дота своїм тілом. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року рядовому М. М. Холоду посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього ж звання удостоєні Г. Є. Бойко, Б. О. Котов, О. Ф. Рульов, Ф. О. Чичкан, В. Ф. Молозєв, Ф. У. Черников, В. Г. Петренко, Д. С. Загоруйко, В. В. Щербина, В. Я. Єрмаков. Захищаючи Сталінград, горлівець І. П. Веденьов повторив безсмертний подвиг Миколи Гастелло — спрямував палаючий літак на ворожу колону і знищив її. Одним із перших зі своїм підрозділом переправився в районі Канева через Дніпро і тривалий час утримував плацдарм молодий горлівський поет Б. О. Котов, який загинув у цьому важкому бою.
Горлівці зберігають світлу пам’ять про своїх земляків, що загинули в боях з фашистськими загарбниками — 1969 року в парку «Юних комунарів» споруджено обеліск Слави. У центрі міста, в сквері ім. Радянської Армії, височить пагорб, весь у квітах. На вершині його встановлено танк Т-34, а біля підніжжя горить вічний вогонь Невідомому солдатові. Щодня опівдні тут лунає траурна мелодія «Пам’яті героїв Горлівки» (композитор Д. Б. Кабалевський). Горлівці підтримують зв’язок з військовими частинами, що визволяли їхнє місто.
Міська партійна організація з перших днів визволення міста зосередила свою увагу на політичній та організаторській роботі в масах. Відновили свою діяльність З райкоми КП(б)У, первинні партійні та комсомольські організації, райкоми комсомолу, профспілки, міськрада, 3 райради, 8 селищних і сільських Рад. Вони піднімали людей на боротьбу за ліквідацію наслідків війни. Фашистські варвари зруйнували в Горлівці 80 проц. житлового фонду, затопили шахти, підірвали корпуси азотнотукового, коксохімічного, машинобудівного заводів, доломітного і ртутного комбінатів, знищили всі підприємства місцевої промисловості та всі культурно-побутові заклади. Горлівці дружно взялися за відбудову промислових підприємств, житлових будинків і культурно-побутових закладів. 8 вересня 1943 року відбулися загальні збори мешканців селища шахти ім. Калініна, на яких одностайно схвалили відбудувати шахту і селище за короткий строк. Тут же було організовано комсомольсько-молодіжну бригаду у складі 34 чоловік. Очолив її колишній розвідник партизанського загону М. Фостов. Через день бригада налічувала вже 70 чоловік. Почали з упорядкування шахтового двору. Потім взялися за відбудову шахти. Щоб дістати із затопленого ствола насоси, комсомольці Гаташ і Розпутько кілька разів пірнали в крижану воду. Водночас з відбудовою промисловості трудівники міста збирали кошти у фонд оборони. За 5 місяців після визволення вони зібрали для будівництва танкової колони «Визволений Донбас» понад 6 млн. карбованців.
З усіх підприємств країни в Горлівку надходило устаткування для заводів і шахт міста. Машинобудівний завод тільки за першу половину 1945 року одержав 213 різних металорізальних верстатів, 35 пресів, п’ять мостових кранів тощо. Протягом 3—5 місяців відбудовано шахту «Рудуч», № 19—20 і збудовано близько 30 невеликих шахт. 1945 рік шахтарі Горлівки зустріли великою перемогою — достроковим завершенням річної програми 1944 року. На-гора було видано додатково до плану 170 ешелонів коксівного вугілля. Багато вибійників виконували по дві—три норми за зміну. Серед них 56-річний шахтар комуніст І. Ф. Петухов, старий шахтар І. Б. Сатанін та ін. Робітник шахти № 19—20 М. Афонін за два місяці виконав річну норму. Таку ж норму за три місяці виконали 48 шахтарів. За закликом вибійника шахти «Кочегарка» Г. А. Сидоренка в шахти повернулися пенсіонери. Але все ж робочих рук не вистачало. І комсомолка М. С. Гришутіна кинула заклик: «Жінки — у вибій!». Вона організувала дівочу комсомольську бригаду і 24 вересня 1943 року повела їх у вибій шахти № 19—20. Рубати вугілля комсомолок учив найстаріший майстер П. І. Борисенко. Дівчата швидко опанували шахтарські професії. М. Гришутіна 5 січня 1944 року виконала за зміну три норми, встановивши перший жіночий рекорд. Н. Кузьменко в січні 1944 року за одну зміну вирубала 43,3 тонни вугілля. Про славні діла молодих вибійниць знав весь Донбас. На початку травня 1944 року у вибоях шахти № 19-20 працювало вже 145 жінок, а всього на шахтах Донбасу — тисячі. Багато з них не відставало від чоловіків.
