Красноармійськ, Красноармійський район, Донецька область (продовження)
Технічно переозброювався залізничний транспорт місцевого вузла. У травні 1936 року було введене в експлуатацію нове депо. Основною тягловою силою стали потужні паровози серії «ФД», на той час їх було вже 65. Малопотужні паровози використовувались тільки на маневрових роботах. 5 листопада 1935 року стала до ладу нова залізнична лінія Постишеве — Павлоград протяжністю в 114 км, яка давала додатковий вихід донецьким вантажам до Придніпров’я. За прикладом знатного машиніста Слов’янська П. Ф. Кривоноса в депо розгорнувся стахановський рух. Найкращих успіхів у змаганні досягли машиністи С. М. Григоренко, І. П. Цуркан, М. Г. Климов, П. М. Мединський. Середньодобовий перебіг паровоза у 1938 році становив 361,7 км — на 43 км більше, ніж у минулому році. Серед 3092 працівників залізничного вузла на 1 квітня 1938 року 993 були стахановцями, 734 — ударниками.
Зростало населення селища: у 1931 році у ньому проживало 13 796 чоловік, у 1933 — 16 500. 1934 року Гришине назване Постишевим, а з 13 березня 1938 року — містом Красноармійським. У 1939 році тут налічувалося понад 30 тис. чоловік. Напередодні Великої Вітчизняної війни Красноармійське стало значним промисловим містом і залізничним вузлом. Великий обсяг робіт виконували трудящі станції Красноармійське та 8-ї дистанції колії, які обслуговували 312 км однієї з найбільш завантажених залізничних дільниць Донбасу. Динасовий завод щороку виробляв 128 тис. тонн вогнетривів. У місті працювали також районна електростанція, швейна фабрика, цегельний і 2 хлібозаводи, 2 млини, ковбасна фабрика та молокозавод, населення обслуговували промислові та побутові артілі «Металіст», «Спільна праця», «Червона зірка», «Працівник», ім. Рози Люксембург. Діяли фабрика-кухня, чимало магазинів і ларків.
У 1939 році місто мало 3450 будинків з житловою площею 167,5 тис. кв. метрів. Ще у 1934 році було прокладено водопровід, у 1938 його протяжність становила 3,8 км. На той час було 5,3 км забрукованих вулиць і тротуарів, 22 га зелених насаджень. 1940 року медичну допомогу населенню подавали 2 лікарні, 3 поліклініки, З дитячі консультації, пологові будинки та аптеки. Працювали 7 дитячих ясел та садків. Лише за роки другої п’ятирічки в Красноармійському збудовано 3 нові школи, в 1941 році вже було 4 середні, 3 семирічні і 5 початкових шкіл, у яких 250 вчителів навчали більш як 6 тис. учнів. Понад 500 юнаків і дівчат вчилися у педагогічному технікумі. В місті працювали також робітфак медінституту, школи медичних сестер та фабрично-заводського учнівства. Місто мало кінотеатр, 2 робітничі й піонерські клуби, 6 бібліотек.
Успіхи в господарському і культурному будівництві були досягнуті трудящими міста під керівництвом районної партійної організації (в лютому 1940 року налічувала 2345 комуністів), районної і міської Рад. Комсомольська організація району об’єднувала на той час 6228 юнаків і дівчат1. У жовтні 1930 року в місті почала виходити районна газета «Новый Донбасе».
У перші дні Великої Вітчизняної війни сотні трудящих міста і району пішли до лав Червоної Армії. Багато шахтарів стали бійцями 383-ї шахтарської стрілецької дивізії. Мужньо трудилися залізничники Красноармійського, виконуючи важливі завдання щодо перевезення військ, постачання фронту та евакуації людей і майна. Паровозна бригада депо станції Красноармійське в складі машиніста Г. П. Головача, його помічника П. Матвієнка і кочегара Т. Невідомської взялася добровільно вивезти важливі оборонні вантажі, що перебували на одній із прифронтових станцій. Протягом трьох діб, без відпочинку вдень і вночі, під безперервним артилерійським вогнем ворога бригада відправляла залізничні ешелони у тил. В серпні 1941 року колектив поїзда ремонтно-будівельних робіт станції Красноармійське під керівництвом І. Пінчука, незважаючи на безперервні нальоти ворожої авіації, швидко усунув наслідки бомбардувань на станції Павлоград. Протягом 20 годин з лінії було знято 90 пошкоджених вагонів з боєприпасами, а також локомотив, відбудовано 1500 метрів станційних шляхів.
