Холодна Балка, Донецька область
Холодна Балка — селище міського типу, центр селищної Ради депутатів трудящих Центрально-Міського району Макіївки. Розташована на схилах річки Грузької на відстані 3,5 км від залізничної станції Макіївка. Населення — 17,3 тис. чоловік.
На початку XX ст. вугленосні землі Холодної Балки належали поміщикові Ломбардо та капіталісту Сорокіну, який у 1909 році ввів в експлуатацію шахту № 1 з вертикальним стволом. Наступного року Ломбардо також побудував копальню, що згодом стала називатися ім’ям власника. Поряд з рудниками виросли невеличкі селища Ломбардо і Сорокіне-1, в яких спочатку були тільки машинні приміщення, контори, конюшні та бараки для робітників. Ці поселення згодом стали територією нинішньої Холодної Балки. Пізніше Сорокін побудував шахту № 2. Всі діючі шахти входили до Грузько-Макіївського рудника. Згодом ці землі придбало
Російсько-Донецьке товариство кам’яновугільної і заводської промисловості в Макіївці. З 1(14) червня 1911 року їх орендувало французьке акціонерне товариство «Російський гірничий і металургійний Уніон», яке 1912 року завершило спорудження рудника № 29. Гірничопромисловці не дбали про поліпшення умов та охорону праці гірників. Про механізацію трудомістких процесів виробництва не було й мови. Обушок і лопата лишалися головними засобами праці вибійника. Вугілля із забою доставляли санками. Прохідницькі та кріпильні роботи виконувались також вручну, ломом, сокирою, кайлом, лопатою. Широко застосовувалася дитяча праця. Дорослий робітник за зміну одержував від 1 крб. до 1 крб. 40 коп., підліткам платили 38 коп. Діти працювали в лампових, наповнених гасовими парами, вибирали породу з вугілля, поганяли коней по кругу підйома, працювали й під землею. Основним типом шахтарського житла була землянка. Крім того, для сімейних робітників зводили «каютки» — надземні будівлі з тонких дощок, а для одинаків — бараки майже без вікон, стелі й підлоги, в яких було брудно й вогко.
Слідом за робітниками центральних районів країни шахтарі Холодної Балки піднімались на боротьбу проти своїх гнобителів. За допомогою Макіївських більшовиків весною 1912 року на шахтах Сорокіна та № 29 створилися групи РСДРП, які проводили політичну роботу серед робітників, а також селян сусідніх сіл. Так, 14 вересня 1915 року в балці Холодній відбулася масовка, у ній взяло участь близько 6 тис. чоловік. Присутні уважно прослухали доповідь члена Юзівсько-Макіївського комітету РСДРП М. І. Острогорського про імперіалістичну війну. В період першої світової війни видобуток вугілля значно зменшився. У січні 1916 року у відповідь на заклик буржуазії і соціал-шовіністів підвищити продуктивність праці для забезпечення потреб імперіалістичної війни шахтарі застрайкували.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції шахтарі Холодної Балки разом з робітниками всього гірничого району обрали Макіївську Раду робітничих депутатів. Вийшли з підпілля й організаційно зміцніли парторганізації копалень «Сорокіне» та № 29. Комуністи посилили агітацію серед мас, чимало зробили для створення шахтних профспілок. На кінець березня 1917 року профспілкова організація була заснована на Сорокінському руднику, а в квітні — на шахтах «Ломбардо» та «№ 29. Всі вони входили до складу профспілки робітників Макіївського гірничого району. Рудкоми стійко захищали інтереси робітників. Вони контролювали діяльність адміністрації, а також стежили за станом гірничих робіт. Коли 16 серпня 1917 року головний інженер шахти № 29 Чистиченко намагався закрити рудник начебто через технічну несправність, робітники створили свою комісію для перевірки, яка визнала заяву інженера одвертим саботажем. Шахтний комітет скликав збори робітників усього селища. Деяких промовців, що намагалися захистити саботажників, шахтарі прогнали з трибуни, а Чистиченка вивезли на тачці з шахтного подвір’я. За ухвалою рудникового комітету вигнали як саботажника і управителя шахти «Ломбардо» інженера Бабкова.
