Новоекономічне, Красноармійський район, Донецька область
Новоекономічне — місто районного підпорядкування, підпорядковане Красноармійській міській Раді депутатів трудящих. Розташоване за 6 км на північний схід від Красноармійська і за 71 км на північний захід від Донецька. Відстань до найближчої залізничної станції Красноармійське — 6 км. Шосейними шляхами місто зв’язане з Донецьком, Костянтинівкою і Красноармійськом. Новоекономічній міській Раді підпорядковані села Світле і Рівне. Населення — 31,4 тис. чоловік.
Історія виникнення й розвитку міста Новоекономічного тісно пов’язана з освоєнням вугільних родовищ в західній частині Донбасу. Ще в середині XIX ст. в околицях села Економічно-Нового (згодом воно стало називатися Новоекономічним) з’явилися невеликі кам’яновугільні шахти місцевих селян і поміщиків. Однак через відсутність залізниці та ринків збуту видобуток вугілля незабаром припинився. Весною 1909 року житель Новоекономічного О. П. Євтухов виявив за 5—6 км від села пласт вугілля завтовшки 70 см. А у 1910 році, одержавши від сільської общини земельну ділянку в 4 десятини, він заклав невелику шахту, яка наступного року дала перше вугілля.
У роки промислового піднесення тут посилилися пошуки нових покладів кам’яного вугілля, розпочалося будівництво шахт. Близька відстань до Катерининської залізниці й станції Гришине сприяли цьому. 1911 року право на експлуатацію вугільних покладів на общинних землях села за орендним договором одержали пайовики Донецько-Грушівського акціонерного товариства, де переважав бельгійський капітал. Вони заклали шахти № 1, 2, 3, 4. Того ж року стала до ладу шахта № 1 (тепер шахта № 1 «Центральна»), на якій працювало 500 чоловік. В 1912—1913 рр. відкриваються шахти № 2, 3, 4, де було зайнято відповідно 150, 300 і 150 чоловік. Трудилася на них переважно біднота з села Новоекономічного, а також прийшлі селяни Курської, Орловської, Рязанської, Казанської та інших губерній. Всі 4 шахти давали щодоби від 150 до 170 тонн вугілля. 1913 року вони об’єдналися в один рудник, найменований Новоекономічним за назвою сусіднього села. Наступного року видобуток вугілля на цих шахтах значно зріс. Так, наприклад, шахта № 1 дала за рік 117 940 тонн вугілля, шахта № 3 — 58 970 тонн. Того ж року на руднику збудовано центральні електромеханічні майстерні, електростанцію, організовано механічне сортування вугілля, прокладено залізничну колію, яка з’єднала рудник зі станцією Гришине.
Важкими були умови роботи і життя шахтарів. Переважала ручна праця, видобуток вугілля у забоях провадився обушком. Вугілля насипалося в санки і саночник поповзом тягнув його із забою до штреку. Потім вагонетками вручну вантаж доставляли до ствола. Робочий день тривав 10—12 годин, а заробляли шахтарі не більше 16—30 крб. на місяць. Велика частина заробітної плати лишалася власникам у вигляді штрафів та інших стягнень. Селище робітників складалося з землянок і казарм, безладно розкиданих навколо шахт, багато шахтарів тулилося по селянських хатках села Новоекономічного. Тільки у 1914 році на руднику спорудили 2 будинки для службовців та адміністрації і 33 будинки для робітників. Амбулаторія з двома фельдшерами містилася у селі. 1915 року на руднику відкрилася трирічна початкова школа, в якій працювало 4 вчителі і навчалося близько 200 дітей шахтарів.
Під час першої світової імперіалістичної війни багатьох робітників забрали до армії, їхні родини залишилися без годувальників. Різке підвищення цін на продукти харчування (з липня 1914 року до червня 1916 року ціни на хліб зросли на 55 проц. на м’ясо — на 120 проц., на сало — на 175 проц.) викликало невдоволення серед робітників рудника, сприяло посиленню серед них антивоєнних настроїв, піднесенню революційного руху.
Звістка про повалення самодержавства донеслася сюди у перші дні березня 1917 року. На руднику відбувся мітинг, учасники якого одностайно висловили солідарність з петроградським пролетаріатом. Агітаційну роботу серед гірників і селян Новоекономічного провадили гришинські більшовики. Вони виступали з політичними доповідями, поширювали серед шахтарів більшовицьку літературу. У квітні 1917 року за активною участю більшовиків обрано рудникову Раду робітничих депутатів, яка підпорядковувалася Гришинській районній Раді робітничих депутатів. Але більшовики ще не мали більшості в Раді.