Успішно відбудовувалися заводи міста. Колектив машинобудівного заводу вже на початку 1944 року налагодив серійне виробництво відбійних молотків, вентиляторів тощо. На кінець війни виробництво продукції тут досягло двох третин довоєнного рівня. На відбудові заводу і в налагодженні виробництва відзначились В. Є. Глаголев, В. Л. Мухопад, О. М. Ханахбєєв, І. Т. Катеринич, І. С. Горбатенко, Н. Ф. Головченко, Г. А. Ткаченко та багато ін. Колектив підприємства п’ять разів виборював Червоний прапор Державного Комітету Оборони, а 2 червня 1945 року в зв’язку з 50-річчям і великими заслугами в справі розвитку шахтового машинобудування він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Незабаром від випуску серійної врубмашини ГВКЗМ («Горлівська важка») завод перейшов до виробництва досконалішої врубівки. Уже в 1947 році тут було випущено першу партію нових врубових машин ПВ-60 («Потужна врубова»). За її розробку і освоєння конструкторові заводу, комуністу О. М. Ханахбєєву присуджено Державну премію. У 1949 році колектив робітників та інженерно-технічних працівників заводу освоїв виробництво гірничовидобувних комбайнів «Донбас», що дістали визнання не тільки серед шахтарів Радянського Союзу, а й у зарубіжних країнах. На міжнародній промисловій виставці 1958 року в Брюсселі комбайн «Донбас» відзначено Золотою медаллю. 10 березня 1950 року машинобудівники рапортували про виконання п’ятирічного плану. П’ятирічку вони завершили за 4 роки і 65 днів. Сотні ж робітників провідних професій заводу виконали свої особисті плани за два-три роки.
Величезних збитків завдали німецько-фашистські окупанти хімічній промисловості Горлівки. Тільки по азотнотуковому заводу ім. С. Орджонікідзе вони становили суму понад 144 млн. крб. Заводська партійна організація та адміністрація організували змагання за звання гвардійських і фронтових бригад. Комсомольсько-молодіжна бригада, керована досвідченим бригадиром-монтажником Т. М. Доломаном, щодня виконувала норму виробітку на 300 проц. У 1944 році їй присвоїли звання гвардійської і присудили третє місце у всесоюзному змаганні комсомольсько-молодіжних бригад. Бригади слюсарів, керовані Д. П. Лебедєвим і М. В. Класовим, на відбудові котлів і канатної дороги парокотельного цеху систематично виконували норми виробітку на 200 і більше проц. 28 квітня 1944 року на заводі вже почалося виробництво кисню, 2 листопада — аміаку, 11 березня 1945 року — аміачної селітри; у 1952 році було введено в експлуатацію цех виробництва етилбензолу. Після закінчення відбудовних робіт колектив заводу швидко освоїв складне устаткування, нову техніку і технологію.
Відбудовувалось і упорядковувалося місто. На 1950 рік будівельники здали в експлуатацію 590 тис. кв. метрів житла. Почали працювати водогінна, електрична і каналізаційна мережі. Були відбудовані також усі школи та дошкільні заклади, 11 палаців культури і клубів, 2 кінотеатри, 73 магазини і 53 підприємства громадського харчування.
Бурхливими темпами розвивалась промисловість Горлівки у 50-х роках. Стали до ладу авторемонтний, два ремонто-механічні заводи, шахта «Кіндратівка-Західна», заводи — молочних продуктів, пивоварний, виноробний, переробки овочів; два хлібозаводи, фабрика баянів, шиноремонтний завод, меблева фабрика, реконструйовано також кілька шахт. Протягом 1968 року промислові підприємства Горлівки видали продукції на 760 млн. крб.
