Сьогоднішнє життя Донецька
Успішному розвиткові економіки Донецька сприяє співробітництво його виробничих та наукових колективів з трудящими інших міст нашої країни. Місцеві підприємства одержують залізну руду з Кривого Рога, машини і верстати з Харкова, газ — із Ставрополя, нафту — з Баку, автомашини — з Москви, Мінська, Горького, тепловози — з Ворошиловграда тощо.
Колектив Харківського інституту «Діпросталь» постійно допомагає виготовляти складну проектну документацію для підприємств чорної металургії міста. В донецькому інституті «Південдіпрогаз» спроектовано унікальний газопровід Бухара—Урал, заполярний газопровід в Норільську, об’єкти газового господарства на Шебелинському родовищі в Харківській області. За проектами інституту «Донецькшахтопроект» споруджено вуглепромислові комплекси в інших районах країни. Інститут «Автоматгірмаш» розробив проекти комплексної автоматизації багатьох вугільних підприємств, «Дондіпровуглемаш» — вугледобувні машини, якими оснащено багато вугільних басейнів країни.
Ордена Леніна трест «Донецькшахтопроходка» здійснював проходку стволів мідних рудників у Джезказгані, залізорудників — у Кривому Розі, вугільних шахт — на Далекому Сході, в Забайкаллі, на Львівщині, в Грузії.
Продукція донецьких підприємств має великий попит на міжнародному ринку. Метал охоче купують фірми Англії, Франції, Японії, Швеції, Норвегії, Голландії та багатьох інших країн. Десятки з них імпортують наше металургійне та коксохімічне обладнання. З роботою установки безперервного розливання сталі знайомилися численні представники зарубіжних країн. Японія і Франція придбали ліцензію на будівництво цієї установки.
Якщо в 1950 році продукція підприємств міста експортувалася в 14 країн Європи і Азії, переважно соціалістичної співдружності, то у 1968 році — в 19 країн Європи, 21 — Азії, 12 — Африки, 4 країни американського континенту. Тільки металургійний завод ім. В. І. Леніна постачає свою продукцію 40 державам.
Підприємства Донецька беруть активну участь у будівництві великих промислових об’єктів у Єгипті, Індії, Іраку, Афганістані, на Цейлоні, Кубі тощо. В місто щороку приїздять сотні спеціалістів з інших країн для вивчення технічних досягнень у металургійній, машинобудівній, гірничій та інших галузях промисловості.
Міцні зв’язки і співробітництво встановилися між науково-дослідними та проектно-конструкторськими інститутами міста й інститутами інших соціалістичних країн. Так, «Дондіпровуглемаш» працює в контакті з конструкторсько-технічним інститутом вугільної промисловості в Глівіце (ПНР), «Дондіпрошахт» — з Будапештським інститутом гірничого проектування і проектним інститутом вугільної промисловості в Катовіце (ПНР). Зміцнюється співробітництво колективів металургійного заводу ім. В. І. Леніна і металургійного комбінату міста Ейзенхюттенштадт (НДР), Чепельського металургійного заводу (УНР), Ченстоховського металургійного заводу ім. Болеслава Берута (ПНР). Колективи шахти № 8 «Вітка» і № 5-біс «Трудівська» постійно обмінюються досвідом з гірниками шахти ім. Кошута (УНР), ім. Едуарда Уркса та ім. 1 Травня (ЧССР). Часто бувають у Донецьку трудівники міст-побратимів Катовіце та Магдебурга. Вони вивчають досвід партійного, державного і культурного будівництва.
Рік у рік розширяється територія міста-красеня. Площею Донецьк поступається тільки Москві. Зі сходу на захід він простягнувся на 55 км, з півночі на південь — на 28 км. Протягом 1959—1969 рр. на розвиток комунального господарства та благоустрій міста асигновано близько 570 млн. крб., побудовано понад 120 тис. квартир. За 10 років майже половина сімей, що живуть у місті, переїхали у нові квартири.
