Гришине, Красноармійський район, Донецька область
Гришине — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Гришинки, що впадає в річку Бик — притоку Самари, за 5 км на північний захід від Красноармійська і за 70 км від обласного центру. Населення — 2893 чоловіка.
На території села знайдено сарматський меч і кам’яні скульптури кочівників IX—XIII століть.
Осіле населення у цій місцевості з’явилося на початку XVI ст., коли запорізькі козаки, поступово заглиблюючись у лівобережні степи, просунулися до верхів’їв рік Самари, Вовчої, де заснували ряд зимівників. За переказами, першим оселився тут запорожець Гриша, від імені якого поселення й дістало свою назву.
З другої половини XVIII ст., після приєднання Криму до Росії, почалося інтенсивне заселення цих земель. Десь між 1780 і 1790 роками на території колишнього козацького зимівника виникла казенна слобода Гришине. Її заснували селяни-переселенці з південних губерній, в основному українці. Згодом було переселено сюди кілька десятків польських родин. 1799 року в слободі налічувалося 100 дворів з населенням 250 осіб чоловічої статі. У відповідності з існуючим положенням казенні селяни Гришиного одержували у подвірно-спадкове землекористування ділянки по 30 десятин. На деякий час (від 6 до 16 років) поселенці звільнялися від податків. Державні селяни вважалися «вільними сільськими обивателями», але фактично перебували у феодальній залежності від казни. Вони сплачували щорічний оброк по 3—5 крб. з ревізької душі, а також відбували різні державні грошові і натуральні повинності, визначені інвентарями казенних маєтків.
Головним заняттям жителів слободи було землеробство і скотарство. Займалися вони також мисливством, рибальством, виготовленням товарів на ринок, чумацьким промислом. Через Гришине проходив великий тракт з Катеринослава на Бахмут. Місцеве селянське правління очолював старшина (отаман), діловодство вів слобідський писар. Вироки виносили за рішенням сходу всієї громади.
Процес заселення донецьких степів тривав і на початку XIX ст. Тільки за перші 30 років XIX ст. кількість казенних поселенців слободи збільшилася в 4 рази. На грудень 1830 року в Гришиному налічувався 971 житель чоловічої статі, у користуванні яких було 14008,5 десятин придатної землі, 9,5 десятин лісу і 1001 десятина т. зв. неудобів. Вільні землі навколо слободи царський уряд роздав багатьом поміщикам і колоністам. Поблизу Гришиного з’явилися німецькі колонії (Шидлове, Василівка), маєтки поміщиків Вінсів, Геккерів, Роговських та ін., які оточили тісним кільцем землі гришинських селян. Середній наділ на одну ревізьку душу в селі становив 14,4 десятини. При низькій культурі землеробства й дедалі зростаючих податках і поборах зменшувалися прибутки гришинських селян, багато з них розорювалися.
Напередодні селянської реформи 1861 року в Гришиному налічувалося 435 дворів і 3016 чол. населення. Багато його жителів, поряд з сільським господарством, займалися різними промислами й ремеслами: виготовляли серпи, коси, лопати, брички, колеса, бочки, кам’яні катки, шили одяг, взуття, вичинювали овечі шкури, а з конопель і льону виробляли полотно. Добра слава йшла про сільських умільців: ковалів — Сліпенків, Булавіних, Міщенків, Коваленків, шевців — Головкіних, Ходиків, кравців — Ковтунів, Горбунових та ін. Продукти своєї праці місцеві селяни збували на ринку. З 1860 року в Гришиному щороку проводились три триденні ярмарки. Жителі навколишніх слобід і сіл приїжджали сюди з полотном, худобою, кіньми, хлібом, різними ремісничими і побутовими виробами. В 1963 році на ці ярмарки привезено товарів на 25 600 крб., а продано на 16 тис. карбованців.
Після ліквідації кріпосництва у відповідності з указами про поземельний устрій державних селян колишні казенні селяни дістали право зберегти землі, якими до цього користувалися. Але, не маючи коштів на їх викуп, селяни ще понад 20 років сплачували оброчну подать, яка виснажувала їхні господарства. Один з царських чиновників після відвідання села писав у 1886 році: «Особливо різко впадає в очі вражаюча бідність значної частини селян найбільш наділеного землею села Гришиного. Обшарпана постать і жалюгідний, розгублений вигляд тутешнього мужика, стомлена, похнюплена його худоба і напівзруйновані будівлі справляють гнітюче враження». Офіційна земська статистика за 1887 рік свідчить, що у Гришиному на 998 дворів було всього 745 волів, 590 корів, 243 голови ялового молодняка, 742 коней, 887 свиней, 135 кіз, 3852 вівці, 227 телят, 106 лошат. Багато дворів не мали ніякої худоби.
