Олександрівка, Олександрівський район, Донецька область
Олександрівка — селище міського типу (до 1965 року — село). Розташована в північно-західній частині області на річці Самарі, за 130 км від Донецька. Через селище проходить залізнична вітка Дубове—Мерцалове. Населення — 3063 чоловіка. Олександрівка — центр району, площа якого становить 998 кв. км. Населення — 26,3 тис. чоловік, у т. ч. міського 3,1 тис., сільського — 23,6 тис. чоловік. 65 населених пунктів району підпорядковані селищній і 9 сільським Радам депутатів трудящих. В районі 17 колгоспів та радгосп. Орної землі — 70,9 тис. га. Основний напрям у сільському господарстві — зерновий, розвинуте молочно-м’ясне тваринництво. Працюють такі промислові підприємства: відділення «Сільгосптехніки», молокозавод, млин, міжколгоспна будівельна організація, пересувна механізована колона тресту «Слов’янськсільбуд», державна станція штучного запліднення сільськогосподарських тварин, інкубаторна станція, комбінат побутового обслуговування. Ці організації виробляють щороку продукції на 13 млн. крб., на них працюють 800 чоловік. На території району залягають багаті поклади вугілля. Видобувають його на гідроруднику «Піонер», гідрошахтах «Красноармійська-1», «Красноармійська-2», при них працюють збагачувальні фабрики. Проектна потужність шахт — 4 тис. тонн на добу кожна. Ці підприємства підпорядковані комбінату «Красноармійськвугілля». Охорону здоров’я трудящих здійснюють 5 дільничних стаціонарних лікарень, 23 фельдшерсько-акушерські пункти, 11 колгоспних пологових будинків, амбулаторія. Працюють 41 загальноосвітня школа, у т. ч. 10 середніх, 12 восьмирічних, 19 початкових, професійно-технічне училище сільського господарства, дитяча музична школа. В районі — широка мережа культурно-освітніх закладів: районний будинок культури, 24 сільські клуби, 3 колгоспні й 18 бригадних. Книжковий фонд 25 районних бібліотек становить 190 тис. книг.
У 1762 році родючі південні землі, де заснували село, одержав від царського уряду за вірнопіддану службу генерал-поручик Норов. За невеликі наділи закріпачені селяни змушені були працювати на поміщика щотижня но 3 й більше днів та сплачувати різноманітні податки. Жорстоко визискувала кріпаків і церква, якій належало 120 десятин кращих земель. Наприкінці XVIII ст. село купив підполковник Бахметьев, тому деякий час воно ще називалося Бахметьеве.
Жителі села вирощували жито, пшеницю, просо, овес, розводили велику рогату худобу та овець. Часті неврожаї 1833, 1848 та ін. років призводили до вимирання від голоду людей, гинула худоба. Справжнім пограбуванням селян була реформа 1861 року. За уставною грамотою, підписаною 6 листопада 1862 року, кращі землі залишилися в руках поміщиків. 148 селянських дворів одержали всього 504 десятини землі. Понад 50 дворових кріпаків вийшли на «волю» зовсім безземельними.
За кожен наділ на т. зв. ревізьку душу селяни сплачували понад 4 крб. оброку. Викупна сума становила майже 21 тис. крб. Крім того, замість щорічного додаткового платежу, що становив 4179 крб., селяни повинні були складати 150 стіжків сіна, зорювати на зяб своїм тяглом та реманентом 100 десятин землі, стригти 2500 голів овець і зв’язувати в руна вовну, протягом 40 днів давати 10 підпасичів. Для ремонту землеробських знарядь у березні і вересні виділяли тесляра, на час збирання овочів — 100 жінок, у жнива — 375 чоловік. У березні й вересні 100 жінок повинні були білити господарські будівлі економії. Протягом 20 років селяни залишалися тимчасово-зобов’язаними, а за наділи платили аж до революції 1905 року.
У 1864 році в Олександрівці — тодішньому волосному центрі Ізюмського повіту Харківської губернії — налічувалось всього 259 чоловіків і 243 жінки. Т. зв. сільське громадське правління повністю залежало від поміщика і поліцейських чинів. Його діяльність обмежувалась здебільшого розподілом і стягненням податків, набором рекрутів та перерозподілом общинних земель.
Скасування кріпосного права сприяло розширенню внутрішнього ринку і втягненню у сферу товарно-грошових відносин основної маси селян. На початку 80-х років XIX ст. в Олександрівці було 2 крамниці. Щороку 9 березня й 30 серпня відбувалися ярмарки, на яких жителі навколишніх сіл продавали головним чином зерно, худобу та ремісничі вироби. З 1901 року влаштовувались недільні базари. Капіталістичні форми експлуатації на селі перепліталися з пережитками кріпосного права.
