Степанівка, Олександрівський район, Донецька область
Степанівка — село, центр сільської Ради. Розташована в долині річки Водяної, притоки Самари, за 17 км від районного центру Олександрівки. Через Степанівку проходить шосейна дорога. Найближча залізнична станція — Легендарна Донецької залізниці — на відстані 7 км. Степанівській сільраді підпорядковані населені пункти: Новопавлівка, Самійлівка і Новоіверське. Населення — 1211 чоловік.
Заселення цієї місцевості належить до початку XVIII ст. Тоді тут стояли сторожові пости для захисту півдня країни від нападів турецьких і татарських загарбників. Після російсько-турецької війни 1768—1774 рр. ці землі одержав поручик Кох, курський поміщик. На цей час тут уже був безіменний хутір з 10 селянських хат з українським населенням. Кох переселив сюди своїх кріпаків із Льговського повіту Курської губернії. Незабаром і місцевих жителів покріпачили.
У 1778 році в Коховому (село називалося за іменем власника) проживали 597 чоловік. За відомостями 1792 року, понад 550 селян-кріпаків обробляли 3340 десятин поміщицької землі. 120 десятин орної землі належали церкві. 1854 року село перейменували на Степанівку.
У дореформений період Степанівка, з 1859 року волосний центр Бахмутського повіту Катеринославської губернії, розвивалася дуже повільно. Так, у 1859 році в ній налічувалось всього 91 господарство і проживало 636 чоловік. Головним заняттям жителів було землеробство й тваринництво. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо, льон, коноплі та ін. культури, а також розводили велику рогату худобу, овець, свиней. Деякі селяни, щоб дістати можливість сплатити поміщикові оброк, взимку йшли на соляні розробки до Бахмута.
Реформа 1861 року майже нічого не змінила в житті населення Степанівки. 600 десятин кращої орної землі, розташованої поблизу села, яка здавна оброблялася селянами, а також вигін для худоби і водопій по річці Водяній були відрізані для поміщиці Кох. Селяни ж одержали гірші землі та ще й віддалені. Про пограбування їх красномовно свідчить викупне зобов’язання, підписане поміщицею і тимчасово зобов’язаними селянами 24 серпня 1865 року: на 293 ревізькі душі припадало 1172 десятини поміщицької землі, за яку їм належало сплатити через державний банк 43 950 крб. Селяни сплачували банку за користування позичкою 6 проц. річних. Так, І. Кравченко, К. Загребельський, І. Кайдаш, А. Артамонов, В. Богатир щорічно вносили до казни по 8—10 крб. за ревізьку душу. З кожного двору доводилось платити по 25—30 крб., а сільській общині — близько 3 тис. крб. на рік. До цього ж селяни ще сплачували великі державні й місцеві податки, які підривали й розорювали їх господарство.
Важливим результатом реформи 1861 року був дальший розвиток внутрішнього ринку й товарно-грошових відносин. Так, 1868 року винокурний завод поміщиці Кох виробив продукції на суму 7 тис. крб. Після реформи поміщиця відкрила ще й цегельний завод. Щорічно в селі відбувався ярмарок, а кожної неділі в Барвінковому й Гришиному селяни торгували хлібом, худобою, ремісничими виробами. Купці Ольшанський та Бєлугіна мали в Степанівці крамниці, хлібні склади та шинки. Експлуатовані поміщиками й куркулями, селяни обробляли свою землю сохою і одержували мізерні врожаї (по 30—40 пудів з десятини). Часто терпіли вони і від посухи. Лише 1904 року в селі члени 11 родин через нестатки пішли працювати на шахти Донбасу. Багатьом сільським біднякам, як і раніше, доводилося гнути спину на
поміщиків. Наприкінці XIX і на початку XX ст. тривалість робочого дня наймитів досягала 14—16 годин, а поденна оплата навіть у жнива не перевищувала 70 коп. для чоловіків і 50 коп. для жінок. За житло їм правили панські хліви, комори й клуні.
Напередодні революції 1905—1907 рр. поміщикам Месорж належало понад 1400 десятин землі, Фредерікс — 300 десятин. А 60 селянських господарств із 169 в Степанівці були малоземельними і на кабальних умовах орендували в поміщиків та німців-колоністів по 2—3 десятини землі, віддаючи їм половину вирощеного врожаю. Експлуатація й політичне безправ’я викликали незадоволення трудящих існуючим ладом. Восени 1905 року селяни виступили, вимагаючи передати їм поміщицьку землю. Організаторами цього виступу були X. Г. Баранов і Я. М. Слаутський — передові робітники катеринославських заводів, уродженці села, вислані сюди за участь у революційному русі. Поміщиця викликала поліцію, яка по-звірячому розправилася з селянами. Після нелюдських катувань в кінці 1907 року X. Г. Баранова розстріляли, а Я. М. Слаутського заслали на довічну каторгу.