З введенням обов’язкового викупу у січні 1887 року лише 1618 із 6124 селян одержували наділи. Загальна кількість надільної землі становила 14 133 десятини, а середній наділ на ревізьку душу — до 8,7 десятини. Перехід на викуп землі прискорив розшарування селян. Кращу землю захопили сільські багатії. Біднота, що розорювалася, змушена була наймитувати у місцевих куркулів та сусідніх поміщиків. Деякі селяни пішли на будівництво Катерининської залізниці та на шахту Західно-Донецького кам’яновугільного товариства «Табурна», яку відкрито поблизу села 1901 року.
Після реформи 1861 року Гришине стало волосним центром Бахмутського повіту. За даними загального перепису 1897 року, в селі мешкало 7148 чоловік. На початку XX ст. тут був паровий млин і більше десяти торговельних підприємств з річним оборотом близько 85 тис. крб. Лише у другій половині XIX ст. в селі відкрито лікарню на 10 ліжок. Один лікар і 2 фельдшери обслуговували цілу дільницю — села 4 волостей Бахмутського повіту, розкидані в радіусі на 41 верст. За даними 1897 року, до 75 проц. жителів Гришиного були неписьменними. Тільки в 1843 році почала працювати школа на 50 учнів, яких навчав один учитель. Містилася вона у приміщенні колишнього винного складу. Незважаючи на зростання населення, навіть через 20 років у ній перебувало лише 50 хлопців і 5 дівчаток. У 1886 році на базі цієї школи відкрили земську школу на 40 учнів, а 1891 року — церковнопарафіяльну однокласну жіночу школу. В 1903 році з 783 селянських дітей навчалося лише 3906. Школа роками не ремонтувалася і була схожа, як повідомляв місцевий учитель земству, «на стару занедбану корчму».
Промислова криза в країні на початку XX ст., голод і недорід погіршили становище робітничого класу і селянства, посилили серед них невдоволення існуючим ладом. Великий вплив на жителів Гришиного справляла ленінська газета «Искра», розповсюджувана тут у 1901—1903 рр. Агітаційну роботу в селі проводила соціал-демократична організація станції Гришине. На початку липня 1905 року тут поширювались антиурядові листівки, надіслані Катеринославським комітетом РСДРП.
Жителі с. Гришиного брали активну участь у виступі робітників-залізничників під час грудневого збройного повстання 1905 року, у мітингах, організованих страйковим комітетом на станції. 10 грудня 1905 року селяни напали на економії поміщиків Вінса, Роговського і розподілили між собою захоплений там сільськогосподарський реманент та худобу. Частина селян вступила до гришинської бойової дружини і в її складі виїхала до Горлівки, де брала участь у бою з царськими військами. Серед 50 учасників грудневого збройного повстання на станції Гришине, засуджених царським урядом, двоє були жителями с. Гришиного: слюсар С. І. Анікєєв і учень слюсаря І. А. Пономарьов.
У роки реакції класове розшарування села поглибилося. На 1 січня 1908 року з 1227 дворів 247 (20 проц.) мали всього по 1—5 десятин землі, 656 (54 проц.) — від 5 до 10 десятин і лише четверта частина—324 двори (24 проц.) мали понад 10 десятин. В селі було 1345 голів великої рогатої, 1135 — дрібної худоби і 2862 коней. Але вони також розподілялися нерівномірно. Багато дворів залишалися без худоби і тягла.
Проведення столипінської аграрної реформи сприяло зміцненню куркульських господарств, на землях яких створювалися показові поля. Так, на землі, що належала С. Булавіну, було введено чотирипільну сівозміну і врожайність ярих досягала 100—120 пудів, тоді як урожайність на селянських полях не перевищувала 25— 30 пудів. Сільська біднота не могла користуватися і послугами т. зв. Селянського банку, який до 1911 року не допоміг селянам придбати жодної десятини землі.
На початок 1911 року в селі за указом від 9 листопада 1906 року за 381 господарством (31 проц. всіх дворів) закріпили 4929 десятин землі. До 1915 року землю закріпили в особисту власність уже за 765 господарствами (з 1228), з яких 712 одержали її на відрубах загальною площею 6602 десятини і утворили 48 хуторів. Багато селян, не маючи тягла, реманенту і коштів для обробітку своїх мізерних наділів, не могли прогодувати сім’ю. Вони продавали землю, перетворюючись на сільських пролетарів, або переселялися у Сибір. До 1 квітня 1910 року 177 родин села Гришиного звернулися до властей Бахмутського повіту з проханням виділити їм у Сибіру 481 наділ землі.
До 1913 року в Гришиному налічувалося близько 1300 дворів, 11 951 житель (5968 чоловіків і 5983 жінки), а надільної землі було 14 282 десятини оброблюваної і 463 десятини непридатної. Село Гришине, як писала повітова газета, простягалося по долині довгим ланцюгом одноманітних, переважно критих соломою українських хат. 13 червня 1914 року пожежа спустошила частину села. За неповними підрахунками земства, сума збитків, заподіяних селянам, становила 1248 крб. Волосна лікарня, що знаходилася у селі, обслуговувала 35 тис. населення. Медперсонал її складався з 4 чоловік: лікаря, акушерки і двох фельдшерів. Коштів на медикаменти і предмети догляду за хворими відпускали дуже мало. Так, 1914 року лікарні асигнували всього 247 крб. 32 коп. Кожний 25-й хворий вмирав, більше половини з них становили діти. В 1914 році в селі працювали двокласне змішане земське училище з ремісничим відділенням, 4 однокласні земські школи і 1 церковнопарафіяльна однокласна жіноча школа. В 1912 році місцеві вчителі організували т. зв. народні читання. Того ж року в церковнопарафіяльній школі вперше за всю історію села було влаштовано новорічну ялинку для дітей.