Через два десятиліття після реформи селяни ще сплачували подушний і поземельний податки, а також земський, волосний і сільський збори. Кожен селянський двір щорічно сплачував понад 17 крб. Все це негативно позначалось на економічному розвитку села, яке тривалий час лишалося незначним населеним пунктом. За переписом 1897 року в Олександрівці було всього 879 жителів. Напівголодні й гноблені селяни потрапляли в кабалу до куркулів або йшли на заробітки до Краматорська, Харкова, Катеринослава та ін. міст.
В роки першої російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. під впливом більшовицької пропаганди відбувалися спільні виступи селян Олександрівки та робітників Краматорська. Багато жителів села у червні 1905 року брали участь у мітингу на Краматорському заводі, де було ухвалено поділити поміщицьку землю. У листопаді 1905 року страйкуючі робітники Краматорського машинобудівного заводу провели в селі мітинг, на якому закликали присутніх до боротьби проти поміщиків і самодержавства. У грудні 1905 року селяни виступили з вимогою ліквідувати поміщицьке землеволодіння. Було вчинено замах на поліцейського пристава. Протягом 1906—1907 рр. не раз палали садиби, скирти хліба й сіна німецького колоніста Янца та ін. багатіїв. Однак всі селянські виступи були жорстоко придушені, а їх учасники ув’язнені або заслані.
Багато селянських господарств розорилися внаслідок столипінської аграрної реформи. Так, комерційний банк продав з торгів господарство І. Є. Горбатенка, який не міг повернути позичку, одержану для купівлі землі. Через це ж покінчив життя самогубством селянин Д. О. Щербак. Частим супутником сільської бідноти були хвороби. У 1831 році від холери в селі померло 89 чоловік, а в 1848 році — від цинги й холери ще 160. Про медичне обслуговування населення власті не дбали. У 1896 році Олександрівка входила до 5-ї медичної дільниці Ізюмського повіту. Лікар перебував у Барвінковому і дуже рідко навідувався до села. Тому жителі зверталися по допомогу до знахарів. Лише з 1905 року в селі почав працювати фельдшерський пункт.
Земська початкова школа, відкрита 1896 року, містилася в темній, вогкій і холодній кімнаті старого будинку волосного правління, поруч з арештантською. У звіті земства за 1907 рік відзначалося, що шкільне приміщення зовсім не відповідає своєму призначенню. Коли скликали волосне зібрання, занять у школі не було. 1909 року в Олександрівці відкрилось однокласне змішане училище з 3-ма групами дітей, яких навчали й виховували 2 учителі. Напередодні імперіалістичної війни школу відвідували 83 учні, але закінчили її всього 7 хлопчиків і 2 дівчинки.
Під час першої світової війни жителі зазнали нових бідувань. 953 чоловіків Олександрівської волості мобілізували до армії. Внаслідок реквізиції у селян різко зменшилось поголів’я коней і робочої худоби. Зросли податки, вкрай загострилися класові суперечності. Солдати, що повернулися з фронту, принесли в село звістку про Лютневу буржуазно-демократичну революцію. Однак все лишилося тут, як і раніше. Волосне правління перетворили на волосне земство, куди потрапили всі попередні службовці. Біднота, сподіваючись одержати поміщицьку землю, покладала великі надії на Установчі збори. Вибори до них відбувалися в атмосфері гострих суперечок і агітації. В гонитві за голосами і, користуючись масовою неписьменністю селян, есери підказували їм, яке саме число слід відрізувати від виборчого бюлетеня. Група фронтовиків — G. В. Журавльов, Д. Д. Рашевський та ін.— під керівництвом І. П. Курінного викривали антинародну політику Тимчасового уряду і вели рішучу боротьбу проти демагогії есерів. Вони вимагали запровадити контроль над господарствами великих земельних власників.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, наприкінці жовтня 1917 року в Олександрівці створюється Рада селянських і солдатських депутатів. Головою її обрали І. П. Курінного, першого в селі комуніста. Рада взяла на облік поміщицьке майно і для охорони його призначила своїх контролерів, а також розподілила панську землю й хлібні запаси. Наймити одержали худобу й реманент. На базі економії Романька тоді ж було засновано комуну. Але селянам недовго довелось користуватися одержаною землею. Почався наступ австро-німецьких військ. 7 квітня 1918 року командування частин Червоної Армії, які захищали Донбас, організувало населення на оборонні роботи в районі Олександрівки. Незабаром село захопили окупанти. 20 квітня на з’їзді земельних власників, що мали не менше 25 десятин землі, була створена волосна земська управа. Всіх радянських активістів — М. Т. Лаврова, М. М. Рашевського, С. Д. Тишечка, П. Н. Салюка та ін.— заарештували й піддали катуванню. Для боротьби з окупантами у травні 1918 року в Олександрівці Л. М. Дудін, С. Д. Тишечко, С. П. Котов, Д. Д. Ра-шевський та ін. організували партизанський загін, командиром якого був Є. Ф. Скабелка. Крім цього, олександрівці брали участь у партизанських загонах, які діяли в сусідніх селах. 20 червня 1918 року партизани одного з таких загонів під командуванням Я. А. Іщенка розгромили маєток поміщика Енгеля. Розлючені карателі зруйнували будинки, садиби партизанів, членів їх родин заарештували. З кожної сім’ї, що проживала в селі, було стягнуто по 95 крб. контрибуції. Але опір окупантам посилювався. Загін Є. Ф. Скабелки в ніч з 7 на 8 листопада 1918 року вчинив напад на волосну земську управу, арештував її членів, які готували нове зборище куркулів-власників. Партизани поділили поміщицьку землю і хліб між бідняками. З приходом Червоної Армії 5 січня 1919 року в селі був створений ревком. Незабаром оформився партійний осередок у складі 16 чоловік: М. М. Рашевського, М. Т. Лаврова, П. Д. Пономаренка та інших. Ревком організував збір речей для червоноармійців. З куркулів стягнули контрибуцію в сумі 400 тис. крб. і вилучили зброю.
