Слов’янськ, Слов’янський район, Донецька область (продовження)
У 1930 році розпочато будівництво об’єктів т. зв. хлорної групи. Через 2 роки став до ладу діючих і цех рідкого хлору. Тривало спорудження заводу хлористого барію. Розгорнулася реконструкція содового заводу.
Великі асигнування виділялися на спорудження нових підприємств. У 1929 році почали зводити ремонтно-механічний завод «Коксохіммонтаж», який уже в 1933 році видавав продукцію, хоча будівництво ще тривало. У 1930 році дали першу продукцію новозбудовані хлібозавод і маслокомбінат. Успішно провадилася реконструкція заводу ім. Артема. В 1935 році тут завершено будівництво тунельного корпусу із замкнутим технологічним циклом ізоляторного виробництва. Внаслідок запровадження тунельної печі потужність заводу подвоїлася порівняно з 1931 роком. Швидко розвивалися й соляні заводи. Борючись за дострокове виконання п’ятирічки, підприємства, що входили до «Словсільпрому» («Вакуум», «Триплекс» та ін.), на вересень 1932 року виконали свої річні завдання.
В міру розширення виробництва збільшується кількість робітників на заводах. Так, на содовому заводі «Червоний хімік» у 1932 році працювало 2413 чоловік, ізоляторному ім. Артема — 1059, кислототривкому — 658, керамічному ім. Н. К. Крупської — 998, «Червоному металісті» — 3843.
У третій п’ятирічці в Слов’янську тривало будівництво нових і розширення діючих підприємств. Продовжувалось спорудження другого содового заводу на правому березі річки Торця. Нарощував потужності завод ім. Артема. На 1939 рік він давав щорічно 7418 тонн продукції. Тут працювало 1797 чоловік. Реконструювався і «Червоний хімік», потужність якого зросла, порівняно з дореволюційним часом, у 2,8 раза.
В 1935 році слов’янські залізничники з ентузіазмом включилися у рух за підвищення продуктивності праці. П. Ф. Кривонос—машиніст депо, відповідаючи на почин О. Г. Стаханова, довів технічну швидкість локомотива до 50 км на годину замість 23 км за нормою. Його приклад наслідували бригада підйомного ремонту О. К. Мороза, машиністи — П. С. Лавриков, М. В. Рубан, І. М. Прохватило. Партія і уряд високо оцінили їх самовіддану працю, нагородивши орденами перших новаторів залізничного транспорту.
Стахановський рух поширився на всіх підприємствах міста. Багато робітників виконували норму на 200—300 проц. Ставши на трудову вахту на честь 21-ї річниці Великого Жовтня, формувальник заводу «Червоний металіст» Решетов на 26 вересня 1938 року виконав 6 річних норм.
За роки передвоєнних п’ятирічок у Слов’янську реконструйовано 19 фабрик і заводів. Раніше невеликий цементний завод виріс у підприємство республіканського значення; колишня маленька механічна майстерня стала заводом «Машчормет», що спеціалізувався на виробництві устаткування для коксохімічного, металургійного, збагачувального виробництва. Завод «Червоний металіст», колишнє напівкустарне підприємство, почав випускати будівельні та дорожні механізми, складну апаратуру і компресори для хімічних заводів. Фабрику теракотових плиток перетворено було на завод союзного значення. В 1940 році у Слов’янську було 12 підприємств союзного і 10 — республіканського значення. Населення перевищило 75 тис. чоловік, з них 14 тис. працювали в промисловості.
За передвоєнні п’ятирічки у Слов’янську розвинулася мережа медичних закладів. Тут були 4 лікарні (з них 2 спеціалізовані), пологовий будинок, нічний санаторій для дорослих і 2 дитячі санаторії, станція швидкої медичної допомоги і протитуберкульозний диспансер. У 5 поліклініках, 3 лікарських і 12 фельдшерських пунктах, дитячій та жіночій консультаціях, дитячій поліклініці трудящі й їх сім’ї діставали безплатну медичну допомогу. Медичні заклади обслуговували 93 лікарі та 298 медичних працівників середньої кваліфікації.