Коли наблизилася лінія фронту, то основне устаткування залізничного вузла і динасового заводу евакуювали в глиб країни. Літні люди, жінки і підлітки вдень і вночі будували оборонні споруди. Підступи до міста захищала 12-а армія Південного фронту, очолювана генералом К. А. Коротєєвим. Сміливо і мужньо бились, обороняючи місто, бійці невеликого загону 109-го стрілецького полку 74-ї стрілецької дивізії, яким командував лейтенант Яловенко.
21 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися у місто. Вони жорстоко розправилися з населенням. Колісного майстра вагонного депо І. Ф. Юровника, машиніста паровоза В. Чорноморця і коваля Б. Рабиновича після жорстоких катувань 21 грудня стратили. У протитанковому рову на західній околиці міста фашисти розстріляли 200 радянських громадян.
Ще до ворожої окупації в районі було створено підпільний райком партії, 5 підпільних партійних організацій та партизанський загін, що налічував 97 бійців. Вже в листопаді підпільники і партизани розгорнули бойові дії. Диверсійна група, до якої належали члени підпільного райкому партії П. В. Горбатков і Ф. С. Гида та ін., у місті та за його межами знищила 17 ворожих автомашин, пустила під укіс військовий ешелон з боєприпасами та продовольством, винищила близько 50 ворожих солдатів і офіцерів. У травні 1942 року підпільники і партизани провели сміливу операцію: вони напали на табір радянських військовополонених, ліквідували охорону і організували втечу 400 чоловік, яких переправили через лінію фронту. У тісному контакті з підпільниками працювала розвідувальна група П. С. Шумка, створена штабом Південного фронту. Двічі на добу патріоти повідомляли по радіо штабові фронту про розташування німецьких військ і складів, про проходження через станцію ворожих ешелонів. Завдяки цьому радянські літаки знищили 80 вагонів з боєприпасами та військовим майном, понад 100 машин і 300 ворожих солдатів.
На початку 1943 року, коли війська Червоної Армії розгорнули бої за визволення Донбасу, командування Південно-Західного фронту створило рухому ударну групу військ у складі 3, 4, 10 і 18-го танкових корпусів та двох стрілецьких дивізій під єдиним командуванням генерала М. М. Попова. Ці війська у взаємодії з сусідніми арміями повинні були стрімким ривком на Красноармійське, Волноваху і Маріуполь перерізати противникові шляхи відступу з Донбасу. Вранці 11 лютого 1943 року Красноармійське зайняли 12-а і 14-а танкові і 3-я мотострілецька бригада 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу генерала П. П. Полубоярова із рухомої групи генерала М. М. Попова. Поява радянських танкістів була цілковитою несподіванкою для ворога. Наші воїни захопили багато полонених і автомашин, на станційних коліях чимало навантажених вагонів і близько 20 паровозів. Енергійну допомогу своїм визволителям подали мешканці міста і місцеві підпільники. Вони висадили в повітря залізничний міст, внаслідок чого важлива залізнична комунікація противника була перерізана. Протягом 10 днів жоден ворожий ешелон не пройшов через станцію Красноармійське.
Та гітлерівці підтягнули сюди нові сили і вже зранку 14 лютого почали безперервні атаки на місто. Гвардійці—танкісти і мотострільці—билися мужньо і героїчно, ні на крок не відступаючи. 15 лютого вони знищили 1500 фашистів, 6 танків, 18 гармат і мінометів, хоча і самі зазнали великих втрат. Ворог відступив 2. Намагаючись будь-якою ціною знову захопити місто, фашисти підвели сюди ще 3 танкові дивізії з районів Костянтинівни і Ростова. Посилила нальоти ворожа авіація. Значна перевага в бойовій техніці і живій силі дала змогу ворогові прорвати оборону радянських частин на флангах і обійти місто зі сходу, півдня і заходу. До останньої хвилини билися гвардійці 12-ї танкової бригади під командуванням полковника Ф. М. Лихачова і 14-ї танкової бригади Героя Радянського Союзу В. І. Шибанкова. Не маючи сил далі обороняти місто, частини корпусу залишили його 23 лютого 1943 року.
