Тельманове, Тельманівський район, Донецька область
Тельманове (до 1935 року Остгейм) — село, центр сільської Ради депутатів трудящих. Розташоване на півдні Донецької області за 35 км від залізничної станції Карань і за 76 км від обласного центру. Сільраді підпорядковані села Біла Криниця, Дерсове, Зернове, Свободне, Чумаки і Ясинівка. Населення — 2729 чоловік. Тельманове — центр району, площа якого — 1341 кв. км. Населення — 41,3 тис. чоловік, у т. ч. міського — 6,5 тис., сільського — 34,8 тис. У складі району — 2 селищні та 12 сільських Рад, яким підпорядковано 64 населені пункти. Тельманівському району належить одне з провідних місць у Донецькій області по виробництву сільськогосподарської продукції. Орної землі у районі — 99,2 тис. га. В 3 радгоспах і 18 колгоспах вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь, просо, овес, соняшник, овочі та кормові культури. Тут працюють 8 промислових підприємств, найбільшим з яких є Каранські кар’єроуправління та автопарк з загальною чисельністю робітників 1345 чоловік. Валова продукція промислових підприємств у 1968 році становила 10 млн. 970 тис. крб. У районі 8 лікарень, 31 фельдшерсько-акушерський пункт, 2 оздоровчі пункти, 8 аптек. Працюють 44 загальноосвітні школи, у т. ч. 10 середніх, 17 восьмирічних, 14 початкових і 3 школи робітничої та сільської молоді. З культурно-освітніх закладів є будинок культури, будинок піонерів, 30 сільських клубів і палаців, 47 бібліотек з книжковим фондом 277 тис. примірників.
Для освоєння багатих земель узбережжя Чорного й Азовського морів, приєднаних до Росії внаслідок воєн з Туреччиною (1768—1774 і 1787—1797 рр.), царський уряд запросив іноземних колоністів. У 1822—1824 роках 46 тис. десятин землі на території Війська Донського одержали німці-менноніти, прусські й баденські Вихідці, заснувавши тут 27 колоній. 1835—1852 рр. на ці землі переселилося ще 145 німецьких родин, які утворили 5 сіл. Незабаром з’явилося 17 нових поселень, і серед них — колонія Остгейм. Спочатку в ній було 38 дворів, розташованих у степу, за 12 км від лівого берега річки Кальміусу в балці Харцизькій. Царизм прагнув перетворити колоністів на опору в здійсненні своєї внутрішньої політики. Водночас поселенці розглядалися як певна економічна сила для освоєння південних степових районів Росії і проникнення в ці райони торгового капіталу. А серед прибулих емігрантів-меннонітів було чимало заможних сімей.
Переселенці, крім землі, дістали особливі привілеї і пільги: 10 років не сплачували податків, їм було дозволено «заводити фабрики», «вступати в торгівлю», варити пиво тощо. Крім того, всі вони назавжди звільнялися від військової служби, користувалися правом (Вільного віросповідання, самоврядування і власної юрисдикції. Остгейм як адміністративно-територіальна одиниця до 1887 року входив до Міуського округу Області Війська Донського. Потім село підпорядкували Таганрозькому округу, в його складі воно перебувало аж до 1920 року. Сільський приказ — адміністративна й виконавча влада — складався з старости (шульца) і двох засідателів (байзіцерів), які обиралися на сході всіх жителів строком на 2 роки. Громадські справи в колонії вирішувались також на сході, в якому брали участь усі власники дворів. Основним заняттям поселенців було землеробство й тваринництво, а разом з ними тютюнництво, садівництво й шовківництво. Як і інші іноземні колоністи, вони одержали в особисте спадкове користування по 65 десятин землі на двір. Найзаможніші з них поступово захоплювали ще й вільні і т. зв. запасні землі, перетворюючись на великих землевласників, в господарствах яких широко застосовувалась наймана праця. Сюди йшли найматися бідняки з сусідніх російських та українських сіл: Старих Садків, Конькового, Греко-Олександрівки та ін., а також з північних губерній України і центральних губерній Росії. Дехто з заробітчан осідав у селі. Поряд з добротними будинками багатих з’являлись хатини бідняків. Уже за переписом 1897 року в Остгеймі налічувалось 43 двори і 358 чоловік населення, з яких 273 були німці, а 85 — росіяни і українці-батраки, що прийшли в колонію з інших сіл і областей (не рахуючи сезонних). Всі жителі села мали понад 8 тис. десятин землі, яка дуже нерівномірно розподілялась між окремими дворами. Так, Клинк мав 475 десятин, Кравтер близько 700, а Принц — 3 тис. В цих господарствах працювало 50 і більше наймитів.