Коли почалася перша світова імперіалістична війна, з села призвали до армії близько 50 проц. дорослого чоловічого населення. Для потреб війни власті часто реквізовували коней і худобу. Площа посівів значно скоротилася. Куркулі жорстоко експлуатували бідноту, беручи величезні проценти за позику, за безцінь скуповували селянські землі. У зв’язку з виходом більше як 700 домогосподарів на відруби і хутори населення села на 1916 рік зменшилося до 7—8 тис. чол. Вони мали 8—9 тис. десятин.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції великий вплив на жителів села справляла діяльність Ради робітничих депутатів станції Гришине. Роз’яснювальну роботу серед селян проводили члени селянської секції, створеної при Гришинській районній Раді з ініціативи більшовицької групи навесні 1917 року. Рада направила у села району групи агітаторів для подання допомоги селянству у виборах місцевих Рад. Вже в травні у селі Гришиному почала діяти Рада селянських депутатів. До її складу входили М. Батрак, С. О. Басов, Ф. Ф. Толстунов. В липні 1917 року Бахмутський повітовий виконком ухвалив за десятину річної оренди сплачувати не 10—15 крб., як запропонував Тимчасовий уряд, а не більше 4 крб. При цьому гроші за оренду повинні були витрачатися на допомогу інвалідам війни, сиротам і на освітні потреби села. В селі Гришиному на ці гроші організували народний дім — сільський клуб і школу. З допомогою гришинських залізничників жителі села вели наполегливу боротьбу проти місцевих куркулів, спілки землевласників і куркульсько-есерівської «селянської спілки», що намагалися перешкодити діяльності Рад і аграрним перетворенням.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції більшовики станції Гришине ознайомили жителів села з ленінськими декретами про землю і мир. У грудні 1917 року при підтримці загонів Червоної гвардії району, які придушили куркульські заколоти, селяни Гришиного почали розподіл поміщицької і куркульської землі. На початку січня 1918 року в селі створюється ревком. Його активними організаторами були місцеві селяни: більшовик Д. Я. Воробйов, який повернувся з армії, а також М. Анікєєв, М. Завгородній, М. Науменко, І. Ходика. Тоді ж з селян і колишніх фронтовиків ревком і створений у ці дні комуністичний осередок на чолі з Д. Я. Воробйовим сформували загін Червоної гвардії, що швидко виріс до 500 чол. В кінці січня 1918 року було обрано волвиконком, а у лютому комуністи села доповідали повітовій Раді: «Владу Рад визнано. Економії охороняються червоногвардійцями». Під керівництвом більшовицького осередку і волвиконкому було взято на облік весь поміщицький реманент, худобу, посівне зерно, провадився розподіл землі.
В квітні 1918 року, коли до Донбасу наближалися австро-німецькі окупанти, село і станція Гришине, стали важливими оборонними пунктами, де війська 1-ї і 2-ї українських радянських армій стримували натиск ворога. Разом з ними захищали владу Рад червоногвардійські і робітничі загони Донбасу. 21 квітня 1918 року австро-німецькі війська захопили село і спільно з українськими буржуазними націоналістами чинили жорстокі репресії. Трудящі піднялися на боротьбу за відновлення Радянської влади. В підпільну більшовицьку організацію Гришинського району, створену в травні 1918 року, входили й більшовики села — Д. Я. Воробйов, М. Завгородній, В. Д. Юровников та ін. Селяни допомагали продовольством залізничникам станції Гришине і шахтарям району, які застрайкували у липні 1918 року, а восени того ж року багато з них вступили до повстанських загонів, що діяли в районі під керівництвом Т. В. Кишканя, Д. Я. Воробйова, Й. І. Тютюнника, П. С. Рокотянського та ін. В листопаді 1918 року збройні загони гришинських робітників і селян, роззброївши окупантів і гетьманську варту, відновили владу Рад в селах району, в т. ч. і в Гришиному.
Але на зміну окупантам і гетьманцям в кінці листопада 1918 року сюди прийшли петлюрівці, а потім білогвардійці. 20 січня 1919 року їх вигнали війська Червоної Армії, яким активно допомагали партизани. Зразу ж було створено ревком на чолі з Д. Я. Воробйовим, а в кінці лютого 1919 року відбулися вибори до волосної Ради селянських і робітничих депутатів, головою якої став учасник грудневого збройного повстання 1905 року на станції Гришине І. А. Пономарьов.