Озвірілі гітлерівці вривалися в будинки, проникали в підвали, хапали старих, жінок, дітей і тут же їх розстрілювали. Тоді загинув і керівник підпільно-розвідувальної групи П. С. Шумко. І все ж окупанти не могли поставити на коліна патріотів, які чинили опір і далі. Жителька міста М. І. Калиниченко та багато інших жінок ховали в себе радянських воїнів, що потрапили в оточення, сприяли втечі з таборів, давали їм одяг, взуття, харчі, допомагали переходити лінію фронту. Діяла також патріотична група молоді в складі М. Удальцева, В. Касяна та ін. Зраджена запроданцями, вона була розкрита. Багатьох юнаків та дівчат фашисти розстріляли після звірячих катувань.
8 вересня 1943 року війська Південно-Західного фронту, зломивши опір ворога на підступах до міста та на його околицях, вступили у Красноармійське. Особливо запеклі бої точилися поблизу залізничного вузла. Вибивши фашистів з міста, радянські частини захопили кілька залізничних ешелонів і військових складів, а на аеродромі — 19 ворожих літаків.
Багато жителів міста воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. Прикриваючи переправу на Дніпрі, 4 листопада 1943 року героїчно загинув колишній токар паровозного депо командир зенітної гармати сержант П. Т. Волков. Його обслуга в одному з боїв знищила 3 ворожі літаки. Відважному воїнові посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ще в лютому 1940 року слюсаря В. Ф. Демуру, що проявив виняткову мужність і героїзм у бою з білофіннами, посмертно удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Безстрашним розвідником у роки Великої Вітчизняної війни був Л. О. Гончаров, який захопив у полон 18 «язиків». Він — кавалер ордена Слави трьох ступенів, орденів Червоної Зірки і Вітчизняної війни. Під Сталінградом, на Курській дузі, Віслі та Одері били ворога воїни 199-го гвардійського Червонопрапорного (пізніше Бранденбурзького) артилерійського полку (командир гвардії полковник І. Ф. Жеребцов). Його заступником по політчастині був теж житель Красноармійського, гвардії майор В. І. Орябинський. Героєм Соціалістичної Праці в роки війни став комсомолець І. Я. Сук, він уславив себе на відбудові залізничного моста через Дніпро. Сотні мешканців міста за ратні подвиги на фронтах Вітчизняної війни нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Одразу після визволення міста відновили роботу районний комітет партії, виконкоми районної і міської Рад депутатів трудящих, райком комсомолу та інші організації, які очолили боротьбу трудящих за відбудову народного господарства.
Місто лежало в руїнах. 1827 будинків (з 4064) повністю було зруйновано, в т. ч. 9 шкіл (з 12), всі медичні заклади, дитячі садки, магазини, склади тощо. Великої шкоди було завдано промисловості міста. Виведено з ладу паровозне і вагонне депо, понад 300 км колії, все електрогосподарство і майстерні залізничної дільниці. Були розбиті швейна фабрика, цегельний, динасовий і хлібозаводи, млини, висаджена в повітря районна електропідстанція. Окупанти завдали району збитків більш як на 1 млрд. крб. Фашистські кати стратили в районі 1160 мирних жителів, 724 мешканців вивезли на каторгу до Німеччини. В таборах, розміщених на території району, замучено і розстріляно 13 101 радянського військовополоненого, з них 2826 загинуло від голоду і катувань у таборах самого міста (фашисти організували їх у будинках 3-ї і 4-ї середніх шкіл). Відступаючи, гітлерівці спалили тюрму — згоріло 48 ув’язнених партійних і радянських працівників.
23 жовтня 1943 року районні збори партійно-господарського активу визначили першочергові завдання щодо відбудови зруйнованого міста, залізничного вузла і підприємств. Багато комуністів ще були в армії, тому партійна організація району, яка налічувала до війни 2565 комуністів, тепер об’єднувала всього 222 чоловіка.
Близько 550 жителів щодня працювали на відбудові залізниці. У локомотивному депо відбудували цехи теплого і холодного промивання паровозів. Працюючи по 12—16 годин на добу, трудящі вагонного депо налагодили середній ремонт 150 вагонів щомісяця, шляховики відремонтували мости. Все це забезпечило швидкий рух військових і цивільних вантажів. Достроково відбудували основні шахти району. 1944 року гірники тресту «Красноармійськвугілля» при річному плані 849 тис. тонн видали на-гора понад 1 млн. тонн вугілля.
