Красноармійськ, Красноармійський район, Донецька область
Красноармійськ (до 1934 року— Гришине, в 1934—1938 рр.— Постишеве, до 1964 року — Красноармійське) розташований за 76 км на північний захід від Донецька. Великий залізничний вузол. Його справедливо називають західними воротами Донбасу: через місто проходять залізнична магістраль Донбас— Придніпров’я—Київ (з відгалуженнями на Лозову, Павлоград, Роя) і автодорога Донецьк—Київ. Територія — 29,6 кв. км. Населення — 55,1 тис. чоловік. Красноармійській міській Раді підпорядковані також шахтарські міста — Димитров, Новоекономічне, Родинське і селище міського типу Шевченко. Загальна їх територія (разом з Красноармійськом) — 56 кв. км, населення — 130,7 тис. чоловік.
Красноармійськ — центр району, площа якого 1407 кв. км. Населення — 48,3 тис. чол., у т. ч. міського 7665. У складі району — 2 селищні, 13 сільських Рад, яким підпорядковано 98 населених пунктів. Основний напрям у сільському господарстві — зерновий з м’ясо-молочним тваринництвом, розвинуте овочівництво й садівництво. Орної землі — 102,2 тис. га. В районі 22 колгоспи і 7 радгоспів. Працюють 9 промислових підприємств, які щороку виробляють продукції на 42,9 млн. крб. На території району — 6 лікарень, 4 амбулаторних і 33 фельдшерсько-акушерські пункти. Працює 52 загальноосвітні школи.
Виникнення Красноармійська пов’язано з будівництвом Катерининської залізниці, що почалося в 1880 році. Залізнична станція і робітниче селище були названі, як і найближче, розташоване за 9 верст від них село,— Гришиним. До перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції вони входили до складу Гришинської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Першими мешканцями пристанційного селища були розорені селяни навколишніх сіл, а також переселенці з північних губерній України та центральної Росії. У 80-х рр. XIX ст. тут утворився великий ринок робочої сили, де щорічно збиралися, шукаючи заробітку, від 2 до 4 тис. чоловік. Гнані злиднями, вони йшли на будівництво залізниці.
У 1881 році в Гришиному введено в дію одне з основних депо залізниці, в 1883 році — двоповерховий вокзал. 18 травня 1884 року Катерининська залізниця почала діяти, і через Гришине пішли поїзди. У зв’язку із зростанням вантажообороту в 1894—1895 роках на дільниці Демурине — Гришине — Ясинувата було прокладено другу колію, на станції побудували додаткові приймально-відправні і під’їзні шляхи та екіпірувальні споруди, а в 1896 році провели 9-кілометрову водонапірну лінію. На початку XX ст. станція Гришине щороку відправляла до 1 млн. пудів хліба і 3 млн. пудів кам’яного вугілля. В селищі виникли дрібні підприємства, а навколо нього — численні вугільні рудники. В 1900 році тут діяли слюсарно-токарна майстерня, 3 парові млини, цегельний завод, миловарний завод, олійниця.
Швидко зростало населення пристанційного селища. На початку XX ст. в ньому проживало близько 2600 чоловік, переважно залізничники та їх сім’ї. За даними статистики, наприкінці XIX ст. щомісячна заробітна плата робітника колійної служби становила 14 крб. 60 коп. Цих грошей не вистачало, щоб прогодувати сім’ю. Робочий день тривав до 12 годин. Не було охорони праці, що часто призводило до нещасних випадків. Побудовані адміністрацією кілька житлових кам’яних будинків були холодними, вогкими і темними, до того ж вони не могли вмістити всіх робітників станції. Біля депо з’явилися ряди глиняних і дерев’яних халуп та землянок, де селилися сім’ї трудящих. У 1894—1896 рр. на медичну дільницю, куди входили 4 волості Бахмутського повіту (в т. ч. і Гришинська), була одна лікарня на 10 ліжок. Обслуговували дільницю лікар і 2 фельдшери. Оскільки для роботи на транспорті потрібні були люди хоча б елементарно грамотні, залізнична адміністрація в 90-х роках XIX ст. відкрила в селищі однокласне ( згодом перетворене на двокласне) училище. Однак не всі діти залізничників могли вчитися; через злидні вони змалку змушені були працювати. А для дітей робітників інших підприємств взагалі було закрито шлях до освіти, бо в це училище їх не приймали. Переважна більшість мешканців селища лишалася неписьменною. Лише деякі з робітників були читачами невеличкої бібліотеки, створеної при станції на кошти добровільних пожертвувань службовців залізниці.
