Мар’їнка, Мар’їнський район, Донецька область
Мар’їнка — селище міського типу та адміністративний центр селищної Ради депутатів трудящих. Розташована в долині річки Осикової (притоки річки Вовчої), за 27 км на південний захід від обласного центру і за 6 км на південь від найближчої залізничної станції Красногорівка Донецької залізниці. Через Мар’їнку проходить автомагістраль Донецьк—Запоріжжя. Населення — 9,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане с. Победа.
Мар’їнка — центр однойменного району, площа якого 1352 кв. км, населення — 101,4 тис. чоловік, у т. ч. міського — 60,6 тис. чоловік. На території його — 2 міські, 4 селищні та 15 сільських Рад депутатів трудящих, яким підпорядковано 67 населених пунктів. Провідне місце в економіці району належить сільському господарству. Тут — 19 колгоспів і 7 радгоспів. Широко розвинуто систему малого зрошення за рахунок використання вод місцевого стоку. В районі — 14 промислових підприємств. Найбільшими з них є заводи — вогнетривів ім. В. І. Леніна, авторемонтний, котельно-механічний, залізобетонних конструкцій, мінеральної вати, шиноремонтний та Курахівська ДРЕС. У системі народної освіти — 50 загальноосвітніх шкіл, з них 4 — вечірні середні школи сільської та робітничої молоді. Культурно-освітню роботу ведуть 27 клубних закладів та 37 бібліотек.
Територія нинішнього селища, як і району, була складовою частиною при-азовських степів, що простягалися на сотні кілометрів. У IX—XII ст. в цих місцях кочували хозари, печеніги, половці. В наступному столітті половців витіснили татаро-монголи. Внаслідок розпаду Золотої Орди на початку XV ст. ці степи відійшли до Кримського ханства.
За часів Нової Січі територія теперішньої Мар’їнки належала до другого стану (коша) Війська Запорізького, а з середини XVIII ст.— до Кальміуської паланки.
Після ліквідації Запорізької Січі царськцй уряд виділив ці землі для грецьких поселень. Однак територія Мар’їнки та навколишніх сіл, як свідчить генеральний план Олександрівського повіту, складений у 30-х роках XIX ст., ще не була освоєна. Після остаточного відмежування в казну земель, не заселених греками, сюди в 40-х роках почали переселятися колишні українські козаки, державні селяни різних повітів Харківської та Полтавської губерній.
За законом від 8 квітня 1843 року «Про додаткові правила переселення малоземельних державних поселенців у багатоземельні місця» переселенцям надавали від 4 до 7,5 тис. десятин землі. Поселенцям Мар’їнки було виділено 5386 десятин. Наділ на ревізьку душу становив 7,7 десятини. Відповідно до згаданого закону місцева казенна палата весною 1844 року спочатку послала на місце заселення групу селян. Вони засіяли частину земель і заготували сіно для годівлі худоби в першу зиму. Переселенців групами відправляли під спеціальним наглядом. Повертаючись, ці провожаті привозили витяги з ревізьких реєстрів, де зазначалося, що селяни прибули на місце. Виїхати звідси їм заборонялося; втікачів переслідували.
Сюди також засилали по етапу поляків з Київської та Подільської губерній, яких наприкінці XVIII ст. вивезли з Польщі. На новому місці вони перебували під наглядом місцевої адміністрації. На відміну від державних селян, що користувалися общинною землею, поляки були однодворцями. Так заселялися землі казенного села Мар’їнки. У 1859 році тут проживало 1318 чоловік, налічувалося 220 дворів. Село тоді належало до 4-го стану Олександрівського повіту Катеринославської губернії. До сільської управи входили: старшина, збирач податків, писар і наглядач. Старшина призначав десяцьких, створював сільську варту, підтримував безпосередній зв’язок з павлівським становим приставом. З 1874 року Мар’їнка стала волосним центром нового Маріупольського повіту.
Переселенці займалися переважно землеробством. За ними було закріплено понад 2600 десятин орної землі. Частина землі була державним резервним фондом. Селяни жили в злиднях. Через примітивні знаряддя праці, нестачу робочої худоби, відсталі методи господарювання врожаї були низькі. Населення страждало від посух, знищення посівів сараною, ховрахами, гусінню. Особливо тяжкими були неврожайні 1848, 1849 і 1850 роки.
Закон 1866 року, який дозволив державним селянам викуповувати свої наділи, сприяв соціальному розшаруванню селян. Так, уже через 20 років у Мар’їнці з 293 дворів 52 були куркульськими (мали по 25 і більше десятин землі), 106 середняцькими (5—10 десятин), 122 бідняцькими (від 1 до 5 десятин), 13 батрацькими, що не мали землі. Біднота змушена була орендувати землю на умовах половинщини або за відробіток. Не маючи достатніх засобів виробництва, 143 господарства об’єднували робочу худобу, знаряддя праці, обробляючи свої земельні наділи супрягою. Численні платежі, повинності (дорожна, гужова тощо) й різні побори ще більше розоряли селян.
Жителі Мар’їнки щорічно вносили викупні платежі у розмірі 6676 крб. Для більшості вони були непосильні — нерідко перевищували прибутковість господарства. Це призводило до розорення й зубожіння селян. У 1886 році недоїмки по державних платежах (подушний податок) становили 2151 крб., земських — 6110 крб. Сільська управа, що була тоді першою судовою інстанцією, продавала з молотка майно боржників. Крім того, трудове селянство з 1864 по 1891 рік пережило 10 голодних років.