Трудящі повністю підтримували більшовиків, що готувалися до збройного повстання. Обговорюючи рішення VI з’їзду партії, збори робітників Сорокінського рудника після доповіді члена Макіївського комітету РСДРП(б) В. М. Бажанова 23 серпня 1917 року прийняли таку резолюцію: «Вважаючи єдиним виразником класових інтересів і захисником свобод РСДРП(б), вітаємо окружне бюро Донської області і шлемо до виборчого фонду цього бюро для посилення агітації 138 крб.». Коли отаман Області Війська Донського генерал Каледін відправив на фронт революційно настроєні піхотні частини, а потім виступив на Державній нараді в Москві з вимогою розігнати Ради, зажадавши «твердої влади на фронті і в тилу», робітники Холодної Балки виступили з протестом. На багатолюдному мітингу 24 серпня 1917 року вони вимагали негайного розпуску Московської наради, називали політику Тимчасового уряду контрреволюційною, висловлювались за скасування смертної кари і переслідування робітничих організацій. Шахтарі готувалися до відсічі контрреволюції. Ще в липні 1917 року під керівництвом більшовиків почали організовувати збройні загони самозахисту, які потім перетворились на загони Червоної гвардії. Проти каледінців у Третьому Макіївському червоно-гвардійському загоні Потапова бились 25 гірників-добровольців селища, серед них вибійники І. Ф. Пискарьов, Т. А. Євдокименко, А. Г. Лось, М. Ю. Шеховцов, плитовий С. Г. Шиян, штукатур Т. І. Луньов, коваль А. А. Коротаєв та інші.
15 січня 1918 року після розгрому каледінських банд Макіївська Рада робітничих і солдатських депутатів проголосила в районі Радянську владу. У зверненні до трудящих було сказано: «Ради проголошують себе владою в районі і закликають всіх робітників і селян до спокійної, плодотворної роботи на місцях». 18 лютого 1918 року всі рудники були націоналізовані. На кожному підприємстві створювалися правління з робітників, службовців, представників Рад робітничих і солдатських депутатів, профспілок. Наприкінці лютого гірники почали давати країні вугілля. Газета «Донские известия» 9 квітня 1918 року писала, що на колишньому Сорокінському руднику «…існує тільки один настрій — більшовицький. У рудникових Радах всі більшовики, у професійній Раді, рудниковому комітеті — також. Весь округ за Радянську владу. Тепер видобуток вугілля уже збільшився на 20 тис. пудів на день». Але вже 24 квітня 1918 року Холодну Балку захопили війська австро-німецьких окупантів та українських буржуазних націоналістів. Багато гірників брало участь у партизанській боротьбі в тилу ворога, перешкоджаючи вивозити до Німеччини цінне шахтне устаткування. Наприкінці грудня 1918 року частини Червоної Армії визволили селище від окупантів, а з лютого по 31 грудня 1919 року гірники билися у лавах Червоної Армії з денікінськими і білогвардійськими бандами.
Після закінчення іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни Макіївський волвиконком депутатів трудящих (Холодна Балка тоді входила до складу Макіївської волості) організував усе працездатне населення на ремонт шахт. Робітники відкачували воду з штреків, перекріпили виробки колишніх Сорокінських рудників і шахт № 29 та «Ломбардо». В листопаді 1921 року шахти одержали від трудящих Курська матеріали та інструменти для ремонту котлів, канати, електролампи.
Рішенням Ради Праці і Оборони Сорокінські рудники, шахта № 29 і «Ломбардо» були виділені в групу ударних. Пам’ятаючи вказівку В. І. Леніна про те, що вугілля — це справжній хліб промисловості, робітники працювали з ентузіазмом, постійно виявляючи творчу ініціативу. Молодий гірник М. М. Меліхов організував бригаду вибійників і досяг виконання норми більш як на 200 проц. Він перший у Холодній Балці завоював почесне звання Героя Праці. В атестаті № 49, врученому йому 22 січня 1921 року, говориться: «Виданий цей атестат вибійникові шахти № 29 Меліхову Миколі Михайловичу в нагороду за те, що в тяжку годину переживань нашої Робітничо-Селянської Республіки він безустанно працює на фронті праці і своїми мозолистими руками на руїнах старого гнилого світу споруджує фундамент нового, вільного і світлого життя». А в травні 1925 року М. М. Меліхова удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора. Партійна організація, до складу якої входило З члени, 1 кандидат у члени партії та рудниковий комітет, приділяли велику увагу питанню забезпечення шахтарів продовольством. Оплата праці тоді проводилась хлібом, крупою, цукром, жирами, м’ясом. Причому, натурставки поділялись на 12 розрядів. 1922 року на одного робітника видавалося в середньому 2 пуди борошна на місяць. Незабаром на шахтах запровадили госпрозрахунок, уклали договір між колективами трудящих та адміністрацією. Велику роль відігравали виробничі наради. Все це прискорило відбудову шахт, забезпечило зростання видобутку вугілля. Гірники подавали велику шефську допомогу селянам сусідніх сіл. З ініціативи комуністів у 1923 році було організовано кілька бригад ковалів та теслярів, яких відрядили на роботу в сільське господарство. Шахтарі передплачували для села газети, журнали й книги, посилали туди доповідачів.
