Костянтинівка, Костянтинівський район, Донецька область (продовження)
В ході соціалістичної реконструкції оновлювалися основні виробничі фонди в промисловості. Протягом 1928—1937 рр. вони зросли в 4,2 раза, в т. ч. фонди підприємств важкої промисловості — в 4,8 раза. На металургійному заводі ім. Фрунзе звели другу домну, збільшили обсяг мартенівських печей, механізували прокатні стани, збудували коксову батарею з 20 печей. На скляному заводі споруджено другу систему «Фурко», на пляшковому — корпус з установкою нових машин. Хімічний завод після реконструкції став значним центром виробництва сірчаної кислоти та фосфатів. На ньому вироблялася майже четверта частина всього суперфосфату в країні.
Там, де була поміщицька економія, виросли корпуси цинкового заводу, оснащеного найновішим технічним обладаниям. Завод став до ладу 7 листопада 1930 року — на півтора року раніше передбаченого строку. На його спорудженні будівельники здійснювали кладку каменю та бетонування в зимових умовах. Великим підприємством став реконструйований завод «Автоскло». В 1931 році на ньому освоїли виробництво технічного скла для автомобільної та авіаційної промисловості. В 1930 році було пущено завод вогнетривких виробів «Промінь свободи» — виробничою потужністю 21 тис. тонн виробів на рік — на суму 11 млн. крб. Одночасно з ним став до ладу механізований хлібозавод, де щодоби випікали 20 тонн хліба.
Яскравим виявом трудового ентузіазму жителів міста був широкий розвиток масового змагання, у ході якого народжувалося багато патріотичних починань. 15 травня 1929 року 70 прокатників заводу ім. Фрунзе звернулися до заводоуправління з пропозицією збільшити їм щоденну норму виробітку на 2,4 тонни. Напередодні 1 травня 1931 року колектив склозаводу достроково — за 2,5 роки — виконав план першої п’ятирічки. А через рік завдання п’ятирічки виконав колектив заводу «Автоскло». За 4 роки і 3 місяці виконали п’ятирічний план трудящі хімічного заводу.
Протягом п’ятирічки продуктивність праці в промисловості міста зросла на 44 проц., приріст промислової продукції становив 98 проц. Широкого розвитку на підприємствах набув стахановський рух. Його ініціатором на заводі «Автоскло» виступив комуніст В. А. Свистунов, який у вересні 1935 року виконав за зміну 6,5 норми. Ця норма стала постійним трудовим показником новатора. На цинковому заводі стахановський почин підхопили комуністи-майстри О. І. Михайлюков, Г. А. Бєлкін, І. С. Лозовий. Парторг цеху хімічного заводу бондар І. Д. Коноваленко, завдяки застосуванню конвейерного способу виготовлення тари та раціональному розподілу праці, виконував норму виробітку на 200—400 проц. На початок 1936 року стахановці становили 20 проц. робітників. Масового характеру набув стахановський рух в роки третьої п’ятирічки. В 1940 році стахановцями і ударниками були 53,5 проц. костянтинівських робітників. За роки другої п’ятирічки продуктивність праці у промисловості міста підвищилася на 72 проц., а за 10 років (1928—1937 рр.) випуск промислової продукції зріс майже у 5 разів. Продукція костянтинівських заводів мала великий попит. Рубінові зірки Кремля, саркофаг у Мавзолеї В. І. Леніна, марбліт станцій Московського метрополітену, кришталева чаша фонтана на Всесвітній виставці у Нью-Йорку — все це зроблено з матеріалів, виготовлених робітниками Костянтинівки.
Збільшувалося населення Костянтинівни. 1926 року воно становило 25 404 чоловіка. Ще в 1932 році її віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. 1939 року тут проживало близько 96 тис. чоловік. На цей час місто мало 480 тис. кв. метрів житлової площі, 76 км водопровідної мережі, 100 тис. кв. метрів асфальтових доріг. У 1931 році від центру міста до вокзалу проклали трамвайну колію, а 1940 року протяжність її становила 10 км. У 14 разів за 10 років (1928—1937) збільшилась площа зелених насаджень.
Глибокі зміни відбувалися в культурному житті населення. На 1930 рік у Костянтинівці було 16 шкіл, відвідували їх 7 тис. учнів. Перший випуск учнів середньої школи відбувся в 1935 році. Тоді десятирічку закінчило 30 чоловік, у їх числі В. М. Костарчук, що став ученим-математиком, ректором Чернігівського державного педагогічного інституту, Г. П. Кондратенко — нині кандидат медичних наук, ректор Донецького медичного інституту. В 1939/1940 навчальному році в 25 школах міста вчилося понад 14 тис. учнів та працювало 524 вчителі. Того року в місті залишилося всього 0,5 проц. неписьменних, тоді як у 1917 році їх було 60 процентів.