У липні 1917 року на руднику створюється більшовицька група з 8 чоловік {П. І. Журба, Ф. Г. Бордаус, І. В. Матвеев та ін.); вона входила до Гришинської районної партійної організації. В червні—липні 1917 року виникла місцева профспілка гірників, активну участь у створенні якої брав член рудникової Ради робітничих депутатів Ф. Г. Бордаус.
Довідавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді, робітники шахт № 1 і № 3 на скликаному більшовиками мітингу почали вимагати передачі влади Раді. Під керівництвом більшовиків на руднику поряд з Радою було створено ревком на чолі з І. В. Матвєєвим. Ревком взяв шахти під свій контроль. Власники рудника, які втекли до німецької колонії Шидлово, через своїх агентів влаштовували на шахтах аварії, псували машини та устаткування, намагалися затопити їх. У придушенні опору саботажників велику роль відіграли створені ревкомом органи робітничого контролю, а також рудниковий профспілковий комітет. У грудні 1917 — січні 1918 рр. для охорони шахт і підтримання революційного порядку на руднику створено загін Червоної гвардії. Для його озброєння з багатіїв селища було стягнуто контрибуцію. У лютому 1918 року на рудник приїжджав Артем (Ф. А. Сергеев). Він закликав організувати відсіч австро-німецьким загарбникам, що почали наступ на Україну, та українським буржуазним націоналістам. Шахтарі-більшовики П. ї. Журба, Г. П. Чистяков М. М. Дмитрохін, П. Г. Дягілєв та інші з 265 робітників-добровольців рудника та сусідніх хуторів — сформували ще один червоногвардійський загін, озброїли його гвинтівками, гранатами, кулеметами.
У лютому 1918 року на руднику переобрано Раду робітничих депутатів, до складу якої ввійшли Я. Карнаушенко (голова), С. Уколов і Д. Гусаров (заступники), М. Ливинський, І. Матвеев, П. Макаров та ін., всього 23 чоловіка. При її виконкомі діяли комісії: культурно-освітня, житлова, фінансова та ін. Створено було також економічну раду у складі 6 чоловік. Після укладення Брестського миру Рада послала В. І. Леніну телеграму, в якій говорилося, що Рада робітничих депутатів Новоекономічного рудника висловлює своє повне довір’я Радянській владі і її політиці щодо підписання мирного договору.
В перших числах квітня 1918 року контрреволюційні сили, що переховувались у колонії Шидлово, підняли збройне повстання проти Радянської влади. За 4 дні загони Червоної гвардії, в т. ч. червоногвардійці Новоекономічного рудника, розгромили заколотників. Коли наблизились сюди австро-німецькі окупанти, частину устаткування шахт було вивезено в глиб країни. Водночас евакуювались і родини червоногвардійців. 21-го квітня загін німецьких військ окупував рудник і селище і відновив тут старі порядки. При підтримці українських буржуазних націоналістів окупанти грабували населення, вивозили вугілля, заарештували понад 70 робітників.
Більшовики пішли в підпілля. Наприкінці липня 1918 року шахтарі новоекономічних рудників оголосили дводенний страйк — першими в Донбасі підтримали всеукраїнський страйк залізничників. У жовтні 1918 року багато робітників вступило до партизанського загону, що був сформований з робітників і селян Гришинського району. Революція в листопаді 1918 року в Німеччині, наступ частин Червоної Армії активізували дії партизанів. Німецьких окупантів було вигнано з Гришинського району, в т. ч. і з Новоекономічного. Але на зміну їм прийшли білогвардійці та петлюрівці. Понад два місяці точилася з ними боротьба, лише 20 січня 1919 року війська Червоної Армії і партизанські загони визволили рудник і селище від ворога.
Поновили роботу партійний осередок, профспілка, Рада робітничих депутатів. Але розгортанню господарського і культурного будівництва перешкоджали махновські банди, для боротьби з якими сюди прибули 73-й, 74-й, 75-й полки 9-ї дивізії Червоної Армії. За наказом районного військового комісара колишні партизани влились до 75-го полку. У лютому 1919 року багато робітників шахт № 1 «Центральна» і № 3 поповнили дивізію, якою командував П. Ю. Дибенко. На початку 1919 року Рада робітничих депутатів направила делегацію до Харківського губраднаргоспу для одержання нарядів на постачання хлібом, фуражем та лісом. Уже в травні рудник щодоби видавав на-гора 45 000 пудів вугілля.
