Старобешеве, Старобешівський район, Донецька область
Старобешеве (до 1896 року — Бешеве) — селище міського типу. Розташоване на правому березі ріки Кальміусу, за 1,3 км від станції Менчугове і за 35 км на південний схід від Донецька. Населення — 6937 чоловік.
Старобешеве — центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення — 68,9 тис. чоловік, у т. ч. міського — 34,1 тис., сільського — 34,8 тис. чоловік. У районі — міська, 2 селищні та 9 сільських Рад депутатів трудящих, яким підпорядковано 67 населених пунктів. 19 колгоспів, 5 радгоспів, що розташовані в районі, є багатогалузевими господарствами. Орних земель тут 89 тис. гектарів. Працюють 9 промислових підприємств. Поблизу райцентру споруджено Старобешівську ДРЕС ім. В. І. Леніна потужністю 2,3 млн. кіловат. В системі народної освіти — 45 загальноосвітніх шкіл, в яких навчаються 12 тис. учнів і працюють понад 850 вчителів. Культурно-освітню роботу проводять 59 клубів та палаців культури, 75 бібліотек.
Територія, на якій розташоване сучасне селище, була заселена ще в період бронзи. Про це свідчать речі, знайдені під час розкопок двох курганів. В одному з них було поховання вождя, в другому — два поховання у кам’яних гробницях. Поблизу селища виявлено також дві кам’яні скульптури (баби) — сліди перебування в цих місцях кочівників (IX—XIII ст. ст. н. е.).
Історія виникнення села Бешевого пов’язана з переселенням греків, що жили в Криму. За жалуваною грамотою Катерини II, виданою 1779 року, греки-переселенці одержували значні площі землі в Азовській губернії (з розрахунку по 5 десятин на чоловіка), права вільної торгівлі як у самій Російській державі, так і за її межами, вилову риби без сплати податей у державну казну, звільнялися від податків на 10 років і від військової служби на 100 років.
З Криму виїхало 18,4 тис. греків. Переселенці відразу ж натрапили на великі труднощі: не вистачало підвід, не було грошей, лютували голод і хвороби. Спочатку новосели прибули до Самарської паланки й зупинилися в Самарі (тепер м. Новомосковськ Дніпропетровської області). Проте вже навесні та влітку 1780 року більшість із них переселилася до Кальміуської паланки (згодом Кальміуський повіт) і заснували тут кілька сіл, давши їм назви кримських населених пунктів, звідки походили переселенці. Того ж року вихідці з кримського села Бешевого (татарське — беш — 5, ев — хата) заснували село під такою ж назвою. Спочатку в ньому проживало понад 200 чоловік. Хоч у Бешевому (як і в інших грецьких селах Донбасу) не було кріпацтва, оскільки селяни за царським указом були віднесені до категорії поселенців, проте життя їх було важким. їм доводилося освоювати необжиті безкраї степи. Жили селяни у наспіх побудованих з саману хатах, вкритих комишем або соломою, з глинобитною долівкою. Більше половини площі житла займала софа та піч. В кінці XVIII ст. у Бешевому було кілька приватних кустарних підприємств для виробництва гончарного посуду й возів. Вози виготовлялися з дерева, часто без цвяхів, без жодної металевої деталі. В кінці XIX ст. були відкриті 3 кузні, почалося виробництво черепиці й цегли.
Після скасування кріпацтва в Росії селянське господарство дедалі більше ставало товарним, підпорядковувалось вимогам ринку. Розвиток капіталізму приводив до розшарування селянства. 1886 року в Бешевому кількість жителів досягла 3082 чоловіка. 17 господарств були безземельні, 64 — мали по 1—3 десятини, 115 — по 5 десятин, 133 — по 10—25 десятин, 4 куркульські господарства володіли 201,5 десятинами землі. Основні засоби виробництва, робоча худоба належали заможним селянам, 62 селянських двори зовсім не мали робочої худоби, у 78 господарствах не було корів. Процес соціальної диференціації на селі дедалі поглиблювався. Напередодні революції 1905—1907 рр. у Бешевому 67 дворів не мали землі, у 99 — не було сільськогосподарського реманенту, понад 100 — лишалися без робочої худоби.