Істотні зміни сталися і на курорті, відкритому 4 липня 1920 року. Він мав тоді 2 приміщення санаторного типу та кілька окремих будинків — колишніх приватних дач. У 1934 році Слов’янськ визнано курортом всесоюзного значення. В цьому ж році відкрито інститут відновлення працездатності травмованих хворих і 2 нові корпуси дитячого санаторію. Перед початком Великої Вітчизняної війни 8 санаторіїв щорічно обслуговували до 20 тис. чоловік.
Відрадними були успіхи культурної революції. Президія ВУЦВКу в своїй постанові від 5 вересня 1931 року відзначила Слов’янський район за успішне здійснення загального обов’язкового початкового навчання. На 1940 рік у місті діяли 23 загальноосвітні школи, де було 12 659 учнів. В 5 середніх спеціальних навчальних закладах навчалися 1687 студентів. Навчалося і доросле населення, яке з різних причин не мало на той час необхідної освіти. У місті були середня школа для дорослих на 340 учнів, 3 школи ФЗУ на 659 учнів. 1100 дітей дошкільного віку виховувалися у 22 садках і 16 яслах. Успішно готував кадри Слов’янський учительський інститут.
У 1930 році відкрито вечірній механічний технікум. З 1931 року на содовому заводі діяв робітфак, де навчалися випускники школи ФЗУ. В 1932 році содові заводи дістали 674 спеціалісти; в 1933 році тільки в школах ФЗУ підготовлено 520 фахівців. На «Словсоді» для підготовки кадрів та на інші учбові цілі в 1932 році асигновано 83 382 крб. Діяли драматичний театр ім. В. В. Маяковського, 9 кінотеатрів, 12 клубів, 23 бібліотеки, книжковий фонд яких перевищував 109 тис. томів.
22 червня 1941 року на захист завоювань соціалізму одностайно піднялись всі трудящі міста. З першого ж дня війни підприємства почали давати фронтові бойове спорядження й техніку. Для боротьби з ворожими парашутистами і диверсантами було створено винищувальний батальйон. За прикладом Москви і Ленінграда організовувалися загони народного ополчення, які, об’єднавшись у Слов’янський полк, на початку вересня 1941 року влилися в 383-ю Шахтарську дивізію, що формувалася у Святогорську. Робітники, службовці, колгоспники споруджували оборонні рубежі. Одну з будівельних груп очолював секретар парткому ізоляторного заводу М. Т. Різниченко.
З наближенням фронту почалася евакуація обладнання промислових підприємств і установ. Устаткування содового та інших заводів відправили в Середню Азію, арматурно-ізоляторного — на південний Урал. Багато працівників транспорту виявили у ті дні справжній героїзм. Комуніст В. Гетьманський почав водити состави вагою 1500 тонн при нормі 750 тонн. Його приклад наслідували машиніст Іванов та інші. Машиніст С. А. Харчевников під час евакуації працював без зміни по кілька діб, його ешелон не раз попадав під бомби ворожої авіації, але завжди прибував на місце. За самовіддану працю С. А. Харчевникова удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Ще у липні 1941 року в місті почав формуватися партизанський загін під керівництвом М. І. Карнаухова. До нього влилося 210 чоловік, з них 108 комуністів і 26 комсомольців. Крім цього загону, створили підпільну організацію. Вона складалася з 3 груп, які очолювали Ф. І. Кравцов, І. Ю. Глушаков, П. Д. Михайлов.
25 жовтня 1941 року фашисти захопили Слов’янськ. За тимчасової окупації гітлерівці запровадили в місті режим нечуваного терору і насильств. Так, у лютому 1942 року вони перевезли в приміщення колишньої дитячої лікарні по вулиці Шевченка поранених червоноармійців і 28 березня розстріляли. У квітні 1942 року за відмову працювати на окупантів закатували робітника толевого заводу М. Румянцева, слюсаря депо старого більшовика І. Кучеренка та його сина Григорія. За 22 місяці окупації страчено 3496 чоловік, в т. ч. 430 дітей. Крім того, вивезено на каторжні роботи до Німеччини 5 тис. чоловік.