Роз’яснюючи питання господарського будівництва, Ради, партійна та профспілкова організації розгорнули в селищі велику культурно-освітню роботу. Було відкрито дві початкові школи, в яких навчалося близько 200 дітей гірників і працювало 9 вчителів. Для дорослих створили дві школи лікнепу. Організатором шкіл для дітей і дорослих на шахті «Ломбардо» була комсомолка А. Г. Богоявленська, яку направив Макіївський райком комсомолу. Її ж обрали і першим секретарем комсомольського осередку. Створювались клуби, читальні. Силами комсомольців шахти № 29 побудували клуб. З 1922 року тут організовувались вечори відпочинку, працювали гуртки художньої самодіяльності, активними учасниками яких були комсомольці О. Я. Красюкова, О. І. Пискарьов, О. І. Пронін і ін. Робітники активно відвідували антирелігійні, природничо-наукові гуртки.
Під час ленінського призову партосередок поповнився за рахунок кращих представників робітничого класу. У січні 1925 року в рудниковій парторганізації на обліку вже було 40 комуністів. Виконуючи рішення XIV з’їзду партії, комуністи селища очолили боротьбу за дальший розвиток промисловості. У 1926 році на правому схилі балки Холодної були закладені п’ять шахт з похилими стволами. Завдяки героїчним зусиллям шахтобудівників і правильній організації праці уже через рік на двох нових шахтах № 12 і № 13 розпочався видобуток вугілля. 1928 року гірники заклали шахти № 14 і № 18. У 1928/29 господарському році три нові холодно-балківські шахти дали 60 642 тонни вугілля. Держава щедро забезпечила підприємства врубовими машинами, скреперами, лебідками, конвейєрами та іншою гірничою технікою. Трудящі Холодної Балки активно включилися у всенародне соціалістичне змагання за дострокове виконання першого п’ятирічного плану. Партійна організація шахтоуправління, в якій налічувалось у 1930 році 90 членів і кандидатів у члени партії, очолила змагання серед гірників за дострокове виконання планів першої п’ятирічки. На підприємствах були організовані курси для підвищення кваліфікації молодих робітників.
Застрільником руху за вміле використання гірничої техніки став один з перших новаторів вугільної промисловості, попередник М. О. Ізотова і О. Г. Стаханова, бригадир вибійників 4-ї східної механізованої лави шахти № 29 С. О. Филимонов. Очолювана ним бригада підвищила продуктивність врубових машин до 5 тис. тонн на місяць, проти середньої по Донбасу 2100 тонн. Він перший у нашій країні використав врубову машину на зворотному ходу. ЦК партії рекомендував керівництву вугільної промисловості «…протягом місяця поширити досвід Филимонова не менш ніж на 50 найважливіших шахтах Донбасу з тим, щоб у першому кварталі 1931 року ці методи запровадити у всьому Донбасі». У міській газеті «Макеевский рабочий», в окружній «Диктатура труда», у республіканській «Комуніст» з’явилося багато
статей про методи роботи бригадира Филимонова. Виступали в пресі члени бригади вибійники С. Бєліков та К. Сєрьогін, які були активними робкорами, писав сам бригадир. Пізніше у Харкові й Москві була видана брошура про досвід Филимонова. Вивчати передові методи роботи на шахту № 29 приїздили гірники і з інших підприємств. Филимонов також виїжджав на шахти Єнакієвого, Горлівки, Кадіївки. Він виступав на засіданні Всеукраїнського комітету профспілки гірників у Харкові, у Вищій Раді Народного Господарста в Москві, в ЦК профспілки гірників, де ділився досвідом роботи щодо використання врубових машин на зворотному ходу. 9 лютого 1931 року М. І. Калінін вручив С. О. Филимонову орден Леніна. Пізніше Семен Олексійович закінчив Українську гірничопромислову академію і працював помічником головного інженера. В роки Великої Вітчизняної війни добровольцем пішов на фронт. Захищав Сталінград, Ростов. Загинув у бою за шість місяців до перемоги над ворогом.
