Курахове, Мар’їнський район, Донецька область
Курахове (до 1943 року — Курахівдресбуд, до 1956 року Курахівдрес) — місто районного підпорядкування, центр однойменної міської Ради. Розташоване на лівому березі річки Вовчої (басейн Дніпра), за 18 км на північний захід від районного центру Мар’їнки і за 46 км на захід від Донецька, на автомагістралі Донецьк—Запоріжжя. На околиці міста — залізнична станція Роя Донецької залізниці. Населення — 15,6 тис. чоловік. Курахівській міській Раді підпорядковані населені пункти: Іллінка, Нові Терни, Островське, Старі Терни, Степанівна.
Під час розширення території Курахівської ДРЕС в кургані «Велика могила» 1969 року розкопано 18 кочівницьких поховань XII ст., де знайдено кольчугу, кинджал, шаблю, колчан із стрілами. В одному з поховань виявлено скелет коня зі збруєю. Відомості про перші поселення в цій місцевості сягають у глибоку давнину. Річка Вовча, що впадає в Самару, колись була повноводною. Для охорони її як водного шляху запорожці ставили сторожові пости, створювали зимівники, де згодом виникли поселення.
Історія сучасного міста пов’язана з будівництвом Курахівської державної районної електростанції. На території Курахового в 30-х роках були населені пункти: Нові Улакли, Первомайське, Старі Терни, Тівалі. Пізніше до міста приєднано с. Іллінку (стара назва — Шахове) і робітниче селище Рою.
Ще в роки першої п’ятирічки Радянський Уряд прийняв постанову про будівництво нової електростанції в Донецькому басейні. Було вирішено зводити нову ДРЕС на півдні Гришинського району. Вона мала істотно поповнити потужності двох енергосистем півдня Європейської частини СРСР — «Доненерго» і «Придніпровенерго», стати сполучною ланкою між Донбасом і Придніпров’ям — двома великими промисловими центрами півдня України.
У 1933 році «Доненерго» визначило, а 15 серпня наступного року «Головенерго» Наркомату важкої промисловості СРСР затвердило місце майбутньої будови на Вовчій, за 15 км від с. Курахівки. Звідси й назва нинішньої ДРЕС. Будівельний майданчик мав площу 2 тис. га. На цій території тоді було розташовано 5 сіл.
Наприкінці 1934 року Московським і Ленінградським інститутами «Теплоелектропроект» було складено проектне завдання. Потужність станції визначалася в 400 тис. квт. В травні 1935 року «Головенерго» змінило попередній проект, визначивши потужність не 400, а 200 тис. квт. За планом перший турбогенератор ДРЕС мав дати струм у липні 1938 року, а вся електростанція стати до ладу в січні наступного року. Щоб забезпечити станцію водою, річку Вовчу перекривали двома греблями — Іллінською і Терновською. Основним паливом мали бути шлами — відходи вугле-збагачування.
Будівництво ДРЕС оголосили господарсько-політичним завданням першочергової ваги. Для будівельно-монтажних робіт Наркомат важкої промисловості СРСР в травні 1936 року утворив підрядні організації — «Донбасважбуд», «Донбасспецбуд» і «Союзекскавація». Начальником Курахівдресбуду призначено було комуніста В. І. Соколовського.
Влітку того ж року розгорнулося будівництво станції і робітничого селища. Душею будови стала партійна організація, утворена за постановою Донецького обкому КП(б)У 7 червня 1936 року. Першим секретарем її обрали А. П. Бежанову — члена партії з 1917 року, послану сюди ЦК ВКП(б). Щоб зміцнити партійні й комсомольські кадри, обком партії відрядив на будівництво Курахівської ДРЕС також 15 комуністів і 50 комсомольців.
Парторганізація стала ініціатором багатьох цінних починань, що сприяли розвиткові трудової активності будівельників. Вона закликала їх закінчити спорудження Іллінської і Терновської гребель до 20-х роковин Великого Жовтня. Підхопивши цей заклик, робітники розгорнули соціалістичне змагання. Комуністи — електрозварник О. П. Носко, тесляр П. М. Поваляєв, муляр К. Ф. Милюханів, безпартійні — механік С. О. Романенко, шофер О. О. Лідицький, допоміжні робітники брати П. О. і О. О. Правилови виконували по 2—3 норми щоденно. Змагалися між собою ділянки, зміни, бригади. Перша стахановська п’ятиденка, проведена з 25 по 30 червня, завершилася тим, що виробничі завдання здійснили підсобники на 130, а теслярі, муляри та штукатури — на 190 процентів.