Кількість робітників на підприємствах Гришиного безперервно зростала і на початок XX ст. тільки на залізничному вузлі становила понад 800 чоловік. Зростали їх свідомість і організованість. Велику роль у цьому відіграло поширення серед робітників ленінської газети «Искра». В 1904 році в депо станції Гришине утворилася соціал-демократична організація, яка стояла на більшовицьких позиціях. Її очолювали більшовики — монтер депо 3. А. Колосов і машиніст паровоза М. В. Боровий. Діяла організація під керівництвом Катеринославського комітету РСДРП, вона одержувала від нього листівки і розповсюджувала їх серед трудящих. Листівки і відозви, що закликали до повалення самодержавства, друкувалися також і в селищі на гектографі, встановленому на квартирі вчительки залізничного училища Л. В. Добрової.
Трудящі селища брали активну участь у революційних подіях 1905—1907 рр. Під час всеросійського жовтневого політичного страйку гришинські залізничники виступили разом з пролетаріатом усієї Росії. На станції було обрано страйковий комітет, до складу якого ввійшло понад 15 чоловік. Очолив його інженер Поляков. У депо і майстернях поширювалися прокламації. Відбувалися мітинги і збори, на яких трудящі вимагали повалення ненависного самодержавства і встановлення демократичної республіки. Страйк тривав до 20 жовтня 1905 року.
Царський маніфест 17 жовтня 1905 року не пригасив полум’я революційної боротьби. У станційному будинку, в залізничній бібліотеці відбувалися мітинги та збори, на яких оратори закликали до повалення царя, до збройної боротьби проти самодержавства. З палкими промовами виступали монтер депо більшовик 3. А. Колосов, його син — слюсар депо Ф. 3. Колосов, машиніст М. Ф. Файбишев, учитель залізничного училища П. С. Дейнега та інші. Гришинські соціал-демократи розгорнули роботу й серед селян навколишніх сіл. У середині листопада на станції Гришине під керівництвом більшовиків було здійснено постанову делегатських зборів робітників та службовців Катерининської залізниці про запровадження явочним шляхом у майстернях та депо 8-годинного робочого дня. 22 листопада 1905 року застрайкували службовці станції. Зупинилися поїзди. Вночі делегати виїхали на станції Чаплине, Роздори й Синельникове, щоб залучити залізничників до політичного страйку. Цей страйк тривав 5 днів.
На початку грудня 1905 року в Гришине прибув представник Московського комітету РСДРП С. Морозов. Він привіз більшовицьку літературу і розгорнув широку агітаційну роботу серед робітників селища та селян навколишніх сіл, закликаючи їх до збройної боротьби проти царизму. 8 грудня 1905 року в Гришине надійшла телеграма від Катеринославського бойового страйкового комітету про початок загального політичного страйку. В той же день на багатолюдному мітингу залізничників було прийнято рішення негайно приступити до активних дій. З представників робітників і службовців обрали розпорядчий страйковий комітет, який стежив за порядком на станції і залізничній дільниці, керував рухом поїздів, обкладав податками буржуазію, конфіскував кошти залізничних кас на допомогу страйкарям, закрив шинки, судив зрадників і провокаторів, провадив організаторську і масово-політичну роботу серед населення.
Гришинський страйковий комітет спрямовував також діяльність розпорядчих комітетів інших станцій Катерининської залізниці — Межова, Просяна і Чаплине. 11 грудня він надіслав телеграму Юзівському розпорядчому комітетові, в якій пропонував створити бойові загони і роззброїти поліцію та військові частини. На багатолюдні мітинги, що їх організував комітет на станції, приїздили селяни з навколишніх сіл. Особливо гаряче сприймали вони слова промовців-робітників про необхідність передати селянам поміщицькі землі.
Розпорядчий комітет провів велику роботу для озброєння робітників створений на станції ще в період всеросійського жовтневого політичного страйку загін самооборони 8 грудня був реорганізований у бойову дружину. Очолили її більшовик 3. А. Колосов та вчитель залізничного училища есер П. С. Дейнега. До дружинників приєдналися селяни навколишніх сіл. Гришинська бойова дружина обеззброювала поліцію, козаків, солдатів не тільки на своїй станції, а й на сусідніх. З 12 грудня Гришинський розпорядчий комітет почав називатись Бойовим страйковим комітетом.
13 грудня, разом з дружинниками станцій Ясинувата, Авдіївка, Дебальцеве та інших, гришинська бойова дружина взяла участь у першому бою з царськими військами в Донбасі, що відбувся на станції Ясинувата. Спільними зусиллями дружинників 12-у роту 280-го піхотного Балаклавського полку, послану для «втихомирення» повстанців, було роззброєно, а командира її штабс-капітана Карамишева, який чинив опір, убито. Увечері 13 грудня на поїзді, прикрашеному червоними прапорами, дружинники, озброєні відібраними у ворога гвинтівками, повернулися до Гришиного. Переможців зустріли з радістю. Того ж дня катеринославський губернатор дав наказ бахмутському повітовому справникові разом з військами захопити станцію Гришине і заарештувати членів Бойового комітету. Готуючись до дальшої збройної боротьби з царськими військами та поліцією, гришинські дружинники за розпорядженням Бойового страйкового комітету вивчали військову справу, спорудили навколо станції барикади з рейок і шпал, в приміщенні вокзалу обладнали лазарет, закрили вікна мішками з піском. 15 грудня комітет за участю дружинників Авдіївки прийняв рішення виділити одного командира над усіма загонами і вчинити опір царським військам у разі їх нападу.
