Торез, Донецька область
Торез (до 1840 року — Олексіївка, до 1867 року — Олексієво-Леонове, до 1964 року — Чистякове) — розташований за 66 км від Донецька, на перетині залізниці Дебальцеве — Іловайськ і залізничної вітки Торез — Безчинська. Через місто пролягла автомагістраль Донецьк — Ворошиловград — Ростов-на-Дону. Населення — 92,9 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані Пелагіївська й Розсипненська селищні Ради.
Археологічні пам’ятки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще за стародавніх часів. В районі шахти № 19 розкопано давньоболгарське поховання (VIII ст. н. е.), де виявлено коштовну збрую, глиняний посуд і золоту візантійську монету.
Після визволення російськими військами північного Приазов’я від влади турецького васала — кримського хана, на вільні землі в пошуках «волі» втікали селяни з України. Вони стали першими жителями слободи Олексіївни, що виникла на території нинішнього міста на початку 70-х років XVIII століття. У 1783 році Катерина II видала указ, за яким поселенці, що жили на завойованих під час війни з Туреччиною землях, повинні були залишатися «на своєму місці» і підкорятися новим власникам. Олексіївну разом з навколишніми землями цариця «подарувала» генерал-лейтенантові Степану Леонову. В 1800 році жителі слободи зробили спробу визволитися з-під гніту поміщика. Та повстання було придушене. Прокурор канцелярії Війська Донського (слобода входила до Міуського округу) в своєму рапорті від 14 вересня повідомляв: «Цього числа і остання слобода Олексіївна вдови генерал-лейтенанта Леонова в покору тією поміщицею приведена. Винні … суворо покарані».
У січні 1820 року в Олексіївці спалахнуло нове повстання. Поштовхом до нього була чутка про те, що цар нібито надіслав маніфест про визволення селян, а поміщики затримують надання дарованої їм волі. Повстання охопило весь Міуський округ. Генерал-ад’ютант Чернишов рапортував імператорові Олександру І, що селяни відмовилися підкоритися поміщикам і справникові. Вони обрали старшин, озброїлися списами та іншою зброєю. Для придушення повстання в Олексіївну з Таганрога прибули Сімбірський піхотний полк, ескадрони лейб-козачого і отаманського полків. Повстанців було розігнано картеччю, а їх організатори заарештовані. Не припинилися заворушення в селі і після реформи 1861 року. Після підписання викупного договору в серпні 1863 року, з 1804 десятин, якими до реформи користувалася селянська община, третину землі поміщик Леонов відрізав собі. За 1200 десятин селяни мали виплатити 54,5 тис. крб. До того ж, протягом 49 років вони мусили з кожного подушного наділу (3,5 десятини на душу чоловічої статі) відробляти в поміщицькому господарстві по 63 дні на рік. Леонови володіли 2800 десятинами землі.
У 60-х роках минулого століття на території поміщицького маєтку було знайдено антрацит. Його розробку почав власник маєтку в 1865 році. За рік тут видобули 30 тис. пудів, з яких 23 тис. вивезли і продали. Того ж року в маєтку поручика Васильєва, поблизу Ольхівчика (район нинішнього шахтоуправління № 2-43 м. Тореза) видобуто й продано 1500 пудів антрациту. У 1867 році Леонови, господарство яких занепало, продали свій маєток і землю таганрозькому купцеві Чистякову. На той час у слободі налічувалося 148 дворів з населенням 1013 чоловік. На початку 70-х рр. XIX ст. на поміщицьких і селянських землях, де тепер розташоване місто, працювало вже кілька невеликих шахт. Кожна шахта являла собою колодязь, обкладений тесом, з якого цебром виймали вугілля.
1875 року маєток Чистякова придбав харківський капіталіст А. К. Алчевський, який разом з підприємцем Іловайським заснував т. зв. Олексіївське гірничопромислове товариство. Він передав товариству як пай чистяківський маєток і частину своїх земель з покладами вугілля. Невдовзі на північній околиці Чистякового (так за ім’ям власника почали називати слободу) було закладено шахти «Похилу» і «Галерею», де почали розробку «скляного» пласта, одного з кращих тут пластів антрациту. Продуктивність шахти «Галерея» досягала понад 1800 тис. пудів вугілля на рік. Найближчі залізничні станції Дебальцеве та Амвросіївка містилися на відстані близько 40 км від селища. Видобуте вугілля вивозилося туди гужовим транспортом, що коштувало занадто дорого. В 1904 році від ст. Дебальцеве до ст. Іловайське, за 3 км від Чистякового, було прокладено залізницю, а ще через три роки споруджено залізничну вітку Чистякове—Безчинська. З’явилися нові шахти Олексіївського гірничопромислового товариства, Московсько-Донецького гірничого товариства, а також шахтовласників Дронова, Кошельова, Коновалова та інших.
