Іловайськ, Донецька область
Іловайськ — місто районного підпорядкування, великий залізничний вузол. Розташований за 40 км на південний схід від обласного центру — Донецька. Через місто проходить основна залізнична магістраль, що зв’язує його з важливими адміністративними й промисловими районами УРСР і РРФСР. Адміністративно Іловайськ підпорядкований Харцизькій міській Раді депутатів трудящих. Територія міста — 10,7 кв. км, населення — 19,7 тис. чоловік.
Сучасний Іловайськ виріс на місці невеликого залізничного роз’їзду № 17 у степу під час будівництва Курсько — Харківсько — Азовської залізниці, рух поїздів на якій (від Харкова до Таганрога) було відкрито 23 грудня 1869 року. Оскільки в цих місцях ділянка залізниці Ханженкове — Таганрог проходила по землях великого поміщика й капіталіста І. Г. Іловайського, то спочатку станція, а потім і місто дістали назву від його імені.
До початку 1920 року станція Іловайськ і селище, яке виросло біля неї, входили до складу Троїцько-Харцизького повіту Міуського (з 1888 року — Таганрозького) округу Області Війська Донського.
Інтенсивний розвиток Іловайська почався лише з кінця 80-х рр. XIX ст., після побудови дільниць Харцизьк— Ханженкове—Кринична—Ясинувата, що з’єднали Курсько—Харківсько—Азовську залізницю з Катерининською, внаслідок чого вантажооборот станції значно збільшився. На північ, північний захід і північний схід від неї розташовані райони Донбасу, де у 80—90-х рр. XIX ст. виникали й розвивалися численні вугільні копальні й заводи. Густа мережа залізничних ліній і під’їзних ві-ток до них в районі станцій Кринична—Ханженкове—Харцизьк вливалися в основну магістраль, яка простягалась через станцію Іловайськ на південь.
У 1893 році дільниця Іловайськ — Ханженкове була приєднана до Катерининської магістралі. У 1899 році тут прокладено другі колії, продовжені наступного року на північ до Горлівки, а на південь — до Таганрога. До 1902 року, в зв’язку із збільшенням видобутку кам’яного ^вугілля, неподалік від станції Іловайськ прокладено одноколійні залізничні лінії на північний схід (Іловайськ — Чистякове — Дебальцеве) і на захід (Іловайськ—Моспине—Доля з відгалуженням на Макіївку і Юзівку). Незабаром обидві ці дільниці стали складовою частиною другої вітки Катерининської залізниці (Довгинцеве—Запоріжжя—Волноваха—Караванна—Іловайськ—Дебальцеве), будівництво якої почалося в 1902 і було завершене в 1905 році.
На початку XX ст. Іловайськ став вузловою станцією, через яку проходила значна кількість составів з вугіллям, хлібом, будівельними матеріалами. Найбільше перевозилося вугілля. В 1902 році на станції почали будувати паровозне депо, а вже через 3 роки сюди перевели з Харцизька частину рухомого складу разом з локомотивами.
Розширення залізничного вузла і збільшення вантажообороту викликали помітний приплив робітників, які прибували сюди з Катеринославщини, Області Війська Донського, з півночі України і центральних губерній Росії. В 1903 році в Іловайську вже проживало 943 чоловіка, з них близько 300 залізничників.
Праця залізничників оплачувалася дуже низько. Так, у 1883 році середня місячна заробітна плата робітників колійної служби становила 14,6 крб., а окремих категорій — ще менше. У майстернях депо робочий день тривав 10 годин. Проте ця норма грубо порушувалася постійними надурочними роботами. А в сторожів, стрілочників, кочегарів і машиністів робочий час взагалі не нормувався, їх чергування тривали іноді цілу добу.
Недодержання елементарних вимог техніки безпеки на транспорті, виснажливі чергування призводили до частих катастроф і аварій та масового травматизму робітників. У 1902 році від нещасних випадків потерпіло 14,07 проц. загальної кількості робітників Катерининської залізниці. Протягом перших 40 років існування Іловайська тут не було лікарні. Навіть на початку XX ст. жителям селища доводилося звертатися за лікарською допомогою у спеціальний санітарний поїзд, який періодично курсував між Харцизьком і Таганрогом.
Діти залізничників відвідували школу на станції Харцизьк і земську школу у Троїцько-Харцизькій слободі, розташовану за 9 верст від Іловайська, бо тут своєї школи не було.
З розширенням залізничного вузла і збільшенням вантажообороту поступово розросталося й селище залізничників. Сімейні робітники селилися у землянках і халупах, одинокі — в дерев’яних бараках-казармах. Забудова була безплановою, хаотичною.
Низька заробітна плата, тяжкі умови праці й побуту, що дедалі погіршувались у зв’язку з економічною кризою, загострювали класову боротьбу. Велику роль у політичному вихованні залізничників відіграла агітаційна й пропагандистська діяльність спочатку місцевого соціал-демократичного гуртка, а потім Донського комітету РСДРП. Навіть начальник Донського жандармського управління у своєму звіті за 1902 рік відзначав, що в результаті соціал-демократичної агітації і пропаганди в Таганрозькому окрузі найбільш політично неблагонадійними є робітники, в т. ч. залізничники.
Залізничники Іловайська взяли активну участь у першій російській революції. Тут відбулися мітинги на знак протесту проти кривавих подій 9 січня. Влітку того ж року посилилася агітаційна робота місцевих соціал-демократів. Зокрема М. С. Співак та І. К. Подласний за допомогою машиніста Лисенка і конторника Нощенка налагодили передрук листівок і прокламацій Катеринославського та Донського комітетів РСДРП на гектографі. їх поширювали серед ремонтних робітників, у депо. Часто проводились короткі мітинги.
