Шахтарськ, Шахтарський район, Донецька область (продовження)
У 1939 році селищами міського типу стали й села Олексієво-Орлівка та Ольхівчик. До революції в Олексієво-Орлівці було лише 2 вчителі. В 1931—32 навчальному році в неповній середній школі 12 педагогів навчали близько 350 дітей. А в 1936 році на її базі було створено середню школу, в якій працювало вже 40 учителів і здобувало освіту понад 700 учнів.
В роки Великої Вітчизняної війни трудівники усіх селищ, як і всі радянські люди, піднялися на захист завоювань Жовтня. В перші ж дні війни в ряди Червоної Армії пішло багато жителів Катика, Олексієво-Орлівки, Ольхівчика. Комсомольці шахти «Давидівка-1» на своїх зборах вирішили піти на фронт добровольцями. Всі 120 комсомольців 25 червня 1941 року прийшли у райком ЛКСМУ і подали заяви з проханням послати їх на захист Батьківщини. Вирушали на фронт добровольці і з інших підприємств та установ.
Восени 1941 року почалась евакуація обладнання шахт, промислових підприємств Катика, колгоспів Олексієво-Орлівки і Ольхівчика. Запеклі бої за ці населені пункти тривали близько двох тижнів. Лише 28 жовтня вони були захоплені гітлерівцями.
Всі спроби окупантів терором і насильством примусити гірників працювати на шахтах були марними. Налагодити видобуток вугілля їм так і не вдалося. Гітлерівці проводили масові арешти і вбивства мирних жителів. Шахти № 30—31, 2—2-біс і № 12 у Катику були перетворені на концентраційні табори. В таборі на території шахти № 30—31 окупанти закатували більше 180 місцевих жителів. Понад 2250 жителів Катика і прилеглих до нього селищ було відправлено на каторжні роботи до Німеччини.
Але ніщо не могло зломити волі радянських людей. В перші ж дні окупації в Олексієво-Орлівці і селищі шахти «Давидівка-1» виникла підпільна партійно-комсомольська група. Підпільники поширювали антифашистські листівки, рятували радянських людей від вивезення до Німеччини. Але за доносом зрадника 28 грудня 1941 року керівники групи С. І. Баранов, П. І. Дрожкін та її члени М. Я. Тищенко, Д. П. Титов, О. М. Прожирко і Я. Г. Павлюков були заарештовані гітлерівцями і розстріляні. Героїчно боролися місцеві жителі з окупантами в рядах партизанського загону «За Батьківщину». Серед них були С. Г. Маслов, П. І. Лебедев, І. Є. Смовзюк, Г. X. Лесняк, юний розвідник Вася Кушнарьов6.
Багато жителів Шахтарська громили фашистів на фронтах Великої Вітчизняної війни. Взимку 1941—1942 рр. шахтарська рота автоматників брала участь у боях під Ленінградом. Колишній кріпильник А. А. Косьмінін воював під Орлом і Курськом, П. К. Піддубний — учасник оборони Сталінграда. Шахтарі і колгоспники Катика, Олексієво-Орлівки, Ольхівчика в лавах Червоної Армії визволяли Білорусію, були учасниками битв за Кенігсберг, Штеттін, Берлін. Вчитель О. П. Котов в роки війни командував одним із взводів 8-го батальйону групи «Жан Шове» у Франції. Майстер канатної дороги збагачувальної фабрики В. Р. Усенко брав участь у партизанському русі на території Польщі.
За героїзм, виявлений в роки Великої Вітчизняної війни, багато жителів Катика, Олексієво-Орлівки і Ольхівчика удостоєні високих урядових нагород. Серед них підполковник М. В. Максименко, майори О. Й. Герасимович, К. Є. Прохоров, І. Т. Чередниченко, старшина М. Н. Коваленко та інші.