16 грудня з Горлівки надійшла телеграма Бойового страйкового комітету з проханням про допомогу. На засіданні гришинського комітету і загальних зборах залізничники одностайно вирішили підтримати горлівчан. Проводжати загін зібралось багато робітників і службовців селища. Разом з дружинниками вони співали «Марсельєзу». Диригував хором учитель залізничного училища, згодом відомий український композитор М. Д. Леонтович. Вранці 17 грудня гришинська дружина в складі близько 200 чоловік прибула до Горлівки і приєдналася до повстанців. В бою з царськими військами в Горлівці дружинники виявили відвагу і хоробрість. Але сили були нерівні і повстанці зазнали поразки. У цьому бою загинув один з активних учасників і керівників гришинської дружини, учитель залізничного училища П. С. Дейнега. На смерть поранено було дружинницю Л. В. Доброву.
Однак і після поразки горлівського повстання влада в Гришиному ще кілька днів лишалась у руках Бойового страйкового комітету. Лише 21 грудня 1905 року царські війська захопили станцію. Було заарештовано близько 50 чоловік, конфісковано багато зброї, динаміту, революційної літератури. До 1908 року тривали арешти учасників повстання. Тільки на першому процесі судили 50 гришинців. За вироком суду робітника депо П. Л. Бабича і слюсаря В. В. Шмуйловича стратили, а слюсарі Ф. 3. Колосов, Г. Г. Обухов, машиніст М. В. Сурин та інші загинули в тюрмах і на каторзі. Зазнав переслідувань і М. Д. Леонтович.
Після поразки грудневого збройного повстання Гришинська соціал-демократична організація уціліла, хоча чисельно значно зменшилась. У серпні 1906 року її представники брали участь у конференції соціал-демократичних організацій великих станцій Катерининської залізниці, на якій було створено окрему залізничну організацію на чолі з вузловим комітетом РСДРП. Вдалося також установити зв’язок з Юзівсько-Петровською організацією РСДРП. В липні 1907 року 20 соціал-демократів станції Гришине брали участь у виборах делегатів на районну конференцію Юзівсько-Петровської організації.
З пожвавленням промислового виробництва, що почалось у 1910 році, в Грдшинському вугільному районі виникли нові рудники: Новоекономічний, Гродівський, Західно-Донецький та інші, а в селищі — нові підприємства. Крім раніше діючих, напередодні першої світової війни тут працювали також заводи — чавуноливарний, пивоварний і газованих вод, відкрилося відділення Петербурзького комерційного банку. Вантажооборот станції в 1913 році становив 182 473 тонни. В цьому ж році почалося спорудження залізничної колії Рутченкове—Гришине з вітками Гришине—Добропілля, Чунишине—Сазонове, Цукуриха — Курахівка загальною протяжністю 127,5 верстви. Через рік було закінчено будівництво залізничної вітки, що з’єднала Ново-економічний рудник з станцією Гришине. Рух на дільниці Гришине — Добропілля розпочався у червні 1916 року, а на дільниці Рутченкове—Гришине в січні 1917 року.
Значно виросло саме селище. В 1913 році в ньому налічувалося 413 дворів з населенням 4465 чоловік (2147 чоловіків і 2318 жінок). Медичну допомогу жителям подавали 2 приватні лікарі; через високу вартість лікування не завжди було доступне для трудящих. У 1915—1916 рр. на інфекційні хвороби в селищі щороку хворіло 840—920 чоловік. З навчальних закладів, крім двокласного залізничного училища, відкрили двокласні земську і приватну школи. З 1904 до 1908 року в Гришинському залізничному училищі працював М. Д. Леонтович. Тут він організував перший на Україні хор робітників-залізничників, що налічував 50 чоловік. Хор виступав і на станціях Чаплине, Авдіївка, Кринична, Межова та ін. В його репертуарі були українські та російські народні пісні в обробці самого М. Д. Леонтовича, а також — революційні. На знак протесту проти розгулу чорносотенної реакції Микола Дмитрович відмовився виконувати царський гімн і організував концерт інтернаціональної пісні, включивши у його програму, крім українських, вірменські, польські та німецькі пісні у власній обробці. На честь композитора його ім’ям названо вулицю, а також музичну школу міста. На будинку колишнього залізничного училища, де працював М. Д. Леонтович, встановлено меморіальну дошку.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції широкі маси трудящих включилися в активне політичне життя. 6 березня 1917 року в Гришиному обрано районну Раду робітничих депутатів. Однак більшість у ній захопили меншовики та есери. Складність становища поглиблювалася тим, що і більшовики, і меншовики входили тоді до однієї об’єднаної соціал-демократичної організації. Це сковувало сили більшовиків, перешкоджало вивільненню робітників від впливу угодовців. Незабаром до селища повернулись робітники, засуджені за участь у революційній боротьбі з самодержавством у 1905 році. На Західно-Донецький рудник приїхали колишні політв’язні-більшовики А. Л. Беленький, Г. Т. Таран, Е. М. Медне. За короткий час (до травня 1917 року) соціал-демократична організація зросла з 11 до 200 чоловік.
Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна, гришинські більшовики не тільки створювали на всіх рудниках району Ради робітничих депутатів і в селах — Ради селянських депутатів, а й розгорнули боротьбу за завоювання більшості в Радах. При Гришинській районній Раді було організовано селянську секцію. 11 травня районна Рада прийняла рішення збільшити кількість депутатів від робітників місцевих рудників, а 22 травня — об’єднати районну Раду робітничих депутатів із щойно створеною Радою селянських депутатів. Об’єднана Рада робітничих і селянських депутатів утворила в червні комісію для організації робітничого контролю на рудниках району. В липні Рада прийняла рішення послати в села депутатів для проведення мітингів, мета яких — довести селянам, що в особі робітників вони мають надійного захисника їхніх інтересів. 5 липня вона ухвалила постанову про створення на всіх рудниках профспілкових організацій. Районне правління спілки гірників очолили комуністи. Профспілкові осередки разом з контрольними комісіями встановлювали робітничий контроль над виробництвом. З червня 1917 року вийшло кілька номерів газети «Известия Гришинского Совета рабочих и крестьянских депутатов». Проте через засилля есеро-меншовицької більшості в Гришинській Раді, не всі її рішення здійснювалися. 25 червня 1917 року в надісланій І Всеросійському з’їзду Рад телеграмі Рада по суті висловила довір’я Тимчасовому урядові. Не засудила вона й розстрілу мирної демонстрації трудящих 4 липня 1917 року в Петрограді.
У липні 1917 року більшовики Гришиного вийшли з об’єднаної соціал-демократичної організації і створили свою, самостійну, більшовицьку. Під їх впливом і під тиском робітників 29 серпня 1917 року Рада після гострих дебатів, більшістю голосів прийняла рішення виступити проти контрреволюційного корніловського заколоту. Центральний штаб Червоної гвардії Юзівки надіслав у Гришине телеграму, в якій вказувалося на необхідність провести серед широких трудящих мас запис до Червоної гвардії. Телеграму було одержано 6 вересня 1917 року. Під керівництвом гришинських більшовиків на рудниках району і в селищі з числа передових робітників почали створюватися бойові червоногвардійські загони.
Боротьба між більшовиками і угодовцями розгорілася під час виборів делегата на II Всеросійський з’їзд Рад, які відбулися 20 жовтня 1917 року. На з’їзд було послано двох — члена РСДРП з 1903 року, більшовика, учасника першої російської революції Е. М. Медне і есера П. А. Бродського. За дорученням Ради вони вимагали на з’їзді негайного встановлення на місцях влади Рад. 5 листопада Е. М. Медне та П. А. Бродський на засіданні Гришинської Ради доповіли про рішення з’їзду. На цьому ж засіданні було ухвалено надрукувати Ленінські декрети, розіслати їх по рудниках та селах і роз’яснити широким масам.
Радянська влада в Гришиному і в районі встановлювалась у запеклій боротьбі з есерами та меншовиками, що тривала понад місяць. Але трудящі маси пішли за більшовиками, які на початку грудня 1917 року одержали більшість в місцевій Раді і очолили її. 10 грудня більшовик А. Л. Беленький виступив на III обласній конференції РСДРП(б) і розповів про роботу, яка проводилась Радами в селах і серед робітників. З 12 тис. вуглекопів району на той час 2 тис. були більшовиками і близько 2—3 тис.— членами профспілки. У січні 1918 року в Гришиному створено районний комітет партії більшовиків на чолі з П. Ф. Масленком. Під керівництвом райкому формувалися червоногвардійські загони для відсічі каледінцям. 5 січня 1918 року Гришинська районна Рада на пропозицію члена ЦВРК Донбасу більшовика В. Хільнова створила військово-революційний комітет, до складу якого ввійшли більшовики Г. Т. Таран, П. І. Казанков та ін. Залізничники 25 січня 1918 року створили свій т. зв. транспортний ревком.