Іловайські залізничники активно підтримали всеросійський жовтневий політичний страйк і протягом десяти днів не працювали. Вони також брали участь у мітингу, що відбувся в Харцизьку після оголошення царського маніфесту 17 жовтня. З промовою тут виступав О. М. Кузнецов-Зубарєв, який приїхав з Горлівки.
Політичні страйки переростали у збройну боротьбу. 10 грудня 1905 року в Іловайську відбулися збори службовців і робітників, на яких було прийнято рішення приєднатись до загального політичного страйку. Збори обрали страйковий комітет, який очолив залізничний лікар В. П. Корнєєв. Рух поїздів припинився. Страйковий комітет підтримував зв’язок з розпорядчим комітетом Катерининської залізниці. Під його керівництвом на станції сформували бойову робітничу дружину в складі 40—50 чоловік, на озброєння якої залізничники зібрали гроші і придбали в Таганрозі 40 револьверів і рушниць. На бойову дружину покладались обов’язки по охороні залізничного вузла, підтримці громадського порядку на станції і в селищі. Деякі іловайські дружинники (телеграфіст Сачок, конторник Золотарьов та інші) брали участь у Горлівському збройному повстанні.
Після поразки збройного повстання в Горлівці на станцію Іловайськ 18 грудня 1905 року прибули козаки. Були заарештовані члени страйкового комітету В. П. Корнєєв, В. І. Ганін, К. М. Ройтер та І. К. Подласний. Понад 3 роки їх тримали в таганрозькій тюрмі без суду. Не витримав тюремного режиму і ще зовсім молодим помер В. П. Корнєєв. Інші робітничі ватажки лише в лютому 1910 року вийшли на волю. В січні 1906 року багато робітників Іловайська, які брали активну участь у революційних подіях 1905 року, були звільнені з роботи і виселені з казенних квартир.
В липні 1906 року і травні 1907 року іловайські залізничники організовано виступали проти надурочних робіт і зниження заробітної плати. В 1907 році їм вдалося домогтись від адміністрації відкриття початкової школи і розширення медичної допомоги при залізничному фельдшерському пункті.
Після поразки революції Область Війська Донського перебувала в стані надзвичайної охорони. Почастішали арешти, посилилися репресії. Місцева соціал-демократична група на деякий час припинила своє існування. Лише на початку 1910 року її діяльність знову пожвавилася. Серед робітників станції було організовано збір коштів для подання допомоги політичним в’язням і засланцям. Зібрані гроші І. К. Подласний передавав колишньому депутатові І Державної думи М. І. Михайличенку, щоб той відправляв їх за призначенням.
В роки нового революційного піднесення діяльність місцевих соціал-демократів активізувалася. І. К. Подласний пригадував, що в 1912 році йому вдалося встановити зв’язок з Юзівсько-Петровським комітетом, який підтримував контакт з депутатом IV Державної думи Г. І. Петровським. З Юзівки іловайські залізничники одержували необхідну інформацію і звіти про діяльність більшовицької фракції Думи.
У ті ж роки найбільш активні робітники Іловайська почали передплачувати більшовицьку газету «Правда». Вони виявляли величезний інтерес до революційної літератури, брали участь у легальних і напівлегальних зборах.
У 1907—1910 рр. залізничний вузол помітно розширився. В 1908 році тут завершили будівництво вокзалу. Кількість станційних колій збільшилася з 2 до 12, а вантажооборот досяг 1,5 млн. пудів на рік. Поповнився верстатний парк паровозного депо. Верстати одержували енергію від місцевого газогенератора. Працювало на вузлі понад 400 залізничників. В селищі з’явилися також 2 невеликі підприємства: паровий млин і черепичний завод, на яких працювало близько 30 робітників.
У 1908 році для адміністративних працівників вузла було збудовано кілька одноповерхових 4-квартирних будинків, а в 1911 році заселено перші дві вулиці нинішнього міста. Проте основна маса робітників, як і раніше, тулилась у землянках, халупах і бараках, що весною і восени потопали у невилазному багні.
В селищі була крамниця й кілька кіосків споживчого товариства залізничників. У 1914 році медичну допомогу населенню подавали лікар і 2 фельдшери, які утримувалися на кошти управління Катерининської залізниці. Невелика залізнична двокласна школа могла охопити навчанням тільки незначну частину дітей.
Перша світова війна тяжко позначилася на становищі залізничників Іловайська. Багато з них були мобілізовані в армію. Царський уряд запровадив на залізницях військову дисципліну і жорстоко придушував найменші прояви незадоволення з боку робітників. Збільшився робочий день, почастішали надурочні роботи. Різко знизилася реальна заробітна плата. На початок 1916 року ціни на продовольство й товари широкого вжитку в селищі зросли порівняно з довоєнним рівнем у кілька разів. Через систематичне недоїдання і відсутність належної охорони здоров’я почастішали випадки масового захворювання населення. Лише за перші 6 місяців 1916 року тільки на епідемічні захворювання (віспу, тиф, скарлатину і т. д.) в Іловайську перехворіло 866 чоловік, тобто майже кожен житель селища.
Лютнева буржуазно-демократична революція не поліпшила економічного становища трудящих. У зверненнях і наказах комісара Тимчасового уряду по Таганрозькому округу вимагалося від населення зберігати спокій і працювати на війну не покладаючи рук.
