Максимільянівка, Мар’їнський район, Донецька область
Максимільянівка — село, центр однойменної сільської Ради депутатів трудящих. Розташована на лівому березі річки Осикової, за 9 км на захід від районного центру Мар’їнки і за 32 км від Донецька. Найближча залізнична станція Острий Донецької залізниці — за 2 км від села. Через село проходить шосе Донецьк — Запоріжжя. Населення — 2917 чоловік.
Сільській Раді підпорядковано і с. Георгіївну.
Наприкінці XVIII ст. на місці нинішнього села був хутір колишніх кріпаків-втікачів Максима і Уляни Тараненків. Від їхніх імен, гадають, і пішла назва села. Дальше заселення Максимільянівки відбувалося в 40-х роках XIX ст. малоземельними державними селянами, переселеними з Полтавської та інших губерній. На 1862 рік у Максимільянівці було вже 169 дворів і 1038 жителів. Село на той час входило до Марийської волості Олександрівського, а з 1873 року Маріупольського повіту.
За указом про поземельний устрій державних селян від 24 листопада 1866 року землю, якою користувалося село, було передано общині у власність за викуп з розстрочкою на 20 років. Жителям Максимільянівки виділялося по 7 десятин на ревізьку душу. 679 душ чоловічої статі одержали 4858 десятин землі.
З освоєнням природних багатств Донбасу в пореформений період різко посилилися капіталістичні тенденції у розвитку економіки села. Через відсталу агротехніку сільського господарства врожаї були низькими. Крім того, за 30 років (1861—1891 рр.) трудове селянство пережило 10 голодних років. Важким тягарем для селян були численні податки й побори. Тільки в 1883 році жителі села сплатили сім податей і зборів, які становили суму в 14,3 тис. крб. Податки поглинали переважну частину доходів Селянських господарств. Особливо тяжким було становище сімей, які мали по 1—2 наділи. Ці господарства не могли утримувати робочої та продуктивної худоби, не мали реманенту і тому не сіяли. Члени таких сімей ставали наймитами. Так, у 1885 році в Максимільянівці, де налічувалося 249 дворів і 1563 жителі, 13 господарств не сіяли, 60 засівали до 3 десятин, 62 — 3—5 десятин, 106 — 5—10 десятин. У 77 дворах не було корів, а в 21 — навіть домашньої птиці. Лише 26 господарств самі обробляли свої посіви. 142 сім’ї працювали супрягою, а всі інші віддавали землю заможним селянам за відробітки.
У 1885 році в Максимільянівці було 246 хат із саману і 2 дерев’яні. Всі криті соломою. Найближча лавка містилася за 7, а фельдшерський пункт — за 30 верст. На все село налічувалося 77 письменних чоловіків і 6 жінок. Тільки в 1877 році тут було відкрито однокласне народне земське училище, в якому навчалося близько 30 дітей.
У зв’язку з розвитком капіталістичних відносин на селі поглиблювалося класове розшарування населення. Обезземелені селяни відходили на промислові підприємства або йшли в найми. Зате 15—20 великих куркульських господарств швидко багатіли, зосереджуючи в своїх руках землю, реманент. У 1901 році в Максимільянівці 43 проц. дворів не мали плугів і букерів, 16 проц. були безкінними. Силами лише власної сім’ї обробляли землю 15,3 проц. дворів, а за допомогою найманої праці — 4,1 проц. Це були куркульські господарства. Всі інші працювали супрягою або здавали свої наділи в оренду. За останні 10 років XIX ст. середній урожай становив: ярої пшениці — 32,5, ячменю — 42,3 пуда з десятини. Десятина посіву пшениці давала за рік 28 крб. доходу, з них 7 крб. витрачалося на придбання насіння.
Революційні настрої населення зростали під впливом пропаганди робітників, особливо колишніх односельчан. У квітні 1903 року на території Марийської волості, в т. ч. і в Максимільянівці, Луганським комітетом РСДРП поширювалися листівки іскрівських організацій. У них закликали селян до союзу з робітниками, до спільної боротьби проти багатіїв і царя, висувалися вимоги 8-ми годинного робочого дня і поділу поміщицької землі. Значну роботу серед селян проводили електрик М. П. Кирієнко, кріпильник шахти Г. І. Воробйов, учитель місцевої школи Л. Ф. Гавриленко. Разом з селянами Ю. Р. Тараненком і Ф. Г. Безпечним вони, за дорученням Юзівської організації РСДРП, зібрали гроші для створення підпільної друкарні на шахті № 2-16 Вознесенського рудника. В 1905 році друкарню перенесено в Максимільянівку.