Виросли впорядковані мікрорайони, квартали, вулиці з соціально-культурними установами, торговельними, побутовими та комунальними підприємствами і закладами. Багатоповерхові будинки облицьовують світлою керамічною плиткою, художньо оздоблюють їх фасади. В центрі Донецька височать нові споруди цирку і тринадцятиповерхового готелю «Шахтар».
Відвідувачів всесвітньої виставки в Монреалі «ЕКСПО-67» приваблював розділ «Донецький вугільний басейн та місто Донецьк». Перед ними рухалася панорама єдиного міста в світі, де вугільні шахти органічно злилися з архітектурою та плануванням, де поруч з териконами — стадіони, театри, пляжі, квіти. На душу населення в Донецьку припадає 214 кв. метрів зелених насаджень — в 3,4 раза більше, ніж 10 років тому. 1969 року за благоустрій дончани завоювали перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР та Української республіканської Ради профспілок.
У Донецьку 2358 вулиць, якими щодня курсують 297 трамвайних вагонів та 212 тролейбусів, 932 пасажирські автобуси.
В місті працює понад 780 продовольчих та 549 промтоварних магазинів, 884 підприємства громадського харчування. Для кращого обслуговування трудящих створено спеціалізовані фірми «Меблі», «Одяг», «Взуття» та інші.
Одним із важливих показників зростання добробуту населення є збільшення вкладів в ощадних касах. Якщо в 1960 року кількість їх становила 223,5 тис. на 49,4 млн. крб., то в 1969 році — 344 тис. на суму близько 168 млн. карбованців.
У місті — 53 лікарні на 13 740 ліжок; працюють 4585 лікарів та 12 690 чоловік із середньою медичною освітою. 10 лікарів удостоєно звання заслуженого лікаря УРСР — Я. Д. Дмитрук, Г. Ф. Невілько, С. М. Свідлер, О. І. Соломаха, В. І. Стукас та інші. В 380 дошкільних закладах виховується 43,1 тис. дітей.
Донецьк має добру базу для фізкультурно-масової роботи: 15 стадіонів, у т. ч. такі великі, як центральний — «Шахтар» та «Локомотив», 145 футбольних полів, 4 палаци спорту, 5 закритих плавальних басейнів, 165 гімнастичних залів, 3 велосипедні станції тощо. В 15 спортивних школах та 500 фізкультурних колективах близько 200 тис. чоловік, серед них 2 заслужені майстри спорту СРСР, 15 почесних майстрів спорту СРСР, 483 майстри спорту СРСР, 20 суддів всесоюзної категорії. В 1961 та 1962 рр. футбольна команда «Шахтар» володіла кубком СРСР.
У 209 загальноосвітніх школах міста (включаючи школи робітничої молоді) навчається близько 160 тис. чоловік.
Виховують їх близько 7,2 тис. учителів; 23 викладачам присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР.
У місті 6 вищих навчальних закладів, 27 науково-дослідних і проектних інститутів, 18 технікумів, 22 професійно-технічні училища, 7 музичних шкіл.
В 1969/70 навчальному році навчався майже кожний третій житель міста. Протягом 1959—1969 рр. підготовлено 88,9 тис. спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою. У вузах (без філіалів) — понад 41,1 тис. студентів.
Важливою подією в культурному житті Донецька було створення в 1965 році наукового центру АН УРСР в складі Фізико-технічного інституту, відділення економі-ко-промислових досліджень Інституту економіки АН УРСР, обчислювального центру та ботанічного саду, а також відкриття Донецького державного університету на базі філіалу Харківського державного університету ім. О. М. Горького.
В останні роки в місті працюють академіки АН УРСР фізики В. І. Архаров, О. О. Галкін, хімік-органік Л. М. Литвиненко, математик Я. Б. Лопатинський, 13 членів-кореспондентів АН УРСР, у т. ч. економіст О. М. Алимов (уродженець Донецька), гірник К. І. Татомир, гірник-механік К. С. Борисенко, математик Г. Д. Суворов; 107 докторів наук і професорів та 1317 кандидатів наук.