Ще на початку 30-х років тут відкриваються робітфаки Харківського державного університету та Донецького медичного інституту, вечірній комуністичний університет. Працювали виробничо-технічне, педагогічне та медичне училища. Технологів-механіків для скляної промисловості готував склокерамічний технікум. Цей технікум закінчив К. Т. Бондарев — нині кандидат технічних наук, лауреат Ленінської та Державної премій, заступник міністра промбудматеріалів Української РСР; доктором фізико-технічних наук, професором Московського вищого технічного училища ім. Баумана став другий випускник цього технікуму — В. Д. Хазов.
З культурно-освітніх закладів у місті було 2 палаци культури, 4 робітничих клуби, 16 бібліотек, у яких налічувалося до 120 тис. книг. У 1936 році тут відкрили російський драматичний театр ім. О. С. Пушкіна. Його спектаклі — «Як гартувалася сталь» М. Островського, «Кремлівські куранти» М. Погодіна, «Платон Кречет» О. Корнійчука мали великий успіх у глядача. Режисер театру М. С. Амітов у 1944 році удостоєний звання заслуженого артиста Туркменської РСР.
В процесі соціалістичного будівництва підвищувалася громадсько-політична активність трудящих. У червні 1941 року міська партійна організація об’єднувала 3415 комуністів. Активну участь брали робітники в діяльності органів Радянської влади. З ініціативи профспілкових організацій на підприємствах створювалися робітничі бригади, які допомагали Раді. Тільки під час обговорення звітів Ради в 1930 році робітники внесли 350 пропозицій, спрямованих на поліпшення її діяльності. У складі Ради було 288 депутатів, у їх числі — 147 комуністів, 28 комсомольців, 179 робітників-ударників. Широку роботу серед населення проводили секції Ради: промислова, фінансова, комунального господарства, адміністративна, народної освіти.
Членом ВУЦВКу двох скликань (1933—36 та 1936—38 років) обирався кадровий робітник металургійного заводу, комуніст Я. О. Полянський. Під час перших виборів до Верховної Ради CPGP у грудні 1937 року трудящі Костянтинівки обрали до вищого органу державної влади знатного сталевара П. Є. Куракіна. Депутатом Верховної Ради УРСР у 1938 році обрано вчительку К. В. Савенко.
Понад 14 тис. костянтинівців у 1939 році брали участь у роботі численних гуртків МОДРу, Тсовіахіму. Героїчний вчинок здійснив уродженець міста, комсомолець В. Г. Котельников. У 1935 році він служив прикордонником на Далекому Сході.
12 жовтня державний кордон перейшов загін японо-маньчжур у 50 чоловік. Порушники відкрили вогонь по радянському сторожовому наряду. Тяжко поранений старшина наряду Валентин Котельников до останнього подиху відбивав ворога. Після загибелі Валентина на цю ж заставу пішов служити його брат Петро. На честь відважного комсомольця далекосхідну заставу Волинку було перейменовано на Котельникове.
Тисячі костянтинівців стали на захист своєї соціалістичної Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни. Під керівництвом міськкому партії та виконкому міської Ради депутатів трудящих здійснювалася перебудова промисловості на воєнний лад. З липня 1941 року у Костянтинівці відбулися кущові партійні збори за участю 1800 комуністів. Збори закликали всіх трудящих «забезпечити щоденне не тільки виконання, а й перевиконання виробничих завдань, пам’ятаючи, що кожна тонна надпланової продукції — це удар по ворогу».
Коли наблизився фронт, понад 10 тис. костянтинівців будували оборонні рубежі на західних околицях міста і на лінії Мелітополь—Павлоград. Організовано здійснювалася евакуація промислових підприємств міста в глиб країни.
В середині жовтня в районі Костянтинівки вже точилися оборонні бої радянських військ проти фашистських загарбників. 16 жовтня бійці 383-ї стрілецької дивізії відбили тут кілька атак ворога.
29 жовтня гітлерівці захопили місто. За 22 місяці окупації вони закатували і розстріляли 13 800 його жителів. 306 робітників було страчено за відмову працювати на окупантів. Понад 10 тис. радянських громадян винищили гітлерівці в концентраційному таборі, який вони влаштували в одній із шкіл міста. За доносом провокатора вороги розстріляли у перші дні окупації секретаря створеного в жовтні підпільного міськкому партії П. П. Соколова.
