Харцизьк, Донецька область (продовження)
З 1 квітня 1923 року Харцизьк став районним центром Юзівського округу. В період всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року в ньому (разом з селищем трубного заводу) налічувалось понад 750 дворів, 5645 жителів. Основна частина дорослого населення — понад 1000 чоловік — була, як і раніше, зайнята на транспорті і в промисловості. Найбільший у селищі завод, трубний, виготовляв рудникові вагонетки, різне литво, деталі, конвейєри, копри й лебідки. В 1923 році тут працювало 254 чоловіка, у 1925 — 481. Колишні заводи «Рено» і «Фрессе», об’єднані в 1920 році в «Рем-руд», У 1921—1922 рр. працювали не на повну потужність і були закриті, а в 1923— 1924 рр. їх здали в оренду. На оренді були також цегельно-черепичний (колишній — Забари) та костильний (колишній — Глускіна) заводи, млини, олійниці та просорушки (що раніше належали В. Агаллі та А. Шліхту). На орендованих підприємствах зайнято було близько 230 чоловік, а на залізничній станції — 294.
Незважаючи на труднощі цих років, комосередок, сільрада, райком КП(б)У та райвиконком здійснили ряд заходів, спрямованих на поліпшення побуту і культурного обслуговування трудящих. У 1924 році в селищі працювала лікарня на 10 ліжок, 2 школи. За даними суцільного подвірного перепису Донецької губернії в 1923 році з 3065 чоловік населення Харцизька письменними були тільки 1955. Створювались лікнепи для жителів селища. Активно діяла культкомісія Ради. Крім клубу залізничників, відкритого в 1920 році, з 1924 року працював також клуб ім. Карла Маркса на трубному заводі, райбудинок з бібліотекою, що налічувала 1300 книжок, хата-читальня.
Зросла політична й громадська активність трудящих. У 1922 році в складі Харцизької сільради було 50 депутатів (11 комуністів і 39 безпартійних) — 31 робітник і 19 селян — членів КНС. Велику роботу серед населення провадили депутати — С. Сиром’ятников, робітник трубного заводу, Д. Термета, селянин; залізничники І. Максименко та Ф. Сопін, слюсар М. Похило, секретар волкомосередку М. Богуш, голова волвиконкому Д. Сбєжнєв та ін. На початок 1924 року в селищі й на підприємствах налічувалось 49 комуністів. У дні ленінського призову до партійної організації вступило 59 робітників та селян. Восени 1924 року в Харцизьку було вже 3 ком-осередки: селищний (82 чоловіка), залізничний (49 чоловік) і на трубному заводі (22 чоловіка).
В період загострення внутріпартійної боротьби з троцькізмом комуністи селища і району твердо стояли на позиціях ленінського ЦК. На початку 1924 року відбулись районні партійні збори, які рішуче висловилися за збереження єдності партії, засудивши всілякі спроби створення угруповань і фракцій.
В роки соціалістичного будівництва трудящі Харцизька добилися значних успіхів у розвитку економіки й культури. Помітно виросло і саме селище. В 1931 році в Харцизьку проживало 8323 чоловіка. На початку 1936 року селище було віднесене до категорії міст. У 1940 році тут налічувалось 13 146 чоловік населення, тобто порівняно з 1926 роком воно зросло більш як у 2 рази, а коли порівняти з дореволюційним періодом — у 9 разів. Це було зв’язано насамперед з розвитком економіки міста.
Трубний завод, що був філіалом Макіївського металургійного заводу, протягом 1925—1930 рр. розширювався. Він випускав рудникові вагонетки, оцинковане залізо, лебідки, чавунне литво, різні деталі й устаткування. На початку 30-х років тут реконструювали і ввели в дію труболиварний цех, який тривалий час не працював, розширили цех фасонного литва. Завод став єдиним у країні підприємством, що випускало конче потрібні для народного господарства труби великого діаметра (від 400 до 1200 мм). Труби становили 60 проц. його продукції. Не менш важливою продукцією заводу було чавунне литво.
Беручи до уваги народногосподарське значення заводу «Сталь» (так з 1930 до 1938 року називався трубний), Наркомат важкої промисловості СРСР на клопотання районної партійної організації 25 травня 1935 року видав наказ про реконструкцію та розширення трубозварювального цеху. Напередодні Великої Вітчизняної війни потужність підприємства набагато зросла, а кількість робітників на ньому збільшилася з 254 чоловік у 1923 році до 1366 чоловік у 1937 році.
В 1933—1938 рр. збудували новий ливарний цех на ливарно-механічному заводі ковкого чавуну «Рено» (з 1928 року він почав називатись «Головармаліт»). Напередодні Вітчизняної війни це підприємство переключилось на випуск протипожежного устаткування. Розширено й переобладнано було також чавуноливарний завод «Червоний фітинг». Випускав він переважно товари ширвжитку, литво, зокрема фітинги (сполучні частини трубопроводів).