2 вересня 1943 року Червона Армія визволила від фашистських загарбників Катик і Олексієво-Орлівку, 3 вересня — Ольхівчик і станцію Сердита. В боях за визволення цих населених пунктів брали участь 1052-й стрілецький полк (командир підполковник О. П. Єпанешников) 301-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії і танкісти 140-ї окремої танкової бригади під командуванням полковника Н. Т. Петренка. Одним з перших у селище Катик прорвався танк старшини М. Н. Коваленка, який до війни працював на шахті № 2—2-біс. На своєму танку він потім пройшов усю війну, брав участь у штурмі Берліна. У боях за визволення Катика смертю хоробрих загинули гвардії полковник льотчик Н. І. Баранов, помічник начальника штабу по розвідці 140-ї танкової бригади майор А. П. Голубев, капітан І. А. Голосний, рядовий О. І. Скачков та ін. В місті споруджено пам’ятники героям, які віддали життя в боях за його визволення.
Відступаючи, гітлерівці зруйнували майже всі промислові підприємства в Ка-тику і прилеглих селищах. Вони висадили в повітря надшахтні будівлі, копри, вентиляційні установки, Центральну збагачувальну фабрику, знищили більшість житлових будинків, адміністративних і культурно-освітніх закладів, водопровід.
Відразу ж після визволення жителі приступили до відбудовних робіт. Для цього потрібна була електроенергія, але Зуївська ДРЕС, зруйнована гітлерівцями, ще не діяла. Тоді на шахтах № 12 і 30—31 відремонтували котли і генератори й створили місцеві електростанції. Та їх електроенергії не вистачало і тому відкачували воду із затоплених шахт частково за допомогою барабанів на кінній тязі. При розбиранні завалів замість кріпильних матеріалів, яких не вистачало, використовували породу.
Роботу по відбудові зруйнованих підприємств міста очолили комуністи І. П. Красозов, С. С. Петриченко, Л. О. Баранов та ін. Активну участь брали і старі робітники. Так, 58-річний шахтар Т. Л. Алексеев очолив бригаду на шахті «Давидівка-1», навчав юнаків і дівчат шахтарської справи. Добре працювала молодь. Учні школи ФЗН № 4 за 1944 рік поставили 2780 пар кріплення, відремонтували понад 11 тис. метрів внутрішахтних колій, зачистили майже 2 тис. метрів штреків, підрубили 9656 метрів вугілля і видали на-гора 5155 тонн палива.
Вже в 1943 році до ладу діючих були введені шахти «Анна», «Вікторія», «Контарна» № 2, наступного року — «Давидівка-1», а на початку 1945 року— шахта № 2—2-біс. Почалася відбудова шахт № 12, 15 та інших.
Трудящі Катика, Олексієво-Орлівки й Ольхівчика взяли активну участь у відбудові залізничної лінії Дебальцеве—Іловайськ і станції Постникове. В 1945 році почалося будівництво залізничної лінії, що з’єднувала шахту «Контарна-2» з станцією Розсипна.
Відразу ж після визволення були відроджені й колгоспи Олексієво-Орлівки та Ольхівчика. Долаючи великі труднощі, вони вже навесні 1944 року засіяли більшу частину своєї посівної площі.
Прагнучи наблизити час перемоги над ворогом, робітники, службовці і колгоспники вносили свої заощадження на потреби фронту. В листопаді 1943 року у всіх селищах передплатили позику, а на початку 1944 року активно проходив збір коштів у фонд оборони. Селяни тільки Ольхівчика внесли понад 37 тис. карбованців.
Швидко відбудовувалися житлові приміщення, школи, культурно-побутові заклади. Уже восени 1943 року почала працювати неповна середня школа при шахті «Давидівка-1». В ній навчалося 234 учні. У початковій школі селища шахти № 20 почали навчання 39 дітей гірників. Було відбудовано середню школу в Олексієво-Орлівці і неповну середню школу в Ольхівчику. До лютого 1945 року площа житлових приміщень і культурно-побутових будівель становила 18 200 кв. метрів.