Активно виступали проти поміщиків жителі села під час революції 1905— 1907 рр. Під впливом соціал-демократичної пропаганди сільський сход, в якому взяло участь близько 500 жителів, 20 грудня 1905 року ухвалив поділити серед селян землю поміщика Камінського, для чого обрав спеціальну комісію. Поліцаїв та урядників, які закликали селян до покори, закидали камінням. 21—22 грудня в села Донбасу, де відбулися заворушення, послали каральні загони. Зайнявши 22 грудня Максимільянівку, карателі заарештували Ф. Г. Безпечного, Л. Ф. Гавриленка, Ю. Р. Тара-ненка, Ю. Є. Сало, І. А. Носенка. На початку 1906 року вони були засуджені. Вчителю Л. Ф. Гавриленку вдалося втекти і врятуватися від смертної кари. Активними учасниками виступів селян у 1905 році були також С. Ф. Безпечний, М. К. Колос, К. М. Чуть, О. Ф. Гомля. Максимільянівці О. І. Карная і І. К. Литвиненко служили на броненосці «Потьомкін» і брали участь у повстанні. В 1955 році в зв’язку з 50-річчям повстання І. К. Литвиненка нагороджено орденом Червоної Зірки.
І після поразки першої російської революції найбільш свідома та організована частина селян продовжувала боротьбу під керівництвом і безпосереднім впливом більшовицької організації Вознесенського рудника, що входила до більшовицького «Рудничного Союзу» і яку очолювали вихідці з Максимільянівки В. М. Розсолюк та І. С. Космінський.
Після революції 1905—1907 рр. в селі відбувалося дальше класове розшарування, загострювалися класові суперечності між біднотою і куркульством. На початок 1911 року, внаслідок столипінської аграрної реформи, на хутори вийшло 66 господарств.
У 1913 році в Максимільянівці налічувалося 400 дворів і 2765 чоловік населення. Придатної землі тут було 4771 десятина, що належала переважно заможним господарствам.
До Жовтневої революції село не мало медичного обслуговування. Більшість населення була неписьменною. Тільки в 1904 році на кошти селян збудовано нове приміщення земського початкового однокласного училища. У 1908 році 170 учнів навчали 3 вчителі.
Перша світова імперіалістична війна нескінченними мобілізаціями в армію, реквізиціями тяглової сили і продовольства ще більше підірвала селянські господарства. Значна частина селян неспроможна була засіяти землю через брак тягла, робочої сили. В 1915 році орендна плата за десятину кращої орної землі знизилась до 8 крб., у 2 рази зменшилася ринкова ціна землі. Цим користувалися куркулі, дешево скуповуючи відрубні ділянки бідноти і солдаток.
Революційні настрої селян посилювалися, їхні виступи набирали організованих форм під впливом пропаганди робітників і солдатів, які поверталися з фронту. Робітники-більшовики поширювали листівки, проводили сходи селян. У грудні 1916 року М. П. Кирієнко і В. М. Розсолюк привезли в село брошури з рішенням Ціммервальдської конференції, тексти революційних пісень. Нелегальну літературу з шахти «Проходка» (нині шахта ім. Челюскінців) доставляли також жителі села більшовики М. М. і В. І. Мартинюкови.
З березня 1917 року в село прийшла звістка про повалення самодержавства. Того ж дня В. М. Розсолюк і М. П. Кирієнко організували мітинг, який схвалив вимогу про поділ поміщицької землі.
У період між Лютневою буржуазно-демократичною і Великою Жовтневою соціалістичною революціями в селі відбулося кілька антивоєнних мітингів. Найактивнішим організатором їх був солдат-більшовик К. Ю. Карная. У червні 1917 року жителі з прапорами, співаючи революційних пісень, прийшли на Трудівські шахти, де Г. І. Петровський у промові на мітингу виклав зміст Квітневих тез В. І. Леніна і рішень VII (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП(б).