Комсомольці ще в жовтні 1943 року створили 11 молодіжних бригад, які відроджували шахти. 20 листопада оголошено місячник збирання невикористаного устаткування. Було зібрано 3050 різних інструментів. На початок лютого 1945 року на підприємствах району працювало 40 молодіжних бригад і змін. Самовіддано трудилися молодіжна бригада машиністів підземного електровоза Т. Мосякіної, дівчат-наваловідбійниць, де бригадиром була Ізюмченко, молодіжна комплексна бригада ремонту паровозів, очолювана І. В. Парамоновим. Секретарем комсомольської організації району у ті роки працював В. Ю. Семичастний, тепер перший заступник Голови Ради Міністрів Української РСР.
Трудящі району допомагали також Червоній Армії. Із власних заощаджень вони внесли до фонду оборони — на побудову танкової колони «Визволений Донбас» — 7,5 млн. крб. Ще восени 1943 року, одразу після визволення міста, почалося навчання в 7 школах, а в січні наступного року відновили роботу бібліотеки для дорослих і дітей. Близько 5 тис. мешканців брали участь у відбудові міського кінотеатру. У травні 1944 року кінотеатр уже працював. Комсомольці і молодь відбудували піонерський клуб. У суботниках та недільниках до 1 травня 1945 року взяло участь 6795 чоловік, вони відпрацювали 61 235 людино-днів.
Першу повоєнну п’ятирічку трудящі міста зобов’язалися виконати достроково. Розгорталося соціалістичне змагання паровозних бригад за швидкісне водіння великовагових поїздів, розпочате з ініціативи машиніста комуніста М. І. Васіна. Його паровоз було визнано одним з кращих в СРСР, а самого за багаторічну бездоганну роботу удостоєно у 1951 роді сьомої урядової нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора. П’ятирічний план колектив паровозного депо виконав до 20 жовтня 1949 року, зекономивши 7 млн. крб. Обсяг перевезень у депо зріс більше як у 2 рази, загальний пробіг локомотивів — на дві третини.
Успішно працювали шахтарі тресту «Красноармійськвугілля». У 1950 році вони видобули 3 млн. тонн вугілля (102,8 проц. до плану). У 1947 році відбудовано і введено в дію першу чергу динасового заводу. В геологорозвідувальній партії визначних успіхів досягла бригада старшого бурового майстра К. Ф. Новака. У 1949 році вона першою в Донбасі верстатом, розрахованим на буріння 500-метрової свердловини, пробурила вглиб 830 метрів. За сумлінну багаторічну працю К. Ф. Новака удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
На кінець п’ятирічки значно перевищили довоєнний рівень виробництва швейна фабрика, райпромкомбінат, промартілі «Спільна праця», «Працівник» та інші підприємства місцевої промисловості і кооперації, стали до ладу хлібокомбінат і пекарня. Було також відбудовано залізничну поліклініку та інші медичні заклади. У місті працювали 4 середні, 3 семирічні і 9 початкових шкіл, кінотеатр, міський і піонерський клуби, 21 червоний куток. В 6 бібліотеках налічувалося понад 31 тис. книжок. Значно зросла партійна організація району. У грудні 1950 року вона об’єднувала вже 2 593 члени партії.
Велике промислове будівництво розгорнулось у місті в 50-х роках. 1951 року створено трест «Красноармійськшахтобуд», який почав споруджувати нові шахти у Красноармійському, Селидівському, Добропільському та Олександрівському районах. У вересні 1955 року на базі будівельних управлінь засновано трест «Красноармійськжитлобуд». Йому доручено було здійснювати житлове і культурно-побутове будівництво в Красноармійському, Селидівському і Добропільському районах області.
