Єлизаветівка, Мар’їнський район, Донецька область
Єлизаветівка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на лівому березі річки Сухих Ялів, за 21 км на південний захід від районного і 48 км від обласного центрів. З ними село сполучене шосейною дорогою з асфальтовим покриттям. До, найближчої залізничної станції Роя — 12 км. Населення 1623 чоловіка.
Сільській Раді підпорядковані села Іллінка й Романівка.
Село засноване 1842 року державними селянами, переселеними коштом казни з Полтавської та Харківської губерній. Жителі Єлизаветівки вирощували зернові культури, розводили худобу й птицю. За користування державною землею вони сплачували оброк і подушний податок, виконували рекрутську та інші повинності. Відповідно до закону про поземельний устрій державних селян 1866 року їм виділялось по 7,8 десятини землі на ревізьку душу (243 чоловіка одержали 1933 десятини). Оброк було замінено викупним платежем з розстрочкою на 20 років.
У 1901 році в селі проживало 1049 чоловік. За кількістю надільної землі господарства Єлизаветівки на початку XX ст. поділялися на три групи. 16 господарств мали землі до 5 десятин, 116—до 15, а в кожному з 18 господарств було понад 15 десятин. Про тяжке становище основної маси жителів села свідчать і інші статистичні дані. Так, 9 господарств зовсім не мали робочої худоби, 17 інвентаря, у 60 селян не було знарядь праці — плугів чи букерів. Саме в цих господарствах земля оброблялася погано і тому давала низькі врожаї.
Селянська біднота продавала свої наділи або здавала їх в оренду, перетворювалася на наймитів, поповнювала ряди робітничого класу на підприємствах і шахтах Донбасу. Середняки також ледь животіли. Куркулі, що багатіли, експлуатуючи бідноту, мали високопродуктивну худобу, купували машини та удосконалені сільськогосподарські знаряддя. Вони брали в оренду наділи розорених односельчан, ще більше розширювали своє господарство. Йшов глибокий процес класової диференціації населення. Зростав прошарок куркулів (на початку XX ст. в Єлизаветівці їх було близько 12 проц.) і занепадали господарства бідних селянських родин. Більшість селян жили в постійних злиднях.
Під впливом революційних подій в країні зростало на селі незадоволення тогочасними порядками. В період першої російської революції жахлива звістка про розстріл петербурзьких робітників дійшла й до Єлизаветівки від земляків, які працювали на шахтах. У жовтні 1906 року із Гришиного вони привезли в село листівки «До селян», «До всіх селян», що закликали їх відмовлятися виконувати розпорядження царських властей, не сплачувати податків, обирати своє правління, озброюватися і допомагати робітникам. Селяни Єлизаветівки допомагали сім’ям робітників, які зазнавали репресій за участь у революційному русі. Жителі села давали притулок революціонерам, що їх переслідувала царська охранка. Наприклад, житель села Г. М. Целувальник, що працював на Карпівському руднику, в 1907 році переховував робітника-більшовика М. С. Зінченка й допомагав його сім’ї.
Столипінська аграрна реформа ще більш посилила розшарування селянства і класову боротьбу на селі. Куркульські господарства Єлизаветівки дістали можливість скуповувати за безцінь земельні ділянки бідних селян та використовувати найману працю. Тільки в господарстві куркуля Демочки, який мав у 1901 році 30 десятин землі, через 10 років було надільної землі 8, купленої — 33, орендованої — 20 десятин; 4 плуги, 2 косарки, вітряний млин, 13 коней, 5 корів, 4 воли, 50 овець, 10 свиней. На нього працювали 2 постійні і 10 сезонних наймитів.
Напередодні першої світової війни в Єлизаветівці було 180 господарств 3^1180 жителями. Багато з них працювало на рудниках і дрібних промислових підприємствах села: олійницях, млинах тощо.
До початку XX ст., в селі не було медичного обслуговування населення. Незадовільні побутові й санітарні умови сприяли поширенню різних хвороб: взимку в хатах утримували телят, поросят, птицю. Особливо високою була смертність серед дітей. Багато їх померло в 1876—1880 рр. від захворювання на дифтерію. Тільки в 1913 році в селі відкрили волосний фельдшерський пункт, де працювали лікар, фельдшер і акушерка.
Переважна більшість населення Єлизаветівки була неписьменною. У 1879 році тут відкрили однокласне земське училище з трьома відділеннями. Навчав дітей один учитель. В 1908—1909 рр. тут було 66 учнів, з них 10 дівчаток. Земство дбало про забезпечення школи книгами релігійного змісту, але мало — про навчальні посібники. Серед одержаних у 1908 році 16 книг було 7 молитовників. На утримання вчителя щорічно виділялося всього 300 крб. Але й таку школу мало кому з селянських дітей вдавалося закінчити: в 1915 році з 105 учнів її закінчило всього 6 хлопчиків. Тоді тут працювали троє вчителів: А. М. Фуклєєв, С. Ф. Скринник і М. Ф. Ніколаєва.