Районний ревком і Рада провели значну роботу щодо мобілізації трудящих на боротьбу проти Центральної ради і каледінських військ, здійснення перших соціалістичних перетворень. Вони запровадили робітничий контроль на рудниках і приступили до їх націоналізації, послали своїх комісарів у Гришинське відділення комерційного банку, а також на транспорт і рудники. 20—21 січня 1918 року Рада провела нараду депутатів, членів рудникових і заводських комітетів та контрольних комісій, на якій обговорювалося питання про економічне становище в районі. Тоді ж було створено Гришинський раднаргосп. 23 січня 1918 року виконком районної Ради запропонував місцевим Радам створити економічні ради для контролю над виробництвом і розподілом продовольства. Головну увагу Рада і раднаргосп приділяли налагодженню роботи підприємств, зміцненню трудової дисципліни, забезпеченню трудящих продовольством, постачанню для рудників кріпильного лісу.
Під керівництвом районної Ради встановлювалася Радянська влада і в селах. У грудні 1917 року гришинські червоногвардійці придушили куркульські заворушення в районі, допомогли селянам відібрати у поміщиків землю і поділити її між собою. 22 січня 1918 року виконком Ради звернувся до селян з відозвою, в якій просив їх послати своїх представників у військово-революційний комітет, а також додержувати порядок і охороняти від пограбування колишні поміщицькі маєтки, що стали власністю народу. На засіданні Ради 8 березня 1918 року було прийнято рішення, яке схвалювало укладення Брестського миру.
У квітні 1918 року, під час наступу австро-німецьких окупантів на Донбас, Гришине стало одним з опорних пунктів Юзівського укріпленого району. Чимало гришинських шахтарів та залізничників було в червоногвардійських та робітничих загонах, які обороняли Донбас разом з 1-ю та 2-ю радянськими арміями. 21 квітня 1918 року німецькі війська і гайдамаки захопили селище. З ними повернулись і місцеві буржуї та поміщики.
Боротьбу трудящих Гришинського району проти окупантів очолила підпільна партійна організація, створена в травні 1918 року. До її складу входили Й. Л. Яковенко, В. О. Драчов, Й. І. Тютюнник, Т. В. Кишкань, І. І. Квиленко, М. І. Шиманов, Д. Я. Воробйов. Профспілкові організації гірників та залізничників, які спочатку працювали легально, влітку 1918 року також перейшли в підпілля. Ними керували О. В. Печериця, С. А. Стебнєв, О. І. Бурчак, Рукавицин. 18 липня трудящі станції Гришине одними з перших на Донбасі підтримали всеукраїнський страйк залізничників. Вони створили страйковий комітет. їх підтримали шахтарі гришинських рудників, які за цей час двічі оголошували страйк — 31 липня і 30 серпня 1918 року. Підпільна партійна організація і ревком, створений нею у жовтні 1918 року, проводили політичну роботу серед трудящих, мобілізуючи їх на нові бої проти німецьких загарбників та їхніх найманців. До 6 листопада в районі було сформовано кілька повстанських загонів загальною чисельністю близько 6 тис. бійців. В середині листопада 1918 року партизани визволили від австро-німецьких окупантів і гетьманців станцію Гришине, а також ряд сіл Гришинської і сусідніх волостей.
Однак наприкінці листопада — на початку грудня 1918 року селище загарбали петлюрівці, а згодом — білогвардійські війська Краснова і Денікіна. Близько 2 місяців боролися з ними повстанські загони під командуванням більшовиків — Я. Максименка, В. С. Рибіна, Й. І. Тютюнника, І. Т. Тремба, П. С. Рокотянського, Т. В. Кишканя та ін. В січні 1919 року ці загони злилися з військами Червоної Армії, що наступали, і спільно з ними 20 січня визволяли Гришине від ворогів. Протягом лютого—травня 1919 року Гришине перебувало у прифронтовій зоні. Тут дислокувалось і формувалося багато радянських частин Донецької групи військ Українського фронту, які вели запеклі бої з ворогом в районі Гродівки, Желанної, Авдіївки, Юзівки, Гуляйполя тощо.
Після визволення в Гришиному відразу ж було створено районний ревком, а наприкінці лютого проведено вибори до Ради. Головою райвиконкому став представник ЦК КП(б)У Сидоренко. Партійна організація району на початку травня налічувала понад 300 комуністів і 150—200 співчуваючих. Було обрано райком партії. В Гришиному і на всіх рудниках району створювалися комуністичні осередки, 4 травня 1919 року відбулася районна партійна конференція. У багатьох волостях району навесні цього ж року організовано комбіди. У селищі утворилася також перша комсомольська організація, що відразу розгорнула активну діяльність.
