Дмитрівка, Шахтарський район, Донецька область
ДМИТРІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована у долині річки Міусу, за 43 км на південний схід від районного центру і за 15 км від залізничної станції Соф’їно-Брідська. Населення — 3459 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Верхній Кут, Дубрівка, Зрубне, Кожевня, Латишеве, Нагольне, Передерієве, Розсипне, Чугуно-Крепинка.
На території села розташовані центральні садиби радгоспів «Сніжнянський» та ім. Челюскінців, а також Дмитрівського лісництва. Радгоспи мають 7,2 тис. га орної землі. Спеціалізуються на вирощуванні овочів і виробництві молока.
У Дмитрівці — середня школа, клуб, бібліотека. Функціонує лікарня. Працюють 5 магазинів.
Засноване село на початку XVII ст., коли граф Іловайський оселив тут 6 кріпацьких сімей з Рязанської губернії, яких він виміняв на мисливських собак. В 1906 році селяни під керівництвом Л. П. Підмогильного відмовилися працювати на поміщика і підпалили його маєток. На початку 1920 року створено комсомольський осередок. Партійна організація оформилася в 1921 році. Перші комсомольці І. Гіденко та І. Піддубний брали участь у ліквідації куркульських банд, обидва загинули від рук бандитів. 1920 року організовано КНС. Того ж року створено радгосп «Грушевий». У 1921 році виникло перше кредитне товариство, яке мало 3 млини, кузню, олійницю, крупорушку, шевську майстерню. Ще в 1923—1924 рр. тут створено ТСОЗи «Зелений луг» і «Червоний Лиман», а через рік організовано 2 комуни — «Червоний Лиман» і «Червона зірка». 1934 року виник радгосп ім. Челюскінців. Під час Великої Вітчизняної війни у 1943 році через Дмитрівну проходила німецька лінія оборони, т. зв. Міус-фронт. При прориві гітлерівської оборони загинуло 6700 радянських солдатів і офіцерів. Поховані вони поблизу Дмитрівни у 2 братських могилах, на яких встановлено пам’ятники. Після визволення в селі уціліло всього три хати. За післявоєнний період Дмитрівна повністю відбудована.