У перший бій з окупантами партизани вступили 3 листопада 1941 року. Група з 58 чоловік протягом 5 годин відбивала атаки гітлерівців. Фашисти втратили 127 убитими, 27 пораненими і відступили. 22 листопада 1941 року партизанський загін розгромив німецький гарнізон у с. Пришибі. Втративши 50 чоловік убитими, фашисти пішли з села. 24 і 28 листопада партизани захопили обози в Сидорівській балці.
Слов’янський партизанський загін у 1941—1943 рр. знищив 1252 фашисти, висадив у повітря міст, 3 склади боєприпасів, захопив 5 обозів, 670 гвинтівок, 2 міномети, 19 кулеметів тощо. За бойові подвиги 30 партизанів удостоєно урядових нагород. Підпільники чинили диверсії, організовували саботаж. С. Ільїн, Жученко в листопаді 1941 року підпалили склад на заводі «Червоний металіст», висадили у повітря трансформатор електропідстанції заводу «Машчормет». У лютому 1942 року поблизу станції Слов’янськ Цибін влаштував аварію фашистського ешелону з награбованим майном.
Група підпільників Ф. І. Кравцова, що діяла в депо станції Слов’янськ, виводила з ладу верстати, устаткування, переховувала цінний інструмент. Майстер-механік С. Ю. Матущенко саботував відбудову механічного цеху депо. Очолювані ним підпільники зривали ремонтні роботи на залізничних коліях.
Мужня патріотка Л. К. Шабаліна спільно з комсомольцем В. А. Маховозом створила підпільну друкарню, де випускали листівки, які поширювали серед населення. Наприкінці лютого 1942 року Л. Шабаліну заарештовано і після тяжких катувань розстріляно.
Навесні 1943 року в Слов’янську почала діяти патріотична група під керівництвом комсомольця Б. О. Винничука. Підпільники друкували і поширювали листівки під назвою «Форпост», закликаючи населення чинити ворогові рішучий опір. Патріоти визволили з полону і переправили через лінію фронту 30 радянських бійців.
Славну сторінку в історію Слов’янська вписали жителі міста — учасники Великої Вітчизняної війни. Серед них двічі Герой Радянського Союзу льотчик М. І. Семейко, який здійснив 227 бойових вильотів і знищив 19 ворожих танків, 64 автомашини з військами і вантажами, 17 літаків на аеродромах, 3 паровози, 40 вагонів, 34 артилерійські гармати, близько 500 фашистських солдатів і офіцерів.
Хоробро билися на фронтах слов’янські комсомольці. 9 липня 1943 року поблизу станції Понирі Курської області танки і піхота ворога 8 разів атакували артилерійський взвод молодшого лейтенанта В. Т. Уварова. У цьому бою він і його солдати знищили 4 важкі та 4 середні танки, майже 2 роти автоматників. Коли гармати розбило вогнем противника, Уваров повів своїх бійців у рукопашну. В цьому бою він загинув смертю героя. 24 грудня 1943 року В. Т. Уварову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
21 жовтня 1942 року на одній з ділянок Північно-Західного фронту у повітряному бою літак В. М. Торбяка загорівся. Льотчик не покинув машину. Він спрямував її на ворожий ешелон 8 танками і бронепоїзд, що стояли на залізничній станції В. Торбяк загинув, повторивши подвиг М. Ф. Гастелло. 10 серпня 1942 року в бою під Сталінградом слов’янський комсомолець В. А. Рогальський зробив так само.
Героїчними подвигами в боях з німецько-фашистськими загарбниками прославили себе 11 уродженців Слов’янська — Героїв Радянського Союзу і кавалери ордена Слави трьох ступенів П. Ю. Глущенко і Я. Г. Хоролець.
6 вересня 1943 року частини 297-ї і 61-ї гвардійської дивізій визволили Слов’янськ від німецько-фашистських загарбників. їм присвоєно назву «Слов’янських».
Відступаючи, гітлерівці палили й руйнували місто, розстрілювали жителів. В руїнах лежали 25 промислових підприємств, електростанція, водокачка, вузол зв’язку, хлібозавод, маслозавод, будівлі 3 міських радгоспів, міст через річку Торець, 23 школи, педучилище, хімічний і залізничний технікуми, міський театр ім. В. В. Маяковського, 2 міські бібліотеки, краєзнавчий музей, піонерський клуб, залізнична лікарня, пологовий будинок, 5 поліклінік, 2 аптеки, 2 медичні лабораторії, станція швидкої допомоги, 1082 житлові будинки. Дуже потерпів курорт: травматологічний і бальнеофізіотерапевтичний інститути пограбовано і сплюндровано, грязелікарню і 8 санаторіїв з десятками підсобних приміщень знищено. Матеріальні збитки обчислювалися в 500 млн. карбованців.