Шахтарі міста щороку дають країні понад 10 млн. тонн вугілля. Тільки в 1968 році вони видобули понад план 301 тис. тонн чорного палива. Високі успіхи у трудівників шахти комуністичної праці ім. Румянцева, нагородженої орденом Трудового Червоного Прапора. Цей колектив систематично перевиконує план видобутку вугілля.
За революційні й трудові звершення і з нагоди 100-річчя з часу заснування відома всій країні шахта «Кочегарка», нагороджена у 1967 році орденом Леніна. Велика заслуга в цьому партійної організації, 60 проц. комуністів якої зайнято на підземних роботах. Колектив «Кочегарки» переміг у змаганні за «донецький процент» на честь 50-річчя Великого Жовтня, завоювавши право відправити надплановий ешелон у розпорядження Ради Міністрів УРСР, і був нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР.
Зростання технічної озброєності шахт дало змогу збільшити механізований видобуток вугілля з 3 проц. (показник початку 1959 року) до 19,8 проц. у 1968 році, а на деяких шахтах досягнуто ще вищого рівня механізації. Так, на шахті № 5 ім. В. І. Леніна, нагородженій пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів CPGP і ВЦРПС на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, механізований видобуток становить 40 проц. Ініціаторами впровадження нової техніки виступили бригади комуністичної праці, очолювані комуністами П. І. Гуржієм і С. М. Александровим. За впровадження комбайнів на крутоспадних пластах П. І. Гуржію, С. М. Александрову, О. П. Бочкарьову, С. В. Міхеєву, В. Ф. Лякіну та ін. у 1964 році було присуджено Ленінську премію.
У Горлівці є сім машинобудівних і ремонтних підприємств, найбільші з них машинобудівний завод ім. Кірова і Новогорлівський. Обсяг виробництва заводу ім. Кірова зріс за період з 1959 по 1965 рік на 65 проц. Тут освоєно випуск 30 типів вугільних комбайнів і організовано серійне виробництво 16. Тільки в 1968 році було випущено понад 1200 вугільних комбайнів. На заводі трудяться Герой Соціалістичної Праці О. М. Сторожев, уславлені верстатники П. О. Оксень, Т. В. Чернишова, М. А. Киросаренко, В. Д. Шепелев, Н. Ф. Головченко.
50 видів верстатів і механізмів виробляє Новогорлівський машинобудівний завод. Горлівський коксохімічний завод і Микитівський доломітний комбінат — підприємства тилу чорної металургії. Коксохімічний завод виробляє 1,2 млн. тонн коксу на рік, а також смолу, сульфат, бензол та інші хімічні продукти; Микитівський доломітний комбінат — доломіт і вогнетривкі вироби.
Горлівський ордена Трудового Червоного Прапора хімічний комбінат ім. С. Орджонікідзе — первісток довоєнних п’ятирічок. Це одне з найбільших підприємств хімічної промисловості нашої країни. З 1958 по 1968 рік валова продукція комбінату зросла в 3 рази. Стали до ладу більш як десять нових цехів. Серед підприємств кольорової металургії — Микитівський ртутний комбінат. За технологією видобутку ртутної руди комбінат — один із передових у країні. Тут трудиться багато новаторів виробництва, серед яких бригада, очолювана Героєм Соціалістичної Праці, заслуженим металургом УРСР В. Т. Кузьміним.
Продукція горлівських підприємств іде в 34 країни світу і майже в усі республіки СРСР. Великого розвитку набула місцева промисловість, що налічує 9 підприємств харчової і 8 легкої промисловості. Промислове і цивільне будівництво в місті здійснюють 4 будівельні трести.