Підпілля було відновлене за участю працівників Сталінського підпільного обкому партії та ЦК КП(б)У. З липня 1942 року в Костянтинівці працював секретар обкому партії Г. О. Попков. Сюди приїздили також зв’язківець ЦК КП(б)У М. Ф. Баштан та представник ЦК ЛКСМУ М. К. Монченко. Вони подавали значну допомогу підпільникам міста.
З травня 1942 року в місті під керівництвом А. І. Стемплевського та В. С. Димаря почала діяти підпільна комсомольська група у складі 30 юнаків та дівчат. Молоді патріоти чинили диверсії, знищували гітлерівців і поліцаїв, підривали автомашини із зброєю і продовольством. У липні 1943 року вони пустили під укіс ворожий ешелон з боєприпасами. Підпільники поширювали також серед населення зведення Радянського інформбюро і листівки, допомагали переправитися через лінію фронту пораненим радянським бійцям і командирам. У вересні 1943 року група влилася в одну із частин Червоної Армії. В листопаді 1942 року в місті створюється партизанська група під керівництвом П. С. Алексеева — командира Червоної Армії, що вийшов із оточення. Члени групи через зв’язківців повідомляли радянське командування про розташування гітлерівських військ. На квартирі у підпільника П. І. Мураховського зберігалася зброя, яку передавали партизанам. На дільниці Скотувата — Фенольна члени групи підірвали ворожий ешелон з технікою. В серпні 1943 року всі вони загинули від рук гестапівців.
Самовіддано боролася проти окупантів група медичних працівників лікарні № 1 на чолі з М. В. Шулешовою. Лікарі врятували життя багатьом пораненим радянським воїнам, видавали жителям міста довідки про хвороби, щоб урятувати їх від вигнання до Німеччини.
Трудящі міста боролися проти фашистів і в інших районах нашої країни і навіть за її межами. Одним із партизанських загонів, що діяв біля Керчі, керував робітник Костянтинівського цинкового заводу П. Г. Шерстюк. Учасником словацького повстання проти гітлерівців був робітник хімічного заводу П. Г. Юшин. У партизанському загоні, що діяв у Франції, воював робітник металургійного заводу В. П. Фатієв.
Відважно громили ненависного ворога жителі міста на фронтах Вітчизняної війни, 13 з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Серед них льотчики Л. С. Святошенко, який зробив 120 бойових вильотів і збив 14 ворожих літаків; І. М. Пилипенко, що зробив 470 бойових вильотів і знищив 48 фашистських літаків, а в жовтні 1942 року спрямував свій палаючий літак на скупчення ворожих машин. М. Н. Корсун, командуючи ескадроном (це було в Східній Пруссії), 23 квітня 1945 року вплав форсував канал і захопив багато трофеїв, а 26 квітня його ескадрон вступив у бій з набагато переважаючим з’єднанням противника, захопив ангар, де готувались до вильоту ворожі літаки. У серпні 1943 року В. М. Кореньков у боях за ріку Сейм викликав вогонь на себе, чим дав можливість своїй роті переправитись на другий берег і зайняти вигідний плацдарм.
Робітник хімзаводу О. К. Сєчкін у липні 1943 року, західніше с. Богородичного на Донеччині, був відрізаний ворогом від основних сил. Однак він разом з ротою організував міцну оборону, а потім повів бійців в рукопашну атаку. В цьому бою гітлерівці втратили 200 солдатів. Сєчкін сам знищив 26 фашистів.
Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні також вихованці шкіл міста — М. Є. Олов’янников, А. К. Мірошниченко, П. П. Кулик, В. Г. Степанченко, М. П. Вовк, І. М. Долгов, І. С. Закарлюка.
Від фашистських окупантів Костянтинівку восени 1943 року визволяли війська Південно-Західного фронту. В ніч проти 6 вересня 135-а танкова бригада під командуванням полковника М. 3. Безнощенка знищила ворожі частини на рубежі річки Кривого Торця і вступила в місто. Цій бригаді було присвоєно найменування «Костянтинівської».
З руїн піднімали костянтинівці рідне місто після вигнання гітлерівців. Відступаючи під ударами Червоної Армії, окупанти зруйнували майже всі заводи, близько 60 проц. державного житлового фонду, підірвали та спалили 25 шкіл, 2 кінотеатри, центральну міську бібліотеку й інші заклади. Завдані фашистами збитки становили 442 млн. карбованців.
Керівною силою трудящих у боротьбі за відродження міста стала партійна організація. На початок 1944 року вона об’єднувала 289 чоловік. Перші рішення міськкому КП(б) України, схвалені 16 та 23 жовтня 1943 року, намічали конкретну програму відбудови металургійного, хімічного, скляного та інших заводів. Партійні організації розгорнули широку масово-політичну роботу. 230 агітаторів тільки у січні провели понад 5 тис. політінформацій серед трудящих.