Фахівців з 23 спеціальностей готує університет. В 1969/70 навчальному році в ньому навчалося більш як 10 тис. студентів. На 9 факультетах та 50 кафедрах університету працює понад 500 спеціалістів, серед них 14 академіків та членів-кореспондентів АН УРСР, члени-кореспонденти АН УРСР хіміки С. М. Баранов, Р. В. Кучер, фізик І. Л. Повх, механік О. С. Космодаміанський, математик І. І. Данилюк, біолог Ф. Л. Щепотьєв та інші 22 професори і 120 доцентів.
В ордена Трудового Червоного Прапора політехнічному інституті 27 спеціальностей навчається понад 17,2 тис. студентів. Філіали та відділення інституту відкрито в Макіївці, Горлівці, Єнакієвому, Торезі й Красноармійську. На 10 факультетах та 57 кафедрах працює не менш як 1000 чоловік професорсько-викладацького складу, в т. ч. лауреат Ленінської премії І. С. Стоєв, лауреати Державної премії В. Г. Гейєр, Я. І. Альшиць та інші. Тривалий час тут викладав також заслужений діяч науки і техніки доктор технічних наук професор Д. М. Оглоблін (1905—1968).
Десятки тисяч лікарів та наукових працівників підготував медичний інститут ім. О: М. Горького — найбільший на Україні і один з найбільших у країні. На його 4 факультетах — понад 5,5 тис. студентів; трудяться понад 600 науковців, серед них— заслужені діячі науки Р. В. Богуславський, К. Т. Овнатанян, О. Я. Губергріц, М. О. Торсуєв та інші.
В інституті радянської торгівлі, який має заочні філіали в Харкові, Одесі, Запоріжжі, Сімферополі, навчається понад 12 тис. студентів.
1967 року в місті відкрито також філіал Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. Через рік на базі філіалу Харківського інституту мистецтв створено музично-педагогічний інститут з 5 факультетами: фортепіанним, диригентсько-хоровим, історико-теоретичним, вокальним та оркестровим.
Всесоюзний науково-дослідний інститут гірничорятувальної справи — єдина в світі спеціалізована установа такого профілю. Співробітники його винайшли ряд ефективних засобів боротьби з підземними пожежами; сконструювали десятки пристроїв та агрегатів, що гарантують безпеку праці гірників. Складні проблеми, пов’язані зі створенням високопродуктивних та економічних машин для вугільних і рудних шахт України, вирішує інститут гірничої механіки і технічної кібернетики ім. М. М. Федорова, переведений у 1958 році з Києва.
За семирічку в місті створено науково-дослідні та проектні інститути чорних металів, пластичних мас, теплоенергетики, хімічних реактивів, проектно-конструкторський технологічний інститут важкого машинобудування, «Донецькпроект», інститут проектування та дослідження вибухобезпечного електрообладнання для шахт, науково-дослідний гірничорудний інститут, Український державний проектний та науково-дослідний інститут сільського господарства тощо.
Великими установами є науково-дослідний вугільний інститут та проектно-конструкторський інститут комплексної механізації шахт. Інститут «Дондіпровуглемаш» — постійний учасник Виставки досягнень народного господарства GPGP та Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. Він удостоєний диплома 1-го ступеня, 12 співробітників нагороджено медалями. Роботи інституту, представлені на міжнародній виставці — «Інтергірмаш-67», відзначено дипломом. Тільки за 1966—1967 рр. його співробітники одержали 61 авторське свідоцтво.
Науковці та викладачі інститутів—автори багатьох монографій, довідників та підручників, широко відомих у нашій країні і за рубежем.
Понад 11 тис. інженерно-технічних працівників, учителів, лікарів, новаторів виробництва та службовців міста є членами міської організації товариства «Знання». Широкій пропаганді політичних, наукових, педагогічних, правових, природничих, медичних знань, атеїстичному вихованню трудящих сприяють районні та міські лекторії, планетарій, художній, краєзнавчий та історичний музеї, 67 народних університетів, Близько 70 тис. вчителів і науковців — істориків, працівників культури, громадських організацій міста — члени Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури.