У березні 1917 року в Іловайську виникла об’єднана організація РСДРП(б)3, в якій більшовицька група вела активну боротьбу проти оборонців і угодовців. Одним з керівників цієї групи був П. Т. Чулков. Група підтримувала зв’язок з ЦК РСДРП(б), поширювала більшовицьку газету «Рабочий путь», проводила політичну роботу серед робітників і селян навколишніх сіл. Під її керівництвом наприкінці серпня 1917 року для організації революційних сил на боротьбу проти корніловського заколоту на станції було створено революційний комітет, очолюваний більшовиком П. А. Михайловим. На вокзалі в ревкомі зберігалася зброя. Після 6 вересня, коли Юзівський центральний штаб Червоної гвардії у своїй телеграмі закликав місцеві ревкоми поповнювати ряди червоногвардійців, у селищі було створено червоногвардійський загін. На початку жовтня в загоні налічувалося вже понад 150 чоловік. Навчав їх військової справи В. Подкопаев, який повернувся з фронту. Командиром загону був призначений Я. Н. Павлов.
Більшовики Іловайська підтримували зв’язок з Секретаріатом ЦК РСДРП(б). 12 вересня 1917 року вони повідомляли в ЦК про те, що ними зібрано гроші, і просили надіслати робітникам більшовицькі газети. У жовтні 1917 року іловайська більшовицька група передплачувала 18 примірників газети «Рабочий путь». На цей час вона організаційно оформилася і зміцніла, відвоювавши у меншовиків і есерів велику групу робітників. Зокрема, у цей час група, очолювана П. Т. Чулковим, звернулася до ЦК РСДРП(б) з листом, в якому висловлювалася думка про необхідність розмежування з місцевими «оборонцями». 28 жовтня 1917 року ЦК РСДРП(б) підтвердив правильність цього рішення, вказавши, що «розкол з оборонцями — єдино можливий шлях».
Під керівництвом більшовиків Іловайський революційний комітет затримав на станції ешелон із зброєю та боєприпасами, який Тимчасовий уряд надіслав для озброєння донських козаків. Дізнавшись про це, козаки вирішили силою захопити цю зброю. Вони двічі намагалися прорватися на станцію Іловайськ, але червоногвардійці відбили всі їхні атаки. У цих боях загинуло 5 робітників-червоногвардійців.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції Іловайський революційний комітет у телеграмі від 31 жовтня 1917 року повідомив Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів про те, що Каледін оголосив воєнне становище в гірничопромисловому районі, заборонив збори гірників і залізничників, направив сюди загони білокозаків, які розганяють Ради і ревкоми. 27 листопада 1917 року ревком звернувся до Раднаркому РРФСР з листом, у якому повідомляв про безчинства білокозаків і саботаж капіталістів, які дезорганізують роботу промисловості і транспорту, і просив допомоги. У грудні 1917 року за рішенням Центрального бюро військово-революційних комітетів Донбасу всі вузлові станції, в т. ч. Іловайськ, зайняли червоногвардійці, і влада повністю перейшла в руки місцевого військово-революційного комітету.
Червоногвардійці посилили охорону станції і роззброювали ешелони козаків, які прямували через Україну на Дон. З грудня 1917 року, під час затримки одного з таких ешелонів, відбулася велика сутичка між червоногвардійцями й козаками, внаслідок чого були вбиті й поранені. 4 грудня 1917 року представники Іловайського революційного комітету взяли участь у з’їзді ревкомів Донецького басейну, що відбувся у Микитівці. Після цього в Іловайську почалось формування нових червоногвардійських загонів. Проте сили були нерівні, і білокозакам вдалося в другій половині грудня захопити станцію.
На допомогу робітникам Донбасу прибули червоногвардійці Москви, Петрограда, Харкова та інших міст. Група радянських військ під командуванням Р. Ф. Сіверса, наступаючи з Юзівки, Ясинуватої і Микитівни, визволила Іловайськ, але через кілька днів, 29 грудня 1917 року, в результаті прориву білокозаків на Дебальцеве, червоногвардійцям знову довелося залишити Іловайськ. Майже 2 тижні лютували білокозаки в Іловайську. Проводилися масові арешти і розправи над робітниками.
В результаті успішного наступу об’єднаних червоногвардійських загонів Донбасу, Москви й Петрограда 12 січня 1918 року Іловайськ було вдруге визволено від білокозаків. Після відновлення Радянської влади іловайські робітники за короткий строк відбудували зруйновані залізничні лінії. У паровозному депо налагодили ремонт зброї для революційних військ. Разом із червоногвардійцями місцеві залізничники роззброювали офіцерів і козаків, які пробиралися залізницею в розташування штабу донської контрреволюції.
Та незабаром на Україну вторглися австро-німецькі загарбники. Іловайці, як і всі трудящі республіки, піднялися на захист завоювань Жовтня. На початку березня 1918 року, за вказівкою Центрального штабу Червоної Армії Донбасу, місцевий ревком і партійна організація почали додатковий запис у червоноармійський загін, готували зброю. Велику допомогу їм подав головнокомандуючий радянськими військами на Україні В. О. Антонов-Овсієнко, штабний ешелон якого 19 квітня 1918 року перебував на станції Іловайськ.
Наприкінці квітня 1918 року Іловайськ окупували австро-німецькі інтервенти. На станції і в селищі розмістився гарнізон австрійських військ, а на середину червня 1918 року на залізничній лінії Таганрог—Іловайськ—Ханженкове—Ясинувата були розміщені частини 15-ї ландверної німецької дивізії. Незабаром до Іловайська вступили і білокозаки отамана Краснова.
Робітники Іловайська чинили організований опір окупантам і білокозакам. Вони взяли активну участь у всеукраїнському страйку залізничників. Керував боротьбою страйковий комітет. Топки паровозів були погашені, діяльність залізничного вузла паралізована. З 23 липня 1918 року припинився рух поїздів на східній дільниці Катерининської залізниці: Таганрог—Іловайськ—Микитівка. Страйк тривав майже 2 тижні. Робітники домоглися звільнення заарештованих і виплати затриманої зарплати.