Після столипінської реформи в Степанівці посилилось розшарування селянства, ще більше загострились класові суперечності. З 1910 по 1914 рік із села виділились на хутір Вікторівку 26 господарств, з них 8 незабаром зубожіли і продали свою землю куркулям.
Важке економічне становище селян позначилось на їх життєвому й культурному рівні. В 1897 році з 169 хат близько 150 були з глиняними стінами й солом’яним дахом. Низька стеля, земляна долівка, крихітні віконця, що ледве пропускали промені сонця, убоге начиння — таким було житло селянина. Одяг та взуття шили з домотканого полотна, сукна і сирового ременю. Тільки сільські багатії могли придбати собі одяг і взуття, виготовлені з фабричних матеріалів.
Всю волость з 37 населеними пунктами і понад 16 тис. жителів до 1907 року обслуговував один фельдшерський пункт, створений у Степанівці 1862 року. В селі нерідко спалахували епідемії холери, тифу, дизентерії. 1903 року тут 120 чоловік хворіли на малярію. Це змусило земську управу побудувати волосну лікарню на 20 ліжок, яку відкрили в Степанівці у 1907 році. Тут працювали лікар, два фельдшери і акушер.
Першу школу відкрили лише 1862 року, майже через 100 років після заснування села. Містилася вона в церковній сторожці. На початку XX ст. понад 80 проц. жителів не вміли читати й писати. В 1912 році земство побудувало в Степанівці чотирикласну школу, де перед першою світовою війною навчалось близько 100 учнів — менше третини всіх дітей шкільного віку, переважно заможних родин волості. На цілу волость не було ні бібліотеки, ні будь-якого іншого культурно-освітнього закладу. Зате на самому видному місці в селі стояли церква й шинок. Релігійні свята, як правило, супроводжувались п’янками й бійками.
Перша світова війна завдала розорення й нових страждань народу. Понад 100 чоловіків із села були призвані до армії. Для потреб війська реквізували в селян 98 голів великої рогатої худоби і понад 600 пудів хліба. Швидко зростали ціни на сіль, гас, сірники та інші предмети широкого вжитку. З фронту поверталися поранені й скалічені солдати, а багато сімей одержували повідомлення про загибель своїх годувальників. Все це посилило в трудящого селянства незадоволення політикою царського уряду.
На початку березня 1917 року до Степанівки прийшла звістка про повалення царського самодержавства, але надії селян покінчити з війною і одержати землю не здійснилися. Прибулі з фронту солдати І. В. Богданов, Г. Г. Кайдаш, П. М. Недбай, Є. В. Рильський та ін. викривали антинародну суть Тимчасового уряду, роз’яснювали селянам, що тільки партія більшовиків може дати їм землю, мир і волю.
З великою радістю зустріли трудящі села перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та проголошення Радянської влади на Україні. В кінці січня 1918 року селяни-фронтовики, організатором яких був Г. Г. Кайдаш, провели збори жителів, учасники їх ухвалили ліквідувати земську управу і встановити Радянську владу. Управа, підтримана поміщиками та куркулями, не хотіла передавати владу народові. Тоді селяни звернулись по допомогу до робітників міста Гришиного. Гришинський загін Червоної гвардії, що прибув у середині лютого 1918 року, допоміг революційно настроєним селянам встановити Радянську владу. Обрали першу Раду селянських депутатів. Серед депутатів Ради були М. А. Сергун, С. Я. Богданов. Обирались вони на загальних зборах відкритим голосуванням. На початку березня 1918 року відбулися вибори до першої волосної Ради. Органи Радянської влади, спираючись на бідноту, конфіскували в поміщиків і куркулів близько 2 тис. га землі й передали її у користування трудового селянства. Вони експропріювали в багатих німецьких колоністів 35 коней, реманент, зерно, розподіливши його серед бідняків. Понад 200 пудів хліба одержали гришинці для потреб робітників та частин Червоної Армії.
В середині квітня 1918 року Степанівку захопили австро-німецькі війська. Розігнавши волосну й сільську Ради, окупанти відновили земську управу, конфіскували зерно, що належало степанівському селянському кредитному товариству, й намагалися вивезти його до Німеччини, але обурені жителі перешкодили цьому. Тоді в кінці квітня до села прибув загін німецької жандармерії, який жорстоко придушив виступ і стяг з селян контрибуцію в сумі 150 тис. крб. Організаторів опору І. І. Трунова та М. Л. Слаутського заарештували. З юзівської тюрми їх визволила Червона Армія лише в листопаді 1918 року.