Під час наступу військ Денікіна оборону в районі села тримав 2-й полк Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова. 12 червня 1919 року після запеклого бою переважаючі сили денікінців захопили Олександрівку. Почалися розстріли й катування мирних жителів. Карателі вимагали виказати більшовиків. Було відновлено панську «скупщину» й контрибуції. Від рук білогвардійців загинуло немало активних борців за Радянську владу, серед них — П. Н. Салюк, Ф. Є. Седенко, Л. Ф. Скабелка, Петро й Федот Кольцови. 5 грудня 1919 року частини 2-го полку червоних козаків визволили село. Через 10 днів був створений новий волосний ревком на чолі з партизаном-комуністом О. І. Седенком. Відновлюється партійна організація.
В умовах гострої класової боротьби доводилося відбудовувати зруйноване господарство. Куркулі намагались саботувати заходи Радянської влади, ховали хліб. Безчинствували банди Махна, Кайдаша, Колесникова. Від рук бандитів загинув голова волосного ревкому Б. Ф. Кудінов. Для організації бідноти та її згуртування в листопаді 1921 року в селі створили комітет незаможних селян, що об’єднував 60 чоловік. Одним з його перших керівників був Я. 3. Лук’яненко. KHС експропріював у куркулів лишки землі й хліба, наділяв бідноту реманентом, робочою худобою і посівним матеріалом. Значну допомогу в цьому подавала йому жіноча рада, очолювана А. В. Скляровою. Були організовані загони самооборони для боротьби проти контрреволюційних банд. До олександрівського загону ввійшли комуністи, активні незаможники, передова молодь. Незабаром з допомогою червоноармійців бандитизм ліквідували.
Наприкінці серпня 1922 року в селі оформилась комсомольська організація, до складу якої ввійшли Ф. П. Курінний, Я. Ф. Носик, Н. І. Гук, К. М. Калиниченко. Молодь активно включилась у громадсько-політичну роботу, проводила збори, створювала гуртки лікнепу. П. А. Жук був організатором піонерської роботи з дітьми. Всю діяльність KHС, жіночої ради, комсомолу спрямовувала партійна організація, що налічувала 15 комуністів. Її ряди поповнювались за рахунок найбільш свідомої частини селян та демобілізованих з Червоної Армії. Очолював організацію П. П. Данилов.
В березні 1923 року Олександрівка стала районним центром. Районні партійна і комсомольська організації спільно з Радою проводили велику роботу, роз’яснюючи трудящим суть нової економічної політики. Вживались заходи для допомоги селянам посівним матеріалом, коштами на придбання робочої худоби. В Олександрівці створили споживчу кооперацію, яка незабаром об’єднала 50 проц. селян, кредитне товариство селян-бідняків і організацію «Всеробітземлісу». 1925 року село першим у районі виконало план хлібоздачі. Тоді ж було проведено День урожаю.
Комуністи й комсомольці виступали на загальних зборах і мітингах, де обговорювались політичні й господарські завдання партії, питання радянського законодавства, допомоги у відбудові промисловості Донбасу. Урочисто відзначили жителі Першотравень 1923 року. На площі Червоних партизанів біля братської могили героїв громадянської війни відкрили пам’ятник. На мітингу виголосив промову секретар РК КП(б)У С. П. Крилов. Райкому партії від імені KHG було вручено Червоний прапор. Відбувся також парад 400 допризовників. 20 травня 1923 року на сільському мітингу протесту проти провокацій імперіалістів організували збір коштів для створення Червоного повітряного флоту і на допомогу політв’язням, які томились у тюрмах капіталістичних країн.