Після визволення міста трудящі взялися за відбудову зруйнованого господарства. Перед партійними і радянськими організаціями Слов’янська постали завдання — організувати допомогу фронту, забезпечити населення міста продовольством, відбудувати школи, лікарні. Вже через 10 днів залізницею йшли в Діючу армію ешелони зі зброєю, боєприпасами і продовольством. Було відбудовано всі 40 колій залізничної станції. На фабриках і заводах збирали придатні для ремонту верстати, машини і агрегати. їх пізніше перерозподіляли серед підприємств, спроможних розпочати випуск продукції.
Якщо до війни на заводі «Машчормет» працювало понад 2 тис. робітників, то після визволення до роботи стало тільки 744 чоловіка, переважно жінки і підлітки. Так було і на «Червоному хіміку», де замість 3 тис. працював тільки 571 робітник. На провідних підприємствах бракувало інженерів, техніків, кваліфікованих верстатників. Незабаром кадри почали готувати відбудовані залізничний, хіміко-механічний технікуми, 3 школи ФЗН. Міський комітет партії вжив заходів щодо забезпечення підприємств робочою силою. Становище поступово поліпшувалося. З навколишніх сіл на підприємства було послано 4 тис. чоловік. З усіх кінців країни на залізничні станції (їх у місті було 5) надходили вугілля, метал, нафта, ліс. Підприємства почали давати продукцію.
На заводах і фабриках розорнулося соціалістичне змагання. На «Червоному хіміку» бригади каменярів С. Є. Куботи, слюсарів — монтажників С. Ф. Сліпченка, котельників на чолі з А. Головенком та інші виконували, як правило, по 2,5 норми. На честь Дня Перемоги над гітлерівською Німеччиною трудящі міста на мітингах, присвячених цій історичній події, ухвалили безоплатно відпрацювати на відбудові по 100 годин.
В місті налагоджувалося мирне життя. З січня 1944 року пекарня щодоби давала 20 тонн хліба. Працювали 18 магазинів, підприємства місцевої промисловості випускали продукції на 310 тис. крб. 18 вересня став до ладу водопровід; 20 вересня відкрили 13 шкіл. На 30 жовтня 1943 року працювали 3 лікарні, 3 поліклініки, 6 фельдшерських пунктів, 4 дитячі будинки, бібліотека.
Трудящі постійно піклувалися про фронтовиків. До 26-ї річниці Великого Жовтня вони зібрали і послали бійцям дивізій, що визволяли місто, 2,5 тис. подарунків. Жителі допомагали дітям-сиротам з дитбудинків. В 1944 році на недільниках для них зароблено 184 489 крб. За ці гроші придбали понад 160 пар взуття, 5087 метрів тканин, пошили 177 костюмів.
Долаючи численні труднощі, трудящі Слов’янська відбудовували зруйноване господарство. В листопаді 1946 року розпочато експлуатацію цеху розфасовки солі на заводі «Вакуум», а «Машчормет» освоїв випуск складних коксувальних машин і завершив річний план. Відновлено було 11 підприємств союзного значення, 4 — республіканського, а також підприємства місцевої промисловості. Промисловість міста постачала устаткування енергетичним та коксохімічним підприємствам, а також виробляла дефіцитні матеріали для споруджуваних об’єктів країни. В серпні 1948 року перший і другий содові заводи об’єднано в комбінат. На 1949 рік обидва підприємства перевищили довоєнний рівень випуску продукції.
За успішне виконання завдань уряду в справі відбудови содового виробництва і в зв’язку з 50-річним ювілеєм 19 січня 1949 року содовий комбінат нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а 44-х передовиків виробництва відзначено орденами Радянського Союзу.
