Старомлинівка, Великоновосілківський район, Донецька область
Старомлинівка (до 1947 року — Старий Керменчик) — село, центр Старомлинівської сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти: Володине, Завітне Бажання, Ключове, Орлинське, Сонцеве, Удачне. Розташована в заплаві річки Мокрих Ялів, за 18 км від районного центру і за 45 км від залізничної станції Зачатівка. Населення — 4067 чоловік.
Старий Керменчик (у перекладі з грецької — Старий Млин) заснували 1779 року греки, вихідці з Криму, яких тоді оселилося тут до 800 чоловік. Переселенців наділяли землею — по 30 десятин на особу чоловічої статі. З сільськогосподарських культур тут вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку, кукурудзу, просо, льон і коноплі. В селі розводили коней, овець та велику рогату худобу. У 1817 році 216 господарств мали 1700 коней, 4040 голів великої рогатої худоби, 2750 овець. Головним заняттям населення було скотарство. У 1818—1820 рр., коли проводилось межування земель маріупольських греків, за селом було закріплено 19 638 десятин.
Указами 1866—1867 рр. греки прирівнювались у правах до державних селян. Земля, яку виділили селу в 1820 році, за викуп перейшла у власність громади, що мала розподіляти її між своїми членами. В селі на той час налічувалося 867 ревізьких душ, на кожну з яких припадало по 22,1 десятини. Оброчний платіж села був визначений щорічною сумою 953,7 крб. на 20 років — до січня 1887 року. У 1866 році Старий Керменчик став центром волості.
З другої половини XIX ст. село дедалі більше втягувалося в сферу капіталістичних відносин. У цей період посилився приплив робочої сили на промислові підприємства Донбасу. Зростав попит на хліб, і дедалі більше мешканців села починали займатися хліборобством. Значна частина зерна йшла на продаж. Крім того, були розвинуті городництво, садівництво. Населення займалося і дрібними промислами: ткацтвом, чинбарством, ковальством. У 1901 році з 558 господарств 235 користувалися працею наймитів. Щороку на роботу в село прибувало до 500 сезонних робітників з Полтавської, Курської та ін. губерній, які наймалися до куркулів. Багато з них осідало в селі.
На початку XX ст. в Старому Керменчику 51 малоземельне господарство не мало зовсім реманенту, у 119 — не було плуга чи букера, 31 двір не мав свого тягла. В 1907 році було проведено останній переділ громадської землі, в результаті якого на ревізьку душу припало по 9,5 десятини. Прийшле населення, яке в 1907 році становило значну частину мешканців села, землі не одержало. Після столипінської реформи 4 господарства вийшли на хутори, а 160 — на відруби. Земля все більше зосереджувалась у руках куркулів, які значною мірою виробляли продукцію на продаж. У 1908 році з 622 тис. пудів вирощеного зерна 123 тис. пудів (тобто 20 проц.) продано в селі, Маріуполі та Юзівці. Крім зерна, торгували худобою, свинями, птицею, овочами.
На початку XX ст. Старий Керменчик був досить великим селом. 1905 року тут відбулося 2 триденні ярмарки, де продали різних товарів на суму 70 тис. крб. У 1915 році в селі налічувалось 800 дворів, населення становило 4568 чоловік; працювало 5 цегельно-черепичних заводів, 2 маслоробні. Були також 2 парові і 4 вітряні млини, торгувало 10 крамниць і шинків. Тільки з 1908 року в Старому Керменчику почав функціонувати лікарський пункт, де працювали лікар та 2 фельдшери.
В 1873 році земство відкрило в селі однокласне училище, в 1909 році — друге, а в 1910 — третє таке ж училище. В 1913 році тут з’явилося двокласне міністерське училище. В усіх 4-х школах на 1 січня 1815 року було 511 учнів, яких навчали 13 учителів. Викладання велося російською мовою. У 1908 році було відкрито безплатну народну бібліотеку, де в 1915 році налічувалося 832 книги. За рік її відвідали 417 читачів.