На початок першої світової війни Старобешеве — так почали називати село з 1896 року після створення недалеко від нього села Новобешевого — було досить великим селом. Кількість жителів у ньому досягла 4960 чоловік. На 800 селянських дворів припадало: 631 плуг, 460 косарок, 360 сівалок, 474 віялки, 554 кам’яних котків для обмолоту зерна. Сільськогосподарський реманент мали переважно заможні селяни.
Селянська біднота неспроможна була обробляти свою землю і часто віддавала її в оренду місцевим куркулям. В середньому орендна плата становила 12 крб. за десятину. В 1914 році 20 куркульських господарств володіли 2000 десятинами землі. У куркулів працювали зубожілі безземельні селяни з Харківської, Чернігівської, Полтавської і Тамбовської губерній. Тільки зайшлих наймитів у 1914 році в Старобешевому налічувалося 445 (322 чоловіки і 123 жінки). У куркульських наймах поневірялося багато й місцевих бідняків.
Майже не було медичного обслуговування населення. Багато людей гинуло від віспи, черевного тифу та інших хвороб. У 1889 році на 3,8 тис. жителів села було зареєстровано 61 захворювання на дизентерію, 53 — на черевний тиф, 38 — на кір, 6 — на віспу тощо. У 1908 році всю волость з населенням близько 7,7 тис. чоловік обслуговували лише 1 лікар і 1 фельдшер.
Більшість дітей шкільного віку не були охоплені навчанням. У 1870/71 навчальному році у Бешівській початковій школі вчилися 94 хлопчики. Тільки через 6 років сіла за парту перша дівчинка. 1915 року в селі на 5 тис. населення було 2 земських училища, в яких навчалося близько 400 учнів. Проте закінчили їх лише 44 чоловіка. Селянська біднота не мала коштів для освіти своїх дітей. Більшість з них наймитувала в куркульських та купецьких господарствах і або зовсім не відвідувала школу, або залишала її після першого чи другого року навчання.
1915 року в Бешівській сільській бібліотеці, відкритій земством 1906 року, з 654 книг 122 були релігійного змісту і тільки 2 — з природознавства. Бібліотека передплачувала лише одну газету й два журнали.
Про Велику Жовтневу соціалістичну революцію у Старобешевому дізналися від робітників Юзівки. Селяни радісно зустріли цю звістку. Активними борцями за перемогу й зміцнення Радянської влади на селі були учасники Катеринославського губернського з’їзду Рад селянських депутатів. В січні 1918 року в Старобешевому встановлено Радянську владу. Але у квітні того ж року до села вступили австро-німецькі війська. Окупанти грабували селян, відбирали у них хліб, фураж, худобу.
Наприкінці грудня 1918 року після краху німецької окупації на Україні в селі створено ревком на чолі з комуністом П. Н. Ніколаєвим. До його складу ввійшли Г. І. Чаков, П. Б. Федоров, В. І. Коссе та інші. Старобешівський ревком разом з волосним земельним комітетом конфісковували у куркулів землю й передавали біднякам, проводили продрозверстку. Але невдовзі радянське будівництво знову було перерване. Вже в кінці лютого 1919 року білогвардійські війська Денікіна зайняли Старобешеве. Денікінське командування видало наказ, що зобов’язував молодь вступити до «Добровольчої армії». Бідняки й середняки відмовилися виконувати наказ. Тоді до села прибув каральний загін. Карателі зігнали на центральну площу батьків призовників і жорстоко побили їх нагаями. Незважаючи на розправу, до білої армії пішли лише синки куркулів.
Багато старобешівців брали активну участь у партизанській боротьбі проти білогвардійців. Вони організували повстанський загін під командуванням К. С. Кір’язієва. Комісаром загону був член Старобешівського ревкому П. Н. Ніколаєв. Партизани розгромили й вигнали з села карателів, і, закріпившись по берегу річки Кальміусу, 3 дні утримували цей рубіж. Проти повстанців села виступив полк денікінців. який обстріляв Старобешеве з гармат та кулеметів. Під тиском переважаючих сил ворога повсталі на чолі з Г. І. Чаковим відступили на станцію Волноваха, де перебував штаб П. Ю. Дибенка.