У січні 1919 року частини Червоної Армії Харківського напряму вигнали з села петлюрівців, що прийшли на зміну австро-німецьким окупантам. В селі був створений ревком, очолюваний Г. Г. Кайдашем. Ревком вів боротьбу з контрреволюцією, організовував заготівлю хліба для постачання армії та населенню міст. Селяни-бідняки й середняки уже в січні 1919 року здали продовольчим органам близько 300 пудів «хліба, залишивши собі тільки мінімальну кількість зерна на харчування й посів. А тим часом куркулі саботували здачу хліба державі. Спираючись на бідняків села, Гришинський продзагін примусив місцевих багатіїв вивезти на заготівельний пункт Бахмутського повітового продкому понад 500 пудів зерна.
В середині лютого 1919 року ревком передав свої функції Раді селянських і червоноармійських депутатів на чолі з більшовиком С. Т. Мачком. Рада розподілила поміщицьку землю та реманент між бідняками. Наділи одержували з розрахунку — 2,5 десятини на члена сім’ї. Волосна Рада допомагала родинам червоноармійців.
Важливою подією в житті Степанівки стало створення в березні 1919 року партійного осередку. Секретарем його обрали Є. В. Рильського. Партосередок розгорнув велику організаторську роботу серед населення. Бойовим помічником його став комсомольський осередок, заснований також у березні 1919 року в складі Я. Олексієва, І. Катраля, К. Ластавицького і А. Кропивіна. Всі вони незабаром поповнили загони Червоного козацтва і з зброєю в руках захищали завоювання Жовтня на фронтах громадянської війни.
Коли в середині травня 1919 року Степанівку захопили війська Денікіна, всі комуністи й сільські активісти відійшли з частинами Червоної Армії. Білогвардійці відібрали в селян землю, одержану від Радянської влади, і повернули її колишнім власникам. До того ж селян примушували платити поміщикам натуральні й грошові податки. Жителі села намагалися чинити опір, та каральний загін жорстоко розправився з ними: були розстріляні А. О. Горбань, О. М. Сергун, а багатьох побили шомполами й нагаями.
У першій половині лютого 1920 року частини 2-го Червонокозачого полку визволили Степанівку від денікінців. У селі відновив діяльність партійний осередок, знову був створений ревком. Згодом відбулися вибори до волосної і сільської Рад. Комуністи .розгорнули велику політичну роботу серед населення. Вони проводили збори, мітинги, бесіди, розповідаючи про міжнародне становище країни й успіхи Червоної Армії, про лист В. І. Леніна до трудящих України з нагоди перемоги над Денікіним. Більшовицьке слово знаходило відгук у серцях трудівників села. Учасники сільського мітингу 9 травня 1920 року зобов’язалися допомогти робітничо-селянському урядові й Комуністичній партії відбудувати сільське господарство, підняти з руїн заводи й шахти Донбасу і нещадно громити ворогів Радянської влади. «Ми, селяни Степанівки,— писалося в резолюції мітингу,— клянемося Вам, що не пошкодуємо сил і енергії у справі відновлення народного господарства, а також покладемо край будь-яким контрреволюційним виступам проти Радянської влади. Хай живе Червона Армія, що добиває класового ворога! Хай живе вождь трудящих усього світу товариш Ленін!».
Для боротьби з бандами ревком організував збройний загін чисельністю понад 30 чоловік з червоноармійців, що повернулися з фронту, та з селян-бідняків. Командиром загону був І. В. Богданов, а політруком — Г. С. Слаутський. У липні 1920 року за 5 км від Степанівки їх загін завдав рішучого удару одному з ескадронів банди Махна. Велику допомогу в боротьбі з бандитизмом подавала сільська біднота. У жовтні 1920 року члени КНС, створеного ще в червні, вистежили банду Литвиненка і допомогли загону знищити її. Після цього до села ще не раз вдиралися махновці, які тероризували й грабували жителів. У боротьбі з ними загинули комуністи й безпартійні активісти — Є. В. Рильський, С. Т. Мачко, А. М. Андрієнко, Е. Д. Болотов, посланці петроградського пролетаріату Панін, Орден та ін. У братській могилі в Степанівці поховано 86 активних учасників громадянської війни, 1923 року їм споруджено пам’ятник.