Партійна організація і Рада проводили роботу щодо здійснення аграрних законів Радянської влади, організації весняної сівби, виконання продовольчих поставок, мобілізації населення на боротьбу з бандитизмом, подання допомоги родинам червоноармійців тощо. Гришинський райвиконком конфіскував млини та іншу власність багатіїв, що втекли з білими, організував роботу волосного народного суду, комбіду, шкіл, бібліотеки, сільської лікарні, драмгуртків, школи для дорослих. 10 березня 1919 року при волвиконкомі було створено відділ освіти і розпочато ремонт народного дому (клубу). Робота ця проводилася у прифронтових умовах — всю весну 1919 року недалеко від села, в районі Курахівки, Авдіївки, Юзівки тривали жорстокі бої з білогвардійцями за Донбас.
29 травня 1919 року Гришине захопили денікінці. Від рук денікінських катів загинули комуністи-підпільники І. А. Пономарьов, М. Н. Кравченко, Ю. П. Фоменко. Багато жителів села пішли у партизанські загони. Боротьбу трудящих проти денікінських банд очолила районна підпільна організація. 30 грудня 1919 року 8-а Червонопрапорна кавалерійська дивізія Червоного козацтва визволила село від ворогів. Відновив свою діяльність волосний партійний осередок, на обліку якого у березні 1920 року було 14 чоловік. Активну роботу серед населення проводили комуністи села — Бочаров, Савченко, Черняев, Воробйов. У квітні 1920 року пройшли вибори до Гришинської волосної Ради, головою якої обрали Д. Я. Воробйова. До 1 квітня створено комсомольський осередок на чолі з молодим комуністом М. М. Мишнєвим.
Жителі села активно підтримували політику Радянської влади. 20 червня 1920 року тут відбувся мітинг. Його учасники (понад 1500 чол.) одностайно ухвалили резолюцію — всіляко зміцнювати владу Рад. Багато гришинців добровільно пішли на фронт, серед них К. С. Москаленко (нині Маршал Радянського Союзу), М. Глущенко, Т. М. Циганенко та ін., щоб допомогти Червоній Армії відбити напад білополяків і врангелівців.
З червня 1920 року Гришине стало підрайонним центром Гришинського району, що об’єднував кілька волостей (з 1921 року село Гришине знову центр волості, а з 1923 року — сільради). 22 серпня 1920 року тут відбувся підрайонний з’їзд КНС (в селі КНС організовано в червні 1920 року), який зобов’язався забезпечити виконання продрозверстки 1920 року достроково. КНС взяв на облік увесь урожай, а також допомагав у збиранні врожаю вдовам та родинам червоноармійців. На вересень 1920 року продрозверстку було виконано. За рішенням партійної організації в серпні провадився «тиждень допомоги хворому і пораненому червоноармійцю». Жіноча рада, створена ще в червні, направила своїх делегаток до лазарету доглядати поранених та хворих. Весною 1921 року Гришинський комнезам вжив енергійних заходів щодо проведення посівної кампанії. Вилучений у куркулів насіннєвий фонд розподілили між родинами червоноармійців та бідняків. З 28 березня по 4 квітня відбулося два недільники, на яких заготовляли ліс, очищали подвір’я, ремонтували мости.
Відбудова господарства відбувалася в умовах запеклої боротьби з куркульськими бандами. Від рук махновців загинули М. М. Мишнєв, делегат 1 Всеукраїнського з’їзду КНС Миронов та ін. Щоб ліквідувати банди, партійна організація мобілізувала всіх комуністів і комсомольців. Велику допомогу населенню у боротьбі з бандитизмом надавали червоноармійські частини. Для захисту мирної праці жителів в селі було розміщено близько 800 бійців 3-ї бригади Донецької дивізії військ ВЧК. Вони допомагали селянам також у проведенні сільськогосподарських робіт.
Тяжке становище населення посилювалося неврожаєм і голодом 1921—1922 рр. На початок 1923 року в селі залишився 7191 житель. З 1268 господарств (частина їх займалася промислами) 159 нічим було засіяти поле, 165 були без будь-якого посіву; 473 взагалі не мали ніякої худоби, 321 — робочої худоби, 221 господарство мало по 1 голові робочої худоби, 220 — по дві, 33 — по 3—4 голови робочої худоби. З 9830 десятин землі 428 десятин було зайнято садибами, 6 десятин — під сіножатями, а 9396 десятин під ріллею, але засіяли на січень 1923 року тільки 3788 десятин.