В день відкриття XXI з’їзду КПРС стала до ладу перша черга Красноармійського заводу великопанельних блоків. 1961 року завод реконструйовано і перейменовано на комбінат великопанельного домобудування. Тепер щорічно він постачає на будівельні майданчики Красноармійська, Добропілля і Селидового деталі 58-квартирних будинків загальною площею 130 тис. кв. метрів. До осені 1957 року закінчено будівництво залізничної дільниці Красноармійське—Павлоград. Напередодні 42-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції на 2 місяці раніше строку завершено електрифікацію залізничної дільниці Ясинувата—Чаплине, а 6 листопада 1959 року зі станції Красноармійське вийшов у рейс перший електровоз. Його повів кращий машиніст депо, депутат обласної Ради комуніст С. Г. Климов, нагороджений за самовіддану працю орденом Леніна.
Технічно переозброювалося локомотивне депо. За роки семирічки паровози майже повністю було замінено потужними електровозами і тепловозами. На 8-й дистанції колії короткомірні рейки замінено 25-метровими (а це удвоє зменшило кількість стиків), дерев’яні шпали — залізобетонними, більш тривкими.
У 1960 році закінчилось будівництво залізниці, що зв’язала Красноармійське з Дубовим і відкрила прямий шлях на Лозову і Харків. Колектив станції Красноармійське 1960 року став одним з ініціаторів об’єднання магістрального і промислового транспорту, він узяв на себе організацію навантажувальних та розвантажувальних операцій на сусідніх станціях Родинське і Добропілля, а також на під’їзних коліях до шахт та інших підприємств. Це дало змогу майже вдвоє скоротити простій вагонів під час вантаження, більш як удвічі підвищити продуктивність праці.
Широко впроваджувалися нова техніка і технологія на динасовому заводі ім. Ф. Е. Дзержинського. Якщо в перші роки роботи (1934—1935) підприємство виробляло лише нормальний і фасонний динас для мартенівських печей, то тепер, крім цих видів продукції, випускає коксові та фасонні вироби, електродинас, хромомагнезитові і магнезитохромитові склепінчасті вироби, цирконієві стакани для пристроїв безперервного розливу сталі тощо. Споживачі красноармійських вогнетривів — металургійні, коксохімічні, машинобудівельні підприємства країни. Продукція заводу йде також до Болгарії, Польщі, Угорщини, Румунії, Югославії, ОАР, Туреччини, на Кубу та в інші країни.
З січня 1963 року Красноармійське стало містом обласного підпорядкування. Було обрано міський комітет КП України, ширші права і нові функції дістала міська Рада депутатів трудящих, яка очолює господарське і культурне будівництво в місті, боротьбу трудящих за виконання державних планів.
Успішне виконання завдань семирічки нерозривно пов’язане з розвитком змагання за звання колективів та ударників комуністичної праці. Першими включились у це змагання робітники колісного цеху вагонного депо. До дня відкриття XXI з’їзду КПРС вони першими в місті удостоєні звання колективу комуністичної праці. Трудящі міста з честю виконали завдання семирічки. За 7 років локомотивні бригади провели 70 585 великовагових поїздів і понад норму перевезли 15 млн. 744 тис. тонн вантажів. Гірники тресту «Красноармійськвугілля» видали на-гора понад план 3671 тис. тонн вугілля. Будівельники тресту «Красноармійськшахтобуд» завдання семирічки виконали майже на 3 місяці раніше строку. В Красноармійському, Добропільському, Олександрівському районах та в м. Селидовому їх зусиллями введено в експлуатацію 8 великих шахт. Продуктивність праці шахтобудівників зросла на 55 проц. Вони одержали 5,5 млн. крб. надпланової економії. Передовому бригадирові прохідників комуністові Г. В. Мовчану за ударну працю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. За визначні виробничі успіхи ордена Леніна удостоєний бригадир монтажників 2-го шахтобудмонтажного управління комуніст І. С. Забуга. Колектив швейної фабрики за семирічку виготовив понад план 139 тис. комплектів дитячих костюмів і одержав 201 тис. крб. прибутку, заощадивши при тому 23 тис. метрів тканини.