На осінь 1918 року повстанський рух проти окупантів набрав характеру всенародної боротьби. В листопаді 1918 року німецько-австрійські війська були вигнані з Іловайська. Але сюди відразу вступили білокозаки й денікінці. Понад рік вони хазяйнували на станції.
Однак трудящі Іловайська продовжували боротьбу за відновлення Радянської влади, всіляко зривали спроби білогвардійців налагодити виробництво. Робітники паровозного депо припинили випуск паровозів на лінію.
На початку 1919 року Червона Армія перейшла в наступ і на весну визволила багато районів Донбасу. Наприкінці квітня 1919 року фронт наблизився до Іловайська, де розміщувався штаб 2-го добровольчого корпусу під командуванням генерала Май-Маєвського. На початку травня частини 13-ї Радянської армії Південного фронту підійшли до Іловайська, але визволити його тоді не змогли. Багато залізничників перейшли лінію фронту і влилися в ряди червоноармійців. Чимало з них загинули в боях, серед них один з активних організаторів червоногвардійського загону С. В. Комов. Його ім’ям тепер названо одну з вулиць міста. На осінь 1919 року в Іловайську діяла підпільна більшовицька організація, яка очолила боротьбу робітників проти денікінців.
Під ударами Червоної Армії денікінці наприкінці грудня 1919 року почали відступ з Донбасу. 1 січня 1920 року частини 11-ї кавалерійської дивізії Першої Кінної армії під командуванням С. М. Будьонного визволили станцію Іловайськ. В боях за станцію вони наголову розгромили білогвардійську дивізію, захопили великі трофеї і взяли в полон 300 солдатів та офіцерів.
Після відновлення Радянської влади в селищі спочатку створили ревком, а потім, у березні 1920 року, обрали Раду робітничих і селянських депутатів.
Партійна організація вузла, що вийшла з підпілля, на лютий 1920 року налічувала у своїх рядах вже 20 чоловік. Очолив її робітник-залізничник 6. С. Щука. Після «партійного тижня» ряди осередку значно зросли, і на жовтень 1920 року в ньому було вже 82 члени і 34 кандидати в члени партії. В червні 1920 року створено Харцизький підрайком Юзівського райкому КП(б)У, якому й підпорядковувався Іловайський комуністичний осередок.
Місцева Рада і комуністи вузлового партійного осередку спрямували всі зусилля робітників на відбудову залізничного вузла, на організацію чіткої роботи транспорту. З 10 вересня 1920 року іловайські залізничники провели «тиждень по ремонту транспорту». Відремонтовані паровози вони в першу чергу направляли на перевезення військових вантажів для Південного фронту, війська якого 29 вересня 1920 року вели запеклі бої з врангелівцями за 7 верст від Іловайська. На початку жовтня загроза захоплення станції врангелівськими військами була ліквідована.
Велику допомогу партійній організації вузла у розв’язанні важливих господарських і політичних завдань подавав створений у січні 1920 року комсомольський осередок, який на кінець року налічував 45 комсомольців. Одним із перших його організаторів був молодий робітник-залізничник М. С. Голубничий. До серпня 1920 року в Іловайську утворили комітет незаможних селян і жіночу раду.
Відбудовні роботи на Іловайському залізничному вузлі розпочалися зразу ж після закінчення громадянської війни, В кінці 1920 року відновилися роботи на всіх службах вузла. Головна увага приділялась поповненню парку паровозів і вагонів паровозного депо. Під керівництвом партійної організації всі жителі селища брали участь у комуністичних суботниках. Комуністи транспортного партосередку подавали також допомогу комітетам незаможних селян навколишніх сіл у проведенні посівних кампаній, у виявленні орних земель, що їх куркулі переховували від обліку, проводили агітаційну і шефську роботу в селах.
З великою скорботою сприйняли трудящі Іловайська звістку про смерть В. І. Леніна. 29 січня 1924 року відбувся траурний мітинг, на якому було прийнято рішення спорудити пам’ятник вождю. За ленінським призовом до партії вступило 18 робітників, серед них А. Савченко, П. Фесенко, С. Чухрай та інші. На 1 лютого 1924 року в партійному осередку залізничників налічувалося вже 120 комуністів.
За дуже короткий час в Іловайську більш як удвоє збільшилась кількість жителів. Так, на час всесоюзного перепису населення — 15 березня 1923 року — в Іловайську налічувалося 3065 жителів, а на 17 грудня 1926 року — 6160. За національним складом населення поділялося майже навпіл — українців було 47,7 проц., а росіян— 47,1 процента. Селище розширювалось, почалася забудова нових вулиць. Працювало 2 підприємства місцевої промисловості — вальцьовий млин і черепичний завод.
Поліпшилося матеріальне становище залізничників. У серпні 1925 року заробіток відрядника на всіх службах досягав у середньому 52—57 крб., що становило 110 проц. середньомісячного заробітку в 1924 році. Зросла купівельна спроможність трудящих, розширювалась торговельна мережа. У селищі працювало 3 магазини і 4 кіоски транспортного споживчого товариства. Місцева пекарня повністю забезпечувала населення хлібом.
У 1924 році відкрито лікарню, де працювали терапевт, хірург і 2 консультанти.
Багато уваги приділялося задоволенню культурних потреб трудящих. З ініціативи комсомольців у 1922 році відкрито робітничий клуб ім. Жовтневої революції. При клубі організувались драматичний і хоровий гуртки, а також духовий оркестр. На відкритих партійних зборах було обрано правління клубу. До його складу ввійшли робітники С. Роженко, М. Я. Чернецький, Л. О. Сущенко та М. С. Голубничий. 15 лютого 1925 року, за рішенням культурно-освітньої комісії місцевої Ради, залізничники відкрили в колишній німецькій колонії Катеринівці хату-читальню для селян.