Багаті господарі будували промислові підприємства, млини, маслоробні, відкривали торговельні підприємства. Зростанню товарного господарства, швидкому розвиткові капіталістичних відносин в колонії Остгейм сприяло її вигідне географічне положення: село розташоване між Маріуполем і Таганрогом, поблизу Юзівки, де багаті колоністи продавали худобу, свиней, зерно. З 1906 року в Остгеймі був поштовий відділок Олександрівської волості Таганрозького округу.
Поглибленню класової нерівності серед колоністів великою мірою сприяла сама система меннонітського землеволодіння, що базувалось на принципі неподільності господарства. Право на спадщину мав тільки один член сім’ї, найстарший або найменший син. Решта синів залишалась без землі й мусила орендувати її в заможних братів, чи шукати заробітку в іншому місці. Органи місцевого самоврядування всіляко підтримували реакційні ідеї національної винятковості і релігійних традицій, щоб відвернути трудящих від революційної боротьби. Ці ідеї пропагувала й німецька менноністська преса, зокрема, газети «Вестник», «Голос мира» та ін. Підтримував їх і російський царизм. Все це гальмувало розвиток класової свідомості трудящих німців-меннонітів, заважало їм зблизитися з українськими і російськими батраками.
Напередодні першої імперіалістичної війни в селі налічувалося 52 господарства, з них 7 поміщицьких та куркульських, 25 — середняцьких, 20 — бідняцьких. Найбагатшими були брати Принци. Вони мали 5 тис. десятин землі й чимало великої рогатої худоби — близько 200 пар волів; понад 150 коней, по 3—5 тис. овець, їм належало 3 пункти для приймання зерна (в Маріуполі, Волновасі й Карані), паровий млин, цегельно-черепичний завод та ін. В селі постійно проживало близько 100 батраків з сім’ями і сезонні наймити. В окремі роки сюди приходило на сезонні роботи по кількасот чоловік. Так, з Конотопського повіту Чернігівської губернії прибули й почали батракувати М. М. і С. М. Чернявські, Ф. К. Русакова. До 1917 року працювали на куркулів вихідці з Полтавщини М. Г. Вербець, Терещенки, І. П. Ісаєв, М. М. Чмуленко та багато ін. Безпросвітні злидні, голод, хвороби — такою була доля багатьох трудящих села. Медичної допомоги вони не одержували. Більшість мешканців, зокрема росіяни й українці, не знали грамоти, хоча в селі працювала школа. Мало кому з дітей бідняків пощастило закінчити її.
Лютнева буржуазно-демократична революція мало що змінила в житті села. Влада, як і раніше, належала багатим колоністам. Органи місцевого самоврядування всіляко підтримували політику Тимчасового уряду і Центральної ради. Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції в Остгеймі проживало близько 450 чоловік, з яких понад половину становили бідняки й батраки. Більшість трудящого люду села вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді і проголошення Радянської влади. Але багатії вороже зустріли ленінський Декрет про землю. В селі точилася гостра класова боротьба. Щоб зберегти за собою якнайбільше землі, куркулі фіктивно ділили її між членами сім’ї, підвищували подвірні норми наділу. А після конфіскації надлишків землі та інвентаря навесні 1918 року вони підкупили козаків з станиці Хомутовської для розправи над біднотою й батраками.
Війська австро-німецьких імперіалістів, що окупували Остгейму квітні 1918 року» куркулі зустріли хлібом-сіллю і всіляко допомагали їм. Після того, як в кінці листопада 1918 року австро-німецькі інтервенти змушені були піти з села, сюди вдиралися білокозачі банди каледінців та денікінців. Контрреволюційні сили всіляко підтримували багаті німці-менноніти. Бідняки під керівництвом більшовиків піднялися на боротьбу за Радянську владу. На початку 1919 року група жителів села у складі 25 чоловік приєдналася до партизанського загону М. Т. Давидова, який діяв у Маріупольському повіті. Частина цієї групи — К. Ф. Чорномазов, І. П. Ісаєв та ін. згодом влились до 1-го Донського радянського повстанського полку, що ним командував Бондаренко. Загін тричі наступав на Остгейм, де засіли шкуровці. Остаточно село стало вільним у січні 1920 року. Його визволили частини 4-го Донського полку. Створений у Старій Карані волосний революційний комітет вживав заходів для зміцнення Радянської влади і в Остгеймі. У березні 1920 року мешканці Остгейма і навколишніх сіл обрали Старокаранський волосний виконавчий комітет Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Коли почався наступ Врангеля і активізувалися контрреволюційні куркульські банди, волвиконком було розпущено. Замість нього знову організували військово-революційний комітет, який чимало зробив для мобілізації населення на боротьбу проти врангелівців та бандитських зграй.
