Наростання робітничого руху на Донбасі
Тяжкою й небезпечною була праця на шахтах і металургійному заводі. Серед нестерпної задухи вибійник рубав вугілля, саночник самотужки возив його до вагончиків. О. І. Купрін, який у 1895—1896 рр. жив і працював на Донбасі, в своєму нарисі «Юзівський завод» писав: «Троє робітників, голі до пояса і чорні, як негри, рубали пласт вугілля аршина півтора заввишки. Вони уже пробили вельми довгий лаз і тепер сиділи в ньому, скорчившись та насилу відбивали брили вугілля». На заводі, біля печей, розжарених до 1500—2000 градусів, люди працювали по 12 годин. Нещасні випадки, каліцтва і загибель робітників були звичайним явищем. Потерпілому і його сім’ї нічого не платили. Заробіток урізали численними штрафами. Перший значний виступ шахтарів Юзівки проти капіталістичної експлуатації відбувся у 1874 році. У лютому шахтарі зажадали від Юза збільшення заробітної плати. Вони марно чекали відповіді два місяці, а 15 квітня на знак протесту не вийшли на роботу, спробувавши залучити на свій бік заводських робітників. Адміністрація напоїла горілкою високооплачуваних вальцювальників і підбурила їх проти страйкарів. Штрейкбрехери, яких повели за собою службовці-англійці, напали на шахтарів і почали бити їх.
26 квітня 1875 року робітники і шахтарі знову прийшли до контори і зажадали, щоб їм виплатили гроші. Особливо обурювалися вони тим, що заводоуправління заплатило тільки іноземцям, а решті порадило чекати. Наступного дня робітники повторили свої вимоги, а 28 квітня не вийшли на роботу. Місцева поліція не могла приборкати заворушення. Люди громили прилеглі до заводу шинки і крамнички, де їх нещадно обманювали і обдирали. Тільки 29 квітня, коли прибув справник з солдатами, страйк вдалося придушити. Все-таки 1 травня 1875 року Юз змушений був видати затриману зарплату.
У червні 1875 року несвоєчасна виплата грошей призвела до нових заворушень. «Невдоволення робітників заводоуправлінням є тут постійним і притому, очевидно, чимраз більшим» — писала столична газета «Биржевые ведомости». Перші стихійні виступи робітників, хоч і закінчилися невдачею, все ж сприяли згуртуванню їх сил, збагачували їх досвідом боротьби.
У другій половині 80-х рр. на шахтах Юзівки та її околиць знову сталися заворушення. 5 травня 1887 року припинили роботу гірники на шахті № 19, а потім на Рутченківських шахтах № 11 і № 18, які належали французькому акціонерному гірничому і промисловому товариству на півдні Росії. Застрайкували 1500 чоловік, зажадавши підвищення заробітної плати і звільнення окремих службовців, які обраховували робітників і знущалися з них. Управитель рудника пообіцяв задовольнити ці вимоги, але наступного дня відмовився од свого слова. Обурені гірники 6 травня об 11 годині вечора рушили до Юзівки, щоб залучити на свій бік заводських робітників. 1200 чоловік ішли, несучи засвічені шахтарські лампочки, з кайлами в руках. Адміністрації заводу за допомогою поліції знову вдалося протиставити страйкарям частину високооплачуваних заводських робітників. Укупі з ними 50 озброєних англійців напали на демонстрантів і розігнали їх. 8 травня до Юзівки прибув катеринославський віце-губернатор з двома батальйонами піхоти. 146 страйкарів заарештували, з них 55 віддали до суду, решту вислали на місце попереднього проживання. Хоча через неорганізованість шахтарів і заводських робітників страйк вдалося придушити, однак французькі підприємці все-таки змушені були піти на деякі поступки. З 1 листопада 1887 року вони запровадили щомісячну видачу зарплати, дещо підвищили розцінки.
Минуло п’ять років, і Юзівка стала ареною ще більших виступів пролетаріату.
2 серпня 1892 року почалися стихійні заворушення в селищі. Вони вибухнули через непосильну експлуатацію, нестачу продуктів харчування і холерну епідемію. Поліцію і прибулих козаків робітники закидали камінням. З серпня, за тривожним гудком металургійного заводу, до Юзівки вирушили близько 15 тис. шахтарів з 11 навколишніх рудників. На придушення виступу власті послали війська. З серпня в селище прибули 2 батальйони піхоти, а наступного дня — три сотні козаків. Почалися репресії: 500 чоловік заарештували, 190 — покарали різками, 4 засудили до смертної кари, яку було замінено довічною каторгою, 62 — до каторжних робіт і тюремного ув’язнення. Ця жорстока розправа викликала гнівний протест усієї передової громадськості Росії. «Уб’ють, повісять, засічуть жінок, старих, невинних, як у нас в Росії недавно на Юзівському заводі» — таврував царські порядки Л. М. Толстой.