У квітні 1919 року 1-й Радянський стрілецький полк під командуванням Г. І. Шаповалова спільно з загонами старокерменчицьких партизанів, очолених В. Ф. Тохтамишем, за активною участю старобешівців, що підняли повстання проти білогвардійців, визволили село. Багато повстанців і жителів села вступило тоді до Червоної Армії.
На початку травня 1919 року в Донбас знову вдерлися денікінці. 19 травня вони захопили Старобешеве і хазяйнували тут до 3 січня 1920 року. Це був період розгулу білого терору. Проте революційно настроєні трудящі села не скорилися: вони продовжували боротьбу.
У 1924 році жителі Старобешевого поставили пам’ятник на братській могилі загиблих у боях за Радянську владу, де поховані політрук 1-го Радянського стрілецького полку Іванченко, жителі села — партизани К. К. Дмитрієв, F. О. Юр’єв, С. X. Асланов, Б. Є. Біатов, Ф. Т. Борлов, К. С. Кір’язієв та інші.
З вигнанням денікінців у Старобешевому було відновлено Радянську владу. Ще в розпалі громадянської війни, в березні 1919 року, в селі створено підпільний партійний осередок, до складу якого входили 3 комуністи: І. П. Бесєдін (секретар), С. Ф. Савін, X. Ф. Михайлов. Після визволення села партосередок керував виборами до Ради, проводив велику виховну роботу серед населення. Рада з допомогою сільського активу конфісковувала поміщицькі та куркульські землі і розподіляла їх серед селян, очолювала боротьбу; з бандитизмом, подавала допомогу бідняцьким сім’ям, налагоджувала роботу шкіл, відала збиранням податків. Активну участь у роботі Старобешівської Ради брали Т. К. Янієв, С. Ф. Савін, Г. X. Кірадієв, М. Ю. Федоров та інші.
В жовтні 1920 року був створений Старобешівський комсомольський осередок — один з перших у Юзівському повіті. Організувати його допоміг політрук 2-ї кавалерійської дивізії Першої Кінної армії Байков. На зборах старобешівської молоді він зробив доповідь про комсомол і його завдання, дав цінні поради комсомольським ватажкам, забезпечив комсомольців потрібного літературою. Секретарем комсомольської організації було обрано В. М. Ангеліна (нині полковник у відставці).
Разом з комуністами комсомольці входили до складу загону, організованого для боротьби з бандитизмом. Поблизу села орудувала банда Москалевського («Яшка-Золотий зуб»). Загін розгромив цю банду.
Важливу роль у становленні нового життя на селі відіграв створений у травні 1920 року комітет незаможних селян на чолі з В. К. Темерке. 1923 року в селі було 26 членів КНС, через 2 роки — 186. Комітет незаможних селян став активним помічником партійної організації у проведенні землевпорядкування, культурно-освітньої роботи, ліквідації неписьменності, пізніше— колективізації сільського господарства.
Партійна організація приділяла велику увагу кооперуванню селянства. Спочатку створювалися найпростіші види кооперації (постачально-збутова, споживча, кредитна та ін.). На прикладах їх роботи селяни-бідняки й середняки вчилися колективному господарюванню. В 1923—1924 рр. у Старобешевому всіма видами кооперації було охоплено 371, а через рік вже 947 чоловік. Заготівлі хліба через кооперацію становили відповідно — 3,5 тис. пудів і 41,4 тис. пудів.
Велику роль у соціалістичному перетворенні села відіграла Старобешівська сільська Рада, до складу якої у 1924 році входило 50 депутатів (серед них 8 комуністів, 5 комсомольців, 7 членів КНС). За ініціативою сільради відкривалися хати-читальні, де відбувалися загальні збори селян, працювали гуртки лікнепу. У 1924/25 навчальному році в двох старобешівських школах навчалося 320 учнів, у наступному році — вже 477. 1925 року одну з початкових шкіл було перетворено на семирічну.
Сільрада піклувалася про благоустрій та озеленення села. До 10-ї річниці Жовтня тут було закладено парк на площі 3,5 десятини.
Радянський уряд з кожним роком збільшував фінансову допомогу селянству. У 1926—1927 господарському році бідняки й середняки Старобешівського району одержали від держави кредит через кооперацію на суму 296 тис. крб., наступного року — понад 314,3 тис. крб. На ці кошти селяни придбали сільськогосподарський реманент, робочу худобу, посівний матеріал тощо.