У мобілізації трудящих на відбудову народного господарства партійним організаціям допомагали комсомольці. В січні 1944 року на підприємствах, будовах і транспорті працювали 183 комсомольсько-молодіжні бригади і зміни. Комуністи і комсомольці вели за собою всіх трудящих.
Завдяки загальному трудовому ентузіазму швидко відроджувалися промислові підприємства міста. На металургійному заводі відбудована мартенівська піч уже 25 листопада випустила першу плавку. На 10 днів раніше наміченого строку стала до ладу домна № 1. В жовтні—листопаді 1943 року відновили випуск продукції заводи вторчормету та шкіряний, 15 травня почав виготовляти віконне скло завод «Автоскло». До 1 січня 1945 року запрацювали основні цехи хімічного заводу. В липні 1945 року — на 4 місяці раніше встановленого строку пущено доменну піч № 1 та листопрокатний стан на металургійному заводі. Довоєнного рівня виробництва вже на початок 1945 року досягли скляний та коксохімічний заводи. На всіх підприємствах міста широко розгорнулося соціалістичне змагання. Наприкінці 1944 року тут налічувалося 2540 стахановців.
Відбудовуючи місто, костянтинівці водночас усім, чим тільки могли, допомагали фронту. На особисті збереження вони збудували 10 танків і передали їх Костянтинівській танковій бригаді.
Важливу роль у відбудові міста відіграла міська Рада, яка відновила свою роботу у вересні 1943 року. Рада створила постійні комісії: бюджетну, житлово-комунальну, промислову, торговельну, охорони здоров’я, народної освіти. Наприкінці 1944 року в них працювало 44 депутати, решта — 45 депутатів вели роботу серед виборців по місцю проживання. Перші сесії міськради обговорили питання про міський бюджет, відбудову і розширення підприємств місцевої промисловості, відбудову житлового фонду, збільшення випуску товарів широкого вжитку.
З вересня 1943 року по липень 1947 року трудівники Костянтинівки в позаурочний час відпрацювали на відбудові близько 30 тис. людино-днів. За цей час відбудовано до 37 тис. кв. метрів житлового фонду. Відновила роботу електростанція. Місто прикрашалося зеленими насадженнями.
Наприкінці 1943 року в місті вже працювала лікарня на 250 ліжок. До 1946 року відбудовано 2 поліклініки та всі корпуси міської лікарні.
Майже наново довелося створювати культурно-освітні заклади. Восени 1943 року школи почали працювати в наспіх пристосованих приміщеннях, часто без опалення. До 1945 року всі школи були відбудовані.
Швидшими темпами пішла відбудова міста після закінчення Великої Вітчизняної війни. Після демобілізації з рядів Червоної Армії сюди прибули понад 1000 комуністів. На початок 1948 року міська партійна організація налічувала 2200 чоловік. Під їх керівництвом будувалися і реконструювалися промислові підприємства, успішно виконувалися виробничі плани, розгорталося змагання за високу продуктивність праці. В 1948 році на підприємствах міста діяло понад 130 бригад відмінної якості продукції. Сталевар заводу ім. Фрунзе С. І. Афанасьев був визнаний кращим сталеваром Донбасу. Вже у 1949 році четвертий п’ятирічний план виконали заводи «Автоскло» і скляний, доменний та мартенівський цехи металургійного заводу, кілька цехів хімічного заводу. В цілому завдання першої післявоєнної п’ятирічки промисловість міста виконала на 110 процентів.
За роки п’ятої п’ятирічки випуск валової продукції на підприємствах міста зріс на 63,3 проц. Колектив хімічного заводу виконав п’ятирічний план до 31 серпня, а завод «Автоскло» — до 17 жовтня 1955 року. Розгорталася боротьба за технічний прогрес. Тільки в 1952 році раціоналізатори та винахідники внесли понад 1,5 тис. пропозицій. Впровадження близько 700 з них у виробництво дало економічний ефект 16,7 млн. крб. Всі склозаводи країни підхопили пропозицію інженера заводу «Автоскло» комуніста М. І. Козьміна про зміну конструкції ванни скловарної печі.