Ось як згадує про тодішню школу вчитель-пенсіонер С. Ф. Скринник: «Наприкінці навчального року в моєму класі було 14 учнів. Як зараз бачу їх: худі, в латаній-перелатаній одежі, сяк-так взуті в старі батьківські шкарбани. І все ж вони вчилися добре. Пам’ятаю Веклу Коноплянко, яка мріяла стати вчителькою, Давида Гришка і Миколу Чуприну, що хотіли бути агрономами. Але їх мрії не збулися… Змалку вони залишалися поза школою, йшли в найми до куркулів і поміщиків, не маючи грошей, аби купити підручники, одяг і взуття. До того ж підлітки в селянських сім’ях були основною робочою силою, без якої не могли обійтися незаможні сім’ї».
У 1914 році в Єлизаветівці відкрили земську бібліотеку з фондом 539 книг. Більша частина їх була релігійного змісту. На рік передплачувалось усього 2 газети і жодного журналу, бо земство виділяло мізерні кошти на утримання сільської бібліотеки.
Тяжкими були й побутові умови сільських трудівників. Свої хатини вони будували із саману, покриваючи їх соломою або очеретом. Всередині тут були велика піч, лежанка, стіл, лава, скриня, мисник. Однак і в найбідніших з них можна було побачити різні вироби народних умільців: глиняні глечики, миски, кумасики, розмальовані чудовим національним орнаментом. А рушники з колоритною гамою барв і з яскравими малюнками, характерні для Полтавщини й Харківщини, поширились і на Донеччину. Єлизаветівці прикрашали свої житла і зовні. Фронтони дахів, а інколи й ворота оздоблювалися майстерно вирізьбленими «вітряками» й «півниками».
Поетичними були народні звичаї й обряди в селі. Вечорами, після тяжкої праці, молодь співала на вулиці пісні про Воркслу, про походи Сагайдачного і війну під проводом Богдана Хмельницького, про долю хлібороба і незрадливе кохання. Сивовусі діди передавали молоді казки, приказки і легенди про героїчне минуле свого народу.
Перша світова війна ще більше підірвала селянське господарство, принесла народу незліченні страждання і загострила класові суперечності. Майже половину працездатних чоловіків Єлизаветівської волості (610 із 1442) призвали в армію. З них 60 чоловік загинули на війні. 89 родин, евакуйованих з району бойових дій, були розміщені в селі і перебували в найтяжчому становищі.
Не полегшила економічного становища селян і Лютнева буржуазно-демократична революція. Влітку 1917 року в Єлизаветівській волості, яка ще в 1913 році виділилася з Павлівської, маючи в своєму складі села Богоявленку, Ганнівку, Іллінку, Катеринівку, Костянтинівку, Романівку, Свистунівку та Успенівку, налічувалось 929 селянських господарств. З них 170 не мали землі. Решті 759 господарствам належало 6374 десятини. Розподілялася вона вкрай нерівномірно — 521 господарство (69 проц.) мало до 9 десятин, 177 середняків (23 проц.) — по 9—15 і 61 господарство найзаможнішої сільської верхівки — понад 15 десятин кожне. Цим куркулям, кількість яких становила всього 8 проц. дворів, належало 2 тис. десятин, тобто майже третина земель волості.
Малоземелля і безземелля, часті посухи і неврожаї, брак добрив, примітивна агротехніка, непосильні податки викликали зубожіння селян, які дедалі більше пересвідчувались у тому, що єдиний вихід для них — добитися перерозподілу куркульських і поміщицьких земель. Цю віковічну мрію трудящого селянства здійснила Велика Жовтнева соціалістична революція.
У листопаді 1917 року в Єлизаветівку повернувся поранений солдат Г. Г. Кули-ковський, який слухав виступ В. І. Леніна на Фінляндському вокзалі і брав участь у Жовтневому збройному повстанні в Петрограді. Він розповів землякам про перемогу пролетаріату в столиці і про перші декрети Радянської влади. 28 листопада 1917 року в село прибули уповноважений Юзівського комітету більшовиків Я. М. Яременко і робітник шахти «Лідіївка» П. Д. Котелевець. На їх пропозицію сільський сход обрав волосну Раду селянських депутатів. Першим головою виконавчого комітету Ради став Я. М. Яременко. Виконком приступив до революційних перетворень. Насамперед було розподілено серед бідноти лишки озимих посівів, відібраних у куркулів.