Водночас прискорено споруджувалося робітниче селище енергетиків. В серпні 1936 року в перші 3 будинки заселили 130 робітників. Було відкрито лікарню на 28 ліжок, амбулаторію, аптеку. Навчальний рік діти розпочали у новозбудованій школі-семирічці.
Зважаючи на важливість і терміновість спорудження Зуївської ДРЕС, на початку 1937 року роботи на будівництві Курахівської електростанції були тимчасово припинені. Комуністи і комсомольці, провідні спеціалісти, кваліфіковані робітники вирушили на завершення другої черги Зуївської ДРЕС. Туди вивезли також будівельні матеріали і устаткування. Виконавши урядове завдання, робітники Курахівдресбуду повернулися на попереднє місце. В грудні 1937 року тут відновилися роботи.
Велику допомогу будівельникам подавали партія і уряд. ЦК ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР постановою від 20 грудня 1937 року зобов’язали підрядні організації закінчити будівництво першої черги Курахівської ДРЕС у другій половині 1939 року і розпочати експлуатацію двох турбін по 50 тис. квт. Наркомат важкої промисловості СРСР визначив завдання на 1938 рік. Насамперед потрібно було поблизу Первомайського підготувати будівельний майданчик для головного корпусу. «Союзекскавація» в травні 1938 року мала вирити котлован, вибравши 600 тис. куб. метрів грунту.
Відновлена в квітні 1938 року партійна організація Курахівдресбуду (секретар Г. П. Корнієнко) мобілізувала колектив на успішне виконання нового завдання. На пропозицію парткому представників Курахівдресбуду в травні відрядили до Чернігівської та Воронезької областей для набору робочої сили. Згодом на будівництво організовано прибули 450 робітників. Колектив будівельників поповнювався також і за рахунок місцевого населення. В серпні 1938 року тут працювало 2147 робітників. Зросла і партійна організація, яка тоді об’єднувала 60 членів і кандидатів у члени ВКП(б).
Комуністи будови очолили провідні ділянки, були прикладом трудового героїзму. Коли в липні 1938 року почала відставати робота на спорудженні Іллінської греблі, то Ю. Ф. Катранжі, М. 3. Капран, Т. О. Душенко закликали робітників працювати і у вихідні дні. Самі вони перевиконували норми виробітку на 250— 300 процентів.
Цінну допомогу енергетикам подали колгоспники сусідніх сіл. Прибувши на будівництво зі своїм транспортом, 300 селян за 15 робочих днів підвезли для спорудження греблі 2500 куб. метрів каменю. Партком і будком Курахівдресбуду щомісяця відзначали кращі колективи будівельників Червоним прапором.
Бойовим помічником парторганізації був комсомол. Організаційно оформившись у грудні 1937 року, комсомольська організація літом наступного року об’єднувала 125 членів. На чолі з секретарем П. 3. Капран комсомольці працювали безпосередньо на будівельних майданчиках, провадили значну масово-політичну роботу серед робітників. Комсомольська бригада бетонників з 26 юнаків і дівчат, якою керували І. М. Посадський і О. О. Смирнов, виконувала норми на 150—200, ланки арматурників В. М. Паніна і А. І. Канищева — на 270 процентів4.
Постійну допомогу Курахівдресбудові подавала сільська Рада. До 1937 року населені пункти Нові Улакли і Тівалі підпорядковувалися Первомайській сільраді. В січні—лютому 1938 року Первомайське було знесено, а сільраду перейменовано на Курахівдресбудівську селищну Раду. Вона дбала про житла для сімей переселенців, вживала заходів для ліквідації недоліків у торгівлі, громадському харчуванні, обслуговуванні культурних потреб будівельників. Актив Ради по-діловому допомагав прискорити темпи будівництва селища. Навесні 1938 року поновлено забудову центральної частини майбутнього міста енергетиків — Соцмістечка.
З серпня 1938 року бюро Сталінського обкому КП(б)У розглянуло стан будівництва Курахівської ДРЕС і привернуло увагу партійної організації будови до посилення пропаганди передових методів праці, усунення зайвих ланок у керівництві ходом робіт, поліпшення побутового обслуговування робітників; зобов’язав обком комсомолу рекомендувати на будову секретаря комітету ЛКСМУ, мобілізувати щонайменше 100 активістів для постійної роботи на будівництві. Трестові «Донбасваж-буд» доручили забезпечити матеріально-технічне постачання будови.
За почином комуністів було проведено «загальнобудівельний штурмовий тиждень» на спорудженні Іллінської греблі. Виконуючи виробничі завдання на 300 і більше процентів, вони особистим прикладом вели за собою колектив. У листопаді 1938 року розпочато експлуатацію греблі.