Гірники Холодної Балки активно включилися у стахановський рух. Уже 17 вересня 1935 року відкриті партійні збори, обговорюючи передову «Правды» «Про стахановський рух», ухвалили перевести дільниці і шахти на стахановський метод роботи. У лютому 1936 року партійна і профспілкова організації очолили змагання за звання майстра вугілля першого класу, багато комсомольців стали на стахановську вахту, виконуючи щоденно по 3—6 норм. Запровадження нових форм організації праці дало можливість шахтоуправлінню підвищити середньодобовий видобуток вугілля більш як на 200 тонн.
За роки передвоєнних п’ятирічок шахтоуправління «Холодна Балка» значно розширилось. Усі рудники успішно виконували державний план. Значний економічний ефект дала ліквідація поверхневих комплексів дрібних шахт. На підприємствах виросли кадри кваліфікованих робітників, які досконало оволоділи новою технікою і технологією виробництва. Комуністи вели перед в боротьбі за дострокове виконання завдань партії і радянського уряду. Серед них О. Д. Кутя, Ф. В. Михайлов, А. М. Афанасьев, М. Ю. Шеховцов і інші.
У 1938 році Холодна Балка була віднесена до категорії селищ міського типу. На 1941 рік тут проживало 6012 чоловік. У 1939 році відбулися вибори до селищної Ради депутатів трудящих, головою якої обрали учасника громадянської війни комуніста А. А. Коротаєва. 20 депутатів селищної Ради проводили велику організаторську роботу серед населення, мобілізовували трудящих на успішне виконання завдань п’ятирічки. Велику увагу приділяла Рада житловому і культурному будівництву, благоустрою. Зводили у Холодній Балці типові багатоповерхові будинки, прокладалися дороги, вулиці, тротуари, а також водопровід. Будівельники здали в експлуатацію нові школи, магазини. Перед Великою Вітчизняною війною у місцевих школах навчалося 1203 дітей гірників, працювало 52 вчителі. У двох шахтних клубах відбувалися зустрічі з ветеранами революції та громадянської війни, ветеранами праці, стахановцями, працювали музичний, хоровий, драматичний та інші гуртки, спортивні секції.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, чоловіків, які пішли захищати Батьківщину від гітлерівських полчищ, у забої замінили жінки. Шахти не зменшили вуглевидобутку, підприємства коксохімії й далі одержували якісну сировину для випалювання металургійного коксу. Комуністи очолили роботу по евакуації шахтного устаткування в глибокий тил країни, не залишили ворогові жодної діючої шахти. Гітлерівська окупація селища тривала 22 місяці. Фашисти увірвалися сюди 22 жовтня 1941 року. Жителів силою примушували відбудовувати дрібні шахти №№ 15 і 17. За найменший непослух били, а за невихід на роботу штрафували, розстрілювали. На території селища було створено табір для військовополонених, в якому налічувалося близько тисячі чоловік. Улітку 1942 року тут спалахнула холера. Від голоду й епідемії у селищі померло 142 чоловіка. На каторжні роботи до Німеччини погнали 59 чоловіків, 25 жінок і 37 дітей гірників.
Очолювані комуністами шахтарі боролися проти окупантів: чинили диверсії, організовували саботаж, приховували свій фах, тікали в села. Серед активних учасників боротьби проти загарбників були кадрові шахтарі комуністи О. Т. Сосєдов, Д. Г. Мармилов, М. М. Белашов. У селищі діяла молодіжна патріотична група, якою керував комуніст І. І. Кочеров, залишений Макіївським міськкомом партії для підпільної роботи в тилу ворога. До її складу входили комсомольці В. М. Мариненко, Ф. І. Коваленко, сестри Олександра, Ганна і Марія Пискарьови, В. Л. Дуванова та ін. Члени групи відремонтували радіоприймач і встановили його в колодязі шахти № 29, слухали повідомлення Радінформбюро, розмножували листівки та поширювали їх серед населення, з Макіївки привозили газети, повідомлення, влаштовували диверсії на шахтах. Гітлерівцям вдалося арештувати деяких підпільників. Від рук катів загинули комсомольці В. М. Мариненко, Ф. І. Коваленко, комуністи М. М. Белашов та О. Т. Сосєдов — всього 22 чоловіка. Ризикуючи життям, Я. Ф. Соловйов, садівник шахтного будинку відпочинку, І. Я. Кузнецов і механік шахти М. Т. Пастушенко зберегли від фашистських недолюдків пам’ятник В. І. Леніну. З приходом