Наприкінці XIX — початку XX ст. чимало розорених селян ішли на Трудівські копальні Карпова або переселялися на неосвоєні землі Тургайського краю (нині Казахстан). Водночас куркулі, зокрема волосний старшина Барчан, скуповуючи землі зубожілих селян, збільшували свої наділи до 75—100 десятин. Сільські підприємці Пилипченки, Уманський, Кричевський, Бобровников відкрили кам’яновугільну копальню, крамниці, збудували водяний і вітряний млини.
Гноблені й позбавлені будь-яких прав, селяни піднімалися на боротьбу проти самодержавно-поміщицького ладу. Влітку 1903 року найбідніші мар’їнці разом з шахтарями копалень виступили на підтримку загального страйку робітників півдня Росії та масової політичної демонстрації, проведеної в Катеринославі іскрівським комітетом РСДРП.
У 1905 році трудящі Мар’їнки брали активну участь у революційному русі, що розгорнувся в країні. Члени партії О. І. Дзюба і П. С. Москалевич проводили в селі демонстрації, мітинги, закликаючи селян до боротьби проти самодержавства. 12 грудня 1905 року в Мар’їнці відбувся багатолюдний мітинг. Його учасники гаряче підтримали страйк залізничників Юзівки. Селяни заявили про свою солідарність з робітниками і готовність спільно з ними боротися за свободу. Трудящі Мар’їнки, які працювали на Вознесенських копальнях, взяли участь у страйку робітників 16 червня 1906 року.
Після поразки революції 1905—1907 рр. у Марийській волості було засуджено і відправлено на каторжні роботи понад 30 чоловік.
Столипінська аграрна реформа, ліквідуючи общинне землеволодіння, сприяла дальшому класовому розшаруванню селянства Мар’їнки і зміцненню сільської буржуазії. На відрубні ділянки виділились переважно куркульські господарства. За ними закріпили 760 десятин землі.
Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. Село входило до Михайлівської лікарської дільниці площею 566 кв. верст, з населенням 26 тис. чоловік. Часто спалахували епідемії тифу, кору, дизентерії. Мар’їнку та навколишні села волості обслуговувала амбулаторія, в якій працював фельдшер І. О. Захаров.
Протягом довгого часу селяни були неписьменними. Лише 1869 року в приміщенні церковної сторожки відкрилася парафіяльна школа з дворічним строком навчання. Тут навчалося кілька десятків дітей, в основному хлопчиків. Заняття проводилися в одній кімнаті. На клопотання вчителя І. М. Вишемирського в 1896 році у селі відкрито однокласну земську школу з трирічним строком навчання. Приміщення її збудували на кошти селян і за рахунок встановлення шкільної повинності, запровадженої сільською громадою. В 1908 році в школі навчалося 89 хлопчиків і 27 дівчаток. Тут було краще поставлено навчальну роботу, ніж у церковнопарафіяльній школі. Крім письма й арифметики, учні діставали елементарні знання з природознавства, географії та історії.
При школі була бібліотека, в якій налічувалося 536 книг. Проте половину їх становили книги релігійного змісту та шкільні підручники, якими користувалися переважно учні.
Перша світова імперіалістична війна заподіяла багато лиха трудящим, погіршила й без того тяжке становище основної частини селянства. Більшість чоловіків мобілізували на фронт. Бідняцькі родини, не маючи можливості обробляти свою землю, здавали її за безцінь в оренду куркулям, розорялися й занепадали. Про злиденне становище переважної більшості мар’їнців свідчать, зокрема, такі офіційні дані: в 1915 році на 524 двори села було всього 2 жниварки і 6 кінних молотарок. Врожай з десятини становив у середньому: ярої пшениці — 55 пудів, жита й ячменю — 80 пудів.
Біднота Мар’їнки гаряче вітала повалення самодержавства. Трудове селянство жило прагненням розділити церковну й куркульські землі, їх реманент. В період між лютим і жовтнем 1917 року в селі часто відбувалися багатолюдні мітинги. У квітні на одному з них виступив більшовик О. І. Дзюба. Він роз’яснював селянам, що Тимчасовий уряд — це уряд поміщиків та буржуазії, від якого марно чекати припинення війни, сподіватися миру, землі й волі для селян.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції вже 26 листопада 1917 року більшовики сусідніх Трудівських копалень на чолі з делегатом II Всеросійського з’їзду Рад І. С. Косминським організували масовий похід робітників у села Марійської волості. В Мар’їнці на мітингу вони розповіли про перемогу Великого Жовтня, перші декрети Радянської влади. Того ж дня революційно настроєна частина селянства обрала Марійську Раду робітничих селянських та солдатських депутатів, до складу якої ввійшли більшовики А. П. Каплун, безпартійні активісти — П. Є. Цибульник, І. Є. Щербак та інші. А. П. Каплун до першої світової війни працював на Трудівських копальнях. На фронті був тяжко поранений. Повернувшись у вересні 1917 року з армії, він включився у партійну роботу на копальнях. Земельна комісія Ради взялася за розподіл між бідняками земель куркулів.
Проте довести цю справу до кінця не вдалося. Незабаром розпочався наступ каледінських банд, а потім і німецьких окупантів. 7 квітня 1918 року оборонна лінія фронту Червоної Армії Донецького басейну проходила через Мар’їнку—Новомихайлівку — Великий Анадоль—Карлівку. 14 квітня інтервенти захопили село. Вони грабували селян, реквізували хліб, худобу, птицю, сільськогосподарський реманент і відправляли до Німеччини.