Комуністи при підтримці комсомольців і членів правління клубу розгорнули активну боротьбу за ліквідацію неписьменності. Наприкінці 1923 року в селищі налічувалося 205 неписьменних, які навчалися в лікнепі при клубі ім. Жовтневої революції. 17 січня 1923 року загальні збори комуністів вузла прийняли рішення про відкриття вечірньої загальноосвітньої школи і будівництво приміщення для початкової.
В роки індустріалізації неухильно зростав вантажооборот Іловайська. За 1926/27 господарський рік на станцію прибуло 33 110 тонн вантажів і відправлено 33 195 тонн, а за 1927/28 рік — відповідно 87 489 і 68 284 тонни.
Зростала кількість робітників. У травні 1925 року на Іловайському вузлі працювало 1026 чоловік. Під керівництвом партійної організації вузла постійно зростала трудова і політична активність робітників. У січні 1927 року в роковини смерті В. І. Леніна до Іловайського комуністичного осередку надійшло 100 заяв від трудящих про прийом їх до партії. У тому ж році залізничники Іловайського вузла передплатили на 16 800 крб. позики індустріалізації країни. Лише на початку 1929 року в результаті активізації діяльності виробничих нарад від робітників Іловайської залізничної дільниці надійшла 1671 раціоналізаторська пропозиція.
Активну участь брали трудящі Іловайська у соціалістичному змаганні, що розгорнулося в роки першої п’ятирічки, за бережливе ставлення до соціалістичної власності, за водіння поїздів на високих швидкостях і економію палива. Вони вивчали досвід робітників інших галузей народного господарства, одержували від них конкретну допомогу. Так, під час проведення в республіці місячника допомоги транспорту — з 15 лютого до 15 березня 1931 року — на станції Іловайськ працювала бригада робітників Макіївського металургійного заводу. Металурги допомагали залізничникам в організації праці і зміцненні трудової дисципліни. Серед іловайських залізничників з’явилися ударники соціалістичного змагання. Механік В. М. Карасьов добився в 1933—34 рр. високих показників у водінні поїздів на підвищених швидкостях. За відмінні показники в роботі йому присвоїли звання кращого паровозного машиніста Радянського Союзу, а згодом нагородили орденом Леніна.
Велику роль у підвищенні продуктивності праці залізничників Іловайська відіграла заміна в 1936 році старого локомотивного парку потужними паровозами вітчизняного виробництва серії «ФД». Водити перший паровоз цієї марки було доручено одному з передових машиністів депо О. X. Маркову. Нові локомотиви дали можливість збільшити вагу поїздів і швидкість їх руху. Якщо на паровозах старої серії рейс від Іловайська до Марцево тривав 12—14 годин, то потужні «ФД» проходили цю відстань за 3—4 години.
У 1936 році серед залізничників розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч Надзвичайного VIII Всесоюзного з’їзду Рад. Кращих результатів домоглися складачі поїздів стахановці Малина, Овсій, Кириченко, Зикєєв, Володій та інші, які за зміну формували і розформовували по 14—17 поїздів замість 7 за нормою.
На початок 1931 року в Іловайську налічувалося 8861 житель. У зв’язку із створенням відділу експлуатації, перетвореного потім на відділок залізниці, тут розгорнулося спорудження нових виробничих, адміністративних будівель і житлових будинків.
Ще в 1932 році завершилося будівництво залізничної лікарні на 30 ліжок з хірургічним, терапевтичним і пологовим відділеннями, відкрилась поліклініка. У 1936 році тут працювало 3 школи: початкова, семирічна й середня. В 1937 році спорудили новий Палац культури ім. Жовтневої революції із залом на 500 місць, з 12 кімнатами для занять гуртків художньої самодіяльності.
Активну участь у благоустрої Іловайська брали не тільки залізничники, а й їх дружини, керовані жіночою радою на чолі з Є. Я. Хряковою. Жінки-активістки часто бували в паровозному депо, на вагоноремонтному пункті, на станції та інших службах вузла, допомагали залізничникам впорядковувати робочі місця і підвищувати культуру виробництва.
До 1936 року комунальний житловий фонд селища збільшився порівняно з 1925 роком у 2 з лишком рази і становив 11 443 кв. метри, а проживало в ньому 1418 чоловік. У 1939 році селище Іловайськ, яке розрослося навколо станції, було віднесено до категорії міст районного підпорядкування.
За роки передвоєнних п’ятирічок зміцніла партійна організація. На вузлі і в селищі у січні 1937 року було 11 первинних парторганізацій, які об’єднували понад 360 комуністів. Тільки в паровозному депо налічувалося 142 члени і 28 кандидатів у члени ВКП(б). На відділку залізниці видавалась газета «Политотдельский гудок».
Небачене піднесення трудового й політичного ентузіазму трудящих викликали підготовка і проведення виборів до Верховної Ради GPGP (12 грудня 1937 року) і до Верховної Ради Української PGP (26 червня 1938 року). В час виборчої кампанії агітаторами на виборчих дільницях працювали 26 комуністів і 31 комсомолець. У лютому 1940 року відбулися вибори до міської Ради депутатів трудящих. До її складу ввійшли 33 депутати: робітники-залізничники, службовці, партійні та радянські працівники. Головою виконавчого комітету Ради обрали комуніста Ф. А. Викова, який до цього працював машиністом.
22 червня 1941 року, коли мирна праця радянських людей була перервана підступним нападом гітлерівської Німеччини на CPGP, на міському мітингу іловайці заявили про свою рішимість із зброєю в руках захищати честь і незалежність рідної Батьківщини.