Уже 1922 року в початковій школі навчалось понад 200 дітей. Крім загальноосвітньої школи, яку 1926 року перетворено на семирічку, в селі працювали курси ліквідації неписьменності. Справжніми ентузіастами в боротьбі з неписьменністю були вчителі П. С. Гудзик, Б. Ф. Стасевський, М. М. Санько, Ф. С. Бикодер, які прибули з Полтави за путівками комсомолу. 11 квітня 1926 року відбувся перший урочистий випуск учнів: лікнеп закінчили 15 чоловік дорослих, а школу малописьменних — 272. З допомогою комсомольців та жіночого активу в 1925 році у селі відкрили хату-читальню. При клубі була бібліотека, працювали драматичний і музичний гуртки, учасники яких часто виступали з концертами перед односельчанами.
Селяни Олександрівки уже в 1926 році стали переходити до колективного господарювання. Восени цього року група бідняцьких господарств об’єдналась у товариство спільного обробітку землі. Для придбання трактора держава виділила їм кредит у сумі 1470 крб. На курси трактористів до Артемівська відрядили Т. Д. Губарева. 1929 року хлібороби перетворили ТСОЗ на колгосп ім. 1-го Травня. Тоді ж бідняки й середняки організували другу сільськогосподарську артіль — «Червоний промінь». На 10 березня 1930 року в Олександрівському районі у колгоспах об’єдналося 83 проц. господарств. На базі суцільної колективізації ліквідовувалось куркульство, яке чинило опір колгоспному будівництву. По Олександрівській сільській Раді 24 куркульські господарства були розселені в межах району, 8 — виселені з округу, а 3 — з республіки. Велику допомогу в обробітку колгоспних полів подавала створена в 1930 році Олександрівська МТС, яка мала близько 30 тракторів марки «Фордзон» та інші сільськогосподарські машини.
Соціалістичне змагання й ударництво, що розгорнулися в селі, не тільки підвищували ефективність колгоспного виробництва, але й сприяли вихованню комуністичної свідомості трудящих. Ще в роки першої п’ятирічки колгоспники Олександрівки виступили ініціаторами почину віддавати перший сніп урожаю з кожного гектара посіву на індустріалізацію країни. Вони викликали на змагання трудівників сусідніх сіл. Районна газета «Ударна бригада», що почала виходити з березня 1933 року, знайомила широкі маси трудящих з методами роботи новаторів. Ініціаторами стахановського руху стали жінки-механізатори Олександрівської МТС, послідовниці Паші Ангеліної. Бригада А. Д. Панченкової, що складалася з 7 трактористок, весною 1936 року виробили на трактор по 800 га оранки, заощадивши на кожному гектарі по 2 кг пального. Стахановський рух механізаторів підтримали всі колгоспники. Свої досягнення трудівники села демонстрували на районній та обласній сільськогосподарських виставках.
Рік у рік міцніли колективні господарства Олександрівки. їх неподільний фонд у 1937 році становив 2072,9 тис. крб. проти 168,7 тис. у попередньому році. У 1937 році план росту поголів’я великої рогатої худоби був виконаний на 110 проц., свиней — на 118, овець — на 113 проц. У 1938 році колгосп ім. 1-го Травня виконав усі види поставок державі. Перед війною тут збирали стопудові врожаї зернових, по 16 цнт соняшнику, по 20 цнт проса і 25 цнт кукурудзи з га. Надої молока досягали 1400 літрів на корову. В селі працювала місцева дизельна електростанція, були побудовані цегельний і хлібний заводи, інкубаторна станція, споруджені нові корпуси ремонтних майстерень МТС та інші об’єкти. За 1938—1940 рр. майже подвоїлись грошові прибутки колгоспів. Колгоспники Олександрівки одержували по 3,7 кг хліба і по 1 крб. грішми на трудодень.
З великим патріотичним піднесенням проходила підготовка до виборів у Верховну Раду CPGP на основі нової Конституції. В селі відбулися мітинги, діяла виставка історії соціалістичних перетворень. На партійних і комсомольських зборах обговорювались підсумки розвитку господарства й культури. 60 комуністів і комсомольців — культармійців вивчали з трудящими Конституцію перемігшого соціалізму. Олександрівці одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
В ході соціалістичного будівництва великі зміни сталися в побуті й культурі трудящих. Село впорядковувалося. У спорудженому під час другої п’ятирічки Палаці Рад розмістилися районні громадські організації. В центрі села відкрили магазини промислових і продовольчих товарів, книгокультторгу. 1934 року семирічну школу перетворили на середню. Педагогічний колектив її очолив комуніст П. С. Гудзик. Через три роки будівельники звели нове приміщення школи. У 1938 році в Олександрівці працювало 26 учителів і навчалося 700 дітей. За самовіддану працю у вихованні підростаючого покоління А. В. Завгородня була удостоєна ордена Леніна.