На початку травня 1945 року селище Катик стало центром новоутвореного району, що об’єднав населені пункти колишнього Чистяківського сільського району і шахти тресту «Зуївантрацит». На благоустрій селища у другій половині того ж року було виділено 137 648 крб. Відкрили школу, а також її філіали при шахтах 1-біс ім. 1 Травня, №2—2-біс і № 14—14-біс, дитячі ясла при шахті №30—31 і ряд ін. закладів.
Трудящі Пензенської і Рязанської областей надіслали шахтарям Катика 2 ешелони будівельних матеріалів, електродвигунів і продовольства. Держава оснащувала відбудовані підприємства новою технікою. В 1946 році на шахтах 20—20-біс, 14—14-біс, 1-біс ім. 1 Травня, «Давидівка-1» було вже 25 врубових машин, 45 ручних і 43 колонкові електросвердла.
Катицький райком КП(б)У приділяв велику увагу підвищенню рівня масово-політичної роботи, розгортанню соціалістичного змагання, поліпшенню культурно-побутового обслуговування трудящих.
На бюро райкому партії систематично обговорювались питання про роботу первинних партійних організацій тресту «Зуївантрацит» і окремих шахт, про хід відбудови шахт і виконання плану вуглевидобутку, про стан техніки безпеки, побутові умови трудящих, роботу культосвітніх закладів і т. п. В 1946 році на всіх діючих шахтах створено агітколективи, що об’єднали 296 чоловік, серед них 129 комуністів і 81 комсомолець.
Дедалі зростали ряди партійних організацій, підвищувалась їх роль на виробництві. Якщо в 1946 році на підприємствах вугільної промисловості району було 14 первинних парторганізацій, що об’єднували 177 комуністів, то на кінець 1948 року 27 первинних організацій налічували 520 комуністів. Чимало комуністів перевели на підземні роботи. На виробничих дільницях створили партійні групи. Якщо в 1946 році з 33 дільниць партгрупи були лише на п’яти, то в 1948 році їх стало 18. Широко розгорнулося соціалістичне змагання. На осінь 1946 року у змаганні брало участь понад 8 тис. трудівників. У тому ж році було досягнуто довоєнного рівня видобутку вугілля, а в наступному — завершилась відбудова шахт № 12,15, 20, 30—31.
Вже наприкінці 1948 року на підземних дільницях працювало 350 комуністів, що становило 67,3 проц. загальної їх кількості на шахтах. В 1948 році на підземні роботи перейшло 246 комсомольців, на кінець року на виробничих дільницях працювало 27 комсомольських груп, 23 комсомольсько-молодіжні бригади і 3 комсомольсько -молодіжних дільниці.
Уже в 1948 році по шахтоуправлінню № 4 було досягнуто запланованого на 1950 рік рівня добового видобутку вугілля. 22 травня 1949 року гірники шахти № 1 — 6 одними з перших в області виконали свій п’ятирічний план за 3 роки 3 місяці.
Особисті п’ятирічні завдання перевиконали близько 200 чоловік. Навесь Донбас прославилися своєю працею почесні шахтарі М. Й. Український, М. Є. Пятов, В. І. Кондрашин, гірничий майстер В. П. Дмитрієв та ін. Багато з них удостоїлися високих урядових нагород.
Післявоєнний період для Катика і прилеглих селищ був роками не тільки відбудови підприємств вугільної промисловості, але й дальшого їх розвитку, більш інтенсивного освоєння вугільних багатств району. В 1948—1950 рр. здійснюється реконструкція шахт, створюються великі високомеханізовані вугільні підприємства. Водночас розростались і селища шахтарів. На початок 1948 року їх населення становило вже 30 411 чоловік, у т. ч. в Олексієво-Орлівці — 12 625, у Катику — 10 462, в Ольхівчику — 7324. У Катику на цей час працювало вже 2 хлібозаводи. Швидко розвивалося житлове будівництво. Якщо в 1947 році на одного мешканця припадало 3,7 кв. метра житла, то в 1950 році — вже 5,5 кв. метра. З механізацією вуглевидобутку і зростанням продуктивності праці підвищувалась заробітна плата шахтарів. Багато передовиків заробляли по 4—6 тис. крб. і більше на місяць.