Червоної Армії він був встановлений у селищі як символ перемоги. Сотні жителів Холодної Балки відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Колишній прохідник шахти № 29 комісар 1-го полку морської піхоти В. А. Митраков за виявлену винахідливість, мужність в боях з фашистськими загарбниками під Одесою 1941 року удостоєний ордена Червоного Прапора. Кріпильник гірничих виробок М. П. Гришин у 1941 році був рядовим 3-ї погранкомендатури Брестської фортеці, особовий склад якої першим прийняв бій з фашистськими загарбниками. Тисячі кілометрів пройшов дорогами війни у складі 383-ї Шахтарської стрілецької дивізії потомствений гірник А. М. Мараховський. Командир взводу молодший лейтенант Мараховський брав участь у визволенні від фашистської нечисті Донбасу, Ростова, Батайська, Туапсе. 9 травня 1943 року в бою за станицю Кримську був поранений. Не залишаючи товаришів, продовжував керувати боєм, поки непритомний не потрапив до санбату. За мужність і відвагу А. М. Мараховський удостоєний ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня, але нагорода знайшла воїна тільки через 24 роки. Сива людина, що багато бачила й пережила, хвилювалась, одержуючи в шахтарському будинку культури у червні 1967 року з рук воєнкома високу урядову нагороду. Жителі селища свято оберігають пам’ять про воїнів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. В центрі, біля братської могили на високому постаменті стоїть скульптура воїна-визволителя з прапором, а поруч — скорботна матір. Другий пам’ятник споруджено біля клубу шахти «Південна».
7 вересня 1943 року Холодну Балку було визволено частинами 54-ї гвардійської Макіївської ордена Леніна Червонопрапорної, орденів Суворова й Кутузова стрілецької дивізії під командуванням гвардії генерал-майора Данилова. Відступаючи, гітлерівці зруйнували всі шахти в селищі, спалили 60 будинків, в т. ч. клуб, будинок ^установ, магазини, гуртожитки, багато будівель пошкодили.
Велику організаторську та масово-політичну роботу щодо відродження господарства і налагодження нормального життя в селищі проводив відновлений виконком Холоднобалківської селищної Ради. 11 вересня 1943 року він ухвалив мобілізувати 500 чоловік працездатного населення на відбудову шахт і відрядив їх в розпорядження керівництва тресту «Макіїввугілля», а незабаром — 130 чоловік для вивантаження й вивозу вугілля на шахти № 13—15, № 16 і № 28-біс. Водночас Рада приділяла велику увагу питанням поліпшення культурно-побутового обслуговування населення, забезпечення продовольством сімей військовослужбовців та інвалідів Великої Вітчизняної війни, допомагала взуттям та одягом дітям-школярам, запровадила суворий контроль за роботою магазинів, майстерень, їдалень.
Уже через кілька днів після визволення холоднобалківці, виявивши справжній трудовий героїзм, першими в тресті «Макіїввугілля» видали на-гора коксівне вугілля. У вересні 1943 року гірники селища звернулися з закликом до всіх трудящих району почати переджовтневе соціалістичне змагання: «Докладемо всіх зусиль до того, щоб якнайшвидше відродити зруйновані шахти, заводи, дати країні й фронту більше вугілля, металу для остаточного розгрому німецько-фашистських банд»1. Швидко стали до ладу шахти №№ 13, 15, 16, 17, 28-біс. До свята 7 листопада 1943 року шахтарі дали країні перший надплановий ешелон вугілля1 2. А до початку 1944 року в шахтоуправлінні працювало 32 «Майстри вугілля у дні Великої Вітчизняної війни». Серед них — вибійники Л. П. Новиков, І. І. Олійников, прохідники М. П. Жук, С. І. Єленський, бурильники О. П. Кузьмин, В. С. Шамрай та ін. У вересні-жовтні 1943 року були закладені нові шахти №№ 10, 21, 25, 31, в січні 1944 року — № 7. І в січні 1944 року новозбудовані шахти дали перше вугілля.
Велику допомогу шахтарям у цей тяжкий час подавали жінки. Підтримавши ініціативу дружин гірників Макіївської шахти «Софія», вони добровільно відвантажували вугілля. Деякі з них оволоділи шахтарськими спеціальностями. 3. С. Брикова, Р. С. Канунникова, К. І. Савенко, В. X. Попова та ін. нагороджені медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 рр.». М. М. Гвозденко у 1948 році присвоєно звання почесного шахтаря.