Гришинський райком КП(б)У, комуністичні осередки, виконком районної Ради, а також раднаргосп вжили енергійних заходів для ліквідації розрухи. 21 лютого 1919 року були націоналізовані 2 млини, цегельний і пивоварний заводи, лісний склад, власники яких втекли з білогвардійцями. 6 квітня 1919 року конфісковано рудник Софонова. На всіх рудниках району створювалися контрольні комісії та робітничі правління. Щоб забезпечити рудники кріпильним лісом, раднаргосп реквізував усі лісові матеріали на приватних складах. Завдяки трудовому героїзмові гірників зріс видобуток вугілля в районі. Виробіток одного робітника, зайнятого на шахтах району, у березні 1919 року досягав 351 пуда вугілля, тоді як у березні 1918 року він становив 312 пудів.
З метою поліпшення медичного обслуговування населення та боротьби з епідеміями відкрили лазарет, аптеку, лікарню, діяла надзвичайна санітарна комісія. Відділ народної освіти Гришинської Ради організував позашкільні заняття з дітьми, налагодив роботу шкіл, лікнепу, драмгуртків, націоналізував кінотеатр «Колізей». 9 березня 1919 року відбувся районний з’їзд шкільних працівників, делегати якого вітали Радянську владу і схвалили декрет про відокремлення церкви від держави і школи від церкви.
Але радянське і господарське будівництво у Гришиному було перервано наступом денікінських полчищ, які 29 травня 1919 року захопили селище.
Білогвардійці знову повернули підприємства і землі їх колишнім власникам і запровадили режим військової диктатури. В районі лютували каральні загони. Одному з керівників профспілки гришинських гірників О. В. Печериці озвірілі бандити викололи очі, відрубали шаблями вуха й руки і живцем закопали в землю. За неповними даними, в районі було замордовано і розстріляно близько 1,5 тис. чоловік.
Боротьбу гришинців проти білогвардійців очолила підпільна партійна організація. 4 червня 1919 року бюро Донецького губвиконкому послало в Гришинський район для організації підпільної роботи Л. Смолякова, а згодом Зафронтбюро ЦК КП(б)У відрядило сюди ще групу товаришів. Багато гришинських залізничників, шахтарів, селян, які мужньо відстоювали селище від ворога, пізніше боролися проти денікінців на фронтах громадянської війни. Комісаром бронепоїзда ім. Ворошилова, а згодом «Червоного кавалериста» був слюсар гришинського паровозного депо комуніст І. І. Квиленко. Через деякий час він став комісаром кавалерійської школи Першої Кінної армії.
30 грудня 1919 року Гришине визволила від денікінців 8-а Червонопрапорна кавалерійська дивізія Червоного козацтва. Відразу ж після вигнання білогвардійців політвідділ цієї дивізії утворив Гришинський ревком у складі Малахова, А. П. Семененка та С. Г. Кузнецова. У зв’язку з тим, що Малахов виїхав на фронт, 10 січня 1920 року Донецький губревком затвердив головою ревкому В. К. Широкова. Гришинський ревком керував діяльністю і волосних ревкомів. У березні 1920 року він передав свої повноваження районній Раді робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.
15 січня 1920 року на зборах комуністів Гришиного було обрано тимчасовий районний партійний комітет, а 13 лютого на районній партконференції — постійний райком КП(б)У 3. Член райкому, голова Гришинського відділення Всеукраїнської надзвичайної комісії, член партії з 1904 року М. В. Боровий на IV конференції КП(б)У був обраний делегатом IX з’їзду РКП(б). На 20 лютого 1920 року Гришинська районна партійна організація об’єднувала 16 комуністичних осередків і налічувала 360 членів партії. До 1 вересня 1920 року кількість комуністів збільшилася до 437. Первинних осередків стало 26 (9 рудникових, 11 сільських, 3 міські і 3 військові). Виходила районна газета «Червона біднота», а також бюлетень РАТАУ. Секретарем райкому КП(б)У з квітня 1920 року був П. Ф. Масленко, а з червня — М. Б. Равич.
Партійна організація району мобілізувала трудящих на відбудову зруйнованого господарства. 30 січня 1920 року загальні партійні збори прийняли рішення, що зобов’язувало всіх комуністів та співчуваючих щосуботи після 2-ї години виходити на господарські роботи. У суботнику 20 серпня 1920 року взяло участь 86 чоловік, в т. ч. 56 комуністів. Вони навантажили 12 вагонів рейок і розвантажили 10 вагонів лісу. Під час вседонецького недільника в жовтні 1920 року гришинські шахтарі видали на-гора 14 614 пудів вугілля. Протягом вересня—жовтня 1920 року в районі було проведено 7 суботників, на яких працювали 1384 чоловіка5.
