Післявоєнне відновлення Донецька
15 вересня в «шахтарській столиці» відбувся урочистий мітинг трудящих і представників військових частин, присвячений завершенню визволення Донбасу. На трибуну перед Будинком Рад піднялися секретар ЦК КП(б) України Д. С. Коротченко, командуючий військами Південного фронту генерал-полковник Ф. І. Толбухін, представники партійних і радянських організацій. Учасники мітингу дякували радянським воїнам за повернену свободу, намічали плани якнайшвидшого відродження Донбасу.
З 20 вересня по 13 жовтня 1943 року були відновлені міськком партії та районні комітети — Будьоннівський, Кіровський, Петровський, Сталінозаводський і Калінінський. Водночас приступили до роботи виконавчі комітети Рад міста і районів.
Переборюючи величезні труднощі, жителі міста піднімали його з руїн і попелу. На другий день після визволення відновили вуглевидобуток кілька дрібних шахт, що уціліли. 11—13 вересня населення одержало воду, електроенергію, почало працювати радіомовлення. До 15 вересня було закінчено відбудову залізничних шляхів, що вели до станції Сталі-но. З жовтня сюди прибув із Москви перший пасажирський поїзд. До кінця жовтня вже працювали 21 хлібозавод, понад 80 майстерень побутового обслуговування, 38 їдалень, 118 магазинів, 2 дитячі’ будинки, 13 дитячих садків, 27 лікарень і поліклінік та понад 90 інших медичних закладів, 97 шкіл тощо.
На заклик партійної організації шахти № 12 «Похила» до відбудовних робіт стали 250 шахтарів з сім’ями. 24 грудня шахта почала давати по 300 тонн вугілля на добу. На шахті № 1—2 «Смолянка» тресту «Куйбишеввугілля», стоячи по пояс у холодній воді, комуністи-кріпильники піднімали на поверхню затоплені механізми.
Незабаром шахту відновили. До 1 травня 1944 року досягла довоєнного рівня видобутку також і достроково відбудована шахта «Новомушкетівська».
Більш як 1000 робітників, інженерів, техніків взяли участь у проведеному партійними організаціями місячнику збирання раціоналізаторських пропозицій. Реалізація їх дала змогу набагато скоротити відбудовні роботи. 30 березня 1944 року було достроково завершено відновлення доменної та мартенівської печей, прокатного стана на металургійному заводі, за що колектив підприємства першим внесено до «Книги трудової слави Радянської України».
У відродженні міста брали активну участь тисячі його жителів. З Москви і Ленінграда, Сибіру й Уралу, Поволжя й Середньої Азії, з Грузії йшли ешелони з верстатами, інструментами, будівельними матеріалами, одягом, взуттям, продовольством, предметами широкого вжитку.
Понад 20 великих шахт, металургійний, 4 машинобудівні, 2 коксохімічні та азотний заводи, підприємства легкої й харчової промисловості, залізничний транспорт, міське комунальне господарство відбудовано протягом першої післявоєнної п’ятирічки. Водночас закладалися нові шахти, зводилися доменні й сталеплавильні печі та цехи металургійного, машинобудівного й коксохімічного заводів. Наприкінці п’ятирічки почалося будівництво заводу пластичних мас, металопрокатного й понад 20 підприємств місцевої та кооперативної промисловості.
В ході виконання трудящими планів п’ятирічки широко розгорталося масове соціалістичне змагання. Величезне значення мав почин комсомольців Кіровського району, які взяли шефство над механізмами. Одним з ініціаторів його був машиніст шахти № 1 «Челюскінців» А. К. Ляхов. В роки війни він воював у партизанському загоні, потім на фронті; був нагороджений багатьма орденами і медалями. В лютому 1947 року, демобілізувавшись з Радянської Армії, прийшов на шахту.
Великого поширення на шахтах міста набрала організація робіт за циклічним графіком, вперше застосована на шахті № 2—7 «Лідіївка», що дало змогу повніше використовувати виробничі потужності вугільних підприємств.