В роки четвертої п’ятирічки комуністи всю свою роботу спрямовували на дострокове виконання плану відбудови й розвитку народного господарства. Почесний шахтар член партії Ф. Г. Синяк у 1949 році виконав 7,5 річної норми, М. М. Капустенко — 6. Вибійники шахтоуправління «Холодна Балка» комсомолець І. К. Медведев із своїм напарником І. І. Абраїмовим виконали п’ятирічну норму у грудні 1947 року, продуктивність їхньої праці становила 254,8 проц. Комсомольці своїми силами відбудували клуб, де організовували цікаві молодіжні диспути, вечори відпочинку гірників, демонструвалися художні кінофільми. При клубі працювала бібліотека, дитячий сектор, гуртки художньої самодіяльності.
За успішну відбудову шахт, дострокове виконання четвертого п’ятирічного плану Радянським урядом нагороджено 29 кадрових робітників орденом Леніна, в т. ч. вибійники С. М. Василець, П. Я. Платонов, І. А. Черніков, С. М. Нікішкін та ін. 56 гірників одержали орден Трудового Червоного Прапора. 40 виробничників нагороджені медаллю «За трудову відзнаку», 38 чоловік — медаллю «За трудову доблесть», 41 шахтар медаллю «За відбудову вугільних шахт Донбасу».
Значних успіхів досягли трудящі селища в роки п’ятої п’ятирічки. У 1951 році стала до ладу шахта № 14—18. У 1953 році почалося будівництво нової шахти «Холодна Балка» № 3. У 1954 році гірники шахтоуправління відправили Батьківщині 46 тис. тонн надпланового вугілля, збільшили середньодобовий видобуток вугілля майже на 80 проц. Порівняно з 1953 роком продуктивність праці зросла на 20 проц., була значно перевершена проектна потужність шахт. Уже 21 листопада 1955 року шахтарі рапортували Батьківщині про виконання плану п’ятої п’ятирічки. За цей час гірникам двічі присуджувався перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР, п’ять разів — перехідний Червоний прапор ВЦРПС та Міністерства вугільної промисловості СРСР.
Обговорюючи рішення XX з’їзду КПРС, шахтарі вирішили перевищити проектну потужність свого підприємства у півтора рази. З цією метою гірники підготували шість лав з вийманням вугілля зворотним ходом від межі шахтного поля. Передові прохідники І. А. Гринь, П. І. Болоцький, О. Д. Білоусов, М. Д. Білоцерковський, С. К. Гнатенко, О. М. Беликов закликали прохідників області розгорнути соціалістичне змагання за достроковий пуск 47 лав для поповнення недостатнього фронту очисних робіт. Партійне бюро шахтоуправління направило 80 проц. комуністів на підземні роботи. 24 серпня 1957 року до Дня шахтаря державна комісія прийняла нову шахту «Холодна Балка» № 3, устатковану за останнім словом вітчизняної техніки. Першими по-мамаївськи почали працювати гірники дільниці, яку очолив комуніст Г. Я. Мурай. Члени бригади почесного шахтаря І. М. Шеховцова добували по 4,2 тонни вугілля понад норму, а кожний член бригади робітників очисного забою І. Ф. Кузьмина — по 4,4 тонни. За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні у день відкриття XXI з’їзду КПРС Донецький обком КП України, облпрофрада та рада народного господарства вручили колективу шахтоуправління «Холодна Балка» на вічне зберігання Червоний прапор.
Прапороносцем семирічки в селищі стала комсомольсько-молодіжна бригада робітників очисного забою С. С. Сиротенка. 10 січня 1959 року бюро Макіївського міськкому комсомолу присвоїло їй почесне звання бригади комуністичної праці. А в квітні 1959 року звання колективів комуністичної праці завоювали бригади робітників очисного забою Є. С. Окруашвілі, І. Л. Гаркуші, М. А. Щербакова. Наслідуючи приклад В. І. Гаганової, прохідницька бригада Г. Г. Нечаева перейшла працювати в більш складні геологічні умови, змінивши відстаючу бригаду, і з першого дня впевнено почала виконувати завдання. 24 серпня 1963 року на фронтоні шахтоуправління «Холодна Балка» з’явилися слова: «Підприємство комуністичної праці». Рішення грудневого (1963 р.) Пленуму ЦК КПРС викликало велике трудове піднесення серед шахтарів. Колектив став ініціатором соціалістичного змагання за створення всенародного фонду розвитку великої хімії та зобов’язався за рахунок зменшення витрат заощадити 100 тис. крб. і направити їх на розвиток хімічної промисловості. До всенародної копилки було внесено 230 тис. карбованців.