За роки передвоєнних п’ятирічок набагато зросли виробничі потужності цих підприємств, збільшилась кількість робітників. Коли в 1925 році на заводі «Рено» працювало 87 чол., а на «Фрессе» — 31, то напередодні Вітчизняної війни тут було зайнято відповідно 1359 і 423 робітники. Діяли також цегельно-черепичний завод, млини, два маслозаводи. Всього в 1940 році в Харцизьку налічувалось 7 підприємств, на яких було 3238 робітників. Кваліфіковані робітники-ливарники, зварники, машиністи кранів та інші проходили необхідну підготовку на різних профтехкурсах. Багато робітників закінчили технікуми, вузи, стали командирами виробництва: П. Т. Чулков, наприклад, головним механіком трубного заводу, 3. І. Васильєв — начальником механічного цеху.
Розширено було залізничну станцію Харцизьк, оновлено її рухомий склад, зріс вантажооборот.
У 1940 році в місті почалося спорудження першого в Донбасі сталедротовоканатного заводу. Першу чергу його намічалося ввести в експлуатацію в серпні—вересні 1941 року, але стала на перешкоді війна. На початок літа 1941 року зведено було корпуси двох цехів, різні допоміжні об’єкти, почалося будівництво 2 заводських селищ, були прокладені комунікації.
В 1930 році на землях, що їх відвела держава жителям Харцизька, створилося 2 невеликих колгоспи: «Граніт» та ім. В. К. Блюхера. Пізніше їх землі відійшли до артілі «Зоря комунізму» (тепер — Шахтарський район). З 1930 по 1958 рік у селищі працювала також Харцизька МТС, яка обслуговувала колгоспи району.
Під керівництвом партійної організації трудящі міста брали активну участь у стахановському русі, у змаганні за дострокове виконання п’ятирічних планів. На 1 січня 1937 року з 1366 робітників трубного заводу 408 були стахановцями. На станції Харцизьк найкращих виробничих успіхів добилися стахановці П. М’якоткін, О. Шпак та інші.
Напередодні Вітчизняної війни почалося будівництво двох робітничих селищ для трудящих споруджуваного сталедротовоканатного заводу — на Першотравневій площі і в районі Лиману. Вони забудовувались двоповерховими будинками. Зводились також індивідуальні будинки. В місті з’явились нові вулиці: Зугресівська, М. Островського, Зуївська та інші. Заасфальтовано було перші вулиці, подекуди прокладено тротуари. Зусиллями громадськості, особливо комсомольців, місто озеленялось; висаджено тисячі дерев, пролягли нові алеї, красивішим став парк біля трубного заводу.
Розширялася сітка медичних закладів. У 1941 році місто мало 2 лікарні з поліклініками, пологовий будинок і кілька медпунктів на підприємствах, де працювало близько 20 лікарів і численний середній медперсонал.
У 30-х роках було зведено 5 нових шкільних будинків, кілька дитсадків та ясел. У 1940 році в 7 школах міста було 5103 учні, більш як 200 вчителів. Проводилися заняття й у вечірній школі робітничої молоді. Напередодні війни відкрили клуб піонерів. Крім відкритих ще в 20-і роки клубів залізничників, трубників і райбудинку, на початку 30-х років збудовано було клуб на заводі «Головармаліт». Клубні колективи художньої самодіяльності шефствували над своїми сільськими колегами.
В роки соціалістичного будівництва помітно зросла громадська і політична активність трудящих міста. Організаторами радянського, господарського й культурного будівництва були районна та первинні партійні організації Харцизька. Чисельність їх у ці роки неухильно зростала. На 1 січня 1924 року в 4 комосередках району налічувалось 154 члени і кандидати в члени партії, а 1941 року 80 первинних парторганізацій об’єднували вже 1967 комуністів. Це дало можливість посилити партійну роботу на найважливіших ділянках державного, господарського і культурного будівництва. Понад 20 проц. комуністів району працювали на підприємствах та в установах Харцизька. На початку 1940 року тут було 23 первинних організації, які налічували понад 360 комуністів.
Щоб підвищити політичний рівень комуністів та безпартійних робітників, посилити їх ідейне загартування, при партійних організаціях створено було сітку політгуртків. Тільки в 1938 році у 83 політшколах району навчалося 1522 чоловіка.
Велику роботу по розвитку економіки і культури в місті провадили міська і районна. Ради депутатів трудящих. 1940 року в райраду обрано 60 депутатів — представників робітників, селян, інтелігенції.
Основну масу працюючих на місцевих підприємствах і в установах становили члени профспілок, а серед молоді — комсомольці. В Харцизькому районі в 1938— 1939 рр. налічувалось 4389 комсомольців (82 первинні організації) і 6507 піонерів. 8835 чоловік об’єднувалися в 107 первинних організацій Тсоавіахіму, 2515 — в 45 організацій Червоного Хреста, 1220 чоловік — у 20 організацій «Союзу войовничих безвірників», 6166 чоловік — у 53 організацій МОДРу. Трудящі міста вносили свої заощадження у фонд допомоги жінкам і дітям героїчної Іспанії.
З вересня 1936 року почала виходити районна газета «Социалистическая Родина». Першим редактором був комуніст М. П. Скоков. Навколо газети незабаром згуртувалось 583 робсількори. Напередодні війни в районі видавалось також 6 багатотиражних газет, у т. ч. «Электроэнергия» (Зугрес), «Красный трубник» та інші.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, сотні жителів міста і району пішли на фронт, самовіддано працювали на будівництві оборонних рубежів, охороняли об’єкти від фашистських диверсантів. На початку липня 1941 року за рішенням райкому КП(б) України був сформований Харцизький винищувальний батальйон у складі 250 чоловік, командиром якого став начальник районного відділу міліції, член Комуністичної партії з 1925 року Я. П. Труш, а комісаром — директор середньої школи № 1, член партії з 1919 року О. П. Пригода. Восени 1941 року більша частина особового складу батальйону влилася до лав Червоної Армії.