Переважна більшість максимільянівців палко вітала перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Так, С. С. Волощенко, Ю. Є. Сало, І. С. Космінський брали участь у революційних виступах Петроградського гарнізону в жовтні 1917 року. Наприкінці листопада того ж року загін Червоної гвардії і понад тисячу шахтарів Вознесенських і Трудівських шахт здійснили 18-кілометровий похід по сусідніх селах, під час якого і в Максимільянівці було встановлено Радянську владу, створено ревком. Ревком почав проводити в життя перші декрети Радянського уряду і насамперед ленінський Декрет про землю, очолив боротьбу проти куркулів. Селяни Максимільянівки в січні 1918 року одержали 1238 десятин землі з колишньої економії поміщика Камінського.
У квітні 1918 року Максимільянівку захопили кайзерівські війська. Ненависть жителів села до окупантів була безмежною. До партизанського загону, створеного в серпні 1918 року в селі, пішли Ю. Є. Сало, Д. Г. Дяченко, М. А. Кишкар, В. І. Гацула та інші. Загін боровся з німецькими загарбниками, а після їх вигнання в листопаді 1918 року — з білогвардійцями, які наприкінці листопада захопили село. Із загонів, що діяли в повіті, в середині січня 1919 року було сформовано 8-й піхотний Інтернаціональний полк. Полк вів запеклі бої з білогвардійцями. Бойові дії частин Червоної Армії всіляко підтримували жителі села. 19 березня 1919 року, після визволення території всього повіту від білогвардійських банд, у Максимільянівці було відновлено Радянську владу. 22 березня загальні збори жителів села ухвалили резолюцію: «Заслухавши доповідь товаришів комуністів у поточному питанні, … ми на перше місце ставимо підтримку Робітничо-Селянської Червоної Армії, вважаючи, що в момент громадянської війни революційний фронт робітників і селян повинен бути єдиним».
22 травня 1919 року Максимільянівку захопили денікінці. Грабежі, насильства, розправи над сільськими активістами, стягнення поміщиками, що повернулися, «законної» третини врожаю і 380 крб. з кожної десятини поміщицької землі — ось що принесла селянам денікінщина.
24 грудня 1919 року 42-а дивізія 13-ї армії Південного фронту визволила Максимільянівку від денікінських банд. Наступного дня був створений ревком, що діяв до кінця березня 1920 року — до обрання сільської Ради.
Після визволення села усі зусилля жителів були спрямовані на подання допомоги Червоній Армії, ліквідацію бандитизму, на розв’язання невідкладних завдань господарського і культурного будівництва. У першій половині 1920 року вони передали частинам Червоної Армії 7327 пудів пшениці, 2645 пудів картоплі, 6700 пудів соломи та сіна, 117 голів великої рогатої худоби, 240 пудів печеного хліба. Ревком, а потім Рада послідовно проводили в життя аграрну політику Радянської влади. Крім 4858 десятин колишньої надільної землі безземельні і малоземельні селяни Максимільянівки, відповідно до закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року, одержали 1429 десятин поміщицької землі. Землекористування куркулів було обмежене, а лишки землі їхніх господарств передавалися найбіднішим селянам.
Наприкінці вересня — початку жовтня 1920 року в районі села 9-а стрілецька дивізія 13-ї армії стримувала натиск врангелівських військ. Активну участь у боях з інтервентами, білогвардійцями, махновцями брали максимільянівці: С. В. Авраменко, Т. В. Чернишов, А. С. Рибка, Ю. Ф. Безпечний, Я. М. Бондаренко, Д. Г. Дяченко, І. О. Дерека, Й. А. Іващенко, Д. М. Чуть, М. 3. Колос, X. А. Кисіль, М. А. Кишкар, М. П. Крячко, Р. М. Бондаренко та багато інших. Віддали життя у боях за Радянську владу Г. Коюда, Л. Кащеев, С. Винник, Л. Басенко, П. Зубань, Т. Кисіль, Л. Федоров, К. Лагута, С. Лагута, І. І. Рубчев.
З величезними труднощами зустрілися жителі Максимільянівки, коли почали відбудовувати зруйноване господарство. В особливо тяжкому становищі перебували бідняцькі господарства села, яких у 1920 році налічувалося 138. Куркулі в умовах економічної розрухи, викликаної війною, використовуючи невдоволення середняків продрозверсткою, намагалися підпорядкувати їх своєму впливові. Значну роль у проведенні всіх економічних і культурних заходів у Максимільянівці відіграв комітет незаможних селян, створений у травні 1920 року. Першим головою КНС був А. А. Авраменко, секретарем — М. Д. Ігнатенко. А. А. Авраменка обрали делегатом на 1-й Всеукраїнський з’їзд КНС. Комітет незаможних селян брав активну участь у здійсненні земельної реформи. У 1920 році в селі за участю КНС було створено споживче товариство.