Незважаючи на терор, селяни чинили опір. Вони йшли до партизанських загонів М. Н. Ахтирського і Ф. А. Колесникова, що діяли в повіті. Активно боролися проти інтервентів робітники навколишніх копалень. В ніч з 18 на 19 листопада 1918 року на Вознесенській (Петровській) копальні скликано підпільну нараду більшовицької організації Юзівсько-Макіївського району. Вона прийняла рішення про сформування Юзівсько-Макіївського партизанського загону на чолі з І. С. Косминським, до складу якого входили й мар’їнські селяни.
На базі цього та інших загонів було сформовано 8-й піхотний Інтернаціональний Радянський полк, у відділі ЧК якого працював А. П. Каплун. 15 лютого 1919 року частини полку визволили Мар’їнку6. Марійські селяни гаряче вітали Червону Армію, вступали до її лав. Після визволення всієї волості від білогвардійщини, 19 березня того ж року в селі відновлено органи Радянської влади. Коли Донбасові почала загрожувати озброєна до зубів Антантою армія Денікіна, то політуправління 14-ї армії залишило А. П. Каплуна для підпільної роботи в тилу ворога.
9 квітня 1919 року кінний корпус білогвардійського генерала Шкуро прорвав оборонний рубіж Мар’їнка—Максимільянівка на Гришинській ділянці, яку захищав 9-й полк 3-ї Задніпровської бригади Південного фронту. Спільними зусиллями частин Червоної Армії та партизанських загонів прорив було ліквідовано. 22 травня 1919 року банди білих вдруге прорвали фронт на стику 9-ї стрілецької дивізії та загонів Махна і захопили Мар’їнку.
Денікінці грабували населення, жорстоко знущалися з нього, розстрілювали навіть тих, хто співчував більшовикам. За доносом куркулів, каральний загін чеченців з дені-кінської армії 13 жовтня 1919 року оточив будинок А. П. Каплуна. Карателі застрелили підпільника, а тіло порубали шаблями. Білі примусово мобілізовували селян в армію, а тих, хто відмовлявся, катували, розстрілювали. Люди ховалися, йшли у партизанські загони, до Червоної Армії. Так зробили А. С. Жураковський, М. Г. Євтушенко, Г. М. Розсалюк, А. С. Котелевич та багато інших.
25 грудня 1919 року денікінців вигнали із села. Через 5 днів відбулося засідання членів Марийського волосного ревкому, а волосну земську управу було ліквідовано. Проте куркулі чинили відчайдушний опір; навколо села орудували махновські банди. Особливо запеклою була зграя «Золотого Зуба» — так прозвали Москалевського — уродженця села. Бандити нападали на Мар’їнку. Для ліквідації бандитизму в селі створили загони самооборони. Незабаром ватажка банди Москалевського було впіймано і при спробі втекти убито. В Мар’їнці поступово налагоджувалось мирне життя.
Після того, як 1 квітня 1920 року обрали волосну Раду робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, ревком як орган влади склав свої повноваження. Одним з перших голів виконкому волосної Ради був І. Д. Черкас.
У жовтні того ж року на лінії фронту Мар’їнка—Максимільянівка—Олександрівна — станція Доля почалися запеклі бої з врангелівцями. Бійці 9-ї стрілецької дивізії Південного фронту, серед яких було багато мар’їнців, виявивши мужність та відвагу, відкинули ворога.
Виконком Марийської волосної Ради був одночасно й виконавчим органом Мар’їнки (16 квітня 1920 року вона увійшла до складу Юзівського повіту Донецької губернії). На клопотання селян перед губвиконкомом 30 жовтня 1921 року обрано сільську Раду з 34 депутатів, в т. ч. Й. І. Дубицького, М. І. Костенка (голова), Ф. І. Красовського, І. М. Певного.
Після закінчення громадянської війни трудящі Мар’їнки розпочали мирне будівництво в умовах розрухи і голоду. На 15 травня 1922 року в селі було 1500 голодуючих. За подвірним переписом, селяни володіли 3692 десятинами землі, з них орної було 3445 десятин. Проте засівалося і використовувалося під городи лише 918 десятин. 166 господарств не мали худоби, 269 — робочої худоби, 434 — коней, 376 — плугів, 287 — возів.
19 лютого 1923 року створено Марійський район (центр Мар’їнка) у складі Марійської, Старомихайлівської та Красногорівської волостей Юзівського повіту.
Сільська Рада та КНС, організований наприкінці 1920 року, допомагали біднякам зміцнити їхні господарства, залучали бідноту і середняків до сільськогосподарських та інших об’єднань, вшивали заходів щодо ліквідації неписьменності, підвищення культурного рівня селян.
Уже в 1922 році на колишній землі поміщика Янаки організовано сільськогосподарську трудову артіль «Перемога», до якої першими вступили незаможники В. І. Шевченко, І. П. Шевченко, В. Я. Фесенко (голова), Й. Ф. Скрипник та інші.