З наближенням фронту почалась евакуація підприємств. У жовтні 1941 року робітники трубного заводу демонтували устаткування й вивезли його в Магнітогорськ. «Працювали день і ніч, додержуючи світломаскування,— пригадує І. А. Сосневський, якому доручено було евакуювати устаткування.— Не вистачало підйомних засобів. Ваяжі преси знімали за допомогою ручних лебідок. Незважаючи на труднощі, всі механізми відвантажили за 10 днів». На Урал вивезли і устаткування будованого сталедротовоканатного заводу.
25 жовтня 1941 року місто захопили фашисти. Скоро почались арешти. В лапи гестапівців потрапили 12 комуністів і комсомольців. їх обвинуватили у зв’язках з партизанами і 26 лютого 1942 року розстріляли на привокзальній площі. Герої вмирали мужньо. Очевидці розповідають, що, коли німецький солдат намагався зав’язати очі й вистрілити в потилицю члену бюро райкому комсомолу О. Мілько, вона зірвала пов’язку і гордо крикнула катам: «Я завжди йшла вперед з відкритими очима і хочу вмерти так!». 2 грудня 1942 року в місті Харцизьку було заарештовано ще 8 підпільників. Фашисти вивезли їх у Сталіно і розстріляли коло ствола шахтнім. Калініна1.
В 1942—1943 рр. на території Амвросіївського, Чистяківського і Харцизького районів сміливо діяв партизанський загін «За Батьківщину», що складався з патріотів Зугреса, Іловайська, Харцизька, Амвросіївки, Степано-Кринки і Троїцько-Харцизька. Командиром його був військовослужбовець, комуніст І. П. Дунаев, направлений радянським командуванням у фашистський тил. Загін об’єднував понад 80 підпільників-партизанів. Для більшої оперативності в умовах густонаселеної та безлісної місцевості його поділили на групи. Групою, яка діяла в районі Харцизька, керував інженер паровозного депо, комсомолець М. Ю. Недосєкін. До неї входили: О. Т. Кучеренко, Г. П. Чулков, В. О. Чернявський, В. М. Кузнецов, Л. П. Скляров, М. В. Федоренко, О. Т. Кучеренко, В. І. Лисюк та інші. Група мала зв’язок із штабом загону, а також з підпільниками Степано-Кринки, Амвро-сіївки, Зугреса і Троїцько-Харцизька.
Партизани провели ряд бойових операцій. У 1943 році в Іловайську вони розгромили фашистські бази і склади, знищивши близько 20 гітлерівців, що їх охороняли; висадили в повітря 5 фашистських ешелонів з солдатами і технікою на дільницях Іловайськ — Харцизьк, Іловайськ —Кутейникове та Амвросіївка — Матвіїв Курган, залізничний міст на дільниці Амвросіївка — Матвіїв Курган, склад боєприпасів і літак на ворожому аеродромі в районі хутора Бондарного, не раз виводили з ладу паровози. Крім того, вони проводили агітаційну роботу серед населення, поширювали листівки, зведення Рад інформбюро, передавали важливі відомості командуванню радянських військ.
Всього підпільно-диверсійні групи загону «За Батьківщину» висадили в повітря 4 мости, 3 склади, вивели з ладу 50 паровозів та вагонів, не раз порушували залізничний і телеграфний зв’язок. Вони організовували населення на масовий саботаж і диверсії, і це перешкоджало окупантам налагодити пуск Зуївської ДРЕС та інших підприємств.
Навесні 1943 року харцизька група партизанів загону «За Батьківщину» повідомила по радіо в штаб фронту, що на станції Харцизьк зібралося кілька ворожих ешелонів з озброєнням та боєприпасами. Рано-вранці над станцією з’явились радянські літаки. Вже перші їхні бомби влучили точно в ціль. Тільки після перемоги над ненависним ворогом жителі Харцизька дізналися про те, що в бомбардуванні німецьких ешелонів того ранку брав участь їх земляк, Герой Радянського Союзу В. І. Максименко.
Незадовго до визволення Харцизька від окупантів, у липні 1943 року, за доносом провокатора були заарештовані гестапо і розстріляні підпільники й партизани харцизької групи: М. Недосєкін, О. Кучеренко, Г. Чулков, В. Чернявський, В. Кузнецов, Л. Скляров, М. Резников, М. Федоренко.
10 травня 1965 року нагороджено орденами і медалями велику групу партизанів та учасників підпілля, що відзначилися в роки Великої Вітчизняної війни. Серед них жителі Харцизька: начальник колійно-експлуатаційного управління № 681 В. І. Лисюк, вчителька О. Т. Остапенко (Кучеренко), пенсіонер П. С. Шкред та інші. Група партизанів загону «За Батьківщину», які загинули під час Великої Вітчизняної війни, нагороджена посмертно (В. М. Кузнецов, О. Т. Кучеренко, Л. П. Скляров, М. Г. Резников та інші).