Роки восьмої п’ятирічки (1966—1970 рр.) трудящі міста ознаменували самовідданою боротьбою за виконання рішень XXIII з’їзду КПРС, березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, масовим змаганням за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади та 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Використовувалися нові резерви, удосконалювалася технологія, вишукувалися нові шляхи і засоби підвищення рентабельності виробництва. У 1966 році першим у місті на нову систему планування та економічного стимулювання перейшов комбінат великопанельного домобудування. Того ж року шахтобудівники здали в експлуатацію унікальну гідрошахту «Красноармійська № 2» з груповою збагачувальною фабрикою при ній. Вперше у вітчизняній практиці для підіймання з напівкілометрової глибини такого великого видобутку (проектна потужність шахти 4 тис. тонн вугілля щодоби) використано т. зв. ерліфт. Шахту і фабрику зводили не тільки красноармійські шахтобудівники. Велику технічну допомогу їм подавали трудівники багатьох міст нашої країни. З Хабаровська вони одержували потужні турбокомпресори, з Свердловська — унікальні сушильні барабани, з Харкова — електроустаткування, з Сум — високонапірні насоси, з Донецька — металеві конструкції, з Ворошиловграда — грохоти і конвейєри.
Колектив ремонтно-механічного заводу, створеного 1957 року на базі ремонтних майстерень тресту «Красноармійськшахтобуд», у 1966 році освоїв виробництво кранів «ККК-16» вантажопідйомністю 16 тонн. На багатьох пральних машинах, що виробляються в Києві, Харкові, Жданові та інших містах, працюють мотори красноармійського заводу «Електродвигун». На початку 1967 року став до ладу новий багатоповерховий корпус швейної фабрики. Щороку фабрика випускає 1 млн. виробів шерстяного, шовкового, бавовняного дитячого одягу.
Красноармійськ — місто з високо розвинутою багатогалузевою промисловістю. Воно має тепер понад 20 підприємств, де працює більше 9 тис. чоловік.
Тут розташовано також великі будівельні трести: «Красноармійськшахтобуд», «Красноармійськжитлобуд», кілька будівельних управлінь інших трестів, 2 заводи «Буддеталь», на яких зайнято понад 4,5 тис. будівельників. Більш як 2650 чоловік трудиться у двох автобазах і автопарку. Місто має великий залізничний вузол з локомотивним і вагонним депо, станцією, дільницею енергопостачання, дистанціями колії, сигналізації і зв’язку та іншими службами. На підприємствах вузла працює 4 тис. чоловік.
Красноармійськ справедливо називають також і містом шахтарів. Тут живе багато гірників, хоч самих шахт у ньому нема — вони оточують місто півколом із східного та південного боків. Усі вони належать до комбінату «Красноармійськвугілля», що перебуває у місті Новоекономічному. Красноармійські гірники щороку добувають понад 6 млн. тонн вугілля.
Колективи промислових підприємств подають велику допомогу підшефним колгоспам і радгоспам району. Майже всі підприємства міста брали участь у будівництві великого зрошувального водоймища площею 150 га на території колгоспу «Перемога».
Трудящі міста гідно зустріли 50-річчя Великого Жовтня. Достроково виконали план загального обсягу виробництва та зростання продуктивності праці за перші два роки п’ятирічки. В рахунок ювілейного донецького процента вони внесли 670 тис. крб. при зобов’язанні 542 тисячі.
В соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, яке розгорнулося між підприємствами міста, найбільш відзначився Красноармійський ремонтно-механічний завод «Головважбудмеханізація». Його нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Промислові підприємства міста достроково — 5 жовтня 1970 року виконали план восьмої п’ятирічки.
У місті 11,3 тис. будинків, загальна площа їх становить 627 тис. кв. метрів. За семирічку будівельники здали в експлуатацію 47 тис. кв. метрів, 997 будинків спорудили індивідуальні забудовники. Місто перейшло вже далі за автодорогу Донецьк—Київ, яка ще недавно була його межею. На південній околиці виросло впорядковане селище шахтобудівників. В місті — понад 51 км асфальтованих доріг і 58 км брукованих та асфальтованих тротуарів. Водогінна лінія перевищила 80 кілометрів.
Ще в 1954 році з Красноармійського до обласного центру йшов лише один автобус раз на день, а внутрішнього міського автобусного руху зовсім не було. Тепер щодня на 21 маршрут виходять близько 275 комфортабельних машин. Вони перевозять протягом року 20 млн. пасажирів. З Красноармійська можна їхати автобусом до Києва, Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Ворошиловграда, Черкас, Олександрії, Кривого Рога, Жданова та інших міст. В місті 3 автобусні лінії. 1966 року на південно-східній околиці міста споруджено новий міжміський автовокзал із залом для пасажирів, кімнатами відпочинку та іншими службами.