Відповідно до аграрних законів Радянської влади сільрада і комітет незаможних селян перерозподілили землі між селянами. Всього між 254 господарствами розподілили близько 3 тис. десятин орної землі, роздали біднякам відібрані в куркулів частину реманенту і понад 100 пудів насіннєвого зерна. Весною 1923 року в Степанівці були створені сільське споживче і кредитне товариства. Через магазини споживчого товариства селяни обмінювали лишки сільськогосподарської продукції на промислові товари. Кредитне товариство тільки в 1924 році видало найбіднішим селянам понад 2 тис. крб. позички на купівлю худоби, реманенту й насіння. Сільська Рада організувала будівництво греблі біля ставка і моста через річку Водяну. Великим авторитетом серед жителів користувалися степанівські комуністи. Кращі представники найбіднішого селянства поповнювали лави більшовицької партії. У 1923 році партосередок зріс з 4 до 11 комуністів, а в 1924 році за ленінським призовом до лав ВКП(б) вступило ще 11 чоловік.
В перші роки Радянської влади сталися великі зміни в культурному житті села. З ініціативи комуністів і комсомольців у 1921 році була створена школа ліквідації неписьменності. Протягом перших трьох років тут навчалися читати и писати понад 100 чоловік дорослого населення. Уже в 1924/25 навчальному році школу відвідували майже всі діти. В цьому ж році початкова школа була перетворена на семирічну. Громадські організації розгорнули культурно-масову роботу. 1924 року в Степанівці відкрито у новому приміщенні народний будинок, при якому працювали гуртки: драматичний, сільськогосподарський, медичний, «Безвірник» і політграмоти. Для трудящих регулярно читались лекції про міжнародне становище, на агротехнічні, антирелігійні та ін. теми. На початку 1930 року дві третини селян звернулися до Артемівського окрвиконкому з проханням закрити церкву. Церкву було закрито.
Велику роботу проводили комуністи по роз’ясненню трудящим ленінського кооперативного плану. У 1926 році 10 бідняцьких господарств об’єдналися в товариство спільного обробітку землі, яке дістало назву «Вільний степ». Уже в першому ж році спільного господарювання члени товариства зібрали урожай в стислі строки і без втрат. Урожай на їхніх полях був вищим, ніж у селян-одноосібників. Весною 1927 року в селі створили ще два нових товариства спільного обробітку землі. Першому з них присвоїли ім’я Т. Г. Шевченка, а друге назвали «Вільна праця». Незабаром ТСОЗи одержали від держави 2 трактори марки «Фордзон» і 2 молотарки. «Це було великим святом для хліборобів Степанівки,— згадує старий комуніст, персональний пенсіонер І. В. Богданов.— Всі жителі села вийшли в поле, щоб побачити, як ця чудо-машина прокладе першу борозну». Восени 1929 року почався масовий вступ селян-бідняків і середняків до колгоспів. На весну 1931 року 74 проц. селянських господарств об’єдналися у 5 колгоспів.
Перед комуністами й колгоспним активом постало нове завдання — організаційне й господарське зміцнення колективних господарств. Наприкінці 1931 року проведено укрупнення колгоспів: було створено 2 сільгоспартілі — ім. Калініна та ім. Якіра (в 1937 році артіль ім. Якіра перейменовано у колгосп ім. 20-річчя Жовтня). Об’єднання дало змогу більш раціонально організувати працю колгоспників, поліпшити керівництво артілями. Підчас колективізації велику агітаційно-роз’яснювальну роботу вели депутати сільради. Вони подавали також допомогу в зміцненні матеріальної бази колгоспів, особливо в розвитку громадського тваринництва. На сесіях сільської Ради часто обговорювались звіти голів колгоспів про їх роботу, про виконання планів здачі зерна державі. Значну допомогу комуністам і активу Степанівки подавали шефи — робітники Краматорського машинобудівного заводу ім. Орджонікідзе та металургійного заводу ім. Куйбишева.
З 1928 року дві бригади робітників постійно перебували в селі. Вони ремонтували сільськогосподарське знаряддя, допомагали хліборобам, збирали також урожай, роз’яснювали їм, в чому переваги колективного господарювання.
15 липня 1933 року почала працювати Степанівська МТС. Спочатку вона мала всього 9 тракторів, 2 комбайни і 3 молотарки. В 1934—1935 рр. МТС одержала від держави 50 тракторів, в т. ч. 6 гусеничних марки «ХТЗ», 9 зернових комбайнів, 9 автомашин та багато іншої техніки. На спеціальних курсах при МТС терміново готували кадри механізаторів. Сільська молодь з великим завзяттям і наполегливістю оволодівала сільськогосподарською технікою. За два роки (1934—1935) на курсах при МТС і міжрайонних курсах комбайнерів було підготовлено близько 200 механізаторів різних спеціальностей.