Успішне виконання народногосподарських планів стало можливим завдяки героїчній праці горлівців, внаслідок широкого розвитку всіх форм соціалістичного змагання. У русі за звання ударників комуністичної праці переможцями стали 34 тис. трудівників. Звання підприємств комуністичної праці завоювали шахта ім. Румянцева, Нововузлівська ЦЗФ, міська друкарня, ЦЕЛ «Донбасенерго», станція Микитівка та ін., а також 4246 змін і бригад. Нинішнє покоління гідно продовжує розпочату піонерами перших п’ятирічок справу. 350 цехів, дільниць і бригад Горлівки, 3500 робітників провідних професій рапортували про виконання п’ятирічки до 100-річного ювілею В. І. Леніна — 22 квітня 1970 року. Серед них Герой Соціалістичної Праці, майстер-карусельник машинобудівного заводу ім. С. М. Кірова О. М. Сторожев — переможець у конкурсі за звання кращого майстра своєї професії серед підприємств «Головвуглемашу», токар цього заводу П. О. Оксень, вибійник шахти ім. Рум’янцева В. О. Сафонов, вибійники шахти ім. Калініна С. О. Лозовий, М. П. Андрієнко, вибійник шахти № 4—5 І. П. Копичко та багато інших. ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС за досягнення високих показників у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна нагородили Ленінськими ювілейними почесними грамотами такі горлівські підприємства: Калінінську центральну збагачувальну фабрику тресту «Донецьквуглезбагачення»; ордена Леніна шахту № 1—5 «Кочегарка» комбінату «Артем-вугілля»; ордена Трудового Червоного Прапора шахту ім. Калініна комбінату «Артемвугілля»; районне ордена Леніна енергетичне управління «Донбасенерго»; шахту № 5 ім. Леніна комбінату «Артемвугілля». 2 колективи — Горлівського радіотелевізійного ательє № 4 та Горлівського ордена Трудового Червоного Прапора хімічного комбінату ім. С. Орджонікідзе — нагороджені Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради професійних спілок.
Горлівка — один з найбільших транспортних центрів Донбасу. Тут є 4 залізничні станції — Микитівна, Горлівка, Трудова, Байрак. Колектив станції Микитівна ще в 1962 році першим у місті був удостоєний почесного звання підприємства комуністичної праці. В 1968 році автомобільним транспортом міста перевезено понад 45 млн. тонн вантажу. Горлівці були піонерами створення потокових ліній технічного обслуговування автомобілів. Перші потокові лінії ТО-1 і ТО-2 демонструвалися на ВДНГ у 1960 і 1961 рр. і були удостоєні Диплома 2-го ступеня. По 25 маршрутах міста ходять автобуси. В місті щороку трамваї перевозять понад 40 млн. пасажирів. Автобусним сполученням Горлівка зв’язана з Києвом, Харковом, Ворошиловградом, Дніпропетровськом, Запоріжжям, Сімферополем, а також з усіма містами Донецької області.
У 1962 році збудовано першу чергу автоматичної телефонної станції. З 1954 по 1969 рік за рахунок державних коштів у місті зведено 1 млн. 350 тис. кв. метрів житлової площі. Виникли нові мікрорайони, розташовані серед зелених насаджень, осторонь від промислових підприємств, біля водойм. Тут же — школи, дитячі заклади, магазини, будинкові кухні та інші побутові підприємства. Проведено велику роботу і щодо поліпшення водопостачання, газифікації, розширення каналізаційної мережі. Місто потопає в зелені, вулиці й тротуари асфальтовані. Серед комунально-побутових підприємств — 225 пунктів і майстерень побутового обслуговування, 71 перукарня, 39 механічних пралень тощо. Працюють багато магазинів, підприємств громадського харчування.
У Горлівці — 22 лікарні на 4085 ліжок, 33 лікувально-профілактичних заклади і 106 лікарсько-фельдшерських пунктів на підприємствах і в школах. У системі охорони здоров’я працюють 709 лікарів. Велику повагу заслужив завідуючий хірургічним відділенням лікарні № 2 Герой Соціалістичної Праці І. О. Кадьян. Понад 4 тис. успішних операцій на рахунку у В. Ф. Шостака, головного лікаря цієї лікарні. У 1963 році нагороджено орденом Леніна завідуючу пологовим відділенням Л. В. Погорілу. Трудівники міста щороку проводять відпустки в будинках відпочинку, санаторіях, вирушають у туристські походи. Тільки профспілка гірників для оздоровлення трудящих тресту «Горлівськвугілля» витратила в 1968 році 300 тис. карбованців.