Значно погіршилося становище найбідніших селян у період імперіалістичної війни. Майже половину працездатних чоловіків волості — 515 з 1158 — мобілізували в армію. Із зменшенням кількості робочих рук і тяглової сили зменшилися посіви. Вже в 1915 році врожай зерна скоротився до 420 тис. пудів, а продано всього 55,9 тис. пудів. У 1917 році з 849 господарств — 178 були безземельні, 240 хазяїв не мали чим засіяти свою землю, 318 були без тягла, а 290 не мали корів. Куркулі, маючи гроші, відкупались від військової служби та реквізицій, наживали чималий капітал на поставках армії хліба й фуражу.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції заможна частина населення, з середовища якої обиралась сільська адміністрація, всіляко стримувала розвиток революційного руху на селі, тероризувала й залякувала бідноту. Першу звістку про Жовтневе збройне повстання в Петрограді принесли в село солдати, які повернулися з фронту. В листопаді 1917 року було створено революційний комітет під керівництвом В. Ф. Тохтамиша. До складу комітету ввійшли В. Д. Авраїмов, Г. А. Мавроді, X. А. Мавроді, А. Ф. Чельмекчі та ін.. Комітетом вживались заходи щодо наділення бідняків землею. Для цього у волості була утворена земельна комісія, у відання якої надходила церковна і незасіяна земля. Сільську буржуазію обклали додатковим річним збором: за млин — 150 крб., завод — 50 крб., крамниці — по 10 крб. за кв. сажень торговельної площі.
Після окупації в квітні 1918 року Старого Керменчика австро-німецькими військами почалися побори хліба, худоби. Окупаційний режим викликав велике незадоволення селян. Багато з них пішло в повстанський загін, яким керував В. Ф. Тохтамиш. В листопаді 1918 року почався масовий відступ німців з Донбасу, а в грудні повстанський загін вигнав державну варту з Старого Керменчика. На сході, що відбувся на початку січня 1919 року, була ліквідована волосна управа і обрана волосна Рада селянських, робітничих і солдатських депутатів. До її складу ввійшли в основному революційно настроєні фронтовики. Головою виконкому обрали Г. А. Мавроді.
Однак незабаром територію Маріупольського повіту захопили красновські біло-козачі загони. Для боротьби з білогвардійцями Рада створила Старокерменчицький районний військово-революційний штаб, який об’єднав повстанські загони навколишніх сіл. Штаб очолив Г. А. Мавроді. Грецьким повстанським загоном командував В. Ф. Тохтамиш. Тричі — 14, 17 і 23 січня — білі поривалися зайняти Старий Керменчик, але повстанці їх відбили.
У березні 1919 року в селі сформувався більшовицький осередок, до якого ввійшли Г. А. Мавроді, В. Ф. Тохтамиш, X. А. Мавроді, А. Ф. Чельмекчі, Г. А. Тохтамиш, І. М. Авраїмов та ін. За допомогою комуністів волвиконком здійснював революційні перетворення на селі. Багатіїв обклали надзвичайним податком. За рахунок вилучення надлишків земель у багатих господарств землею наділили безземельних і малоземельних. Націоналізували парові млини, олійницю й аптеку, частину медикаментів якої передали в лікарню. Будинки багатіїв, що втекли з білими, перейшли в розпорядження Ради. У березні 1919 року поблизу Старого Керменчика, в колишній економії поміщика Д. Тищенка, 35 бідняків з ініціативи комуніста Д. Ю. Калинникова створили комуну «Світанок», головою якої став С. П. Давидов. Земські та міністерські училища було реорганізовано в радянські школи.
Селяни взяли активну участь у боротьбі проти денікінщини. Ще в середині лютого 1919 року їх чимало влилося в 9-й Задніпровський Радянський український піхотний полк, який ввійшов до складу 3-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії. Командував цим полком В. Ф. Тохтамиш, начальником штабу був Г. А. Мавроді. Серед бійців полку було близько 150 мешканців Старого Керменчика. В кінці травня денікінці підійшли до Старого Керменчика. 1 червня 1919 року під селом відбувся жорстокий бій. Бійці 9-го Задніпровського полку до самої ночі стримували переважаючі сили ворога, не раз вступали в рукопашний бій. Тільки вночі полк був змушений піти з села. В цьому бою полягли смертю хоробрих командир батальйону В. Д. Авраїмов, командир роти Г. Д. Курильченко та ін. бійці. Поки лишались патрони, натиск ворога стримував кулеметник К. 0. Озун. Денікінці захопили Старий Керменчик у червні 1919 року. Було відновлено волосне правління, до якого ввійшли куркулі та крамарі. Активних борців за Радянську владу — I. X. Чако, П. Ф. Чельмекчі, Ю. Б. Авраїмова і Г. П. Давидова — денікінці заарештували, а потім розстріляли в маріупольській тюрмі. Колишнім власникам вони повернули майно. Селяни, які весною одержали від Радянської влади землю, зобов’язані були виплатити власникам орендну плату і віддати третину врожаю. Проводилась примусова мобілізація в білу армію, реквізувались худоба, хліб, фураж. Самих тільки коней забрали 341 голову.