Комосередок (в 1925 році до його складу входило 36 комуністів), Рада, КНС та 67 комсомольців села провадили велику організаторську, виховну і роз’яснювальну роботу серед селян. Навесні 1924 року в Гришиному вже діяло сільськогосподарське товариство, якому держава надала кредит, працювали споживча кооперація і каса взаємодопомоги. Каса позичала селянам зерно, давала в тимчасове користування трактор, сільгоспреманент. У 1925 році сільськогосподарське товариство продало держторгу 10 тис. пудів зерна і 5 тис. пудів кукурудзи, одержало від держави у кредит машини на 18 тис. крб., 4 трактори «Фордзон». На початок 1926 року воно налічувало 560 членів. 1924 року в селі організується сільськогосподарська артіль ім. М. Скрипника, яка на осінь 1925 року об’єднувала 43 члени, з них 5 комуністів і 36 комсомольців. У користуванні артілі було 367 десятин землі, близько 100 голів худоби, маслозавод. Вона мала локомобіль, трактор. Артіллю керувала Рада у складі 3 чол., яку обирали загальні збори. У 1926 році на землях артілі було впроваджено шестипільну сівозміну. Врожай пшениці на показовому полі цього ж року становив 366 пудів з десятини. При артілі працювала школа на 35 дітей. В 1924—27 рр. у селі створено 3 машинно-тракторні товариства.
Помітні зрушення сталися в культурному житті села. Сільська лікарня в 1926 році поповнилася новим стаціонарним відділенням на 10 ліжок. Працювали школи, лікнеп, клуб, бібліотека. При сільбуді 1925 року обладнано кімнату для голосного читання газет. Крім гуртків художньої самодіяльності, створено спортивний, МОДРу, оборонний, налагоджено випуск стінної газети. З 18 по 25 січня 1925 року в селі проходив тиждень пам’яті В. І. Леніна, під час якого було проведено огляд досягнень у соціалістичній перебудові села, заслухано звіти про роботу лікнепу, жінради, сільбуду і створено ленінський куток. У березні 1925 року проведено двотижневик книги.
З 1925 року комсомольці організували випуск рукописної газети «Юный пахарь», яка проводила агітаційну роботу серед молоді, атеїстичну пропаганду. З січня 1926 року на базі політгуртка створено школу політграмоти, працювали загальноосвітній, 2 гуртки для малописьменних. Багато молодих селян Гришиного поїхало вчитися. Так, ще 1922 року Гришинський комосередок послав до Харківської школи червоних старшин комсомольців Т. М. Циганенка, С. О. Басова, П. О. Мишнєва, К. С. Москаленка, G. Л. Ткаченка, на військові курси до Києва — Ф. Т. Тищенка, на педкурси — І. Л. Воробйова, до сільгоспшколи — Н. X. Москальова. У березні 1925 року в школах села було створено 3 загони юних піонерів, що об’єднували понад 120 дітей.
Зміцнів зв’язок села з шефами. Залізничники станції Гришине допомогли селянам у проведенні сільськогосподарських робіт, налагодженні роботи шкіл, лікнепу, виступали перед ними з концертами.
Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), Гришинська партійна організація та сільська Рада здійснювали курс партії на колективізацію сільського господарства. На початок 1930 року 1006 бідняцьких і середняцьких господарств (89 проц. їх загальної кількості) вже об’єдналися у 13 товариств спільного обробітку землі. В 1930 році ТСОЗи були реорганізовані у 7 артілей. Після укрупнення їх влітку 1931 року в селі налічувалося 5 артілей, головами яких були П. Є. Назаренко, І. К. Фісай, Й. Ф. Єременко, С. О. Пешков, С. С. Гриценко та інші.
Комуністи села мобілізували населення на боротьбу проти куркульства, яке намагалося зірвати колективізацію. Погрози, постріли з-за рогу, підпали, саботаж — були основною зброєю куркулів: вони вчинили замах на голову Гришинської сільради М. М. Ланцова і ін. сільських активістів. У 1931 році куркулі знищили 36 голів громадської рогатої худоби і коней, а на кінець 1932 і початок 1933 року — 250 коней. Партійна організація та сільрада разом з робітничо-селянською інспекцією вжили рішучих заходів проти куркулів. З 5 по 25 січня 1932 року було проведено двотижневик перевірки стану робочої худоби і техніки. Тих, хто зривав хлібозаготівлі, штрафували, а найбільш злісних, за рішенням загальних зборів селян і сільської Ради, виселяли з села.
Велику допомогу селянам у колективному веденні господарства подавала перша тракторна колона, створена у Гришинському районі навесні 1929 року. Восени 1930 року було організовано Гришинську МТС, що налічувала 60 тракторів. У грудні 1931 року при МТС розпочали роботу курси для підготовки трактористів. Першими механізаторами у селі стали Д. С. Пилипець, Г. Т. Лазник, Ю. Л. Батрак та інші.
На кінець 1931 року колгоспи села Гришиного об’єднували 829 дворів (82 проц. усіх селянських господарств)4. Виконуючи постанову ЦК ВКП(б) від 4 лютого 1932 року «Про чергові заходи щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів», Гришинська сільська партійна організація, у складі якої налічувалося 29 комуністів, створила в кожному колгоспі партійні групи, організувала бригади з постійним складом колгоспників, здійснювала контроль за їх роботою. На вирішальних ділянках працювали комуністи.
У селі виросли кадри висококваліфікованих спеціалістів — агрономів, зоотехніків, механізаторів, рільників та ін. 1932 року 5 колгоспів села було об’єднано у 3 господарства. їм передано понад 7 тис. десятин землі, на колгоспних полях працювало 11 тракторів. Шефи гришинських колгоспів — робітники паровозного депо станції Гришине та ін. промислових підприємств відремонтували сільськогосподарські машини і реманент, збудували тваринницькі приміщення тощо.