В 1948 році інженери С. М. Арутюнян, О. І. Башков, В. М. Хорін на чолі з провідним конструктором О. Д. Сукачем створили вугільний комбайн «Донбас». Завдяки йому механізували видобування вугілля в лавах з похилими пластами. В 1949 році їм присуджено Державну премію СРСР. Піонером освоєння комбайна став П. Г. Амелін з шахти № 29 тресту «Рутченківвугілля». Начальник дільниці цієї шахти О. К. Бочарников розробив і запровадив графік циклічної роботи у комбайновій лаві, який поєднав усі процеси вуглевидобутку. Внаслідок цього середньомісячний виробіток комбайна досяг 7700 тонн.
О. Бочарников мав багатьох послідовників на шахтах міста. В серпні 1949 року бюро Сталінського обкому партії, схваливши цей почин, зобов’язало партійні, профспілкові та господарські організації ознайомити всіх шахтарів області з досвідом передової дільниці.
Трудящі міста успішно завершили першу післявоєнну п’ятирічку. В 1950 році промислові підприємства на 70 проц. перевершили довоєнний рівень випуску продукції.
Поряд з успішною відбудовою промисловості, транспорту і всього комунального господарства міста успішно відбудовувалися заклади охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва. На кінець 1949 року таких закладів було вже значно більше, ніж до війни. А наприкінці першої післявоєнної п’ятирічки в місті працювали 3 вузи, 10 технікумів і 139 шкіл, де навчалися понад 11 тис. студентів та більше 75 тис. учнів.
Розгорнули роботу обласне видавництво, всі вузи, науково-дослідні установи, кількість яких порівняно з довоєнним часом зросла, театри, кінотеатри, радіомовлення, обласний будинок народної творчості.
З 1946 року почав виходити літературно-художній альманах «Литературный Донбасе», серед редакторів якого був поет В. І. Трухаиов; активно діяла організація Спілки письменників України, яку в 1944—1951 рр. очолював П. А. Байдебура.
Радіомовлення, а потім і телебачення, театр опери та балету, Шахтарський ансамбль пісні і танцю широко пропагували як твори місцевих авторів («Урочистий марш» Ф. Ф. Богданова, кантату «Батьківщина», романси М. М. Жербіна та ін.), так і твори класичної та радянської музики, особливо уродженця м. Донецька, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії В. Г. Захарова.
Донесенню цих творів до найширших мас міста сприяли відомий оперний співак народний артист УРСР Ю. Д. Сабінін, режисер, народний артист УРСР О. П. Здиховський, композитор К. О. Мясков.
Академія наук УРСР у 1946, 1947 і 1949 рр. провела фольклорні експедиції в місті, під час яких було зібрано і записано багато зразків народної поезії.
Значному піднесенню економіки міста в 1951—1958 рр. сприяли технічне переозброєння промисловості та впровадження передових методів праці.
Виконуючи рішення липневого (1955 р.) Пленуму ЦК КПРС та серпневого (1955 р.) Пленуму ЦК КП України, партійні, радянські і господарські організації прагнули всебічно підвищити технічний рівень виробництва на основі електрифікації, комплексної механізації та автоматизації процесів, впровадження нової техніки та удосконалення технології. Наприкінці 1955 року 48,5 проц. вугілля добували комбайнами. Поряд з освоєнням машин «Донбас-1» успішно впроваджувалися також комбайни типу «УКТ-1», «УКМГ-1», «Гірник» для розроблення тонких пластів.
Міськком КП України багато уваги приділяв посиленню партійного прошарку і підвищенню ролі комуністів на виробництві. Так, протягом 1956—1957 рр. на підземні роботи послано понад 300 комуністів і 600 комсомольців. До 1958 року тут працювало 73,5 проц. складу партійних організацій шахт. Якщо в 1950 році шахтарі видали на-гора 8577 тис. тонн вугілля, то в 1958 році — 16 702 тис. тонн, тобто приріст становив майже 95 процентів.
На металургійному заводі більшість доменних печей перевели на дуття з постійною вологістю, а деякі — на підвищений тиск газу під колошником. Майже половина мартенівських печей мала хромомагнезитові склепіння. В 1958 році на заводі почалося будівництво першої в світі промислової установки для безперервного розливання сталі.
Величезна увага приділялась хімічній промисловості. На заводі хімічних реактивів у 1958 році капіталовкладення становили 2,5 млн. карбованців.