Навесні 1921 року комуністи Старокаранського партосередку допомогли організувати в Остгеймі КНС, першим головою якого став Т. Г. Носиков, колишній слюсар заводу «Провідане». Всього до КНС входило 18 бідняків, незабаром кількість його членів зросла до 96 чоловік. У 1923 році в селі оформився самостійний партосередок з 4 чоловік. Першим секретарем його був Г. С. Регенбаум. В квітні того ж року обирається сільська Рада. Їй підпорядкували 10 невеликих населених пунктів, найбільшим з них був Остгейм — тут проживало 354 чоловіка. Першим головою Остгеймської сільради працював комуніст В. К. Юриков. Рада, партійний осередок разом з комнезамом організували трудящих на боротьбу з куркульством, розрухою й голодом, на відбудову сільського господарства, яка здійснювалася в умовах нової економічної політики партії на селі. 1926 року в Остгеймі налічувалось 92 господарства, з них 25 були бідняцькими, 52 — середняцькими, 15 куркульськими. Окремі німецькі господарства мали по 90 десятин землі (по 15 десятин на їдця). Куркулі будь-що прагнули впливати на середняків, а також на частину німецької бідноти. Дехто з них пролазив до органів влади, обіймав керівні посади, зокрема, в кооперації. Вороги агітували за виїзд до Канади, скликали таємні збори т. зв. емігрантів, розпалювали національну ворожнечу. Спільно з куркулями виступало й духовенство Остгеймської меннонітської общини. Завдяки роз’яснювальній роботі партосередку і КНС чимало трудящих німців зрозуміло, що еміграція — це злидні й поневіряння. Багато з тих, хто виїхав, повернулись згодом на батьківщину.
Після XV з’їзду ВКП(б) партійний осередок (1928 року він налічував у своїх рядах 11 комуністів) вів серед селян велику роботу, щоб залучити їх до колективних форм господарювання. З ініціативи комуністів і комсомольців (комсомольський осередок у селі оформився 1924 року, а через 3 роки об’єднував 23 чоловіка) в 1928 році в Остгеймі організували комуну. Її очолив В. Ф. Терещенко. Серед перших членів комуни були П. В. Курінний, А. П. Шульга, брати Керасирови та ін.— всього 12 сімей, переважно бідняків, батраків і демобілізованих червоноармійців. Вже 1930 року в комуні разом з мешканцями сусідніх сіл налічувалось 1300 чоловік. Вона мала 15 142 га землі, близько 250 робочих коней і кілька десятків волів. Від держави Остгеймська комуна одержала 6 тракторів.
Під час колективізації землю, майно і інвентар куркулів було конфісковано і передано комуні, а 2 вітряки і паровий млин одержали в оренду Остгеймське сільськогосподарське товариство й комітет взаємодопомоги. Завдяки великій організаторській і масово-політичній роботі комуністів навесні 1933 року на базі комуни створюються З колгоспи. Згодом вони об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль (нині колгосп ім. XXII з’їзду КПРС). Держава допомогла господарству кредитами, технікою, а також кадрами механізаторів і організаторів колгоспного виробництва. На роботу до села прибув двадцятий’ятитисячник — робітник Маріупольського заводу ім. Ілліча Д. Р. Бесєдін, який віддав багато сил і енергії для зміцнення очолюваного ним колгоспу. В 1932 році була створена Остгеймська МТС. Спочатку вона мала лише 25 тракторів, а до 1935 року їх стало 79.