Жителі люблять своє місто і впорядковують його. Зелені насадження становлять тут близько 900 га. В центрі міста — парк культури і відпочинку з літнім кінотеатром, атракціонами, танцювальним і спортивним майданчиками, кімнатами для ігор. Є парк культури і відпочинку в селищі вогнетривників. На 28 га розкинувся парк ім. 40-річчя ВЛКСМ. Поруч закладено ще один парк на честь 50-річчя Радянської влади. Обидва вони зіллються у суцільний зелений масив. Уже зараз високі густолисті дерева стіною обступили каскад ставків, де відкрито водну станцію та пляжі — улюблене місце відпочинку трудящих. Тепер у Красноармійську є два стадіони й будується третій — з футбольним полем, ігровими майданчиками та басейном. Споруджено фабрику хімчистки, будинок побуту, ательє прокату речей, відкрито майстерні побутового обслуговування.
Поліпшується добробут трудящих. Якщо в 1940 році мешканці району мали 371 радіоприймач, то у 1969 році 14 тис. радіоприймачів і 13 тис. телевізорів. 750 родин придбали легкові автомашини.
17 045 трудящих є вкладниками ощадних кас: сума їх вкладів становить близько 9 млн. крб. Значно розширилась мережа торговельних підприємств. Працюють універмаг «Шахтар», 45 продовольчих, 24 промтоварні, 3 книжкові магазини, ресторан, 6 кафе, 8 їдалень.
Ще в 1960 році в Красноармійському побудовано центральну районну лікарню на 400 ліжок, є лікарня для залізничників на 100 ліжок, міська протитуберкульозна на 200 ліжок, міжрайонний онкологічний диспансер, 3 поліклініки, санепідемстанція, 11 медпунктів, 5 аптек, профілакторій на 50 ліжок. Працюють 135 лікарів і 446 чоловік середнього медперсоналу. Серед них терапевт-ревматолог Н. І. Федорова. Диплом лікаря вона здобула у перший день Великої Вітчизняної війни і одразу пішла на фронт. Там стала членом КПРС, за мужність і лікарську майстерність нагороджена орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни 2-го ступеня. Останні 20 років Надія Іванівна працює у Красноармійську, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Для найменших мешканців міста побудовано 8 дитячих ясел на 770 місць та 14 садів-комбінатів на 2 тис. місць.
Протягом післявоєнних років збудовано 6 нових багатоповерхових шкіл із світлими класами і кабінетами, виробничими майстернями. У 4 середніх, 5 восьмирічних, З початкових школах і школі-інтернаті навчається близько 9 тис. дітей. Понад 900 юнаків і дівчат — навчаються у 3 школах робітничої молоді. Всього тут працює 500 учителів. 532 учні і 49 викладачів налічується у педагогічному училищі, директором якого є заслужений учитель школи УРСР Г. О. Манойло. За свою 30-літню педагогічну і громадську діяльність талановитий вихователь молоді нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку», а також медаллю А. С. Макаренка.
Восени 1959 року у місті відкрито загальнотехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема, на якому навчалось 250 студентів. 25 червня 1965 року тут відбувся перший випуск фахівців. 47 робітників, гірничих майстрів, начальників дільниць і відділів красноармійських та сусідніх шахт стали гірничими інженерами. У червні 1966 року цей факультет реорганізовано у філіал Донецького політехнічного інституту. На вечірньому і заочному відділеннях його навчається понад 1,3 тис. студентів. Серед викладачів — 10 кандидатів технічних наук.
У місті є 4 клуби, широкоекранний кінотеатр «Мир» на 520 місць, будинок піонерів, дитяча спортивна школа, станція юних техніків. З 1959 року працює дитяча музична школа-семирічка. На площі ім. Шибанкова споруджено Палац культури ім, В. І. Леніна з спортивним комплексом. На клубних сценах, у червоних кутках підприємств виступає понад 3 тис. учасників художньої самодіяльності. Перше місце на міському фестивалі, присвяченому 50-річчю Радянської влади, зайняв хор колективу трудівників локомотивного депо залізничного вузла.
У 50 бібліотеках налічується понад 400 тис. книг, а це майже втричі перевищує книжковий фонд бібліотек усього району в 1940 році. Крім міської та дитячої, функціонують бібліотеки при навчальних закладах, на шахтах, заводах, клубах.