На початку січня 1920 року війська 1-ї стрілецької бригади 46-ї дивізії 14-ї армії визволили село від денікінців. Створений у селі ревком надавав допомогу частинам Червоної Армії, постачаючи їх продовольством, підводами, фуражем. В березні відбулися вибори волосної Ради, до складу якої ввійшли представники від бідняків і середняків. Куркулів від участі у виборах усунули. На з’їзді волосної Ради, який відбувся 15 березня, головою виконкому обрали І. Д. Авраїмова, його заступником — X. А. Мавроді, членами — X. О. Мавроді, В. Г. Баліоза, А. X. Етьємеза. При виконкомі було створено відділи: управління, продовольчий, фінансовий, народної освіти, земельний, охорони здоров’я, військовий, соціального забезпечення. Волвиконком провів перепис населення і облік землі. Безземельним та малоземельним повернули землю, відібрану у них білогвардійцями. Млини, олійниці, крамниці знову було конфісковано. Для лікування хворих на тиф обладнали лікарню на 60 ліжок.
Восени 1920 року відновилося навчання в чотирьох школах 1-го ступеня і у новоствореній «громадській гімназії» — школі 2-го ступеня. їх заздалегідь відремонтували і забезпечили паливом. Навчанням у той час було охоплено 546 дітей віком від 7 до 16 років. Усі ці заходи проводились у складних умовах — з півдня наступав Врангель, навколо діяли банди. З 24 вересня до 24 жовтня 1920 року через Старий Кременчик проходила лінія фронту з врангелівцями.
Після закінчення громадянської війни мешканці села, долаючи величезні труднощі, відбудовували зруйноване господарство. На початку 1921 року поновив свою діяльність партосередок у складі 27 чоловік. Створений у січні того ж року КНС об’єднував 160 чоловік. Він наділяв бідняків землею, допоміг їм придбати худобу, вживав заходів до того, щоб засіяти всі землі. У цей час значна частина земель пустувала, тому що заможні селяни не хотіли її засівати, а бідноті нічим було засіяти. Завдяки наполегливій роботі партосередку і КНС уже весною 1921 року було засіяно більше, ніж минулого року. Неврожай 1921 року спричинив голод, від якого в першу чергу терпіла біднота. У селі відкрили дві їдальні. Радянська держава допомогла селянам продовольством і насінням.
Влітку 1922 року в селі створюється сільськогосподарська кооперація, яка сприяла селянам у придбанні насіння та реманенту. Вона ж допомагала їм збувати продукцію. З ініціативи партосередку в 1922 році члени КНС створили артілі «Червона зоря», «Новий світ» та комуну ім. В. І. Леніна. У серпні—вересні провели землевпорядкування. В результаті перерозподілу землі, частково худоби та реманенту відбувалося соціальне вирівнювання села. Кожен одержав по 3,2 десятини землі, а всього розподілили 10 962 десятини. На початок 1923 року безземельних господарств у селі вже не було, зменшилась кількість багатоземельних дворів. Зросла кількість корів у бідноти. У 1923 році їх не мало тільки 47 господарств. Але становище з тяглом все ще лишалося тяжким — у 348 господарств не було робочої худоби, а 238 господарств не засіяло землі.
Значні переваги дало селянам колективне господарювання. В 1924 році артіль «Червона зоря» одержала трактор. Першими трактористами стали А. С. Мавроді, М. X. Сарбєєв, Н. X. Халайджі. Того року всі землі артілі — 237 десятин — були повністю оброблені. Освоїли землі і інші колективні господарства, тоді як у всьому селі довоєнну посівну площу освоїли на рік пізніше. В 1925 році було запроваджено сівозміни й пари. Посіви просапних у селі досягли 26 проц. загальної посівної площі, озимих — збільшились у 3,5 раза порівняно з 1923 роком. Коней стало більше на 60 проц., на 50 проц.— корів, у 5 разів — свиней.