Найбільшою на той час була шахта «Надія», закладена 1907 року Олексіївським гірничопромисловим товариством, на якій застосовувалися парова підйомна машина і парові насоси, кінна відкатка вугілля в гірничих виробках, електрика для освітлення служб на поверхні. Кожної доби тут видобувалося до 200 тонн вугілля. 1911 року це ж товариство споруджує шахту «Соляну», а в 1913 — ще дві шахти — «Капітальну» і № 3. Їх експлуатація розпочалася в 1914 році Південноросійським гірничопромисловим товариством, яке придбало всі чистяківські шахти Олексіївського товариства. Будівництво і введення в експлуатацію багатьох великих шахт сприяло швидкому збільшенню видобутку вугілля в Чистяківському гірничому районі: за 7 років (з 1909 до 1916 рр.) він зріс з 4,7 млн. до 76,8 млн. пудів на рік, тобто в 16 з лишком разів.
З розвитком вугільної промисловості збільшувалося населення Чистякового. Якщо в 1897 році воно становило 2520 чоловік, то до 1917 року досягло 9 тис., а з навколишніми шахтарськими селищами — близько 26 тис. Чистякове в дореволюційні роки було центром гірничого району і входило до Таганрозького округу Області Війська Донського. Населення його зростало переважно за рахунок приїжджих малоземельних селян з центральних губерній Росії. Спочатку вони прибували сюди на зимовий період, щоб заробити на шахтах, а потім і зовсім оселялися зі своїми сім’ями.
«Праця шахтаря каторжна, — писав до газети «Правда» шахтар М. Савельев.— Гнуть спину вони з 6 годин ранку до 6 годин вечора… Працюють шахтарі, як прокляті, п’ють горілку, пропивають і без того мізерний заробіток. Капіталістам зручно, коли робітники відсталі». Заробітки гірників у середньому становили 10—15 крб. на місяць. Багато шахтовласників, що мали свої крамниці, продавали товари в борг по високих цінах. На весь Чистяківський гірничий район, де було 87 шахт, налічувалося тільки 3 медичних пункти. Щоправда, була лікарня, але всього на 15 ліжок. Працювали тут лікар і 3 фельдшери. В початкових школах навчалося близько 250 дітей, переважно з заможних родин.
Класова свідомість чистяківських гірників формувалася під впливом революційного руху пролетарів Петрограда, Москви, Харкова та інших промислових центрів країни. Перші великі революційні виступи в Чистяковому припадають на 1905 рік. Значний вплив на шахтарів справляв молодий революціонер-шахтар Н. Д. Дубров, який закликав своїх товаришів до виступу проти самодержавства. В грудні 1905 року Дубров з групою гірників виїхав до Горлівки на допомогу повстанцям, де і загинув.
Наприкінці 1912 року в Чистякове приїжджав депутат IV Державної думи більшовик Г. І. Петровський. Григорій Іванович провів нелегальні збори з революційно настроєними робітниками шахти Зелькіна. 4 червня 1913 року М. Савельев повідомляв листом Г. І. Петровського, що в них на шахті створено гурток з «свідомих шахтних робітників» і у зв’язку з цим постала потреба в політичній літературі. Він просив сприяти в організації систематичної доставки «Правды» членам цього гуртка. Такий же гурток виник у 1915 році на шахті Ерастівка. Організував його більшовик І. І. Сизранцев, посланий Харківським комітетом РСДРП.