29 травня селище Новоекономічне захопили денікінці, але білогвардійський терор не зломив волі робітників і селян. Більшовики Г. А. П’ятикоп, Шевченко, Лисенко та ін. утворили на шахті № 1 «Центральна» підпільну групу, яка зривала плани мобілізації до денікінської армії, влаштовувала диверсії, переховувала шахтарів від переслідувань білогвардійців. Вже у липні робітники поставили вимогу перед підприємцями про підвищення заробітної плати, поліпшення постачання продовольством. На рудник прибув бронепоїзд із загоном карателів. Серед 13 заарештованих підпільників були члени Ради робітничих депутатів більшовики Г. А. П’ятикоп, М. І. Ливинський, Г. І. Самсонов, О. П. Никифоров та ін. Усіх їх після тривалих катувань повісили у Гришиному. За 7 місяців денікінці розстріляли в Новоекономічному 430 гірників.
30 грудня 1919 року 8-а Червонопрапорна кавалерійська дивізія Червоного козацтва, в якій було чимало шахтарів рудника, та Латиська піхотна дивізія визволили селище і рудник від денікінців. Відразу партійний осередок, що налічував 31 комуніста, мобілізував населення на відбудову шахт.
На загальних зборах робітників рудника 4-го квітня 1920 року, на яких були присутні 1500 чоловік, обговорювалися питання про підвищення продуктивності праці, зміцнення трудової дисципліни та ін. Комуністи виступили застрільниками проведення суботників. 1-го травня 1920 року учасники суботника зорали 3 десятини землі і посадили картоплю для дітей-сиріт дитячого будинку. На суботнику 2-го серпня, в якому взяли участь усі комуністи, трудящі відбудовували зруйновані шахти.
Активно допомагали комуністам у всіх справах по відродженню рудника комсомольці і молодь. Комсомольський осередок оформився в січні 1920 року. Налагодженню його роботи сприяв голова Гришинського повітового комітету комсомолу М. О. Кудрявцев. З 1914 по 1919 рік він працював слюсарем на Новоекономічному руднику, тут же вступив у партію, брав участь у громадянській війні. Серед перших комсомольців були молоді гірники М. Клепов, М. Булигін, І. Глазунов, В. Дягілєв, К. Селіванов, Іван і Григорій Баркови, О. Бороздін, І. Андрієнко, Т. Дягілєва та ін. Багато з них із зброєю в руках захищали Радянську владу. Комсомольці допомагали комуністам і в проведенні агітаційно-масової, культурно-освітньої роботи. Вони випускали стінну газету, організували живу газету «Синя блуза». Синьоблузники критикували прогульників, бракоробів, закликали підвищити вуглевидобуток. Виступи комсомольців мали великий успіх.
Багато зробив для відбудови цього вугільного району завідуючий шахтою № 1 «Центральна» Л. О. Макаров, на якій він працював з 1913 року. В роки громадянської війни Л. О. Макаров допоміг врятувати і зберегти устаткування шахти, за що його нагороджено іменним годинником з написом: «Заслуженому шахтареві Донбасу». Одним з найактивніших організаторів відбудови і розвитку шахт рудника був петроградський робітник, член партії з 1913 року Є. Л. Гринько; до 1927 року він очолював Гришинське рудоуправління, контора якого містилася в Новоекономічному.
Гірникам доводилось долати великі труднощі. Не вистачало одягу, взуття, хліба. Становище ускладнювали напади махновських банд. В липні 1920 року одна з них намагалася затопити шахти Новоекономічного, але цьому перешкодили частини 21-ї бригади Червоної Армії. Відбудовуючи рудник, гірники водночас охороняли його від ворожих нападів. За наказом Гришинського повітового військового комісаріату було проведено мобілізацію та запис добровольців на боротьбу з Врангелем. Першими пішли робітники П. І. Бондарев, І. Д. Іллюшин, І. П. Халін, С. І. Симак, Г. М. Дєдов та інші.
Борючись за збільшення вуглевидобутку на шахтах, трудящі рішуче виступали проти прогульників і ледарів. Коли в березні 1921 року шахта № 3 не додала 50 тис. пудів вугілля до плану, загальні збори робітників ухвалили «…оголосити сувору боротьбу проти шкурницьких елементів». Велику роль у налагодженні видобутку вугілля відіграло розширення шахт та оснащення їх технікою, здійснене на початку 20-х років. Стволи шахти № 1 було заглиблено до 217 м, введено в експлуатацію вентилятор головного провітрювання, лебідку на головному уклоні, насоси та інше обладнання з електричним приводом. У 1921—1922 рр. шахта № 3 давала 30435 тонн вугілля на рік, а в 1925—1926 рр. вже — 74022 тонни; шахта № 1 «Центральна» відповідно — 79 642 тонни і 160 151 тонну.