В середині 50-х років на деяких заводах міста повільно впроваджувалися нові методи і передова технологія, не повністю використовувалися механізми та обладнання. Це спричинилося до того, що в 1956 році заводи вторчормету, скляний та ряд будівельних організацій не виконали державних планів. Неритмічно працювали й заводи «Червоний будівельник», екстрактовошкіряний та інші. Партійні організації мобілізували трудящих на подолання цих труднощів. На заводі «Укрцинк» було створено установку для добування олова із сплавів. Технологію виробництва скляних ізоляторів та склопакетів розробили на заводі «Автоскло». Впровадження нового способу полірування скла під вакуумом на цьому підприємстві дало змогу збільшити продуктивність праці в 10 разів. На заводі «Червоний Жовтень» почали використовувати для виробничих цілей природний газ. Хіміки на своєму заводі встановили камери безперервної дії для виробництва суперфосфату. Все це сприяло різкому зростанню продуктивності праці. Костянтинівці підтримали почин краснодонського шахтаря М. Я. Мамая і включилися в боротьбу за щозмінне перевиконання виробничих завдань. 4,6 тонни сталі понад норму кожної зміни видавала бригада сталевара А. П. Махортова на заводі ім. Фрунзе, а бригада горнового доменної печі Ю. У. Іванченка на цьому ж заводі понад норму виробляла 11,7 тонни чавуну.
Партійні організації міста багато зробили для узагальнення та поширення досвіду новаторів. Так, на заводі «Автоскло» створюється школа вивчення досвіду виробництва скла методом безперервного прокату, освоєного бригадою М. Ф. Яніна, а також полірування силікатного скла за методом М. Г. Шевардіна. Державний план 1958 року виконали всі підприємства Костянтинівни. За успіхи у виробництві технічного скла орденом Трудового Червоного Прапора було нагороджено колектив Костянтинівського склозаводу.
Велику роботу щодо розвитку трудової активності мас проводили профспілкові організації, які об’єднували в 1960 році понад 45 тис. трудящих. У роботі 18 загальнозаводських нарад брали участь понад 14 тис. чоловік. Одним з важливих завдань профспілок було підвищення культурно-технічного рівня робітників. У 1967 році на підприємствах міста діяло 27 бюро економічного аналізу, 24 бюро технічного нормування, 26 громадських конструкторських бюро, ради новаторів та громадсько-технічні товариства. Раціоналізаторством і винахідництвом було охоплено 3,6 тис. чоловік. Під керівництвом партійних організацій профспілки наполегливо втілювали у життя ленінські принципи соціалістичного змагання.
Широкого розмаху набув рух за комуністичну працю. Першою в місті високе звання колективу комуністичної праці завоювала бригада комуніста Ф. М. Яхніна на заводі «Автоскло». Сталевар металургійного заводу ім. Фрунзе керівник бригади комуністичної праці М. Г. Тарадай, наслідуючи приклад В. І. Гаганової, першим у місті перейшов працювати у відстаючу бригаду і вивів її у передові.
Промислові підприємства достроково до 28 червня виконали семирічний план. На заводах були введені в дію великі цехи, що випускали нові види продукції — волокнистих матеріалів, скляних труб, силікату натрію та шлакоситалів, безперервної прокатки кварцевого скла. За рахунок зниження собівартості промислової продукції було зекономлено понад 7 млн. карбованців. За успішне виконання завдань семирічки 308 костянтинівців одержали урядові нагороди, у т. ч. 16 чоловік були нагороджені орденом Леніна.
С. Т. Беликова — старшого апаратника хімічного заводу та Г. Я. Слабуна — скловара заводу «Автоскло» тоді удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Лауреатами Ленінської премії за освоєння виробництва нових видів скла — шлакоситалів — стали директор заводу «Автоскло» К. Т. Бондарев, головний інженер цього заводу М. Т. Козьмін та начальник відділу науково-дослідного інституту «Автоскло» І. В. Мальований.
Ініціаторами багатьох патріотичних починань виступили комуністи та комсомольці міста. Партійна організація Костянтинівки об’єднувала в 1967 році близько 5 тис. комуністів, комсомольська — близько 10 тис. юнаків та дівчат. Комуністи заводу «Автоскло» (їх налічувалося 870) запропонували організувати змагання за надплановий ювілейний процент. Вони підрахували, що збільшення випуску валової продукції на 1,3 проц. і підвищення продуктивності праці на 1,1 проц. та зниження собівартості продукції дасть змогу виробити понад річний план промислової продукції на 0,5 млн. крб. і одержати додатково нагромаджень у сумі 237 тис. крб. Ці показники колектив підприємства включив у соціалістичні зобов’язання, готуючи гідну зустріч 50-річчю Великого Жовтня. Почин підтримали усі промислові підприємства Костянтинівки. До 50-річчя Радянської держави костянтинівці випустили надпланової продукції на суму понад 5 млн. крб. За досягнення в розвитку економіки, комуністичному вихованні трудящих та виконання ювілейних зобов’язань місто було нагороджено пам’ятним Червоним прапором Донецького обкому КП України, облвиконкому та облпрофради. А колектив заводу «Автоскло», який особливо відзначився у змаганні і випустив тільки надпланової продукції на суму 1,2 млн. крб., нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Значними досягненнями ознаменували ювілейний рік і колективи заводу «Укрцинк», екстрактовошкіряного комбінату, меблевої фабрики, будівельного управління № 3, «Хімбуду» та інших.
