Мар’янівка, Старобешівський район, Донецька область
Мар’янівка — село, центр сільської Ради. Розташована за 25 км на північний захід від районного центру, за 14 км на південь від обласного центру та за 4 км від .залізничної станції Караванна Донецької залізниці. Населення — 1207 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Калініне, Кірове, Менчугове, Новобешеве, Новоселівка, Обільне, Олександрівка, Придорожнє.
Село засноване 1870 року, коли 14 німецьких колоністів, що жили в західній частині Маріупольського, повіту, купили у поміщика Вибрановського 1699 десятин землі. Спочатку тут був невеличкий хутір Мар’янівка, який увійшов до Григорівської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Колоністи поділили землю пропорційно до суми, внесеної за неї. Заможні одержали до 100 й більше десятин на двір. Для обробітку землі та догляду за худобою вони наймали бідняків з сусідніх сіл — Обільного, Новоселівки, Авдотьїного та ін. На околицях хутора селилися наймити з віддалених сіл. їх землянки межували з куркульськими будівлями, в яких тримали худобу. У хлівах було краще, ніж у житлах людей. Працювали наймити по 12—14 і більше годин на добу. 1881 року на весняних польових роботах чоловіки заробляли по 14—16, а жінки — 7—9 крб. за місяць. Безземельне населення хутора зростало також і внаслідок поширеного у колоністів спадкового права майорату, за яким, як правило, земля і все нерухоме майно переходили до старшого сина. Молодші ж сини, що не одержували землі, займалися ремеслом, працювали на підприємствах (млинах, олійницях, кузнях тощо) багатих хуторян.
Під час революції 1905—1907 рр. мар’янівські наймити вимагали скорочення робочого дня, підвищення плати, поліпшення умов життя. Але куркулям за допомогою властей вдалося не допустити відкритих організованих виступів. Столипінська реформа призвела до ще більшої диференціації селян. Зростали куркульські господарства. Вони мали 6 молотарок, 6 двигунів, 10 жниварок, 12 віялок та ін. Було побудовано 2 парові млини, 2 крупорушки, олійницю. Напередодні 1917 року на хуторі було 47 господарств і налічувалося 268 жителів. 16 господарств (72 чоловіка або 27 проц. від усього населення) були безземельними і малоземельними, 17 господарств (39 проц.) становили середняки. Майже вся хутірська земля і підприємства належали 14 господарствам заможних колоністів.
В разі хвороби заможні хуторяни привозили лікаря з Юзівки. Решта ж населення користувалася послугами єдиного на всю Григорівську волость фельдшерського пункту. Для навчання дітей багачі запрошували домашніх учителів. Тільки 1911 року на хуторі відкрито однокласне училище, в якому один учитель навчав 24 учні.
Саме бідняки та середняки вітали повалення самодержавства, радісно зустріли звістку про перемогу Великого Жовтня. Вони підтримували всі заходи створеної на початку січня 1918 року Григорівської волосної Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, влада якої поширювалася і на Мар’янівку. Тільки-но біднота приступила до розв’язання земельного питання, як у квітні хутір окупували австро-німецькі інтервенти. Наприкінці листопада загарбники змушені були піти звідси, але хутір захопили білокозаки. Протягом січня—травня 1919 року в районі Мар’янівки точилися запеклі бої Червоної Армії з білогвардійцями. Хутір переходив з рук у руки, а з 23 травня його захопили денікінці.
31 грудня 1919 року частини 12-ї стрілецької дивізії Першої Кінної армії визволили Мар’янівку. Відновилася Радянська влада. Перші революційні заходи в цей час на хуторі здійснював Григорівський волревком, створений 10 січня 1920 року. Ревком приступив до обліку населення та землі, підготував і провів у квітні вибори волосної Ради. Будівництво нового життя здійснювалося в обстановці гострої боротьби проти контрреволюції. З півдня наступав Врангель, навколо лютували куркульські банди. У другій половині вересня 1920 року хутір захопили врангелівці, але вже 28 вересня ворог був вигнаний.