Оснащення підприємств новою технікою дало змогу випускати широкий асортимент продукції. В 1948 році ізоляторний завод ім. Артема розпочав масовий випуск повітряних вимикачів для високовольтних ліній. Тепер ними оснащено всі електростанції СРСР і ряду зарубіжних країн. На багатьох будовах працюють бетономішалки з маркою Слов’янського заводу будівельних машин. Завод — учасник Виставки досягнень народного господарства СРСР і Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. Комітет ВДНГ відзначив підприємство дипломами 2-го і 3-го ступенів.
В міру розвитку промисловості зростала потреба в електроенергії, г В кінці 1951 року на березі Сіверського Дінця розпочато будівництво великої теплової електростанції. У вересні 1954 року Слов’янська ДРЕС дала промисловий струм. Таких темпів спорудження електростанцій Донбас раніше не знав.
Зростання промисловості в донецьких містах значною мірою залежало від забезпечення їх водою. В роки п’ятої п’ятирічки почалося спорудження каналу Сіверський Донець—Донбас, що мав постачати населенню і промисловим підприємствам побутову та промислову воду. 17-тисячний колектив будівельного управління «Донбасканалбуду», що містилось у Слов’янську, озброєний передовою технікою, 2 листопада 1957 року закінчив будівництво першої черги каналу і здав її в експлуатацію. Будівельникам було вручено перехідний Червоний прапор ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР.
З початку семирічки на дільниці Слов’янськ — Лозова почалася електрифікація залізниці. Тепер нею курсують потужні електровози. Наприкінці п’ятого року семирічки колективи підприємств міста збільшили випуск продукції на 40 проц. і дали її понад план на 301 тис. карбованців.
Заводи та фабрики міста нарощували потужності за рахунок впровадження механізації і автоматизації, а також введення в дію нових виробничих площ. Так, на заводі ім. Артема вперше у світовій практиці здійснено одночасне механічне армування ізоляторів. На содовому комбінаті вперше у Радянському Союзі впроваджено безперервне керування складним хімічним процесом на відстані 630 км за допомогою обчислювальної машини.
На содовому комбінаті в цеху № 2 створено єдиний диспетчерський пункт, з якого апаратники управляють технікою, розташованою в 13-поверховому баштовому корпусі. На заводі «Коксохіммаш» освоєно випуск устаткування для коксових батарей з печами об’ємом 30 кубометрів. Це дало змогу повністю механізувати виробничі операції. На арматурно-ізоляторному заводі ім. Артема в 1961 році завершено будівництво третьої тунельної печі та двох цехів — скляних ізоляторів і чавуноливарного. Всі процеси тут механізовано і автоматизовано.
За великі заслуги в оснащенні устаткуванням енергетичних підприємств країни Слов’янський арматурно-ізоляторний завод ім. Артема в 1965 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а 50 робітникам, інженерно — технічним працівникам і службовцям, які особливо відзначилися, вручено ордени і медалі. Формувальника ізоляторів П. Н. Левченка та пічника-футерувальника цеху випалу П. Д. Дорошенка нагороджено орденом Леніна.
Активна участь трудящих міста у виконанні завдань семирічного плану особливо наочно виявилась у русі за комуністичне ставлення до праці.
Так, на початку 1959 року бригада штампувальниць формувального цеху заводу ім. Артема на чолі з А. Гончар виступила ініціатором патріотичного руху за звання бригади комуністичної праці.
Наприкінці листопада цього ж року до нього прилучилося 100 бригад. Завдання семирічки промисловість міста виконала на 20 листопада 1965 року; обсяг виробництва подвоївся. Вироблено надпланової продукції на 27 млн. карбованців .
У новій п’ятирічці трудящі міста під керівництвом партійної організації внесли вагомий вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму. З 1 липня 1966 року на нову систему планування та економічного стимулювання перейшла Слов’янська фабрика олівців —підприємство комуністичної праці. Цьому значною мірою сприяли розвиток змагання, велика підготовча робота партійної організації та господарських органів. Створено фонди розвитку виробництва, соціально-культурного і житлового будівництва. Характерною рисою роботи заводу ім. Артема в нових умовах є рішуча боротьба колективу за економію матеріалів, сировини, палива, електроенергії, виявлення усіх резервів виробництва. Тільки за 1966 рік колектив заводу заощадив 270 тонн металу, що дало змогу виробити додатково продукції на суму 220 тис. крб. Прибуток зріс на 64,6 проц., фонд матеріального заохочення досяг 287 тис. крб. За рахунок фонду соціально-культурного та житлового будівництва було закінчено спорудження палацу культури, реконструйовано профілакторій, переобладнано червоні кутки в цехах, побудовано новий гуртожиток, розгорнуто будівництво житлових будинків, пологового будинку, подано істотну допомогу багатодітним працівницям, сім’ям хворих тощо.