Велику роботу провели органи Радянської влади і КНС по боротьбі з голодом 1921 року та його наслідками. Незважаючи на тяжке продовольче становище, КНС у вересні 1921 року передав у фонд допомоги голодуючим Поволжя 7765 крб. грішми і багато сільськогосподарської продукції. Для дітей-сиріт було зібрано 6 пудів борошна, 14 пудів ячменю, 24 пуди кукурудзи, 2,5 пуда картоплі і 112 крб. В свою чергу селу велику допомогу подала держава. Тільки в лютому 1922 року вона дала насіння для засіву 1100 десятин ярих. Однак через нестачу насіння і тягла землю не було повністю оброблено. У 1923 році в селі на 497 дворів припадало 5254 десятини орної землі, з яких 900 десятин толокувало.
Відбудові господарства села та організації культурно-освітньої роботи серед населення величезну увагу приділяв партійний осередок, створений 18 грудня 1923 року. До нього входили також комуністи с. Георгіївни і станції Роя. Першим секретарем партійного осередку був П. І. Новиков. З січня 1924 року в селі оформилася і комсомольська організація, яку очолив Ю. Ф. Безпечний. Комсомольцями стали діти бідняків, червоних партизанів — С. Ю. Сало, Д. І. Гацула, М. Д. Ігнатенко та інші.
Глибоким болем відізвалася в серцях селян звістка про смерть В. І. Леніна. Трудящі села ще тісніше згуртувалися навколо ленінської партії. В дні ленінського призову до партійного осередку села подали заяви про вступ до партії 35 членів КНС і 5 комсомольців. Сільський КНС також оголосив ленінський набір, під час якого до нього вступило 45 чоловік. Організація КНС у Максимільянівці стала найбільшою в районі. .
В центрі уваги комуністів і комсомольців були питання зміцнення радянських органів на селі, кооперування, ліквідація неписьменності, розгортання культурно-освітньої роботи.
На початку 1923 року в селі з 2658 чоловік письменних було 1283, що становило 48 проц. Не вміли писати й читати 65 проц. жінок. Для їх навчання створили пункти лікнепу, налагодили навчання груп неписьменних. Тільки в 1923—1926 рр. курси лікнепу закінчили 387 чоловік. Діти вчились у трудовій школі.
10 травня 1924 року для дітей незаможників, наймитів і червоноармійців було відкрито ясла.
Ще навесні 1919 року в Максимільянівці у приміщенні, обладнаному за допомогою червоноармійців, відкрився сільбуд. У ньому працювали хоровий і драматичний гуртки.
Весною 1921 року куркульська банда спалила сільбуд.
Через 2 роки сільський будинок відновив свою роботу.
Організаторами і керівниками його були Ю. Ф. Безпечний і О. І. Павлій. У 1923—1924 рр. у селі працювали і дві хати-читальні. До X річниці Жовтня відкрився новий клуб, приміщення якого було споруджено методом народної будови. В 1927 році за добру організацію роботи голова ВУЦВКу Г. І. Петровський подарував місцевому клубу гучномовці. У цьому ж році комсомольці заклали сільський парк.
Робітники шахти № 1 «Проходка» Петровського рудника взяли шефство над селянами Максимільянівки. За допомогою шефів у 1925—1928 рр. для максимільянівських піонерів у Святогірську було організовано піонерський табір — один з перших у районі. Велику допомогу подавали робітники в ремонті сільськогосподарського реманенту, організації роботи клубу.
Рік у рік зростала громадсько-політична активність селян. У березні 1925 року у виборах до сільської Ради брав участь 1051 чоловік. Новообрана Рада складалася з 14 бідняків, 12 середняків, 1 робітника, 3 учителів і 3 службовців державних установ. 14 членів сільської Ради були комуністами і комсомольцями.
У селі було створено організації МОДРу, Тсоавіахіму, Червоного Хреста.
До будівництва нового життя активно залучалися жінки. Тільки в делегатських зборах 1926 року брали участь 153 жінки. Серед них були Ф. І. Дерека, П. Т. Мінакова, X. М. Титаренко, , О. К. Гацула, П. Ю. Чернишова та інші.