Велику і складну роботу проводили комуністи на селах. У січні 1920 року Гришинський ревком і продком 13-ї армії відрядили у села продовольчих агентів для обліку запасів хліба та фуражу. В липні — серпні в районі на продроботу мобілізували ще 35 чоловік. 30 червня районна партійна конференція ухвалила якнайшвидше провести вибори комітетів незаможних селян. Уже на 1 серпня в районі утворилося 44 КНС. 10 жовтня їх було 54, а на 10 листопада — 1156. КНС взяли на облік весь урожай, допомогли скосити посіви, відведені вдовам і сім’ям червоноармійців. 29 серпня 1920 року відбувся І районний з’їзд комітетів незаможних селян, делегати якого зобов’язалися повністю виконати продрозверстку. Велику допомогу комуністам подавала районна комсомольська організація, створена в 1919 році. 15 січня 1920 року на загальних зборах районної парторганізації затверджено організаційний комітет комсомолу, а 14 березня — бюро повітового комітету. Очолював Гришинський райком та повітком ЛКСМУ М. О. Кудрявцев. У червні 1920 року комсомольська організація району налічувала 200 чоловік, об’єднаних у 11 осередках. Створювалися комсомольські осередки і в селах. З ініціативи політосвітнього відділу комітету комсомолу було відкрито кілька клубів, лікнепів, бібліотеку-читальню, організовано читання лекцій. Успішно пройшли районні конференції молоді, культосвітніх працівників, безпартійних жінок-робітниць. Було також проведено тижні допомоги сім’ям червоноармійців, організовано збирання коштів на користь поранених червоноармійців. Тільки у Гришиному і на двох рудниках зібрали 549 484 карбованці.
Вся політична та господарська робота проводилася в умовах, коли країна ще боролася з інтервентами та білогвардійцями. 8 вересня 1920 року було оголошено запис добровольців на боротьбу проти Врангеля. За перші ж два дні записалося 62 чоловіка, з них майже половина — комуністи 1 2. У 1920—1921 рр. в районі лютували махновські банди. Вони розстріляли і замучили багато сотень людей. Тільки 758 партійних та радянських працівників було вбито в районі. На допомогу трудящим для боротьби з бандитизмом направлялися червоноармійські частини. У червні 1921 року з незаможних селян сформувався добровільний кавалерійський ескадрон. На осінь 1921 року куркульські банди було ліквідовано.
З 1921 року Гришине стало повітовим центром Донецької губернії. У партійній організації повіту налічувалося на той час 321 член і 146 кандидатів у члени партії, в т. ч. 270 робітників і 161 селянин. 21 жовтня 1921 року відбулася Гришинська повітова партійна конференція. Вона цілком схвалила прийняту X з’їздом РКП(б) нову економічну політику.
29 травня і 5 червня 1921 року пройшли дві конференції безпартійної молоді. На початку 1921 року відбулася перша виробнича конференція робітниць та безпартійна конференція жінок-селянок Гришинського повіту. Ці конференції націлили трудящі маси на боротьбу з розрухою.
Великих зусиль вимагало відновлення зруйнованого господарства, особливо залізничного транспорту.
Трудовий героїзм народних мас, нове, соціалістичне ставлення до праці виявлялися у масових комуністичних недільниках та суботниках, які очолили комуністи і комсомольці. Робітники брали локомотиви з т. зв. кладовища паровозів, біля депо, і з великими труднощами (не вистачало металу і запасних частин) ремонтували їх. Лише 18 вересня 1921 року в недільнику на станції взяли участь 378 чоловік, які виконали роботу на 105 768 крб. Регулярно проводилися суботники і недільники на шахтах, розташованих поблизу Гришиного. 7 березня 1921 року було проведено недільник вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка, на якому 180 комуністів протягом 4 годин навантажили 36 тис. пудів вугілля і 11 вагонів лісу. 29 червня гірники організували недільник на честь відкриття у Москві III конгресу Комінтерну. Тільки протягом січня—травня 1921 року у повіті відбулося 57 суботників та недільників.
Труднощі відбудовного періоду поглиблювалися в 1921—1922 рр. тяжким лихом — голодом. З 20 до 27 вересня 1921 року було проведено тиждень допомоги голодуючим Поволжя, під час якого зібрано близько 1,5 млн. крб. і видобуто 17 558 пудів вугілля. Для голодуючих у повіті відкрили 74 їдальні, в яких харчувалися 23 189 дітей і 20 328 дорослих.
