Макіївка, Донецька область (продовження)
1940 року у 21 лікарні, 10 поліклініках, тубдиспансері, водолікарні, дитячому санаторії, 10 пологових будинках працювало 250 лікарів. У місті було 49 дитячих ясел і 50 дитсадків. Авторитет і повагу населення завоювали такі лікарі, як С. М. Крахмальников, В. Н. Суханов, С. В. Брегман, О. К. Малина, А. Д. Будика. Значно збільшилися державні асигнування на потреби народної освіти. Широко розгорнулося шкільне будівництво. У передвоєнні роки в місті було 93 школи, в т. ч. 35 середніх, 13 — робітничої молоді, а також 4 технікуми (гірничий, педагогічний, металургійний, медичний), 4 робітфаки, 4 гірничопромислові училища, заочний філіал індустріального інституту, музична школа. Всіма видами навчання було охоплено майже 49 тис. чоловік. Великою повагою користувалися педагоги М. І. Бог-данський, О. В. Щемелєв, В. В. Мизько, С. С. Кржемінський, Н. І. Буриченко, О. О. Морев. З 1927 року в місті працював державний науково-дослідний інститут безпеки гірничих робіт і гірничорятувальної справи (МакНДІ). Кількість інтелігенції в Макіївці зросла до 5 тис. чоловік. Питання діяльності культурно-освітніх закладів часто обговорювалося на засіданнях бюро міськкому партії та виконкому Ради депутатів трудящих. На початок 1940 року на заводах і шахтах міста було 40 клубів і палаців культури. Тут працювали 156 гуртків художньої самодіяльності, в яких брали участь 2500 аматорів мистецтва. Дуже тепло зустрічали глядачі виступи ансамблю народних інструментів і драматичного гуртка Палацу культури ім. 118 комунарів шахти «Буроз», якими керували кріпильник шахти П. Лук’яненко і вчителька А. Скоропєхова-Кубарєва. Часто відбувалися вечори, цікаві диспути. До Макіївки приїздили відомі творчі колективи — МХАТ, Московський театр ім. Ленінського комсомолу, Київський театр ім. І. Франка, Донецький драматичний та ін. Жителі міста познайомилися з грою корифеїв радянського театру — А. Бучми, І. Ільїнського, Г. Юри, Н. Ужвій та ін. Книжковий фонд 60 бібліотек перевищував півмільйона томів. Видавалися міська газета «Макеевский рабочий» та 7 багатотиражних заводських і шахтних газет. В них співробітничали головний інженер будівельного управління, учений в галузі термічної переробки палива, згодом член-ко-респондент АН УРСР І. Є. Коробчинський, поет Д. П. Надіїн, інженер металургійного заводу, пізніше відомий письменник, лауреат Державної премії, автор романів «Сталь і шлак», «Закипіла сталь» В. Ф. Попов, поет М. О. Фролов—автор книг «Поэмы о Донбассе», «Донецкая книга» тощо.
На віроломний напад гітлерівських загарбників шахтарі, металурги, хіміки й все населення міста відповіли небувалим трудовим героїзмом. Вони йшли до забоїв шахт, заводських цехів, як на битву’ за вугілля й метал, а після зміни, долаючи втому, будували оборонні споруди та готували підприємства до протиповітряної оборони. З кінця липня й до початку жовтня гірники видобули понад план 50 тис. тонн вугілля. Багато хто виконував по дві норми: одну за себе, другу — за товариша, що пішов на фронт. Тисячі жінок, юнаків і дівчат замінили на заводах та шахтах чоловіків, які стали воїнами Червоної Армії. В липні розгорнувся масовий патріотичний рух по збиранню коштів і теплих речей. Протягом короткого часу макіївці здали до фонду оборони майже 7 млн. крб. і понад 2 тис. теплих речей. За ініціативою партійної організації Старомакіївського коксохімічного і заводу ім. Кірова було організовано виробництво гранат та інших боєприпасів. 50 тис. жителів міста будували оборонні рубежі. 27 липня 1941 року за рішенням бюро міськкому КП(б)У та виконкому міськради було створено винищувальний батальйон у складі 430 чоловік і дві групи сприяння йому. 600 чоловік записалися до загону народного ополчення. Тільки за два перші дні війни 5 тис. комуністів і комсомольців подали заяви про бажання йти на фронт. Почалася евакуація промислових підприємств і населення міста на схід країни.
22 жовтня 1941 року фашистські війська вдерлися до Макіївки. Окупанти відразу ж почали репресії проти комуністів й робітничого активу. 25 жовтня вони розстріляли понад 100 чоловік. Серед них були старший прокатник заводу Д. М. Орлов, профорг блюмінга 1. В. Бойко, народний суддя 1. Ф. Галкін та інші. За час свого хазяйнування фашисти вбили 15 тис. мирних жителів, понад 12 тис. вмерли від голоду й хвороб. У створених на території району 12 таборах для військовополонених було ув’язнено понад 20 тис. чоловік. За вказівкою коменданта міста майора Міллера фашисти умертвили в дитячому будинку 500 дітей, а 637 підлітків 10—14 років вивезли на каторгу до Німеччини.