Дальшому зростанню продуктивності праці на будові сприяло соціалістичне змагання. Партійна організація розгорнула пропаганду досвіду кращих бригад, дбала про поширення стахановських методів праці. Багатотиражна газета «Ударная стройка» систематично висвітлювала хід змагання. До відкриття XVIII з’їзду ВКП(б) бригада мулярів Я. І. Шевцова в лютому 1939 року на 950 проц. виконала норму кладки каменю під фундамент електростанції.
Ще на початку 1939 року створено було будівельно-монтажний трест і цим об’єднано всі підрядні організації будови. Керуючим тресту призначили досвідченого інженера-енергетика І. П. Карсова.
Партія і уряд постійно допомагали будові кадрами, забезпечували механізацію трудомістких процесів, безперебійне постачання матеріалів і обладнання. 1 липня 1939 року колегія Наркомату електростанцій і електропромисловості СРСР обговорила хід будівництва ДРЕС і додатково виділила для неї 3 екскаватори, 7 автомашин, 5 дробильних установок. 5 серпня того ж року обком партії зобов’язав виконком Сталінської облради послати на будівництво 600 кваліфікованих робітників з інших будов області. Обком комсомолу відрядив сюди 500 юнаків і дівчат.
25 липня 1939 року відбувся зліт стахановців будови. Він підсумував змагання за півроку між колективами Курахівської і Зуївської ДРЕС і ухвалив звернення до робітників та інженерно-технічних працівників: оголосити будівництво електростанції ударним.
Усвідомлюючи свій обов’язок перед Батьківщиною, енергетики добивалися високих показників у праці. Член партії майстер С. Г. Плоткін, механізувавши подачу бетону, домігся значного підвищення продуктивності праці робітників, які зводили фундамент під турбіни ДРЕС. Комсомольська дільниця С. Р. Толстикова на укладанні каменю виконувала понад 3 норми за зміну. Комсомольці В. С. Назаренко і І. А. Лисенко 17 серпня 1939 року дали 10,5 денних норм на заготівлі шпунту для насосної станції.
За трудові успіхи Наркомат електростанцій і електропромисловості СРСР нагородив значками «Відмінник соціалістичного змагання» і Почесними грамотами кращих екскаваторників будови, серед них: Й. П. Галенка, Д. І. Гору, Д. П. Рудя, П. Г. Шевченка, М. В. Удода, Г. І. Псарєва, І. І. Сердюка, М. І. Гриня, Д. І. Шаруна, Д. С. Потапенка, К. І. Горбаня, П. X. Петренка, А. С. Єрмаченка, Д. М. Драчова.
Важливе значення для зростання продуктивності праці і піднесення культурно-технічного рівня будівельників станції мало впровадження у виробництво новітніх досягнень науки й техніки, передового досвіду, всебічний розвиток винахідництва та раціоналізації. Комуністи С. С. Шептала, І. М. Косоковський, Т. В. Гутиря у 1940 році подали 16 раціоналізаторських пропозицій, економічний ефект яких становив 74 тис. карбованців.
Енергобудівники брали активну участь у громадсько-політичному житті ДРЕС. 24 грудня 1939 року на основі нової Конституції СРСР відбулися вибори до Курахівдресбудівської селищної Ради. До Ради було обрано 25 депутатів, в т. ч. 11 комуністів.
Рада та її комісії повсякчас дбали про прискорення темпів будівництва електростанції, про благоустрій робітничого селища, поліпшення охорони здоров’я, освіти і культури. За планом забудови селища під керівництвом парторганізації та селищної Ради було закладено парк на 28 га, споруджено багатоповерхові будинки, створено нові вулиці, проспекти і площі. Такою стала, наприклад, вулиця Мечникова. Тут звели гуртожиток, житловий будинок на 80 квартир, поліклініку, лікарню. На вулиці Пушкіна спорудили середню школу на 880 місць. Виросли також адміністративні будівлі. Влітку 1938 року сюди перевели установи і служби Курахівдресбуду.
Соцмістечко (тодішня назва селища) зростало і впорядковувалося. Наприкінці 1940 року поблизу будови піднялося нове селище — Східне. Тут проклали бруківку, заасфальтували тротуари; на вулицях висадили дерева; до жител було підведено електрику, водопровід, каналізацію. В селищах з’явилися магазини, побутові майстерні, лікарняне містечко. У 1940 році в них проживало 6458 чоловік.