У 1923 році членами КНС були 36 бідняків, з них 5 жінок. Комітет мав фонд землі та запас зерна для допомоги бідняцьким родинам, які терпіли нужду. У лютому— березні 1923 року в Мар’їнці члени КНС та біднота організували споживчу кооперацію. Комнезам дбав про завезення товарів широкого вжитку і продаж їх у першу чергу біднякам. У червні 1923 року створено сільськогосподарську кредитну кооперацію. Під контролем КНС вона постачала сільськогосподарський реманент селянам та членам артілі «Перемога» в кредит на 2—4 роки. Кредитна кооперація відіграла важливу роль у піднесенні господарства селян і зміцненні виробничих об’єднань села.
Керований партійною організацією КНС наполегливо боровся за інтереси бідняків та середняків, ліквідацію решток куркульського бандитизму, зміцнення Рад як органів диктатури пролетаріату на селі, здійснення великої масово-політичної та культурно-освітньої роботи. 8 червня 1924 року, обговорюючи на черговому районному з’їзді КНС доповідь про міжнародне та внутрішнє становище країни, комнезамівці закликали зміцнювати Червону Армію, союз робітників та селян.
На прикладі спільної праці членів артілі «Перемога» селянство Мар’їнки пересвідчувалось в її перевагах, в тому, що це єдино правильний шлях до виходу бідняцьких господарств з тяжкого економічного становища. У березні 1926 року артіль «Перемога» об’єднувала вже 26 селянських дворів. На 201 десятину землі вона мала трактор, 11 волів і коней, 3 плуги, 2 сівалки, 3 жниварки, 3 букери, 2 кінні й парову молотарки, 3 віялки і локомобіль. В артілі було запроваджено шестипільну сівозміну.
19 січня 1926 року в Мар’їнці відбувся районний з’їзд КНС. Він закликав сільські КНС зміцнювати дружбу бідняків з середняками, дедалі ширше залучати їх до сільськогосподарських виробничих об’єднань. У лютому того ж року в селі організовано машинне товариство. На зібрані селянами кошти воно придбало трактор. У 1927 році в Мар’їнці створено ТСОЗ ім. Т. Г. Шевченка.
Було здійснено перші перетворення в культурному житті села. В Марійській трудовій семирічній школі, відкритій з вересня 1922 року, навчалося 472 учні; працювали 5 учителів, серед них — учитель колишньої земської школи І. М. Вишемирський, один з тих, які першими відгукнулися на заклик партії перебудувати стару школу. Регулярно проводились заняття лікнепу, створеного в листопаді 1923 року. При школі організували бібліотеку. Крім того, з серпня 1922 року в Мар’їнці відкрили хату-читальню.
В центрі села містилися райбудинок і сільбуд, відкриті в лютому—березні 1924 року. Тут працювали драматичний, хоровий, літературний, музичний, політ-грамоти, сільськогосподарський, військовий та інші гуртки, а також бібліотека з фондом понад 2 тис. книг.
У 1928 році до Мар’їнки переведено Пирятинський педтехнікум. Це була важлива подія в культурному житті села. Викладачі й учні технікуму проводили культурно-масову роботу серед селян. У технікумі й сільському клубі регулярно демонструвалися кінофільми.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення. При амбулаторії в 1927 році відкрито аптеку. В селі працювали лікар, фельдшер, акушерка і санітар.
Питання економіки й культури, освіти, побуту й охорони здоров’я села повсякденно вирішували партійні та радянські організації. У прийнятих рішеннях на звітні доповіді першої районної партійної конференції, що відбулася 20 жовтня 1923 року, наголошувалось на необхідності зміцнювати господарство села, поліпшувати діяльність партійного та радянського апарату, посилювати зв’язок з масами робітників і селян, роботу комсомолу. Секретарем райпарткому, створеного того ж року, обрали В. О. Селиванюка. Одним з перших голів райвиконкому був О. А. Свиридовський.
У січні 1924 року створено партійний осередок Мар’їнки. Секретарем обрали Д. С. Севрикова. До цього часу комуністи села організаційно входили до складу парт-організації Вознесенських рудників. В 1928 році Мар’їнський партосередок налічував 46 членів та кандидатів у члени партії, з них 18 робітників, 23 селян, 5 службовців, в т. ч. 37 чоловіків і 9 жінок. Партосередок вникав у всі питання життя села. У березні 1924 року В. Мірошниченко (секретар), П. Д. Севриков, О. Родін створили комсомольську організацію. Тоді ж виникла і піонерська організація.
Економічне становище селян поліпшувалося. Радянська влада допомагала селянським господарствам, виводила їх на шлях колективної праці. Значно зміцніла матеріальна база кооперативних товариств. У лютому 1928 року Мар’їнська сільськогосподарська кооперація налічувала 706 пайовиків. Юридичними членами в ній перебували артіль «Перемога» і ТСОЗ ім. Т. Г. Шевченка. Споживча кооперація охоплювала 85 проц. населення. Значним був фонд допомоги біднякам. На території села діяло 2 машинно-тракторних товариства.
В авангарді колгоспного руху йшли комуністи. Мар’їнський партосередок провів велику роботу, щоб здійснити рішення XV з’їзду ВКП(б) про широке розгортання колективізації сільського господарства. 11 січня 1930 року на партійно-комсомольських зборах обговорювався хід колективізації на селі. Промовці висловлювались за створення колгоспу. Партійні збори 2 лютого того ж року визначили завдання парт-осередку щодо ліквідації куркульства як класу, схваливши лінію партії в цьому питанні. Весною 1930 року на базі ТСОЗу ім. Т. Г. Шевченка організовано колгосп ім. Т. Г. Шевченка, головою якого обрали комуніста Я. І. Щербака. Об’єдналося 150 бідняцьких та середняцьких господарств. Першої весни артіль засіяла 2000 га, в т. ч. 900 — пшеницею, 546 — ячменем і 120 га вівсом. У квітні створено радгосп ім. Паризької комуни (з 1963 року — «Красногорівський»).
Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі чинили запеклий опір заходам Радянської влади, проводили ворожу роботу серед середняків, агітували селян не вступати до колгоспів, а тих, хто уже вступив,— забирати усуспільнені знаряддя праці та тяглову силу. Вони зривали хлібозаготівлі, не сплачували державних податків, вдавалися до терору. Проте спроби контрреволюційних елементів зірвати соціалістичну перебудову було ліквідовано. Завдяки великій роз’яснювально-агітаційній та організаторській роботі комуністів і комсомольців трудове селянство на сходці 11 березня 1930 року засудило підривні дії куркулів і зажадало вжити рішучих заходів — вислати з села особливо небезпечні елементи.
55 куркульських родин вислали за межі Мар’їнки, їх майно конфіскували. Цього ж року колективізацію тут було завершено.
8 лютого 1931 року в колгоспі ім. Т. Г. Шевченка створено партосередок. Під керівництвом партосередку активно працювала комсомольська організація, яка в травні того ж року складалася з 10 чоловік.
На кінець першої п’ятирічки, у 1932 році, колгосп мав 2400 га землі. Рік у рік поліпшувалися його виробничі показники. Серед колгоспників набуло поширення соціалістичне змагання. Першими ударниками стали колгоспниці Д. Я. Бойко, П. М. Спартесна, М. Ф. Шевченко та інші.
У передвоєнні роки міцніла економіка колгоспу. 1939 року він зібрав 13,2 цнт зернових з га. Колгоспники зобов’язалися зібрати наступного року 100-пудовий урожай. Господарство обслуговувала тракторна бригада Мар’їнської МТС, яка мала 4 трактори, сівалки, плуги, культиватори та іншу техніку. В двох рільничих і городніх бригадах, на молочнотоварній фермі й на інших ділянках виробництва працювало 250 чоловік.
Успіхи в розвитку господарства створювали умови для заможного й культурного життя колгоспників. У 1939 році вони одержали на трудодень 4 кг зерна і понад 2 крб. грішми. Було відкрито будинок колгоспника; у бригадах створили червоні кутки, пересувні бібліотеки. Малята виховувались у дитяслах.
У 1938 році Мар’їнку віднесено до категорії селищ міського типу. 1940 року тут завершено електрифікацію і радіофікацію. Телефонна станція з’єднувала з районним центром усі колгоспи, радгоспи і сільські Ради. У центрі селища було встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Набагато поліпшилося медичне обслуговування населення. При амбулаторії відкрили дитячу консультацію, фізіотерапевтичний кабінет, запроваджувалося світлолікування.
Мар’їнську семирічну школу 1938 року перетворено на середню, де навчалася тисяча учнів. Крім неї, працювали педтехнікум і початкова школа. Тільки в 1939 році 60 проц. випускників педагогічного технікуму залишилося працювати в своєму районі. Мар’їнка стала селищем суцільної письменності. Вчителі шкіл, викладачі й студенти технікуму брали активну участь в громадсько-політичному житті. Працювали клуб і бібліотека, що налічувала понад 7 тис. книжок.
Питання благоустрою селища, культурно-побутового й медичного обслуговування населення, а також роботи колгоспів ім. Т. Г. Шевченка і «Перемога», радгоспу ім. Паризької комуни були в центрі уваги селищної Ради депутатів трудящих, головою якої працював М. М. Шепотько.
В роки Великої Вітчизняної війни мар’їнці, як і всі радянські люди, стали на захист Батьківщини. У перші дні війни було створено винищувальні групи для боротьби з диверсантами. Коли фронт наблизився, то райком партії, виконкоми районної і селищної Рад організували вивезення обладнання, матеріальних цінностей МТС, колгоспів та радгоспів, евакуацію населення на схід країни.
19 жовтня 1941 року гітлерівці окупували Мар’їнку. У селищі відразу почали діяти підпільники. Активну роботу серед населення проводила комсомольська група. Вона поширювала антифашистські листівки, повідомлення Радінформбюро, викривала брехливу пропаганду ворога, закликала до боротьби. Мар’їнці ухилялись від примусової праці у створених німцями «громадських дворах», уникали вигнання до фашистської Німеччини. Окупанти розстріляли комсомольців В. І. Лисенка та С. І. Куценка.
9 вересня 1943 року частини 320-ї стрілецької дивізії 9-го стрілецького корпусу Південного фронту під командуванням генерал-майора І. І. Швигіна визволили Мар’їнку від гітлерівців.
Величезної шкоди завдали фашистські загарбники селищу. Вони пограбували жителів, забрали худобу; спалили триповерховий учбовий корпус педтехнікуму, гуртожиток його перетворили на стайню; зруйнували будинок середньої школи, пам’ятник В. І. Леніну; знищили районну бібліотеку. На каторжні роботи вивезли 103 чоловіка. Відступаючи, фашисти виганяли з Мар’їнки і сусідніх населених пунктів тих жителів, які не встигли від них сховатися, і розстрілювали їх. Поблизу Мар’їнки у протитанкових ровах було знайдено 105 трупів, у т. ч. 28 дітей і 33 жінки.