У 1935 році загальні збори колгоспників одностайно схвалили Примірний статут сільськогосподарської артілі. На той час було усуспільнено 97 проц. земельних угідь, значно підвищився матеріальний добробут колгоспників. В 1937 році всі три артілі села засипали у державні засіки понад 3,5 тис. цнт зерна. У 1939 році колгоспники , одержали на трудодень по 4,5 кг зерна і 1 крб. 38 коц. грішми. 1940 року за високі показники у розвитку тваринництва гришинські колгоспники — завідуючий фермою П. К. Фісай, свинарки М. Ф. Чередниченко і М. М. Згурова були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві.
Під керівництвом сільської Ради проводилися масові недільники по благоустрою села, під час яких закладено фруктовий сад, озеленено 23 га вулиць. Якщо на початок 1923 року з 7191 жителів у селі було 1713 неписьменних, то за роки передвоєнних п’ятирічок неписьменність повністю ліквідовано. Всі діти шкільного віку вчилися. Невеличкі дореволюційні початкові школи розширено. Одну з шкіл ще у 1926 році перетворено на 7-річну, а потім на середню. Напередодні Великої Вітчизняної війни у селі було дві школи, в яких навчалося близько 500 учнів.
У сільському клубі працювали гуртки художньої самодіяльності, регулярно відбувалися перегляди кінофільмів. Комсомольська агітбригада виїжджала з концертами на польові стани і в сусідні села. Комуністи і комсомольці вели антирелігійну пропаганду серед населення, проводили бесіди, лекції, при клубі і в школах діяли гуртки «войовничих безвірників», працювали бібліотеки. Майже кожна родина передплачувала газети та журнали.
В селі було 2 партійні організації — колгоспна (об’єднувала 28 членів і кандидатів у члени партії) і сільська територіальна, що налічувала 24 чол. 12 грудня 1937 року жителі села взяли активну участь у перших виборах до Верховної Ради СРСР. У червні 1938 року 2744 виборці села одностайно проголосували за кандидата у депутати Верховної Ради УРСР — знатну ланкову колгоспу ім. Леніна Красно-армійського району Є. Ю. Ковальову.
3 перших днів Великої Вітчизняної війни більшість чоловіків села пішли на фронт. Ті, що залишилися, брали участь у будівництві оборонних споруд, на їх плечі лягав весь тягар сільськогосподарських робіт. З наближенням фронту у жовтні 1941 року у східні райони країни було евакуйовано понад 500 голів великої рогатої худоби, сільгоспмашини, виїхала група колгоспників. 21 жовтня 1941 року Гришине захопили гітлерівські окупанти. 22 березня 1942 року були заарештовані, а потім по-звірячому закатовані 17 гришинських активістів-колгоспників. Серед них комуністи !. К. Фісай, Й. Ф. Єременко, І. С. Ковальов, Д. Д. Соловйов, С. О. Пешков та інші.
Та гітлерівським катам не вдалося зламати волю радянських людей. Радянські патріоти героїчно боролися проти окупантів; вони зривали заготівлю продовольства для фашистської армії, розповсюджували листівки, в яких розповідалося про становище на фронтах. Багато жителів села билися з ворогом у партизанських загонах :М. М. Ланцова, П. Г. Пасічного та ін., що діяли у Красноармійському і сусідніх з ним районах.
На початок лютого 1943 року група радянських військ Південно-Західного фронту, до складу якої входили 3, 4, 10 та 18 танкові корпуси і дві стрілецькі дивізії, прорвала фронт противника у районі Слов’янська—Краматорська—Лозової. Танкісти-гвардійці почали наступ на Красноармійськ і на світанку 11 лютого навальним ударом вибили фашистів з с. Гришиного. Протягом 9 діб радянські воїни, підтримувані населенням, відбивали шалені атаки фашистів, що одержали свіже підкріплення. 20 лютого 1943 року, після чергового варварського бомбардування, німецькі війська знову захопили село. Фашисти, ще більше лютуючи, розправлялися з мирним населенням, яке допомагало Червоній Армії. Карателі розстріляли чоловіків, які залишились у селі. Тоді загинуло 16 гришинців. В результаті боїв і фашистських бомбардувань Гришине було майже повністю зруйноване.
Сотні жителів села билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багатьох з них за хоробрість та героїзм, нагороджено орденами і медалями СРСР, а уродженець села Маршал Радянського Союзу К. С. Москаленко удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
На початок вересня 1943 року частини 3-ї гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта Д. Д. Лелюшенка форсували річку Сіверський Донець, розгорнули наступ і 8 вересня 1943 року визволили Гришине від фашистів.
Поновили свою діяльність сільрада, парторганізація. В зв’язку з тим, що майже всі комуністи були на фронті, партійна організація села складалася з 3 чоловік, а в 2 комсомольських організаціях (територіальній і шкільній) було 20 членів комсомолу. Були відновлені колгоспи.