З 1923 року робітниче селище Новоекономічне ввійшло до складу Новоекономічного району з центром у селі Новоекономічному. За даними союзного перепису населення від 15 березня 1923 року, тут мешкало 4592 чоловіка. Того ж року було побудовано 4 тис. кв. метрів житлової площі і технічних споруд. Відкрито початкову і семирічну школи, працювали гуртки ліквідації неписьменності, бібліотеки.
Значну організаторську, політичну і культурно-освітню роботу серед населення проводили комуністи, ряди яких зростали. У 1924 році партійна організація рудника налічувала 38 членів і 38 кандидатів у члени партії, а наступного року — 53 члени і 53 кандидати в члени партії. Комсомольська організація відповідно мала 70 членів і 23 кандидати в члени, а 1925 року вже 123 комсомольці. На шахті № 1 «Центральна» з 1970 працюючих було 1530 членів профспілки, серед них 135 жінок.
Зростала виробнича активність робітників. Ще у 1926 році на руднику з’явилися перші врубові машини іноземних марок, їх ретельно вивчили і освоїли гірники С. Ю. Світлий, що працював тут з 1918 року, М. М. Курбаков та ін. Власними силами вони винайшли навантажувач «качиний ніс», що був певною мірою прообразом сучасного вугільного комбайна. 1930 року С. 10. Світлого удостоєно звання заслуженого шахтаря Донбасу.
В роки першої п’ятирічки на шахтах № 1 «Центральна» і № 3 під гаслом «П’ятирічку — за чотири роки!» розгорнулося соціалістичне змагання, очолили його комуністи і комсомольці. Велику роль у мобілізації колективу рудника на дострокове виконання п’ятирічки відіграла багатотиражна газета «Конвейєр», перший номер якої вийшов 7 березня 1929 року. Газета розповідала про успіхи гірників, критикувала недоліки в роботі.
Діяльно включилися в стахановський рух шахтарські бригади. Гірники Г. Т. Кривохатько, Г. Л. Гуков, Л. Ф. Журба, Ф. 0. Шелгунов, М. І. Василенко систематично перевиконували норми вуглевидобутку в 2—3 рази. Зростали продуктивність праці і заробітки шахтарів. Так, наприклад, середньодобовий видобуток вугілля на шахті № 1 «Центральна» у 1935 році порівняно з 1934 роком зріс з 1400 до 1900 тонн. Підвищилася місячна продуктивність праці робітника. Середньомісячний заробіток робітника цієї шахти у 1934 році становив 195 крб., 1936 — 349 крб. Напередодні війни шахта № 1 «Центральна» щодоби видавала на-гора 2200 тонн вугілля, шахта № 3 — 471 тонну.
Змінювався зовнішній вигляд селища. В центрі його на площі 10 га був великий парк, посаджений ще у 1930 році. На місці колишнього пустиря та звалищ було прокладено широку вулицю з двоповерховими будинками, палацом культури та іншими громадськими спорудами. 1937 року Новоекономічне відвідав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський, який виступив перед трудящими на мітингу. Трудящі селища палко його вітали, а піонери прийняли почесним членом своєї дружини.
У 1938 році Новоекономічне віднесено до категорії міст. До його складу ввійшли населені пункти Ворошиловський, Петровський, Прогрес, Шевченківський, Ясна Поляна, Сахалін № 1, 2 та ін., розташовані навколо шахт. Наступного року тут проживало 17 тис. чоловік. Населення обслуговували 14 магазинів і 6 їдалень. Молоде шахтарське місто мало лікарню на 215 місць, поліклініку, 3 дитячих ясел і 2 дитячих садки на 230 місць. В усіх цих закладах працювало понад 30 лікарів. Щороку трудящі відпочивали і лікувались у здравницях країни. В 1937 році у 4 школах навчалося 3250 дітей шахтарів, на гірничому робітфаці — 225, у медичному технікумі —120, а в гірничопромисловому училищі 700 молодих шахтарів. Тут діяв також робітфак Харківського інституту комуністичної освіти. Всього в місті працювало понад 60 педагогів. Крім палацу культури, трудівників обслуговували 4 бібліотеки, 10 червоних кутків на підприємствах. В гуртках художньої самодіяльності брало участь понад 200 робітників, інженерно-технічних працівників, членів їхніх родин. Місто мало також свій великий колектив фізкультурників та стадіон.
Таким застала Новоекономічне Велика Вітчизняна війна. З перших днів її на фронт пішло багато гірників. До 383-ї стрілецької дивізії, яку сформували в Донбасі, влилося багато жителів міста. Тоді ж створили тут військовий госпіталь, медичний персонал якого укомплектували з місцевих працівників. До серпня цей госпіталь обслуговував військові частини Південного фронту. Коли посилилася загроза окупації Донбасу ворогом, з міста було організовано вивезення на схід шахтних машин й механізмів, евакуювалась і частина населення.