Для організації підпільної роботи у ворожому тилу Макіївський міськком КП(б)У залишив групу комуністів — І. Кочерова, А. Василенка, М. Мариненка, І. Бойка, А. Вакуленка та ін. Підпільний райком партії на чолі з І. І. Кочеровим і А. Н. Василенком створив кілька патріотичних підпільних груп, які налічували близько сотні чоловік. Найактивнішу роботу вели групи під керівництвом комуністки лікаря Н. Черкаської, комсомольців П. Володченка, А. Переверзева, Є. Яковцева, С. Дерминасова, М. Петухова, М. Монченка, С. Смирнихіна та Г. Холонівця, Р. Дубиніна, Л. Іваненко, Р. Новикова. 3. Алімов, А. Савелков та багато інших розповсюджували зведення Радінформбюро й листівки, збирали продукти, одяг і передавали радянським воїнам, ув’язненим у таборах, пустили під укіс три ворожі ешелони. У лютому 1942 року гестапівці натрапили на слід підпільників і заарештували А. Василенка. Після жорстоких катувань 16 лютого вони розстріляли цього комуніста, вихованця заводу ім. Кірова, активного газетяра. В 1943 році з групами Макіївки встановив зв’язок розвідник Українського штабу партизанського руху П. Колодій. Групи П. Володченка і А. Переверзева рятували радянських людей від фашистської каторги, добували цінні відомості й передавали їх Колодіну. Тільки група П. Г. Володченка підірвала 31 автомашину зі зброєю й одну похідну радіостанцію. Патріоти підпалили німецький учбовий пункт, вбили 25 фашистів. Кілька разів підпільники порушували телефонний зв’язок з іншими містами, переправили через лінію фронту близько сотні радянських солдатів. У цій групі активно діяла завідуюча початковою школою № 62 А. М. Рябініна. На її квартирі відбувалися зустрічі патріотів, зберігалася зброя. Тут же складали тексти листівок та приймали зведення Радінформбюро. Рябініній допомагали її сестра, лікар Євдокія Миколаївна, вчителька Ф. М. Кочерова, дружина секретаря підпільного комітету партії. Але в травні 1943 року на слід патріотів натрапили есесівці. Ф. Кочерову, П. Володченка заарештували і 13 травня 1943 року стратили. Люди робили все, щоб наблизити день визволення. Дружина комуніста Л. І. Уварова, ризикуючи своїм життям, допомогла радянським розвідникам встановити радіозв’язок з фронтом. Колишні гірнячки К. К. Василига та П. М. Лебедева зберегли перехідний Червоний прапор шахти «Ново-Бутівка».
Понад 40 тис. трудівників міста билися з ворогом на різних фронтах війни. 33 з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Це — Б. К. Панченко, Д. М. Адоньєв, В. М. Безцінний, П. У. Моженко, І. Т. Іванов, І. С. Гаврилов та ін. П. С. Рябцев — лейтенант 123-го винищувального батальйону, учасник повітряного тарану над Брестом — загинув смертю хоробрих 31 липня 1941 року. Колишній робітник заводу ім. Кірова В. С. Колесников повторив подвиг М. Гастелло. Відзначився під час визволення Таманського півострова секретар комітету комсомолу заводу ім. Кірова П. П. Марунченко. В нерівному бою він нищив ворога, поки не відмовив кулемет. Важливий плацдарм залишився в руках радянських воїнів. 2 листопада 1943 року Павла смертельно поранили. І досі комсомольці заводу щомісяця записують 15 тонн сталі на рахунок героя.
6 вересня 1943 року після запеклих боїв Макіївку визволили від гітлерівців. Велику мужність виявили бійці одного з полків 54-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї ударної армії під командуванням майора Б. І. Вавіліна. В сквері ім. Жовтня височить гранітний обеліск з вирізьбленими іменами героїв, що загинули, визволяючи місто, а біля підніжжя горить вогонь вічної слави. Через два дні після визволення почали працювати міськком партії та міськрада, які відразу ж накреслили заходи щодо відбудови господарства. Чисельність міської партійної організації становила лише 80 чоловік. На початок жовтня налічувалося вже близько 200 комуністів. Було створено первинні партійні організації на заводах ім. Кірова, ім. Куйбишева, Макіївському коксохімічному і шахтах «Щиглівка», «Ново-Бутівка», ім. Леніна, № 13-біс, «Моспине», «Софія», «Капітальна-Марківка», «Жовтнева». 10 вересня вийшов перший номер міської газети «Макеевский рабочий» — органу Макіївського міськкому КП(б)У та міської Ради депутатів трудящих. Під час фашистської окупації були зруйновані всі підприємства вугільної та металургійної промисловості, які становили основу економіки міста. Гітлерівці перетворили на купу руїн металургійний завод, три коксохімічні й труболиварний заводи, 33 шахти, два хлібозаводи, спалили 49 шкіл, 20 дитячих ясел, 44 дитсадки, 20 клубів, цирк та ін. житлово-культурні й побутові споруди. Загальні збитки, завдані ними місту й селищам, дорівнювали 1 млрд. 631 млн. крб. Значно зменшилася кількість населення — його налічувалося всього 15 тис. Понад 15 тис. погнали в неволю, більше 30 тис. чоловік загинуло на фронті.