Велику роботу серед населення проводили комуністи. Вони входили до складу сільради, брали активну участь в роботі КНС, в організації Всеробітземлісу, що об’єднувала наймитів, надавали допомогу комсомолу. Комсомольський осередок виник в селі 11 лютого 1921 року. Першими вступили до нього сільські вчителі — Н. К. Баліоз, М. Ф. Мавроді, Ф. Є. Топалов, селяни — А. Ф. Каратиш, А. М. Муску, Ф. Г. Янков, І. А. Барабаш, Г. К. Булатов, І. І. Тохтамиш. Секретарем осередку обрали В. С. Хару. В 1926 році в Старому Керменчику вже налічувалось 63 комсомольці. Комуністи та комсомольці села читали лекції і доповіді, проводили бесіди на актуальні теми: «Чергові завдання парторганізації і КНС в роботі серед бідноти», «Політика цін», «Господарське становище країни» та інші.
Згідно з новим адміністративним поділом 1923 року Старий Керменчик став центром району, до якого ввійшло 9 сільрад. Старокерменчицькій сільраді підпорядкувались села Орлинське, Георгіївське і хутори Чистопілля та Артемівка. 24 листопада 1923 року відбулися вибори до сільради. Обрали 42 чоловіка, в т. ч. від Старого Керменчика 38 (Г. Ю. Заграфова, М. М. Додосяна, М. М. Мавроді та ін.). Серед депутатів було 8 жінок: С. М. Мавроді, Є. X. Чельмекчі, О. Г. Проскал та інші.
Дбаючи про піднесення сільського господарства, партійна організація та сільська Рада приділяли велику увагу створенню різних кооперативних об’єднань. Економічно зміцнювались існуючі з 1922 року колективи «Червона зоря», «Новий світ» та комуна ім. В. І. Леніна. Сільськогосподарські об’єднання, що виникли під час проведення землевпорядкування, спільно купували машини, складний реманент. Так, до 1928 року на території сіл сільради створилось 12 т. зв. машинно-тракторних товариств (МТТ), першими членами яких стали комуністи. З МТТ — «Червоний Жовтень», «Озенбаш», «Пролетар» — не тільки мали спільний реманент і машини, але й разом обробляли землю, тобто були товариствами спільного обробітку землі. Проте в МТТ і ТСОЗи проникли куркулі, які вели підривну діяльність, спрямовану проти Радянської влади на селі. Вони зривали хлібозаготівлю, відмовлялися продавати хліб за твердими цінами. Рішенням партосередку від 11 серпня 1928 року куркулів було виведено з МТТ. У вересні партійне бюро доручило сільраді посилити контроль за наймом батраків. Уповноваженому Всеробітземлісу Ф. М. Хараберюшу доручили добитися суворого виконання куркулями договорів про наймання робочої сили і забезпечити повне охоплення батраків соціальним страхуванням за рахунок куркульських господарств. Під час підготовки до виборів сільради в 1929 році куркулі намагалися висувати своїх кандидатів. Рішучі й активні дії комуністів та комсомольців зірвали ці плани. На зборах, що відбулися в лютому, в основному обрали депутатів за списком партосередку і КНС. До виконкому Ради ввійшли С. П. Балабан (голова), А. І. Мавроді (заступник голови), А. Ф. Чельмекчі, Г. П. Чако, I. Павленко, О. І. Мавроді.
Сільська Рада багато дбала про роботу шкіл і лікарні. В перші роки відбудовного періоду в селі створили лікнец, де в першу чергу навчали допризовників і тих, хто відбував військову службу в територіальних частинах. Уже на початку 1923 року з 3441 чоловіка були письменні 2109 (61 проц.). Неписьменних віком від 17 до 50 років лишилося тільки 227 чоловік. На початку 20-х років у Старому Керменчику працювало 5 шкіл. За відомостями 1923 року, в них навчалося 560 учнів, тобто 54 проц. загальної кількості дітей шкільного віку. Враховуючи національний склад населення (з 4821 мешканця села було 3519 греків), з 1926 року в школах запровадили вивчення греко-татарської мови.