Успішному виконанню державних планів промисловістю міста сприяло широке розгортання соціалістичного змагання. Важливим його завданням стала циклічна організація виробництва. В березні 1955 року на основі циклічного графіка швидкісної проходки бригада комуніста І. В. Пилипенка встановила новий світовий рекорд, пройшовши 202,2 погонних метра вертикального ствола. Членів бригади нагороджено орденами і медалями; І. В. Пилипенку в 1957 році присуджено Ленінську премію. Досвід роботи донецьких прохідників переймали гірники Криворіжжя, Кузбасу, Караганди, Підмосков’я, Уралу, будівники Московського метро.
Гаряче підхопили дончани починання краснодонського вибійника М. Я. Мамая — щоденно перевиконувати норми виробітку на 1 тонну кожним вибійником і чистяківського наваловідбійника О. А. Кольчика — знизити собівартість тонни вугілля на 1 крб. Протягом 1957—1958 рр. за видатні успіхи в розвитку вугільної промисловості та чорної металургії, освоєння нової техніки 16 трудівників міста удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Серед них — машиністи врубової машини і вугільного комбайна Д. І. Голощапов і В. А. Мясищев, наваловідбійник П. М. Глухов, бригадири прохідницьких бригад І. В. Пилипенко, М. Н. Тихонов, В. А. Іванов, Г. І. Павлюченко, сталевар Л. К. Бубнов, прокатник К. А. Петрухін. Багато працівників вугільної, металургійної, машинобудівної та інших галузей промисловості нагороджено орденами і медалями, в т. ч. 21 чоловіка — орденом Леніна.
На основі широкого впровадження науково-технічних винаходів швидкими темпами розвивається промисловість міста в період розгорнутого будівництва комунізму. За 1959—1968 рр. споруджено великі шахти «Східна», «Ігнатівська», «Новоцентральна» та ім. газети «Социалистический Донбасе»; реконструйовано шахти № 9 «Капітальна», №4—21, №17—17-біс, «Жовтнева», № 10-біс та інші. Шахта «Жовтнева» після реконструкції стала зразково-показовим підприємством. Видобутком вугілля керували 4 трести: «Куйбишеввугілля», «Петровськвугілля», «Пролетарськвугілля» та «Рутченківвугілля». В 1960 році на металургійному заводі ім. Леніна стала до ладу найбільша в світі установка для безперервного розливання сталі. На Всесвітній виставці в Брюсселі її удостоєно найвищої нагороди — диплома «Гран-прі». Колектив заводу одним з перших серед металургів південних областей країни освоїв виплавку чавуну на природному газі. За впровадження цього методу в доменне виробництво директорові заводу І. М. Єктову та начальникові доменного цеху Г. О. Панєву в 1960 році присуджено Ленінську премію.
Було реконструйовано та розширено машинобудівний завод ім. 15-річчя ЛКСМУ. який випускає потужні роторні екскаватори, багатоканатні шахтні підйомні машини, бурові установки для проходження стволів. На виставці в Брюсселі комплекс підйомного обладнання цього заводу відзначено медаллю «Гран-прі». В грудні 1968 року на заводі державна комісія прийняла в експлуатацію першу чергу автоматизованої системи управління «АСУ-Донецьк».
Протягом 1959—1969 рр. у місті побудовано заводи металопрокатний, по виробництву обладнання для харчової промисловості, холодильників (щороку — 88 тис. марки «Донбас»), «Донбаскабель», штампів і пресформ, дослідно-експериментальний гірничорятувальної апаратури та обладнання й інші.
Машинобудівники в 1968 році збільшили обсяг виробництва майже в 2,5 раза, хіміки — в 2,4 раза проти 1958 року. Провідний у країні завод хімічних реактивів випускає тепер продукцію 214 найменувань на рівні світових стандартів (проти 17 у 1965 році).
Великі теплові електростанції та унікальні енергосистеми споруджує трест «Донбасенергобуд». Світові рекорди швидкісної проходки стволів належать ордена Леніна трестові «Донецьк-шахтопроходка». За останні 15 років він побудував майже третину шахтних стволів, пройдених в СРСР1.