В селі працювали піонерський клуб і бібліотека з багатим книжковим фондом та читальним залом. При будинку культури був духовий оркестр. Колективи художньої самодіяльності систематично виступали з концертами перед трудящими району.
У 1935 році відкрили лікарню. Хворих обслуговували 2 лікарі та 6 середніх медичних працівників. 1940 року на охорону здоров’я було асигновано 481 тис. крб. проти 339 в 1936 році. Працювали 2 дитячі садки і ясла. Школярі щоліта відпочивали піонерському таборі.
22 червня 1941 року кращі люди району з’їхалися до Олександрівки на зліт передовиків виробництва. Тут вони почули страшну звістку про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Більшість чоловіків пішли добровільно в Червону Армію. У червні 1941 року сформували винищувальний батальйон з 160 бійців під командуванням І. М. Чугая. З наближенням фронту на території Олександрівського району було споруджено 2 польові аеродроми і бойові позиції для зенітної артилерії. Трудящі заготовили близько 3 тис. куб. метрів лісу і вивезли його на воєнні об’єкти. 14—15 жовтня 1941 року оборонні бої на території району вели частини 55-ї кавалерійської дивізії Південно-Західного фронту, штаб якої перебував в Олександрівці. Кінні підрозділи олександрівського винищувального батальйону доставляли регулярним частинам розвідувальні дані. 18 жовтня 1941 року після запеклих боїв село захопили фашисти.
Під час окупації в Олександрівському районі діяв створений ще 6 жовтня підпільний райком партії на чолі з П. Ф. Кушком. До складу бюро райкому входили жителі села П. К. Гребенюк, Г. С. Замятін, Ф. П. Шаля. Зв’язківцем була В. І. Гутникова. Організований райкомом партизанський загін зразу ж почав активні дії: мінував залізничну колію на дільницях сусідніх з селом станцій Гаврилівна, Краматорськ, Барвінкове. Розвідник Г. С. Замятін кілька разів переходив лінію фронту, доставляючи цінні дані командуванню радянських військ. Жителі села переховували поранених червоноармійців і партизанів.
У січні—лютому 1942 року в районі села точилися запеклі бої. Олександрівка двічі переходила з рук у руки. В той час група місцевих комсомольців — М. 3. Супова, 6. М. Корнієнко, Г. І. Осадча, П. Я. Шарова, П. М. Бербенко, А. М. Дмитрієва під керівництвом Т. В. Сукова організували своєрідний підпільний госпіталь. Вони врятували життя 12 пораненим бійцям і командирам Червоної Армії. Дівчата діставали медикаменти й продукти, прали одяг та ін. Після одужання партизани переправили воїнів через лінію фронту.
О. Г. Івченко врятувала життя комісарові полка Ф. С. Козенюку. 15 пораненим бійцям подав допомогу І. С. Корольков.
Весною 1943 року карателі схопили П. М. Донченко, М. 3. Сукову, Є. М. Корнієнко і Г. І. Осадчу. Після-триденних тортур М. 3. Сукову та П. Донченко повісили на центральній площі Олександрівки. Була страчена також партизанка Є. Т. Сосулєва. В поліцейських катівнях загинули підпільники П. В. Лук’яненко, І. Ф. Чубар, А. І. Мартиненко та ін.
Патріоти вмирали із словами: «Всіх нас не знищити», «Незабаром повернуться наші», «Ми переможемо». Найстрашнішим для жителів було 5 березня 1943 року — день масового знищення чоловіків села, після того, як поблизу Олександрівки підірвалася на міні машина з фашистськими солдатами й офіцерами. Гітлерівці забрали 162 чоловік, в т. ч. багато дітей, вигнали за село в балку і по-звірячому розстріляли. Відтоді її називають балкою смерті.
Багато жителів Олександрівки мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед нагороджених орденами й медалями — С. М. Макогон, С. І. Дереза, В. М. Довгополий, Герой Радянського Союзу І. І. Пискун та льотчик М. І. Дівиченко, який повторив подвиг Миколи Гастелло. Під час бомбардування ворожого аеродрому літак, пілотований М. І. Дівиченком, був підбитий винищувачем противника. Коли вичерпалися боєприпаси, Дівиченко спрямував палаючу машину на ворожу колону цистерн з пальним. Про героїчний подвиг радянського сокола писали «Правда» і «Комсомольская правда». 18 серпня 1942 року в «Комсомольской правде» було вміщено вірш Д. Бедного, присвячений подвигові екіпажа М. І. Дівиченка:
Юнцы, давно ли вы оторваны от школ?