Тільки протягом перших трьох років нової п’ятирічки підприємства міста виконали план реалізації продукції на 102 проц. та на 16,3 млн. крб. було реалізовано її понад план. У 1966 році завод «Укрцинк» досяг світових стандартів по цинку, металургійний — по марганцю, хімічний — по сірчаній кислоті, скляний — по віконному склу.
Всі заводи Костянтинівки — передові, оснащені сучасною технікою підприємства. Вироби 200 найменувань випускав у 1968 році завод «Автоскло». За технічним рівнем оснащення він не має рівних собі у Європі. Повністю механізовано всі процеси на заводі скловиробів — одному з найбільших у країні по виробництву пляшок для шампанських вин. Тут працює 225 інженерів і техніків, тоді як у 1913 році на заводі був тільки один інженер — іноземець. Високий рівень механізації та культури виробництва і на екстрактовошкіряному заводі, колектив якого першим у місті завоював звання підприємства комуністичної праці. Найбільшим у Радянському Союзі за рівнем механізації та потужності є Костянтинівський склозавод, валова продукція якого за роки Радянської влади зросла більше ніж у 30 разів. 20 промислових підприємств Костянтинівки працюють за новою системою планування та економічного стимулювання, вони випускають 96,3 проц. усієї промислової продукції міста.
На 17,8 проц. зросла продуктивність праці на заводі «Автоскло», який працює по-новому з липня 1968 року. За цей час обсяг реалізованої продукції збільшився тут на 8,1 проц. Успішно виконує виробничу програму завод скловиробів. Додатково до плану тут реалізовано продукції на суму 510 тис. карбованців.
До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна промислові підприємства міста виконали на 101,8 проц. план чотирьох років нової п’ятирічки. Переможцями у соціалістичному змаганні виходили такі виробничі колективи, як завод «Автоскло», що з III кварталу 1967 року тримав перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, завод обважнювачів, який ось уже 2 роки підряд завойовує перехідний Червоний прапор Міністерства нафтодобувної промисловості СРСР та ЦК профспілки працівників нафтової і хімічної промисловості.
Достроково виконали особисті п’ятирічні завдання до Ленінського ювілею багато трудівників міста. Близько 800 з них почали працювати в рахунок 1971 року. Так, бригада В. М. Герасимова із заводу «Автоскло» зобов’язалася виконати п’ятирічний план до 15 квітня 1970 року, а фактично виконала п’ятирічку у вересні 1969 року. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна бригада зобов’язалася добитися присвоєння державного знака якості продукції, яку вона випускає.
У січні 1970 року виконала п’ятирічну норму полірувальниця скла Н. Т. Тихонова. Комплексна бригада комуністичної праці будівельного управління № 4 тресту «Краматорськжитлобуд» (бригадир О. Г. Стегній) виконала п’ятирічку за 3 роки й 4 місяці. Вона побудувала 44 тис. кв. метрів житла.
За досягнення високих показників у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна нагороджені Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС — колективи ордена Трудового Червоного Прапора заводу «Автоскло», заводу обважнювачів. Завод скловиробів ім. 13 розстріляних робітників, спеціалізоване управління № 260 тресту «Донбаспромхіммонтаж» та радгосп «Костянтинівський» — відзначені Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професійних спілок.
Продукція костянтинівських підприємств надходить не тільки у всі кінці Радянського Союзу, а й в 31 країну світу. Так, віконне та узорчасте скло експортується до НДР, Італії, ФРН, Ірану, Афганістану та інших країн. «Костянтинівське скло країни світу обійшло»,— кажуть жителі міста.
Зміцнюються зв’язки колективів промислових підприємств з трудівниками села. Тільки 1968 року в підшефних колгоспах і радгоспах району з їх допомогою споруджено кормоцех, 2 механічні майстерні, овочесховище, електропарники тощо. На 6 тис. крб. колгоспи і радгоспи одержали запасних частин та інструментів. У селах району трудівники міста проводять також широку політичну та культурно-освітню роботу.