Розширювалася сітка закладів охорони здоров’я. В 1947 році завершилася відбудова районної лікарні в Катику. Наступного року тут почав працювати пункт швидкої допомоги; були створені лікарня в Олексієво-Орлівці і медпункт на шахті № 30—31. У 1948 році в Катику і прилеглих до нього населених пунктах діяли 3 лікарні, де працювали 17 лікарів і 75 чоловік середнього медичного персоналу, а в 1950 році — 5 лікарень з 75 лікарями і 259 медпрацівниками з середньою медичною освітою.
Велику увагу приділяли місцеві радянські й партійні органи народній освіті, питанням культурного будівництва. В 1946—1947 рр. у Катику було відбудовано середню школу. При клубі створили бібліотеку, почала діяти стаціонарна кіноустановка. В 1948 році відкрили літній театр, а в наступному році — клуб в Ольхівчику. Кількість радіоточок в Катику і прилеглих селищах збільшилася з 746 в 1948 році до 1324 у 1950 році. У 1946 році в клубі Катика працювали драмгурток, ансамбль пісні й танцю, духовий оркестр. На шахтах «Давидівка-1», № 20, № 1-біс ім. 1 Травня, № 14—14-біс і в шахтоуправлінні № 2 в 1948 році діяло 18 гуртків художньої самодіяльності, що охоплювали 220 чоловік.
Кращими серед комсомольських агіткультбригад були бригади шахт 20—20-біс ім. 1 Травня. З 9 травня 1945 року почала виходити районна газета «Знамя победы».
В 1950 році при селищних Радах Катика, Олексієво-Орлівки, Ольхівчика і Сердитої діяло вже 44 квартальних комітети. Найкраще працювали квартальні комітети Катицької і Сердитянської селищних Рад, які залучили до активної діяльності понад 400 чоловік. Вони контролювали хід відбудовних робіт у селищах, організовували недільники по ремонту шкільних та ін. приміщень, приділяли багато уваги благоустрою селищ.
В роки другої післявоєнної п’ятирічки розвиток вугільної промисловості Катицького району пішов ще швидше. Протягом 1953—1955 рр. тут побудували 13 шахт. В міру забудови території району промисловими підприємствами олексієво-орлівські колгоспи — ім. XVIII партз’їзду та ім. Чапаева і ольхівчицькі — ім. Леніна і «Шлях до комунізму» в 1950—1951 рр. влилися у колгоспи і радгоспи сусідніх сіл.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 20 серпня 1953 року Катик, Олексієво-Орлівку та Ольхівчик об’єднали в місто, яке дістало назву Шахтарськ і було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. В місті розмістилися трести «Шахтарськантрацит», «Шахтарськшахтобуд» і «Шахтарськжитлобуд». Крім вугільних шахт, працювали збагачувальна фабрика, асфальтобетонний завод та ін. підприємства. У 1956 році почалося будівництво 11 комсомольських шахт. Сюди прибули 223 комсомольські групи з різних областей республіки. В околицях селища Стіжківського, яке згодом увійшло в межі міста, комсомольці спорудили 5 шахт: «Вінницьку-Комсомольську» № 1, «Вінницьку-Комсомольську» № 2, «Полтавську-Комсомольську» та ін. До 40-річчя Великого Жовтня колектив шахти «Вінницька-Комсомольська» № 1 видав на-гора перше вугілля. 25 грудня 1957 року видала перше вугілля шахта «Вінницька-Комсомольська» № 2. Так само успішно було завершено будівництво і всіх ін. шахт.