Виконуючи постанову Радянського уряду, управління ордена Трудового Червоного Прапора «Донбасканалбуд» спорудило канал Сіверський Донець — Донбас. Воно будує і великі водосховища на Ворошиловградщині та в Приазов’ї, а також канал Дніпро — Донбас, який нестиме дніпровські води до промислових комплексів центрального й північного районів Донбасу.
Прискореними темпами розвиваються легка, харчова та місцева промисловість. Стали до ладу діючих такі підприємства, як трикотажна та текстильно-галантерейна фабрики, пивоварний та молочний заводи, бісквітна фабрика, м’ясокомбінат, маслозавод, рибокомбінат, овочеконсервний завод та інші. Значно розширено виробничі площі підприємств. Все це забезпечило в 1968 році збільшення виробництва товарів народного споживання вдвоє проти 1958 року.
175 промислових підприємств Донецька виробили в 1969 році продукції в 2,5 раза більше, ніж у 1958 році,— близько шостої частини обсягу промислового виробництва області.
Невпинно зростає кількість трудящих, зайнятих у сфері матеріального виробництва. В усіх галузях народного господарства працює 446 тис. чоловік проти 275 тис. у 1958 році. Робітничий клас міста систематично поповнюється за рахунок молоді, що проходить підготовку в системі виробничо-технічного навчання. З 1960 по 1969 рік так підготовлено понад 42 тис. чоловік. В 1969 році на підприємствах і будовах діяло також 429 шкіл передового досвіду, 632 економічні семінари, гуртки та школи, 775 шкіл комуністичної праці, де навчалося близько 75 тис. чоловік.
Великого досвіду в підвищенні культурно-технічного рівня трудящих набули партійна, профспілкова, комсомольська організації та адміністрація металургійного заводу ім. В. ї. Леніна. На заводі розроблено і здійснено семирічний план (1959— 1965 рр.) навчання кадрів. Підприємство стало університетом технічного прогресу з 14 факультетами, 90 групами, де навчалося за семирічку 12 тис. чоловік. 163 металурги стали інженерами, 633 — техніками, 1626 чоловік закінчили середню школу.
В 1958 році раціоналізаторством та винахідництвом у місті було охоплено близько 10 тис. виробничників; в 1968 році їх кількість зросла до 22 тис. чоловік. У промисловості і на транспорті 1968 року впроваджено понад 17 тис. раціоналізаторських пропозицій та 102 винаходи з економічним ефектом на 16,5 млн. карбованців.
Рік у рік дедалі більше робітників та інженерно-технічних працівників стають активними учасниками соціалістичного змагання. Напередодні XXI з’їзду КПРС творча активність мас піднесла змагання на новий, вищий ступінь — народився рух за комуністичну працю. Зачинателями змагання за почесне право називатися колективами комуністичної праці на металургійному заводі виступила бригада сталевара А. Е. Савенка; на машинобудівному ім. 15-річчя ЛКСМУ — бригада слюсарів-складальників І. Г. Розсадкіна; на шахті № 17—17-біс—бригада вибійників комуніста С. М. Сурикова. Міський та районні комітети партії схвалили патріотичний почин ініціаторів і вжили заходів до поширення його на всіх підприємствах. 18 грудня 1958 року на першому обласному зльоті учасників руху за комуністичну працю були присутніми представники від 80 колективів міста.
Дальшим етапом у розвитку змагання стала ініціатива токаря-розточувальника заводу ім. 15-річчя ЛКСМУ І. А. Гапченка. Він запропонував організувати серед виробничників, що працюють за індивідуальними планами, змагання за звання ударника комуністичної праці. Цей почин, схвалений 21 лютого 1959 року ЦК ЛКСМУ та ЦК ВЛКСМ, дістав поширення в усій країні.
Яскравим виявом комуністичного ставлення до праці було рішення сталеварів Н. Г. Бичкова, старшого вальцювальника К. А. Петрухіна, бригадира робітників очисного забою шахти № 29 І. Н. Черкаса та багатьох інших за прикладом В. І. Гагатової перейти у відстаючі бригади, щоб вивести ці колективи у передові. А вже у 1969 році в русі за комуністичну працю брали участь понад 8530 колективів міста, де працювало більш як 214 тис. чоловік. Близько 103 тис. трудящих змагалися за звання ударника комуністичної праці. Завоювали право називатися комуністичними 2296 виробничих колективів. Серед них —шахти № 5-біс «Трудівська» та ім. Абакумова; фабрика ім. Володарського; дистанція зв’язку й управління Донецької залізниці, доменний цех металургійного заводу ім. В. І. Леніна та інші. Понад 48 тис. трудящих міста здобули почесне звання ударника комуністичної праці.