Але в квітні 1918 року сюди вдерлися австро-німецькі окупанти. Була відновлена колишня управа. В селі розмістили гайдамацьку варту. Приватна власність на землю проголошувалась гетьманом «непорушною основою культури й цивілізації». Окупанти грабували селян. В Єлизаветівській волості вони забрали 4 тис. пудів зерна, 1,5 тис. пудів фуражу, стягли 30 тис. крб. контрибуції. Селяни, що відмовлялись виконувати розпорядження окупаційних властей, всіляко переслідувались. Так, були розстріляні Андрій Бесараб та брати Микита і Карпо Мірошниченки. Вже влітку 1918 року багато жителів села пішли в повстанські загони. Бідняк Г. С. Григоренко, добровольцем пішов до Червоної Армії, а по закінченні громадянської війни повернувся в село і одним із перших вступив до колгоспу. В 1934 році закінчив курси рільників, працював агрономом колгоспу і в 1950 році за вирощення 30,5 цнт пшениці з га на площі 150 га йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти були вигнані з Донбасу. Маріупольський повіт захопили білокозаки. В середині березня 1919 року вони були вигнані 8-м Інтернаціональним радянським полком з багатьох сіл повіту, в яких, у т. ч. і в Єлизаветівці, відновилася Радянська влада. Земельна комісія ревкому, до якої входили С. Ф. Костін, Л. П. Зінченко та інші, приступила до розподілу казенних і лишків куркульських земель. Кожен член сім’ї одержав наділ площею 1,5 десятини.
У квітні 1919 року в Єлизаветівці був організований комітет бідноти. Він наполегливо проводив революційні перетворення, наділяючи бідноту худобою, інвентарем. Волвиконком спродав майно поміщиків Шаповалова й Саєнка, а гроші передав сиротам і вдовам. Відновились заняття в школі, що вперше велися рідною мовою. Рада дбала про постачання школі і вчителям палива та продовольства.
На початку червня 1919 року в село вдерлися білогвардійці, які відновили старі, дореволюційні порядки, чинили грабежі й насильства. Денікінці пограбували 226 сімей, завдавши збитків на суму 219 тис. крб. Вони відібрали в селян Єлизаветівської волості 424 коней, 288 голів великої рогатої худоби, 172 вівці, 139 тис. пудів хліба, 81 тис. пудів фуражу.
Наприкінці грудня 1919 року село було визволене від денікінців частинами 13-ї армії. У квітні 1920 року ревком передав владу новообраній волосній Раді. Волвиконком, очолюваний Я. І. Цуприком, продовжував проводити в життя початі раніше революційні перетворення, подавав допомогу сім’ям бідняків та червоноармійців, здійснював культурні заходи.
Однак незабаром село знову опинилося у фронтовій зоні. Наприкінці вересня — початку жовтня 1920 року його захопили врангелівці. Після вигнання їх в околицях Єлизаветівки лютували банди колишніх поміщиків Саєнка й Шаповалова, а потім — Махна. Махновці відібрали в селян волості 125 коней, 12,5 тис. пудів зерна, 4,5 тис. пудів фуражу — всього на 26,5 тис. крб. золотом.
Подолавши опір контрреволюції, жителі почали відбудовувати господарство. В січні 1921 року відбулися вибори до Єлизаветівської сільської Ради, в яких взяли участь 535 виборців. До Ради обрано 17 депутатів. Головою виконкому став І. І. Коротич. Незабаром було створено й комітет незаможних селян (голова — І. Панківський). Сільська Рада й КНС спрямовували всі зусилля селян на успішну відбудову сільського господарства, розореного війною.
Економічне становище селянських господарств було нелегким: бракувало робочої худоби, фуражу, продовольства, насіння. Селянство виявляло невдоволення прод-розверсткою. Тому рішення партії й уряду про заміну продрозверстки на прод-податок воно зустріло схвально. Виступаючи на сільській сходці у травні 1921 року, Я. І. Цуприк, М. С. Дрозд та інші роз’яснювали нову економічну політику, закликали до зміцнення класового союзу робітників і селян.
Згубний слід на селі залишили посуха і неврожай 1921—1922 рр. Посіви повністю загинули. Не тільки продовольства, а навіть посівного матеріалу селяни не мали. Восени 1921 року треба було засіяти 198 десятин озимини, а насіння збереглося тільки для посіву 2-х десятин — всього 18 пудів. У 1922 році в Єлизаветівці голодували 900 чоловік. Для подання їм допомоги сільрада створила комітет, до якого ввійшли Т. С. Ходась, Г. М. Коваленко, П. П. Честа. В селі організували їдальню, в якій харчувались взимку 200, а весною 1922 року — 500 дітей. Для придбання продовольства і врятування людей від голоду волвиконком за згодою сільського сходу конфіскував усі цінності місцевої церкви.