Селищна Рада дбала про школи і дитячі заклади, розширення мережі кіно, клубів, бібліотек, про розвиток фізкультури і спорту.
Влітку 1941 року будівельники ДРЕС готувалися до пуску першої турбіни. Перший турбогенератор Курахівської ДРЕС потужністю в 50 тис. квт дав струм 6 липня, коли вже палахкотіло полум’я Великої Вітчизняної війни.
Тисячі патріотів пішли добровольцями на фронт, вступили у народне ополчення. Коли формувалися дивізії народного ополчення на Донбасі, то курахівці подали понад 300 заяв. Серед перших добровольців-фронтовиків були і робітники-комуністи — С. А. Фалін, І. Д. Рябінкін, І. М. Ситенко, директор середньої школи Н. Є.Іванов. Створювалися загони і групи місцевої протиповітряної оборони, куди вступили 75 курахівців. Вони охороняли ДРЕС, боролися проти ворожих парашутистів-диверсантів, шпигунів.
Коли фронт наблизився, то енергетикам ДРЕС довелося розв’язати винятково складне завдання: не можна було припиняти подачу електроенергії, і водночас обстановка вимагала підготувати обладнання та устаткування станції до евакуації в глиб країни. На допомогу курахівцям прибув загін монтажників із Москви. А тим часом гітлерівці, захопивши Маріуполь, рушили на Сталіно. Дедалі частіше налітала фашистська авіація і на ДРЕС. Проте енергетики за всіх умов демонтували станцію. Устаткування, якого не можна було вивезти, зробили непридатним до експлуатації. Частина робітників виїхала на Урал, решта (близько 100 чоловік), переважно монтажники,— на Зуївську ДРЕС, де вони допомогли демонтувати найпотужнішу електростанцію Донбасу.
Курахівдресбуд гітлерівці захопили 20 жовтня 1941 року. Напередодні пішов на схід останній ешелон з устаткуванням; там були і сім’ї робітників.
Жителі селища, які з різних причин не змогли евакуюватися, чинили рішучий опір окупантам. Залишений Селидівським райкомом партії для підпільної роботи комуніст С. С. Шептала разом зі своїми бойовими товаришами, незважаючи на тяжкі умови відкритої степової місцевості, знаходили своєрідні форми бойової роботи. Учитель І. А. Кочубей переховував у саду радгоспу ім. О. М. Горького, де він один час був за сторожа, двох наших поранених лейтенантів — М. І. Семенова і М. С. Тищенка. Він приносив ліки і харчі аж поки обидва видужали, потім допоміг їм перебратися на схід, до своїх. Після війни гвардії капітан М. І. Семенов приїздив у Курахове до І. А. Кочубея. Це була справді зворушлива зустріч. Багатьом врятувала життя лікар-хірург Г. І. Іванова. Здобувши довір’я окупантів, вона допомагала жителям Курахівдресбуду і навколишніх сіл уникнути відправлення на каторжні роботи до фашистської Німеччини, передавала медикаменти підпільникам.
З перших днів окупації селища почали діяти підпільні партизанські групи. Вони псували телефонний і телеграфний зв’язок ворога, проводили серед населення агітаційну роботу, спрямовану на саботаж заходів окупаційних властей, зокрема на збиранні врожаю та під час вивезення хліба у Німеччину.
Коли паші війська були за 6 км від Курахівдресбуду, то 8 вересня 1943 року партизанські групи, очолювані А. Т. Литвиненком, А. А. Бойком, Є. Г. Клименком, підняли жителів селища і робітників шахти № 38 проти загарбників. Патріоти знищили багато гітлерівців, відбили у них 400 ящиків зі снарядами та інші боєприпаси.
9 вересня 1943 року частини 34-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням гвардії полковника І. А. Максимовича визволили селище. В Соцмістечку вціліли тільки три будинки. Відступаючи, фашисти спалили 4-поверхову середню школу, лікарню, клуб та інші будови. 8 вересня озвірілі гітлерівці загнали у склад пекарні 10 жителів, серед них і Д. І. Утенкова з 12-річним сином Дмитром. Всіх розстріляли. Лише тяжко поранений Дмитро потім вибрався з-під трупів. Збитки, заподіяні ДРЕС і селищу, становили близько 4 млн. крб. На фронті загинуло 506 жителів Курахівдресбуду.