В 1921 році Мар’янівка увійшла до складу новоствореної Авдотьїнської сільради Григорівської волості Юзівського повіту. Відповідно до закону про землю від 2 березня 1921 року сільрада разом із створеним на початку того ж року КНС (до якого входили й представники від Мар’янівки) вилучили у кожного з 14 заможних господарств понад 45 десятин землі. З утвореного земельного фонду землею були наділені 44 безземельні та малоземельні мар’янівські наймити. Одержали вони по 2 десятини на їдця. 569 десятин землі було передано сусіднім малоземельним селам волості.
Але біднота в перші роки не могла повністю обробити одержану землю. Восени засіяли тільки 45 десятин, бо не вистачало тяглової сили, насіння. На хуторі лишилося всього 46 коней, 6 волів, 51 корова, та й то в заможних господарствах. У 12 дворах з 52 зовсім не було робочої худоби. На допомогу прийшла держава, яка виділила селянам 464 пуди насіння пшениці, ячменю, кукурудзи. В 1922 році засіяли 336 десятин, з них — 82 десятини озимими. Тільки в 1925 році посівні площі були освоєні повністю.
Населення на хуторі хоча й повільно, але все ж зростало. В 1926 році в Мар’янівці було вже 54 двори і 307 жителів. В лютому того ж року створено Мар’янівську сільську Раду, якій підпорядковувався і хутір Асмолов. Адміністративно Мар’янівка ввійшла до новоствореного Старобешівського району Сталінського округу. Було створено КНС, комітет взаємодопомоги.
Відбулися зрушення і в культурному житті села. У вересні 1922 року відновилися заняття в початковій школі. З 217 чоловік віком від 8 років грамотних у 1923 році було 189 (82 проц.). Дорослі навчалися в лікнепі. Вже у 1927 році 80 проц. дітей віком 8—14 років відвідували школу. При побудованому в наступному році на кошти самообкладання сільбудинку відкрили бібліотеку, встановили перший радіоприймач, а з 1929 року почали демонструватися кінофільми. До активної громадської роботи залучалися жінки.
Становище незаможних селян поліпшувалось. Заможні господарства обкладалися підвищеними податками. Ці господарства мали надавати біднякам реманент і робочу худобу. В 1926 році зерновими було засіяно 938 десятин. Бідняцько-середняцька більшість села на власному досвіді пересвідчувалася, що шлях до поліпшення їх становища — в колективному господарюванні. 12 господарств об’єдналися у 1926 році в ТСОЗ «Маяк». Товариство мало 180 десятин землі, яка оброблялася краще, ніж у одноосібників. Незабаром ТСОЗ придбав трактор та інші машини й інвентар.
У 1929 році в Мар’янівці створюється сільгоспартіль «Вперед». Колективізація викликала запеклий опір куркулів. Вони ширили наклепи і брехливі чутки про Радянську владу, псували машини, що належали колективам. Куркулів обмежили в політичних правах — 13 з 160 виборців позбавили виборчих прав. До сільської Ради в 1929 році від Мар’янівки обрали бідняка та 8 середняків. У липні 1931 року рішенням загальних зборів 14 господарств села було розкуркулено по першій категорії і вислано за межі республіки. їхнє майно передано колгоспові ім. Рози Люксембург, створеному внаслідок об’єднання колишнього ТСОЗу «Маяк» (з початку 1930 року він перейшов на статут сільгоспартілі) та артілі «Вперед». Суцільна колективізація в селі закінчилася 1931 року. До колгоспу вступили й жителі хутора Асмолова. Колективне господарство об’єднало 125 дворів (524 чоловіка), за ним закріпили 1947 га землі. З осені 1931 року артіль почала обслуговувати Старобешівська МТС. Вже наступного року колгосп успішно справився з виробничим планом. Хлібозаготівлі виконали на 100,4 проц. Державі здано було 2007 цнт зерна, 37 цнт соняшнику, 30 цнт льону. Озимими засіяли 511 га та до весняної сівби підготовлено 1042 гектари.
У зміцненні колгоспного ладу вирішальну роль відігравали комуністи. Спочатку в колгоспі партійно-масову роботу проводив політвідділ Старобешівської МТС. В січні 1933 року в Мар’янівці було створено партійний осередок, до якого ввійшло 5 членів та 2 кандидати у члени ВКП(б)3. Партосередкові допомагала комсомольська організація, що виникла 1934 року і налічувала 7 членів. Комсомольці І. П. Ломако, І. М. Плис та інші першими включилися в рух за оволодіння сільськогосподарською технікою, яка прийшла в село. Вже в 1940 році близько 80 проц. польових робіт виконувалися машинами, що сприяло підвищенню продуктивності праці. Як наслідок— зросли врожаї. В 1940 році, наприклад, зібрано по 23 цнт зернових з га. Поліпшувалась і продуктивність громадської худоби. Молока було надоєно по 1800 літрів від кожної фуражної корови.