У Донецьку працюють 3 театри опери та балету, український музично-драматичний їм. Артема та ляльковий, філармонія, Шахтарський ансамбль пісні й танцю, телевізійний центр, 19 палаців культури, 45 великих клубів, 19 кінотеатрів, панорамний кінотеатр.
Чотирьох діячів культури удостоєно звання народного артиста УРСР: О. П. Здиховського — головного режисера театру опери та балету, солістів Г. С. Кириліну та А. В. Ковальова артиста музично-драматичного театру ім. Артёма М. П. Протасенка. Звання заслуженого діяча мистецтв УРСР присвоєно А. Ф. Ушкарьову, композиторові, колишньому художньому керівникові обласної філармонії; О. С. Пресичу — головному диригентові театру опери та балету. В театрах працюють 20 заслужених артистів УРСР.
Високої майстерності досягли самодіяльні творчі колективи. Широке визнання здобули хорова капела управління Донецької залізниці, удостоєна почесного звання заслуженої хорової капели УРСР; ансамбль народного танцю «Заграва» Палацу культури металургійного заводу ім. В. І. Леніна, відзначений званням заслуженого ансамблю УРСР; народна чоловіча хорова капела шахти ім. Абакумова; народний танцювальний колектив «Вуглик» Палацу культури ім. Куйбишева. Понад 30 тис. трудящих — учасники 1016 колективів художньої самодіяльності. На відзначення 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка самодіяльні художні колективи міста взяли участь у створенні нової літературно-музичної та музично-хореографічної композиції «Безсмертний Кобзар» за сюжетами творів великого поета-революціонера.
В 1967 році створено 25 університетів музичної культури, міський театр народної творчості, самодіяльний оперний театр і народний театр музичної комедії, зведені міські самодіяльні колективи. Бурхливо розвивається в місті музичне мистецтво. Тут живуть і трудяться хормейстер, народний артист УРСР М. М. Тараканов, композитори А. Ф. Водовозов, В. О. Пономаренко, С. В. Ратнер та ін. їхні твори широко виконуються музичними колективами.
Кожний другий житель користується послугами бібліотек, а їх у місті 518, де налічується понад 11 млн. книг. Кожна друга сім’я має власні домашні бібліотеки. На 1 січня 1970 року дончани одержували понад 1,7 млн. примірників газет і журналів.
Щороку збільшується передплата періодичних видань. В 1969 році на тисячу жителів припадало 1677 примірників. На великих промислових підприємствах і в ряді вузів виходять 26 багатотиражних газет. У 1969 році робкорівський актив налічував понад 12 тис. чоловік; діяло 262 робкорівських пости, членами яких були більш як 1 тис. робітників, інженерно-технічних працівників та службовців; працюють університет робкорів і семінар працівників багатотиражних газет.
Активну участь у громадському житті міста беруть письменники. До 1957 року в місті виходив літературно-художній альманах «Литературный Донбасе», у 1958— 1968 рр.— двомісячний альманах «Донбас», а з 1968 року виходить журнал «Донбас». Редакторами цих журналів були місцеві письменники А. В. Клоччя, В. В. Шутов. За останні 10—15 років заявили про себе на повний творчий голос такі письменники, як П. А. Байдебура, Г. Ф. Кривда, Є. М. Летюк, В. В. Соколов, Г. Г. Володій, Є. М. Волошко, О. В. Іонов, О. К. Чепіжний та ін. У творах письменників Донецька дістала яскраве відображення героїка революційних, бойових та трудових подвигів радянського народу, самовіддана боротьба трудящих Донбасу за здійснення планів комуністичного будівництва.