Багато мар’їнців воювали з ворогом, перебуваючи в Червоній Армії. Учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн П. Д. Бойко пройшов славний бойовий шлях. Протитанковий дивізіон, яким він командував, громив ворога під Києвом, Москвою, Сталінградом, Курськом, у Празі. Його нагороджено двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. І. Д. Артемов (також учасник громадянської війни) бився під Сталінградом, штурмував Берлін і закінчив свій бойовий шлях на Далекому Сході, де брав участь у розгромі Квантунської армії. Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора та медалями.
Після визволення Мар’їнки від німецьких окупантів трудящі, переважно жінки, почали відбудову зруйнованого війною господарства, закладів охорони здоров’я, освіти й культури. 16 листопада 1943 року створено територіальну партійну організацію з 4 комуністів. Секретарем обрали М. П. Збицького. Для відродження колгоспів і радгоспів, промислових підприємств багато зробили райком партії та виконком районної Ради депутатів трудящих. З руїн було піднято колгоспи ім. Т. Г. Шевченка, «Перемога», радгосп ім. Паризької комуни.
На жнивах трудилося все працездатне населення. Колгосп ім. Т. Г. Шевченка, виростивши добрий урожай, виконав державний план хлібозаготівель і засипав у фонд Червоної Армії 70 тонн зерна. Трактористи Марийської МТС, виконуючи виробничі завдання, зекономили 26 739 кг палива.
Селищна Рада, територіальна партійна організація піклувалися про родини військовослужбовців, інвалідів Великої Вітчизняної війни та загиблих на фронті воїнів. За рішенням партійних зборів від 13 листопада 1945 року в селищі було проведено місячник допомоги цим родинам.
У перші післявоєнні роки матеріально-технічна база колгоспів була дуже слабка. Зокрема, 1944 року колгосп ім. Т. Г. Шевченка мав 13 плугів, 8 сівалок, 14 букерів і обмаль тягла. Населення здавало в колгосп зерно для посіву, продавало йому молодняк великої рогатої худоби. Самовіддана праця колгоспників, допомога держави та трудящих східних районів країни сприяли швидкому відновленню колгоспу.
Навесні 1946 року артіль ім. Т. Г. Шевченка за 5 робочих днів організовано провела сівбу ранніх зернових культур. Центральний Комітет КП(б)У в листі гаряче вітав мар’їнських хліборобів з успішним проведенням сільськогосподарських робіт. У цьому ж році колгоспники М. А. Куниця, Л. С. Головко, В. І. Щербак, Я. Ф. Цибульник, Ф. С. Шавкун та інші нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
12 квітня 1947 року в колгоспі ім. Т. Г. Шевченка створено партійну організацію, секретарем якої був Ф. С. Овчаренко. Вона очолила змагання колгоспників за вирощування високих врожаїв, піднесення продуктивності громадського тваринництва. Сільгоспартіль ім. Т. Г. Шевченка, як і всі господарства району, вже у 1948 році досягла передвоєнного рівня виробництва зерна, а в наступному — перевищила його. У 1949 році тут зібрано 17,3 цнт зернових культур з га, в т. ч. кукурудзи — 48,2 цнт, соняшнику — 22,8 цнт, по 82 цнт городини.
З червня 1950 року відбулися загальні збори в артілях ім. Т. Г. Шевченка та «Перемога». Колгоспники ухвалили об’єднати свої господарства. Укрупнення позитивно позначилось на дальшому розвиткові економіки колгоспу і сприяло поліпшенню добробуту трудівників. У 1955 році колгосп мав 2783 га землі. В рільничих бригадах працював 121 чоловік, у тваринницьких — 81. Рік у рік зростала врожайність. Зернових культур збирали по 24,1 цнт, соняшнику — 26,3 цнт і кукурудзи — 39,3 цнт з кожного га. Господарство одержало 2 млн. 120 тис. крб. грошових доходів. Воно мало 7 вантажних автомашин, 8 електромоторів. Великий обсяг робіт у колгоспі виконували 15 механізаторів Марийської МТС, у розпорядженні яких було 7 тракторів.
У 1958 році, після реорганізації МТС, колгосп придбав 10 гусеничних і колісних тракторів, 4 комбайни та іншу сільськогосподарську техніку, побудував 2,7 км високовольтних і 2,5 км низьковольтних ліній електропередачі, повністю електрифікувавши процеси виробництва.
26 лютого 1958 року велику групу працівників сільського господарства району нагороджено орденами й медалями, 4 присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Серед них перший секретар Марийського райкому партії 3. М. Глухов.
У 1964 році на полях колгоспу ім. Т. Г. Шевченка працювало 15 тракторів, 4 зернові та 3 кукурудзозбиральні комбайни, 15 автомашин, 5 дощувальних установок, багато тракторних плугів, сівалок, культиваторів, електродвигунів та іншої техніки. Розвинутою галуззю господарства було і тваринництво. Тільки дійних корів налічувалося 460 голів. Основні трудомісткі роботи на фермах механізували: встановили доїльні агрегати, автопоїлки, транспортери для очищення приміщень, підвісні дороги й кормороздавачі, кормодробарки, кормозапарники. Колгосп не раз був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. В ньому зросли чудові кадри. Комуніст, бригадир тракторної бригади П. Я. Пасько, комсомолець-механізатор Л.М. Шепотько, комбайнер О. Ф. Мірошниченко, доярка Л. П. Дорохова, свинарка А. Д. Сахно заслужили глибоку повагу колгоспників.