Колгоспний лад приніс мар’янівцям заможне й культурне життя. В 1935 році колгоспники одержали на трудодень по 2, а механізатори — по 3 кг зерна. Крім того, на кожний трудодень було нараховано по 1 крб. За сумлінне ставлення до праці правління колгоспу преміювало 37 чоловік цінними подарунками. В 1939 році оплата трудодня вже становила 4,5 кг зерна і 1,1 крб. За період з 1935 по 1940 рік 50 родин переселилося в нові будинки.
В грудні 1939 року на основі нової Конституції СРСР відбулися вибори до сільської Ради. Обраний виконком сільради чимало зробив для упорядкування села. На вулицях висаджувалися дерева, були прокладені тротуари, прогрейдовані шляхи. В селі відкрилися фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, ощадна каса. З райцентром село мало телефонний зв’язок. З 1933/34 навчального року початкову школу реорганізовано на семирічну. Сільрада виділила 2 будинки під класи і 2 — для вчительських квартир. За рахунок державних коштів школа поповнилася наочними посібниками. Правління колгоспу надало земельну ділянку для навчально-практичних робіт і кошти на придбання спортивного інвентаря. Школярі одержували гарячі сніданки. З 1934 року в переобладнаному сільському клубі почали регулярно демонструвати звукові кінофільми. Працювали драматичний, хоровий, музичний і військово-спортивний гуртки. Любителі сцени виступали не тільки перед своїми односельчанами, а й у клубах сусідніх сіл. Перед мар’янівцями часто виступали з концертами артисти обласного центру, співаки й танцюристи районного будинку культури.
— У роки Великої Вітчизняної війни багато жителів села воювали з лютим ворогом на фронтах і були відзначені бойовими орденами і медалями. На виробництві з перших
днів війни чоловіків, що пішли на фронт, замінили жінки й підлітки. Велику групу мар’янівців було мобілізовано на будівництво оборонних споруд — протитанкових ровів, окопів, дротяних загороджень на лівому березі Дніпра. Кращі трактори, підводи, коні були передані Червоній Армії. Понад 500 тонн зерна здали трудівники артілі до фонду оборони. З наближенням ворога значна частина населення Мар’янівки евакуювалася на схід. Евакуацією керував червоноармієць І. П. Ломако, який перебував у рідному селі на лікуванні після поранення. Зерно з колгоспної комори роздали вдовам, багатодітним родинам. Підрозділи 383-ї стрілецької дивізії стійко захищали Мар’янівку від фашистських загарбників, але 20 жовтня 1941 року змушені були відійти.
Настали тяжкі часи фашистської окупації. Гітлерівці вивозили до концтабору колгоспних активістів, які не встигли евакуюватися, знущалися з старих колгоспників, жінок, дітей, грабували їх. Було зруйновано ферми, колгоспні будівлі. Загальна сума збитків, завданих окупантами колгоспові, становила 8397 тис. крб. Населення чинило опір гітлерівцям, переховувало продукти харчування, всіляко ухилялося від роботи на ворога.
8 вересня 1943 року частини 2-го гвардійського механізованого корпусу генерала К. В. Свиридова вигнали окупантів з Мар’янівки. Одразу ж відновилася діяльність сільради. На загальних зборах сільгоспартілі ім. Рози Люксембург у вересні 1943 року обрано правління (голова — Т. В. Лебедев), ревізійну комісію. Людей в колгоспі було мало — 40 жінок і старих. Восени вони змогли засіяти 130 га озимих, підготували приміщення для худоби. З молодняка, переданого місцевими жителями колгоспові, була створена ферма великої рогатої худоби та птахоферма. В ті тяжкі роки самовідданою працею особливо відзначилися Г. Т. Жолдак, Ф. І. Карасьова, П. Г. Ломако, Д. О. Соколов, М. І. Рожков та ін. У фонд Червоної Армії від мар’янівців надійшло 120 тонн зерна. З весни 1944 року більшість польових робіт виконували машини Старобешівської МТС. Від держави колгосп одержав насіння для посіву, ліс та інші будівельні матеріали, а також кредити.