Партійній організації Степанівки, що входила тоді до Краматорського району, значну допомогу у розстановці членів партії на вирішальних ділянках колгоспного виробництва подавали Краматорський міськком КП(б)У і політвідділ МТС. Із 21 комуніста, який перебував на обліку в степанівському партосередку, 16 направили в колгоспи. Комуністи очолили соціалістичне змагання колгоспників і працівників МТС за підвищення врожайності полів та продуктивності громадського тваринництва. їх бойовим помічником стала газета «Ударник ланів». Передові трактористи МТС у відповідь на заклик Паші Ангеліної зобов’язалися виробити на трактор по 800 га м’якої оранки і допомогти колгоспникам виростити по 16—18 цнт зерна з гектара. Брати Опанас і Максим Цапенки щоденно виконували півтори норми. Систематично перевиконували норми виробітку комбайнер М. Головач, колгоспниці П. Зима, І. Татаренко. В 1936 році члени артілі спільно з механізаторами виконали взяті зобов’язання, зібравши в середньому по 18—20 цнт зерна з га. Колгоспи своєчасно розрахувалися з державою, здавши понад план 172 цнт пшениці. На трудодень було видано 2,2 кг зерна і по 1 крб. грішми. Уже в 1936—1937 рр. більшість приміщень колгоспників мали електрику й радіо. В переобладнаній і розширеній лікарні працювали 2 лікарі й 3 фельдшери. При лікарні відкрили річні курси медсестер. В селі було повністю ліквідовано неписьменність. У 1935 році семирічна школа стала середньою. Навколо неї посадили фруктовий сад, виноградники, квітники. Для навчально-дослідної роботи заклали парники. Кожна сім’я передплачувала газети й журнали. В бібліотеці налічувалось близько 400 постійних читачів. В сільському клубі регулярно демонструвались кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності.
Зросла політична активність колгоспників особливо виявилась під час обговорення проекту Конституції і в дні роботи Надзвичайного VIII з’їзду Рад, коли на зборах і мітингах степанівці гаряче схвалювали його рішення і запевняли партію та уряд, що своєю самовідданою працею зміцнюватимуть радянський суспільний і державний лад. У своєму виступі бригадир тракторної бригади А. Д. Шпиленко заявив: «Коли я читаю нову Конституцію, мені радісно стає на душі. Хочеться ще краще жити й працювати, ще більше прославити нашу соціалістичну Вітчизну». Охоплені патріотичним піднесенням, понад 70 проц. робітників Степанівської МТС брали участь у соціалістичному змаганні. На виборах до Верховної Ради СРСР 12 грудня 1937 року 99,3 проц. виборців Степанівки віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Велике піднесення трудової і політичної активності колгоспників і працівників МТС викликало обговорення тез XVIII з’їзду ВКП(б). Втілюючи у життя рішення з’їзду, Андріївський райком КП(б)У на пленумі в березні 1940 року заслухав звіт про стан господарської і партійно-політичної роботи Степанівської МТС (з 1939 по 1959 рік Степанівка входила до Андріївського району). Пленум схвалив ініціативу комсомольців Степанівки, які організували підготовку дівчат-трактористок. Передові трактористи М. С. Рябичко, І. П. Шевцов, В. О. Кайдаш, Д. М. Шинкаренко та ін. систематично виконували норми виробітку на 120—150 проц. У кожному колгоспі було створено по 3 тваринницькі ферми: великої рогатої худоби, свиней і овець. В сільгоспартілі ім. Калініна збільшилось поголів’я корів. У 1940 році колгоспники одержали по 2,5 кг зерна і 1,5 крб. грішми на трудодень.
Багатий урожай дозрівав на полях колгоспів у 1941 році. Але збирати його довелося вже у воєнний час. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни 199 степанівців призвали до лав Червоної Армії, а з наближенням фронту багато жителів села пішли споруджувати оборонні рубежі. Коли нависла небезпека окупації Андріївського району, райком КП(б)У і райвиконком організували евакуацію майна МТС і колгоспів. 67 тракторів, 20 комбайнів і близько 300 голів великої рогатої худоби було відправлено до Волошинського району Ростовської області. До східних районів виїхали 78 колгоспників та працівників МТС.