Зростала культура села. Важливу роль у цьому відіграла Остгеймська початкова трудова та школа лікнепу, організована 1924 року. В 1924/25 навчальному році лікнеп відвідувало 28 чоловік, а в наступному — 57. У початковій трудовій школі було 5 груп, 106 учнів, працювало 4 учителі. Викладання велося російською і німецькою мовами. Крім того, в селі відкрилась початкова школа з українською мовою викладання. З 1930 року в Остгеймі працювала німецька семирічка. Через рік її перевели в сусіднє село Корнталь (нині Зернове), а українська початкова школа була реорганізована в семирічну з українською і німецькою мовами викладання. З 1 січня 1935 року в Остгеймі почала виходити районна газета «Більшовик» тиражем 3 тис. примірників українською і німецькою мовами. Поліпшилось і медичне обслуговування населення. До 1933 року в Остгеймі був медпункт, де працювали фельдшер і медична сестра. Тоді ж відкрито лікарню на 15 ліжок, медперсонал якої складався з лікаря, 3 медсестер і фельдшера. Медпункт перетворили на амбулаторію.
Наприкінці 1934 року утворено Остгеймський район. Село Остгейм стає районним центром, в 1935 році його перейменували на Тельманове на честь вождя німецького народу і видатного діяча міжнародного комуністичного й робітничого руху Ернста Тельмана. Районний комітет партії організував серед трудящих села — колгоспників, робітників MTG, молокозаводу й цегельного заводу — соціалістично змагання за дострокове виконання народногосподарських планів. Тельманівський колгосп значно зміцнів, підвищилась культура землеробства, збільшились посівні площі, широко впроваджувалася механізація. МТС перед війною мала 135 тракторів, 65 культиваторів, понад 60 сівалок та багато іншого сільськогосподарського інвентаря. МТС обслуговувала 28 колгоспів з площею землі 43 159 гектарів. При ній готувались кадри механізаторів колгоспного виробництва: трактористи, комбайнери,, шофери та ін. спеціалісти. Передові трактористи Остгеймської МТС Ланець, І. Л. Райковський у 1940 році добилися виробітку до 740 га на трактор. У 1936—1938 рр. в районі створили 32 комсомольсько-молодіжні стахановські ланки. Ланкові колгоспу Г. Левченко і Н. Дежинова завоювали першість у соціалістичному змаганні з Старокаранськими комсомольцями. Наступного року урожай зерна з гектара становив 19,4, а в 1940 році — 23 цнт. Збільшилась і оплата праці колгоспників. Хлібороби одержали по 5,2 кг зерна на трудодень. Велика увага приділялась розвиткові тваринництва. 1938 року в артілі налічувалось всього 85 голів великої рогатої худоби, а в 1940 році поголів’я худоби збільшилось: корів на 40 проц., свиней на 57, овець на 33 проц. Напередодні Великої Вітчизняної війни в колгоспі було 3 тваринницькі ферми і 2 птахоферми. Зросла продуктивність тваринництва. Так, за 10 місяців 1940 року господарство одержало понад 2200 літрів молока на фуражну корову, а передові доярки-стахановки — Ф. І. Сухорукова, М. Е. Романенко надоювали по 2500—3000 літрів від кожної корови. Зачинателями стахановського руху в Тельмановому були серед тваринників член партії О. Шевченко, серед механізаторів — К. Я. Ейхвальд. 1940 року в колгоспі ім. Сталіна спорудили став з водним дзеркалом близько 6 га, який використовувався для поливу і зрошення городів, а до весни 1941 року ще один став в балці Мокрій Каранці площею 10 га. Збільшилась площа зрошуваних земель.
Районна та сільська Ради депутатів трудящих приділяли велику увагу культурно-побутовому будівництву і благоустрою села. З’явились нові будинки, магазини, установи та інші соціально-культурні об’єкти. На засіданні бюро райкому партії від 31 грудня 1940 року, наприклад, розглядалося питання про зведення в Тельмановому Будинку Рад, тут мали працювати всі районні організації, частина яких містилась в Старій Карані. Почалося будівництво шосейного шляху Тельманове—Стара Карань і залізобетонного мосту через річку Кальміус, що мало велике господарське значення. Завершити ці об’єкти планувалось на 1 липня 1941 року. Почали будувати нову школу. 1939 року семирічну школу перетворили на середню. Працював клуб і при ньому бібліотека з книжковим фондом 10 тис. прим. У Тельманівській партійній школі з німецькою мовою викладання підвищували свій політичний рівень радянські і партійні працівники району.