Вже у листопаді 1943 року відновила роботу семирічна школа. Чимало зусиль доклали до організації її роботи вчителька К. В. Прохоренко та інші педагоги. З допомогою громадськості вони добилися того, щоб усі діти віком 8—12 років відвідували школу. За плодотворну педагогічну працю і активну участь у громадському житті села К. В. Прохоренко нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 рр.», а пізніше — значком «Відмінник народної освіти». З осені 1943 до 1955 року в Мар’янівці містився дитячий будинок, де виховувалося понад 100 сиріт. Велику повагу за самовіддану працю та любов до дітей заслужили вихователі К. В. Борикіна та І. В. Дудник.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни до колгоспу повернулися колишні фронтовики. І. П. Пухно почав працювати трактористом, згодом очолив бригаду механізаторів, І. П. Ломако був зоотехніком, І. М. Плис пішов працювати до садової, а І. Й. Удот — до рільничої бригади. Організатором мас у справі відбудови і дальшого розвитку колгоспного господарства стала первинна партійна організація, що відновила свою діяльність 1 листопада 1946 року. Відповідно до рішення парторганізації в 1947 році за виробничими бригадами було закріплено земельні площі, розроблено план їх використання на кілька років. Завдяки одержаній від держави позиці в 30 тис. крб. 1948 року село й колгосп було електрифіковано.
Вже у 1948 році колгосп ім. Рози Люксембург відновив посівні площі й досяг довоєнного рівня виробництва. Зернових зібрано по 16 цнт, а соняшнику — по 22 цнт з га. Державі здано 11 250 цнт зерна. На фермах було 215 голів великої рогатої худоби, 155 свиней, багато птиці.
22 грудня 1947 року відбулися перші післявоєнні вибори до місцевих Рад. До
Мар’янівської сільради обрали 9 депутатів. Серед них бригадир рільничої бригади М. В. Попов, колгоспники І. М. Плис, М. Ф. Сердюк, вчителька К. В. Борикіна та ін. На першій сесії сільради другого скликання 28 грудня головою обрано І. Й. Удота. Створено було постійні комісії. Завдяки зусиллям культурно-освітньої, побутової комісій поліпшилася навчально-виховна робота та матеріальна база в семирічній школі й дитячому будинку. Пожвавилася піонерська та гурткова робота. На перше вересня 1949 року в семирічці навчалося 220 школярів, працювало 7 учителів. Усі вихованці дитячого будинку мали теплий одяг, взуття. На січень 1948 року книжковий фонд бібліотеки перевищив довоєнний. 4 пересувні бібліотеки обслуговували колгоспні бригади і ферми. У червні 1949 року почав працювати сільський радіовузол. 31 травня 1949 року виконком Мар’янівської сільради затвердив план забудови та благоустрою села; 13 родинам виділили садиби та надали позичку на спорудження будинків. Виконком зобов’язав правління колгоспу ім. Рози Люксембург звести 15 будинків для переселенців з північних і західних областей України. Було відремонтовано ділянку дороги Донецьк—Старобешеве.
Активну участь беруть жителі Мар’янівки у громадсько-політичному житті країни. В березні 1950 року в селі відбувся мітинг, на якому була зачитана Стокгольмська відозва про заборону застосування атомної зброї. Все доросле населення села підписало цей документ. У лютому наступного року створено Мар’янівську сільську комісію сприяння Радянському Комітетові захисту миру. Першим головою її обрали механізатора І. П. Пухна. Члени комісії провели велику роботу по збиранню підписів під відозвою Всесвітньої Ради миру за Пакт миру між п’ятьма великими державами, роз’яснювали Закон СРСР про захист миру.