Будівництво і благоустрій Шахтарська здійснювалися за генеральним планом, розробленим Харківським філіалом інституту Діпроміст УРСР. В 1953 році на ці потреби держава відпустила 32 млн. крб., а наступного року — до 37 млн. крб. Тільки в 1953 році в місті з’явилося 15 нових вулиць, було здано в експлуатацію понад 10 тис. кв. м житлової площі. В 1957 році проклали 64 км водопровідних і 33 км каналізаційних ліній, заасфальтовано 44 км доріг. Почалося будівництво палацу культури, відкрилися клуби шахт № 30—31 і № 12; 2 кінотеатри, міська бібліотека. При шахті № 20—20-біс з’явилася нова середня школа, при шахті № 30—31 —гірничопромислова школа № 3. Тоді ж почали будівництво гірничого технікуму, лікарні, пологового будинку, аптеки.
В рік заснування міста — 1953 — піонери і школярі заклали в його центрі парк на площі 9 га. Незабаром він став улюбленим місцем відпочинку жителів Шахтарська, тут є красиві алеї, квіткові газони, асфальтовані доріжки, що ведуть до фонтанів, літнього кінотеатру, павільйонів і дитячого майданчика. За 1955—1957 рр. висаджено 47 тис. дерев і збудовано великий ставок, стадіон.
Рік у рік зростала трудова слава гірників, очолюваних міською партійною організацією. На підприємствах вугільної промисловості в 1957 році діяли 64 первинних партійних організації, в яких було створено 26 дільничних осередків і 50 партійних груп безпосередньо у видобувних і підготовчих бригадах та на підземному транспорті.
Працюючи на найважливіших ділянках виробництва, комуністи були ініціаторами боротьби за високу продуктивність праці. В 1956 році машиніст вугільного комбайна О. Я. Патлатюк на шахті № 12 очолив рух механізаторів за високу продуктивність вугільних комбайнів і в кінці року видобував комбайном 20 330 тонн вугілля на місяць. Начальник 4-ї дільниці шахти № 20—20-біс О. Т. Назаренко виступив ініціатором змагання за оволодіння суміжними професіями. Цей патріотичний почин підхопили не тільки на шахтах міста, а й далеко за його межами. Ініціаторам почину О. Я. Патлатюку і О. Т. Назаренку було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Коли в Донбасі розгорнувся за почином бригади М. Я. Мамая рух за економію робочого часу, бригадир очисної бригади шахти № 12 П. Г. Овчарук закликав гірників Шахтарська видавати щомісяця 2—3 тонни надпланового вугілля на робітника. У 1960 році з патріотичним почином — працювати один день на тиждень на зекономлених матеріалах — виступив бригадир комбайнової бригади шахти № 4—9 М. І. Телитченко. Цю ініціативу гаряче підхопили згодом гірники всього Донбасу.
На кінець 1963 року тільки у вугільній промисловості міста звання колективів комуністичної праці було присвоєно 99 бригадам і 18 дільницям, звання ударника комуністичної праці — 798 гірникам. У 1969 році у цьому русі брало участь понад 14 тис. трудівників. Бригада М. І. Телитченка у 1962 році стала ініціатором створення наскрізних комплексних бригад.
Нові досягнення були результатом зростаючої технічної оснащеності вугільних підприємств, механізації і автоматизації виробництва. Питома вага механізованого видобутку в загальній продукції шахт міста зросла з 79,4 проц. у 1955 році до 84,1 проц. у 1964 році. Продуктивність вугільних комбайнів збільшилась за цей час з 6774 до 7870 тонн вугілля на комбайн за місяць. Ще вищих показників домоглися бригади стругових лав шахти «Контарна» № 2 М. І. Телитченка і Т. П. Шевченка, які, змагаючись між собою, довели в 1964 році середньомісячну продуктивність стругових установок до 17 796 тонн. Високих показників добилися гірники бригади М. Т. Азарова на шахті «Постниковська» № 1. За досягнуті трудові успіхи М. І. Телитченку і М. Т. Азарову було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Бригада прохідників І. М. Давидова на шахті № 4—9 в 1964 році переступила 200-метровий рубіж середньомісячної норми проходки. І. М. Давидов удостоєний звання лауреата Ленінської премії.