З початком Великої Вітчизняної війни робочі місця чоловіків, що пішли на фронт,, заступили жінки, підлітки й старики. Всі дорослі і молодь рили окопи, протитанкові рови на оборонних рубежах і підступах до села. Коли наблизився фронт, в глибокий тил країни евакуювали установи, техніку МТС, колгоспну худобу. Виїхало й багато жителів села.
13 жовтня 1941 року Тельманове захопили німецько-фашистські війська. Відразу почались розправи над комуністами та радянськими активістами. Разом з поліцаями есесівці шукали молодь, щоб вивезти її до Німеччини. Тих, хто ухилявся, били й розстрілювали на місці. Так загинули М. Горобець і С. Стьопочкін. Близько 20 російських і українських сімей з дітьми фашисти вигнали з села, а в їхні будинки поселили сім’ї німецьких офіцерів і поліцаїв. Та, незважаючи на терор, населення саботувало розпорядження гітлерівців, ховало хліб, худобу, ризикуючи життям, рятувало поранених і військовополонених. У цій благородній справі тельманівцям допомагала мешканка Маріуполя М. А. Солдатова. Десятки тельманівців, що показали на фронтах зразки відваги й героїзму, були нагороджені орденами та медалями. Серед них учасник оборони Ленінграда Т. Ю. Манухін, удостоєний орденів Леніна, Слави 2-го ступеня, Червоної Зірки; С. І. Добарін, К. С. Кобець, С. В. Гальченко, С. П. Чала та багато інших.
З величезною радістю зустріли жителі села 9 вересня 1943 року своїх визволителів — частини 367-ї стрілецької ордена Червоного Прапора і ордена Суворова 2-го ступеня дивізії під командуванням генерал-майора О. X. Юхимчука. Серед воїнів був і житель села І. К. Раєвський. У боях за село загинуло близько 70 радянських солдатів і офіцерів. У пам’ять про них в Тельмановому встановлена скульптура бійця, а біля будинку культури зведено монумент «Батьківщина-мати».
У вересні—жовтні 1943 року відновили свою роботу сільська Рада, партійні організації, які очолили боротьбу трудящих за відбудову і дальший розвиток економіки й культури села. За роки окупації німецькі загарбники вщент зруйнували його. Вирубали чудові алеї, парки і сквери, в школі спалили парти і влаштували там бойню. Відступаючи, гітлерівці висадили в повітря молокозавод, спалили паровий млин та ін. споруди. Величезних збитків заподіяли фашисти господарству колгоспу. Майже всі тваринницькі ферми було зруйновано, а худобу знищено чи вивезено до Німеччини. Не вистачало тракторів, автомашин та іншої техніки. В господарстві залишилось всього 10 коней і 14 волів. Посівний матеріал зі станції Карань доводилось носити на плечах, а землю — орати коровами. В 1944 році колгосп мав 3 тис. га землі; 4 рільничі, городню й садівничу бригади. Працівники МТС швидко відремонтували 27 тракторів, що дало змогу колгоспникам вчасно закінчити восени сівбу і зорати поле на зяб. Багато сил й енергії для відродження МТС і зміцнення її матеріально-технічної бази доклав директор комуніст П. Ф. Тодуров. У 1946 році машинний парк МТС уже налічував 80 тракторів, 28 комбайнів, 40 культиваторів, 20 сівалок та іншу техніку.
За 5 повоєнних років було повністю відновлено економіку колгоспу і МТС. В селі збудували нову школу, клуб, лікарню, їдальню, магазини, будинки. Почав діяти молокозавод та ін. 1948 року Тельманівська артіль мала вже 350 голів великої рогатої худоби, 400 овець, 200 свиней і 60 коней. Рік у рік збільшувалась площа посіву зернових, овочевих культур, садів і виноградників. Урожайність зернових досягла в 1948 році 20,9 цнт з га. Грошові прибутки колгоспу становили 482,7 тис. крб. Артіль придбала 3 автомашини, було побудовано невелику електростанцію, що дало можливість механізувати деякі процеси виробництва, полегшити працю колгоспників. У мобілізації трудящих на відбудову зруйнованого господарства значну роль відіграла газета «Більшовик» — орган Тельманівського РК КП(б) України і районної Ради депутатів трудящих. У 1952—1953 рр. до сільгоспартілі ім. Сталіна були приєднані сусідні колгоспи. В укрупненому господарстві налічувалось 1124 голови великої рогатої худоби, 767 свиней, 1055 овець, 3718 голів птиці і 150 бджолиних сімей. Щоб посилити партійне керівництво, рішенням бюро Тельманівського райкому КП(б) України в 1960 році в колгоспі було створено партком. Секретарем його обрали досвідченого комуніста, вмілого організатора П. Ф. Тодурова. Незабаром артіль стала зразковим господарством: тут узагальнювали, пропагували й застосовували досвід передовиків і здобутки сільськогосподарської науки. 1961 року колгоспники зібрали пересічно по 29,7 цнт з площі всіх зернових, а бригада Ф. М. Чернявського виростила по 37,7 цнт зерна на площі 408 га. В 1960 і 1961 рр. колгосп був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. За успішний розвиток тваринництва комітет ради Виставки вручив почесний диплом передовому господарству; бригадира рільничої бригади Ф. М. Чернявського нагороджено малою золотою медаллю, голову колгоспу В. Ф. Терещенка — великою срібною.