У 1922 році у Гришиному, крім підприємств і служб залізничного вузла, були залізнична електростанція, толевий, 2 миловарних заводи, завод газованих вод, 4 державні та кооперативні млини, 2 пекарні, 14 майстерень. Протягом 1921 — 1925 рр. відбудовано паровозне депо, цегельний завод, млини та інші дрібні підприємства міста. Вантажооборот станції Гришине, де працювало понад 1200 робітників, у 1925—1926 році перевищив рівень 1913 року майже в 2 рази. В робочому парку депо було 37 паровозів. Валова продукція 8 цензових підприємств селища, на яких було зайнято 2873 чоловіка, у 1926 році становила 4404,9 тис. крб. На 6 шахтах Гришинського рудоуправління, створеного в 1922 році, на 1 жовтня 1925 року працювало 3045 робітників, а на 1 жовтня 1926 року — 4719 чоловік. В 1925—26 році було видобуто 400 709 тонн вугілля.
Велику увагу питанням розвитку промисловості та сільського господарства приділяла районна парторганізація (з 1923 року Гришине — центр району), яка неухильно зростала. Тільки за ленінським призовом у 1924 році до партії вступили 136 передових робітників та селян району. В їх числі було багато жителів Гришиного. До середини 1925 року партійна організація району налічувала 563 комуністи, в т. ч. 110 жінок. Найбільший у районі осередок транспортників об’єднував 130 комуністів. Комуністи багато зробили для зміцнення громадських організацій району. Комсомольська організація з липня 1921 року до листопада 1925 року зросла з 234 до 713 чоловік. Профспілкові організації району в квітні 1924 року об’єднували 2641 чоловіка, в т. ч. 951 гірника і 911 залізничників.
На кінець, відбудовного періоду селище значно зросло. У 1926 році тут налічувалося 1595 будинків (з загальною житловою площею 55,6 тис. кв. метрів) проти 880 в 1923 році. За даними перепису, проведеного в грудні 1926 року, в селищі проживало 11 377 чоловік. Основну масу дорослого населення (40,5 проц.) становили робітники. Понад 40 проц. жителів селища працювали на транспорті 2. Хоч з 191 торговельного підприємства було 130 приватних, питома вага приватновласників у товарообігу становила лише 22 проц. У селищі працювали пошта-телеграф, телефонна станція, лікарня, амбулаторія, аптека.
Поряд з вирішенням господарських завдань партійні організації і селищна Рада проводили велику роботу щодо підвищення культурного рівня трудящих. Незважаючи на голод і розруху, в 1921 році в Гришиному діяли загальноосвітні курси для дорослих. 120 чоловік вчилися в народному університеті. В 1925 році в селищі Гришиному було 2 семирічні школи, де навчалося 1723 дітей, а також школа робітничої молоді, яку відвідувало 73 учні. В них працювало понад 50 учителів. На трирічних педагогічних курсах ім. К. А. Тімірязєва в 1925 році вчилося 47 чоловік 4. При курсах створили дитбудинок та 2 профтехшколи: навчальні слюсарно-токарні майстерні та дворічну сільгоспшколу, 3 1925 року для підготовки слюсарів, токарів, верстатників у селищі відкрили школу ФЗН, діяв також будинок робітників-підлітків (інтернат для сиріт). В 1925 році в Гришиному були 2 бібліотеки, лікнеп, 3 клуби, 2 народні театри з драмгуртками, кінотеатр, районний будинок селянина. На підприємствах було створено спеціальні шефські комісії, які допомагали селянам навколишніх сіл у боротьбі з неписьменністю. Члени шефської комісії харчовиків виїздили в село Сергіївну, де організували лікнеп, подарували селянам 5 бібліотечок і прочитали кілька лекцій. Залізничники, які шефствували над селом Гришином, створили для селян курси лікнепу, передплатили газети для сільбуду, учасники художньої самодіяльності виступили з спектаклями та концертами.
В період індустріалізації країни перед партійною організацією та всіма трудящими Гришиного постали нові завдання. Головна увага на шахтах приділялася механізації видобутку вугілля. У відповідь на заклик XVI конференції ВКП(б) розгорнути соціалістичне змагання, гірники Гришинського рудоуправління в 1930 році збільшили видобуток вугілля порівняно з 1929 роком на 29,8 проц., причому механізований видобуток зріс на 137,6 проц. Колективи двох шахт — № 5—6 ім. Димитрова та ім. Шевченка у 1939 році за ударну роботу були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. У жовтні 1931 року на північній околиці Гришиного почалося будівництво великого динасового заводу. Нелегко було будівельникам. Майже все доводилося робити вручну — лопатами, тачками, носилками. Не вистачало житла. Незважаючи на все, через два роки пущено першу чергу заводу. На честь XVII з’їзду партії колектив заводу випустив перші тонни вогнетривів 1 2. В роки другої п’ятирічки значно підвищилася продуктивність праці: якщо в січні 1935 року випуск продукції на одного робітника становив 3,11 тонни, то в липні — 6,5 тонни, а у вересні — 7,33 тонни динасу.