Достроково виконавши завдання семирічного плану, трудящі Шахтарська розгорнули боротьбу за здійснення п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1966—1970 рр.). В авангарді змагання за дострокове виконання п’ятирічки йдуть комуністи — начальник дільниці шахти «Контарна» № 2 В. Ф. Якушин, заслужений шахтар Української РСР, бригадир прохідників шахти № 11 Ю. Є. Ястребов, машиніст електровоза шахти № 4—9 Г. О. Свидерський та ін. Свидерський виступив із закликом збільшити навантаження на електровоз до 20 тис. тонно-км на місяць і в 1967 році значно перевиконав узяте зобов’язання. Його приклад наслідували багато інших вугільників міста. У квітні 1968 року бригада робітників очисного забою шахтоправління № 3 «Стіжківська» під керівництвом комуніста М. А. Соколова встановила всесоюзний рекорд видобутку вугілля з антрацитових лав. За 31 робочий день з однієї лави було видобуто 125 115 тонн вугілля.
Річний план вуглевидобутку на 1968 рік достроково виконали колективи шахт і шахтоуправлінь № 12, № 3 «Стіжківська», «Контарна» № 2, № 20, № 15, № 2—2-біс. Особливо успішно працювала бригада гірників очисного забою М. Т. Азарова на шахті «Постниковська» № 1, яка дала 30,9 тис. тонн надпланового вугілля.
Наприкінці листопада 1969 року 5 підприємств, 18 дільниць і цехів, 42 бригади, більш як 5 тис. трудівників працювали вже в рахунок 1970 року. Всього у місті близько 1500 орденоносців. За перемогу у всенародному соціалістичному змаганні, присвяченому 100-річчю від дня народження В. І. Леніна, ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили колектив шахти № 2 комбінату «Шахтарськантрацит» Ленінською ювілейною почесною грамотою, 4400 трудівників міста удостоєно Ленінських ювілейних медалей.
З 1962 року Шахтарськ став містом обласного підпорядкування. На його території розміщено 116 підприємств, установ і організацій, в т. ч. 36 промислових підприємств. Тут працюють 21 шахта, 3 збагачувальні фабрики (Центральна, Постниковська і Сердитянська), Центральні електромеханічні майстерні, 4 будівельні управління. З підприємств місцевої промисловості є хлібокомбінат, молокозавод, пивоварний завод, промкомбінат та інші.
В березні 1970 року на базі трестів «Шахтарськантрацит», і «Жовтеньвугілля» створено комбінат «Шахтарськантрацит», до якого ввійшли 22 шахти і шахтоуправління.
Успіхи у трудовому й культурному житті Шахтарська нерозривно зв’язані з невтомною діяльністю партійної організації міста. Вона складається з 90 первинних парторганізацій, в яких об’єднано понад 4 тис. комуністів. Велику організаторську та масово-політичну роботу серед трудящих проводила міська партійна організація, мобілізуючи їх на дострокове виконання завдань п’ятирічки. 5 підприємств, 47 дільниць і цехів, 32 бригади, 9 тис. трудящих виконали п’ятирічні плани достроково. Вірним помічником партії є комсомольська організація, що налічує у своїх рядах близько 7,8 тис. юнаків і дівчат. Велику організаторську і виховну роботу серед трудівників ведуть профспілки, що об’єднують близько 40 тис. чоловік.
В місті працюють міська і 3 селищні Ради депутатів трудящих, до яких обрали 426 депутатів. При виконкомах Рад діють 35 постійних комісій; 6 жителів міста обрано депутатами обласної Ради депутатів трудящих. Бригадир робітників очисного забою шахти «Постниковська» № 1 Герой Соціалістичної Праці М. Т. Азаров —депутат Верховної Ради Української РСР. Багато уваги депутати приділяють благоустрою міста, поліпшенню медичного обслуговування, розвитку культури. 12 кращих представників трудящих названі почесними громадянами м. Шахтарська. Серед них Герой Соціалістичної Праці М. І. Телитченко, заслужений шахтар УРСР М. А. Соколов, заслужена вчителька школи УРСР Л. І. Малик та інші.