Зростала трудова активність колгоспного селянства. Мар’янівські хлібороби в 1952 році добилися значних успіхів — на площі 590 га зібрали врожай по 29,1 цнт озимої пшениці з га. Радянський уряд високо оцінив працю колгоспників. Голова артілі (з 1947 року) І. П. Ломако та бригадир тракторної бригади І. П. Пухно були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Бригадира рільничої бригади М. В. Попова та колгоспницю М. І. Лебедеву нагороджено орденом Леніна. Важливе значення для дальшого розвитку сільського господарства мали рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. Завдяки високим урожаям зернових, запровадженню зеленого конвейєра, окультуренню природних пасовищ та поліпшенню породності худоби і догляду за нею зросли надої молока до 2691 кг від кожної з 117 корів. Успіхи колгоспу в розвитку тваринництва були відзначені в 1955 році дипломом 1-го ступеня Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
1956 року до артілі влився колгосп сусіднього села Обільного. Об’єднане господарство «Зоря» мало 4218 га землі. Великої рогатої худоби тут було 722 голови, в т. ч. корів — 229. Свиней у господарстві налічувалося 855 голів. Колгосп набував м’ясо-молочного напряму. Доходи його за рік становили 285,5 тис. крб. Вже у 1958 році артіль закупила в МТС сільськогосподарську техніку на загальну суму 56,7 тис. крб. В сільському господарстві велика увага приділялась інтенсифікації виробництва. В 1961 —1962 рр. біля села Обільного на річці Берестовій споруджено водоймище в 1,5 млн. кубометрів. Зрошення 400 га землі дало змогу одержувати сталі врожаї кукурудзи по 50 цнт з га, картоплі — по 214 цнт, трав — до 400 цнт з гектара.
Протягом 1959—1965 рр. у колгоспі здійснено комплекс агротехнічних заходів для підвищення культури землеробства: застосовано сівозміни, запроваджено науково розроблену систему обробітку і удобрювання грунтів; почалося широке застосування хімічних засобів захисту рослин. В господарстві освоєно нову схему удобрювання полів. Зростання культури землеробства і впровадження зрошування полів забезпечили значне підвищення врожайності. У 1965 році озимою та яровою пшеницею, ячменем, кукурудзою та вівсом засіяли 45 проц. ріллі; середня врожайність зернових становила 21,8 цнт з га. Внаслідок цього громадська худоба була повністю забезпечена кормами, причому кількість лише великої рогатої худоби за семирічку з 1958 по 1965 рік збільшилася у 3,3 раза (з 1115 до 3696 голів). На фермах запровадили механізоване прибирання гною, доїння корів і роздачу кормів. Значна роль в зростанні комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, належить створеній 1962 року в селі групі Всесоюзного товариства раціоналізаторів і винахідників. До ради групи ввійшли слюсар М. Т. Іванченко, токар П. Т. Бородавкін, бригадир тракторної бригади № 2 В. Н. Пиріг та ін. Щороку впроваджується 10—18 рацпропозицій з ефектом у десятки тисяч карбованців.
Із зростанням виробництва збільшилися грошові прибутки артілі. Якщо в 1958 році валовий прибуток становив 605 тис. крб., то в 1965— 1188 тис. крб. Оплата одного людино-дня в 1965 році дорівнювала 4 крб. 56 коп. Наприклад, механізатори і доярки заробили по 120—150 крб. на місяць. Сім’я рядового колгоспника з городньої бригади О. П. Лобова за 1966 рік виробила 1664 трудодні і одержала 3328 крб. У 1967 році в господарстві здійснено перехід на грошову оплату праці. В середньому по колгоспу оплата людино-дня становила 5 крб. 6 коп., середньомісячна заробітна плата одного працюючого — 120 крб., а механізаторів до 170 крб. Збільшилися також відрахування на пенсії, утримання дитячих закладів, оплату відпусток і санаторно-курортного лікування. Малята колгоспників виховуються в дитячих яслах.
За досягнення високих виробничих показників у 1964 році колгоспові «Зоря» було присвоєно звання колективу комуністичної праці. У 1966 році колгосп нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Всенародним визнанням вкладу трудящих Мар’янівки у справу комуністичного будівництва було нагородження колгоспу «Зоря» на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради GPCP, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС1. Всі трудомісткі процеси в артілі — оранка, посів, збирання врожаю, переробка зерна, підготовка кормів, прибирання корівників та багато інших — повністю механізовано. В 1969 році у колгоспі працювало 26 тракторів, 6 зернових комбайнів, 23 автомашини, 126 електромоторів загальною потужністю і 202 квт. За рік тільки на виробничі потреби використано півтора млн. квт.-год. електроенергії. Обсяг виробленої продукції неухильно збільшується. Її загальна вартість в 1969 році становила 1875 тис. крб. Зернових зібрано 34 тис. цнт, більше як від тисячі корів надоєно 25 тис. цнт молока, м’яса вироблено 2,5 тис. цнт. Готуючи гідну зустріч ленінському ювілеєві, колгосп «Зоря» вже у 1969 році виконав п’ятирічне завдання продажу державі м’яса, а в квітні 1970 року — молока.