Зачинателями нового в усіх сферах життя села були комуністи і комсомольці, які особливо багато зробили для зміцнення перших колективних господарств. Восени 1923 року в Максимільянівці було організовано комуну «Воля» і товариство спільного обробітку землі «Сільський пролетар». На початку 1924 року комуна мала 300 десятин землі. На прохання партійного осередку з першої партії «Фордзонів», закуплених для України в лютому 1925 року, один трактор було продано в кредит комуні «Воля». Першу борозну на сільському полі проклав трактором комсомолець П. А. Крячко.
Шлях будівництва соціалізму на селі був нелегким. У бідняків, які першими йшли до колективних господарств, бракувало реманенту, тяглової сили. Селяни і керівники артілей не мали ще досвіду розподілу доходів. Облік не був налагоджений. Основною формою його був розподіл не по праці, а на душі. Використовуючи окремі недоліки в роботі комуни, куркулі намагалися впровадити оренду і прибрати до своїх рук землю, а також перехопити кредити в держави. Все це, разом узяте, і було причиною переходу комуни «Воля» в 1926 році на статут товариства спільного обробітку землі. Колективні форми господарювання зміцнювалися в запеклій боротьбі з куркульством.
З ініціативи КНС у селі було організовано 3 машинно-тракторні товариства, показове поле, групи виробничої взаємодопомоги, що мало винятково важливе значення для показу переваги ведення артільного господарства. В 1929 році на основі 2 ТСОЗів — «Сільський пролетар» і «Воля» — створено колгосп ім. Г. І. Петровського, який об’єднав 622 господарства.
Одне з провідних місць у створенні колгоспу належало КНС, який на початок 1929 року включав 250 членів. Активну участь у будівництві та зміцненні колгоспів брали П. Д. Кишкар, М. Д. Кишкар, К. М. Литвиненко, Г. М. Янушевський, І. В. Свищев, Я. Д. Чирка, І. М. Петренко, Т. С. Кисіль, С. С. Заїка, Ф. І. Бондаренко, Я. Г. Лябах, Л. Г. Венжега, Ю. В. Чернишов. 35 комуністів і активістів послали для проведення колективізації і організаційно-господарського зміцнення колгоспів Марийського району.
Максимільянівські колгоспи рік у рік економічно міцніли. На їхніх ланах з’явилися трактори та інші сучасні сільськогосподарські машини. З весни 1933 року колгосп обслуговувала Богоявленська МТС. У лютому наступного року сільгоспартіль знову розділилася на два самостійні господарства — колгоспи ім. Г. І. Петровського та ім. Й. В. Сталіна. Тоді ж у артілях створено партійні організації. Вже у 1935 році колгосп ім. Г. І. Петровського став мільйонером. На трудодень колгоспники одержали по 6 крб. 54 коп. і 2,5 кг зерна.
У 1939 році колгоспи села здобули право брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва їх нагороджено 3 золотими і 8 срібними медалями. В 1940 році в обох артілях одержали понад 2 млн. крб. прибутку. На трудодень колгоспникам було видано по 7 крб. і 3 кг хліба.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі діяли амбулаторія, пологовий будинок, які обслуговували лікар і 3 працівники середнього медперсоналу. В 1930 році відкрилися колгоспні ясла. В 1933 році було відкрито дитячий будинок санаторного типу, де зміцнювали своє здоров’я 300 сиріт і напівсиріт, хворих на туберкульоз.
Докорінні зміни відбулись і в культурному житті. З 1934 року почала працювати семирічна школа; навчалися всі діти шкільного віку. В 1938 році її було реорганізовано на середню школу, першим директором якої став М. С. Рибка. Чимало молоді вчилося у вищих і середніх навчальних закладах.
Значну культосвітню роботу в селі розгорнули працівники клубу. В 1936 році для нього придбали звукову кіноустановку. У клубній бібліотеці проводилися читацькі конференції та інші заходи по пропаганді книги.
В селі щороку відзначали свято врожаю («обжинки»); вшановували героїв праці; разом з робітниками підприємств-шефів проводили свята дружби. Художню самодіяльність сільського клубу було визнано однією з кращих в області.
У перші ж дні Великої Вітчизняної війни на захист Батьківщини пішло більш як 220 жителів села. Великий тягар випробувань і злигоднів війни ліг на плечі жінок, старих і підлітків, які замінили чоловіків, батьків і братів, що пішли на фронт. Вони впоралися з усіма сільськогосподарськими роботами і вчасно зібрали врожай. У серпні парторганізація і сільська Рада організували евакуацію громадської худоби, вивезення хліба та інвентаря. Було також вивезено дітей та майно дитбудинку.