15 жовтня 1941 року фашисти захопили Степанівку. Гітлерівці розстріляли 4 колгоспників-активістів, а їх сім’ї ув’язнили у концтаборах. Але степанівці не скорилися ворогові. Вони всіляко ухилялися від насильницьких наборів до Німеччини, саботували заготівлі продовольства для фашистської армії, допомагали Червоній Армії і партизанам. Коли 22 лютого 1943 року 181-а танкова бригада потрапила в оточення, місцеві жителі вивели наших бійців на з’єднання з частинами Червоної Армії, а важко пораненим надали притулок у домівках, переховуючи від фашистів. Особливо велику допомогу пораненим воїнам подавали Г. П. Молчанова, В. І. Андреева. Після одужання частина з них пішла в партизани, а решта повернулася до регулярних частин Червоної Армії. Часто навідувалися до села розвідники й партизани загону під командуванням М. І. Карнаухова. Тут вони одержували потрібну допомогу й розвідувальні дані.
Багато жителів Степанівки виявили велику мужність, стійкість і відданість своїй Батьківщині в тилу й на фронтах. За трудові й ратні подвиги в роки Великої Вітчизняної війни понад 60 чоловік нагороджені орденами й медалями, в т. ч. А. Т. Моргунов — 2 орденами і 5 медалями, А. О. Слаутський — трьома орденами, а льотчикові С. Д. Головачу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
12 вересня 1943 року наступаючі частини 5-ї окремої мотострілецької бригади полковника А. Т. Бугайова визволили Степанівку. Відразу ж відновили діяльність партійні та радянські органи, під керівництвом яких колгоспники й робітники МТС взялися відбудовувати господарства колгоспів. За 2 роки окупації фашисти зруйнували колгоспні будівлі, майстерні, МТС, магазини, приміщення школи, клубу, бібліотеки, сільської лікарні. Загальна сума збитків, завданих окупантами, становила понад 3 млн. крб. Чимало труднощів випало на долю жінок, які зорали коровами і засіяли колгоспне поле зерном, одержаним від держави. Так було засіяно понад 300 га озимої пшениці. Справжніми організаторами показали себе трудівниці — голова колгоспу ім. Комінтерну Є. Г. Неневоля та бригадир Н. М. Степанченко. Багато праці та наполегливості виявили працівники МТС, відродженої восени 1943 року. З деталей зіпсованих тракторів до весни 1944 року вони склали 23 машини, якими виконали річний план тракторних робіт на 174 проц. Завдяки самовідданій праці колгоспників і працівників МТС в Степанівці уже в 1944 році було засіяно близько 80 проц. довоєнних посівних площ. Колгоспи вчасно виконали план хлібоздачі державі і, крім того, здали до фонду Червоної Армії 180 цнт пшениці. Важливу роль у відродженні економіки й культури села відіграла Рада, яка мобілізувала громадськість на відбудову школи, лікарні, будинків колгоспників.
В роки четвертої п’ятирічки степанівці завершили відбудову колгоспів та МТС. Було споруджено 4 тваринницькі приміщення, 3 зерносховища. На заклик учасників районного зльоту передовиків сільського господарства почалося змагання за дострокове виконання п’ятирічки. В ході його степанівські механізатори досягли високих показників. За сезон 1947 року комбайнер Я. Базюк зібрав зернові з площі 665 га, а М. П. Молчанов — з 444 га. 30 вересня 1948 року в колгоспі ім. Калініна створено первинну партійну організацію, яка виступила ініціатором соціалістичного змагання між трудівниками колгоспів ім. Калініна та ім. 20-річчя Жовтня. В 1949 році підвищилася врожайність зернових культур, розширилась посівна площа колгоспів, що досягла вже довоєнного рівня — близько 4 тис. га, але великої рогатої худоби в колгоспах було ще на 37 проц. менше, ніж перед війною.
В лютому 1951 року 5 колгоспів села (ім. Комінтерну, ім. Калініна, ім. 20-річчя Жовтня, ім. Сталіна та ім. Перемоги) об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. Калініна. Андріївський райком партії допоміг зміцнити керівництво колгоспами і МТС досвідченими спеціалістами. На постійну роботу в МТС було відряджено 120 трактористів, 68 комбайнерів, 26 машиністів та механізаторів інших спеціальностей. В 1954 році збудували великі ремонтні майстерні, оснащені новою технікою. При МТС працювали постійні курси механізаторів, де навчались 200 чоловік, а в колгоспі — агрономічні й зооветеринарні курси.