Здійснюючи рішення XXII з’їзду КПРС, який прийняв нову Програму партії та визначив головні напрями комуністичного будівництва в СРСР, колективи промислових підприємств міста у 1961 році виконали план випуску валової продукції на 100,3 проц. Особливих успіхів досягли гірники тресту «Куйбишеввугілля», видавши на-гора понад план 66 тис. тонн палива.
Комплексна механізація та автоматизація підземного виробництва дали змогу перейти до вищого ступеня організації праці — наскрізних добових бригад, які виконували всі процеси виробничого циклу.
В лютому 1964 року ЦК КП України прийняв постанову про поширення досвіду роботи наскрізної добової бригади І. І. Стрельченка з шахти № 5-біс «Трудівська» тресту «Петровськвугілля». У постанові відзначалося, що в 1963 році ця бригада видобула понад план 22,5 тис. тонн вугілля. Середньомісячна продуктивність комбайна становила 18,2 тис. тонн — втроє перевищувала середній показник по Донбасу. Від зменшення собівартості палива бригада заощадила 40,2 тис. крб. Для підвищення продуктивності праці винятково важливе значення мав почин машиніста комбайна з бригади І. І. Стрельченка — кавалера значка «Шахтарська слава» трьох ступенів І. П. Шпигоцького. У вересні 1964 року він допоміг механізаторам сусідньої шахти № 10 «Чекіст» впровадити комбайн ІК-52М, а також подав велику допомогу у впровадженні нової техніки і на шахті «Краснолиманська» тресту «Красноармійськвугілля», шахті «Жовтнева» тресту «Куйбишеввугілля» та чехословацьким гірникам з шахти «Дукла».
Значному підвищенню техніко-економічних показників роботи вугільної промисловості Донецька сприяла організація швидкісної проходки гірничих виробок за прикладом передової прохідницької бригади І. Д. Зінченка з шахти ім. Абакумова тресту «Рутченківвугілля». Ця бригада за 1963 рік пройшла 3417 метрів гірничих виробок. Її ініціативу в березні 1964 року схвалив ЦК КП України.
У 1964 році за створення і впровадження комбайнів для механізованого виймання вугілля на крутоспадних пластах, удосконалення і організацію швидкісної проходки гірничих виробок групі працівників вугільної промисловості Донецька присуджено Ленінську премію. Серед них — творці нової гірничої техніки С. М. Арутюнян, О. І. Башков, К. І. Дяченко, Г. А. Литвинов, В. І. Распопов, О. Д. Сукач, а також бригадир наскрізної прохідницької бригади І. Д. Зінченко з шахти ім. Абакумова.
На шахті «Жовтневій» восени 1964 року встановлено світовий рекорд місячного видобутку з однієї лави. А 28 березня 1966 року з цієї шахти відправили 23-й від початку року ешелон надпланового вугілля. На чільному вагоні було написано: «Подарунок XXIII з’їздові КПРС від гірників шахти „Жовтнева». Станція призначення поїзда — Москва».
Розпочавши трудову вахту на честь XXIII з’їзду КПРС, трудящі Донецька до 1 листопада 1965 року завершили виконання семирічного плану в загальному обсязі промислового виробництва. За семирічку шахтарі тільки понад план дали більше 1.2 млн. тонн вугілля. Видобуток палива зріс на 18 проц. і в 1965 році становив 19,6 млн. тонн.
За видатні заслуги в розвитку вугільної промисловості та високі техніко-економічні показники у роботі, успіхи в освоєнні нової гірничої техніки Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Соціалістичної Праці І. Д. Зінченку, І. І. Стрельченку. Велика група передових шахтарів була нагороджена орденами і медалями.