За 22 місяці окупації фашисти розстріляли в Харцизьку 40 чоловік. 196 його жителів насильно вигнали до Німеччини. В місті було 2 табори військовополонених. Голод, холод, антисанітарні умови, знущання гітлерівців, виснаження спричинилися до загибелі багатьох радянських громадян. Тисячі трупів було знайдено в ямах на території трубного заводу й «Червоного фітинга».
Відступаючи, окупанти висадили в повітря й спалили в Харцизьку 3 заводи, 2 залізничних мости, станцію та колії, млин, пекарню, 2 середні школи, лікарню, 100 житлових будинків.
Від фашистських загарбників 5 вересня 1943 року Харцизьк визволили воїни 54-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Данилова і 50-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора А. С. Владичанського, що входили до складу 5-ї ударної армії Південного фронту.
Більш як 2000 уродженців Харцизька — воїнів Радянської Армії — удостоєні орденів та медалей СРСР за доблесть і відвагу, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками. Льотчикам В. Ф. Шалімову, В. І. Максименку і П. Я. Лихолєтову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Вже в перші дні Великої Вітчизняної війни льотчик-винищувач В. І. Максименко, відбиваючи нальоти фашистської авіації, збив 3 ворожі бомбардувальники «Ю-88». До 1 травня 1942 року він здійснив 250 бойових вильотів, збив 7 літаків, знищив 55 автомашин, 4 гармати, 8 зенітних точок і понад 400 фашистських солдатів. У 1943 і 1944 рр. земляки подарували відважному воїну 2 бойові літаки, збудовані на гроші, зібрані в Харцизькому районі. На одному з цих літаків Максименко літав до Дня Перемоги. На цей час він мав на своєму рахунку 515 бойових вильотів і 17 збитих у повітряних боях літаків противника. Командир авіаційного полку гвардії підполковник В. І. Максименко, кавалер 10 орденів та 4 медалей, після Великої Вітчизняної війни закінчив Військово-повітряну академію і в званні полковника служив в авіації Військово-Морського Флоту. В 1961 році пішов у запас і відтоді працює в Ризі на заводі «Ригасільмаш».
Льотчик В. Ф. Шалімов у роки війни здійснив 225 бойових вильотів. У 1953 році він успішно закінчив Військово-повітряну академію і продовжує служити в Радянській Армії.
В серпні 1942 року у важкому бою загинув Герой Радянського Союзу майор-танкіст С. М. Ніколенко, родом з Харцизька. Високе звання було присвоєне йому в 1940 році за героїзм, проявлений у боях з білофіннами.
Уродженцем Харцизька був і герой ленінградського неба льотчик П. Я. Лихолєтов. За роки війни він провів 382 бойових вильоти, збив 25 ворожих літаків. П. Я. Лихолєтов трагічно загинув під час автомобільної катастрофи незадовго до закінчення війни.
Жителі міста шанують своїх героїв-земляків. У травні 1964 року рішенням виконкому В. І. Максименку та В. Ф. Шалімову присвоєно звання почесного громадянина Харцизька. їх іменами названо вулиці міста.
Героїчних зусиль докладали трудівники міста, щоб підняти його з руїн після визволення від фашистів. Уже 5 вересня 1943 року почало роботу оргбюро райкому КП(б)У, а потім районна та міська Ради. Все населення Харцизька під керівництвом партійної організації і міської Ради відбудовувало рідне місто. На трубному заводі, де спочатку налічувалось тільки 6 комуністів (всі інші воювали на фронтах), 14 листопада 1943 року відбулися відкриті партійні збори. Тут були присутні також 60 комсомольців і 115 безпартійних. Збори обговорили невідкладні питання: про відбудову заводу, розгортання соціалістичного змагання. Люди працювали з ентузіазмом. їм допомагала вся країна. З Свердловська і Шатурської ДРЕС восени 1943 року прибуло устаткування для відбудови Зуївської ДРЕС, підстанцій та електромереж міста й району. Протягом перших п’яти днів після визволення налагоджено було рух поїздів на дільниці Іловайськ—Харцизьк. Першими успіхами увінчалась і самовіддана праця заводських колективів. На 1 грудня 1943 року були підготовлені до пуску і дали перші плавки чавуну ливарні цехи на трубному заводі та заводі «Головармаліт», почали давати вугілля 25 дрібних і 2 великі шахти району.
Вже в першій половині 1944 року на трубному заводі ввели в дію, слідом за ливарним, цехи: механічний, електричний, транспортний, водопостачання. У цьому велика заслуга всього колективу заводу і особливо його старої гвардії — кадрових робітників П. С. Дружиненка, П. Т. Чулкова, А. І. Васильєва, І. М. Богданова, директора Г. К. Слиша. На кінець грудня 1944 року повністю підготовлено першу чергу трубозварювального цеху. Цех був оснащений новим устаткуванням і з 15 серпня 1945 року почав випускати труби. Одночасно тривали роботи по відбудові другої черги трубозварювального і котельно-механічного цехів.