Величезну увагу приділяла партійна організація відродженню промислових підприємств. Відбудовувати свій рідний завод ім. Кірова прийшли кадрові робітники доменники П. І. Векличев, О. М. Крутоверцев, сталевари В. В. М’ячин, Ф. Т. Радіонов, Д. М. Романов та інженери, які повернулися зі східних районів, С. І. Тищенко, С. В. Васильєв та інші. 4 жовтня 1943 року стала до ладу перша турбіна, що забезпечувала електроенергією завод і місто. 7 жовтня мартенівська ніч № 2 дала першу в області сталь. Першу плавку провели сталевар Єлисеєв і майстер Мальцев. На кінець 1943 року тут уже працювали чотири мартенівські печі. В мартенівському цеху № 2 висів лозунг «Сталеплавильники Макіївки! Фронт чекає на ваш метал!». Люди не йшли додому, відпочивали в цеху і знову ставали до печі. Велику допомогу макіївцям подавали трудящі Уралу й Сибіру. Робітники Ленінграда надіслали потужний генератор і мотори з написом: «Трудящим Макіївки від робітників та інженерно-технічних працівників Ленінградського заводу «Электросила». Виготовлено під час блокади». Активну участь у відбудові й роботі шахт та заводів взяли жінки. Першими прийшли в забій М. Пскова, М. Липінська, Г. Азарова, Н. Циганкова та ін. Тоді ж зародився рух «Іти в забій сім’ями». Ініціаторами його були 70-річний шахтар І. Я. Олійников, який працював на шахті «Грузька» родинною бригадою — з сином і трьома дочками. Його приклад наслідували й багато інших.
Уже в грудні 1943 року шахтарі тресту «Макіїввугілля» видобули для потреб фронту понад 16 тис. тонн палива. Такі вибійники, як П. Кияшко з шахти «Капітальна-Нульна» та М. Андрюшин з шахти № 41 перевиконували норми більше, ніж у десять разів. А на початок 1944 року стали до ладу великі шахти № 13-біс, «Пролетарська-Крута», № 29, «Грузька». У 1944 році добовий видобуток вугілля становив понад 6 тис. тонн. 15 січня 1944 року дав перший кокс Старомакіївський завод, а до 27-ї річниці Великого Жовтня він досяг довоєнного рівня виробництва. З пуском 22 липня 1944 року домни № 2, потужної трубоповітродувки та електростанції на 5 тис. квт.-год. було завершено відбудову першої черги заводу ім. Кірова з повним металургійним циклом. У грудні кіровці виробили у фонд оборони 10 тис. тонн сталі. Значком «Відмінник соціалістичного змагання» були нагороджені 285 стахановців заводу, в т. ч. І. Г. Коробов, Ф. А. Богатирьов, М. С. Білицький, Г. А. Свєженцев та ін. На початку грудня бюро міськкому розглядало питання «Про відбудову дрібних шахт», тоді ж міськрада ухвалила рішення «Про відбудову підприємств легкої промисловості». Велику масово-політичну роботу серед трудящих проводили 98 агітколективів, лекторська група міськкому партії, що складалася з 25 чоловік.
Поступово відроджувалися медичні та культурно-освітні заклади. До першої річниці визволення міста медичну допомогу населенню подавали 12 лікарень, 4 поліклініки, 17 амбулаторій.
В 36 школах навчалося близько 17 тис. дітей. Діяли 16 клубів, 2 кінотеатри, 11 кіноустановок, 7 радіовузлів.
6—7 січня 1945 року IX міська партійна конференція, делегати якої представляли 2 тис. комуністів, підбила підсумки роботи по відбудові народного господарства. На цей час стали до ладу стан 850, мартенівські печі № 1 та *№2 на заводі ім. Кірова, новокарусельний цех на труболиварному заводі, 33 шахти, які щодоби давали 13 750 тонн вугілля. Вже в 1947 році довоєнного рівня досягли шахти «Пролетарська-Крута», № 14—13, № 13-біс, «Чайкине» та ін. Колектив найбільшої в місті шахти № 13-біс було нагороджено орденом Леніна. Високу продуктивність праці — 300—400 проц. норми показала бригада наваловідбійників шахти «Ново-Моспине», яку очолював фронтовик комуніст Т. Ф. Гришин. Колектив заводу ім. Кірова достроково виконав план 1948 року по всьому металургійному циклу. Стали до ладу доменна й три мартенівські печі, аглострічка № 3, прокатні стани 630, 450, 330—1, 250. Була завершена відбудова аглофабрики. Розгорнувши соціалістичне змагання, достроково завершили п’ятирічку 16 тис. трудящих міста, з яких близько 1000 виконали від 6 до 10 річних норм. Серед них врубмашиніст шахти «Щиглівка» № 1 І. І. Хатченко, вибійник шахти 5—17 І. П. Старовойтов, врубмашиніст шахти «Капітальна-Марківка» Ф. І. Кононихін. 3452 гірники були удостоєні урядових нагород, з них 444 — ордена Леніна. За роки першої післявоєнної п’ятирічки промисловість міста перевищила довоєнний рівень. Випуск валової продукції досяг 104,9 проц. рівня 1940 року. Розгорталося житлове будівництво, понад 3 тис. сімей одержали нові квартири. Велику культурно-масову роботу проводили нові палаци культури Макіївського коксохімічного, труболиварного заводів, шахт № 13-біс і № 1—2.