Важливе значення для подальшого розвитку Тельманового мали постанови березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду партії, які відкрили перед трудівниками села нові можливості щодо піднесення сільськогосподарського виробництва і культури землеробства. Боротьбу за втілення цих постанов у життя очолила партійна організація колгоспу, що об’єднувала в своїх рядах 87 комуністів. Більшість з них — 68 чоловік — працювали безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Учасник Вітчизняної війни, член КПРС, почесний хлібороб району Г. Ф. Гнездилов уже понад 20 років працює комбайнером. Він щороку збирає по 270—300 га зернових і досягає найвищого в колгоспі намолоту зерна з гектара. Його праця відзначена в 1966 році урядовою нагородою — орденом «Знак Пошани». Комуніст І. П. Кантор у 1967 році виорав 1582 га замість передбачених планом 950 га. Члени КПРС шофер В. І. Небера, електрослюсар А. Я. Шевченко — ударники комуністичної праці. Під керівництвом партійної організації в колгоспі виросло чимало чудових майстрів сільськогосподарського виробництва. Серед них ветеран праці В. Ф. Терещенко, який, незважаючи на свої 70 років, успішно трудиться на свинофермі, свинарки Є. І. Мохналь, К. В. Пищевят, пташниці К. Д. Гашилик і К. Д. Клиса, механізатори колгоспу М. І. Клиса, І. О. Бороденко. Орденом Леніна нагороджені колишній директор МТС почесний громадянин Тельманівського району П. Ф. Тодуров і колишній голова колгоспу Д. Р. Бесєдін. Напередодні святкування 50-річчя Великого Жовтня М. Д. Спас присвоєно звання почесної доярки Тельманівського району. До бойових нагород доярки С. П. Чалої — медалей «За оборону Сталінграда» і «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» додалась нова — «За трудову доблесть». 12 років підряд односельчани виявляли їй високе довір’я, обираючи депутатом сільської Ради.
Завдяки героїчній праці колгоспників Тельманівська артіль ім. XXII з’їзду КПРС (названа так у 1962 році) стала великим механізованим, багатогалузевим господарством. За нею закріплено 6589 га землі, в т. ч. 6031 сільгоспугідь, з яких 5136 га орної. На кінець 1968 року в колгоспі було 2537 голів великої рогатої худоби, 3211 голів свиней, 6800 штук птиці. В 1965—1968 рр. господарство придбало в держави багато нових машин, що дало можливість підвищити рівень механізації виробничих процесів, у 1968 році в рослинництві він становив 96 проц., а в тваринництві — 70 проц. На полях колгоспу працювало 37 тракторів, 23 автомашини, понад 20 комбайнів тощо. Внаслідок механізації трудомістких процесів виробництва зросла продуктивність праці, підвищилась урожайність полів. Так, у 1968 році зібрали зернових по 24,7 цнт з га. Наступного року одержано 7520 тонн зерна, в т. ч. кукурудзи 3856 тонн, соняшнику 1646 тонн. 1967 року на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 372 цнт молока, 74,7 — м’яса. В дні всенародної підготовки до ленінського ювілею колгоспники артілі ім. XXII з’їзду розгорнули змагання за право одержати ювілейні медалі і грамоти. Кращих показників у виконанні планів і зобов’язань на ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна добилася механізована ланка кукурудзоводів Б. С. Ропацького, яка зібрала з площі 146 га по 41,2 цнт кукурудзи при плані 40 цнт. Ланка В. Ф. Павлова виростила по 28,7 цнт соняшнику на 112 га. В тваринництві кращих показників досягла свинарка Є. І. Котула та ін. Усі вони змагалися за те, щоб кожний передювілейний день став днем ударної праці.