19 жовтня 1941 року село було окуповане німецько-фашистськими військами. 120 юнаків і дівчат окупанти вивезли на каторжну роботу до Німеччини. Багато знущань зазнали сім’ї комуністів, комсомольців і сільських активістів, яких примушували двічі на день відмічатися в «управі». Під час цієї ганебної процедури їх нещадно били і ображали. 16 жителів села відправлено в концтабори, 5 чоловік розстріляно, 2 чоловіка закатовано в гестапо. Серед них — одна з перших комуністок села О. К. Гацула.
10 вересня 1943 року частини 45-ї армії Південного фронту визволили Максимільянівку від німецьких окупантів. Гітлерівці, відступаючи, спалили колгоспні виробничі приміщення, житлові будинки, школу, громадські будівлі, знищили сільськогосподарські машини, худобу. Загальна сума збитків, заподіяних колгоспам села, становила 24 650 тис. карбованців.
Героїчно билися з фашистськими загарбниками максимільянівці, призвані до Червоної Армії. Брати Ф. Ю. Тараненко і Г. Ю. Тараненко в 1941 році захищали Москву, О. Ф. Усенко, І. С. Волощенко, Ю. І. Стрілець билися на Курській дузі. Танкіст Т. М. Любченко брав участь у визволенні рідного села. Штурмували Берлін Т. О. Гомля, Л. Т. Омелич, М. Г. Голик, М. Ю. Тараненко. Уродженець села П. М. Воронов за мужність і відвагу при виконанні спеціального завдання командування удостоєний звання Героя Радянського Союзу. З уродженців і жителів села, які билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, К. Т. Другак був начальником політвідділу дивізії, чотири чоловіка закінчили війну, маючи звання полковника, 11 — підполковника, 42 — майора.
У боях за свободу і незалежність Батьківщини загинули 163 максимільянівці. Їхні імена викарбувано на пам’ятнику, спорудженому в 1967 році у центрі села.
З перших днів після визволення Максимільянівки відновила роботу сільська Рада, почали працювати колгоспи ім. Г. І. Петровського та ім. Й. В. Сталіна. Відбудова господарства відбувалась у винятково тяжких умовах. У колгоспі ім. Г. І. Петровського в 1943 році залишилося всього 4 коней, 11 корів, 16 плугів, 16 сівалок. З 272 працездатних членів колгоспу чоловіків було лише 49, серед них 10 похилого віку та хворих і 19 підлітків. Незважаючи на це, колгоспники не тільки зуміли передати у фонд для Червоної Армії в 266 цнт зерна, 45 цнт соняшнику і 114 цнт картоплі, а й засіяти 109 га озимих, зібрати по дворах 252 цнт насіння для сівби ярових.
Вже у 1944 році колгоспи виростили врожай озимих по 16 цнт і ярових — по 7,8 цнт з га. У сільгоспартілі ім. Г. І. Петровського було тоді 18 коней, 53 корови і 65 телят3. Ці перші успіхи здобули великими зусиллями. 36 колгоспників нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» У проведенні сільськогосподарських робіт активну, участь брали учні та вчителі школи.
Жителі села посилали фронтовикам теплі речі, взуття, вносили у фонд оборони свої заощадження. В 1944 році від максимільянівців надійшло 43 тне. крб. Велику допомогу сім’ям загиблих воїнів, крім грошової, що надходила від держави, подавали самі колгоспи.
Одразу ж після визволення відновилася діяльність усіх культурно-освітніх закладів села. У жовтні 1943 року розпочалися заняття в середній школі, яка працювала в три зміни. Всі діти 8—13 років навчалися: Писати доводилося саморобними чорнилом та ручками на старих газетах, журналах, книгах.
16 серпня 1944 року було відновлено Максимільянівську партійну організацію. Головну увагу вона приділяла відродженню колгоспів, благоустрою села, культурному будівництву і виховній роботі серед трудящих. В 1945 році створено первинні партійні організації у колгоспах. Комуністи очолили найважливіші і найскладніші ділянки колгоспного виробництва.
Нестача інвентаря і робочої худоби, засуха 1946 року дуже позначилися на господарстві колгоспів. На їхніх полях на початку 1946 року працювало 2 трактори і близько 50 коней. Основною тягловою силою все ще були корови. З приводу успішного проведення сільськогосподарських робіт у несприятливих погодних умовах максимільянівські колгоспи одержали привітальну телеграму ЦК КП України. У 1948 році колгоспи села зібрали врожай зернових культур уже по 16 цнт з гектара.