У березні 1915 року почався страйк робітників на шахтах, що належали Прохорівській Трьохгорній мануфактурі. Виступ спричинили нестача продуктів харчування, підвищення цін на них, а також свавілля адміністрації. Страйк шахтарів підтримали гірники більшості шахт району. Загальний страйк тривав з 1 по 7 квітня 1915 року. З травня страйк знову спалахнув на десяти великих шахтах гірничого району. В 1916 році було видано закон, за яким військовозобов’язаним заборонялося переходити з однієї шахти на іншу. Підприємці, скориставшись з цього, самовільно збільшували робочий день, не підвищуючи зарплати. Влітку 1916 року застрайкували робітники шахти Балашихіна в Чистяковому.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію в Петрограді послужила сигналом до ліквідації царських органів влади в Чистяковому. Створюється орган народної влади — Рада робітничих депутатів (обрана в березні 1917 року). До складу президії Ради увійшли більшовик І. І. Сизранцев (голова), безпартійні робітники К. М. Баронін, М. М. Савченко, Г. І. Онохін, Д. Савченко, 3. К. Коновалов, А. Т. Жарков, П. П. Косарев, Н. М. Дубров та ін. Від меншовиків обрали лікаря І. Співака, від есерів — учителів місцевої школи Я. С. Поліщука і М. Серебрянського.
З ініціативи Ради робітничих депутатів 22 квітня 1917 року в Чистяковому уперше проведений відкритий першотравневий мітинг, в якому взяли участь робітники багатьох шахт, а також селяни з навколишніх сіл. На мітингу виступив І. І. Сизранцев. Він критикував позицію меншовиків і есерів, які підтримували Тимчасовий уряд. До серпня 1917 року меншовики і есери мали значний вплив у Раді. На І Всеросійський з’їзд Рад їм удалося провести від Чистяківського району меншовика-інтернаціоналіста. 10 серпня 1917 року відбулися перевибори Ради. Більшовицька фракція в ній мала більшість, але друкований орган Ради — газета «Известия»— ще залишався під впливом меншовиків. Самостійна організація РСДРП(б) на чолі з І. І. Сизранцевим у Чистяковому була створена в червні 1917 року. До неї входили К. М. Баронін, Г. І. Онохін, П. П. Косарев. II Донська конференція РСДРП(б), що відбулася 1—3 жовтня 1917 року в Ростові-на-Дону, визнала за необхідне створити в Чистяковому районну партійну організацію і підпорядкувати її Ростовському окружному комітетові РСДРП(б).
На більшості шахт створювалися рудничні комітети, за допомогою яких Чистяківська Рада здійснювала керівництво гірницькими масами. Одним з перших виник такий комітет на шахті, що належала Московсько-Донецькому товариству (колишня шахта Зелькіна). До складу рудкому шахтарі обрали найбільш активних і свідомих робітників — вибійників А. А. Чорненького та І. Іващенка, робітника поверхні А. Оландера та ін. Свою діяльність рудком розпочав з того, що роззброїв поліцейських. Активно діяли рудкоми шахт «Капітальна», «Ремівка», «ДонЮРГО», «Надія», «Солона», Прохорівських копалень та ін. Комітети здійснювали на шахтах контроль. Так, у травні 1917 року за рішенням Чистяківської Ради робітничих депутатів відповідно до вимог рудкому було усунуто від роботи на Андріївському руднику управителя, старшого десятника і бригадира-монтера. У другому півріччі 1917 року в Чистяковому проведено п’ять конференцій рудничних комітетів, які представляли 18 великих шахт. У жовтні 1917 року відбулася III конференція рудничних комітетів, на яку прибули делегати від 14 рудкомів, а також від організації РСДРП(б). Конференція обговорила питання про поточний момент і завдання рудкомів, обрала делегатів на І конференцію рудничних комітетів Донбасу, а також організаційну комісію для створення профспілки в Чистяківському районі. Більшовики Чистякового підтримували зв’язок з організаціями РСДРП(б) Харкова і Катеринослава. Робітники шахти «Капітальна» писали до редакції газети ростовських більшовиків «Наше знамя» про те, що вони солідаризуються з позицією газети, цінують її діяльність в питанні захисту інтересів робітників. У травні 1917 року шахтарі надіслали у її фонд 15 крб. і закликали робітників інших цехів наслідувати їх приклад.
Чистяківська більшовицька організація і Рада робітничих депутатів здобули великий вплив у масах. Без згоди Ради не вирішувалося жодне важливе питання. Гірники і селяни Чистякового одностайно обрали своїм делегатом на II Всеросійський з’їзд Рад голову Ради, більшовика І. І. Сизранцева. В анкеті більшовицької фракції II Всеросійського з’їзду Рад зазначалося, що Чистяківська Рада представляє на з’їзді понад 25 тис. робітників і має реальну владу.