Значну роль в організації селян на швидше подолання господарських труднощів відіграла сільськогосподарська кооперація, створена в селі 1922 року. Згідно з законом від 2 березня 1921 року в серпні—жовтні наступного року проведено землеустрій. За окремими господарствами були закріплені наділи на 9 років за нормою: 1,7 десятини на кожного члена сім’ї, але не менш як 8 десятин на господарство. Землю одержали 216 господарств, за якими закріплялось 2585 десятин — на 652 десятини більше, ніж вони мали до революції. Восени 1922 року в селі засіяли 208 десятин озимини — на 128 десятин більше проти попереднього року, а в 1923 році загальна посівна площа досягла 1420 десятин.
Важливе значення для успішного соціалістичного будівництва на селі мало створення в січні 1923 року партійного осередку в складі 7 членів та 11 кандидатів у члени РКП(б). Першими комуністами були А. П. Першаков, П. М. Осика, Я. І. Цуприк, Ю. С. Жуковин, І. І. Макаров, К. Є. Васильєв, Д. В. Блудов. За ленінським призовом в партію вступили 11 чоловік: Ф. П. Авраменко, Ф. І. Клименко, Ю. Д. Соседка та інші. Авторитет партосередку невпинно зростав, чисельність його швидко збільшувалась. Уже в жовтні 1926 року він об’єднував 38 членів і 28 кандидатів у члени ВКП(б). 25 травня 1923 року було організовано і комсомольську організацію, яка налічувала 22 чоловіка. Першим секретарем був О. І. Євицький.
Партійна організація, сільрада та КНС особливу увагу приділяли зміцненню бідняцьких господарств. Через сільськогосподарську кооперацію їм подавали допомогу насінням і кредитами для придбання інвентаря. В 1924 році вони купили його на суму 5,3 тис. крб. Завдяки кооперації селяни реалізовували й товарну продукцію.
В 1925 році була повністю освоєна довоєнна посівна площа — 1585 десятин. Поголів’я худоби відновлювалось повільніше і становило на той час близько 70 проц. довоєнного.
За адміністративною реформою 1923 року волость була ліквідована. Єлизаветівська сільрада увійшла до складу Благодатнівського, з 1926 року — Павлівського, а з 1928 року — Марийського району Сталінського округу. Сільрада об’єднувала населені пункти колишньої волості. У 1926 році з неї виділено Богоявленську, Успенівську, а потім — Костянтинівську і Катеринівську сільради.
Поряд із розв’язанням господарських завдань члени сільської Ради, комуністи й комсомольці дбали про розвиток культури в Єлизаветівці. Колишнє однокласне земське училище було реорганізоване на трудову школу 1-го ступеня, в якій у 1922 році навчалося 73 учні із 365 дітей шкільного віку. В наступні роки число учнів збільшувалось і в 1926 році досягло 103.
Першочерговою справою була ліквідація неписьменності.
На початку 1923 року тільки 45 проц. жителів села знали грамоту. В жовтні того ж року створюється школа лікнепу, в якій спочатку навчались 25 чоловік. На заняттях можна було побачити і юнака в батьківській будьонівці та шинелі, і сивоволосого діда, і жінку похилого віку, які бажали навчитися грамоти.
За рішенням партійної організації в 1923 році було відкрито сільбудинок, який проводив важливу виховну роботу на селі. При сільбуді комсомольці й активісти організували бібліотеку, відкрили читальню. Під керівництвом комуністів зростала політична активність мас, створювалися нові громадські організації, в т. ч. МОДР, товариство сприяння повітряному флоту, товариство «Друзі дітей», яким керував учитель М. С. Дрозд. У 1926 році єлизаветівці внесли свій одноденний заробіток до фонду допомоги страйкуючим англійським шахтарям.
Значний крок вперед зробило село в роки відбудовного періоду. Однак за умов індивідуального господарювання з примітивною агротехнікою праця селянина була тяжкою і малопродуктивною. Незаможники й частина середняків все більше переконувались у необхідності колективного господарювання. Члени КНС у 1924 році створили 3 товариства спільного обробітку землі, а в 1926 році було організовано і машинне товариство. З серпня 1928 року партійні збори рекомендували цим товариствам об’єднатись у колективне господарство.
Незабаром почався масовий вступ селян до колгоспів. 1930 року в запеклій боротьбі з куркульством створюється сільськогосподарська артіль «Трудова», куди ввійшли 37 бідняцьких і середняцьких господарств. Уже до кінця того ж року артіль об’єднувала 90 проц. селянських дворів. Першими колгоспниками стали Є. П. Білецький, комуніст І. М. Ілюхін та інші. Головою артілі було обрано А. А. Честу, який з листопада 1929 року очолював ТСОЗ. На початку своєї діяльності артіль «Трудова» мала 220 коней, 24 лобогрійки, 16 сівалок, 50 борін, 20 віялок 2. Поступово кількість реманенту і тяглової сили збільшувалась. У 1934 році на полях колгоспу з’явився перший трактор Богоявленської МТС, на якому працював тракторист С. П. Куликовський. В 1938 році почали збирати хліб комбайном, з’явилася й перша автомашина, водій якої Є. Ю. Перетятько і зараз працює в колгоспі.