Набагато збільшились прибутки колгоспу. Якщо в 1965 році вони становили 1 млн. крб., то в 1967 році — близько 1,5 млн. крб. У 1968 році на культурні потреби колгоспу витрачено 64 876 крб., відраховано до пенсійного фонду 55 964 крб. і до неподільного — 154 510 крб. Неподільні фонди господарства на січень 1969 року становили 2067,8 тис. крб. Тільки з 1965 по 1969 рік в артілі споруджено 3 корівники, свиноферму, телятник на 200 голів, зерносховище, склад запчастин для механічної майстерні. Прокладено пішохідні доріжки на всі ферми. За цей же час відкрито спеціалізований магазин, зведено 2 будинки для механізаторів і 2 — для тваринників. В бригаді № 3 (с. Зернове) збудовано клуб із залом для глядачів на 200 місць, дитячі ясла.
75 тельманівців працюють на молокозаводі. Підприємство виробляє масло, вершки, сир. План 1968 року продуктивності праці виконано на 100,9 проц. Колектив заводу бере участь у змаганні за комуністичну працю. 18 робітникам, в т. ч. апаратниці В. М. Косарич, машиністу холодильних установок М. І. Вуйцику, начальникові паросилового господарства В. В.Чернотовичу присвоєно звання ударника комуністичної праці. Прагнучи гідно зустріти знаменну дату — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колектив молокозаводу взяв у 1969 році підвищені соціалістичні зобов’язання. За 9 місяців цього року було видано надпланової продукції на 132 тис. крб., продуктивність праці підвищилась на 5,9 проц., заощаджено 17 тонн палива, 47 тис. квт.-год. електроенергії.
11 партійних організацій — понад 200 членів партії — і 12 комсомольських, які об’єднують 279 юнаків та дівчат — це та сила, що організує й мобілізує трудящих села на боротьбу за піднесення економіки і культури. Велику роботу щодо зміцнення економіки села і поліпшення його благоустрою ведуть сільська і районна Ради депутатів трудящих. У складі сільської Ради 45 депутатів, серед них 19 комуністів, 8 комсомольців, 18 безпартійних та 20 колгоспників, 6 робітників і 19 службовців. В комісіях Ради працюють 18 жінок, 10 передовиків виробництва. Завдяки невтомній діяльності депутатів сільської Ради П. Ф. Тодурова, В. Ф. Терещенка, М. М. Батога, П. Є. Шестак, М. Д. Спас минулих скликань і теперішнього — І. Ф. Остапчука та ін.— за період з 1946 по 1969 рр. в селі побудовано господарських, культурно-побутових, лікувальних і житлових будинків загальною площею 18,5 тис. кв. метрів. Для створення адміністративного центру в селі Тельмановому Радянський уряд асигнував відповідні кошти. Тільки на розширення житлового фонду в 1967 році було витрачено 172 тис. крб. Уже зведено 6 багатоквартирних будинків. В 1968 році завершено спорудження 4-поверхового адміністративного будинку й дитячого комбінату на 140 місць. На 1 січня 1968 року житловий фонд села становив 22,5 тис. кв. метрів.
Колгоспники, робітники й службовці села живуть у впорядкованих, просторих будинках. Донедавна мало хто мав телевізор. Тепер над дахами 250 будинків височать антени. В кожному домі є радіоприймач, 14 жителів села мають легкові автомашини і близько 40 — мотоцикли. Понад 10 років працює комбайнером М. В. Михайлишин, його дружина Наталія Пилипівна — ланкова рільничої бригади. У них троє дітей, які вчаться у школі. 1967 року заробіток сім’ї становив 2455 крб. Це без прибутку від присадибної ділянки. Кімнати їх будинку обставлені сучасними меблями, є телевізор, холодильник, пральна машина, а в 1966 році Михайлишини купили автомашину. До 1980 року в селі заплановано звести 445 нових будинків загальною площею 29,4 тис. кв. метрів. Побудують банк і ощадкасу, районну бібліотеку, друкарню, матимуть своє приміщення піонери. Працюватимуть лікарня, аптека, 3 школи, універмаг, 5 магазинів, кафе, готель з рестораном, побуткомбінат, ясла тощо.