Трудова й політична активність робітничого класу в боротьбі за виконання п’ятирічного плану знайшла свій вияв у широкому розвитку соціалістичного змагання, у боротьбі за технічний прогрес. Врубмашиніст шахти «Ново-Бутівка» М. Пахоменко став ініціатором збільшення глибини зарубки машини, завдяки чому добовий видобуток у лаві зріс з 150 до 300 тонн, а згодом і до 650 тонн. Трудівники будівельного управління № 15 стали застрільниками змагання за підвищення продуктивності гірничих механізмів. Бригада прохідників М. Кропотова добилася швидкісних методів проходки. Замість планових 55 погонних метрів бригада проходила 111. Першими в Макіївці підтримали чудовий почин М. Я. Мамая водії комбайну «Донбас» на шахті № 13-біс П. Дорошенко, І. Стороженко та С. Лагутін. Вони довели щомісячний виробіток на комбайн до 18 тис. тонн. Комбайнер шахти № 21 комуніст М. П. Кирилюк запропонував відкрити особисті рахунки надпланового вугілля й кожній зміні видавати на комбайн по 5 тонн понад завдання. У 1956 році продуктивність праці*на всіх шахтах Макіївки вже становила 20,8 тонни на робітника.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю гірників. Близько тисячі чоловік було нагороджено орденами й медалями. Начальнику дільниці № 8 шахти № 1—2 Л. Копійці, робітнику очисного забою шахти ім. Леніна Д. Євстратову, бригадиру комбайнової бригади шахти № 8-біс Є. Ковальову, бригадирам прохідників М. І. Тихонову, Ф. Д. Пичкарьову, Д. С. Луговому, Г. Павлюченку, М. Г. Банкову й головному інженеру проходки А. П. Пшеничному було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Великий внесок у технічний прогрес зробили раціоналізатори та винахідники. Лише на заводі ім. Кірова протягом п’ятирічки було впроваджено близько 5,5 тис. пропозицій, які сприяли вдосконаленню виробничих процесів. П. І. Сидоренко — головний енергетик заводу — розробив гідравлічний спосіб добування окалини з заводського ставка. Використання її в шихті доменних печей дало економію в 1 млн. 600 тис. крб. Сталеварові мартенівського цеху № 1 С. Г. Іванову було присвоєно звання кращого сталевара Радянського Союзу, 69 працівників відзначені урядовими нагородами. Орден Леніна одержав машиніст розливної машици В. І. Анисимов, майстер відділу технічного контролю П. В. Бобилєв, підручний розливальника мартенівського цеху № 1 Т. І. Кінцевий, обер-майстер прокатник І. Я. Куликов, начальник зміни І. Б. Цадкін. Будівельники тресту «Ясинівбуд» освоїли виготовлення залізобетонних виробів із застосуванням швидкотвердіючих цементів, що додатково збільшило випуск збірних залізобетонних деталей на 1000 куб. метрів. Продуктивність праці будівельників у 1956 році зросла на 53 проц. у порівнянні з 1945 роком. Взірцем високопродуктивної праці була бригада Героя Соціалістичної Праці П. Давидова. Міська партійна організація використовувала нові форми масово-політичної роботи. В червні 1950 року на шахті ім. Орджонікідзе була створена світлова газета. Згодом такі ж газети з’явилися на інших підприємствах. Великою популярністю користувався серед гірників «Шахтарський телевізор»— одна з форм світлозвукової газети.
Значних успіхів добилися гірники, металурги, будівельники міста в змаганні на честь 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Справжній подвиг здійснила наскрізна комплексна бригада на чолі з молодим робітником М. І. Тихоновим з будівельного управління тресту «Донецькшахтопроходка». Пройшовши 241,1 метра вентиляційного ствола великого діаметра на Макіївській шахті «Бутівська-Глибока», вона встановила новий світовий рекорд. У 1957 році стала до ладу найпотужніша на півдні країни домна № 5. Тривало будівництво великих шахт «Бутівська-Глибока», «Чайкине-Глибока», «Берестівка» № 2, «Ханженкове-Північна», Колосниківська № 2, «Калинове-Східна», коксової батареї та вуглефабрики на Ясинівському заводі (який став до ладу в 1953 році), бетонного заводу. На 27 шахтах були створені комсомольсько-молодіжні бригади, які взяли підвищені зобов’язання. 1957 рік всі робітники ознаменували новими трудовими досягненнями. Врубмашиніст шахти «Грузька-Похила» Б. Долженко достроково виконав п’ятирічний план і з своєю бригадою довів продуктивність врубової машини до 20 тис. тонн на місяць. Доменники заводу ім. Кірова вибороли право називатися кращим доменним цехом Радянського Союзу. За високі показники в роботі 280 металургів міста були удостоєні високих урядових нагород, а старшому вальцювальникові Г. П. Громакову, майстру доменного цеху Д. В. Луніну, майстру прокатного цеху М. І. Хотенкову, машиністу коксовиштовхувача Г. Ф. Глазунову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Велика програма механізації й автоматизації процесів виробництва здійснена в місті за роки семирічки. Провідне місце в боротьбі за механізацію зайняла шахта «Пролетарська-Глибока». Тут все вугілля почали видобувати за допомогою комбайна УМК-1. Колектив підприємства взяв зобов’язання виконати семирічний план за 6 років і в 1965 році перевищити проектну потужність шахти на 30 проц. Завдяки механізації вже в 1964 році продуктивність кожного робітника зросла на 70 проц. у порівнянні з 1958 роком. Бригада 3. Ахмадєєва стала ініціатором створення добових комплексних бригад. Почин гаряче схвалили обласний комітет партії, ЦК КП України та ВЦРПС. Тепер ця форма організації праці дістала повсюдне визнання. Широкого розвитку на підприємствах Макіївки набув рух комплексних бригад винахідників і раціоналізаторів, у роботі яких брали участь інженерно-технічні працівники й передові робітники. У 1961 році тільки на металургійному заводі ім. Кірова 56 творчих бригад розробили та впровадили у виробництво 11 тис. раціоналізаторських пропозицій, що дало величезну економію.