Успіхи, досягнуті трудівниками села у розвитку економіки колгоспу,— результат самовідданої праці його членів. Кожний сьомий мар’янівець, який бере участь у виробництві, має урядові нагороди. За високі врожаї сільськогосподарських культур та успіхи у тваринництві орденом Леніна нагороджено бригадира рільничої бригади М. В. Попова, колгоспника Т. Л. Климова, колгоспниць Н. І. Вугрову, М. І. Лебедеву, зоотехніка В. Ф. Романчук. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні колгоспники І. М. Вирич, Л. В. Мартинова, Г. П. Бокій. Свинарка Т. Г. Задорожна щорічно одержує від кожної свиноматки по 19—20 поросят. Комуністку Задорожну, обрану 1967 року членом Донецького обкому КП України, нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Ланки О. Я. Андрєєвої та М. Т. Лисуренко виростили в 1968 році по 740—780 цнт кормових буряків і одержали по 23—24 цнт соняшнику з кожного га. Добре працюють комбайнери Ф. А. Бураков і В. Г. Лучко, шофер М. Д. Савельченко, тракторист М. Н. Кравчук, доярка Н. І. Лобова та багато інших. Великим авторитетом і повагою серед хліборобів користується голова колгоспу І. П. Ломако — Герой Соціалістичної Праці, кавалер двох орденів Леніна, трьох орденів Трудового Червоного Прапора, а також кількох бойових медалей. Він — депутат Верховної Ради СРСР 5, 6, 7-го скликань. Його нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Ломако був членом комісії по підготовці нового Примірного Статуту колгоспу, делегатом III Всесоюзного з’їзду колгоспників. Він— член республіканської, обласної та районної рад колгоспів. За доблесну працю на ознаменування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна 67 мар’янівців нагороджено ювілейними медалями.
Вирішальний внесок в економічне зростання колгоспу, розвиток села внесла первинна партійна організація, що в 1970 році налічувала 61 члена і 2 кандидати у члени партії. Дві третини парторганізації — це механізатори, тваринники, рільники. Наслідуючи приклад комуністів, старанно працюють молоді колгоспники, в авангарді яких — комсомольці. На фермах, у полі, в механізованих ланках трудяться понад 50 членів ВЛКСМ.
За роки Радянської влади невпізнанно змінилося село. З невеликого хутора воно виросло в соціалістичне агромістечко. У 1959 році на партійних зборах було розглянуто питання про перспективу розвитку села. 1960 року почав здійснюватися генеральний план забудови і благоустрою Мар’янівки, розроблений Донецьким відділенням «Діпромісто». Насамперед збудовано типову двоповерхову школу з просторими класними кімнатами і навчальними кабінетами. Через 2 роки восьмирічну школу реорганізовано на середню. В центрі села споруджено будинок культури, будинки сільради, правління колгоспу, відділення зв’язку і телефонну станцію, універмаг «Юність», 3 магазини, кафе «Зірочка» на 48 місць, дитячий садок-ясла на 150 місць, двоповерхове приміщення шкільного інтернату, пекарню з кондитерським цехом. На околиці села збудовано світлі приміщення лікарняного містечка з стаціонарним відділенням на 50 місць. Будівельники подбали про житло для колгоспників. Виросли нові вулиці, де споруджено 275 житлових будинків, 4 двоповерхових багатоквартирних будинків для спеціалістів колгоспу та інтелігенції села. Заасфальтовано вулиці і 3 тис. кв. м тротуарів. Осторонь Мар’янівки виросли нові тваринницькі ферми, майстерні, гараж, сховища. Під’їзди до виробничих об’єктів і складів заасфальтовані, до ферм прокладено водо- і газопроводи. Майстерні обладнано верстатами, сучасною апаратурою і електроприладами. Будівельні роботи здійснює спеціальна бригада з 40 чоловік, укомплектована мулярами, штукатурами, теслярами, сантехніками.