22 жовтня 1941 року місто окупували німецько-фашистські війська. Гітлерівці силоміць зганяли робітників на шахти, примушуючи їх працювати. Для робітників окупанти встановили продовольчу норму — 250 г хліба, змішаного з макухою, а за невихід на роботу позбавляли й цього пайка та жорстоко били. Протягом перших днів окупації фашисти розстріляли 25 робітників шахти № 1 «Центральна», серед них гірничого майстра С. Черникова, наваловідбійника А. Абасова, машиніста врубової машини М. Курбакова та ін. За уникнення від роботи і за відмову назвати прізвища комуністів і робітників, що брали участь у демонтажі шахти, фашисти після нелюдських катувань стратили А. М. Саморханова, Д. А. Самохіна, його дружину Є. П. Самохіну та ін. Для додержання «порядку» гітлерівці тримали у місті два взводи солдатів та до півсотні поліцаїв.
Багато жителів Новоекономічного боролося проти фашистів у партизанських загонах, а ті, хто лишався на шахтах, саботували накази окупантів. Так, наприклад, гірники шахти № 1 «Центральна» затопили 217-й горизонт. В. Д. Середа, яка працювала тут лебідчицею терикону, разом з териконщиком І. О. Кочегаровим організували втечу групи військовополонених, що працювали на шахті. У вагонетках Середа вивезла з шахти 20 чоловік, крім того, влаштувала аварію, внаслідок якої шахта не працювала близько доби. Окупанти заарештували Середу, з в’язниці її визволено з приходом Червоної Армії. ,Сміливо діяли й інші патріоти. Жінка шахтаря Є. Д. Барах врятувала життя 15 бійцям, робітниця шахти М. Д. Касянова — 13 військовополоненим1.
У 1941—1943 рр. окремі комсомольці міста вели підпільну роботу. Це були молоді робітники, вчителі і лікарі з Новоекономічного і Красноармійського. Велику активність проявляли робітники шахти №3 П. Капустін, В. Капустін, Н. Дарко та ін. У лютому 1943 року до них приєднались колишні бійці з Кантемирівської дивізії, що опинилися у ворожому тилу через поранення і були врятовані радянськими патріотами. Молоді патріоти розповсюджували листівки і зведення Радінформбюро, влаштовували втечі полонених, забезпечували їх документами тощо. Вони вчинили аварії на шахтах та в майстернях. У травні 1943 року більшість підпільників було заарештовано і розстріляно, серед них Пилипа і Віктора Капустіних, Н. Дарко та інших.
Багато мешканців міста билися з гітлерівцями на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. Снайпер Г. С. Гапонов знищив 130 ворожих солдатів та офіцерів. Він підготував у своєму полку 30 снайперів, кожен з них мав на своєму рахунку від 10 до 15 вбитих ворогів. 24 березня 1945 року Г. С. Гапонову присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Добровольцем пішов на фронт і з боями пройшов шлях від Сталінграда до Берліна М. О. Александров, колишній секретар партійної організації шахти № 1 «Центральна». За героїзм, мужність і відвагу в боях його теж удостоєно звання Героя Радянського Союзу, а також нагороджено орденами Леніна і Суворова, двома орденами Червоного Прапора та 10-ма іншими урядовими нагородами. У 1945 році під час прориву німецько-фашистських укріплень на річці Одері уродженець Новоекономічного гвардії майор А. О. Дударенко керував артилерійським вогнем дивізіону, чим забезпечив оборону плацдарму на західному березі річки. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
8 вересня 1943 року частини Південно-Західного фронту визволили від ворога Новоекономічне.
За час окупації фашисти зруйнували будівлі підземних машин, надшахтні споруди, навантажувальні бункери, естакади, вентиляційні приміщення, адміністративний комбінат, під’їзні колії і шахтні станції, а також будинки тресту «Красноармійськ-вугілля», палац культури, школи та інше. Лише із затоплених шахт треба було відкачати 3400 тис. куб. м води. Партійні, радянські і господарські органи очолили роботу по відбудові і налагодженню мирного життя. Кадровий шахтар І. Д. Наумов зі своїми синами першим почав працювати на шахті № 1 «Центральна». Вони відбудували кузню, механічну майстерню, виготовили інструменти для піднімання копра, налагодили відкачку води.
У 1944 році шахта видала на-гора перші тонни вугілля.