У вересні—жовтні 1941 року фашистські загарбники прорвалися у Донбас. В Іловайську почалась евакуація найбільш цінного обладнання. Весь рухомий склад (паровози й вагони) було відправлено на схід країни. Вузловий партком і політвідділ відділку залізниці сформували партизанський загін у складі 23 чоловік. Командиром його було призначено М. А. Яковлева, а комісаром — П. О. Бугорського. Бійцями загону стали робітники і службовці різних служб вузла. 24 вересня 1941 року загін відправили в тил ворога для збирання розвідувальних даних і виведення з оточення бійців Червоної Армії із захоплених гітлерівцями районів Полтавської області. Після успішного виконання цього завдання частина загону повернулася на територію Харцизького й Амвросіївського районів (у т. ч. і до Іловайська).
Іловайськ фашисти окупували 23 жовтня 1941 року. В перші ж дні свого «хазяйнування» в місті гітлерівці схопили і після нелюдських катувань розстріляли начальника штабу партизанського загону М. С. Шапошникова і партизана Г. О. Литвинова. У двох таборах військовополонених, що розміщалися в місті, фашисти замордували понад тисячу радянських військовополонених. Вони розстріляли також 69 мирних жителів Іловайська; понад 100 чоловік було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
Але, незважаючи на терор, в окупованому місті радянські люди вели мужню боротьбу проти загарбників та їх прихвоснів. У травні 1942 року до Іловайська прибула розвідувальна група, що складалася з 5 місцевих залізничників. Очолював її робітник локомотивного депо П. П. Мочкарин. Розвідники збирали відомості про розташування німецьких військ та дії окупантів і передавали командуванню Червоної Армії. Допомагали їм жителі міста О. М. Назаренко, її брат Г. М. Назаренко, Я. Н. Павлов, Ф. Г. Яровенко та інші. 22 червня розвідники спалили залізничний міст на перегоні Іловайськ—Харцизьк. Протягом чотирьох діб фашисти не могли налагодити рух поїздів у напрямку Харцизька і Чистякового. 27 січня 1943 року партизани Г. М. Назаренко та О. С. Єсауленко знищили на одному з паровозів бригаду, що складалася з гітлерівців, а локомотив направили у котлован поворотного круга депо. В результаті цієї операції фашисти протягом місяця не могли вивести на лінію жодного з 20 паровозів, які стояли на ремонті в депо. Окупантам довелося продовжити пробіг поїздів без зміни паровозів на станції Іловайськ.
В районі Іловайська діяли також підпільно-партизанські групи загону «За Батьківщину», яким командував комуніст І. П. Дунаев. 14 липня 1943 року на перегоні Іловайськ—Кутейникове партизани пустили під укіс паровоз, а за кілька днів до визволення затопили водокачку, щоб не допустити висадження її окупантами. 30 серпня поблизу селища Німчиного іловайські партизани підірвали легкову автомашину з гітлерівцями.
Активно сприяли диверсійно-розвідувальній партизанській групі іловайські патріотки Л. С. Нестеренко, Є. К. Дуденко, О. X. Боцман, А. І. Польцева, Ф. І. Мясищева, Н. П. Собко та інші. Вони також допомагали військовополоненим, постачаючи їм продукти, одяг, медикаменти і необхідні документи для втечі з таборів.
Уряд високо оцінив бойові подвиги іловайців у ворожому тилу і на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу в боях за Батьківщину кілька сот жителів Іловайська нагороджено орденами й медалями. Три вихованці вузлової комсомольської організації — М. М. Павленко, Д. В. Осика та В. П. Комендант удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.
Наприкінці літа 1943 року війська Південного фронту під командуванням генерал-полковника Ф. І. Толбухіна перейшли в рішучий наступ. У районі Іловайська фашисти вчинили відчайдушний опір дивізіям 2-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта Г. Ф. Захарова. Але після запеклих боїв 4 вересня 1943 року частини 96-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням гвардії полковника, Героя Радянського Союзу С. С. Левіна визволили Іловайськ від фашистських окупантів. За мужність і відвагу, виявлені в боях за місто, 96-й гвардійській стрілецькій дивізії присвоєно найменування «Іловайської».
Відступаючи, окупанти зруйнували всі служби вузла, висадили залізничний міст, паровозний поворотний круг, вокзал, вивели з ладу систему водопостачання, частково зруйнували залізничне полотно, пошкодили електросилове господарство, знищили обладнання дистанції зв’язку і вагоноремонтного пункту.
Ще не змовкли гарматні залпи, а на Іловайському залізничному вузлі почались відбудовні роботи. Вже в перші дні після визволення відновили свою діяльність міська Рада депутатів трудящих і партійний комітет вузла. Значну допомогу їм подали політпрацівники Червоної Армії, з участю яких в Іловайську з 7 по 10 вересня було проведено загальноміський мітинг і збори комсомольців та молоді міста, їх учасники звернулися до населення із закликом активно включитися у відбудову вузла та міста і подати допомогу Червоній Армії. В перші ж дні після визволення, в місті почали працювати підприємства місцевої промисловості, госпіталь, лікарня, готувалися до початку навчання в школі.
У першій половині вересня 1943 року до Іловайська прибула спеціальна оперативна група Наркомату шляхів сполучення СРСР, яка допомагала місцевим органам налагодити відбудову залізничного транспорту. Неоціненну допомогу у відбудові вузла подали іловайцям колективи Північно-Кавказької, Забайкальської та інших залізниць країни, які надсилали сюди паровози, різне обладнання та дефіцитні матеріали. Вже до 9 вересня було завершено відбудову залізничної колії. Того ж дня на станцію Іловайськ прибув перший ешелон з військовим вантажем.
На відбудові вузла щодня працювало понад 1800 чоловік, завдяки чому в середині вересня 1943 року почався рух поїздів на дільниці Іловайськ—Кринична.