Усі будинки Мар’янівки повністю електрифіковано й газифіковано, половина — має водопровід і каналізацію. Головний комітет Виставки досягнень народного господарства СРСР на всесоюзному огляді-конкурсі на кращу забудову і благоустрій радгоспних та колгоспних селищ у 1968 році нагородив колгосп «Зоря» дипломом 1-го ступеня.
Рік у рік зростає добробут жителів села. Тільки в магазинах Мар’янівського сільського споживчого товариства у 1969 році продано товарів на 669 тис. крб. В особистому користуванні мар’янівців 1969 року було 13 легкових автомобілів, 23 мотоцикли, понад 500 телевізорів і радіоприймачів.
У селі трудяться 60 лікарів, учителів, агрономів, зоотехніків, працівників культури та ін. представників інтелігенції. Висококваліфікованими спеціалістами зарекомендували себе агроном М. О. Бодрухін, зоотехнік М. І. Романчук, економіст-плановик В. М. Галушко та ін. Великою повагою серед односельчан користуються вчителі О. І. Харкунов, Т. Ф. Ломако, О. О. Дюк, фельдшер К. І. Морозов, головний лікар Г. М. Лобінцев, хірург І. О. Мартиненко, бібліотекар В. П. Морозова.
В середній школі в 1969/70 навчальному році набували знання 257 учнів. Тут працювало 20 учителів. Частина випускників школи продовжує навчання у вищих та середніх спеціальних учбових закладах, професійно-технічних училищах. У 1969 році в технікумах та інститутах навчалося 24 вихованці школи. Щороку в господарстві працюють курси підвищення кваліфікації механізаторів, шоферів, трактористів, рільників. Тут навчаються майже всі колгоспники. Вони вивчають передові методи праці, досягнення науки.
У сільській бібліотеці в 1969 році налічувалося понад 10 тис. прим, книжок. 650 мар’янівців — її постійні читачі. Крім того, в крамниці споживчої кооперації щорічно купують книжок на 4 тис. крб. І майже на таку ж суму — поза селом і за передплатою.
У сільському будинку культури часто виступають артисти Донецького обласного драматичного театру, філармонії, естрадні оркестри. В селі споруджено стадіон, є футбольна та волейбольна команди, працює стрілецький гурток. Велосипедисти багато разів завойовували призи на обласних змаганнях. Обліковець садової бригади А. Ф. Левикін — майстер спорту, чемпіон УРСР 1966 року з шашок республіканського товариства «Колгоспник». У побут мар’янівців входять такі нові свята та звичаї, як посвята в почесні хлібороби, урочисті проводи на пенсію. Урочисто відзначається тут день тваринника, на якому колгоспники підбивають підсумки соціалістичного змагання, кращим трудівникам вручають цінні подарунки.
Важливу роль в організації господарського, культурного і громадського життя села відіграє сільська Рада депутатів трудящих. На її бюджеті—середня школа, будинок культури, бібліотека, ветеринарна лікарня Мар’янівки. На сесіях та засіданнях виконкому Ради депутатів трудящих депутати заслуховують звіти про господарську діяльність колгоспу, роботу школи, лікарні, про хід благоустрою села та ін. 16 березня 1969 року до Мар’янівської сільської Ради обрано 45 депутатів, серед них від Мар’янівки — 10, в т. ч. доярку К. Н. Затулу, ланкову 3. 3. Лещинську, колгоспницю М. Т. Лисуренко, листоношу В. А. Трофімцеву, вчителя О. І. Харкунова. Головою сільради знову обрано М. Д. Лепехову, яка очолює її понад 10 років.
В Мар’янівці, побували делегації трудящих європейських соціалістичних країн, Демократичної Республіки В’єтнам, Корейської Народно-Демократичної Республіки, Алжіру, Об’єднаної Арабської Республіки, журналісти з Німецької Демократичної Республіки та Італії, делегація прогресивної студентської молоді Індії. Вони наочно переконуються в тому, як за роки Радянської влади зросло і розвинулося нове соціалістичне село, трудівники якого успішно здійснюють величні плани комуністичного будівництва.
В. Ф. МОЖЕНКО, О. С. ФІЛОНЕНКО