Через кілька днів після перемоги збройного повстання в Петрограді на всіх шахтах Чистякового пройшли багатолюдні збори і мітинги. 20 листопада відбулися загальні збори Ради робітничих депутатів Чистяківського гірничого району. У схваленій резолюції говорилося, що Рада вітає соціалістичну революцію і ухвалює підтримувати всіляко як уряд, створений з’їздом, так і його декрети про землю, мир. На засіданні Ради 26 листопада 1917 року було проведено вибори представників на Ш обласний з’їзд Рад Донецько-Криворізького басейну. Делегатами на з’їзд обрали більшовиків І. І. Сизранцева, К. М. Бароніна, П. П. Косарева. Наполегливу боротьбу вела Рада з саботажем підприємців, які всіляко намагалися скоротити обсяг робіт на шахтах або зовсім закрити їх. На відмову шахтовласників задовольнити вимогу робітників про запровадження 8-годинного робочого дня Рада постановила запровадити 8-годинний робочий день явочним порядком.
Для відсічі контрреволюції в Чистяковому ще в серпні був створений червоно-гвардійський загін. 10 грудня відбулася V конференція рудничних комітетів Чистяківського гірничого району, на якій прийняли рішення озброїти робітників і створити штаб військово-революційного комітету.
Головою військово-революційного комітету призначили члена РСДРП(б) І. Гайдукова. У другій половині грудня 1917 року каледінці захопили Чистякове. Частина комуністів і членів Ради виїхала, частина пішла в підпілля. У складі Червоної гвардії Донбасу, що боролася проти каледінців, діяв загін чистяківських шахтарів під командуванням І. Архипенка. Цей загін на початку січня 1918 року в запеклому бою за село Олексіївну здобув перемогу. 9 січня група радянських військ під командуванням Р. Ф. Сіверса захопила Матвіїв Курган. Почалися бої з кадетами, що утримували лінію Чистякове—Іловайське. 10—12 січня відбулося кілька боїв, внаслідок яких Чистякове було визволено.
Місцеві більшовики К. М. Баронін, Г. І. Онохін і М. П. Власенко зразу ж організували ініціативну групу для створення районної Ради в Чистяковому. На шахтах і в навколишніх селах проводилися вибори делегатів на районний з’їзд Рад. Склад їх не був однорідним: у довіру до частини селянських мас зуміли втертися торговці й куркулі. Таким чином вони потрапили на з’їзд як делегати від ряду сіл — Чистяківський гірничий район охоплював тоді понад 140 населених пунктів. З’їзд обрав новий склад Ради робітничих і селянських депутатів Чистякового. Головою Ради став К. М. Баронін, заступниками голови — Г. І. Онохін та А. Т. Жарков. Президія Ради складалася переважно з більшовиків. Того ж дня, 14 січня 1918 року, Чистяківська Рада прийняла постанову «Про відновлення Радянської влади». В ній велика увага приділялася відбудові шахт. Від власників, управителів, а також завідуючих різними складами Рада вимагала повного підпорядкування рудкомам. У разі невиконання цієї вказівки вони оголошувалися контрреволюціонерами і підлягали військово-революційному судові. Всім робітникам і службовцям Рада пропонувала в триденний строк зайняти свої місця на виробництві. Велику роль у справі ліквідації економічної розрухи відіграли рудничні комітети, що були відновлені на шахтах водночас з районною Радою. У великих селах почали діяти волосні Ради селянських депутатів і районні відділення профспілки «Гірнотруд».
На підставі декрету Раднаркому РРФСР про суди від 22 листопада 1917 року Чистяківська Рада утворила революційний трибунал. До нього увійшли представники районної, волосних Рад і профспілки. Голова виконкому Ради К. М. Баронін і секретар М. П. Власенко звернулися з проханням до ВЦВКу надіслати всі декрети Ради Народних Комісарів починаючи з 25 жовтня 1917 року «… з метою їх здійснення в інтересах робітників і селян району». Водночас з відновленням органів Радянської влади у Чистяковому було поновлено більшовицьку організацію, яку очолив І. І. Сизранцев. Більшовики роз’яснювали робітникам ленінські декрети про мир, землю, «Декларацію прав народів Росії» та інші закони Радянської влади, домагаючись їх виконання.