Почали давати продукцію і інші заводи Харцизька, причому всі вони перевиконали план 1944 року. Так, на заводі «Головармаліт» були майже повністю відбудовані основні цехи. Крім протипожежного та іншого устаткування, підприємство випускало і запчастини для колгоспів, радгоспів і МТС України. В наступні роки його розширили і перетворили на завод ковкого чавуну. Було відбудовано чавуноливарний, механічний і томильний цехи, відкрито новий цех перемотування моторів на заводі «Червоний фітинг». Він був підпорядкований Наркомату електростанцій і почав називатися заводом «Головенергозапчастина». Пізніше на його базі виріс ливарно-механічний завод «Головенергомережбуду». План 1944 року на цьому підприємстві виконали на 260 процентів. Відбудований цегельно-черепичний завод ім. Володарського на початок серпня 1944 року дав понад план 200 тис. штук цегли та черепиці. Одразу ж після визволення почав працювати хлібозавод. Залізничники відбудовували колії, депо, підстанції, водокачки.
Охоплені патріотичними почуттями, трудящі району до вересня 1944 року зібрали понад 8 млн. крб. на будівництво авіаескадрильї «Визволений Донбас». Тільки робітники Харцизького трубного заводу внесли 490 тис. карбованців.
Ще в роки війни були проведені великі роботи по відбудові житла, шкіл, лікарень, клубів, дитячих закладів. На осінь 1944 року в Харцизьку діяли 4 лікарні та інші медичні заклади, 5 шкіл, 5 клубів, кілька дитячих садків та ясел.
В роки першої післявоєнної п’ятирічки тривали відбудова й розширення підприємств міста. В 1945—1949 рр. з іще більшим розмахом розгорнулось будівництво сталедротовоканатного заводу. В липні 1949 року дав першу партію сталевого дроту цех № 1, а з листопада завод почав випускати сталеві канати. Вже під кінець 1947 року досяг довоєнної потужності трубний завод. Багато підприємств країни поставляли в Харцизьк високоякісне вітчизняне устаткування, посилали спеціалістів. У цьому ще раз проявилася велика братерська дружба російського, українського та інших народів нашої Батьківщини. В перші післявоєнні роки в «місті виникли кілька підприємств місцевої промисловості (заводи металовиробів, харчових концентратів, молочний), велика автобаза.
Швидкими темпами розвивалась економіка міста в наступні п’ятирічки. Величезну користь колективам заводів дав обмін досвідом із спорідненими підприємствами — вітчизняними і зарубіжними. Так, сталеканатники, освоюючи нове виробництво, зав’язали тісну дружбу з колективами заводів Одеси, Волгограда, НДР і Чехословаччини. В 1951—1952 рр. на трубному заводі змонтували й впровадили агрегат автоматичного зварювання труб. За сміливе інженерне розв’язання цього складного завдання директор заводу Г. К. Слиш, начальник трубозварювального цеху О. М. Га-рагуля та механік П. І. Соболь були удостоєні Державної премії. В 1956 році перед колективом цього заводу поставили відповідальне завдання — збільшити випуск труб для газопроводу Ставрополь—Москва. Під керівництвом партійної організації трудящі підприємства розширили й реконструювали трубозварювальний цех, збільшили виробництво труб. У 1960 році продукція заводу демонструвалась на Радянській промисловій виставці в Іраку. Ще в 1956 році в Харцизьку створено було трест «Жовтеньвугілля», в підпорядкування якого входили шахти, розташовані за межами міста. Харцизька районна парторганізація багато зробила для поліпшення організації праці, впорядкування гірничого господарства та механізації вуглевидобутку. Цей досвід у 1960 році був схвалений бюро Донецького обкому КІІ України.
Напередодні XXI з їзду КПРС на підприємствах міста і шахтах тресту за прикладом москвичів розгорнулося змагання бригад та ударників комуністичної праці. Ініціаторами його виступили комуністи сталедротовоканатного заводу С. Ф. Федотов, Б. С. Костровський, І. Д. Агєєв та інші. Першим завоював у 1959 році звання підприємства комуністичної праці колектив шахти «Комуніст-Нова». Успішно працювали й інші шахти тресту, заводи міста.
В 1960 році через станцію Харцизьк пішли електропоїзди, на підприємствах і в квартирах міста з’явився природний газ із Ставрополя. А через два роки на трубному заводі впроваджено було телевізійну техніку при зварюванні автоматами труб великого діаметра, що дало можливість поліпшити якість і швидкість зварювання труб, знизити брак і полегшити роботу зварників.
В 1963 році весь Донбас облетіла звістка про трудовий подвиг колективу трубного заводу. Менше ніж за півтора місяця він збудував нову технологічну лінію і налагодив виробництво труб великого діаметра для магістральних газопроводів. У тому ж році блискучими трудовими показниками прославили себе електрозварник трубного заводу С. Зайченко, ударник комуністичної праці Харцизького ливарно-механічного заводу В. Пугач, бригадир колективу комуністичної праці цього ж заводу О. Морозов, волочильник сталедротовоканатного заводу М. Сорокін та інші.
Колективу трубного заводу за підсумками змагання між спорідненими підприємствами за IV квартал 1965 року присудили перехідний Червоний прапор Міністерства чорної металургії і ЦК профспілки. Цей успіх став можливим завдяки самовідданій праці багатьох робітників. Найбільше відзначились тоді машиніст-оператор правильних вальців, комуніст Г. Яшин, електрозварник О. П. Плахутін, бригадир футерувальників цього заводу, кавалер ордена Леніна Г. А. Дудко та інші.