Під керівництвом партійної організації, яку тоді очолював колишній помічник машиніста В. Т. Луговськой, а також з допомогою залізничників країни трудящі Іловайська за два з половиною місяці після визволення налагодили нормальну роботу всіх служб залізничного вузла. Локомотивне депо весь час поповнювалось потужними паровозами.
У зв’язку з тим, що багато комуністів і комсомольців боролися з ворогом на фронтах, їх кількість у місті зменшилась більш як удвоє проти довоєнного часу. В перші дні після визволення в деяких первинних організаціях служб вузла було лише по кілька комуністів. Так, в парторганізації станції Іловайськ, де перед війною було 47 комуністів, на 15 жовтня 1943 року налічувалось усього 3 члени і 1 кандидат у члени партії.
Але ряди парторганізації міста швидко зростали як за рахунок комуністів, що прибували сюди з інших місць, так і шляхом поповнення новими членами партії. На початку 1944 року тут було вже 209 комуністів1. Під час відбудови господарства локомотивного депо багато праці, енергії, винахідництва виявили комуністи — начальник депо І. Ф. Дудник, майстер цеху поточного ремонту М. М. Мишкін, котельний майстер І. А. Ласкоржевський, машиністи Г. X. Семенен-ко, Т. М. Тихолаз та інші.
У налагодження роботи транспорту включилися жінки-домогосподарки Є. Я. Хрякова, К. В. Витченко, Т. О. Васильєва, Г. В. Кравченко та інші. Вони стежили за чистотою у виробничих і службових приміщеннях, ремонтували колії, житлові будинки. Багато з них оволоділи професіями залізничників. В січні 1944 року залізничники внесли у фонд будівництва ескадрильї «Визволений Донбас» понад мільйон карбованців, за що їм винесена подяка Верховним Головнокомандуванням Червоної Армії.
За трудові подвиги в роки війни багато залізничників Іловайська відзначено урядовими нагородами. Вагонному майстру М. О. Косареву в листопаді 1943 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за організацію лунінського догляду вагонів військово-санітарних поїздів.
В роки четвертої п’ятирічки залізничники Іловайська домоглися значних успіхів у проведенні швидкісного ремонту вагонів і перевезенні народногосподарських вантажів. Так, в 1947 році колектив місцевого вагоноремонтного пункту виконав річний план до 29 жовтня. Цьому сприяв рух стахановців-новаторів і раціоналізаторів. Слюсар вагоноремонтного пункту П. М. Бойко подав у 1947 році 8 раціоналізаторських пропозицій, в результаті реалізації яких було заощаджено 10 тис. крб. У 1949 році машиністи локомотивного депо провели 114 великовагових поїздів і перевезли понад план 30 694 тонни вантажів. Ще в 1948 році за визначні трудові досягнення 534 залізничники Іловайського відділку були удостоєні високих урядових нагород.
У 50-х рр. Іловайський залізничний вузол не лише розширювався, а й оснащувався більш досконалою технікою. Так, у 1954 році тут було обладнано електричну централізацію, на маневрових паровозах встановлено радіоапаратуру для зв’язку з диспетчером.
Під керівництвом партійної організації депо серед машиністів Іловайська в 1951 році почався рух за добовий п’ятисоткілометровий пробіг паровозів. Серед 65 машиністів-п’ятисотенників були комуністи І. С. Дяченко, М. К. Овсій, М. 3. Рябоконь та інші. За 7 місяців 1955 року вони провели понад 7 тис. великовагових составів і перевезли понад норму 1522 тонни вантажів.
В 1954 році на вузлі почалось будівництво нового вагонного депо, цехи якого оснащувалися новою технікою. Робітники швидко освоювали її. Продуктивність праці в депо підвищилась в середньому на 2 проц. за рік. За 1959—1964 рр. собівартість ремонту вагонів зменшилася на 20 проц. Зросла швидкість руху поїздів.
В 1959 році, з початком електрифікації залізничної дільниці від Горлівки до Іловайська, тут створюється місцева енергодільниця. На початку 1964 року на Іловайському відділку залізниці здійснено цілковиту автоматизацію зв’язку. За досягнуті успіхи колектив Іловайської дистанції сигналізації і зв’язку не раз займав перше місце і завойовував перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів сполучення СРСР.
Напередодні XXI з’їзду КПРС іловайські залізничники включились у змагання за звання колективів і ударників комуністичної праці. Першими на Донецькій залізниці це звання здобули робітники роликового цеху Іловайського вагонного депо. В локомотивному депо першими ударниками комуністичної праці стали комуністи В. Й. Скородинський і В. Є. Дегтярьов. У квітні 1960 року тут було вже 9 бригад комуністичної праці. Через два роки на станції налічувалося 18 бригад і 127 ударників комуністичної праці.
Залізничники не раз виступали зачинателями передових методів організації праці, що набули значного поширення на Донецькій залізниці та інших магістралях країни. В 1954 році з ініціативи чергового Іловайського відділку І. Н. Старець розгорнувся рух за багаторазове використання вагонів під вантажними операціями протягом доби, а в 1961 році — за ритмічне навантаження вагонів. Це дало змогу краще використати вагонний парк. Впроваджений у 1964 році в Іловайському депо механізований ремонт вагонів застосовується тепер і на інших залізницях країни.
В час підготовки до 50-х роковин Радянської влади тільки за 10 місяців 1967 року машиністи Іловайського депо провели 5560 великовагових поїздів і перевезли понад норму 1,5 млн. тонн народногосподарських вантажів. Багатьом колективам Іловайського залізничного вузла (вагонного депо, дільниці енергопостачання, кондукторського резерву тощо) були присуджені пам’ятні Червоні прапори Харцизького міськкому КП України і виконкому Харцизької міської Ради депутатів трудящих, а також управління Донецької залізниці і профспілки працівників залізничного транспорту.