Значних успіхів добилися колгоспники в 1949 році. План виробництва молока був перевиконаний на 20 проц., м’яса — на 25 проц. Доход становив 1,3 млн. крб. 24 квітня 1950 року за одержання високих врожаїв соняшнику та зернових культур відзначено велику групу колгоспників. Ланковій Г. Т. Кисіль присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Ордена Леніна удостоїлись М. П. Голінська, В. І. Гомля, Я. І. Масос; Г. М. Новицька, М. Ф. Поперечна, Г. О. Постильняк. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено 12, медаллю «За трудову доблесть» — 14 чоловік.
У грудні 1950 року колгоспи Максимільянівки об’єдналися. Новостворене господарство мало на той час 3711 га орної землі, 5 автомашин, 3 кузні, ремонтну майстерню; 700 голів великої рогатої худоби, 110 робочих коней. Колгосп обслуговували 5 тракторів МТС. У 1951 році доходи господарства становили 1,8 млн. крб. Комбайнера С. П. Железняка, який за 25 робочих днів намолотив 6647 цнт зерна, удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
У 1956 році колгоспники зібрали на круг по 22,5 цнт з га. Грошовий доход господарства обчислювався 1080 крб. з розрахунку на гектар орної землі. За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства у 1958 році нагороджено орденом Леніна голову колгоспу В. П. Походіна, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира Г. Д. Москаленка, доярку В. І. Могукало, орденом «Знак Пошани» — бригадира тракторної бригади А. К. Присяжнюка.
Колгоспи сіл Максимільянівки, Георгіївни, станції Роя та селища Мар’їнки у 1958 році об’єдналися в колгосп ім. Ілліча. Лани його простягалися більш як на 20 км. У 1961 році з цієї артілі знову виділилися окремі колгоспи: ім. Т. Г. Шевченка (селище Мар’їнка), ім. А. О. Жданова (станція Роя), «Росія» (село Георгіївка).
Трудівники колгоспу ім. Ілліча в 1959 році активно включились у змагання за комуністичну працю. Одним з перших у районі почесне звання колективу комуністичної праці присуджено рільничій ланці Р. В. Волкової і колективові тваринницької ферми № 3.
З 1961 року колгосп перейшов на зрошуване землеробство. Вже у наступному році в господарстві зрошувалося понад 200 га землі. Це дало змогу створити міцну кормову базу для тваринництва; виробництво молока стало однією з провідних галузей господарства. Почало посилено розвиватися овочівництво. В 1966 році за вирощування високих урожаїв овочів Н. О. Романець було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Трудящі Максимільянівки успішно виконали завдання п’ятирічного плану (1966—1970 рр.). За останні роки п’ятирічки врожай озимої пшениці зріс від 28,1 цнт в 1966 році до 31,9 цнт з га у 1970 році. Надій молока на тваринницьких фермах колгоспу за цей час збільшився від 2223 до 2582 кг на фуражну корову.
Тепер колгосп ім. Ілліча — багатогалузеве високомеханізоване господарство, в основному рільничого напряму, з розвинутим молочним тваринництвом. За ним закріплено 4330 га землі, з них 3391 га орної, в т. ч. 280 га зрошуваної. У 1968 році колгосп одержав 1324 тис. крб. валового доходу. В господарстві — 28 тракторів, 5 зернокомбайнів, 107 електродвигунів.
Зростання продуктивності праці стало економічною основою неухильного підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. В 1966 році оплата одного людино-дня в середньому становила 3 крб., в 1968 році — З крб. 57 коп. Середньомісячний заробіток тракториста в 1968 році становив 126, шофера — 127, доярки — 109, свинарки — 98 крб. Рік у рік зростають громадські фонди споживання. В 1968 році відрахування в союзний фонд соціального забезпечення, фонд допомоги і пенсійного забезпечення колгоспників становили 69,5 тис. крб.; пенсію одержували 415 чоловік; 7,8 тис. крб. витрачено на виплату по тимчасовій непрацездатності. Ще у лютому 1956 року для колгоспників запровадили оплачувані двотижневі відпустки, а також оплату лікарняних листків у розмірі від 40 до 75 проц. середнього заробітку.