Упорядковується Тельманове. Вже заасфальтовано центральну вулицю протяжністю 4 км й тротуари, прокладається дорога з твердим покриттям, проведено водопровід. У травні 1969 року перед адміністративним будинком встановлено пам’ятник В. І. Леніну. В центрі насаджено парк, споруджено стадіон з комплексом спортивних майданчиків. До послуг жителів пошта, телеграф, радіовузол, відділення «Союздруку» та інші культурно-побутові заклади. У 1970 році почала працювати автоколона на 100 автомашин. З допомогою громадськості закінчується обладнання ринку. Під керівництвом сільських комітетів населення упорядковує подвір’я будинків, вулиці.
Добре працює Зерновський сільком, де головою депутат — директор 8-річної школи В. В. Курченцо. Тільки дерев тут посаджено близько 3 тис. Велику роботу провадять також вуличні комітети, які очолюють активні робітники, колгоспники, пенсіонери.
З кожним роком поліпшується медичне обслуговування трудящих. В селі є лікарня на 50 ліжок, при ній — рентгенівський кабінет, машина швидкої допомоги. Тут працюють 6 лікарів і 17 медичних сестер. Велику пошану у мешканців здобули лікар П. Я. Ніколаєнко, медсестри О. А. Рубан, Л. П. Чернова, що працюють уже по 20—25 років.
В Тельманівській середній школі оволодівають знаннями 650 дітей. Колгоспна молодь без відриву від виробництва навчається у школі сільської молоді. В школах працюють 35 учителів. Для учнів організовано їдальню на 60 місць, групи продовженого дня, кімнати для занять і відпочинку, обладнано 3 учбові кабінети.
При школі створено клуб інтернаціональної дружби. Члени його постійно листуються з дітьми зарубіжних країн. Особливо здружилися піонери з своїми ровесниками — юними жителями Берліна, Лейпціга, Эйслебена, Гріммітау. Діти зібрали багато листів, фотографій про те, як живуть і працюють трудящі в країнах народної демократії і в капіталістичному світі, як живеться там їх ровесникам. У школі відбуваються вечори інтернаціональної дружби англійською і німецькою мовами, збори дружини, присвячені вождеві німецького робітничого класу Ернсту Тельману. Матеріали про його життя й діяльність допомогли зібрати школярам Вальтер Ульбріхт і дочка Ернста Тельмана Ірма Тельман. У 1967 році делегація журналістів з’ НДР, що знайомилася з господарством колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС та новобудовами села, відвідала також шкільний музей Ернста Тельмана. В селі — понад 200 чоловік спеціалістів з вищою і середньою освітою. Це вчителі, лікарі, агрономи, зоотехніки, інженери, електрики, механіки та інші фахівці. 30 випускників Тельманівської середньої школи є студентами вузів країни, 40 чоловік здобувають освіту в середніх учбових закладах.
З Тельманового вийшло чимало людей, які стали науковими працівниками, керівниками великих господарств, командирами Радянської ‘Армії. Серед них науковий співробітник Московського інституту сталі В. П. Небера, викладач Харківського університету М. П. Васильєв, кандидат медичних наук К. І. Криль та інші.
Значну культурно-освітню роботу серед населення проводить клуб. Тут є стаціонарна кіноустановка, танцювальний зал, бібліотека, кімнати для гуртків. Сюди приходять послухати лекцію або доповідь, взяти участь у тематичному вечорі, зустрічі поколінь, в художній самодіяльності. Частими гостями клубу стали артисти театрів Донецька, Жданова та ін. Велику й різноманітну роботу ведуть працівники і актив сільської бібліотеки, фонд якої становить понад 15 тис. книг. Активними читачами її є близько 600 колгоспників, робітників та місцевої інтелігенції. Бібліотека пропагує досвід роботи передовиків колгоспного виробництва, організує виставки, фотомонтажі, вікторини з питань міжнародного і внутрішнього життя країни. В 1969 році жителі села передплатили 1915 прим, газет та 1674 — журналів. Тут виходить районна газета «Шлях Жовтня».
Історія Тельманового відбиває велич історичного шляху, пройденого радянським народом під проводом Комуністичної партії.
А. П. СИВОХА, О. Й. СТЕПАНОВ, В. С. ЧИСТЯКОВ