За рішенням бюро партосередку в березні 1923 року було відкрито районний будинок культури з залом на 250 місць. Тут розмістились бібліотека й читальня, кімнати для гурткової роботи. Працювали гуртки — природничо-науковий, літературний, сількорівський, драматичний, музично-хоровий, а в 1925 році організували сільгоспгурток і 3 політгуртки, де проводили заняття вчителі та агрономи.
Коли почалася масова колективізація, ТСОЗи і МТТ у 1929 році перейшли на статут артілей. Виникло їх 8: «Червона зоря», «Озенбаш», «Пролетар», ім. К. Маркса, «Новий світ», ім. Калініна, «Червоний Жовтень», «Незаможник». 10 лютого 1930 року на загальних зборах селяни вирішили виселити із Старого Керменчика куркулів, .що перейшли до відкритого терору і підривної діяльності. їх майно передали колективним господарствам. На весну 1931 року в колгоспи вступило 90 проц. господарств, було усуспільнено 90 проц. землі і 95,5 проц. робочої худоби.
Під керівництвом партійної організації і сільради проводились т. зв. більшовицькі весни. 23 березня 1932 року відбувся пробний виїзд у колгоспі «Червоний Жовтень». О 5-й годині ранку до місця збору прибула перша бригада Е. Змаради і третя бригада І. Темирова. Попереду кожної бригади майорів червоний прапор, далі йшли підводи, сівалки, плуги. Перевіркою було встановлено повну готовність реманенту й техніки до весняних робіт. Не дивно, що цей колгосп першим у районі завершив польові роботи. На об’єднаному засіданні райпарткому, райвиконкому і райколгоспспілки відзначили працю ударників. Бригадира тракторної бригади В. Налбата, його помічника С. Будника, тракториста І. Зубенка нагородили грамотами і преміювали.
У 1934 році сільгоспартілі об’єднались у 4 колгоспи: «Червоний Жовтень», ім. Калініна, «Червона зоря» і «Новий світ». їх поля обробляли машини Старокерменчицької МТС, яка була створена в березні 1934 року. Великих успіхів у роботі досяг механізатор І. Мавроді. Після закінчення курсів у 1933 році він працював трактористом, а в наступному році освоїв комбайн. На полях колгоспу «Червоний Жовтень» у 1934 році він зібрав зернові на площі 277 га, у наступному році — в 342 га і соняшнику з 208 га. За ударну працю у 1935 році його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Колгоспні поля було оперезано полезахисними смугами. Бригадир лісомеліоративної бригади колгоспу С. І. Змарада за створення полезахисних смуг в 1940 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Того ж року колгоспники одержали на трудодень по 5 кг зерна і по 2 крб. грошима.
У селі з’явилося радіо, звукове кіно. Багато уваги приділяла сільська Рада благоустрою Старого Керменчика — провадилося озеленення його вулиць, розширювався парк, почалося будівництво шосейної дороги до станції Зачатівка, поліпшилась робота лікарні, шкіл. У 1935 році почала працювати середня школа ім. С. М. Кірова, а в 1939 році було відкрито другу. Крім того, тут працювала вечірня школа для дорослих, де в 1940 році навчалося 70 чоловік.
У грудні 1939 року до складу Старокерменчицької сільської Ради обрали 25 депутатів. 2 січня 1940 року відбулася перша сесія Ради першого скликання. Відкрив її В. Г. Делі, найстаріший депутат, завідуючий хатою-лабораторією колгоспу «Червоний Жовтень». Головою Ради обрали X. П. Бєдима, його заступником — А. Т. Маслієва, а секретарем — А. Ф. Мавроді. До складу виконкому Ради ввійшли також К. Ф. Папазов, Г. А. Липовой, В. С. Винник. При Раді створили 8 постійних комісій: рільничу, тваринницьку, оборонну, кооперативно-заготівельну та ін. 5 січня 1940 року відбулася перша сесія Старокерменчицької районної Ради депутатів трудящих. «Ми — слуги народу,— говорила на ній депутат М. С. Сагірова,— і повинні віддати всі сили, всі здібності за справу народу».