Но уж венчает вас бессмертный ореол!
Любви к вам всей страны не
выразить словами!
Приветствуя своих птенцов,
гордится вами
Вас воспитавший комсомол!
12 вересня 1943 року Олександрівка була остаточно визволена від німецьких загарбників. Відразу ж поновили свою діяльність радянські та партійні органи. Райвиконком виділив Олександрівській сільській Раді 600 тис. крб. для відбудови господарства. Фашисти зруйнували село дощенту. Не вціліло жодне господарське приміщення, знищений був весь реманент, не було робочої худоби. Залишилось лише кілька десятків напівзруйнованих будинків. Держава забезпечила колгоспи ім. 1-го Травня та ім. Горького посівним матеріалом. З республік Середньої Азії привезли корів, а близько 100 коней — із МНР. У Слов’янському й Теплинському лісництвах заготовили 700 куб. метрів лісу для будівництва. Незабаром до Олександрівки переїхала частина українського населення з визволеної Польщі. Багато з них почали працювати в колгоспах. Приїхали сюди також 23 комсомольці — добровольці із східних районів країни.
Очолювані комуністами, робітники МТС ремонтували сільськогосподарську техніку просто неба по 12—14 годин на добу. У колгоспах розгорнулось соціалістичне змагання під девізом: «Працювати за двох-трьох». Були створені комсомольські ланки, в яких відзначились трактористи І. Т. Свиридов та М. П. Муравйова, вони зорювали по 5—5,5 га при нормі 2,8 га. Робітники краматорських машинобудівних заводів подали шефську допомогу Олександрівській МТС та колгоспам села. Вони допомогли відбудувати господарські приміщення та відремонтувати школу, лікарню, майстерні, зерносховища, сільськогосподарську техніку. Вчителі й учні збирали й вивозили на поля місцеві добрива, вирощували розсаду і заготовляли вічка картоплі. Комуністи організували гуртки вивчення агротехніки та зооветеринарії. Досягнення сільськогосподарської науки та досвід передовиків ставали надбанням багатьох трудівників полів і ферм. У 1948 році колгоспники виростили високий урожай, виконали планові державні поставки на рівні довоєнного часу. 30 грудня 1950 року на районній нараді передовиків сільського господарства відзначалось, що за післявоєнні роки колгоспи значно зміцніли, поповнились новою технікою. Нарада схвалила договір на соціалістичне змагання з добропільськими хліборобами. Того року урожай озимої пшениці в колгоспах ім. 1-го Травня та ім. Горького становив у середньому 19,5 цнт з га, а наступного — 21,5 цнт. Зросла й продуктивність тваринництва. Якщо в 1945 році було надоєно по 777 кг молока на корову, то в 1951 році надій уже становив 1200—1500 кілограмів.
Організаційно-господарське зміцнення артілей села, що об’єдналися в одну під назвою ім. 1-го Травня, забезпечило дальше підвищення продуктивності праці колгоспників, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і продажу її державі. Через 3 роки після укрупнення колгоспів землі Олександрівки відійшли до п’ятої комплексної бригади колгоспу «Україна», очолюваної комуністом Л. Г. Бондаренком. Протягом семирічки трудівники бригади значно збільшили виробництво м’яса, молока, зернових культур. Вищою стала культура землеробства. Бригада має 8 тракторів, 2 зернові комбайни, 2 жниварки та ін. техніку. Механізатори Олександрівки на 120 га зібрали в середньому по 38 цнт кукурудзи. З допомогою комбайнів СК-4 застосовано прогресивний метод збирання зернових. На вивільненій площі одразу готували грунт під озимі з наступною культивацією. Велику допомогу олександрівцям у меліорації і хімізації подали працівники «Сільгосптехніки». Це об’єднання створено в 1963 році після реорганізації PTC.
Соціалістичне змагання за успішне виконання семирічного плану очолили 19 первинних партійних та 16 комсомольських організацій Олександрівки, що налічували 358 комуністів і 622 комсомольців. Більшість з них працюють на вирішальних ділянках колгоспного виробництва. На партійних зборах розглядались важливі питання про авангардну роль комуністів, керівних кадрів колгоспу, підготовку механізаторів, діяльність бюро економічного аналізу та ін. Колектив гаража районного відділення «Сільгосптехніки» систематично виконував завдання на 120 проц. і завоював почесне звання ім. 50-річчя Жовтня. Тракторист І. С. Рашевський, який добре обробив на тракторі ДТ-54 1415 га площі при плані 780, удостоєний звання почесного хлібороба. Серед комсомольських груп у змаганні на честь 50-річчя Ленінського комсомолу кращих успіхів досягли працівники районної електростанції та відділення «Сільгосптехніки».