У роки семирічки здійснено роботи по концентрації гірничого виробництва: 5 шахт об’єднані виробками. Це дало можливість ліквідувати поверхневі комплекси трьох шахт, усунути багатоступінчатість підземного транспорту, скоротити протяжність гірничих виробок. Продуктивність праці робітників зросла у 1,6 раза, за рахунок зниження собівартості продукції заощаджено 1,2 млн. крб. Завдання семирічного плану колектив підприємства виконав достроково 23 жовтня 1964 року. Надплановий видобуток по шахтоуправлінню становив 1 338 300 тонн вугілля.
Докорінно змінилися умови праці шахтарів. Цьому сприяла механізація й автоматизація виробничих процесів. Якщо на початку семирічки на підприємстві було тільки 2 комбайни, то в 1964 році вони вже працювали у 29 очисних забоях. Лише завдяки цьому заощадили 27 650 крб. З’явилися нові майстри вугілля. Потомствений шахтар С. М. Меліхов виступив ініціатором соціалістичного змагання за підвищення продуктивності вугільних комбайнів. Його комплексна комбайнова бригада досягла виробітку на агрегаті «Кіровець» понад 10 тис. тонн вугілля за місяць. Це найвища продуктивність комбайна в Донбасі в умовах роботи на малопотужних пластах. Майстром швидкісного проходження гірничих виробок зарекомендував себе І. В. Негру. 150—160 погонних метрів — такий щомісячний показник роботи бригади. У русі за комуністичну працю 5672 чоловіка, 69 бригад та 28 дільниць удостоєні звання комуні-
стичних. За дострокове виконання завдань семирічного плану нагороджений орденом Леніна начальник дільниці Є. О. Безсмертний, бригадир прохідників І. В. Негру, бригадир комплексної комбайнової бригади G. М. Меліхов. Орден Трудового Червоного Прапора одержали 8 передовиків виробництва.
На постійне піклування партії та уряду гірники відповідають високопродуктивною працею. Щоденно з під’їзних шляхів шахтоуправління на коксохімічні підприємства Макіївки та інших міст вирушають 5—6 ешелонів цінної сировини — коксівного вугілля. Це у дев’ять разів більше, ніж у 1940 році та в 145 разів більше, ніж давали Сорокінські рудники до революції. Авангард трудівників шахтоуправління — комуністи. З 472 членів і кандидатів у члени партії 91 проц. працює на підземних роботах. 16 років підряд підприємство не знає зривів, систематично відвантажує надпланове вугілля. До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції усі 19 вугледобувних дільниць справились з виконанням плану другого року шостої п’ятирічки. Річне завдання по видобутку вугілля шахтарі виконали достроково. Якщо навантажити видобуте з початку п’ятирічки вугілля — 4 млн. 800 тис. тонн, то підземні ешелони протягнулися б на 1385 км. Це дорівнює відстані від Макіївки до Горького. У 1968 році колектив підприємства комуністичної праці видав на-гора понад завдання 100 тис. тонн палива, завершивши видобуток 200-мільйонної тонни українського вугілля. Почесне право брати участь у видобутку пам’ятної тонни вугілля завоював колектив бригади робітників очисного забою на чолі з ініціатором соціалістичного змагання у Макіївці та області за найкращу продуктивність комбайна «Кіровець» на малопотужних пластах С. М. Меліховим. З початку п’ятирічки на особистому рахунку бригади є вже більше 65 тис. тонн надпланового вугілля. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна шахтарі Холодної Балки взяли зобов’язання завершити виконання п’ятирічного плану на три місяці раніше строку.
Переймати передовий досвід сюди приїздять шахтарі інших трестів, міст. Побували в робітничому селищі трудящі ЧССР, НДР, НРБ, У HP, ДРВ, КНДР, Японії, Англії, Франції, ФРН та ін. зарубіжних країн. На прохання англійських шахтарів ілюстрована газета видавництва АДН «Радянський щотижневик», що виходить у Лондоні англійською мовою, 26 травня 1966 року познайомила їх з життям гірників шахтоуправління «Холодна Балка». Про будні робітничого селища розповідали також газети, що виходять у Норвегії та Японії.
До Холоднобалківської селищної Ради обрано 120 чоловік, серед них 50 проц. робітників, 50 членів та кандидатів у члени партії, 11 комсомольців, 59 безпартійних. При виконкомі селищної Ради на громадських засадах працюють 738 чоловік. Депутати й активісти Ради беруть участь у роботі 7 квартальних комітетів, 2 добровільно-народних дружинах, будинкових комітетах, товариських судах, жіночих радах, 23 депутатських радах, 3 депутатських групах та ін. громадських організаціях.