У грізні роки Великої Вітчизняної війни старокерменчани внесли свій вклад у велику справу перемоги над німецькими фашистами. Багато хто з них воював на фронтах. З 615 чоловік, мобілізованих в ряди Червоної Армії, не повернулося 234. 245 старокерменчан за героїзм і мужність у боротьбі з ворогом нагороджено бойовими орденами й медалями Радянського Союзу. Учасник оборони Ленінграда, льотчик-винищувач капітан І. П. Ольшанський нагороджений 3 орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, 6 бойовими медалями; льотчик Г. X. Балабан — 3 орденами Червоної Зірки і 9 медалями. Ф. К. Козинець воював на Воронезькому і Брянському фронтах, на Орловсько-Курському напрямі, визволяв Польщу. Козинця удостоєно ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня, бойовими медалями. М. І. Нестеренко воював у партизанському з’єднанні Героя Радянського Союзу М. І. Наумова, А. П. Параскієв — у партизанському загоні на Смоленщині, П. М. Пінчук — у партизанському загоні ім. Барнацького в Білорусії.
Фашисти захопили Старий Керменчик 10 жовтня 1941 року. Багато горя зазнали трудівники села від гітлерівських окупантів. Протягом двох років вони грабували жителів і чинили над ними насильства. 5 грудня 1941 року було заарештовано, а потім розстріляно голову колгоспу «Червона зоря» Ю. С. Клименка, працівника райфінвідділу О. І. Делі, колгоспників С. П. Хару, Я. X. Шамдана та ін. Майданчик аеродрому на території колгоспу ім. Калініна став місцем страти, де щодня протягом лютого — березня 1942 року розстрілювали по кілька чоловік. Після визволення тут було знайдено 100 трупів радянських громадян. Більш як 100 мешканців вороги вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Взимку 1942 року в приміщенні школи окупанти влаштували пересильний концтабір військовополонених. їх морили голодом, били, а хворих і виснажених тут же розстрілювали, скидаючи трупи в силосну яму. Понад 250 чоловік загинуло в цьому концтаборі.
12 вересня 1943 року до Старого Керменчика підійшла 12-а кавалерійська дивізія Південного фронту. Гітлерівці окопалися на лівому березі річки Мокрих Ялів, а артилерію розташували під с. Володіним. Почалися запеклі бої. Кожну вулицю доводилося брати з боєм. За визволення села полягло 1268 радянських воїнів, серед них 85 офіцерів. До вечора фашистів було вибито із Старого Керменчика. Село лежало в руїнах. Окупанти спалили поліклініку, 6 магазинів, школу, маслозавод, 13 будинків держустанов, 141 житловий будинок, зруйнували майстерні, гаражі, контору МТС, знищили 51 трактор і 40 комбайнів. Збитки, завдані тільки МТС, становили З 242 812 крб. Збитки всіх колгоспів села визначалися сумою 57 978 900 крб.
У колгоспі «Червоний Жовтень» на час визволення залишилось усього 2 воли, 6 робочих коней, в артілі «Червона зоря» — 2 воли, а в колгоспі «Новий світ» — 8 волів, корова і 4 коней.
— — Відразу ж після визволення села відновив свою діяльність Старокерменчицький райком партії. Він взяв на облік комуністів, приступив до відновлення партійних організацій, радянських установ та підприємств району. Вже у вересні в райцентрі діяли 3 парторганізації — при райкомі, райвиконкомі і райвідділі НКВС. На другий день після визволення заговорило радіо, було відновлено телефонний зв’язок. Це стало можливим завдяки мужності техробітниці контори зв’язку Є. К. Налбат. Ризикуючи життям, вона приховала від окупантів комутатор, обладнання радіовузла.
Особливу увагу партійні та радянські органи приділяли відбудові сільського господарства. 20 вересня 1943 року почала працювати Старокерменчицька МТС. З 23 по 28 вересня відбулися збори в усіх колгоспах, де обговорювались завдання якнайшвидшого відродження колгоспного господарства, збирання врожаю і підготовки до посівної кампанії наступного року. Тут же були обрані правління колгоспів, бригадири.