1927 року напередодні 10-річчя Великого Жовтня за ініціативою селян-бідня-ків М. В. Ангеліна, Г. Д. Константинова, Д. Ю. Федорова в Старобешевому було організовано товариство спільного обробітку землі, до якого ввійшло 13 родин. Під час масової колективізації було створено 3 сільськогосподарські артілі — «Перемога», «Запорожець» і «Донбас».
Весною 1931 року в районі завершено суцільну колективізацію. В Старобешевому вступило до колгоспів 90 проц. селянських господарств. Наприкінці 1933 року в селі вже було 6 колгоспів. У зміцненні їх велика заслуга сільських комуністів.
Влітку 1932 року в Старобешевому створено три парторганізації за виробничим принципом — у колгоспах «Запорожець» у складі 17, «Перемога» — 9 і «Донбас»—8 комуністів.
Важливу роль у дальшому розвиткові колгоспного ладу відіграла Старобешівська машинно-тракторна станція, заснована навесні 1930 року. Через 2 роки вона мала 50 тракторів і обслуговувала 17 колгоспів з земельною площею 27,5 тис. гектарів.
В організаційно-господарському зміцненні колгоспів і вихованні колгоспних кадрів значне місце належало політвідділу МТС, який створив першу у нашій країні жіночу тракторну бригаду. Її очолила П. М. Ангеліна. До складу бригади ввійшли передові дівчата-комсомолки В. Анастасова, Л. Федорова, В. Коссе, Н. Радченко і М. Радченко, В. Золотопуп і В. Юр’єва.
Старобешівська жіноча тракторна бригада здобула велику трудову славу. План тракторних робіт 1933 року вона виконала на 129 проц. і вийшла переможцем у соціалістичному змаганні в районі. Бригаді було присуджено перехідний Червоний прапор МТС. Ще більших успіхів добилася бригада наступного року. Кожна з дів-чат-комсомолок виробила по 789 га на трактор при нормі 497, а П. М. Ангеліна зорала своїм трактором близько 900 гектарів. В 1935 році, працюючи на полях Старобешівського колгоспу «Запорожець», бригада виробила вже по 1225 га на трактор і заощадила сотні кілограмів палива. В змаганні вона перемогла бригаду І. Острогляда з Білокуракінської МТС на Старобільщині, яка виробляла по 1200 га на трактор.
Бригада П. М. Ангеліної стала своєрідним «тракторним інститутом»: тисячі трактористок вивчали її досвід. Близько 100 дівчат Старобешівського району пройшли цю школу і стали кваліфікованими трактористками, механіками і бригадирами тракторних бригад. 1937 року в Старобешівському районі працювало вже 13, а в країні — 547 жіночих тракторних бригад.
На II Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників П. М. Ангеліна розповіла про роботу своєї бригади, яка за підсумками всесоюзного змагання посіла в 1934 році перше місце серед тракторних бригад країни.
На всесоюзній нараді передовиків сільського господарства 1938 року П. М. Ангеліна виступила із закликом: «Сто тисяч дівчат — на трактор!». Партія і комсомол підтримали її ініціативу. Минуло 2 місяці, і ЦК ВЛКСМ підбив підсумки: 200 тис. жінок та дівчат відгукнулися на заклик Ангеліної. Завдяки перемозі колгоспного ладу відкрилися широкі можливості для активної громадсько-політичної і господарської діяльності радянських жінок. Комуністична партія підняла їх до рівня господарських керівників і державних діячів.
1940 рік старобешівці ознаменували новою перемогою. На всій площі посіву колосових вони виростили і зібрали 100-пудовий урожай з кожного гектара. За врожайністю, зростанням громадського тваринництва і виконанням обов’язкових поставок державі колгоспи районного центру випередили артілі району, а «Запорожець» завоював перехідний Червоний прапор райкому партії та виконкому райради. Колгоспи «Перемога», «Запорожець» і «Політвідділ» перед війною були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Сільгоспартіль «Запорожець» зібрала 17,7 цнт зернових з га, у т. ч. озимої пшениці — 18,2 цнт, кукурудзи — 43 цнт, соняшнику 24 цнт з га. Колгосп «Політвідділ» виростив по 17,2 цнт зернових з га, у т. ч. — 18,2 цнт озимої пшениці.