В 1961 році почесне звання колективів комуністичної праці виборювали 107 тис. робітників міста. Колектив Ясинівського коксохімічного заводу вже у 1961 році перевищив рівень продуктивності праці, запланований на 1965 рік. В 1960 році робітники труболиварного заводу ім. Куйбишева відзначили 75-річчя заводу.
На честь цієї дати вопи виробили понад план 7 тис. тонн труб. 38 труболиварників нагороджені орденом Леніна, 54 одержали орден Трудового Червоного Прапора, 395 чоловік — медалі СРСР. У період підготовки до XXII з’їзду партії бригада М. Кирилюка з шахти № 21 виступила з цінним починанням: підвищити продуктивність комбайна й за рахунок цього виконати семирічний план за 5 років. Один день на тиждень колектив працював на зекономлених матеріалах і в 1961 році видав понад план 3170 тонн вугілля. У подарунок з’їздові місто дало країні 55 тис. тонн вугілля, 5 тис. тонн труб і 20 тис. тонн коксу. Заводу ім. Куйбишева було вручено на вічне зберігання червоні прапори обкому партії, облвиконкому й облпрофради. Комплексна бригада «Пролетарської-Глибокої» М. М. Карєва встановила світовий рекорд, пройшовши за місяць 390,1 метра вертикального ствола.
Дедалі більша кількість трудівників міста включалася в боротьбу за технічний прогрес. Начальник прокатного цеху № 2 заводу ім. Кірова інженер Л. П. Стичинський та його товариші по роботі В. Н. Святченко й В. П. Збукарев сконструювали оригінальну машину, яка у потоці прокатного стана автоматично пов’язує бунти дроту. На цю машину придбала ліцензію Англія. Будівельники тресту «Макіївбуд» реконструювали доменну піч № 1. Уперше в нашій країні тут встановили машину для заміни фурм, яка цілком виключає ручну працю. Добова потужність печі збільшилася на 600 тонн чавуну. З першого зливка чавуну після реконструкції відлили меморіальну дошку з написом «Доменну піч №1 здано в грудні 1965 року на честь XXIII з’їзду КПРС». За успішне виконання семирічного плану урядових нагород було удостоєно 557 гірників, 254 металурги, 102 будівельники, 55 транспортників. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно сталеварові В. В. Холявці, старшому горновому М.Д. Розказову, оператору стана А. М. Литвиненко, бригадиру комплексної бригади М. П. Кирилюку, робітнику очисного забою Є. А. Роменському. 11 сталеплавильникам і прокатникам, які виконали семирічний план за 6 років, присвоєно звання заслуженого металурга Української РСР. Колектив заводу ім. Кірова нагороджено орденом Леніна, а шахту «Пролетарська-Глибока» — орденом Трудового Червоного Прапора.
Розгорнувши змагання на честь 50-річчя Радянської держави, до донецького ювілейного проценту макіївці внесли 5186 тонн чавуну, 32 352 тонни коксу, 7845 тонн труб. Чотири квартали підряд колектив кіровців завойовував перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Сталевари мартенівської печі № 1 Герой Соціалістичної Праці В. В. Холявко, В. Нікітенко, М. Коваленко, І. Примін вийшли переможцями у змаганні з сталеплавильниками «Запоріжсталі». Вони вдвічі перевищили продуктивність 200-тонних агрегатів і виплавили 560 тис. тонн сталі. Макіївські сталевари, зробивши вагомий вклад у ті 100 млн. тонн сталі, які одержала Батьківщина, завоювали право взяти участь у ювілейній плавці. На шахтах міста в 1967 році протягом двох місяців було видобуто стільки вугілля, скільки дали всі шахти району за весь 1913 рік. Тільки з надпланового металу, виробленого кіровцями в 1967 році, можна було виготовити близько 4 тис. автомобілів.