У довоєнні роки сільгоспартіль під керівництвом партійної організації (парт-група була створена ще 23 червня 1934 року) і правління колгоспу на чолі з комуністом С. Є. Бешулею неухильно зміцнювалась, зростала її економіка.Великі прибутки мав колгосп від тваринництва. Високі врожаї вирощували на ланах. У 1939 році колгоспники одержали по 5 кг зерна і по 3 крб. грішми на трудодень.
В роки перших довоєнних п’ятирічок єлизаветівці упорядковували рідне село: ремонтували шляхи, озеленювали вулиці. Поліпшувалось медичне обслуговування населення. Значних успіхів було досягнуто і в культурному будівництві. В 1935 році початкову школу перетворено на семирічну. В селі працювали бібліотека, клуб.
Напад фашистської Німеччини на СРСР перервав мирне життя. Першими добровільно пішли на фронт П. Ю. Коротич, М. С. Пастернак, М. А. Ровчак, П. І. Коноплянко та інші. 13 жовтня гітлерівці окупували село, але 694-й полк 383-ї Шахтарської дивізії 14 жовтня визволив Єлизаветівку від фашистів. Однак переважаючі сили ворога 15 жовтня знову захопили село.
Фашисти грабували людей, запровадили непосильні податки. Навіть шкури дохлих собак треба було здавати в комендатуру — інакше накладався штраф у розмірі 200 карбованців.
Радянські люди піднялися на боротьбу з ворогом. За дорученням Сталінської підпільної комсомольської організації в Єлизаветівку прибув учитель В. Т. Гончаренко. Він створив тут підпільну групу, до якої ввійшли його брат Микола, сестра Мотря та інші. Підпільники писали від руки листівки і поширювали їх серед населення, організовували саботаж заходів окупантів.
Незабаром підпільники перейшли до збройної боротьби з гітлерівцями. Вони нападали на німецьких конвоїрів, що супроводили військовополонених та заарештованих. У липні 1942 року підпільна комсомольська організація доручила В. Т. Гончаренкові добути зброю. Разом з комсомольцями В. Лихварем та І. Клименком він пробрався у селище Авдотьїне, де з фашистських автомашин скинули кілька гвинтівок та 3 ящики патронів. Після цього озброєні підпільники під станцією Доля знищили німецький обоз, вбили й поранили 15 фашистських солдатів і офіцерів, захопили 10 автоматів, 11 пістолетів і 2 ящики з гранатами. Але на початку 1943 року гестапівці вистежили підпільну організацію. Багато членів її, серед них і В. Т. Гончаренко, були арештовані й страчені.
11 вересня 1943 року радянські війська визволили Єлизаветівку від німецьких окупантів. Посильний вклад у перемогу над ворогом внесли і жителі села.. 346 чоловік захищали Батьківщину в лавах Червоної Армії. 172 з них загинули смертю хоробрих. їх імена золотими літерами викарбувані на меморіальній дошці, встановленій на центральній площі села. Не повернулися з фронту 3. Д. Циганков і його сини — Яків та Петро. Захищаючи Сталінград, загинули сини Є. С. Мірошниченка — Микола та Іван. Визволяючи Україну, полягли сини Я. С. Григоренка — Іван, Семен і Микола. В бою за Новоросійськ загинув М. П. Гончаренко, під Херсоном поховали І. І. Вишневського. У визволенні Праги брав участь уродженець села Г. В. Білецький, який там і загинув.
Багато ветеранів війни й понині живуть і працюють у Єлизаветівці. За бойові заслуги перед Батьківщиною відзначений 11 урядовими нагородами Г. І. Нестерцов; мають ордени й медалі також Г. Г. Чередниченко, М. І. Хижняк, Г. П. Коноплянко та багато інших.
Гітлерівці заподіяли селу величезних збитків, які становили 9797 тис. крб. Вони зруйнували близько 50 хат колгоспників і колгоспних будівель, силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини 100 юнаків і дівчат.
Відразу ж після визволення Єлизаветівки відновила свою діяльність сільська Рада; головою її був комуніст І. М. Ілюхін. 23 вересня 1943 року на колгоспних зборах обрали правління колгоспу, до якого ввійшли С. Є. Бешуля (голова), І. Г. Герасименко, І. Ю. Коротич, Л. І. Коротич, П. Ю. Ровчак, М. Н. Коноплянко.