Рік у рік поліпшуються житлово-побутові умови трудящих. На початку 60-х років площа міста становила 5 тис. га, а житловий фонд — 600 тис. кв. метрів — у 1,5 раза більше, ніж у 1940 році. Тільки за роки семирічки введено в експлуатацію 193 тис. кв. метрів житлової площі державного фонду та побудовано 2678 будинків самими жителями міста.
Виникли цілі нові райони — Червоний Городок, мікрорайон № З, розпочато забудову мікрорайону № 4.
Розвиткові міського господарства сприяло здійснення прийнятого в жовтні 1964 року рішення виконавчого комітету Костянтинівської міської Ради щодо впровадження передових методів у будівництво, підвищення якості та зниження собівартості будівельних робіт. У травні 1967 року сесія міськвиконкому ухвалила постанову «Про заходи по дальшому розвитку міського господарства та благоустрою міста», якою зобов’язано керівників усіх підприємств брати більш дійову участь у роботах по впорядкуванню міста. В роки семирічки костянтинівці заклали центральний парк культури і відпочинку площею понад 200 га, заасфальтували 82 км шляхів, побудували 95 км тротуарів.
Підвищується добробут радянських людей. У 1968 році населенню міста продано більше, ніж у попередньому році, телевізорів — на 27 проц., холодильників — на 36 проц., швейних виробів — на 24 проц. тощо.
Зростають витрати держави на охорону здоров’я трудящих. Зокрема, в 1969 році вони становили 3,4 млн. крб. Медичне обслуговування населення здійснюють понад 190 лікарів, які трудяться в 8 лікарняних закладах. Уже більш як 38 років працює хірургом А. Г. Мацько. За самовіддану працю йому присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.
Понад 28 тис. жителів міста захоплюються спортом, до їх послуг 115 спортивних майданчиків. Ще в перші роки Радянської влади фізкультурні колективи хімічного та металургійного заводів добилися чудових успіхів у спорті. В 1966 році футбольна команда заводу «Автоскло» завоювала перше місце в області і перейшла до класу «Б».
У 17 школах міста навчається більше 15 тис. дітей, понад 1 тис. чоловік здобувають знання в 6 школах робітничої молоді. В місті працюють 743 вчителі, 7 з них удостоєні звання заслуженого вчителя школи Української PСP. Це Л. І. Богуславська, В. Т. Дмитрієва, В. К. Іванова, В. О. Киященко, М. М. Мойсеєв, К. В. Савенко, К. А. Тихомирова, 10 учителів нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу.
Інженерів-технологів силікатного виробництва, механіків, будівельників готує загальнотехнічний факультет Українського заочного політехнічного інституту, який діє в місті з 1959 року. Середню спеціальну освіту костянтинівці здобувають в індустріальному технікумі та медичному училищі.
В 1962 році на базі дослідницьких груп, що діяли на заводі «Автоскло», створено науково-дослідний інститут. На великих підприємствах — металургійному, скляному скловиробів, хімічному, заводах «Укрцинк» працюють науково-експериментальні цехи. Всього в Костянтинівці трудиться понад 2 тис. спеціалістів з вищою освітою та близько 2 тис.— з середньою. Велику культосвітню роботу серед населення проводять палаци культури металургів та хіміків, 5 робітничих клубів, 7 кінотеатрів. Зокрема, при палаці культури хіміків діє 2 університети культури: літератури і мистецтва та технічного прогресу, а також 9 самодіяльних клубів — любителів музики, образотворчого мистецтва, фото- та кінолюбителів і ін. Понад 4 тис. трудівників міста — учасники 153 колективів художньої самодіяльності. Не раз виступали на обласних та республіканських оглядах хоровий і танцювальний гуртки. 1967 року за успіхи в культмасовій роботі та розвиток народного мистецтва палац культури хіміків нагороджено медаллю ім. Т. Г. Шевченка.
Значну роботу проводять бібліотеки — міська, 21 профспілкова та 16 технічних, які мають понад 500 тис. томів. Ними користуються широкі маси трудящих.
Костянтинівці передплачують понад 130 тис. прим, газет і журналів, близько 1300 прим, припадає на кожну тисячу жителів. Важливі матеріали про життя і працю трудівників Костянтинівки друкують міська газета «Знамя индустрии» та 3 заводські багатотиражки — заводу ім. Фрунзе, хімічного, «Автоскло». З 1945 року при газеті «Знамя индустрии» працює університет робітничих і сільських кореспондентів. Навколо редакції гуртуються літератори-початківці: учитель В. М. Басанець, літпрацівник В. О. Дубенко, молоді робітники заводів А. І. Мандрівський, М. П. Стукан, М. Г. Сердюк та інші.
Для дітей трудящих відкрито будинок піонерів, музичну школу, станцію юних техніків, дитячу спортивну школу.