Поряд з письменницькою організацією, творчими об’єднаннями архітекторів, журналістів, композиторів, діячів мистецтв працює організація художників. На виставці «Донбас соціалістичний», присвяченій 50-річчю Радянської влади, було представлено численні твори живопису, графіки, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва. Глибоке враження на відвідувачів справляли роботи художника В. А. Головатого, скульптури заслуженого діяча мистецтва УРСР В. П. Полонина, майстра декоративної різьби по дереву В. В. Хітька. Пропаганду образотворчого мистецтва серед населення проводить міський художній музей.
На честь 50-річчя Радянської влади на підприємствах і в школах відкрито 85 музеїв та музейних кімнат, встановлено 9 пам’ятників та 154 меморіальні дошки. На проспекті Миру споруджено величний пам’ятник видатному діячеві революційного руху в Донбасі Артему (Ф. А. Сергееву) — робота скульптора В. М. Костіна. В місті відкрито також пам’ятники Т. Г. Шевченку, відомим борцям революції, підпільникам С. Г. Матьокіну, С. В. Скоблову та Б. І. Орлову («Нескорені»), жертвам фашизму.
Розширюються культурні зв’язки міста із зарубіжними країнами. В серпні 1967 року в Катовіцькому воєводстві перебував «Поїзд дружби» з Донецька. Його учасники — шахтарі, металурги, машинобудівники, представники громадських організацій міста і області — відвідували підприємства, обмінювалися досвідом роботи. Великий успіх за рубежем мали виступи самодіяльного колективу «Заграва» та спортсменів міста. В червні 1968 року «Поїзд дружби» з Катовіце прибув у Донецьк. У травні 1968 року в Магдебурзі відбувся «День Донецька». У вересні 1968 року в Донецьку проведено «День Магдебурга».
В квітні 1970 року в складі «Поїзда дружби» з Магдебурга в Донецьк прибули робітники народних підприємств, представники трудового селянства, інтелігенції, всі вони — учасники масового соціалістичного змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та 25-річчя визволення німецького народу від фашизму. З 1956 року дон-чани підтримують дружні культурні зв’язки з англійським містом Шеффілдом та бельгійським містом Шарлеруа.
Боротьба за виконання планів комуністичного будівництва нерозривно пов’язана з підвищенням політичної активності трудящих. Душею всіх патріотичних починань на підприємствах і будовах, в наукових установах міста є комуністи. Міська партійна організація за 10 років зросла більш ніж у 2 рази. Тепер кожен одинадцятий повнолітній житель Донецька — комуніст. Якщо на 1 січня 1959 року партійна організація міста налічувала 25 536 комуністів, то на 1 січня 1970 року — 59 тис. чоловік, об’єднаних в 1064 первинних, дільничних і цехових парторганізаціях та 3170 партійних групах. Це величезна сила, спроможна успішно розв’язувати завдання, поставлені партією та урядом.
Серйозна увага приділяється марксистсько-ленінській освіті комуністів, їх ідейному загартуванню. В 1969/70 навчальному році всіма формами партійної освіти було охоплено понад 60 тис. чоловік. Зріс рівень агітаційно-масової роботи партійних організацій серед трудящих. У цьому велика заслуга 20-тисячного загону агітаторів, серед яких 11,5 тис. комуністів і близько 7,6 тис. комсомольців. Кожний третій агітатор мас вищу освіту. Використовуючи різні форми і методи лекційної та агітаційної діяльності, засоби масової інформації, партійні організації виховують трудящих у дусі радянського патріотизму та пролетарського інтернаціоналізму.
Вірним помічником партійної організації є ІІІ-тисячний загін комсомольців Донецька. Майже половина його складу трудиться безпосередньо в промисловості, на будівництві, транспорті, в сфері обслуговування. На промислових підприємствах, транспорті, будівництві працюють близько 1,5 тис. комсомольсько-молодіжних колективів. Про силу та авторитет комсомола свідчить і те, що тільки в 1960—1969 рр. у ВЛКСМ вступило 42 тис. юнаків і дівчат.