Позитивно позначилось на поліпшенні технології виробництва і організації праці переведення всіх підприємств вузла на нову систему планування й економічного стимулювання, яке почалося з червня 1967 року. Про це свідчать виробничі показники 1968 року. Машиністи локомотивного депо провели 7336 великовагових поїздів, що становило 32,8 проц. загального числа поїздів, проведених за рік. Раціоналізатори вузла і відділку впровадили у виробництво 590 раціоналізаторських пропозицій, що дало економічний ефект у 315 тис. крб. за рік. Локомотивне депо одержало 138,4 тис. крб. надпланового прибутку, частину якого відраховано у фонд соціально-культурних заходів і побудовано 24-квартирний і кілька 8-квартирних будинків, 1970 року завершено будівництво 70-квартирного будинку, закритого плавального басейну і спортивного залу.
Тепер на Іловайському залізничному вузлі — в локомотивному і вагонному депо, на станції, а також у будівельному управлінні і різних організаціях та установах міста працює близько 10 тис. робітників і службовців.
В обстановці небаченого трудового піднесення зустріли вони знаменний ювілей — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колектив локомотивного депо в 1969 році провів 5 тис. великовагових поїздів, перевіз 1,5 млн. тонн вантажів понад план і заощадив 20 тис. крб. за рахунок впровадження раціоналізаторських пропозицій. Працівники станції Іловайськ п’ятирічний план перевезення народногосподарських вантажів виконали до 7 листопада 1970 року.
Всі жителі міста під керівництвом міської Ради депутатів трудящих дбають про те, щоб Іловайськ став ще красивішим і впорядкованішим. Тільки в 1967 році на благоустрій міста було витрачено 65,6 тис. крб. Вулиці міста заасфальтовані або забруковані. На південній околиці Іловайська за останні роки виросло ціле селище, забудоване багатоповерховими будинками. Комунальна житлова площа за 1961 — 1968 рр. збільшилася на 19 135 кв. метрів. Улітку місто потопає в зелені. На 23 га розкинувся міський парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Тут же — спортивні майданчики, стадіон, ставок площею 12 га. Під садами в місті зайнято 23 гектари.
В місті є 32 магазини та інші торговельні підприємства. Працюють 6 їдалень, 3 кафе, ресторан. Населення обслуговують 12 комунально-побутових підприємств: лазня, механічна пральня, 3 перукарні, 3 ательє індивідуального пошиття одягу та інші.
Неухильно зростає добробут трудящих Іловайська. Майже в кожній квартирі з’явилися телевізори, радіо, холодильники. За останні роки багато залізничників побудували гарні будинки, придбали автомашини і мотоцикли. Лише за 1967—1968 рр. в місті споруджено понад 150 індивідуальних будинків. В особистому користуванні трудящих 70 автомашин і 450 мотоциклів. Працюють 3 поштові філії, радіовузол, внутріміська автоматична телефонна станція і міжміський телефон.
Іловайськ з’єднаний автобусними лініями з багатьма містами й селищами області та всієї країни.
Добре налагоджено охорону здоров’я трудящих. В Іловайську є 2 лікарні, амбулаторія і 5 медичних пунктів, в яких працюють 40 лікарів і 145 чоловік з середньою медичною освітою.
У 2 середніх і 2 восьмирічних школах навчаються 3626 дітей і працює 181 вчитель. Крім того, близько 500 чоловік здобувають освіту у вечірній школі робітничої молоді. В 5 дошкільних закладах виховується 465 дітей. За ініціативою іловайських учителів в школах створено чотири загони червоних слідопитів. Слідопити 14-ї восьмирічної школи зібрали і передали Харцизькому краєзнавчому музею 2 альбоми з описом бойових подвигів партизанів-іловайців у роки гітлерівської окупації.
Стали традиційними зустрічі молоді з ветеранами 96-ї гвардійської Іловайської стрілецької дивізії. Учасники боїв за визволення міста виступають у школах, на підприємствах вузла. Рішенням виконкому міської Ради депутатів трудящих ветеранам славної дивізії присвоєно звання почесних громадян Іловайська. На згадку про зустріч ветеранів війни і праці з молоддю місцева самодіяльна кіностудія зняла документальний фільм, який демонструється на екранах клубів. 4 вересня 1970 року на честь 27-х роковин визволення Іловайська від німецько-фашистських загарбників у центрі міста відкрито пам’ятник-меморіал воїнам Радянської Армії, полеглим у боях за Донбас.
У місті є 10 бібліотек. При палацах культури і клубах, у школах працюють численні гуртки художньої самодіяльності.
У трудовому і громадсько-політичному житті Іловайська ведуть перед комуністи. Ha 1 березня 1969 року в 22 партійних організаціях міста було на обліку 1092 члени і кандидати в члени КПРС. Заслуженою повагою користуються майстри водіння великовагових поїздів—комуністи В. Й. Скородинський, В. Є. Дегтярьов, П. П. Хворов, М. Н. Кривенко, черговий відділку, почесний залізничник GPGP І. Н. Старець, маневровий диспетчер станції Іловайськ П. П. Скубченко та багато інших.
Рік у рік вдосконалює свою діяльність міська Рада депутатів трудящих. На останніх виборах до складу Ради обрано 77 депутатів. Вже 10 років очолює виконком Ради вмілий організатор, комуніст О. М. Риндін. При міській Раді працюють 10 постійних комісій і депутатські групи в трьох мікрорайонах. Вони залучають до участі у громадському житті широке коло активістів з числа робітників і службовців.
Трудящі Іловайська успішно перетворюють в життя ленінські накреслення і впевнено крокують у світле комуністичне майбутнє.
Л. Г. КОРШУНИЦЬКИЙ, О. Й. ПРИЙМЕНКО, А. М. САБІНА