Великими трудовими здобутками зустріли трудящі міста 50-річчя Радянської влади. Взяті будівельниками зобов’язання — до ювілею здати в експлуатацію найпотужнішу в Європі Слов’янську ДРЕС — виконано. Заслужений будівельник УРСР, бригадир комплексної бригади І. І. Савін, Герой Соціалістичної Праці старший виконроб дільниці «Теплоенергомонтаж» В. О. Молодцов, начальник зміни блоку «800» О. І. Сироткін, запалюючи символічну лампочку Ілліча, висловили єдину думку всіх: «Спорудження «вісімсоттисячника» напередодні Великого Жовтня — трудовий подарунок Батьківщині».
Трудящі заводу ім. Артема напередодні 50-річчя Жовтня виконали річне завдання і виробили надпланової продукції на 800 тис. крб. Партія і народ високо оцінили успіхи трудівників. їм вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, а в лютому 1968 року заводові присвоєно звання підприємства комуністичної праці.
П’ятдесятирічний ювілей Жовтня став святом усього радянського народу. Він перетворився на яскравий огляд історичних перемог країни, торжества ідей Комуністичної партії. 54 жителів міста — активних учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції, боротьби за встановлення і зміцнення Радянської влади — нагороджено орденами і медалями, в т. ч. І. І. Іванову, І. В. Власова, І.М. Велигуру — орденом Леніна.
Слов’янськ зростає. Стають до ладу нові підприємства. За п’ятирічку на місці колишнього пустиря побудовано завод високовольтних ізоляторів, оснащений найновішим устаткуванням. 20 вересня 1968 року здано в експлуатацію найбільшу в країні тунельну піч безперервної дії. Завдяки механізації та автоматизації виробничих процесів час випалу високовольтних ізоляторів скоротився з 12 до 3 діб.
У 1968 році в Слов’янську діяли 27 великих фабрик і заводів, де працювали 30 тис. робітників і службовців. 25 955 чоловік змагалися за комуністичну працю й побут. Внаслідок цього руху зростає випуск продукції і поліпшується її якість. Заводові «Будмаш» — першому з підприємств Донецької області — вручено всесоюзний знак якості. Державна атестаційна комісія визначала, що бетономішалка типу «С-773» перебуває на рівні світових стандартів.
Трудящі міста трудовими подарунками відзначили 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. На Слов’янській ДРЕС шириться фронт робіт по спорудженню другого енергоблоку. Він буде оснащуватися новітнім устаткуванням, яке готується на багатьох заводах країни. Встановлення на енергоблоці одновальної турбіни потужністю 800 тис. квт.-год. дасть можливість повністю автоматизувати управління. Колективи заводу ім. Артема та керамічного комбінату відзначені Ленінськими ювілейними медалями.
За Радянської влади Слов’янськ з невеликого заштатного міста перетворився на значний промисловий центр з високо-розвинутою хімічною промисловістю. Нині він розкинувся на 85,8 кв. км. В центрі його на широкій площі, обсадженій деревами і квітами, стоїть пам’ятник В. І. Леніну.
Від центру міста радіально простяглися вулиці з багатоповерховими будинками.
Кругом буяє зелень. Молодь створила зелені масиви поблизу промислових підприємств. Тільки в 1968 році висаджено 34 тис. декоративних дерев і 70 тис. кущів, розплановано й засаджено 12 скверів. Місто газифіковано. Газ є тепер не тільки у житлових будинках, а й на промислових підприємствах. З усіма районами міста є автобусне сполучення. Машинний парк обслуговує 22 міських та 12 міжміських маршрутів. З Слов’янська в усіх напрямках щоденно виїжджають близько 140 автобусів.