Бракувало робочих рук, тягла, реманенту. На початок 1944 року в колгоспі було тільки 6 плугів і 10 сівалок, 70 голів рогатої худоби, 11 коней, 440 телят, 20 свиней, 6 овець. З потроєною енергією працювали в той час жінки, старі й підлітки, які заступили чоловіків, що знаходилися на фронті. Дуже тяжкою була перша післявоєнна весна. До березня 1944 року для польових робіт організували супряги корів, які належали колгоспникам, і засіяли 984 га зернових, 120 га технічних культур, посадили 21 га овочів.
Держава подала допомогу селу насінням і довгостроковими кредитами на будівництво господарських приміщень та житла. Відбудовувати колгосп допомагали селянам шефи — робітники Мандрикинського машинобудівного заводу та шахти № 7 «Трудівська».
Велику організаторську роботу серед населення проводили сільські комуністи. 12 грудня 1944 року було відновлено територіальну партійну організацію, яка спочатку налічувала 3 чоловіка. 8 березня 1947 року 6 комуністів артілі виділились із Єлизаветівської сільської партійної організації в окрему парторганізацію. Секретарем її обрали Т. А. Герасименка. Комсомольську організацію, що складалася з 12 членів, очолював І. М. Григоренко.
Завдяки самовідданій праці колгоспників, допомозі держави і активній діяльності сільської Ради, партійної та комсомольської організацій артіль уже в 1947 році перевищила довоєнний рівень виробництва зерна. Колгосп здав державі 750 тонн хліба при плані 600 тонн. В 1,5 раза було перевиконано план продажу державі м’яса і в 2 рази — молока. Успішно виконувалося завдання збільшення поголів’я худоби. Прибутки колгоспу становили 586 тис. карбованців.
Ще більшу трудову перемогу здобули єлизаветівці в 1949 році. На площі 1118 га вони зібрали по 19,6 цнт зернових культур з кожного га, в т. ч. озимої пшениці по 23 цнт на площі 520 га і по 24,7 цнт соняшнику з 115 га. Колгосп здав державі понад 70 тис. пудів хліба, перевиконавши план на 10 тис. пудів. В 1,5 раза більше запланованого одержала держава молока й м’яса.
За ці досягнення в 1950 році 128 колгоспників були нагороджені орденами й медалями СРСР. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні агроном Г. С. Григоренко, бригадир рільничої бригади К. Й. Білецький, бригадир тракторної бригади Г. М. Ровчак і голова колгоспу С. Є. Бешуля.
В 1950 році до єлизаветівського господарства приєднались артілі сусідніх сіл Іллінки й Романівки. Укрупнений колгосп «Жовтень» почав розвиватися ще більш високими темпами. Цьому сприяло здійснення рішень вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. В об’єднаному господарстві налічувалось 675 дворів колгоспників, 4657 га землі, в т. ч. орної — 4086 га, садів — 82 га, пасовищ — 375 га. Колгосп мав 3250 корів та 1665 свиней.
Успіхи, досягнуті в зерновому господарстві, стали основою для розвитку громадського тваринництва. На 100 га сільгоспугідь припадало 25 корів. У 50-і роки побудували тваринницьке містечко. Найбільш трудомісткі роботи на фермах були механізовані. Уже в 1960 році тут перейшли на машинне доїння корів (на цей час їх налічувалось 600). Одна доярка обслуговувала не 12—15, як раніше, а 50 корів. Запровадження механізації сприяло підвищенню продуктивності праці й зниженню собівартості продукції. Колгосп в 1958 році на 100 га угідь виробив по 70 цнт м’яса і 350 цнт молока. Сумлінно працювали доярки М. І. Коноплянко, Н. М. Шека, С. М. Камуз, свинарки С. І. Страшко, О. С. Нестерець. За видатні успіхи в розвитку колгоспного виробництва в 1958 році голові колгоспу С. Є. Бешулі вдруге присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Колгосп «Жовтень» одним з перших в області почав у 1959 році забезпечувати сім’ї колгоспників молоком із громадських ферм. В 1960 році в колгоспі створена механізовану птахоферму на 10 тис. штук птиці.
Колгосп підтримує тісні зв’язки з науково-дослідними закладами країни. Адресати й кореспонденти єлизаветівців — відомі вчені-селекціонери Ф. Г. Кириченко, О. С. Мусійко, В. М. Ремесло, Б. П. Соколов та інші. Тут одними з перших в області запровадили високоврожайні сорти озимої пшениці Безоста-1, Миронівська-808, ранній сорт Одеська-24, «Кавказ», «Аврора» та інші.