Багато курахівців, що воювали на фронтах війни, відзначено бойовими нагородами. Колишній шахтар Г. О. Агєєв громив інтервентів ще в часи громадянської війни, у Вітчизняну — захищав робітничу Тулу; був комісаром полку народного ополчення; загинув на полі бою. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Від Сталінграда до Праги пройшов фронтовими дорогами командир гармати старший сержант О.О. Сидаш. На його рахункові не один підбитий танк ворога. Радянський уряд нагородив його орденами Слави 3-го і 2-го ступенів, Червоної Зірки і медалями. Всю війну на підводному човні Північного флоту воював старшина 2-ї статті Ф. К. Сидун. Його нагороджено орденом Червоної Зірки і багатьма медалями. Демобілізувавшись, він знову повернувся до роботи на електростанції. Урядових нагород удостоєні також учасники Великої Вітчизняної війни Ф. І. Новаков, М. В. Єршов, М.Д. Глушко, М. І. Шарун, М. А. Влахно, П. К. Чуйко —всього 840 чоловік.
Ще вирувала війна, а вже Державний Комітет Оборони 17 серпня 1943 року зобов’язав партійні, радянські і господарські організації розпочати підготовку для відбудови Курахівської ДРЕС. Трест «Донбасенергобуд» утворив будівельне управління Курахівської ДРЕС на чолі з А. Д. Замисловим, який до війни працював головним інженером цього управління.
Після визволення Курахівдресбуду, другого ж дня, відновила роботу селищна Рада. Виконуючим обов’язки голови виконкому став колишній підпільник С. С. Шептала. Наприкінці жовтня 1943 року відбулися перші партійні збори. Секретарем парторганізації обрали О. Т. Сокуна. Із 113 членів і 76 кандидатів у члени ВКП(б), що були на партійному обліку до війни, залишилося тільки 24 комуністи. Партійна організація і виконком Ради доклали багато зусиль, щоб якнайшвидше відродити електростанцію і селище.
Державний Комітет Оборони постановою від 26 жовтня 1943 року зобов’язав керівників Сталінської області мобілізувати для відбудови електростанцій Донбасу 4400 чоловік, у т. ч. в Селидівському районі — для Курахівської ДРЕС — 300 чоловік, з них 100 кваліфікованих робітників.
День у день ширився фронт відбудовних робіт. Бригада зварювальників, якою керував Г. Ф. Ачкасовий, щомісяця давала по 3 норми; по 2—3 норми- виконувала бригада котломонтажників, керована В. Г. Вихристюком; 130 енергетиків перевищували свої планові завдання. Робітник Н. П. Яковлев під керівництвом інженера М. М. Бінчева опанував складну технологію зварювання стиків труб великого тиску. Майстер Н. С. Добровецький і слюсар-турбінник І. І. Горбунов, навіть не маючи відповідних креслень, удвох склали турбогенератор високої напруги нового типу.
Обласний і районний комітети партії приділяли величезну увагу відродженню ДРЕС, подавали їй повсякденну допомогу. 15 вересня 1945 року бюро Сталінського обкому партії обговорило питання про хід відбудови Курахівської ДРЕС і ухвалило мобілізувати на будівництво станції та селища додатково робітників різної кваліфікації, збільшивши їх чисельність до 1200 чоловік. На ДРЕС відрядили досвідчених будівельників і монтажників, комуністів і комсомольців. Поповнилася партійна організація. Основна маса комуністів трудилася безпосередньо на виробництві. З 185 членів і кандидатів у члени ВКП(б) на будівельних і монтажних роботах працювали 83 чоловіка, на експлуатаційних роботах —70. Вони об’єднувалися в 6 цехових парторганізаціях і 14 партійних групах.
Очоливши соціалістичне змагання енергетиків за дострокову відбудову електростанції, партійна організація домоглася того, що серед будівельників різними формами змагання було охоплено 1562 чоловіка (97 проц. всього колективу). На будові розгорнувся рух за звання бригад відмінної якості; на дільницях виникли стахановські ради по організації, вивченню і поширенню досвіду новаторів виробництва. В стахановських школах, створених на дільницях, підвищували свою кваліфікацію понад 300 робітників. Перед вела бригада колишнього фронтовика, бетонника-комуніста П. С. Бойка. Вона щомісяця виконувала по 3—5 норм. Зразки високопродуктивної праці показала бригада монтажників, якою керував комсомолець Я. Юдін. Спільно зі своїм колективом він закінчив монтажні роботи за 8 днів замість передбачених планом 22. Не відставала від них і бригада електромонтажників М. Яцука, яка систематично виконувала завдання на 260—270 проц. Своєю героїчною працею всі вони запалювали колектив будівельників на нові успіхи по відродженню Курахівської ДРЕС.