З ініціативи райкому партії колгоспи розгорнули боротьбу за перетворення району в зону зразкового молочного господарства. До кінця п’ятирічки кожен колгосп повинен одержати 400 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. На пленумах райкому і партзборах обговорювались заходи щодо збільшення виробництва зерна та ін. продуктів і перетворення колгоспів на спеціалізовані господарства.
У 1968 році на 1191 га обробленої площі олександрівська бригада зібрала врожай значно вищий за попередні роки: озимої пшениці — 25,5 цнт з га, жита — 24, кукурудзи в зерні — 22,4, соняшнику — 24,5 цнт, знизивши при цьому собівартість усіх зернових. На фермах освоєно механічне доїння корів, автонапувалки, механізми для роздачі кормів і прибирання гною. Доярки добилися підвищення надоїв молока на кожну корову до 2147 кг при плані 1950 кг. Ці показники — наслідок великої, копіткої роботи партійної організації, правління і всіх трудівників колгоспу. За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства А. П. Деркач нагороджений орденом Леніна, П. К. Гребенюк і К. Я. Литвинова — орденами Трудового Червоного Прапора.
Добре справляються з виробничими завданнями відбудовані й створені в селі міжколгоспбуд, цегельний завод, інкубаторна станція і побутовий комбінат. 1968 року міжколгоспбуд перевиконав план будівельно-монтажних робіт, вартість яких становила 452 тис. крб. З його участю в колгоспах району споруджено нові приміщення тваринницьких ферм, ремонтні майстерні та інші об’єкти. Цегельний завод випустив 769 тис. штук цегли при плані 500. Побутовий комбінат виконав виробничу програму на 104 проценти.
Велике патріотичне піднесення в олександрівців викликала постанова Центрального Комітету КПРС «Про підготовку до 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». На пленумах районного комітету партії і райкому комсомолу, зборах первинних партійних, профспілкових і комсомольських організацій, сесіях районної та селищної Рад обговорені й схвалені конкретні зобов’язання до Ленінського ювілею. Комсомольці запровадили ленінський залік і взяли підвищені індивідуальні зобов’язання. Колектив районного відділення «Сільгосптехніки» вирішив річний план випуску валової продукції виконати до 25 грудня, а план механізації тваринницьких ферм — до 15 грудня 1969 року. За рахунок кращої організації праці, впровадження раціоналізаторських пропозицій та передової технології ремонту він зобов’язався піднести продуктивність праці на ремонтних роботах на 1 проц. проти плану. Посилено особисту й колективну відповідальність учасників змагання за взяті зобов’язання. Завдання першого кварталу 1969 року щодо механізації тваринницьких ферм виконані на 139 проц., план автоперевезень — на 110 проц. На колгоспні поля було вивезено тисячі тонн мінеральних добрив. Впровадження раціоналізаторських пропозицій на ремонтних роботах заощадило 710 крб. За підсумками виконання ювілейних соціалістичних зобов’язань колектив Олександрівського відділення «Сільгосптехніки» посів друге місце в республіці. Будівельники вирішили здати не менше 80 проц. об’єктів з оцінками «відмінно» й «добре». До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в селищі споруджено хлібозавод, лікарню, універмаг, будинок побуту, навчальний корпус профтехучилища, гуртожиток, житлові будинки, автостанцію і міст через річку Самару. Партійні, комсомольські та профспілкові організації, мобілізуючи трудящих на успішне виконання взятих зобов’язань, створюють у колективах творчу атмосферу, дбають про поширення передового досвіду.
Про підвищення матеріального добробуту жителів селища свідчить зростання їх вкладів у ощадній касі. Якщо 1965 року в Олександрівці 1203 вкладники мали збереження на суму 284 тис. крб., то в 1969 році їх було вже 1831 із вкладами 862 тис. крб. Середньомісячний грошовий заробіток постійно працюючих колгоспників і робітників перевищив 100 крб. Так, слюсар відділення «Сільгосптехніки» П. І. Дерев’янченко в 1965 році одержував 125 крб., а в 1968 році — 150 крб. Зарплата коваля Г. П. Лисенка за ці роки виросла із 108 до 124 крб. 550 пенсіонерам селища виплачується щомісячно 12,7 тис. крб. державних пенсій.