Широку організаторську роботу серед населення розгорнула в ті дні Рада депутатів трудящих. 13 січня 1944 року вона провела загальні збори дружин воїнів Червоної Армії та інших жінок-активісток. Збори обрали жіночу раду та ухвалили рішення:
«Стати на вахту по відбудові зруйнованих шахт німецькими окупантами, допомагати виконанню та перевиконанню планів видобутку вугілля і цим сприяти остаточному розгрому гітлерівської Німеччини».
23 червня 1944 року на зборах трудящих одного з мікрорайонів міста було ухвалено, щоб кожен мешканець відробив 5 днів на його відбудові. У серпні міськрада розглянула зобов’язання колективу шахти № 1 «Центральна», який вирішив якнайшвидше відновити своє господарство і добитися виконання добових завдань вуглевидобутку.
Водночас міськвиконком дбав про забезпечення населення хлібом, розширення торговельної мережі. Сім’ї загиблих воїнів та інвалідів війни забезпечувалися продуктами харчування, паливом, одягом. Особливим піклуванням були оточені діти-сироти. Колектив шахти № 1 «Центральна» створив дитячий літній табір на 90, а шахти № 3 — на 78 чоловік.
Широко розгорнулася відбудова підприємств та культурно-освітніх закладів міста після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни. В роки першої післявоєнної п’ятирічки партійна організація міста послала на роботу в шахти багато комуністів, комсомольців, безпартійних активістів. 1949 року з 114 членів партії та 210 комсомольців шахти № 1 «Центральна» на підземних роботах було зайнято 242 чоловіка. Щомісяця по 6 тис. тонн вугілля видобував врубмашиніст І. Єфмолаєв. Машиніст врубової машини П. К. Заварза, який за 7 місяців у 1948 році виробив 15 місячних норм, був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Весною наступного року він успішно випробував перший на шахті № 1 вугільний комбайн «Донбас». Потомственого гірника М. В. Білоусова і прохідника С. Г. Щуру за високі показники в роботі тоді нагороджено орденом Леніна. У ті роки на шахтах працювало багато жінок. Багатьом з них за бездоганну роботу присвоєно звання почесного шахтаря. Серед них були машиністи електровоза Є. Л. Шелудько та О. М. Амеліна, вагонниця О. О. Лазебна, плитова К. Ю. Богданова й інші. У зв’язку із завершенням відбудови шахти № 1 «Центральна» та № 3 до Книги пошани шахти занесено імена 58 гірників шахти № 1 «Центральна», понад 200 робітників нагороджено медалями «За відбудову вугільних шахт Донбасу». 227 гірників шахти № 3 удостоєні урядових нагород, у т. ч. ордена Леніна — 47, ордена Трудового Червоного Прапора — 36; 83 робітникам присвоєно звання почесного шахтаря.
Шахти міста оснащувалися новою високопродуктивною технікою. В забоях працювали потужні машини й механізми: вугільні комбайни «Донбас», які звільнили наваловідбійників від ручної праці, породонавантажувальні машини, що полегшували працю прохідників, сучасні електровози. Більшість лав переродилася на графік циклічності, в очисних та підготовчих забоях використовувалося механічне кріплення. Все це допомогло прискорити темпи механічного вуглевидобутку за добу, який у 1951 році порівняно з 1946 роком зріс удвічі. Продуктивність праці робітників підвищилась на 140 проц. Швидко відбудовувалось і саме місто. 1948 року тут жило 22 тис. мешканців, житловий фонд налічував 74 300 кв. метрів. Того року збудовано 10 чотириквартирних будинків, 4 гуртожитки, клуби, для робітників шахти № 3 та інженерно-технічних працівників, їдальню й амбулаторію для гірників шахти № 1 «Центральна». На кінець першої після воєнної п’ятирічки було відбудовано палац культури і лікарню на 250 місць. Працювали 2 середні, 3 семирічні школи і вечірня школа робітничої молоді, гірничопромислове училище та інші навчальні заклади.
Рік у рік трудящі Новоекономічного своєю повсякденною працею зміцнювали економіку міста. За роки семирічки всі три шахти—№ 1 «Центральна», № 1 «Родинська» (заснована в 1953 році), № 3—3-біс видобули 637 тис. тонн вугілля понад план. Якщо в 1959 році вони давали 6825 тонн палива щодоби, то в 1964 році — 8091 тонну. Особливо відзначився колектив шахти № 1 «Центральна», який 1961 року святкував своє п’ятдесятиріччя. За роки Радянської влади з невеликих «мишоловок», як називали шахти в минулому, вони стали потужними підприємствами, озброєними найновішою гірничою технікою. В усіх лавах вугілля добувається комбайнами, впроваджуються високопродуктивні комплекси. На шахті № 1 «Центральна» запроваджено підвісний конвейєр, один з перших в країні. Уже 1966 року середній добовий вуглевидобуток тут становив 4351 тонну, а місячна продуктивність праці робітника — 38,7 тонни.