Заможним і культурним стало життя старобешівців. Вони одержували тільки хліба (у зерні) по 7—8 кг на трудодень. Грошова оплата становила 2—3 крб. Село було повністю радіофіковано. Місцевий радіовузол не тільки ретранслював обласну радіостанцію, але й вів передачі про найважливіші події в селі і районі.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. В 1940 році сільська лікарня мала 50 ліжок для стаціонарного лікування. Хворих обслуговували 3 лікарі і 18 середніх медичних працівників.
На основі зростання економіки колгоспів і добробуту колгоспників сталися великі зміни в культурному житті села. Було ліквідовано неписьменність. 1934 року семирічну школу перетворено в середню. В 1937—1941 рр. 138 дітей колгоспників одержали атестати зрілості. Осередком культурного життя села став районний клуб. Під керівництвом В. П. Кузьминова в ньому працювали гуртки художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, а також духовий оркестр. Майже всі члени бригади П. М. Ангеліної брали участь у художній самодіяльності. В районному клубі регулярно демонструвалися кінофільми.
З січня 1931 року в Старобешевому почала виходити районна газета «Социалистическая победа», а з літа 1933 року — багатотиражка «За врожай» — орган політвідділу Старобешівської МТС.
Комуністи і комсомольці вели перед у боротьбі за дальше зростання колгоспного виробництва. Вони своєю працею на полях показували приклад у роботі. Сільські комсомольці брали активну участь у роботі добровільних спортивних товариств, Тсоавіахіму, Червоного Хреста, МОДРу.
З перших днів Великої Вітчизняної війни старобешівці, як і весь радянський народ, стали на захист рідної Батьківщини. Районна партійна організація та виконком райради вжили всіх заходів для перебудови життя й праці старобешівців на воєнний лад. Під їх керівництвом проведено мобілізацію до Червоної Армії. В колгоспах відбувалися мітинги, на яких колгоспники і колгоспниці заявляли про свою готовність працювати з подвоєною енергією за себе і за тих, що пішли на фронт. Колгоспи Старобешевого вчасно завершили збирання врожаю, здали державі зерно насінних, фуражних та інших фондів, а велику рогату худобу евакуювали у східні райони країни.
22 місяці (з 22 жовтня 1941 року) тривала німецько-фашистська окупація села. Підпільну боротьбу проти гітлерівських загарбників очолив редактор районної газети «Социалистическая победа» А. І. Василенко, призначений секретарем підпільного райкому партії. Пізніше його виказав зрадник. Патріот потрапив до гестапо в Макіївці, де його закатували. Активну участь у підпільній роботі брали жителі селища Ф. Ф. Тохтаров, П. Д. Юр’єв, Ф. М. Федоров, А. І. Задесенець, І. К. Лукашов, Д. П. Балабанов та інші.
За участь у підпільному антифашистському русі були розстріляні І. І. Челнамнов, Г. Ф. Пефтієв, 0. Т. Тохтамишев. В концтаборі Дахау загинули П. К. Юр’єв, А. І. Пефтієв, Ф. А. Балабанов. Трактористку з бригади П. М. Ангеліної Наталку Радченко фашисти замучили у в’язниці.
Старобешівці внесли гідний вклад у справу перемоги над ворогом. За визначні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу житель села В. П. Кузьминов.
Багато уродженців Старобешевого нагороджено бойовими орденами і медалями. Серед них Д. М. Борлов, I. X. Челпанов, І. Д. Васильєв, І. О, Булатов та інші. Понад 100 чоловік загинуло в боях за Вітчизну.
Старобешівські колгоспники евакуйовані в тил, сумлінно працювали на ланах колгоспу ім. С. М. Будьонного Теректинського району Західно-Казахстанської області Казахської РСР. Тракторна бригада П. М. Ангеліної у 1942 році на 156,4 проц. виконала план сільськогосподарських робіт, заощадивши майже 13,5 тонн палива. На закріпленій за нею ділянці бригада добилася врожайності пшениці 11,1 цнт, проса — 13,55 цнт з гектара.