Парторганізація ДРЕС разом з селищною Радою водночас дбала і про благоустрій селища. Відновлювалися зруйновані і зводилися нові будівлі. Влітку 1946 року введено в експлуатацію 3300 кв. метрів житлової площі, споруджено дитячі ясла на 80 місць; у жовтні відчинив двері клуб енергетиків на 500 місць.
Поліпшилося побутове обслуговування трудящих: з’явилися магазини і кіоски, їдальні та чайні. Для відпочинку населення обладнали пляж і водну станцію. На вулицях селища висадили близько 15 тис. декоративних дерев і кущів.
Завдяки трудовим зусиллям будівельників і монтажників 12 серпня 1946 року електростанція дала промисловий струм. У березні 1947 року запущено другу турбіну потужністю 50 тис. квт. З пуском цього турбогенератора ДРЕС подвоїла свою потужність — проти довоєнної вона становила 100 тис. кіловат. Центральний Комітет ВКП(б) у телеграмі 9 квітня 1947 року до курахівських енергетиків зазначав: «Ваша самовіддана праця дала змогу швидко подвоїти потужність Курахівської ДРЕС, що має важливе значення для дальшої відбудови і розвитку вугільно — металургійного Донбасу».
Відроджуючи електростанцію, робітники разом з тим підвищували свої професійно-технічні знання, опановували техніку. Недавні землекопи, муляри, штукатури, слюсарі набували нової кваліфікації, ставали до агрегатів. Комуніст М. М. Туреній, демобілізувавшись з армії, починав на будові чорноробом, а згодом став начальником зміни; електрослюсар І. Д. Клименко —машиністом турбіни. За 1946 рік на ДРЕС підготовлено 358 спеціалістів.
Колектив енергетиків у 1948 році здобув першість у всесоюзному змаганні працівників теплових електростанцій. 267 робітників стали стахановцями, імена 95 — занесли на Дошку пошани ДРЕС3. Серед них — штукатури брати М. В. і С. В. Шиліни, муляр І. Т. Волков, екскаваторники П. К. Рижов і В. М. Приходько та інші.
1949 року в селищі збудовано 2517 кв. метрів житла, середню школу на 880 місць, клуб із залами для глядачів і лекційним, приміщенням для бібліотеки. 1950 року споруджено школу фабрично-заводського учнівства.
Центральний Комітет КП(б)У в телеграмі від 17 серпня 1950 року вітав енергетиків з достроковим виконанням плану післявоєнної п’ятирічки — здачею в експлуатацію енергетичних потужностей ДРЕС — і висловив певність, що колектив з честю виконає взяті зобов’язання щодо дальшого розширення електростанції, а також культурно-побутового будівництва у селищі.
Трудівники ДРЕС наприкінці 1951 року вийшли переможцями у змаганні з Зуївською ДРЕС. В грудні 1952 року пущено останній передбачений проектом турбогенератор № 6. Потужність станції зросла у 8 разів проти довоєнної. Наступного року ДРЕС виробила 2 651 343 тис. квт.-год. Електроенергії — більше, ніж царська Росія у 1913 році. Відновлену і розширену електростанцію обладнали потужнішим, ніж до війни, устаткуванням. Вперше в нашій країні тут було змонтовано котли високого тиску, запроваджено генератори з водневим охолодженням і повітряним вимиканням.
Партійна організація, що в 1950 році об’єднувала 217 комуністів, очолила боротьбу за виконання завдань п’ятої п’ятирічки. Партійний комітет ДРЕС утворив лекторську групу з 9 комуністів, 7 комсомольців і 5 безпартійних. За першу половину 1951 року агітколектив провів близько 500 бесід, популяризував передовий досвід новаторів.
На зборах комуністів, робітників та інженерно-технічного персоналу обговорювалися виробничі питання, визначалися завдання дальшого розширення потужностей електростанції. Це також сприяло зростанню трудової активності будівельників і експлуатаційників. Партійна і комсомольська організації створили 37 комсомольсько-молодіжних бригад, які активно включилися в соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічного плану.
Курахівські енергетики достроково виконали семирічку, виробивши понад план 300 млн. квт.-год. енергії. В змагання за комуністичну працю включилося багато трудівників ДРЕС. За право називатися колективом комуністичної праці у 1959 році почали змагатися 13 бригад, 11 змін і вахт — всього 488 чоловік. Першими це звання вибороли бригади — котельного цеху, очолювана І. Й. Проломовим, електроцеху, якою керував А. Ю. Квашин; електролабораторії — Ф. С. Сердюка. Машиніст турбіни, ударник комуністичної праці В. М. Красовський був делегатом XXII з’їзду КПРС.