Незважаючи на вжиті Радою заходи проти саботажу підприємців, значна частина робітників і солдатів, що повернулися з фронту, не мала роботи. Треба було відбудовувати і організовувати промисловість на нових, соціалістичних засадах. Важливим кроком у цьому напрямку стала націоналізація шахт. Відповідно до рішення IV з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів Донецького і Криворізького басейнів від 14 лютого 1918 року було націоналізовано всі 87 шахт Чистяківського району. Для керівництва промисловістю в Чистяковому було створено Тимчасову революційну економічну Раду, що невдовзі стала називатися районним раднаргоспом.
Весною 1918 року, коли нависла загроза австро-німецької окупації, а з боку Дону готувався до наступу отаман Краснов, Чистяківська Рада і створений при ній ревком під керівництвом партійної організації розгорнули роботу щодо мобілізації сил на боротьбу проти контрреволюції. На кожній шахті формувалися загони добровольців у Червону Армію. В березні 1918 року було створено два загони, якими командував слюсар-більшовик О. П. Інскусов і шахтар М. Курока. Першими в ці загони записалися більшовики С. Григор’єв, М. Савченко, С. С. Рештаненко. Але в зв’язку з швидким просуванням красновців чистяківські загони не встигли влитися в ряди Червоної Армії і змушені були діяти самостійно. Загін О. П. Інскусова прийняв бій з білокозаками під Дебальцевим. Бійці захопили у ворога багато трофеїв. Потім загін рушив на Новочеркаськ, де витримав тяжкий бій. З 550 чоловік, які вийшли з Чистяковой, залишилося 120. Вдершись у вагон, білогвардійці порубали пораненого Інскусова. В середині квітня в Чистяковому було сформовано ешелон, який вирушив до Ростова на з’єднання з частинами Червоної Армії. Під Новочеркаськом він потрапив в оточення. Тут, у бою з красновцями, полягло багато партійних, радянських і профспілкових працівників Чистякового.
Наприкінці квітня Чистякове захопили частини кайзерівських військ і білокозаків отамана Краснова. Відновилися старі порядки, підприємці перейшли в наступ на робітничий клас. Чистяківське відділення профспілки «Гірнотруд» 6 травня 1918 року випустило прокламацію з закликом організувати загальний страйк. Відгукнувшись на цей заклик, шахтарі припинили роботу.
Влітку 1918 року група шахтарів і селян Чистякового — В. П. Безштанько, М. М. Савченко, 3. К. Коновалов, П. М. Лесной, І. Т. Іващенко, Н. М. Дубров, Ф. І. Буратевич вступили в партизанський загін Ю. Г. Мамонова. Чисельність загону досягла 150 чоловік. Партизани підірвали залізничну колію в районі станції Кумшацька і Фащівка, нападали на козацькі загони. Після виконання бойових операцій вони переховувалися у лісистих балках по річці Міусу, а також на старих шахтах. У травні 1918 року на шахті «Капітальна» (нині «Червона зірка») шахтар І. П. Бутенко організував з молоді партизанську групу в складі 20 чоловік, серед них були А. Архипов, Н. Боровий, А. Єпіхін, І. Волков, П. Морозов та інші.
В середині грудня 1918 року Червона Армія визволила Чистякове від білокозаків. Розпочали роботу Рада і районний раднаргосп, відбудовувалися шахти. Та в січні 1919 року ця робота була перервана наступом денікінців. Разом з білогвардійцями повернулися і шахтовласники. Робітникам найсуворіше заборонялося переходити з однієї шахти на іншу, профспілки знову були розігнані. Весною 1919 року Ю. Г. Мамонов і В. П. Безштанько сформували партизанський загін. Партизани нападали на невеликі загони білогвардійців, які збирали по селах продукти харчування і фураж. В інформаційному повідомленні відділу пропаганди особливого з’єднання штабу денікінських військ відзначалася «значна прихильність до більшовизму селян чотирьох великих сіл — Фащівки, Чорнухіного, Ольховки, Городища».