Підвищується добробут трудящих. В особистому користуванні їх — 1378 автомобілів, 5478 мотоциклів, 1111 моторолерів, 139 мопедів. Збільшилися внески у ощадні каси — в 1968 році вони становили 17 млн. крб. Жителів обслуговують 437 торговельних підприємств; серед них 106 спеціалізованих магазинів, 2 ресторани, їдальні, кафе, домові кухні. В 1957 році товарооборот їх становив 36,8 млн. крб.; в 1968 році він зріс у 2,5 раза.
У Слов’янську — 11 лікарень на 2165 ліжок та 44 інші медичні заклади, де працюють 447 лікарів і 1480 медсестер. У санаторії «Донбас», де одночасно лікуються близько 1000 хворих,— 52 лікарі та 134 медсестри. Серед них — заслужені лікарі республіки В. М. Кириленко, А. Б. Альтговзен, Г. О. Сергієнко.
В педагогічному інституті та на загальнотехнічному факультеті Українського заочного політехнічного інституту (УЗПІ) здобувають освіту понад 4 тис. чоловік, з них 2513 — заочно. У 33 школах (у т. ч. 2 школи-інтернати, 2 спецшколи і одна очно-заочна) навчаються понад 23 930 учнів, у технікумах і професіонально-технічних училищах — близько 6 тис. У школах — 1191 учитель; тут працюють заслужені вчителі школи Української РСР С. Г. Білоконь, Є. Д. Білоконь, Т. М. Баличева. Близько 5 тис. дітей виховуються в 35 садках і 22 яслах, де є понад 300 вихователів і медиків.
Велике місце у вихованні нової людини посідають культурно-освітні заклади, що дбають про задоволення зрослих духовних потреб трудящих. У Слов’янську 5 палаців культури, 16 клубів і 4 кінотеатри. Хорові й драматичні колективи, ансамблі, духові та струнні оркестри часто виїжджають у села району, на заводи, польові стани. Аматорські художні кіностудії, численні спортивні групи працюють у палацах культури содового комбінату, заводу ім. Артема, залізничників, у клубах заводу «Словважмаш» і трьох громадських. Активними пропагандистами музичної класики є міська народна консерваторія та музична школа. Жителі одержують 40 тис. примірників газет і журналів. Видається міська газета «Комуніст». Трудящі мають близько 5 тис. телевізорів і 18 тис. радіоприймачів; працюють 79 масових бібліотек.
Слов’янськ зв’язаний з усіма містами Радянського Союзу через автоматичну телефонну станцію на 3 тис. номерів. Крім того, на кожному підприємстві є внутрішній зв’язок через АТС міста.
Дедалі активнішою стає участь трудящих у громадському житті. їх авангардом є 8115 комуністів, об’єднаних у 154 первинні партійні організації, та 18 427 комсомольців (115 первинних організацій). Міська Рада в своїй роботі спирається на депутатські групи, постійні комісії і громадські організації. За допомогою партійних організацій створено 3 депутатські групи і 13 постійних комісій, в яких працюють 316 народних обранців. Велику допомогу виконкомові міськради подають громадські організації, що об’єднують 12 тис. чоловік, 11 громадських рад мікрорайонів, 231 квартальний комітет.
Визначною є роль народних музеїв, створених при будинку культури залізничників і в локомотивному депо. Вони розкривають історію краю, на її досвіді вчать людей бути палкими патріотами Батьківщини. Слов’янськ є батьківщиною багатьох діячів літератури і мистецтва. Тут народилися народний художник РРФСР П. П. Кончаловський (1876—1956), український критик та історик літератури В. Д. Коряк (1889—1939), народний артист СРСР Д. О. Мілютенко (1899—1966).
Величними є перспективи розвитку міста на ближчі роки. Наприкінці п’ятирічки тут виростуть нові промислові підприємства, 4 середні і 4 восьмирічні школи, туб-лікарня, пологовий будинок, 34 магазини і понад 40 підприємств громадського харчування.
Трудящі Слов’янська разом з усім радянським народом домагаються все нових успіхів у виконанні величних планів будівництва комунізму.
Ю. О. КЛОЧКОВ