Обговоривши рішення III Всесоюзного з’їзду колгоспників, члени артілі ім. Ілліча накреслили конкретні заходи для їх здійснення. 27 січня 1970 року прийнято новий Статут колгоспу. Голову колгоспу П. Я. Катальникова та доярку Г. А. Єрмоліну обрано до складу районної Ради колгоспів, а Героя Соціалістичної Праці С. П. Железняка — обласної Ради колгоспів.
Трудівники села, розгорнувши соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань п’ятирічки і гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, зобов’язалися в 1970 році виростити зернових культур по 26 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці 28,3 цнт; виробити м’яса 57,1 цнт, молока — 485 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь; збільшити поголів’я великої рогатої худоби до 1900 голів.
Великі зміни за роки Радянської влади сталися і в благоустрої села. Центральна вулиця заасфальтована, має тротуари з твердим покриттям. Біля палацу культури закладено парк площею 2 гектари. Тільки за останні роки відкрито 6 магазинів, споруджено будинки відділення зв’язку, сільської Ради, правління колгоспу. На основі постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів CPGP у житловому питанні з 1957 року в селі почалося масове житлове будівництво. Колгоспники спорудили близько 200 будинків.
Належна увага приділяється охороні здоров’я та поліпшенню побутового обслуговування трудящих. У селі — фельдшерсько-акушерський пункт, де працює 3 чоловіка медперсоналу. Для дошкільнят створено ясла, в яких виховується 140 дітей. У 1966—1968 рр. збудовано комбінат побутового обслуговування.
Створено умови для навчання і виховання підростаючого покоління. В 1959 році збудовано нове приміщення середньої школи, в якій у 1969/70 навчальному році здобували освіту 536 дітей, працювало 27 вчителів. Без відриву від виробництва підвищували свою освіту 86 чоловік у вечірній середній школі сільської молоді. Багато максимільянівців навчаються заочно у вузах і середніх спеціальних учбових закладах. Більш як 30 чоловік вчаться у вузах стаціонарно.
Культурно-освітню і виховну роботу серед трудящих проводить палац культури, при якому є стаціонарна кіноустановка, систематично працюють 5 гуртків художньої самодіяльності. Заслуженим авторитетом глядачів користується хоровий колектив. Вірним другом і порадником трудящих стала книга. У Максимільянівці працюють 2 бібліотеки — сільська та шкільна — з книжковим фондом 14 029 примірників. У 1970 році жителі села передплачували 3310 примірників газет і журналів.
Якщо за 50 років до Радянської влади лише 2 максимільянівці зуміли здобути середню освіту, то тільки за післявоєнний час з села вийшли 49 учителів, 12 інженерів, 5 лікарів і багато інших спеціалістів. М. Д. Ігнатенко здобув освіту, закінчивши 2 військові академії, має звання полковника і нині працює у Москві; К. І. Іващенко — кандидат історичних наук, П. Г. Горецький — поет.
Роботу на всіх вирішальних ділянках життя села і колгоспу спрямовує партійна організація, у складі якої в 1970 році було 67 комуністів. Більш як 2/3 її членів працює безпосередньо в колгоспному виробництві. Активну участь у трудовому і громадсько-політичному житті бере комсомольська організація, яка налічує в своїх рядах 26 членів.
Важлива організуюча роль належить сільській Раді депутатів трудящих. Багато сил і енергії віддали роботі в сільраді її голова С. П. Штанько і секретар Т. М. Пав-лій. На виборах, що відбулися 16 березня 1969 року, максимільянівці обрали до сільського органу Радянської влади 28 кращих своїх представників, таких, як доярку К. П. Рибку, ланкову Н. П. Турчанину, завідуючу фермою Т. В. Білицьку, бригадира Г. Ф. Гацулу, тракториста М. М. Хмельницького, вчителів В. М. Цуприк і Л. І. Железняк та інших.
Колишнього голову колгоспу В. П. Походіна було обрано заступником голови виконкому Донецької обласної Ради депутатів трудящих, а потім головою виконкому, секретарем Донецького обкому КП України.
Велику роботу серед трудівників села проводить створена у вересні 1951 року сільська комісія сприяння Радянському комітетові захисту миру.
Максимільянівка — село із славними революційними і трудовими традиціями. Його жителі багато зробили для перемоги революції, соціалістичного будівництва. Історія села — яскравий прояв торжества справи Великого Жовтня, справи соціалізму.
Т. М. ПАВЛІЙ, О. С. ФІЛОНЕНКО