31 грудня 1919 року 6-а кавалерійська радянська дивізія вступила в Чистякове, відрізавши шлях до відступу піхотній офіцерській дивізії генерала Маркова. Внаслідок запеклого бою три марківські піхотні полки було майже повністю розгромлено. Надвечір того ж дня Чистякове визволили від білогвардійців. 31 грудня в оперативному зведенні штабу Першої Кінної армії повідомлялося, що в бою з марківцями кінармійці знищили в Чистяковому 1500 солдатів і офіцерів, взяли в полон 67 офіцерів і 1200 солдатів, захопили 12 гармат, 50 кулеметів і обоз. З 2 по 8 січня 1920 року тут перебували з польовим штабом Першої Кінної армії G. М. Будьонний, К. Є. Ворошилов та Ю. О. Щаденко. Багато жителів Чистякового поповнили в ті дні полки Першої Кінної.
Велику роботу по відбудові шахт Чистякового провела партійна організація. На початок 1920 року вона налічувала 39 комуністів. 9 лютого прибув уповноважений губернського ревкому член партії з 1903 року В. С. Марапулець. Він очолив тимчасовий районний комітет партії. 29 лютого на районній партійній конференції обрали постійний райком і схвалили програму відбудови чистяківських шахт. На початку березня обрано виконком районної Ради робітничих і селянських депутатів.
Комуністи вели серед трудящих широку масово-політичну роботу. 15 лютого на шахті колишнього власника Дронова відбулися збори. Робітники заслухали доповідь «Радянська влада і комунізм» і у своїй резолюції схвалили заходи Радянської влади. Було надіслано привітання Червоній Армії, що визволила Донбас від білогвардійців і капіталістів. З 22 по 29 лютого проходив «партійний тиждень» — в ці дні Чистяківська районна парторганізація збільшилася на 976 чоловік, утворилося 16 нових партійних осередків. Профспілкова організація відновила свою роботу в лютому 1920 року. Вже у березні вона налічувала в своїх рядах близько 7 тис. членів. Від чистяківських шахтарів на І Всеросійський з’їзд профспілок гірничих робітників обрали голову шахткому профспілки шахти «Червона зірка», учасника громадянської війни комуніста Є. І. Панасенка. Перші комсомольські осередки на шахтах № 6 — «Соляна», «Червона зірка» і №3 «ДонЮРГО» виникли в лютому 1920 року. Організували їх шахтарі А. Л. Бедило, Г. Ф. Дереза, Л. О. Баранов, І. П. Бутенко, В. Кабанов та В. В. Пронін.
З квітня 1920 року Чистякове стало повітовим центром. 29 квітня відбулася повітова партійна конференція, на якій обрали повітовий комітет партії. Одночасно відбулися вибори до повітового виконавчого комітету Ради робітничих і селянських депутатів. Очолив Раду В. С. Марапулець. Контроль за відбудовою і реконструкцією шахт здійснювали створені кущові управління (керуючий Г. Д. Крепких) і робітничі правління, яким підпорядковувалися 10—15 шахт.
На початку серпня Чистяківська партійна організація налічувала 602 члени партії і понад 500 кандидатів у члени партії, які об’єднувалися в 22 партійні осередки. Комуністи Чистякового створили кущову парторганізацію. Секретарем кущкому був член партії з 1917 року шахтар І. Я. Костенко. Під керівництвом комуністів відбувалися масові суботники і недільники. Тільки у лютому та березні робітники відвантажили 125 тис. пудів вугілля. З 25 квітня по 2 травня проведено «тиждень фронту і праці», протягом якого гірники видали додатково 40 тис. пудів вугілля, відремонтували 32 залізничні вагони.
Гірники віддавали всі сили, щоб відбудувати шахти і забезпечити країну паливом. На виробництві створювалися партійно-комсомольські ударні групи.
Вже у червні 1920 року по Чистяківському кущу 95 шахт з 148 частково працювали. Удосконалювалася організація праці: у 1924 році собівартість вугілля порівняно з 1923 роком зменшилася з 20 до 12 коп. за пуд.
Відбудова господарства проходила в умовах боротьби з бандитизмом і продовольчої кризи, що спричинилася посухою 1921 року. В районі Чистякового діяли банди Каменюка і Корсуна. Для боротьби з ними створюється комуністична рота на чолі з головою райвиконкому В. П. Безштаньком. Бійці працювали на шахтах і в установах, а у разі загрози брали в руки зброю. Рота через військкомат і міліцію підтримувала зв’язок з сусідніми ротами, червоноармійськими частинами і загонами самооборони. Спільними зусиллями влітку 1922 року банду Корсуна розгромили.