1940 року трудящі міста і всього району одержували 20,4 тис. примірників газет і журналів, а в 1969-му листоноші приносили передплатникам понад 175 тис. примірників різних періодичних видань. Чотири рази на тиждень виходить у світ міська і районна газета «Маяк» тиражем 20 тис. примірників, видаються багатотиражні газети на 4 шахтах і в одному колгоспі.
У ювілейному 1967 році в місті відкрито народний історико-краєзнавчий музей. Ентузіастами його створення були старі комуністи І. Г. Латинін, І. О. Надєєв, Л. Б. Галіна. Експонати і документи музею розповідають про історію міста, боротьбу гришинських залізничників, шахтарів і селян за Радянську владу, про ратні й трудові подвиги населення у Велику Вітчизняну війну та про успіхи, досягнуті у справі побудови комуністичного суспільства.
У місті споруджено пам’ятники В. І. Леніну і Ф. Е. Дзержинському. Пам’ятники на братських могилах у міському парку культури і відпочинку, у сквері та на привокзальному майдані, меморіальні дошки на будинках та назви деяких вулиць нагадують про роки боротьби за Радянську владу, про людей міста, які віддали своє життя за щастя народу. Одній з площ присвоєно ім’я командира 14-ї гвардійської танкової бригади Героя Радянського Союзу В. І. Шибанкова. Тут же могила полеглого і його бойових соратників.
Комсомольській організації середньої школи № 5, побудованої на одному з місць запеклих боїв гвардійської Кантемирівської ордена Леніна Червонопрапорної танкової дивізії, присвоєно ім’я командира 12-ї танкової бригади Ф. М. Лихачова. Піонерській дружині школи — ім’я знаменитої дивізії, загонам — імена героїв і ветеранів цього з’єднання. Піонери й комсомольці школи зібрали багатий матеріал про бойовий шлях кантемирівців. У Красноармійську проходив зліт червоних слідопитів Москви, Львова, Тернополя, Охтирки, Старобільська, Наро-Фомінська та інших міст. У ньому взяло участь 30 ветеранів дивізії. Тут вони вперше зустрілися після 1945 року. Гвардійці-кантемирівці та жителі міста часто обмінюються делегаціями. Одна з них брала участь у зльоті комсомольців міста, присвяченому 50-річчю Збройних Сил СРСР. На зльоті були посланці міст-героїв Києва, Одеси і Севастополя.
Великі здобутки у господарському та культурному житті досягнуто під керівництвом міської партійної організації. На початок 1969 року вона налічувала 3062 члени партії, об’єднаних у 76 первинних організаціях. Найбільші партійні організації — у локомотивному депо — 353 чоловіка, на динасовому заводі — 305, на швейній фабриці — 110, на станції Красноармійське — 124 чоловіка. Всього на залізничному транспорті працює 741 комуніст.
На всіх ділянках виробництва трудиться молодь та її передова частина — комсомол. В Красноармійській*міській комсомольській організації близько 10 тис. чол., їх об’єднують 142 первинні організації. Визначними державними, громадськими і військовими діячами стали деякі комсомольці 20-х років, уродженці міста і району. Серед них — колишній помічник машиніста паровоза М. В. Голдін, тепер міністр будівництва підприємств важкої промисловості СРСР, колишній слюсар паровозного депо М. К. Холодов— тепер контр-адмірал, доктор військово-морських наук.
Велику організаторську та масово-політичну роботу проводить міська Рада депутатів трудящих. До неї обрано 328 депутатів, у т. ч. 137 жінок. Серед обраних 171 комуніст, 217 робітників, 111 службовців. При міськраді працює 13 постійних комісій, 23 громадські ради мікрорайонів міста. їм постійно допомагає близько тисячі активістів. Громадські ради беруть активну участь у здійсненні загального обов’язкового навчання дітей, організації відпочинку трудящих, у благоустрої та озелененні міста, сприяють поліпшенню діяльності підприємств, навчальних, медичних, культурно-освітніх, торговельних та інших закладів.
Трудівники Красноармійська своєю повсякденною самовідданою працею примножують славу рідного міста.
Л. Д. ВЕЛИЧКО, Г. Ю. ГАЙДУКОВ, І. Г. ЛАТИНІН, Д. А. ПЕРШАК