Разом з гірниками самовіддано трудилися металурги Донецька. Вони перевиконали семирічний план по всьому металургійному циклу, виробивши понад план 135,5 тис. тонн чавуну, 95,5 тис. тонн сталі, 121,1 тис. тонн прокату. Особливо значних техніко-економічних показників добився колектив Донецького металургійного заводу. Продуктивність праці зросла тут на 43,1 проц. Завод нагороджено орденом Леніна. Сталевара В. М. Волкова та директора заводу І. М. Єктова удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Трудовий подарунок робітників Донецька XXIII з’їздові КПРС становив 420 тис. тонн надпланового вугілля, 3,9 тис. тонн чавуну, 10,5 тис. тонн сталі, 8.3 тис. тонн прокату, 5 тис. тонн коксу, 4 тис. кв. метрів житлової площі. В привітанні й рапорті XXIII з’їздові КПРС трудівники міста писали: «Наш донецький трудовий подарунок є виявом нашої любові й відданості ленінській партії, торжества великої справи комунізму». В 1966 році за виробничі успіхи 10 промислових підприємств нагороджено орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.
Нове трудове й політичне піднесення серед трудівників Донецька викликала підготовка до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Прагнучи внести якомога більший вклад у загальну боротьбу за дострокове виконання нової п’ятирічки, колективи промислових підприємств та будов міста вирішили перевищити запланований рівень випуску продукції не менше як на один процент і на стільки ж піднести продуктивність праці проти плану та знизити собівартість продукції. Водночас вони зобов’язалися достроково — до 24 грудня 1967 року — в переддень 50-річчя Радянської влади на Україні — виконати річний план випуску промислової продукції.
Цей патріотичний почин, підтриманий у всіх галузях народного господарства області, вилився у широкий рух за надплановий донецький процент. Високу оцінку змаганню дав ЦК КПРС, висвітливши зобов’язання трудящих Донецької області в газеті «Правда».
Очоливши творчу ініціативу мас, партійні організації спрямували всі зусилля на те, щоб кожен трудівник вніс гідний вклад у .донецький ювілейний процент: Вони широко підтримували патріотичні починання, спрямовані на підвищення продуктивності праці. За прикладом Д. І. Козлова — сталевара металургійного заводу — та кріпильника шахти № 17—17-біс І. Т. Василенка тисячі робітників склали й успішно виконали особисті плани в змаганні за збільшення свого вкладу в донецький ювілейний процент. Колектив шахти ім. газети «Социалистический Донбасе» достроково освоїв проектну потужність підприємства; гірники шахти ім. Засядька добилися виконання плану всіма дільницями. Трудящі металургійного заводу були ініціаторами всесоюзного змагання за якнайшвидшу виплавку 100-мільйонної тонни сталі в країні. 24 грудня 1967 року сталевари цього заводу Д. І. Козлов, В. М. Волков, Л. К. Бубнов брали участь у виплавці 100-мільйонної тонни сталі.
Багато колективів достроково виконали свої переджовтневі соціалістичні зобов’язання і за прикладом робітників металургійного заводу, виявивши нові резерви виробництва, взяли додаткові зобов’язання.
Головним напрямом роботи партійних організацій у цей період була боротьба за підвищення ефективності суспільного виробництва, невпинне зростання продуктивності праці, поліпшення якості продукції, виконання державних планів усіма промисловими підприємствами.
В рахунок донецького ювілейного процента було вироблено понад план продукції на 35 млн. крб. при зобов’язанні 15 млн. карбованців.
Партія і уряд високо оцінили ці успіхи. 5 передових колективів — металургійний завод ім. В. І. Леніна, шахту ім. Абакумова, комбінат хлібопродуктів № 1, обласне виробничо-технічне управління зв’язку, контору «Електрозбуту» — було нагороджено пам’ятними Червоними прапорами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Трести «Донецькшахтобуд» та «Донбассантехмонтаж», Донецьке виробниче управління автомобільного транспорту відзначено пам’ятними Червоними прапорами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської Ради профспілок. Одинадцяти підприємствам та організаціям присуджено Червоні прапори Донецького обкому КП України, обласної Ради депутатів трудящих та облпрофради, Донецького міськкому партії і міської Ради депутатів трудящих.