Виконком Холоднобалківської селищної Ради виявляє постійну турботу про поліпшення побуту трудящих. Для гірників зведено 578 багатоповерхових та одноповерхових будинків, загальна площа яких становить близько 94 тис. кв. метрів. Крім того, шахтарі мають 1540 власних будинків. Лише за роки семирічки житлова площа селища збільшилась на 28 460 кв. метрів, 1892 сім’ї гірників відсвяткували входини. Там, де недавно був степ, виросли чудові житлові квартали. Одним з показників зростання доходів шахтарів є їхні грошові вклади. На січень 1969 року в ощадних касах Холодної Балки зареєстровано 4523 чоловіка. Загальна сума їхніх вкладів становить 2 732 560 крб. 303 гірники мають легкові автомобілі. Поліпшилось транспортне обслуговування. Тепер жителі Холодної Балки у будь-який час можуть поїхати до Макіївки у комфортабельному автобусі або таксі широким заасфальтованим шосе.
Колись глухе невеличке шахтарське селище перетворилося на впорядковане, зелене містечко. На вулицях, скверах, подвір’ях дуже багато квітів, дерев, чагарників. З Кавказу й Одеси сюди переселилося понад 20 сортів поліантових троянд, з Нальчика — вічнозелені ялини, туї, буксуси, з Матвієва-Кургана — тонка берізка. Тільки протягом останніх восьми років гірники селища посадили 57 770 декоративних дерев, 32 960 — фруктових, 165 580 чагарників, 700 беріз, 130 ялин, 305 ін. вічнозелених насаджень. Навіть на місці терикону на подвір’ї шахти № 10 росте вишневий сад.
До послуг гірників — універмаг «Промінь», гастроном «Маяк», 3 промтоварні та 6 продуктових магазинів. Крім того, є кілька хлібних, молочних, м’ясних, овочевих, господарчих, меблевих, книжкових магазинів та 12 кіосків, 23 підприємства громадського харчування з товарооборотом 963 тис. крб. Серед них — ресторан «Золота Балка», кафе, 5 громадських та шахтних їдалень, домова кухня тощо. Є комбінат побуту, критий ринок. На благоустрій селища витрачається багато державних коштів. Чимало робіт виконується на громадських засадах. В цьому велика заслуга комуністів, комсомольців, профспілкових активістів — численного колективу шахтоуправління «Холодна Балка», усього населення. За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні, створення зразкових культурно-побутових умов життя трудящих серед селищних Рад Донецької області виконкому Холоднобалківської селищної Ради на честь 50-річчя Радянської влади вручено на вічне зберігання ювілейний прапор Донецького обкому КП України, облвиконкому та обкому профспілок.
У селищі є лікарня на 250 ліжок, поліклініка з стоматологічним та зубопротезним кабінетами, грязеводолікарня, санаторій-профілакторій, аптека, 6 фельдшерських пунктів, дитяча молочна кухня. Про здоров’я шахтарів піклуються 66 лікарів, 55 середніх медичних працівників. Для дітей побудовано 5 садків, 7 ясел і ясла-садок на 87 місць. У дитячих закладах працюють 120 вихователів та обслуговуючого персоналу.
У дореволюційному шахтарському селищі не було жодної школи. Тепер у Холодній Балці школа-десятирічка, школа-інтернат, три восьмирічки. Тут навчається 3742 дітей гірників. Крім того, є середня школа робітничої молоді, де здобувають знання 337 чоловік. Навчають і виховують молоде шахтарське покоління 164 педагоги. На шахтах трудяться 79 заочників-студентів технікумів та 65 — вищих учбових закладів.
Улюбленим місцем відпочинку гірницької молоді, усіх трудящих стали палац культури з залом для глядачів на 370 місць, широкоекранною кіноустановкою, лекційним та спортивним залами, кімнатами для гурткової роботи, літній кінотеатр на 700 місць, 2 клуби на 200 та 160 місць з широкоекранними кіноустановками, бібліотеками. Загальний фонд трьох бібліотек становить 46 960 примірників книг. Завжди людно на чотирьох спортивних майданчиках, новому стадіоні на 20 тис. місць, водоймищі площею 5 гектарів.
Зусиллями партійних організацій і всіх трудящих у Холодній Балці створено необхідні передумови й матеріальну базу для виховання нової людини — людини комуністичного суспільства.
М. О. БОЛДИРЕВ, В. Д. ЛЕВІВ