У боротьбі за подолання в країні господарських труднощів Комуністична партія згуртовувала навколо себе найширші кола трудящих. Глибоку тривогу робітничого класу викликала звістка про хворобу В. І. Леніна. На загальних зборах молоді шахти № 3 ім. Карла Лібкнехта, де було заслухано повідомлення про стан здоров’я Ілліча, присутні прийняли таку резолюцію: «Ми, молодь шахти № 3 (колишня Донецька ПРГТ), дуже шкодуємо, що наш дорогий вождь В. І. Ленін захворів. Ми шлемо йому привіт від робітничої молоді, бажаємо якнайшвидшого видужання і хочемо знову побачити здоровим дорогого нашого вождя, який веде справу впевнено на благо народу». За ленінським призовом у Комуністичну партію вступило 480 чоловік, в їх числі — робітниця шахти «Червона зірка» О. Т. Горохова, слюсар І. В. Головашкін, шахтарі А. Л. Бедило, А. А. Чорненький, А. Т. Захаров, А. Т. Жарков, С. К. Бедило та інші.
У вересні 1924 року в зв’язку з новим адміністративним поділом було створено Чистяківський район з центром у Чистяковому. До складу району увійшло 142 населених пункти з населенням 44 679 чоловік. Ускладнилася діяльність партійних, радянських та господарських організацій селища. Парторганізація Чистякового рішуче засудила антиленінський виступ Троцького та його однодумців. 7 грудня 1924 року відбулися закриті партійні збори Чистяківського рудоуправління, на яких були присутніми 152 комуністи. В прийнятій резолюції зазначалося, що виступ Троцького є «…спробою знову почати атаку на керівне ядро ЦК, спробою ревізувати ідейну спадщину ленінізму і підмінити його троцькізмом». Гірники Чистякового запевнили ЦК партії, що вестимуть непримиренну боротьбу з троцькізмом за чистоту ленінського вчення.
У жовтні 1924 року до Чистяківської районної партійної організації приєднано Олексіїво-Орловську кущову парторганізацію, куди входило 198 комуністів. До грудня 1924 року в районній парторганізації було вже 1007 комуністів.
Зросли і організаційно зміцніли районні профспілкові й комсомольські організації. В профспілковій організації на початок 1925 року налічувалося понад 6 тис. чоловік, або 89 проц. всіх робітників і службовців району. Комсомольська організація в жовтні 1924 року об’єднувала понад 1000 чоловік. Представники шахтних комсомольських осередків брали участь у технічних нарадах та інших виробничих організаціях. Вже наприкінці відбудовного періоду видобуток вугілля у Чистяковому досяг рівня 1916 року. При цьому слід врахувати, що рівень вуглевидобутку в 1916 році був найвищим у Донбасі порівняно з попередніми роками.
Велику увагу приділяла чистяківська парторганізація розвиткові споживчої кооперації. Комуністи і комсомольці самі вступали в кооперацію і залучали до неї інших робітників. У кооперативних крамницях наприкінці 1924 року ціни були на 10—30 проц. нижчі, ніж у приватних торговців. Широкого розвитку набула також житлово-будівельна кооперація. Весною 1924 року було створено кооператив на шахті «Червона зірка». Протягом 1924—1925 рр. цей кооператив на паї гірників спорудив 24 двокімнатні будинки — ціле нове упорядковане селище. Такі ж кооперативи створювалися на шахтах № 3, № 21, № 23 та ін.
Наприкінці 1925 року в Чистяковому функціонували 2 лікарні, амбулаторія, З аптеки і кілька медпунктів безпосередньо на шахтах; працювало 5 лікарів і 16 чоловік середнього медперсоналу. Були досягнуті успіхи і в галузі народної освіти. В 1920/21 навчальному році в Чистяковому в 6 школах навчалося 1700 учнів. Працювали школа фабрично-заводського навчання, курси і сім пунктів ліквідації неписьменності. Одним з організаторів лікнепу на шахті «Червона зірка» була Д. С. Шпаковська (згодом заслужена вчителька школи УРСР). Заняття курсів розпочиналися в недобудованому приміщенні, де були 2 великі кімнати. Тут стояли довгі столи і лави. Стомлені після трудового дня робітники поспішали на курси, аби не пропустити урок.