У 1968 році тут було здано в експлуатацію близько 11 тис. кв. метрів житла. У 1969 році завершено будівництво стадіону на 10 тис. місць, 2 комбінати побутового обслуговування. Міський палац спорту споруджений з бетону, сталі, скла і пластику. В ньому є плавальний басейн, 2 спортивні і кілька тренувальних залів. В місті заасфальтовано 64 км шляхів і 53 км тротуарів. Більш як на 30 км простягнулися лінії електроосвітлення. Газифіковано 3 тис. квартир і в 1968 році почато роботу по суцільній газифікації всіх житлових будинків. Водопровідна мережа — понад 240 км. У місті — 8 парків і скверів, на вулицях розбито газони, квітники. Загальна площа зелених насаджень — близько 2 тис. гектара.
Понад 140 автобусів курсують на 15 внутріміських і 20 приміських маршрутах, зв’язують Шахтарськ з 20 містами області і країни, в т. ч. з Донецьком, Ворошиловградом, Харковом, Ростовом, Запоріжжям, Дніпропетровськом, Ждановом та ін. 6 в місті і таксомоторний парк, автобаза.
Невпинно зростає добробут трудящих. У їх квартирах — понад 15 тис. телевізорів, 7 тис. сімей мають власні бібліотеки. Щороку робітники і службовці передплачують понад 122 тис. примірників газет і журналів — близько 1,5 тис. примірників на 1 тис. чол. населення. В місті — 2 універмаги, 36 промтоварних і 105 продовольчих магазинів, 44 їдальні, 3 будинкові кухні. Є 102 підприємства побутового обслуговування, в т. ч. бюро добрих послуг, прокатні пункти, 2 ательє мод, 5 майстерень пошиття одягу, меблева майстерня, майстерні по ремонту одягу, взуття, музичних інструментів. У 1969 році споруджено Будинок одягу, наступного року вступила до ладу швейна трикотажна фабрика. В місті будується шахта «Шахтарська — Глибока», добовий видобуток вугілля якої становитиме майже 7 тис. тонн.
Добре налагоджено охорону здоров’я трудящих. Є тут 6 лікарень на 900 ліжок, пологовий будинок, 10 пунктів швидкої допомоги, 11 аптек. Лікують трудящих 125 лікарів і 717 чол. середнього медичного персоналу. У 36 дитячих садках і яслах виховується майже 4 тис. дітей.
У місті — 1,7 тис. спеціалістів з вищою і близько 3,2 тис. з середньою спеціальною освітою. В 24 загальноосвітніх школах і 5 школах робітничої молоді працюють 849 вчителів. Навчанням охоплено близько 18,5 тис. чоловік. З 1967 року в Шахтарську працює відділення Донецького політехнічного інституту, гірничий і торговельний технікуми, а також медичне училище. В цих учбових закладах навчається 3,5 тис. чоловік. У 3 училищах професійно-технічної освіти (гірничопромисловому, будівельному та трикотажному) здобувають знання 1,2 тис. юнаків і дівчат. Відкрито музичну школу.
Партійною освітою у 1969/70 навчальному році охоплено було майже 4 тис. чоловік. Відкрито вечірній університет марксизму-ленінізму. Велику роботу розгортають культосвітні заклади. Працюють радіо- та кінолекторії, університети технічного прогресу, правових, медичних і педагогічних знань. Значну роботу проводять культосвітні заклади. Тут є Палац культури ім. В. І. Леніна, 6 кінотеатрів, 15 кіноустановок при профспілкових клубах, 46 бібліотек з книжковим фондом понад 430 тис. примірників. У клубах — 53 гуртки художньої самодіяльності, які охоплюють понад 1000 чоловік.
З кожним роком кращає місто-шахтар, зростають його люди. Далеко за межі області сягає добра слава трудівників, що самовідданою працею звеличують Донецький край.
О. М. ОРОПАЙ, Л. П. ШВАЙКО