Втілюючи у життя рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС та XX з’їзду партії механізатори і колгоспники включилися в соціалістичне змагання. 1958 року в артілі ім. Калініна з площі 2100 га зібрали зернових в середньому по 20,3 цнт. Значних успіхів досягли й працівники тваринництва. В 1953— 1958 рр. поголів’я корів збільшилося до 460 голів, а щорічні надої на корову становили 1706 кг.
За досягнуті успіхи 8 механізаторів і колгоспників Степанівки було відзначено орденами й медалями Радянського Союзу. Найвищої нагороди — ордена Леніна— удостоєний механік М. П. Молчанов і одна з перших трактористок М. М. Головач, яка і досі працює на колгоспних полях. У 1969 році вона була делегатом III Всесоюзного з’їзду колгоспників.
В роки семирічки розширилися посівні площі. Зріс валовий збір зерна. У 1964 році державі було продано майже 28 тис. цнт хліба. Однак порушення структури посівних площ і принципу матеріальної заінтересованості стримували розвиток сільськогосподарського виробництва, особливо продукції тваринництва. Тому рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС сприятливо вплинули на розвиток економіки села. За роки після Пленуму колгосп перетворився на багатогалузеве господарство. За ним тепер закріплено 4159 га орної землі. В господарстві близько 600 корів, 3500 свиней, багато птиці. Колгоспники посадили великий фруктовий сад, спорудили 2 ставки, що використовуються і для зрошення полів і для розведення риби. Господарство весь час поповнюється новою технікою і має 30 тракторів, 18 вантажних автомашин, 15 зернових і кукурудзозбиральних комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку, яка обслуговується 67 механізаторами. За останні три роки в колгосп прийшли 8 спеціалістів з вищою і спеціальною середньою освітою.
З 1965 по 1968 рік в артілі майже в 2 рази зросло споживання електроенергії для виробничих потреб. Найбільш трудомісткі роботи механізовано. Повністю механізовано колгоспний тік, на тваринницьких фермах — підготовку кормів, водопостачання, прибирання приміщень. Впроваджено також механічне доїння корів. Для працівників ферм обладнані кімнати відпочинку. В авангарді боротьби за розвиток колгоспу йдуть степанівські комуністи, яких у первинній парторганізації сільгоспартілі ім. Калініна 50 чоловік. Вони очолюють вирішальні ділянки колгоспного виробництва. 2 комуністи працюють бригадирами рільничих бригад, 8 — у тваринництві і 16 — механізаторами. Член КПРС тракторист В. А. Моргунов щорічно виконує 1,5 норми. Підвищується культура землеробства. З 1966 року в артілі за допомогою дощувальних установок зрошується близько 150 га площі. Врожаї овочів і кукурудзи тут у 1,5—2 рази вищі, ніж на неполивних землях. Колгосп готується додатково освоїти 50 га поливних земель. Завдяки поліпшенню обробітку землі та здійсненню агрозаходів у колгоспі стали одержувати більш високі врожаї зернових культур. 1968 року внесено у грунт у 2,5 раза більше мінеральних добрив у порівнянні з 1964 роком. У 1967 році в середньому з кожного гектара зібрано по 22,7 цнт зерна. Навіть за несприятливих погодних умов 1968 року колгоспники виростили непоганий урожай. Надій молока на корову за 1964—1968 рр. зріс на 734 кг, а виробництво м’яса збільшилось на 22 проц. 20 років працює дояркою депутат сільської і районної Рад, член КПРС М. І. Кущ, яка в 1968 році надоїла молока по 2584 кг від кожної корови. Її праця відзначена орденом «Знак Пошани». Новою прибутковою галуззю господарства стало птахівництво.
Трудівники Степанівки разом з усім радянським народом взяли активну участь у всесоюзному соціалістичному змаганні за дострокове виконання п’ятирічного плану розвитку народного господарства і гідну зустріч 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Зобов’язання на ознаменування ленінського ювілею обговорювались на партійних зборах, сесії сільської Ради, в колгоспних бригадах. Виконуючи їх, послідовники відомого механізатора О. В. Гіталова, ланкові І. П. Татаренко, А. Д. Артамонов, М. О. Степанченко добилися високих урожаїв кукурудзи й соняшнику.
Неухильне збільшення колгоспного валового прибутку дало змогу широко розгорнути будівництво виробничих і культурно-побутових приміщень. 1962 року з допомогою шефів Новокраматорського машинобудівного заводу ім. Леніна в сільгоспартілі побудували чотирирядний корівник на 200 голів великої рогатої худоби. Металургійний завод ім. Куйбишева допоміг у 1966 році спорудити свинарник. Тоді ж з участю колективу Краматорського заводу важкого верстатобудування ім. Чубаря в колгоспі збудовано й обладнано новим устаткуванням пташник на 6 тис. курок-несучок.