На ознаменування XXIII з’їзду КПРС промислові підприємства міста випустили більш як на 2 млн. крб. надпланової продукції. Велика група робітників та інженерно-технічних працівників харцизьких заводів за успішне виконання завдань семирічки була нагороджена орденами і медалями, ордена Леніна удостоєні волочильник сталедротовоканатного заводу І. І. Гаврилок, канатник М. Ф. Жуковськийу зварник трубного заводу С. Є. Зайченко, директор цього заводу Б. В. Кондратьев. Орден Трудового Червоного Прапора одержали бригадир слюсарів сталедротовоканатного заводу М. П. Котенко, оцинковниця Н. Т. Бурилова, зварник трубного заводу П. П. Костиря, бригадир трубоелектрозварників цього ж заводу В. М. Князев і багато інших.
Великих успіхів добилися трудівники міста, виконуючи завдання нового п’ятирічного плану. Напередодні Першотравня 1966 року рішенням колегії Міністерства чорної металургії СРСР і ЦК профспілки робітників металургійної промисловості колектив трубного заводу за підсумками соціалістичного змагання за 1 квартал 1966 року визнаний був переможцем і нагороджений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
Передові виробничники сталедротовоканатного і трубного заводів взяли на себе особисті й бригадні зобов’язання: за рахунок внутрівиробничих резервів виконати план перших двох років п’ятирічки до 50-річчя Радянської влади, а п’ятирічне завдання — до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Застрільниками цього патріотичного почину стали волочильники сталедротовоканатного заводу О. Пруссов, І. Єлисеєв, Г. Бондаренко і зміна трубозварників Г. Лусти з трубного заводу, які у вересні 1966 року виступили із закликом до всіх трудящих міста наслідувати їх приклад. На промислових підприємствах розгорнулося змагання бригад, змін та дільниць за право називатися колективами ім. 50-річчя Радянської влади. За трудові успіхи в розвитку виробництва і дострокове виконання зобов’язань на честь 50-річчя Великого Жовтня міський комітет КП України та виконком міськради передали на вічне зберігання пам’ятні Червоні прапори колективам заводу «Армліт» та Харцизької міської лікарні.
Трудова вахта тривала. Жителі Харцизька гідно зустріли знаменну дату — 100-річчя з дня народження В, І. Леніна. План випуску та реалізації продукції в 1968 році підприємства міста виконали на 101,7 проц., а план по продуктивності праці — на 101,2 проц. Приріст промислової продукції в 1968 році збільшився на 8,4 проц. у порівнянні з попереднім, 1967 роком. Всього в 1968 році валова продукція підприємств міста становила 198 864 тис. карбованців.
Пошуки нового, прогресивного — одна з характерних рис комуністів, усіх трудівників Харцизька. У вересні 1969 року відзначалося 100-річчя міста. Напередодні ювілею відбувся пленум міськкому партії, який обговорив шляхи прискорення технічного прогресу на промислових підприємствах, транспорті та будовах. Прапороносцями впровадження досконалої технології стали члени партії О. М. Пруссов — майстер цеху металокорду сталедротовоканатного заводу, В. В. Кріушин — волочильник, заслужений металург республіки, О. П. Плахутін — трубозварник трубного заводу і багато інших. Колектив найбільшого в місті підприємства — сталедротово-канатного заводу — нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою. Трудівники міста достроково — 25 листопада 1970 року виконали п’ятирічний план.
Зростає, прикрашається місто. Партійні органи і міська Рада багато уваги приділяють поліпшенню житлових умов трудящих. Уже протягом перших трьох років після визволення від фашистів (до вересня 1946 року) тут було відбудовано і введено в експлуатацію 14 288 кв. метрів житлової площі для робітників заводів, 3481 кв. метр (більше ніж 90 одноповерхових будинків) відремонтував міськкомунгосп, з допомогою держави жителі спорудили 270 індивідуальних будинків.
Ще наприкінці 1962 року Харцизький район ліквідували, а сам Харцизьк став містом обласного підпорядкування. У порівнянні з 1927 роком площа міста збільшилась у 8 разів. На околицях Харцизька виросли нові селища: ім. Калініна, Енергетик, ім. Хмельницького, Сєверне. Злившись у єдиний масив, вони набагато розширили межі міста. Багатоповерхові будинки споруджено на Першотравневій площі виросли нові житлові квартали. Сотні сімей трудящих щороку справляють новосілля в нових квартирах. На 1 січня 1970 року загальна площа державного житлового фонду міста становила 320939 кв.м., індивідуальних будинків трудящих — 305 210 кв. метрів.
Щороку великі суми витрачаються на благоустрій. В січні 1970 року довжина заасфальтованих вулиць становила 60 км, тротуарів — 43 км, водопровідних ліній — 43,5 км, газорозподільної мережі — 36 км, газифіковано 3309 квартир трудящих. Розширюються зелені масиви. Ще в 1950 році на колишньому пустирі було закладена міський парк площею майже в 40 га. Він став улюбленим місцем відпочинку трудящих. На водоймищі в парку обладнано станцію прокату човнів.
Зростає сітка культурно-освітніх і побутових закладів, магазинів, неухильна поліпшується добробут трудящих. В місті є 53 підприємства побутового обслуговування, 104 — роздрібної торгівлі, 51 — громадського харчування, у т. ч. 2 ресторани.
Кількість вкладників в ощадкасах міста зросла до 14 113 чоловік, а сума вкладів трудящих перевищила 5320,8 тис. крб. Щороку сотні жителів міста проводять свою відпустку за путівками профспілок у санаторіях, будинках відпочинку і на туристських базах.