9 вересня 1943 року війська 4-го гвардійського Сталінградського механізованого -корпусу визволили Старобешеве від фашистських загарбників. Відразу ж після визволення були відроджені партійні, комсомольські і радянські організації. Вони керували всім господарським і культурним будівництвом на селі, організовували збір коштів для фронту, подавали допомогу сім’ям фронтовиків і дітям-сиротам. Колгоспники самовіддано працювали, прагнучи якнайшвидше відбудувати село. Разом з тим старобешівці надавали велику допомогу Червоній Армії, яка завершувала вигнання фашистських окупантів з радянської землі. Тільки бригада П. М. Ангеліної здала з свого заробітку у фонд Червоної Армії 1200 пудів хліба і 70 тис. крб. грошима.
В 1945 році колгосп «Запорожець», який обслуговувала бригада П. М. Ангеліної, зібрав урожай зернових на площі 654 га по 21,4 цнт і здав державі близько 30 тис. пудів хліба, багато картоплі, овочів і продуктів тваринництва. За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні цьому колгоспу 1945 року було присуджено перехідні Червоні прапори Ради Народних Комісарів УРСР, обкому КП України, обласної Ради депутатів трудящих та вручено перші грошові премії. Незважаючи на засуху, колгосп 1946 року на всій площі зібрав по 21,4 цнт зернових з га, а рільнича бригада І. І. Михайлова — по 22 цнт з га на площі 288 гектарів. У 1948 році П. М. Ангеліна виступила ініціатором змагання колгоспних механізаторів за виконання всього комплексу польових робіт. Цей почин став початком нового, вищого етапу у розвитку змагання механізаторів. Тракторна бригада, якою незмінно протягом 26 років керувала П. М. Ангеліна, щорічно була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Самовіддана праця П. М. Ангеліної, славної дочки партії й комсомолу — яскравий приклад беззавітного служіння Батьківщині. Вона була делегатом XVIII, XIX, XX і XXI з’їздів КПРС; XIV, XVI, XVII, XVIII і XIX з’їздів КП України, неодноразово обиралася членом ЦК КП України, депутатом Верховної Ради СРСР 1—5 скликань. Партія й уряд високо оцінили заслуги П. М. Ангеліної. Ще в 1946 році її удостоєно високого звання лауреата Державної премії СРСР. Вона — двічі Герой Соціалістичної Праці, нагороджена трьома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора й медалями. П. М. Ангеліна — автор книги «Люди колгоспних ланів».
1950 року в результаті об’єднання замість 6 колгоспів в селі стало 2 великих колективних господарства: «3aповіти Ілліча» та ім. С. М. Кірова. Зростала технічна оснащеність колгоспів, зміцнювалася іх економічна база. Вже 1952 року в колгоспі «Заповіти Ілліча» урожай зернових становив 28,9 цнт, а рільнича бригада на чолі з Й. Є. Пефтієвим виростила по 30 цнт з га. Ланкова комсомолка К. М. Федорова одержала по 43,8 цнт зерна кукурудзи з га. В колгоспі ім. G. М. Кірова у 1968 році зібрано урожай зернових по 26,1 цнт з га. Тут порівняно з 1955 роком зросла продуктивність праці у рільництві — в 2 рази, тваринництві — в 1,5 раза, урожайність зернових підвищилася в 1,2 раза, виробництво молока — в 4,6 раза, м’яса — 7,7 раза. На фермах обох колгоспів відгодовувалося понад 4,5 тис. голів великої рогатої худоби, близько 2,4 тис. свиней, 1,9 тис. овець, 12,5 тис. штук птиці. Всі трудомісткі процеси було механізовано. Господарства обслуговували 47 тракторів, 19 комбайнів, 44 автомашини.
Самовіддана праця колгоспників дістала високу оцінку партії і уряду. Голови колгоспів ім. С. М. Кірова — П. Ф. Борлов, «Заповіти Ілліча» — Д. Л. Коссе, колгоспники Й. Є. Пефтієв, К. М. Федорова, М. І. Юр’єва, бригадир тракторної бригади А. Г. Дмитрієв удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці.
Тракторна бригада ім. П. М. Ангеліної у колгоспі «Заповіти Ілліча», де після смерті П. Ангеліної з 1959 року бригадиром працює Герой Соціалістичної Праці А. Г. Дмитрієв, помножує трудові подвиги механізаторів. На польовому стані тракторної бригади встановлено дошку показників. Першим на ній значиться прізвище прославленої героїні. Кожного вечора бригадир, підбиваючи підсумки роботи за день, вписує проти імені П. М. Ангеліної показники денної норми. Вони ніколи не бувають нижчі за 116 процентів.