З 1964 року в єлизаветівському колгоспі почали запроваджувати «мале зрошення». Тоді обводнювали 307 га землі і одержували по 44,6 цнт озимої пшениці, 760 цнт кормових буряків. Витрати на спорудження зрошувальної системи (78,4 тис. крб.) були відшкодовані за один рік. До 1967 року площа зрошуваних земель зросла в 5 разів. Колгоспне господарство Єлизаветівки стало опорною базою Українського науково-дослідного інституту зрошуваного землеробства.
Трудівники колгоспу одними з перших в районі підтримали рух за комуністичну працю. Вони допомагають відсталим сусіднім господарствам вийти в передові, успішно змагаються з артіллю «Кубань» Краснодарського краю.
З великим трудовим піднесенням колгоспники Єлизаветівки боролися за виконання рішень XXIII з’їзду партії. Вони визначили конкретний п’ятирічний план розвитку колгоспного виробництва і підвищення добробуту членів артілі. За досягнуті успіхи колгосп нагороджений у ювілейному 1967 році орденом Леніна.
Колгосп «Жовтень» — велике багатогалузеве і рентабельне господарство. Крім зернових і технічних культур та овочів, тут розвели чудові сади й виноградники на площі 84 га. В 1969 році на полях працювали 43 трактори, 19 комбайнів, колгосп мав 45 автомашин. Машинний парк колгоспу поповнився бульдозерами й екскаваторами, скреперами, потужними зерноочисними й дощувальними агрегатами, зерносушарками та іншими. На фермах, в майстернях та інших підсобних підприємствах колгоспу працювали 217 електромоторів. На фермах було 3243 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 1103 корів) — втроє більше, ніж у всій волості в 1917 році, і 1860 свиней.
У 1969 році колгосп виробив 43661 цнт зерна, 4629 цнт м’яса, 34906 цнт молока, 659 тис. штук яєць. Із 1532 тис. крб. прибутку 749 тис. крб. використано на капітальне будівництво, 49 тис. крб.— на культурні потреби, 951 тис. крб.— на оплату праці колгоспників.
Очолене і кероване партійною організацією, за найактивнішою участю комсомольців, соціалістичне змагання в колгоспі «Жовтень» стало дійовим і масовим. В ході змагання виросли передовики рільництва і тваринництва. Серед них — механізована ланка М. С. Бесараба: в 1969 році вона виростила по 45,1 цнт зерна кукурудзи з га на площі 125 га; в ланці А. Т. Любченка М. М. Вишневська та Л. Н. Лагута зібрали на своїх ділянках по 1000 цнт кормових буряків з га. Значних успіхів досягли і тваринники, зокрема доярки. Близько 40 з них, в т. ч. О. С. Хижняк, B. Г. Третяк і Г. Н. Ломанцева, у 1969 році надоїли по 3000 і більше кілограмів молока від корови.
Важливою подією в житті трудівників села, як і всієї країни, став III Всесоюзний з’їзд колгоспників, який продемонстрував торжество ленінського кооперативного плану, силу й міць колгоспного ладу. Учасник великого форуму хліборобів, делегат з’їзду від Єлизаветівки, голова колгоспу, двічі Герой Соціалістичної Праці C. Є. Бешуля розповідав односельчанам — на полях, фермах, у майстернях — про роботу з’їзду та невідкладні завдання, що стоять перед колгоспом, про підготовку гідних трудових подарунків ленінському ювілеєві.
Цінну ініціативу виявили трудівники ордена Леніна колгоспу «Жовтень», розгорнувши змагання за гідну зустріч 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Вони посилили боротьбу за дальше зростання виробництва продуктів землеробства і тваринництва, за раціональне використання землі, матеріальних і трудових ресурсів. Колгоспники і спеціалісти села вишукують додаткові можливості для розширення виробництва і неухильного зміцнення економіки господарства. Трудівники села зобов’язалися в 1970 році виростити по 28,7 цнт зернових з га, в т. ч. озимої пшениці — 28, а на площі з вегетаційним зрошуванням — 46—50 цнт; виробити не менше 450 цнт молока, 90 цнт м’яса на 100 га землі; одержати 200 штук яєць від кожної несушки; знизити собівартість основних видів сільськогосподарської продукції на 5—6 проц., в т. ч. зерна — на 10, м’яса — на 3, молока — на 5 процентів.
За роки Радянської влади невпізнано змінилося життя селянства: колишня наймичка, вдова Ф. В. Барило за свою працю в колгоспі у 1967 році одержала 25 цнт зерна і 3500 крб. грішми. На місці старої, з підсліпуватими вікнами хати вона поставила гарний будинок. У ньому — сучасні меблі, телевізор, особиста бібліотечка, необхідні електропобутові прилади. Її сини — Дмитро й Микола — по закінченні середньої школи працюють у колгоспі, всім серцем полюбили землю. За свою самовіддану працю вони удостоєні урядових нагород. Сім’я колгоспника Т. Г. Любченка, що має 4 працездатних, одержує 5000 крб. щорічно. В її розпорядженні добре влаштоване житло, автомашина «Запорожець». Таких сімей у сучасній Єлизаветівці немало.