Горлівка — місто учнів і студентів. Тут є педагогічний інститут іноземних мов, загальнотехнічний факультет Донецького політехнічного інституту, загально-науковий факультет Донецького державного університету, 6 технікумів, 13 професійно-технічних училищ. У 110 загальноосвітніх школах навчаються 66 725 учнів і працюють 4300 вчителів. Серед них заслужені вчителі школи УРСР В. М. Горяїнов, Н. Ю. Чичкан, К. П. Качалова, Ф. О. Брикульський. Для маленьких громадян Горлівки є 140 дошкільних закладів, де виховуються 14 тис. дітей. Працюють З палаци піонерів, дитяча технічна станція і спортивна школа.
Багато робітників міста навчаються у вечірніх і заочних вищих і середніх спеціальних закладах. Так, наприклад, уся зміна аміачного цеху хімкомбінату, керована Героєм Соціалістичної Праці О. П. Штихом, здобула вищу і середню освіту. О. П. Штих став начальником цеху, В. І. Зуєв, М. Гольченко і В. Кобзєв — начальниками змін, Л. Мірко і С. Зінченко — диспетчерами комбінату.
З ініціативи викладачів музичної школи О. І. Мазана, О. А. Серкутіної, А. П. Козлової, В. М. Рожкова та ін. у 1961 році створено міську народну консерваторію, де 25 викладачів на громадських засадах навчають музики обдарованих горлівців. 35 чоловік здобули тут музичну освіту. Серед них — електрослюсар А. Рукавцов, гірник В. Кочаров, завідуюча дитсадком В. Войнарська та ін. Тепер вони керують музичними гуртками в клубах і дитячих закладах. При Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов відкрито у 1959 році перший в GPGP народний університет іноземних мов з трирічним навчанням. Заняття тут провадять на громадських засадах студенти старших курсів і викладачі інституту. Понад 20 років працює міське відділення товариства «Знання». У 1968 році понад 3 тис. членів товариства прочитали 18 тис. лекцій.
В місті є 45 палаців культури і клубів, 7 кінотеатрів. Недалеко від шахти «Кочегарка» збудовано один з кращих у Горлівці Палац культури ім. Леніна. Тут працюють хоровий, танцювальний і драматичний колективи, вчаться баяністи, учасники духового оркестру і оркестру народних інструментів. Виконавське мистецтво танцювального ансамблю високо оцінили не лише горлівці, а й кияни, москвичі, а також гірники Англії, де в 1960 році побував цей колектив. Щороку відбуваються районні і загальноміські фестивалі самодіяльного мистецтва. Бажані гості горлівці — актори московських, донецьких та ін. театральних колективів. На проспекті Димитрова встановлено бюст Г. М. Димитрова — подарунок горлівцям від болгарських шахтарів. Часто приїздять сюди партійні, профспілкові та інші делегації Магдебурзької округи НДР і Катовіцького воєводства ПНР.
У Горлівці.— 70 бібліотек, книжковий фонд яких налічує понад 1 млн. томів. У 1960 році з ініціативи пенсіонерки Є. П. Пульверт в місті створено першу бібліотеку на громадських засадах. Тепер такі бібліотеки діють в селищах шахти ім. Румянцева, Байраці, Мирному, Микитівці, на станції Майорська. 16 великих підприємств видають багатотиражні газети. При редакції «Кочегарка» понад 40 років працює літературне об’єднання. Історики, робітники, журналісти, партійні працівники і члени літературного об’єднання написали книги з історії заводів і фабрик, серед них: «Наша кочегарка», «Донець іде через кряж», «Тепло людям», «Донецький арсенал», «Вічно живі традиції» та ін. У 1969 році в зв’язку з 50-річним ювілеєм газету «Кочегарка» відзначено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Міністерство вугільної промисловості СРСР нагородило її знаком «Шахтарська слава» 1-го ступеня.