У Старобешеве, на батьківщину П. М. Ангеліної, по досвід приїздять хлібороби з інших районів і областей. У жовтні 1964 року тут відбувся перший обласний зліт жінок-механізаторів. Колгоспники привітно зустріли гостей, показали їм тракторний стан бригади ім. П. М. Ангеліної, познайомили з технікою, разом побували на ланах. А ввечері в колгоспному клубі відбулася зустріч ветеранів праці, що багато років працювали разом з П. М. Ангеліною, з молодими механізаторами.
Учасниці зльоту звернулися до дівчат і жінок області із закликом освоїти професії сільських механізаторів. Серед виступаючих була послідовниця П. М. Ангеліної трактористка М. К. Хонахбєєва, яка відмінно трудиться на тракторі Т-74 в бригаді комуністичної праці ім. П. М. Ангеліної. Старобешівці виявили М. К. Хонахбєєвій високе довір’я, обравши її 1969 року депутатом Донецької обласної Ради. Вона — член бюро райкому КП України. В лютому 1969 року М. К. Хонахбєєва та інші жінки-механізатори Старобешівського району виступили в обласній газеті «Радянська Донеччина» із закликом: «Дівчата, на трактор!». Ці полум’яні слова, з якими в 30-х роках зверталася до жінок П. Ангеліна, було повторено напередодні 50-річчя Ленінського комсомолу України її послідовницями, — жінками-механізаторами 60-х років. Заклик механізаторів дістав широкий відгук у серцях тисяч радянських патріоток.
Виступаючи на XXI з’їзді комсомолу України, механізатор колгоспу «Заповіти Ілліча» А. G. Солодянкіна розповіла, що в області 2600 дівчат опановують спеціальність механізаторів. Вони змагалися за право здобути диплом імені Паші Ангеліної, запроваджений Донецьким обкомом ЛКСМУ.
Після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, який визначив конкретні заходи щодо дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва, у колгоспах «Заповіти Ілліча» та ім. С. М. Кірова багато зроблено для того, щоб правильно організувати працю колгоспників і забезпечити їм гарантовану оплату. У 1968 році загальний грошовий доход колгоспу «Заповіти Ілліча» становив 1,2 млн. крб., громадські фонди досягли 791 тис. крб. Середньорічний грошовий доход колгоспу ім. С. М. Кірова в 1968 році зріс до 975 тис. крб. За економічними показниками старобешівські колгоспи здобули одне з перших місць у республіці. Тільки в колгоспі «Заповіти Ілліча» середньомісячний заробіток кожного трудівника у 1968 році становив 130 карбованців.
Значною подією в житті села, як і всієї Радянської країни, був III Всесоюзний з’їзд колгоспників. Делегатами республіканського з’їзду колгоспників, що відбувся напередодні, були голова колгоспу ім. С. М. Кірова П. Ф. Борлов, бригадир тракторної бригади колгоспу «Заповіти Ілліча» А. Г. Дмитрієв.
На вирішальних ланках колгоспного виробництва працюють комуністи. В обох колгоспах райцентру — 103 члени КПРС. В колгоспі «Заповіти Ілліча» 17 комуністів працюють у тваринництві, 12 — у рільництві, 18 механізаторами. Вони відіграють авангардну роль у боротьбі за виконання соціалістичних зобов’язань.
Комуніст-механізатор колгоспу «Заповіти Ілліча» І. М. Челпанов у 1968 році виступив ініціатором вирощування високих урожаїв просапних культур без застосування ручної праці. Його почин підтримали всі механізатори Донецької області.
Партійні організації колгоспів не тільки вміло використовують для виховання трудящих бесіди, лекції, збори, заняття в системі партосвіти, а й працюють окремо з кожною людиною. Особливу увагу вони приділяють соціалістичному змаганню. 53 комуністи колгоспу ім. С. М. Кірова є для колгоспників зразком у праці, ведуть їх за собою у змаганні за дальше підвищення культури землеробства. Кращі з них І. М. Федоров, Д. Ф. Анастасов (трактористи), О. І. Гуров (скотар), В. Д. Пастух (свинар), І. Г. Михайлов (бригадир тракторної бригади). Серед тваринників перед веде доярка Є. Ю. Мазур. Очолювана комуністом О. І. Туровим ферма добилася надою молока 2,5 тис. кг від кожної з 200 корів.