За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади пам’ятними червоними прапорами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили завод ім. Кірова, трест «Макіїввугілля», шахту № 12—13 тресту «Красногвардійськвугілля» та професійно-технічне училище № 2. В 1967 році право бути учасниками Виставки досягнень народного господарства СРСР заслужили науково-дослідний інститут техніки безпеки гірничих робіт, заводи ім. Кірова та Ясинівський коксохімічний, шахти «Пролетарська-Глибока» та ім. Бажанова. У порівнянні з 1959 роком кількість учасників руху за комуністичну працю досягла 90 861 чоловіка. До 50-річчя Ленінського комсомолу 201 комсомольсько-молодіжний колектив виконав свої зобов’язання, за що був нагороджений грамотами Міністерства вугільної промисловості УРСР.
Рішенням колегії Міністерства чорної металургії УРСР, Української республіканської Ради профспілок, ЦК ЛКС МУ доменщикам комсомольсько-молодіжної печі ім. Миколи Островського було надано право випустити ювілейну плавку на честь 50-річчя Ленінського комсомолу. Молодіжний колектив виплавив у 1967 році 5400 тонн надпланової сталі. На кінець семирічки питома вага міста в промисловому виробництві республіки становила по виробництву сталі одну восьму, чавуну — одну десяту, труб — близько половини. Щодоби тут видобувається вугілля вдвічі більше, ніж у такій капіталістичній країні, як Канада, і в 14 разів більше, ніж в Італії.
В соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна брав участь 200-тисячний колектив робітників і службовців Макіївки. Бригада сталевара печі № 1 заводу ім. Кірова Героя Соціалістичної Праці В. В. Хол явка вже 25 грудня 1969 року виконала своє зобов’язання — виплавити 580 тис. тонн сталі і взяла нові високі зобов’язання. В рахунок ювілейних зобов’язань макіївці відправили понад плану 2000 тонн чавунних труб, 7,3 тис. тонн коксу, 3,6 тис. пар взуття. Гірники, змагаючись за Макіївський понадплановий мільйон вугілля до дня ювілею В. І. Леніна, видали його 10 березня 1970. До великої дати на підприємствах Макіївки впроваджено 17 тис. рацпропозицій, які дали економії близько 13 тис. крб. За досягнення високих показників у ювілейному змаганні Центральний Комітет КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР та ВЦРПС нагородили Ленінськими ювілейними почесними грамотами колективи Державного Макіївського науково-дослідного інституту техніки безпеки гірничих робіт, шахту «Чайкине-Глибока» № 1. Ленінських ювілейних почесних грамот Центрального Комітету КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської Ради професійних спілок удостоїлися колективи Макіївського ордена Леніна металургійного заводу ім. Кірова та міськмолокозаводу.
Метал, вугілля, кокс, труби, хімічні продукти, вироблені в Макіївці, надходять до більш як 250 міст Радянського Союзу та за його межі — до країн соціалістичного табору, а також в ОАР, Індію, Австрію, Туреччину, Бельгію, Іран, Ірак, Афганістан, Бірму, Судан, Ліван, Цейлон, Ісландію, Японію, Швецію, Італію, Аргентіну.
Яскравим свідченням зміцнення дружби народів нашої Батьківщини є систематичний обмін делегаціями між Макіївкою та іншими містами Союзу РСР. Тільки в 1967 році макіївці приймали робітників Москви і Ленінграда. У тяжкі для ташкентців дні у зв’язку з землетрусом з Макіївки було направлено 5 ешелонів будівельних матеріалів, 20 бригад будівельників. Теплі слова вдячності висловив на мітингу дружби голова виконкому Ташкентської обласної Ради депутатів трудящих депутат Верховної Ради СРСР Е. Т. Шаїтов.
Макіївку відвідали представники 60 країн. Наукові співробітники Макіївського науково-дослідного інституту техніки безпеки гірничих робіт регулярно беруть участь у роботі Ради Економічної Взаємодопомоги. На прохання зарубіжних спеціалістів інститут надіслав свої наукові праці до Англії, Індії, Франції, Італії та ін. країн. Багато науковців виїжджають з Макіївки до зарубіжних країн для подання технічної допомоги, обміну досвідом роботи. Лише в 1968 році з цією метою інженери й робітники побували у МНР, ОАР, Індії, ДРВ, Цейлоні.
Рік у рік місто розширює свої межі. Виросли нові житлові масиви. Лише в одному мікрорайоні — Черемушках, розташованому на 20 га, мешкають 32 тис. чоловік. Щороку місто одержує в середньому 100 тис. кв. метрів житлової площі. Житловий фонд його в 1968 році становив 3,88 млн. кв. метрів (у 1941 році близько 1 млн.). Протягом 1969 і двох місяців 1970 року будівельники здали в експлуатацію 70 тис. кв. метрів, в т. ч. 2 дитячих комбінати, два кінотеатри, два будинки побуту, спортивний корпус, два плавальні басейни. За останні 5 років у Макіївці заасфальтовано 130 тис. кв. метрів вулиць і площ та 41 км шляхів. Місто прикрашають 5 парків, 35 скверів, тисячі дерев висаджено навколо будинків і на вулицях. Створено чудові місця відпочинку з водоймищами площею в 20 га. На деяких обладнані водні станції, туристичні бази. По семи трамвайних коліях курсують 350 вагонів, а на міських і приміських маршрутах — 104 автобуси й 164 таксі. Стала до ладу перша тролейбусна лінія. Трудящих обслуговують 556 продовольчих і 261 промисловий магазин, 218 їдалень, 5 ресторанів і 70 кафе. Поштовий зв’язок здійснюють 50 відділень зв’язку, працює 9 радіовузлів. У 1968 році в порівнянні з 1940 роком кожна сім’я в середньому придбала в 4 рази більше шерстяних тканин, в 20 разів — шовкових, вдвічі — взуття, в 5,5 раза — меблів, у 17 разів — культтоварів. Кожна десята сім’я має холодильник, кожна третя — телевізор і пральну машину, кожна двадцята — піаніно. В особистому користуванні городян понад 6 тис. легкових автомашин, 92 тис. мотоциклів і 2,5 тис. моторолерів (у 1924 році в місті була лише одна легкова машина на металургійному заводі).