Наприкінці 1897 року організовано виступили металурги Юзівки, вимагаючи скорочення 12-годинного робочого дня. З 1 січня 1898 року вони припиняли роботу о 6-й годині вечора замість 7-ї, як було доти. Незважаючи на погрози адміністрації, у визначений час першими вийшли на заводський двір робітники механічного цеху. До них приєдналися доменщики, сталевари, прокатники. Маса людей прорвалася на вулицю крізь поліцейський заслон. Управитель заводу змушений був оголосити, що з лютого 1898 року запроваджується 10,5-годинний робочий день.
Наростання робітничого руху на Донбасі привернуло увагу соціал-демократів Катеринослава, Києва, Ростова-на-Дону, Харкова. У 1898 році у Юзівку приїздив І. В. Бабушкін, учень і соратник В. І. Леніна, а також члени Особливої летучої групи, з якими Катеринославський комітет РСДРП підтримував зв’язок через П. І. Дамського. Влітку 1898 року в Ростові група видрукувала на гектографі прокламації — листи Донського комітету РСДРП — і поширила їх у Юзівці та в інших районах Донбасу. В них розповідалося про революційну боротьбу за кордоном, про робітничий рух у Росії, про завдання і мету боротьби. Учасник перших робітничих гуртків Юзівки К. Кадигробов писав у спогадах, що революційні прокламації робітники читали «жадібно, передаючи один одному доти, поки від дотику безлічі рук не можна було розбирати слів».
Революційна пропаганда і страйкова боротьба створили сприятливі умови для діяльності соціал-демократичної організації в Юзівці. У 1898 році створено марксистський гурток у доменному цеху металургічного заводу. Його ядром стала група передових робітників, яка оформилась у 1896—1897 рр. До неї входили М. Кошеленко (Кошелєв), А. Чернов, П. Карагодін, К. Крижанівський та інші. Ця група мала зв’язок з соціал-демократами Києва, звідки на адресу М. Кошеленка ще в 1897 році було надіслано революційну літературу і брошури «Березнева революція» (про революцію 1848 року), «Страйк брехні» і другий номер «Рабочей газеты». Дізнавшись про роботу гуртка, поліція вчинила арешти. Однак соціал-демократи, яким вдалося уникнути арештів, продовжували революційну діяльність.
Нове століття почалось економічною кризою 1900—1903 рр., яка охопила також металургійний і машинобудівний заводи Юзівки і привела до звільнення з роботи майже половини робітників. У лютому 1901 року на металургійному заводі з 6 доменних печей працювало лише 22. Криза переросла в затяжну депресію. Незважаючи на те, що завод постійно виконував державні замовлення, тільки напередодні першої світової війни він по виробництву металу перевищив рівень 1900 року. Швидше, ніж металургійні підприємства, виходили з кризи кам’яновугільні рудники.
Під час кризи на підприємствах селища сталося 9 страйків. Найбільш масові виступи відбулися на Прохорівському руднику (1900 р.) і в двох цехах металургійного заводу (1903 р.). Причиною їх було зниження заробітної плати шахтарям на 10—20 проц.
Власті жорстоко розправилися з робітниками Прохорівського рудника. Поліція по-звірячому побила 300 шахтарів і стільки ж відправила до таганрозької тюрми. Решту гірників примусили стати до роботи. Проте страйк у механічному і дрібно-сортовому цехах заводу, який тривав 6 днів, закінчився перемогою робітників. Адміністрація погодилася не знижувати розцінок.
На початку XX ст. в Юзівці виникли нові соціал-демократичні гуртки: 1900— 1901 рр.— у селищі, в 1902 році — на рудниках «Вітка», Лідіївському, Пастухівському, Риківському. Згодом вони увійшли до складу «Соціал-демократичного союзу гірничозаводських робітників», створеного в січні 1802 року.
Одним з найважливіших засобів політичної освіти пролетарів була революційна література. Талановитий пропагандист марксизму Артем (Ф. А. Сергеев), який працював помічником машиніста на Катерининській залізниці, привозив соціал-демократам Донбасу з Катеринослава ленінську «Искру». Водночас на Риківському руднику роботу серед гірників проводили ветеран робітничого руху П. О. Мойсеєнко і студент-практикант Катеринославського гірничого училища П. Порошин. Юзівські соціал-демократи одержували також листівки, що їх видавав «Соціал-демократичний союз гірничозаводських робітників». У зв’язку з масовим поширенням революційних прокламацій газета «Искра» 15 квітня 1903 року писала, що в Юзівці «робітники дуже збуджені і поліція дуже занепокоєна».