Всього в селищі 24 первинні партійні організації, що об’єднують 479 комуністів.
Докорінно змінився зовнішній вигляд селища. З 1958 року воно віднесено до категорії селищ міського типу. За 1958—1968 рр. на кошти держави та місцевих колгоспів тут зведено 532 будинки колгоспників. Тільки за останні роки споруджено 9 багатоповерхових житлових будинків, приміщення райради, восьмирічної школи, нової середньої школи, ресторан. Коштом місцевих колгоспів у центрі селища побудували районний палац культури. За впорядкованістю й чистотою Старобешеве — одне з найкращих серед районних центрів області. В цьому заслуга селищної Ради депутатів трудящих. Депутати селищної Ради в постійних комісіях здійснюють щоденне керівництво всім господарським і культурним будівництвом. За ініціативою і при безпосередній участі депутатів багато вулиць селища заасфальтовано, прокладено тротуари, проведено електричне освітлення. Тут багато зелені. У селищі є 2 парки загальною площею 10 га. На лівому березі річки Кальміусу став до ладу великий і добре обладнаний стадіон на 5 тис. місць.
Незмірно зріс матеріальний добробут населення. Тепер у Старобешевому майже немає житла, де б не було холодильника, телевізора, радіоприймача, пральної машини. Вслід за електрикою у побут населення входить газ. У селищі понад 700 газових установок.
До революції у Старобешевому було 5 приватних крамниць. Нині населення обслуговують 30 торговельних підприємств, товарооборот яких становить понад 20 млн. крб. на рік.
Добре дбають у селищі про здоров’я населення. Якщо до революції місцеву лікарню на 7 ліжок, побудовану земством у 1912 році, обслуговували 1 лікар і 4 фельдшери, то в 1969 році в Старобешевому працювала лікарня на 250 ліжок, у т. ч. пологове на 20 ліжок, санітарно-епідеміологічне та ряд інших відділень. Хворих обслуговують 36 лікарів і 152 медпрацівники з середньою спеціальною освітою.
Великі зміни сталися і в культурному житті населення. До революції у Старобешевому лише троє жителів мали середню освіту, 70 проц. населення було неписьменним. За роки Радянської влади загальноосвітню середню школу закінчили понад 1700 чоловік. Багато випускників місцевої середньої школи стали висококваліфікованими спеціалістами народного господарства й культури. З них 217 працюють учителями, 93 — інженерами, 88 — лікарями, 57 — агрономами тощо. У селищній середній школі навчаються 840 учнів, у восьмирічній, побудованій на кошти колгоспів,— 400, у вечірній середній школі — 150 чоловік. З 1967 року почала працювати музична школа на 150 учнів. Великим авторитетом користуються заслужена вчителька школи УРСР Р. Д. Кононова, вчителька К. К. Семенцова та багато інших.
До послуг населення — палац культури, стаціонарна кіноустановка, районна бібліотека з книжковим фондом 20 тис. примірників, дитяча бібліотека — 5 тис. книжок, бібліотеки районного об’єднання «Сільгосптехніки», середньої і восьмирічної шкіл і колгоспів. На кожну сім’ю в Старобешевому припадає по 3 примірники газет та журналів.
В приміщенні правління колгоспу «Заповіти Ілліча» обладнано музей, в гуртожитку трактористів — кімнату двічі Героя Соціалістичної Праці П. М. Ангеліної, де все зберігається так, як було за її життя: робочий стіл, охайно застелене ліжко, особисті речі. Щорічно тут в урочистій обстановці одержують свідоцтва про закінчення навчання випускники Роздольненського сільського професійно-технічного училища. Музей став справжнім опорним пунктом партійної та комсомольської організацій у вихованні трудящих, особливо молодої зміни, в дусі комунізму.
Урочисто відсвяткувавши 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, старобешівці ще ширше розгортають соціалістичне змагання за дальше піднесення культури сільського господарства, за примноження багатства Вітчизни.
Ф. Д. ПІДЖАРИШ, М. П. ЮР’ЄВ