Великих успіхів досяг у 1964 році і колектив Марийського радгоспу «Красногорівський». У його користуванні було 5280 га сільгоспугідь, в т. ч. 4212 га орної землі і 300 га городу. Господарство мало 2400 голів великої рогатої худоби. На його полях працювало 46 тракторів, 8 зернових, 6 кукурудзо-збиральних комбайнів та багато інших сільськогосподарських машин. Радгосп того ж року виробив по 341 цнт молока на 100 га сільгоспугідь і виростив по 144 цнт городини з кожного гектара.
З 1963 року господарства Мар’їнки власним коштом розгорнули будівництво зрошувальної системи. Колгоспники артілі ім. Т. Г. Шевченка ухвалили загатити русло річки Осикової і побудувати греблю. На допомогу прийшли колгоспники сусідньої артілі «Росія», механізований загін меліораторів Марийського районного об’єднання «Сільгосптехніки», шефи села—промислові підприємства Петровського району Донецька, фахівці «Укрдіпроводгоспу», «Донецькспецбуду» та інші. Це була справді всенародна ударна будова.
Навесні 1964 року у водоймищі було понад 1,6 млн. кубометрів води.
24 травня того ж року відбулося урочисте відкриття споруди, створеної руками трудівників. На свято мар’їнців прибули хлібороби усіх районів Донецької області, представники робітників Донецька. Права першого пуску життєдайної вологи на колгоспні лани удостоїлися голова сільгоспартілі ім. Т. Г. Шевченка О. М. Черепанов, знатна ланкова Герой Соціалістичної Праці В. І. Плющакова з радгоспу «Харцизький» Донецької області, бригадир прохідників шахти № 5-біс «Трудівська» Герой Соціалістичної Праці І. І. Стрельченко. Свято вилилось у демонстрацію непорушного союзу колгоспного селянства і робітничого класу.
Колгосп ім. Т. Г. Шевченка з кожного зрошуваного га збирає по 650—700 цнт кормових буряків, 150 цнт люцерни з 4 укосів, понад 200 цнт городини. У травні 1966 року в Мар’їнці відбувся республіканський кущовий семінар, організований «Укрсільгосптехнікою». Іригатори, що з’їхалися з ряду областей України, вивчали передовий досвід мар’їнців у малому зрошенні.
У першому ж році нової п’ятирічки колгосп зібрав по 26,5 цнт зернових з кожного га. Успіхи мар’їнців високо оцінили партія й уряд. У 1966 році орденом «Знак Пошани» нагороджено голову колгоспу О. М. Черепанова, ланкових Т. Л. Жигайло, Т. Я. Ткаченко, тракториста А. Ф. Коломійця.
У ювілейному 1967 році врожай зернових становив 27 цнт з га, городини — 236 цнт. Тваринники надоїли 2270 кг молока від кожної фуражної корови, виробили 53,2 цнт м’яса і 23,9 тис. штук яєць на 100 га зернових. Колгосп одержав 173 тис. крб. прибутку.
У травні 1967 року ЦК КП України прийняв постанову «Про досвід роботи партійної організації Марийського району Донецької області в будівництві й використанні зрошуваних ділянок у колгоспах і радгоспах». На жовтневому (1968 року) Пленумі ЦК КПРС Л. І. Брежнєв відзначив заслуги хліборобів району в меліорації земель власним коштом. Використовуючи набутий досвід, мар’їнці на поливних землях вирощували високі врожаї. Колгосп ім. Т. Г. Шевченка в 1968 році на зрошуваних землях одержав 46 тис. крб. прибутку. Таких же результатів досягнуто і в деяких інших господарствах району. Незабаром досвід зрошуваного землеробства мар’їнців став надбанням хліборобів країни. У серпні 1969 року з метою вивчення його проводилася всесоюзна нарада іригаторів.
В ході підготовки до відзначення 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, трудівники Мар’їнки розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічки. Навіть у посушливому 1968 році колгосп ім. Т. Г. Шевченка зібрав по 27 цнт зернових з кожного га; комплексна бригада № 2 (бригадир Ф. К. Коломоєць) на площі 130 га виростила по 37,4 цнт озимої пшениці. В господарстві запроваджено гарантовану грошову оплату праці. В 1968 році колгоспники одержали понад 4 крб. на трудодень. 165 трудівників забезпечено пенсією.
У селищі провадиться велике промислове, культурно-побутове й житлове будівництво. З 1959 року розпочалося спорудження шиноремонтного заводу, проектна потужність якого — 100 тис. покришок на рік. Підприємство невпинно розширюється, стають до ладу нові цехи виробництва вентиляційних ременів.
Наново відбудовано в 1963 році молокозавод, який переробляє за добу близько 100 тонн молока й випускає 16 найменувань молочної продукції. Вдвоє збільшив свою потужність харчовий комбінат; пущено цех безалкогольних напоїв; значно розширилися мукомельний і маслоробний цехи. В 1951 році побудовано хлібокомбінат, який випікає понад 10 найменувань хлібо-булочних виробів.
До послуг населення райпобуткомбінат, комбінат комунальних підприємств. Працюють кравецька, шевська, 2 годинникові, радіо-телевізійна та інші побутові майстерні й павільйони.
За останні 5 років на околиці районного центру виросло містечко дво-і триповерхових будинків загальною житловою площею 3,2 тис. кв. метрів. У селищі прокладено 12 км водопроводу, 6 км асфальтованої дороги, 12 км тротуару, посаджено 15 тис. декоративних дерев і кущів, закладено 2 га нового парку.