В 1969 році населення обслуговували більше тисячі лікарів (на кожні 500 чоловік — 1 лікар). У 31 добре оснащених медичною апаратурою лікарнях — 6310 лікарняних ліжок. Крім того, працює 4 санаторії, 6 санітарно-епідемічних станцій, стоматологічна поліклініка, міська станція переливання крові з п’ятьма підстанціями, 50 аптек, 10 молочних кухонь, 59 дитячих ясел. Є в Макіївці будинок санітарної освіти, 4 фізіотерапевтичні лікарні, 7 профілакторіїв, міський онкологічний диспансер з відділенням, в якому діє друга на Україні установка «Луч». У 120 дитсадках виховується близько 15 тис. маленьких городян. Багато медичних працівників своєю самовідданою працею здобули повагу й любов трудящих. Серед них заслужений лікар УРСР М. Л. Солодка, М. І. Швець, А. К. Русанов, Г. М. Ємець, К.В. Бакулін, О. Д. Соловйова, П. Г. Латишева та ін. Міські колективи фізкультури об’єднані в п’яти спортивних товариствах. У їхньому розпорядженні — 10 стадіонів, у 1955 році створено футбольну команду «Авангард», що виступає в класі «Б».
Кожний четвертий житель міста учиться. Щодня у 102 загальноосвітніх школах сідають за парти 81 262 учні та в 29 школах робітничої молоді — 8251 чоловік. У 4 технікумах (гірничому, педагогічному, будівельному й металургійному) навчаються 6328 чоловік, у медичному училищі — 1045. Трудова молодь здобуває знання в філіалі Донецького політехнічного інституту, створеному 1952 року. За 15 років з його стін вийшло 690 інженерів. Тут на трьох факультетах навчається 3826 чоловік. В 11 профтехучилищах міста налічується 4682 учні. Є 3 музичні школи. У всіх школах працюють 3772 учителів. Багато років присвятили вихованню підростаючого покоління заслужені вчителі школи УРСР А. О. Самборська, Б. В. Конокотін, М. І. Артемова, В. О. Бойко, С. І. Онищук, А. Т. Самара й такі досвідчені педагоги, як А. А. Іваніна, В. Ф. Коробов та багато ін. У 1968 році вчителеві М. Р. Осадчому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
У великому впорядкованому містечку розміщується найбільший у країні науково-дослідний інститут техніки безпеки гірничих робіт. Тут 12 науково-дослідних відділів, кожний з них може вважатися окремим інститутом. Розроблені в інституті безпечні світильники, засоби захисту в разі виникнення аварійних режимів та багато інших засобів безпеки застосовуються не тільки країнами РЕВ, але й багатьма капіталістичними державами. В інституті працюють 1 доктор наук, 1 професор, 75 кандидатів технічних наук, у т. ч. лауреати Державної премії А. М. Котлярський, М. К. Шеллер, П. В. Ковальов, Ф. М. Галаджій. У Макіївці народилися видатні вчені — член-кореспондент Академії наук GPCP, Герой Соціалістичної Праці М. А. Чинекал, хімік-органік, дійсний член Академії наук СРСР О. О. Реутов, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії, доктор технічних наук І. І. Коробов, доктори медичних наук Г. М. Матяшин і О. М. Матяшина. За комсомольською путівкою з шахти «Софія» прийшов до вузу О. Н. Щербань, нині дійсний член Академії наук УРСР. Тривалий час у місті працювали члени-кореспонденти Академії наук УРСР П. П. Карпухін, І. Л. Повх, Г. М. Доленко, Генеральний прокурор СРСР Р. А. Руденко, перший заступник міністра закордонних справ СРСР В. В. Кузнецов, міністр чорної металургії СРСР І. П. Казанець. У дореволюційний час у Макіївці проживали вчені-вугільники Б. І. Бокій та М. М. Черницин.
У місті функціонує філіал Донецького драматичного театру ім. Артема. Тільки в 1968 році 93 тис. трудящих подивилися 180 його спектаклів: «Коли мертві оживають» І. Рачади, «На Івана Купала» М. Стельмаха, «Всім смертям назло» В. Титова та ін. 50 палаців культури і клубів об’єднують 700 колективів художньої самодіяльності з 21 тис. учасників. У день шахтаря в 1966 році у Кремлівському Палаці з’їздів виступали вокальний квартет шахти № 13-біс і працівниця клубу шахти № 6—14 Н. Мацуєва. Ансамбль класичного танцю Палацу культури заводу ім. Кірова на республіканському огляді в 1968 році завоював срібну медаль. Великим успіхом не тільки в місті, а й поза його межами користується вокальний ансамбль «Червона гвоздика» Ясинівського коксохімічного заводу. А самодіяльний цирк Палацу культури труболиварного заводу ім. Куйбишева, що має звання народного, виїздив на гастролі до зарубіжних країн. У кінотеатрах і 48 клубах щомісяця дивляться кінофільми 350 тис. чоловік. У 1969 році став до ладу в мікрорайоні Черемушки кінотеатр на 1000 місць.