Третій рік працює в Костянтинівці історико-краєзнавчий музей, матеріали якого яскраво розповідають про минуле і сучасне міста, його людей — активних творців нового суспільства. Ініціаторами створення його стали ветерани революції, активні будівники Радянської влади в Костянтинівці. Героїчні подвиги учасників громадянської та Великої Вітчизняної воєн, трудові справи героїв перших п’ятирічок, про які розповідають експозиції музею, є взірцем для нових поколінь костянтинівців.
В процесі комуністичного будівництва підвищується політична свідомість трудящих, зростає їх громадська активність. У 1948 році після закінчення ремісничого училища прийшла на завод «Автоскло» О. П. Одринська. Спочатку вона працювала токарем, потім контролером-розмітником. Молода робітниця наполегливо оволодівала знаннями, підвищувала свій культурний рівень. Після закінчення заочного відділення Українського політехнічного інституту вона була призначена майстром цеху. О. П. Одринська — делегат XXII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України, у 1963 та 1967 роках обиралась депутатом Верховної Ради УРСР. Славний трудовий шлях на підприємствах міста пройшло багато костянтинівців. У 1899 році з Волинської губернії прибули у Костянтинівну три брати Ференси — Олексій, Антон та Микола. На пляшковому заводі почали вони робітниче життя, сповнене боротьби за краще майбутнє. Радянська влада відкрила їм шляхи у велике життя. Олексій працював начальником цеху на пляшковому заводі, Антон — директором дзеркального заводу, за участь у створенні нових видів скла в 1952 році його удостоєно Державної премії. М. Я. Ференс був на партійній роботі.
Відданість Радянській владі, справі Комуністичної партії брати Ференси передали і своїм дітям. У боротьбі з гітлерівськими загарбниками загинули сини О. Я. Ференса — офіцери Радянської Армії — Всеволод та Дмитро. Учасником Великої Вітчизняної війни був і син М. Я. Ференса — Анатолій, нині член Спілки письменників СРСР, заступник редактора журналу «Наш современник». Комуністами стали сини А. Я. Ференса: Олександр працює технологом на заводі «Автоскло», Петро — начальником цеху цього ж заводу.
Робітником дзеркального заводу починав свій трудовий шлях в 30-і роки А. Г. Мінаков. Нині він — кандидат технічних наук, заступник директора науково-дослідного інституту при заводі «Автоскло». Колишній директор заводу «Автоскло» К. Т. Бондарев без відриву від виробництва здобув вищу освіту, закінчив аспірантуру» став кандидатом технічних наук, тепер він очолює державний науково-дослідний інститут скла у Москві.
Понад 5,7 тис. передових виробничників та представників інтелігенції об’єднує 91 партійна організація міста. У Костянтинівці 91 комсомольська організація, у складі її 10 тис. комсомольців, 49,9 тис. членів профспілки об’єднують 137 профспілкових організацій. У своїй масово-політичній роботі серед населення громадські організації використовують найрізноманітніші форми: бесіди, політінформації, лекції, доповіді, тематичні вечори, вечори трудової слави, зустрічі поколінь, посвяту в робітники, проводи молоді до Радянської Армії, вручення паспортів та ін. До пропагандистської роботи залучені широкі кола громадськості. Під керівництвом партійних організацій працюють 10 народних університетів (3 — технічного прогресу, 5 — педагогічних знань, університет культури та університет правових знань). Традицією стало проведення «ленінського четверга». Кожного місяця у цей день працівники міськкому партії та виконкому міської Ради депутатів трудящих зустрічаються з жителями міста, виступають перед ними з лекціями та доповідями з актуальних питань.
Широкі кола трудящих дедалі активніше залучаються до діяльності міської Ради. До складу Ради обрано 252 депутати, в їх числі 175 робітників, 136 комуністів. Понад 250 жителів міста беруть активну участь у роботі 12 комісій Ради.
В охороні громадського порядку важливу роль відіграють добровільні народні дружини, що об’єднують 8200 чоловік.
Міська організація ДТСААФ багато робить щодо військово-патріотичного виховання трудящих. Вона створила навчальні пункти для підготовки допризовників, мото- та стрілецько-спортивні секції, курси радіолюбителів, телемеханіків, аквалангістів.
Все трудове і громадсько-політичне життя жителів міста яскраво підтверджує відому ленінську тезу про те, що «… чим більше, чим відповідальніше нове історичне завдання, тим більше повинно бути людей, мільйони яких треба залучати до самостійної участі в розв’язанні цих завдань».
В. Н. ДОНЦОВ, 3. Г. ЛИХОЛОБОВА