Окупанти знищили в селі сотні житлових будинків, 5 шкільних приміщень, лікарню, аптеку, зерносховище, ветеринарну лікарню, магазин. Важко було гришинцям піднімати зруйноване господарство. Навесні 1944 року поля доводилося орати коровами. Майже без реманенту і техніки жінки, старі та підлітки провели сівбу зернових. Восени того року гришинські колгоспники, своєчасно зібравши врожай, розрахувалися з державою з усіх видів поставок. Було відбудовано тваринницькі ферми. На кінець 1944 року поголів’я великої рогатої худоби у 3 колгоспах становило 390 голів, тобто досягло довоєнного рівня.
Комуністи села, сільська Рада багато уваги приділяли відбудові шкіл, лікарні. Вже у вересні 1943 року силами вчителів і громадськості було відремонтовано один з шкільних будинків. В 1944 році відбудовано всі шкільні приміщення. 1 вересня того ж року школу відвідували 564 учні. Відновили роботу амбулаторія, лікарня, аптека, зооветдільниця, сільське споживче товариство, приміщення яких на той час було відбудовано. Закінчувався ремонт клубу, 70 чоловік відвідували заняття агрогуртків.
Самовіддано працювали жителі села у роки першої післявоєнної п’ятирічки. У 1947 році, відповідаючи на заклик ленінградців виконати п’ятирічку за 4 роки, гришинські колгоспники розгорнули масове соціалістичне змагання. В 1948 році в колгоспах було відновлено довоєнні посівні площі. План хлібоздачі у цьому році колгоспники виконали достроково. Ланкова М. А. Кулинич виростила по 28 цнт жита, ланкова М. Білицька — по 16 цнт кукурудзи, а ланкова В. Г. Пляшечник — по 12,3 цнт соняшнику з га.
У лютому 1948 року за рішенням Красноармійського райкому партії створено колгоспну первинну партійну організацію, яка разом з територіальною партійною організацією очолила боротьбу за дальший розвиток економіки села. Велику масово-політичну роботу проводив у селі агітколектив у складі 24 чоловік колгоспних активістів та вчителів. Того ж року комсомольці організували 11 недільників.
Вони випускали стінні газети і бойові листки, у яких розповідалося про успіхи односельчан, викривалися недоліки.
Восени 1950 року колгоспи Гришиного об’єдналися в один. З 1957 року він носить назву «Донбас». У 1950 році обсяг валової продукції колгоспу перевищив довоєнний рівень на 70 проц.. Поголів’я худоби порівняно з 1940 роком збільшилося на 60 проц. По 1900 літрів молока при плані 1800 надоїла від кожної фуражної корови доярка О. Климова. В 1951 році у колгоспі закінчено будівництво корівника на 100 голів, пташника на 2 тис. голів. Високих показників добилася рільнича бригада № 1, яка зібрала з площі 132 га урожай озимої пшениці по 27,6 цнт. Свинарка М. Горова одержала від 10 свиноматок 93 поросят. Поліпшилось матеріальне становище колгоспників. У 1952 році вони одержали по 4,5 кг пшениці на трудодень.
Нових успіхів домоглися хлібороби в результаті здійснення рішень, намічених вересневим (1953 року) Пленумом ЦК КПРС. 1955 року Гришинський колгосп став мільйонером. Від рослинництва було одержано прибутку 520 тис. крб., від тваринництва — 450 тис. крб., від овочівництва — 30 тис. крб. Поголів’я худоби досягло 800 голів, надій молока — 277.5 тонни. В 1957 році на сесії Гришинської сільської Ради депутатів трудящих прийнято рішення про повну електрифікацію села і здійснено його до 1958 року.
За роки семирічки зміцніла матеріальна база колгоспу. Після реорганізації МТС колгосп придбав 30 тракторів, 9 зернових комбайнів. В 1965 році порівняно з 1950 роком врожайність сільськогосподарських культур збільшилася: озимої пшениці — з 10,6 цнт до 25,7 цнт з га, кукурудзи — з 15,3 цнт до 30 цнт, соняшнику — з 8,8 цнт до 19,3 цнт. В 1966 році з 140 га було зібрано врожай озимої пшениці по 44 цнт з га, а в 1965 році ланка В. М. Воробйова на 120 га одержала урожай соняшнику по 24.5 цнт з га. Грошові прибутки колгоспу зросли з 116 857 крб. в 1950 році до 1 089 452 крб. в 1966 році. За високі врожаї сільськогосподарських культур і успіхи в розвитку тваринництва в 1965—1966 рр. багатьох колгоспників удостоєно високих урядових нагород: бригадир тракторної бригади комуністичної праці М. Н. Біленко— ордена Леніна, ланковий В. М. Воробйов — ордена Трудового Червоного Прапора, голова колгоспу В. М. Макаров, тракторист В. Г. Лазник і зоотехнік О. Н. Руденко — ордена «Знак Пошани».