Завдяки вмілому партійному керівництву, творчій активності трудівників 1965 року електростанції присуджено першість у всесоюзному соціалістичному змаганні і перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР.
З 1969 року розгорнулася велика робота по дальшому розширенню Курахівської ДРЕС. Старі турбогенератори, котли та інше спрацьоване обладнання демонтували. І хоч решта устаткування також потребувала поступової заміни,— все ж енергетики зуміли того року виконати планове завдання на 101,5 проц., що становило 30188 тис. квт.-год. електроенергії. Промисловість Донбасу дістала її завдяки тому, що енергетики перевиконали своє річне завдання. ДРЕС мала від цього 108,6 тис. крб. надпланових нагромаджень.
У дружному колективі енергетиків виросли досвідчені керівники і організатори виробництва. Тут починали свій шлях Є. В. Захарчук, згодом начальник Головцентренергобуду Міністерства енергетики і електростанцій СРСР; А. Д. Замислов — пізніше керуючий трестом «Мосенергобуд»; М. К. Арістов — потім начальник ордена Леніна тресту «Донбасенергобуд». Колишній завідуючий гаражем М. М. Зелінський — нині заступник директора станції, майстер Д. І. Приходько — тепер інженер електроцеху. Відзначаючи успіхи енергетиків, Президія Верховної Ради СРСР указом від 4 жовтня 1966 року нагородила орденами і медалями 13 робітників та інженерно-технічних працівників станції: майстра електроцеху Ф. К. Сидуна — орденом Леніна; колишнього начальника турбінного цеху Д. П. Кожина — орденом Трудового Червоного Прапора.
Трудящі Курахового пишаються не тільки електростанцією, але й іншими промисловими підприємствами, спорудженими їхніми руками. 1948 року завершено будівництво котельно-механічного заводу, проектну потужність якого освоїли в 1954 році. Він випускає баштові крани, ремонтує екскаватори, бульдозери, виготовляє устаткування для циркуляційних водоводів і металеві конструкції для теплових електростанцій. У 1965 році почала діяти киснева станція потужністю 80 куб. метрів на годину. В 1969 році завдяки значному зростанню продуктивності праці, завод виконав виробниче завдання на 109,3 проц., одержавши 35,5 тис. крб. надпланових нагромаджень. На заводі виросли кваліфіковані кадри. Начальником цеху став колишній слюсар А. П. Кузьменко; рядовий ливарник О. І. Коваленко — нині керівник ливарного відділення.
Невпинно нарощує потужності завод залізобетонних виробів. У 1947 році при будівельному управлінні електростанції створено відділ, згодом — комбінат допоміжних підприємств. У 1954 році його реорганізовано на завод будівельних матеріалів. Спочатку був тільки один цех шлакоблоків, а 1958 року завод мав 7 різних цехів. Вперше в СРСР тут опановано технологічним процесом виробництва збірного залізобетону і армопінобетону, в 1968 році — газобетону. Колектив з честю виконував замовлення таких новобудов, як Луганська, Зміївська, Старобешівська, Придніпровська, Новочеркаська та інші електростанції. У 1961 році підприємство перейменовано на завод залізобетонних виробів та конструкцій Міністерства енергетики і електростанцій СРСР. У модернізації його чимала заслуга раціоналізаторів, передовиків виробництва. Новатори І. П. Сухомлинов і М. Г. Лемешко сконструювали згинальний верстат з повітряним приводом; М. Г. Островерх і В. Л. Чернов стенд для вулканізації шлангових електричних кабелів; І. Ф. Іванов удосконалив багато-точкову зварювальну машину. Протягом тільки 1963 року від впровадження раціоналізаторських пропозицій завод заощадив 25,5 тис. карбованців.
У післявоєнні роки став в ряди діючих підприємств бетонний завод, а в 1960 році на повну потужність почав працювати завод мінеральної вати і конструкцій. Тут виробляється високотемпературний . тепло- Вулиця Карла Маркса в Кураховому. 1968 р. ізоляційний матеріал. Включившись у соціалістичне змагання, колектив підприємства у 1968 році здобув першість, яку зберіг за собою і наступного 1969 року. Протягом року продуктивність праці тут зросла на 6,1 проц. Урядове завдання виконано з перевищенням — на 119,3 проц. Внаслідок здобутого успіху завод мав 169 тис. крб. чистого прибутку.