Широкого розвитку набула торговельна мережа. В селищі — 22 продовольчих, промтоварних та інших спеціалізованих магазини. За 1965—1968 рр. населенню продано 122 мотоцикли, 730 телевізорів, 826 радіоприймачів, 198 холодильників, 465 пральних машин. Понад 40 автомашин — в особистому користуванні трудящих. Щоденно реалізується товарів на 18 тис. карбованців.
Селище повністю електрифіковано, його обслуговують автоматична телефонна станція, районний радіовузол. Асфальтованою дорогою воно сполучене з обласним центром. Налагоджено систематичний рух автобусів з Мар’їнки у Донецьк та інші міста області й населені пункти району.
Рік у рік поліпшується медичне обслуговування населення. Центральна районна лікарня, розміщена в Красногорівці,— опорно-показова в області. За зразкову роботу в 1968 році їй присуджено «Кубок здоров’я» обласного відділу охорони здоров’я й президії обкому профспілки медпрацівників. У лікарні — 400 ліжок, функціонують спеціалізовані відділення — хірургічне, 2 терапевтичні, неврологічне, отоларингологічне, інфекційне, дитяче, акушерсько-гінекологічне. У лікувальному містечку працють 400 медичних працівників, у т. ч. 62 лікарі. Крім того, мар’їнців обслуговує селищна лікарня з поліклінікою. В 1967 році орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено головного лікаря В. П. Малєєва, орденом «Знак Пошани» — лікаря М. Г. М’ясникову, лікаря-терапевта В. А. Старикову.
Щорічно збільшуються асигнування на будівництво й утримання дошкільних закладів. Збудовано дитячий комбінат на 145 місць.
В Мар’їнці 5 шкіл: середня загальноосвітня, школа-інтернат (педтехнікум у 1955 році переведено до м. Костянтинівни), восьмирічна, початкова й вечірня школи робітничої та сільської молоді, в яких 124 вчителі навчають 2300 учнів. 147 школярів — дітей колгоспників і робітників відвідує Мар’їнську музичну школу. Велику повагу здобули заслужений вчитель школи УРСР К. М. Кисляк, відмінники народної освіти — вчителі Р. І. Куценко, В. І. Смоляр, В. А. Пичко, Г. П. Щадько, В. В. Горбатко, Н. О. Вистороп і нагороджений орденом «Знак Пошани» А. Я. Бурлига. Краєзнавчий загін школи взяв активну участь в республіканській експедиції «Шляхами Великого Жовтня». Зібрані матеріали експонуються в шкільній кімнаті-музеї В. І. Леніна. Комсомольці й піонери Марийської середньої школи листуються з учнями Болгарії, ПНР, НДР і ЧССР.
На центральній площі селища у 1968 році зведено монумент і запалено вічний вогонь — пам’яті воїнів-мар’їнців, що загинули в роки Вітчизняної війни.
В будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності — хоровий, танцювальний, вокально — інструментальний ансамбль «Колос», гурток баяністів, дитяча балетна студія. Ансамбль «Колос» і танцювальний колектив стали дипломантами обласного огляду художньої самодіяльності, присвяченого 50-річчю Великого Жовтня. Свою любов до рідного краю мар’їнці висловили в пісні:
В небі зорі ясно сяють,
Серце радісно сія.
Розквітай же рясним цвітом,
Рідна Мар’їнко моя!
Колишній керівник хору Т. І. Кочубей за заслуги у розвитку самодіяльного мистецтва нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Читець-декламатор М. М. Погребняк була учасником республіканського огляду художньої самодіяльності.
Ентузіасти будинку культури зав’язали дружбу з самодіяльним ансамблем «Торнадо» з м. Магдебурга НДР. Колектив обласного музично-драматичного театру ім. Артема взяв шефство над закладами культури Мар’їнки, подаючи їм творчу допомогу.
У будинку культури організовано батьківський університет комуністичного f виховання; працюють кінотеатр на 460 місць, районна бібліотека для дорослих, в якій 25 тис. книг. Крім того, в селищі є районна-бібліотека для дітей з фондом понад 20 тис. книг і піонерський клуб.
Невпинно зростає культурний і загальноосвітній рівень жителів селища. Понад 200 чоловік мають вищу освіту і близько З тис.— середню. У Мар’їнці жили і працювали нині радянські письменники В. О. Білоусов, І. Ф. Лук’яненко (Савич). Мар’їнці передплачують понад 10 тис. примірників газет і журналів, або 1030 на кожну тисячу жителів; 162 чоловіка — передплатники творів К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна.
Під керівництвом партійної організації за Радянської влади досягнуто великих успіхів у господарському й культурному житті Мар’їнки. В партійних організаціях колгоспу і радгоспу працюють 70 комуністів. Активну участь у виробничому, громадсько-політичному житті беруть комсомольські організації. Лише у промисловості й сільському господарстві працюють понад 110 комсомольців. З 95 депутатів селищної Ради — 20 колгоспників артілі ім. Т. Г. Шевченка і 21 робітник радгоспу «Красногорівський».
Радянська влада дала щасливе життя трудящим селища. Вони успішно будують комуністичне суспільство.
Н. Д. ЄВТУШЕНКО, С. М. МЕЛЬНИК, С. І. СВІРСЬКИЙ