У складі селищної Ради депутатів трудящих 37 робітників і службовців та 20 колгоспників. Серед 57 депутатів 27 комуністів, 10 комсомольців і 20 безпартійних активістів. За їх участю споруджено комбінат побутового обслуговування, відділення зв’язку, будинок культури, 2 школи, клуб, готель, ресторан, кафе, дитячий садок і ясла на 150 місць. Для кращого обслуговування трудящих відкрито промтоварний, господарський, продовольчий та ін. спеціалізовані магазини. Лише в 1966—1967 рр. на впорядкування селища було асигновано 170 тис. крб. Селище повністю електрифіковане, телефонізоване, забезпечене водопроводом. Триває його газифікація. Всі будинки вкриті шифером і черепицею. Над багатьма з них височать телевізійні антени. Майже в кожній сім’ї — радіоприймачі, гарні сучасні меблі, швейні машини, велосипеди. 48 жителів мають легкові автомашини й мотоцикли. Центр Олександрівки заасфальтований, прокладено тротуари. Всюди зелень: у селищі 6 парків і скверів. Біля кожного будинку — фруктовий сад. Ставок з пляжем — улюблене місце літнього відпочинку трудящих. В селищі функціонує лікарня на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним та дитячим відділенням і кабінетами, обладнаними новою лікувальною апаратурою. Лікарня має кілька машин швидкої допомоги. Побудовано також аптеку, амбулаторію, розширено приміщення пологового будинку. Лише в 1967 році 50 жителів лікувались у здравницях Криму й Кавказу, 75 проводили відпустку в будинках відпочинку і на турбазах. Багато дітей робітників та колгоспників оздоровлювалися в піонерських таборах Слов’янська й Жданова.
В Олександрівці працює середня школа з просторими, світлими класами, добре обладнаними кабінетами, де 46 педагогів навчають 630 дітей, та училище механізації сільського господарства на 300 чоловік. У школі створено гурток юних слідопитів, які ведуть пошуки героїв громадянської й Великої Вітчизняної воєн, учасників партизанського руху. Зібрані матеріали зберігаються в кімнаті бойової слави. Учні підтримують дружні зв’язки із своїми болгарськими й польськими ровесниками. Вони оформили стенд «Наші друзі за кордоном». В музичній школі навчаються 78 дітей. За післявоєнні роки вищу освіту здобули понад 100 жителів села. Колишні .вихованці шкіл працюють на різних ділянках народного господарства й культури: М. І. Панібратченко — кандидат технічних наук, Є. Ф. Седенко — лікар-терапевт, М. А. Осадча — вчителька, І. С. Рашевський — тракторист.
1960 року в селищі звели двоповерхове приміщення будинку культури із залом для 450 глядачів. Тут же розміщені районна бібліотека, читальня, лекційний і більярдний зали. Заняття хорового, вокального, танцювального, естрадного й драматичного гуртків відвідують 123 чоловіка. Учасники художньої самодіяльності виступали перед колгоспниками артілей «Зоря комунізму», «Ленінський шлях», «Світанок», ім. Ульянова та ін. Агіткультбригада районного будинку культури на обласному огляді 1962 року за виконавську майстерність відзначена грамотою обласного управління культури та обкому профспілки. Тепло сприймають жителі Олександрівки концерти артистів Ленінграда, Києва, Москви, Харкова, Донецька, Полтави, Тули, Майкопа, Чернігова, Краснодара. При районному будинку культури успішно працює на громадських засадах університет культури, заняттями в ньому керують музикознавці й артисти Донецької філармонії. Щомісяця на лекціях-концертах у виконанні співців, музикантів, читців художнього слова трудящі знайомляться з кращими творами вітчизняного музичного мистецтва. У 1968 і на початку 1969 року слухачам університету культури прочитано лекції з циклу «Музика і час». У районному фестивалі художньої самодіяльності на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна брали участь 142 народні митці.
Працівники будинку культури, клубів і бібліотек систематично організовують лекції, читацькі конференції, диспути, творчі вечори, вечори запитань і відповідей, ленінські читання, виставки книг, огляди творчості російських та українських письменників. Співробітники Московського інституту народів Азії і Африки прочитали цикл лекцій про країни зарубіжного Сходу. Кращий лектор Олександрівки Г. А. Осадчий відзначений грамотою Всесоюзного товариства «Знання». Важливу роль у комуністичному вихованні трудящих відіграє періодична преса. Понад 2 тис. жителів у 1969 році передплачували 3670 примірників газет та журналів. До послуг трудящих селища 5 бібліотек. Силами комсомольців та піонерів збудовано дитячу бібліотеку.
В процесі комуністичного будівництва утверджується висока ідейність в житті, праці, у відносинах між людьми, швидкими темпами зростає культурний рівень жителів Олександрівки.
С. С. КИРИЧЕНКО, С. М. МЕЛЬНИК, Л. Н. ФАТЕЛЕВИЧ