У місті 2 лікарні на 470 ліжок, 4 поліклініки, 15 інших медичних закладів, санепідстанція; в них працюють 107 лікарів і 340 медпрацівників із середньою спеціальною освітою. В 1965 році на сталедротовоканатному заводі було відкрито профілакторій для робітників, оснащений сучасною медичною апаратурою, з грязелікарнею і водолікарнею.
Свідченням великого піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про людей праці є і той факт, що в місті щороку витрачаються великі суми на соцзабезпечення. Тільки в 1968 році 5976 пенсіонерам держава виплатила 2 392 375 карбованців.
Особливою увагою оточене підростаюче покоління. Ще у воєнні роки в місті було відбудовано 3 шкільні будинки, відремонтовано уцілілі. Після війни споруджені нові школи. 1969 року в 4 середніх, 3 восьмирічних та школі-інтернаті навчалося 7929 дітей. 1117 молодих робітників вчилося в школі робітничої молоді та заочно. В Харцизьку працювало 400 вчителів. Багато бригад і заводських колективів шефствують над піонерськими загонами.
Створено сприятливі умови для розвитку дитячих талантів. Ще в 1946 році відбудовано клуб піонерів, у 1956 році відкрилась дитяча музична школа, в 1960 році — дитяча спортивна школа, а також дитяча балетна студія при Палаці культури ім. В. І. Леніна сталедротовоканатного заводу. В школах та клубах працюють численні гуртки художньої самодіяльності. Влітку понад 800 дітей трудящих щорічно проводять канікули в заміських піонерських таборах. Працюють 8 дитячих ясел і 10 дитсадків на 2147 місць.
У 1967 році в Харцизьку відкрито металургійний технікум. Сотні трудящих навчаються заочно у вузах і технікумах країни.
Щодня в чудовому палаці культури сталеканатників, зданому в експлуатацію в 1959 році, і 4 клубах працюють гуртки художньої самодіяльності; бібліотеки. Тільки при Палаці культури ім. В. І. Леніна сталедротовоканатного заводу працює 19 самодіяльних колективів (хоровий, танцювальний, балетний гуртки, а також естрадний та духовий оркестри і т. д.), в яких беруть участь понад 530 дорослих і 670 дітей. Крім того, більше тисячі трудящих заводу — учасники гуртків, створених в цехах.
Особливо популярний серед населення самодіяльний народний театр Палацу культури ім. В. І. Леніна, що виник на базі драматичного гуртка робітників селища, створеного ентузіастами ще в 1897 році. Перші учасники його до революції виступали із спектаклями в приміщенні залізничного пакгаузу та лісоскладу, а репетиції провадили на квартирах. У перші роки Радянської влади цей драматичний колектив працював при місцевому клубі, а потім при районному будинку культури. Сотні тисяч людей дивилися його постановки. У народного театру великий репертуар: «Васса Железнова» М. Горького, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, «Розлом» Б. Лавреньова та ін. Тільки в 1968 році учасники художньої самодіяльності Палацу культури ім. В. І. Леніна виступили з 138-а концертами, у т. ч. 36-а — у колгоспах і радгоспах Амвросіївського та Шахтарського районів.
В Палаці культури та клубах міста виступали колективи Воронезького державного драматичного театру ім. О. Кольцова, Хмельницького обласного ансамблю пісні і танцю, естрадного ансамблю Абхазької АРСР та ін., а також поети й письменники Києва, Дніпропетровська, Донецька.
В місті працюють новий кінотеатр «Батьківщина», збудований у 1966 році, 23 бібліотеки, радіовузол, автоматична телефонна станція, автовокзал. Тисячі трудівників — читачі міської бібліотеки. Багато з них мають свої бібліотеки.
В 1969 році жителі Харцйзька одержували понад 61,6 тис. примірників газет і журналів. Виходить міська газета «Социалистическая Родина» і багатотиражна «За качество продукции» (на сталедротовоканатному заводі). Газета «Социалистическая Родина» в День преси — 5 травня 1969 року — на всесоюзному конкурсі була удостоєна першої премії ім. М. І. Ульянової та диплома 1-го ступеня за добре організовану масову роботу. Працюють університети культури і технічного прогресу.
Ще на початку 50-х рр. створено об’єднання молодих літераторів при районній газеті. До нього входили Володимир Медуха, Борис Федоров, Микола Федоров, Василь Антонов та ін. В 1961 році тут створили районний клуб, що об’єднав більш як 20 молодих поетів, прозаїків та журналістів. Велику роботу провадить міський історико-краєзнавчий музей, відкритий у 1967 році.
В Харцизьку споруджено пам’ятники В. І. Леніну та Н. К. Крупській. Монументи й обеліски встановлено і на могилах воїнів, які загинули при визволенні міста від фашистських загарбників.
На 12 підприємствах Харцизька — 7 заводах (сталедротовоканатному, трубному, «Армліті», машинобудівному, металовиробів, харчоконцентратів, хлібозаводі), у 3 будуправліннях, на залізничному вузлі, на автобазі, міськпобуткомбінаті, а також у 120 інших організаціях та установах працює понад 29 тис. робітників та службовців.