Справжнім авангардом сільських трудівників є 65 комуністів, які працюють на вирішальних ділянках колгоспного виробництва: механізаторами, бригадирами, доярками тощо.
Значну допомогу комуністам подає комсомольська організація села, яка налічує 80 членів. Високі зразки в праці показують комсомольці І. І. Оріховський, В. І. Страшко, В. Т. Любченко, А. С. Рибка, В. І. Повелко, Г. П. Козулько та інші.
У складі Єлизаветівської сільської Ради, обраної в 1969 році, є 25 депутатів, в т. ч. 2 робітники, 7 службовців, 16 колгоспників, з них 11 жінок. Виконком сільради вже 16 років очолює П. М. Обрізай, яка, працюючи ланковою рільничої бригади колгоспу, в 1950 році за високі показники у виробництві зернових культур нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Депутати і актив, що входять до 5 постійно діючих комісій,— надійні помічники Ради, партійної організації і правління колгоспу в піднесенні громадського господарства, поліпшенні добробуту трудящих і благоустрої села.
Дійову допомогу в організації мас на трудові звершення подає селу Мар’їнський райком КП України на чолі з першим секретарем Героєм Соціалістичної Праці 3. М. Глуховим, відомим ініціатором зрошуваного землеробства в районі.
Єлизаветівка за роки Радянської влади стала впорядкованим селом нового, соціалістичного типу. Вулиці його чисті, рівні, заасфальтовані. Будинки утопають в зелені. В центрі села — адміністративний будинок, де міститься сільська Рада і правління колгоспу. Споруджено пошту, побутовий комбінат з їдальнею й готелем, комплексний торговий центр, добудовано середню школу. Завершується будівництво лікарні на 50 ліжок і реконструкція клубу із спортивним залом. На місці саманних хатин будуються 2- і 4-поверхові будинки з центральним опаленням, газом, телефоном. Село повністю електрифіковане. Улюблені місця відпочинку трудящих — ліс, 2 парки, сквери, спортивні майданчики. На головній площі села встановлено бюст двічі Героя Соціалістичної Праці С. Є. Бешулі, нині почесного голови сільськогосподарської артілі «Жовтень», який очолював колгосп з 1937 до 1969 року.
Про здоров’я населення піклуються 12 лікарів та 38 чоловік середнього медичного персоналу. В селі функціонують лікарня на 85 ліжок, поліклініка з різними лікувальними кабінетами, що устатковані новітньою апаратурою. Медичні працівники проводять систематичну профілактичну й санітарно-освітню роботу.
Постійною турботою оточені малюки. Для них споруджено ясла та дитсадок.
Великих успіхів досягнуто в розвитку народної освіти й культури. У 1968/69 навчальному році в середній школі 34 учителі навчали 528 дітей. Учителька початкових класів Г. К. Гришко нагороджена значком «Відмінник народної освіти УРСР». Педагогічний колектив бере активну участь у громадсько-політичному житті села.
Більшість вихованців школи після закінчення 10 класів працюють у рідному колгоспі. Багато з них навчання продовжують заочно. Так, тракторист В. Я. Кисіль заочно вчиться в Мелітопольському інституті механізації сільського господарства; доярка С. С. Грибань закінчила заочно інститут і тепер працює в своєму колгоспі зоотехніком. Зараз в Єлизаветівці 32 жителі мають вищу і понад 100 — спеціальну середню освіту.
При сільському будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, художнього читання, фортепіанний, духовий, вокальний та естрадний ансамбль. Тут молодь розвиває свої здібності, духовно збагачується. На гастролі в Єлизаветівку приїжджають артисти обласної філармонії, Донецького театру опери та балету і столичні митці. В сільському широкоекранному кінотеатрі часто демонструються художні й науково-популярні фільми. Для любителів книги — 3 бібліотеки з фондом 18 тис. томів, затишний читальний зал. Крім того, майже в кожного — особиста бібліотека. На 1970 рік жителі села передплатили 2800 примірників газет та журналів.
Партійна і комсомольська організації спрямовують свої зусилля на виховання нової людини, вільної від пережитків минулого і впливу буржуазної ідеології, сприяють формуванню нових звичаїв, обрядів, що мають своїм корінням кращі народні традиції.
Єлизаветівка вже тепер не поступається благоустроєм і культурою перед селищами міського типу. Її трудівники живуть заможно й радісно.
І. В. БЕСАРАБ, Л. О. ЛЯХ