Велику роботу проводять палаци культури по запровадженню нових традицій та обрядів. У Палаці заводу ім. Кірова урочисто реєструють шлюби, новонароджених, відбуваються посвячення в робітники, вручають перші паспорти. За заслуги у розвитку культури та успіхи в культурно-освітній роботі в грудні 1966 року директору палацу культури А. Г. Косенку присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Української РСР.
У Макіївці народилися і працювали народні артисти СРСР Л. А. Руденко, Л. Гриценко, народні артисти УРСР Г. Лазарев, Л. Чернишова, К. Силантьев, письменники Олександр Авдеенко, Юрій Чорний-Діденко, Софія Петренко, Віктор Соколов, Володимир Мухін, Костянтин Світличний, Віктор Яковенко, І. Д. Василенко, Володимир Руденко, естонський композитор Ельс Аарне (Ельзе Янківна Паемуру). З робітничої Макіївки у радянську літературу прийшов талановитий співець важкої і мужньої праці гірників, сам колишній шахтар М. С. Анциферов. Його твори, видані у Донбасі та Москві, дістали високу оцінку читачів. З 1930 року в місті видається газета «Макеевский рабочий», а після Великої Вітчизняної війни почали виходити 14 багатотиражних газет. Загальний тираж їх — понад 70 тис. примірників. Населення Макіївки передплачує 637 тис. примірників газет і журналів. У 312 бібліотеках міста — 2,5 млн. книжок. Цікаві матеріали про природу, історію та економіку Макіївки зібрано у філіалі Донецького краєзнавчого музею, який створено силами громадськості до 40-річчя Радянської влади.
Всю діяльність трудящих спрямовує Макіївська міська партійна організація, ряди якої весь час зростають. Ha 1 січня 1969 року в 338 первинних партійних організаціях налічувалося 21 127 комуністів. Делегатами XXIII з’їзду КПРС від Макіївської партійної організації були секретар Макіївського міськкому партії П. О. Пономарьов, штукатур О. В. Ігнатенко, вчителька В. А. Уварова, секретар Кіровського райкому партії Б. І. Буй, сталевар В. В. Холявко, шахтарі І. М. Касьяненко та Ю. С. Горчаков. Думи й почуття макіївців висловив у СВОЄ’ му виступі на з’їзді В. В. Холявко: «Інтереси й прагнення всіх наших поколінь єдині й мета одна — будівництво комунізму в нашій країні». Активними помічниками партійної організації є комсомольці. В 392 молодіжних організаціях налічується 38 575 юнаків і дівчат. 17 міських і районних комітетів профспілки об’єднують понад 200 тис. чоловік.
Партійні, комсомольські організації, міська Рада депутатів трудящих є організаторами роботи в підшефному Старобешівському районі, з яким у макіївців дружба ще з довоєнних років. Зв’язок міста з селом полягає не лише в тому, щоб допомогти механізувати процеси сільськогосподарського виробництва, але й у серйозній масово-політичній та культурно-освітній роботі серед колгоспного селянства. Тільки в 1968 році до Старобешівського району було направлено 100 лекторів і пропагандистів, 25 бригад художньої самодіяльності, укомплектовано книжками 10 бібліотек.
Велику організаторську роботу по розвитку народного господарства, культури, освіти, поліпшенню побуту трудящих проводить міська Рада депутатів трудящих, у складі якої 461 депутат, у тому числі 222 робітники, 189 жінок. Макіївку у вищому органі влади нашої держави — Верховній Раді СРСР — представляють бригадир комбайнової бригади шахти № 21 М. П. Кирилюк і Голова Президії Верховної Ради УРСР О. П. Ляшко; у Верховній Раді УРСР — секретар Донецького обкому КП України П. О. Пономарьов, старший вальцювальник Г. П. Громаков, бригадир штукатурів О. В. Ігнатенко, шахтар М. К. Самардак, начальник комбінату «Донецьк-вугілля» В. С. Тарадайко.
Міська Рада депутатів трудящих затвердила новий перспективний план розвитку Макіївки, за яким побудують музичну школу, палац піонерів, будинок учителя, 8-поверховий готель, великий панорамний кінотеатр. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в місті розбито сквер, де встановлено пам’ятник великому вождю, відлитий місцевими труболиварниками. В найближчі роки буде здійснено другий етап забудови північної та східної частин міста лише 4- і 5-поверховими будинками, зазеленіють дерева 125-гектарного парку, посадженого на честь 50-річчя Великого Жовтня.
Майбутнє Макіївки — це нова, світла сторінка в житті людей праці на благо нашої соціалістичної Батьківщини.
М. Я. ЗАПОРОЖЕЦЬ