На заклик колективів, що носять ім’я В. І. Леніна, трудівники Донецька стали на ювілейну трудову вахту і зобов’язалися виконати завдання п’ятирічного плану достроково — до 5 грудня 1970 року. Підтримавши ініціаторів змагання, партійні організації спрямували організаторську та масово-політичну роботу на залучення трудящих до боротьби за виконання взятих зобов’язань.
Колектив шахти комуністичної праці ім. Абакумова тресту «Рутченківвугілля», наприклад, за 3 роки п’ятирічки видобув понад план більше як 420 тис. тонн коксівного вугілля і заощадив не менш як 650 тис. крб. за рахунок зниження собівартості.
Щодоби шахта дає понад 6 тис. тонн палива. Ці досягнення — наслідок наполегливості партійної організації, зростання авангардної ролі комуністів на виробництві, високої трудової і політичної активності гірників. На підземних роботах тут працюють понад 500 комуністів. Масово-політична робота тісно пов’язується з життям колективу шахти. На шахті — 20 агітколективів, в яких налічується 130 агітаторів. Інженерно-технічні працівники, передовики й новатори виробництва систематично виступають з лекціями, доповідями й бесідами.
В жовтні 1968 року ЦК КП України відзначив роботу парткому шахти ім. Абакумова, який багато зробив для мобілізації трудящих на поліпшення всіх техніко-економічних показників, дострокове виконання завдань п’ятирічки та гідну зустріч ленінського ювілею.
Необхідні передумови для зростання виробництва, впровадження досягнень науки і техніки створює перехід на нову систему планування та економічного стимулювання. 119 підприємств, що виробляють 78 проц. усієї валової продукції міста, вже працюють по-новому.
У вересні 1969 року 502 види продукції, що вироблялися в місті, були віднесені до кращих вітчизняних та світових зразків. Донецькі підприємства випускають за рік продукції у 5 разів більше, ніж у довоєнному 1940 році.
7 січня 1969 року колективи шахти ім. Абакумова, металургійного заводу ім. Леніна, машинобудівного заводу ім. 15-річчя ЛКСМУ, домобудівного комбінату №1 та швейної фабрики ім. Володарського закликали трудящих Донецька і всього Донбасу стати на трудову вахту в ознаменування ленінського ювілею: розгорнути змагання за чіткий ритм, високу продуктивність, взаємодопомогу в роботі. Цей заклик здобув палку підтримку на всіх підприємствах і будовах. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна достроково виконали свої п’ятирічні плани 8 підприємств, 360 дільниць і цехів, понад 15 тис. трудящих міста. Двадцять чотири колективи міста нагороджені Ленінськими ювілейними почесними грамотами, в т. ч. металургійний завод ім. В. І. Леніна, шахти №.5-біс «Трудівська», ім. Є. Т. Абакумова та багато інших. Великих успіхів досягли трудівники міста в змаганні за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України. Достроково— 29 жовтня 1970 року вони виконали завдання восьмої п’ятирічки по виробництву та реалізації продукції.
Важливою формою участі робітників і службовців в громадсько-політичному житті є їх допомога селу. Протягом багатьох років підприємства, установи та громадські організації шефствують над колгоспами і радгоспами Великоновосілківського, Волноваського, Марийського, а з 1968 року — і Костянтинівського районів.
Промислові підприємства подали МТС, радгоспам і колгоспам значну допомогу, забезпечивши їх кваліфікованими працівниками, досвідченими організаторами та постійними механізаторськими кадрами. Тільки наприкінці 1954 року в МТС, колгоспи та на цілинні землі було послано 187 інженерів і техніків та 262 робітники різних спеціальностей. Шефська допомога селу спрямована передусім на розв’язання основних завдань сільськогосподарського виробництва: будівництво зрошувальних систем, тваринницьких приміщень, культурно-побутових об’єктів; механізацію трудомістких процесів; електрифікацію; благоустрій сіл; посилення масово-політичної та культурно-освітньої роботи. За допомогою донецьких робітників в останні 10 років побудовано 250 тваринницьких та 138 виробничо-господарських приміщень. У 1968 році за рахунок заощаджених коштів колгоспам і радгоспам виділено будівельних матеріалів на 91 тис. крб. Наприкінці кожного року шефи і трудівники села відзначають свято «Серпа і молота»: підбивають підсумки зробленого, визначають завдання на майбутнє.