Понад 100 жителів села працюють на двох великих вугільних гідрошахтах, що стали до ладу у другій половині 50-х років. 35 чоловік — робітники майстерень «Сільгосптехніки». Багато колгоспників здобули робітничі професії прохідника, вибійника, монтажника, електрослюсаря, машиніста вуглесосу, електрозварювальника, кранівника.
Зростання соціалістичного виробництва створює міцну основу для поліпшення матеріального добробуту й культурного рівня населення Степанівки. 1968 року грошові прибутки колгоспу досягли 790 тис. крб. Оплата хліборобів за робочий день в середньому становить 3 крб. 46 коп. 246 колгоспників одержують пенсії. Більшість будинків у Степанівці цегляні або із шлакоблоків, дахи залізні або шиферні. Майже всі нові будинки мають 3—4 кімнати, обставлені сучасними меблями. Всі вони електрифіковані й радіофіковані, а в кожному третьому — телевізор. Понад 60 трудівників села придбали власні автомашини й мотоцикли. За останні п’ять років тут збудовано побутовий комбінат, аптеку, їдальню. В 1963 році магазини споживчої кооперації продали товарів на 1275 тис. крб., а в 1968 році — на 1692 тис. крб. Великий попит у населення на телевізори, холодильники, пральні машини, мотоцикли нові моделі взуття та одягу. Збільшуються вклади в ощадній касі. На 1 січня 1969 року 673 вкладники мали на своїх рахунках 355 тис. карбованців.
Велику турботу виявляє радянська держава про здоров’я трудящих. Жителів Степанівки обслуговує сільська лікарня на 75 ліжок. Тут налічується 6 лікарів різних спеціальностей та 19 чоловік середнього медичного персоналу. Заслуженим авторитетом серед населення користується хірург О. П. Рудченко, який працює в Степанівці близько 30 років. Багатьом людям врятував він життя за ці роки. За свою невтомну працю його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Діти колгоспників здобувають середню й вищу освіту. У 1968/69 навчальному році педколектив, що складався з 23 учителів, навчав і виховував 278 дітей. За багаторічну сумлінну роботу вчителька Г. П. Молчанова нагороджена медаллю «За трудову доблесть», а вчителеві О. П. Гриську вручено значок «Відмінник народної освіти». В 1968 році громадськість села урочисто відзначила 30-й випуск середньої школи. Багато її вихованців закінчили технікуми й вузи і поповнили лави радянської інтелігенції. Багато присвятили своє життя вихованню підростаючого покоління, 22 працюють в галузі охорони здоров’я, 15 стали інженерами, 12 — спеціалістами сільського господарства.
Сільська інтелігенція бере активну участь у громадсько-політичному житті Степанівки. Члени місцевого товариства «Знання» в 1968 році прочитали для трудящих 130 лекцій і доповідей. Вони систематично проводять політінформації, бесіди в бригадах і на фермах. Важливе значення в розвитку культмасової роботи має побудований у 1952 році клуб на 250 місць з фойє, читальним залом і кімнатами для гурткової роботи. В клубі стаціонарна кіноустановка, щоденно демонструються художні та науково-популярні фільми. Тут часто виступають учасники сільської художньої самодіяльності і шефи з Новодонецького клубу «Шахтар». На гастролі до села приїжджають артисти Донецька та інших міст країни. При клубі працює бібліотека з книжковим фондом близько 6 тис. книг, яка обслуговує понад 500 постійних читачів. Тут систематично влаштовують виставки, присвячені важливим історичним подіям. Великим інтересом серед читачів користувалися тематичні виставки «50 років Комуністичної партії України», «50 років ВЛКСМ», виставка книг, присвячена ленінському ювілею. Кожна сім’я в Степанівці передплачує газети й журнали.
Багато працює сільська Рада. У її трьох комісіях (бюджетній, сільськогосподарській і культурно-освітній) — 25 депутатів і понад 30 активістів. За діяльною участю сільської Ради в селі побудували нове приміщення середньої школи, дитячого садка, їдальні, магазинів, аптеки, проклали шосе до лікарні. Комсомольці посадили на території села понад тисячу дерев і кущів, постійно вирощують квіти біля пам’ятника В. І. Леніну та на братській могилі. Трудящі села роблять усе, щоб їх життя стало ще заможнішим і кращим.
С. М. МЕЛЬНИК, A. І. РЄ3НИК, М. І. ЦАРЬОВ