В 1967 році трудівники колгоспу, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, з площі 2378 га зібрали врожай зернових по 21,4 цнт з га, соняшнику — з площі 644 га по 21,6 цнт, зерна кукурудзи — з площі 685 га по 25,3 цнт. Деякі механізовані ланки добилися ще кращих результатів. Так, ланка О. Г. Безсонова одержала з площі 117 га врожай соняшнику по 24,7 цнт, а комсомольсько-молодіжна ланка, очолювана М. П. Сліпенком, зібрала врожай соняшнику з усієї площі по 29,6 цнт з га. Успішно працювала овочівницька бригада під керівництвом Героя Соціалістичної Праці Н. П. Соловйової, а також тваринники колгоспу. В 1967 році на одну фуражну корову надоєно 2058 кг молока, одержано по 15,3 поросят на свиноматку і по 165 штук яєць на курку-несучку. В цьому ж році колгосп одержав 1192 тис. крб. прибутку, тобто в 10 разів більше порівняно з 1955 роком.
Нині колгосп «Донбас» — добре розвинуте, багатогалузеве господарство. За ним закріплено 6579 га землі, в т. ч. сільгоспугідь — 5643 га, з них орної землі — 5125 га. Зросла технічна оснащеність виробництва. У колгоспі 34 трактори, 24 автомашини, 18 комбайнів, 147 електромоторів. Він має 2761 голову великої рогатої худоби (корів — 954), 1860 свиней, 6576 штук птиці, пасіку на 135 бджолосімей.
Колгоспники палко схвалили затверджений на III Всесоюзному з’їзді колгоспників новий Примірний Статут колгоспу. Делегатом республіканського з’їзду була Герой Соціалістичної Праці, бригадир овочівницької бригади Н. П. Соловйова. Включившись у соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники села домоглися нових успіхів у колгоспному будівництві. Великі плани у них на майбутнє. У колгоспі передбачено побудувати нові виробничі приміщення, підвищити врожайність полів, збільшити поливні площі, машинний парк.
Кілька років тому колгосп перейшов на грошову оплату праці. Збільшилися прибутки колгоспників. Так, за 1966 рік шофер І. Я. Артюхов заробив 1400 крб. грішми, тракторист В. Г. Лазник — 1800, доярка Л. І. Пляшечник — 1800, пташниця В. І. Климова — 1100. На 1 січня 1968 року в сільській ощадкасі 553 гришинці мали вкладів на суму 356 тис. крб. В кожній сім’ї — радіо, у багатьох — телевізори, різні електропобутові прилади. Колгоспники мають власні автомашини й мотоцикли. Тільки магазини ССТ щороку продають населенню товарів на суму до мільйона карбованців. Останнім часом збудовано колгоспну їдальню, житловий будинок для вчителів, завершується спорудження нової школи на 540 місць і нового приміщення бібліотеки. Найближчим часом у селі розпочнеться будівництво 16-квартирних житлових будинків, клубу на 500 місць, дитячої музичної школи, лікарні, дитячого садка і дитячих ясел, спортивного комплексу, літньої естради.
В селі є лікарня на 25 ліжок, аптека. В середній школі навчається 570 учнів, працюють 25 учителів. Інтелігенція відіграє помітну роль у громадсько-політичному житті села.
Тут працює 22 спеціалісти з вищою освітою (агрономи, інженери, вчителі, лікарі), 20 — з середньою спеціальною, 6 навчаються заочно у вищих учбових закладах.
Добре налагоджено роботу сільського клубу. Понад 100 колгоспників беруть участь у гуртках художньої самодіяльності. Сільські співаки і танцюристи не раз займали призові місця на районних оглядах художньої самодіяльності. У колгоспному клубі встановлено апаратуру для демонстрації широкоекранних кінофільмів, працюють спортивні гуртки. В селі є 2 бібліотеки з книжковим фондом понад 21 тис. книжок. Щорічно трудящі села передплачую! ь понад 3 тис. примірників газет і журналів. Гришинці свято шанують пам’ять героїв, які загинули в боях за свободу і незалежність Батьківщини. В селі споруджено пам’ятник воїнам, полеглим в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн, встановлено обеліск воїнам-односельчанам та воїнам, що загинули, визволяючи Гришине від окупантів у 1943 році.
На найвідповідальніших ділянках виробництва працюють комуністи. В Гришиному 2 парторганізації: партійна організація колгоспу «Донбас» (74 члени КПРС і кандидати в члени КПРС) і середньої школи, у складі якої 9 чоловік. Партійні організації проводять велику політико-виховну роботу серед населення. 205 юнаків і дівчат об’єднують 3 комсомольські організації (колгоспна, сільська і шкільна). До складу сільської Ради обрано 30 депутатів: 17 колгоспників і 13 службовців, серед них 18 жінок.
З кожним роком стає кращим життя в селі Гришиному, жителі якого самовіддано працюють в ім’я торжества комунізму в нашій країні.
В. Ф. БУРНОСОВ, Г. Ю. ГАЙДУКОВ, В. П. МИСЛИЦЬКИЙ, Д. А. ПЕРШАК