В зв’язку з новим районуванням 22 липня 1966 року Курахове включено до Марийського району; робітниче селище Роя об’єднали з містом. У Рої — база реалізації хлібопродуктів, автоколона, консервний завод, який у своїх 5 цехах виготовляє консерви 25 найменувань. У 1968 році він дав 1138 тис. умовних банок консервів і 100 тис. тонн продукції засолу.
Широко розгортається житлове будівництво. Протягом семирічки будівельники здали в експлуатацію 32 тис. кв. метрів житла. Його фонд за післявоєнні роки порівняно з довоєнним періодом потроєно з перевищенням; 1968 року він становив 97 тис. кв. метрів. У 1965 році почато газифікацію міста. Нині голубе паливо мають понад 2200 квартир.
Центральна площа міста потопає в зелені декоративних дерев і квітів. Тут височить пам’ятник В. І. Леніну. Найбільші вулиці заасфальтовано. Вулиця Карла Маркса виходить до міського парку — кращого місця відпочинку трудящих. За містом — ще один парк, за ним — пляж і чудова річкова далечінь.
У 1968 році жителів Курахового обслуговували 32 магазини, з них — 10 спеціалізованих. Крім того, є 22 сезонні ларки, 8 їдалень, 2 кафе-закусочні, ресторан.
Партійні, радянські та профспілкові організації повсякчас дбають про поліпшення медичного обслуговування населення. В місті —2 лікарні на 85 ліжок, 2 поліклініки, 5 медпунктів па підприємствах і 2 аптеки. В медичних закладах працюють 29 лікарів і 109 чоловік середнього медперсоналу. При електростанції відкрито цілодобовий профілакторій на 25 місць. Лікаря Т. В. Доценко нагороджено орденом «Знак Пошани». У 1968 році на охорону здоров’я трудящих Курахового держава асигнувала 420 тис. крб.— у 1,5 раза більше, ніж у 1959 році.
Для дітей на березі Азовського моря, в Юр’ївці, збудовано 2 піонерські табори, третій — поблизу Бердянська. Для найменших жителів є 2 дитячі садки на 100 місць кожний, такі ж самі ясла і три дитячі комбінати на 420 місць.На подвір’ях житлових будинків споруджено ігрові майданчики для малечі.
В місті — 2 середні, 3 восьмирічні й початкова школи, де навчаються понад 3500 дітей. Більш як 250 молодих робітників і службовців здобувають середню освіту в школі робітничої молоді. У філіалах Всесоюзного заочного енергобудівельного технікуму і Зугреського вечірнього енергетичного технікуму навчаються 760 чоловік. В міському професійно-технічному училищі опановують виробничі професії 400 юнаків і дівчат. У школах міста працюють 205 педагогів. Учителів М. А. Дашкову і Ф. І. Висоту нагороджено орденом «Знак Пошани». Шанують у місті вчителів В. М. Бабашеву, М. В. Дику, В. Ф. Колинка.
Зростає мережа культурно-освітніх закладів. У Кураховому — 5 клубів: один у центрі міста, решта — в робітничих селищах Рої, Іллінці, Нових Тернах, радгоспі «Врубівщик»; у клубі ДРЕС є лекційний зал на 400 місць, широкоекранна кіноустановка; відкрито музичну студію, де навчаються 30 дітей енергетиків. Працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, оркестри народних і духових інструментів. Книжковий фонд бібліотеки 41 тис. томів. Бібліотечна рада організовує зустрічі з письменниками, вечори запитань і відповідей, читацькі конференції.
Колектив добровільного спортивного товариства «Авангард» об’єднує 700 спортсменів, 135 з них — першорозрядники. Понад 30 кубків, здобутих на обласних і міських змаганнях, прикрашають спортивні стенди учбових закладів і прсмислових підприємств.
Мар’їнський райком КП України спрямовує трудящих Курахового на виконання завдань комуністичного будівництва. Виконуючи рішення XXIII з’їзду КПРС, 12 первинних партійних організацій міста, що об’єднуюіь 674 комуністи, розгорнули соціалістичне змагання за успішне здійснення п’ятирічки. Передбачено розширити електростанцію, збільшивши її потужність у 1975 році до 1600 тис. квт. Протягом наступного п’ятиріччя курахівці матимуть додатково 43 580 кв. метрів житлової площі. У місті відкриють нову школу на 960 учнів, комплекс корпусів енергобудівель-ного технікуму і технічного училища, будинок зв’язку, готель. Виростуть торговий центр, корпус лікарні на 240 ліжок, дитячий комбінат, палац спорту.
Працьовиті люди Курахового докладають усіх зусиль до дальшого розквіту свого селища.
П. О. СИДОРЕНКО, І. Я. ФЕДОРЕНКО