Матеріали про революційні, бойові і трудові звершення старшого покоління зібрані в народному музеї історії Горлівки, створеному в 1958 році. Музеї трудової слави відкрито на шахтах «Кочегарка» та ім. Леніна. їхні експонати і документи широко використовуються в роботі по комуністичному вихованню молоді. У 1959 році в місті створено художній музей.
Дедалі більше горлівців залучається до роботи Рад депутатів трудящих, депутатських груп, громадських Рад мікрорайонів, квартальних та вуличних комітетів. У складі місцевих Рад працюють 1327 депутатів, у т. ч. обласної Ради — 22, міської — 422, районних — 685. Серед депутатів міської Ради — 238 робітників, 228 членів КПРС. Депутатом Верховної Ради СРСР обрано вибійника В. Ф. Мозгового; депутатами Верховної Ради УРСР — бригадира малярів К. М. Сипитого, апаратницю Т. С. Ластовецьку і прохідника С. І. Долгова.
Виконкоми міської, районних, селищних і сільських Рад у своїй роботі спираються на широкий актив. В роботі 383-х громадських організацій беруть участь понад 30 тис. чоловік, тобто кожен шостий дорослий житель міста. Великий авторитет мають громадські ради мікрорайонів, їх у Горлівці 20. Трудящі беруть активну
участь у роботі комітетів, груп і постів народного контролю. У місті створено 827 груп, постів і комітетів, в складі яких працюють понад 8600 народних контролерів.
Міським комітетом КП України і міською Радою депутатів трудящих заведено міську Книгу пошани і Дошку почесних громадян. Звання почесного громадянина міста Горлівки удостоєно бригадира апаратників бригади комуністичної праці хімічного комбінату, Героя Соціалістичної Праці О. П. Штиха; бригадира комбайнової бригади шахти «Комсомолець», лауреата Ленінської премії П. І. Гуржія; знатного будівельника міста, бригадира комплексної бригади БУ № 1 тресту «Горлівськжитлобуд», Героя Соціалістичної Праці К. М. Сипитого, поета П. Г. Безпощадного (Іванова), Героя Соціалістичної Праці, вибійника шахти ім. Рум’янцева Ф. П. Голубі’ятникова, заслуженого шахтаря УРСР диспетчера шахти ім. Гагаріна М. С. Гришутіну-Ломонос, уродженця Горлівки маршала військ зв’язку СРСР І . Т. Пересипкіна, завідуючого хірургічним відділенням міської лікарні № 2 Героя Соціалістичної Праці І. О. Кадьяна та учня М. О. Ізотова, тепер начальника відділу кадрів тресту «Горлівськвуглебуд» О. Т. Степаненка. У місті живуть і працюють два Герої Радянського Союзу, 22 Герої Соціалістичної Праці, 4 лауреати Ленінської і 5 лауреатів Державної премій.
Все, чим славиться місто, створене героїчною працею робітників і службовців, очолених згуртованим загоном комуністів, що налічує 19,2 тис. чоловік. Партійні організації наполегливо вишукують нові форми і методи роботи. Проводяться семінари секретарів партійних організацій, теоретичні конференції партійного активу. Стали традицією районні збори молодих комуністів; у ленінські дні та ін. знаменні свята новоприйнятим урочисто вручають партійні квитки. Організуються ленінські читання, вечори зустрічі трьох поколінь тощо.
Вірним помічником партійної організації Горлівки у роботі серед молоді є комсомол, що налічує у своїх лавах 33 тис. чоловік. Молодь міста бере участь у всесоюзному поході по місцях бойової слави радянського народу. У 1967 році молоді горлівці пройшли бойовими шляхами партизанського загону «Донецькі месники», побували у містах-героях Бресті, Ленінграді, Москві, Одесі, Волгограді й Києві. Багато уваги приділяють горлібські комсомольці міській піонерській організації, яка налічує в своїх рядах 28 тис. школярів.
У 1968 році горлівці відзначили сторіччя свого міста. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1968 року за успіхи у господарському і культурному будівництві, розвитку вугільної промисловості Горлівку нагороджено Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР. Рік у рік кращає місто шахтарської слави, місто-красень, місто-трудівник.
І. С. ПАВЛИК, Ф. Я. САМОХВАЛОВ