Олексієво-Дружківка, Донецька область
ОЛЕКСІЄВО-ДРУЖКІВКА — розташована на мальовничих берегах річки Кривого Торця (басейн (Тверського Дінця). В селищі розміщена залізнична станція Кіндратівка Донецької залізниці. Населення— 8305 чоловік.
В околицях селища залягають кам’яне вугілля, кварцевий і будівельний пісок, камінь-пісковик, жовта вохра, різні види глини. Більшість жителів селища працюють на місцевому заводі вогнетривів «Червона зірка». Це велике підприємство, оснащене найновішою технікою. Тут виробляють ваграночні вироби, стопорні та ливникові трубки, сифонні вогнетриви. Загальносоюзного значення набула Олексієво-Дружківська харчосмакова фабрика.
Про охорону здоров’я трудящих піклується персонал лікарні та її поліклінічного відділення.
В Олексієво-Дружківці є середня та початкова школи, восьмирічна школа-інтернат, загальноосвітня середня та середня школи робітничої молоді. 10 педагогів нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. У селищі — 5 бібліотек. 1960 року хор місцевого клубу брав участь у Декаді української літератури та мистецтва в Москві.
У XVII ст. на Кривому Торці виник козацький сторожовий пост Дружківка. 1768 року на східних підступах Дружківки та сусідньої слободи Паршаківки в болотистій місцевості біля височини Гадючий Шпиль зазнав поразки великий турецько-татарський загін, який прямував до Тора. У 30-х роках XIX ст. почалася історія другого населеного пункту — Олексіївки, розташованої поблизу Дружківки.
Мешканці сіл Дружківки та Олексіївки були кріпаками і працювали на поміщиків Аршаневських, а потім — Карабіних. Під час проведення селянської реформи в Олексіївці та Дружківці сталися заворушення. Понад 2 тис. тимчасовозобов’язаних селян не вийшли на панщину. 16 квітня 1861 року поміщики викликали дивізіон драгунів. Крім драгунів, придушував повстання піхотний батальйон в кількості 522 чоловік.
У вересні 1905 року революційно настроєні жителі К. Р. Кайдаш, С. Т. Головченко та ін. організували виступ селян проти поміщика Леппа.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 20 березня 1917 року в Олексіївці і Дружківці були створені Ради робітничих і солдатських депутатів. У червні 1917 року Дружківська, Яковлєвська й Суровська Ради висловились за конфіскацію частини землі Ізмайлова. Селяни всіх трьох сіл розподілили між собою 300 десятин землі, відібраної у них ще 1861 року, луки, 4 сінокосарки, кінні граблі. У жовтні 1917 року застрайкували робітники заводу вогнетривів. У відповідь власник заводу оголосив про їх звільнення. 11 жовтня 1917 року виконком Ради села Дружківки утворив разом з заводським комітетом профспілки комісію, яка примусила капіталіста скасувати локаут і задовольнити вимогу робітників щодо підвищення заробітної плати.
На початку 1918 року сільськогосподарські робітники та селяни-бідняки — усього 25 родин — на базі поміщицької економії організували комуну. Головою її був селянин М. Литвинов. Багато жителів Олексіївки й Дружківки зі зброєю в руках захищали Радянську владу. Одним з них був військовий комендант станції Кіндратівка, активний учасник революції 1905— 1907 рр. С. Т. Головченко, в майбутньому член ВУЦВКу. У 1920 році комуністи Олексіївки та Дружківки об’єдналися у територіальний партійний осередок.
Серед жителів села, що бились на фронтах Великої Вітчизняної війни, звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно М. В. Носулі, який повторив подвиг Олександра Матросова на підступах до польського міста Коло. Скульптурний бюст М. В. Носулі встановлено біля школи, де він навчався, його іменем названо вулицю. Цього високого звання удостоєний також льотчик С. 3. Калиниченко, 8 бойових нагород заслужив кадровий робітник заводу вогнетривів І. А. Блоха, під час війни матрос монітора «Железняков» Дунайської флотилії. Його кулемет зберігається у військово-морському музеї в Ленінграді.