Зростає їх трудова і політична активність. Заслуженою повагою земляків користуються волочильник сталедротовоканатного заводу, член бюро Харцизького міськкому КП України О. М. Пруссов, майстер зварювального цеху трубного заводу, член Донецького обкому КП України В. М. Князев, Герой Соціалістичної Праці М. Т. Гуляєв (у минулому начальник шахти № 35—35-біс тресту «Жовтеньвугілля»), заслужені вчительки школи Української РСР Т. 3. Фіногенова і Т. Г. Берендеева, лікар Харцизької міської лікарні, учасниця Великої Вітчизняної війни, майор медичної служби О. В. Боботкіна і ще багато інших, хто своєю самовідданою працею вносить гідний вклад у справу комуністичного будівництва.
Багато вихідців з робітничих сімей Харцизька працюють тепер в інших містах країни. Серед них колишній токар трубного заводу, член партії з 1919 року С. А. Злудіцин — нині професор, завідуючий кафедрою фізики Харківського інженерно-економічного інституту; один з комсомольських секретарів у Харцизьку М. А. Овсянников — завідуючий кафедрою в Одеському інституті харчової промисловості. О. І. Струєв, який був у 1936 році головою виконкому Харцизької райради,,— міністр торгівлі СРСР. Син коваля, комсомолець з 1920 року, С. Ф. Немшилов став доктором медичних наук, завідує кафедрою Казанського медичного інституту. Колишній секретар комсомольського бюро трубного заводу (1925 рік) І. А. Яхненко служив на флоті, брав участь у боях з фашистами в Іспанії. Під час Великої Вітчизняної війни був учасником оборони Ленінграда. Тепер — контр-адмірал Військово-Морського Флоту.
До Харцизької міської Ради 16 березня 1969 року обрано 350 кращих людей міста. Серед них передовики виробництва, активні громадські працівники: кранівниця трубного заводу 3. А. Шилова, токар заводу «Армліт» О. І. Морозов, голова громадської Ради мікрорайону С. X. Клинчук та багато інших. Депутатами Донецької обласної Ради обрані: бригадир наскрізної комплексної бригади робітників очисного вибою шахти «Комуніст-Нова» Ю. М. Калмик, робітниця сталедротовоканатного заводу О. Є. Калашникова, чергова підстанції трубного заводу Г. Ф. Шерашова, начальник Донецької залізниці В. В. Приклонський.
У розв’язанні господарських, політичних і культурно-побутових питань беруть участь сотні трудящих міста. Активну роботу провадять громадські селищні Ради, ради при домоуправліннях, ради виробничих бригад, ради пенсіонерів, суди робітничої честі, бібліотеки на громадських засадах, громадські парткабінети і методичні ради при них, громадські бюро технічного нормування та бюро економічного аналізу на підприємствах, профспілкові комісії, батьківські ради в школах, добровільні народні дружини, комсомольські та піонерські пости й штаби, лекторські групи, робсількорівські пости п’ятирічки та ін. На всіх підприємствах та в установах міста створено групи й пости народного контролю.
Партійна організація Харцизька налічує 6724 комуністи, що об’єднані в 125 первинних парторганізаціях, безпосередньо в місті налічується 55 організацій (2880 комуністів). Найбільші з них — на сталедротовоканатному заводі (658 членів партії) і на трубному (379). Комуністи Харцизька представляли міську партійну організацію на з’їздах КПРС і КП України. Так, фрезерувальниця трубного заводу К. Т. Попкова була делегатом XXII з їзду КПРС, а зварник цього заводу П. П. Костиря, волочильник сталедротовоканатного заводу О. М. Пруссов і перший секретар міськкому партії П. І. Цибулька брали участь в роботі XXIII з’їзду КП України.
Партійні організації міста приділяють велику увагу масово-політичній роботі серед населення, вихованню нової людини, формуванню марксистсько-ленінського світогляду у трудящих та молоді. Майже 100 гуртків, політшкіл і теоретичних семінарів партійної і комсомольської освіти, а також філіал Макіївського університету марксизму-ленінізму відвідують понад 2500 комуністів, близько 1000 комсомольців і 300 безпартійних робітників, службовців і молоді.
На підприємствах міста провадяться конференції, присвячені найважливішим проблемам марксистсько-ленінської теорії, політики нашої партії, економіки, поліпшенню організації господарства, технічному прогресу. Живе слово партії несуть у маси близько 1000 агітаторів та політінформаторів, понад 400 лекторів міського відділення товариства «Знання».
Міцніє дружба між жителями Харцизька і колгоспним селянством. Щороку провадяться традиційне свято «Серпа і молота», зустрічі трудівників міста і села.
Основна маса працюючих об’єднана у профспілкових організаціях металургів, залізничників, енергетиків, вугільників.
На славних революційних і трудових традиціях виховується молодь міста. У 52 первинних комсомольських організаціях Харцизька налічується 4860 комсомольців, а всього в міській комсомольській організації (включаючи підпорядковані міськраді міста й селища) — 10 940 комсомольців.
Міцніє зв’язок поколінь: тих, хто своєю працею примножив славу міста, і тих, хто, як естафету, понесе її в майбутнє.
Харцизьк живе великим трудовим і громадсько-політичним життям. Зайнятий мирною творчою працею, він впевнено йде в комуністичне майбутнє.
В. М. МАНОВ, Д. А. ПЕРШАК, А. М. САБІНА