Успішно працював у роки семирічки молодий колектив шахти № 1 «Родинська». Гірники ще 1955 року перекрили добову проектну потужність шахти на 400 тонн вугілля, а в липні 1964 року вона повністю виконала семирічний план. Добовий видобуток вугілля становив 2487 тонн замість 1500 тонн, передбачених планом. На схід від міста споруджується найбільша в СРСР шахта «Красноармійська-Капітальна». Її закладено в день 95-річчя від дня народження В. І. Леніна, тепер вона є ударною комсомольською будовою. Потужне вугільне підприємство даватиме щодоби 13,5 тис. тонн палива.
Зріс культурно-освітній рівень гірників. Понад третина з них має незакінчену середню, загальну і спеціальну середню освіту, з року в рік збільшується кількість фахівців, що закінчують технікуми і вузи. Якщо 1953 року на шахті № 1 «Центральна» працювало всього 10 інженерів і техніків, то через десять років тут було 45 інженерів і 153 техніки, а в 1968 році — відповідно 88 і 228. У 1963 році шахта була учасницею Виставки досягнень народного господарства в Москві. За успішне освоєння нової техніки її колектив одержав диплом першого ступеня і 47 золотих, срібних і бронзових медалей. За дострокове виконання семирічного плану і успіхи в удосконаленні технології виробництва 14 травня 1966 року шахту № 1 «Центральну» нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Крім того, 58 робітників та інженерно-технічних працівників одержали ордени й медалі. Серед них машиніст комбайна Г. Чернов, бригадири І. Бондарець, П. Красієнко, П. Татаров, В. Денисенко, начальник дільниці Г. Горбунов та ін. Всього на шахті № 1 «Центральна» за самовіддану працю нагороджено орденами і медалями СРСР 780 гірників, з них 60 — орденом Леніна, 106 — орденом Трудового Червоного Прапора.
Важливу роль в успішному виконанні народногосподарських планів відіграє рух за комуністичну працю. В листопаді 1958 року комсомольсько-молодіжна бригада шахти № 5—6 ім. Димитрова тресту «Красноармійськвугілля», очолювана К. А. Севериновим, першою у Донбасі зобов’язалася жити і працювати по-комуністич ному. Робітничі колективи шахт Новоекономічного палко підтримали цей патріотичний почин. За високі показники у праці бригаді С. І. Муравйова, першій на шахті № 1 «Центральна», присвоєно звання бригади комуністичної праці. Наслідуючи почин В. І. Гаганової, начальник дільниці цієї шахти Ф. С. Моргун перейшов працювати на відсталу дільницю. За короткий час він вивів її в передові. Ф.С. Моргуна удостоєно звання заслуженого шахтаря Української РСР. Праця багатьох учасників комуністичного руху відзначена урядовими нагородами, серед них машиніста електровоза, депутата міськради К. В. Новикову 7 березня 1960 року нагороджено орденом Леніна.
До початку 1961 року більшість дільниць і бригад на шахті № 1 «Центральна» завоювали звання комуністичних, а 25 червня 1961 року шахті присвоєно звання підприємства комуністичної праці. Шахта № 1 «Родинська» цього високого звання удостоїлась у 1964 році. Її колектив першим у місті 1962 року запровадив наскрізні добові комплексні бригади. У цьому ж колективі 1962 року народився важливий почин — змагання за збільшення вуглевидобутку шляхом мобілізації внутрішніх ресурсів, ініціатором якого стала бригада В. В. Юркова. Щодоби вона завершувала в лаві півтора циклу. Місячний видобуток комбайном «Донбас» було доведено до 13 тис. тонн. Почин В. В. Юркова підхопили не тільки бригади цієї шахти, але й інші шахти Донецького басейну. В березні 1966 року В. В. Юркова удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Тепер він із своєю бригадою освоює новий високопродуктивний комплекс МК-67. Багато членів бригади поєднують працю із навчанням. В. В. Юрков закінчує заочне відділення Донецького політехнічного інституту. В березні 1969 року його вдруге обрано депутатом обласної Ради депутатів трудящих.