У розв’язанні завдань, що постають перед трудівниками міста, активну роль відіграють профспілкові організації. В 1969 році діяли 29 райкомів профспілки і близько 1235 первинних профспілкових організацій, що об’єднували не менш як 450 тис. членів профспілки. На промислових підприємствах, будовах, в організаціях та установах працюють 7 районних комітетів народного контролю, понад 1777 тис. груп і 2469 постів, що об’єднують більш як 30 тис. чоловік.
Ще більше зріс авторитет міської Ради депутатів трудящих. На виборах у березні 1969 року склад депутатів оновився. Із 500 депутатів — 227 комуністів, 42 комсомольці. 160 чоловік нагороджено орденами і медалями, 7 — Герої Соціалістичної Праці, 3 — лауреати Ленінської та Державної премій. 1365 чоловік перебувають у складі районних Рад, при яких працюють 112 постійних комісій, в їх діяльності беруть участь 1777 депутатів та 1800 активістів. Систематично практикуються звіти депутатів перед виборцями. Часто бувають на виборчих дільницях В. П. Миронов — голова виконкому міськради,.О. А. Кубишкін — перший секретар міськкому партії, В. К. Волковицький — електрослюсар шахти «Глибока», Л. Г. Євсікова — інженер інституту «Південдіпрогаз» та інші.
Активну участь у громадському житті беруть старі комуністи, ветерани революційного руху. В 1967 році групі учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції та будівництва соціалізму присвоєне звання почесних громадян міста. Серед них — М. А. Колесниченко, член КПРС з 1907 року, учасник трьох революцій, делегат XXIII з’їзду партії; К. Д. Родяхін — член партії з 1916 року; Т. І. Рильський-Риловников — з 1917 року; М. А. Агарков — з 1926 року, потомствений шахтар; К. А. Петрухін, член партії з 1939 року, Герой Соціалістичної Праці.
Під час святкування у вересні 1968 року 25-ї річниці визволення Донбасу від фашистських окупантів звання почесних громадян Донецька присвоєно А. С. Владичанському — колишньому командирові 50-ї гвардійської стрілецької дивізії та В. С. Антонову — колишньому командирові 301-ї стрілецької дивізії, що брали участь у визволенні міста.
У Донецьку живуть і трудяться 16 Героїв Радянського Союзу, 40 Героїв Соціалістичної Праці, 50 лауреатів Ленінської та Державної премій. Почесного звання заслуженого шахтаря, заслуженого металурга, заслуженого будівельника УРСР удостоєно понад 200 трудящих міста.
Партійна організація Донецька виховала здібних керівників, які працювали і працюють на важливих ділянках партійної і радянської роботи. Серед них — В. К. Клименко, С. М. Щетинін, О. А. Титаренко, М. П. Шульгін, Д. 3. Білоколос, В. М. Цибулько та ін. Молоді Донецька є з кого брати приклад, у кого вчитися відданості справі партії Леніна, патріотизму й стійкості в боротьбі за свою Вітчизну, самовідданості в праці.
30 серпня 1969 року у зв’язку з 100-річчям від дня заснування місто нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української PСP. Це — нагорода за значний вклад його трудівників у створення і розвиток соціалістичної індустрії, за успіхи в господарському і культурному будівництві.
Напередодні піввікового ювілею Великого Жовтня трудящі міста спорудили величний пам’ятник засновникові Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну. В день його відкриття вони дали клятву докласти всіх сил, енергії й знань, щоб довести до кінця безсмертну справу Ілліча, внести гідний вклад у здійснення програми комуністичного будівництва в нашій країні. Нині жителі міста вписують нові героїчні сторінки в його трудовий літопис.
М. В. АРАМБАЛИК, А. С. ЛИСЯНСЬКИЙ, О. М. МАКСИМОВ, С. М. МЕЛЬНИК, І. Я. ОМЕЛЬЯНЕНКО, Л. Т. ПРОКОФ’ЄВА, А. И. СМИРНОВ, В. С. ЧИСТЯКОВ