Після II з’їзду РСДРП більшовики, опорою яких стала організація металургійного заводу, очолювана С. 3. Голубенком, повели гостру боротьбу проти меншовиків, які окопалися в «Союзі гірничозаводських робітників». Але весною 1904 року поліція вчинила арешти. Щоб відновити діяльність заводської організації, велику роботу провів Г. І. Петровський, який тоді приїхав до Юзівки. У липні цього року більшовики організували в доменному цеху страйк протесту проти російсько-японської війни.
У січні 1905 року металурги Юзівки першими в Донбасі відгукнулися на Криваву неділю, оголосивши 17 січня 1905 року страйк. Він тривав 3 дні. 22 лютого вибухнув другий страйк. Його підтримали гірники, робітники ремісничих майстерень і друкарні селища. Страйк став загальним, охопивши 18 тис. чоловік. Майже місяць тривала боротьба проти підприємців. Найдовше страйкували металурги. Вони обрали депутатські збори, що керували виступом. Для придушення страйку власті послали 11 рот піхоти, 3 ескадрони драгунів, поліцію. 27 лютого сюди прибули віце-губернатор, прокурор окружного суду і начальник жандармського відділення. Військово-поліцейські чини і адміністрація заводу погрожували робітникам, залякували їх. Пролетарі стійко добивалися свого: 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати тощо. Страйк придушили за допомогою локаута: з 20 березня правління Новоросійського товариства почало масово увільнювати робітників.
Весною 1905 року більшовики, які гуртувалися навколо заводської організації, схвалили рішення III з’їзду РСДРП. Вони приділяли багато уваги підготовці до збройного повстання. Величезну допомогу більшовикам Юзівки подала газета «Пролетарий», яку одержували з-за кордону. 21 серпня 1905 року Н. К. Крупська писала Катеринославському комітетові РСДРП: «Нехай хто-небудь якнайшвидше приїздить у Юзівку… Там є література».
Меншовики, захопивши керівництво селищною соціал-демократичною організацією, яка складалася переважно з ремісників, виступили проти рішень III з’їзду РСДРП. Долаючи їх опір, більшовики зміцнювали зв’язки з робітниками. Однак засилля опортуністів позначилося на виступах юзівських робітників. Меншовики ослабили їхню підготовку до боротьби з самодержавством. Так, Рада робітничих депутатів Юзівки, створена у першій половині грудня 1905 року, не стала органом збройного повстання. Незважаючи на це, з ініціативи більшовиків на станціях Юзове та Мушкетове було створено бойові дружини. Вони роззброїли жандармів і городових.
Влітку 1906 року на підприємствах Юзівки відбулися значні страйки: страйкували гірники Вознесенського, Карпівського, Лідіївського, Рутченківського і Чулківського рудників. Вони добивалися 8-годинного робочого дня, збільшення заробітної плати на 20 проц. 11 червня більш як тисяча робітників Карпівського рудника, несучи червоні прапори, з революційними піснями попрямували в Рутченкове. Козаків, які перестріли демонстрантів, відкинули з дороги. Відбувся багатолюдний мітинг робітників двох рудників, а після нього — демонстрація. 15 липня знову застрайкували гірники Рутченківського, Лідіївського і Вознесенського рудників, їхніх керівників заарештували і відправили на станцію Рутченкове. Робітники намагалися визволити своїх товаришів, але не змогли, бо на допомогу поліцейському конвою прибули два взводи драгунів. Сталася сутичка, було тяжко поранено понад 100 чоловік.
Наляканий розмахом революційної боротьби, царський уряд 27 липня 1906 року утворив тимчасове генерал-губернаторство Південного гірничозаводського району, до складу якого увійшли Бахмутський, Маріупольський, Слов’яносербський повіти Катеринославської губернії і Таганрозький округ Області Війська Донського. Місцем перебування генерал-губернатора стала Юзівка. Однак уже навесні 1907 року знову відбулися значні виступи гірників і металургів селища. 1 травня пройшли мітинги і демонстрації на рудниках «Вітка», Карпівському, Лідіївському, Рутченківському, Риківському і біля Центральної шахти Новоросійського товариства. Проти робітників послали війська, які перебували тоді в Юзівці,— три роти піхоти, ескадрон драгунів, сотню козаків і взвод артилерії. Щоб розігнати мітинг біля Центральної шахти, військово-поліцейські власті відрядили туди два взводи козаків. Було вбито одного робітника і трьох тяжко поранено.