В роки нової п’ятирічки (1966—1970 рр.) широко розгорнулося змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня. Шахти міста видобули 145 тис. тонн вугілля понад план, з них близько половини дала найбільша шахта № 1 «Центральна». ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили колектив цієї шахти пам’ятним Червоним прапором. Готуючи гідну зустріч 100-річчю від дня народження В. І. Леніна, трудівники міста зобов’язалися виконати п’ятирічку до 7 листопада 1970 року. Найбільш відзначився в соціалістичному змаганні на честь Ленінського ювілею колектив шахти № 1 «Центральна», який нагороджений ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів У РСР і Укрпрофради. Цей колектив вже в кінці жовтня 1970 року виконав п’ятирічний план вуглевидобутку. Новоекономічне—місто гірників: з 35 підприємств, установ і організацій більшість безпосередньо обслуговують шахти. Серед них: комбінат «Красноармійськвугілля», центральні електромеханічні майстерні, відділ робітничого постачання, ремонтно-будівельне управління, техпостач, автотранспортне підприємство, хлібозавод.
Зростають ряди робітників у місті. Багато вже зроблено, щоб поліпшити їх житлові умови. У північній частині Новоекономічного виріс цілий житловий масив, всього у місті 6033 будинки. Поблизу міського парку—великий ставок, станція човнів, стадіон. У новому парку — Піонерському — дитяче містечко ігор та розваг.
До послуг населення 38 магазинів, у т. ч. універмаг, 10 їдалень, ресторан «Україна», кафе «Весна». Функціонують підприємства побутового обслуговування.
У місті є лікарня на 400 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, 5 аптек, 9 медпунктів, з них 5 діють під землею. У медичних закладах працює 295 лікарів та працівників середнього медичного персоналу. У 12 дитячих садках і яслах виховується близько 800 дітей. Широкого розмаху набули фізкультура і спорт. Добровільне спортивне товариство «Авангард» об’єднує понад 7 тис. чоловік. На День шахтаря в 1969 році відкрито палац спорту.
Невпинно розвиваються народна освіта і культура. У 9 загальноосвітніх школах навчається 6,5 тис. дітей, працює 319 педагогів. У професійно-технічному училищі 580 чоловік набувають знань і оволодівають гірничими та будівельними професіями. Робітники шахт і майстерень підвищують кваліфікацію в учбово-курсовому комбінаті. В місті працюють також вечірнє відділення Рутченківського гірничого технікуму, курси підготовки до вузів.
Велику культурно-освітню роботу серед населення проводить колектив міського палацу культури. Створений при ньому народний університет має 3 факультети: літератури, охорони здоров’я та педагогічний. Доброю традицією стали вечори трудової слави, урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, свята вулиць і кварталів, посвячення в робітники. У художній самодіяльності беруть участь понад 300 гірників, будівельників, механіків, службовців та їх родин. Працюють оркестри — духовий та народних інструментів, естрадний і хоровий колективи, драматичний і танцювальний гуртки, а також гуртки дитячої художньої самодіяльності. Ще у 1966 році у місті заснована п’ятирічна вечірня музична школа. Вона має класи фортепіано і баяна, де вчиться 120 юнаків і дівчат. Завжди людно у бібліотеках міста, а їх тут близько 20. Найбільша бібліотека при палаці культури налічує понад 33 тис. книг.
Провідну роль в економічному і культурному розвитку Новоекономічного відіграють партійні організації, які є на кожному підприємстві та в багатьох установах і закладах. 1968 року в міській партійній організації налічувалось 1411 комуністів. Вони проводять велику роботу по комуністичному вихованню трудящих. Важливе значення надається пропаганді марксистсько-ленінської теорії. В системі партійної освіти навчається 1044 чоловіка. На всіх трьох шахтах працюють кабінети політичної освіти. Надійним помічником партійних організацій є комсомольські, які об’єднують 3084 юнаків і дівчат. Широкою популярністю серед трудящих користується багатотиражна газета «Шахтер», що видається на шахті № 1 «Центральна».
Велику і різнобічну роботу серед населення Новоекономічного проводить міська Рада депутатів трудящих, у складі якої 126 депутатів. Крім того, 95 мешканців Ново-економічного обрані депутатами Красноармійської міської Ради і 3 — депутатами Донецької обласної Ради. У міській Раді працює 11 постійних комісій: промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку,-благоустрою, охорони здоров’я, народної освіти, соціального забезпечення, охорони природи, комунального господарства і побуту та інші. На кожному підприємстві є ради пенсіонерів, які вирішують питання соціального забезпечення, виховання молоді на революційних, бойових і трудових традиціях. У кожному мікрорайоні є також свої громадські ради. З ініціативи ради пенсіонерів у місті створено бібліотеку на громадських засадах.
За межі району і області сягнула трудова слава молодого гірницького міста. Ще красивішим і упорядкованішим стане воно в недалекому майбутньому. Запорукою цього є його чудові люди, їх гаряче прагнення зробити якомога більше для блага своєї Батьківщини.
М. К. АСТАФ’ЄВА, Б. К. СТЕБЛЬОВ