Під час страйкової боротьби в Юзівці виникли професійні спілки на Лідіївському, Карпівському і Риківському рудниках. Так, 22 вересня 1906 року було ухвалено статут товариства Лідіївського рудника. Через 2 місяці в цій профспілці налічувалося близько 200 чоловік. Вона розгорнула боротьбу за поліпшення матеріального становища шахтарів: організувала їдальню для несімейних робітників, відкрила бібліотеку. Після придушення травневого страйку 1907 року на Прохорівському руднику поліція розігнала цю організацію робітників.
У липні того ж року царська охранка заарештувала делегатів партійної конференції Юзівсько-Петровського району. Однак соціал-демократи, які залишилися на волі, відновили організацію. У 1908 році вони створили друкарню і надрукували 20 тис. примірників листівок, закликаючи робітників до страйку в день 1 Травня. У відповідь на заклик більшовиків 1 травня 1908 року страйкували гірники Карпівського, Пастухівського, Риківського, Рутченківського, Трудівського рудників, робітники заводу Боссе. Основною вимогою страйкарів було визнати день 1 Травня пролетарським святом. Страйки супроводилися мітингами та демонстраціями.
В жовтні того ж року почався страйк на Лідіївському руднику, робітники вимагали, щоб адміністрація не знижувала розцінок на 10—20 проц. в зв’язку з переходом на зимові умови праці. Завдяки організованості страйкуючі перемогли.
Юзівсько-Петровський комітет РСДРП випустив кілька листівок. їх поширювали в Юзівці та за її межами. В роботі комітету активну участь брали революціонер-професіонал А. Б. Батов, передові робітники О. І. Димченко, А. І. Славін та інші. Комітет мав зв’язки з ЦК РСДРП, а також з партійними організаціями Катеринослава, Харкова, Луганська, Маріуполя, Попасної і Таганрога.
В березні 1909 року з ініціативи більшовиків в Юзівці відкрилося споживче товариство «Робітничий труд», за допомогою якого були організовані Першотравневі страйки на Карпівському і Лідіївському рудниках та Центральній шахті Новоросійського товариства.
Після VI (Празької) Всеросійської конференції більшовики Юзівки відмежувалися від меншовиків, створивши Юзівсько-Макіївський комітет РСДРП на чолі з В. Б. Єрмощенком. До нього увійшли А. Б. Батов, Я. В. Залмаєв, Ф. Г. Рябцев та ін. Листівки, що їх випускав комітет, відіграли важливу роль в організації трудящих на боротьбу проти самодержавства.
12 квітня 1912 року металісти і гірники Юзівки, висловивши протест проти розстрілу робітників на Ленських золотих копальнях, зажадали свободи зборів, страйків і скасування смертної кари. На заводі Боссе було оголошено одноденний страйк, наступного — організовано збирання коштів для вдів і сиріт — жертв Ленського розстрілу. Зібрані гроші через редакцію газети «Правда» надіслали сім’ям загиблих.
Палко вітали пролетарі селища більшовицьку газету. Вони подавали їй всіляку підтримку. В 1914 році Юзівсько-Макіївський комітет РСДРП просив депутата IV Державної думи Г. І. Петровського на зібрані робітниками гроші надіслати додатково 1000 примірників газети з додатком «Шахтерский листок». На середину березня 1914 року робітники Юзівсько-Макіївського району надіслали у фонд «Листка» 104 карбованці.
Зростання політичної свідомості пролетаріату проявлялося у дальшому розгортанні революційного руху. Наймасовішим і найорганізованішим у 1913 році був виступ 3500 шахтарів Риківського рудника, який почався 15 грудня. Гірники висунули 27 вимог. Вони добивалися 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, скасування штрафів тощо.
Весною 1914 року трудящі Юзівки гаряче підтримали пролетарів Петербурга, Москви, Харкова та інших міст. Відсилаючи гроші металістам Обухівського заводу Петербурга, передові робітники Юзівки писали: «Хай ми будемо одне ціле, одна сім’я».
У травні 1914 року поліція заарештувала керівників партійної організації В. Б. Єрмощенка, Я. В. Залмаєва та інших. Арешти, а потім і масові мобілізації робітничих активістів у зв’язку з початком першої світової війни дуже ослабили роботу Юзівсько-Макіївського комітету.