15 вересня 1943 року відбулися районні збори вчителів, на яких ішлося про відбудову шкіл та відновлення занять. У жовтні в селі почали працювати середня, семирічна та початкова школи. 20 вересня вийшов перший, після визволення села, номер районної газети «Соціалістичний наступ», яка спочатку друкувалася в друкарні військової частини. Було пристосовано приміщення під поліклініку, і вже у жовтні вона прийняла перших хворих. Відновив роботу будинок культури, де у квітні 1944 року відбувся районний огляд художньої самодіяльності.
Всі труднощі перших років відбудови господарства лягли переважно на плечі жінок. Вони орали землю, засівали її, збирали врожай серпами і косами. Жінки очолювали бригади й ланки. «Зараз ми знову вільні,— писала в районній газеті ланкова колгоспу «Червоний Жовтень» Є. Ф. Сарбєєва,— після дворічної кабали я знову працюю на колгоспному полі… Моя ланка з перших днів виконує щоденне завдання на 150—180 проц.». Замість 16 цнт за завданням ланка зібрала в 1944 році по 20 цнт пшениці на площі 18 га. Членів цієї ланки було занесено до Книги трудової слави району. Під керівництвом Є. Т. Півень городня бригада колгоспу «Червоний Жовтень» у 1944 році зібрала кращий на той час у районі врожай капусти — по 200 цнт з га. У 1945 році в Старокерменчицькій МТС було 58 жінок-механізаторів: М. Г. Гринцова, Р. Шевченко та багато ін. Є. Скубенко в травні того ж року зорала 144 га, зекономивши 800 кг пального. За місяць вона виробила 164 трудодні, на які одержала 472 кг зерна і 416 крб. Вже в 1943 році колгоспи Старого Керменчика здали у фонд Червоної Армії 180 тонн зерна, в 1944 році держпоставки зерна становили вже 760 тонн, а в 1945—830 тонн. Це було вагомим вкладом старокерменчан у загальну справу перемоги над ворогом. Самовіддано працювали воїни, що повернулися додому після перемоги над фашистською Німеччиною. Комуніст-комбайнер Ф. І. Пічахчі в 1945 році зібрав урожай з 316 га, намолотивши 6100 цнт зерна. За ударну працю його нагороджено орденом Леніна. Медаль «За трудову доблесть» одержав комбайнер Г. К. Арабаджі. За рахунок передових колгоспників та демобілізованих воїнів зміцнювались ряди сільських комуністів. Ще у вересні 1945 року було відновлено сільську парторганізацію, в яку ввійшло 13 чоловік.
Активно пройшли в 1946— 1947 рр. перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР, Верховної Ради Української РСР і до місцевих Рад. До Старокерменчицької сільської Ради в грудні 1947 року було обрано 35 депутатів. На початку січня 1948 року в Старому Керменчику відбулася сесія райради другого скликання, яка розглянула важливі питання сільськогосподарського виробництва.
Відбудова сільського господарства дещо загальмувалась внаслідок засухи 1946 і 1947 рр. У 1947 році, наприклад, колгосп ім. Калініна зібрав тільки по 3,5 цнт з га зернових, а всього по артілі — 2 тис. цнт. Державі було здано 1,02 тис. цнт зерна. Зменшилось і поголів’я худоби. У 1947 році цей колгосп мав 99 голів великої рогатої худоби (за планом 130).. Але вже в наступному році було повністю відновлено довоєнну посівну площу. Середній врожай зернових становив 17 цнт. З площі 675 га зібрано 10 803 цнт, з них державі здано — 6950 цнт. Колгоспники одержали по 2 кг зерна на трудодень. Збільшилось і поголів’я худоби. На кінець 40-х рр. в основному було закінчено відбудову колгоспів, комунально-побутових і культурних закладів села.
У липні 1950 року 4 колгоспи— «Червоний Жовтень», ім. Калініна, «Новий світ» і «Червона зоря» — об’єдналися в одне велике господарство — артіль ім. Калініна. Створилися всі умови для швидкого розвитку громадського виробництва. У 1958 році колгосп закупив у МТС 6 гусеничних і 13 колісних тракторів загальною потужністю в 410 кінських сил, 7 комбайнів та ін. сільськогосподарську техніку. Того ж року колгосп підключили до державної енергосистеми, від якої він одержав 87,5 тис. квт-год. електроенергії. Працювало 13 електромоторів загальною потужністю 101 квт. До колгоспу ім. Калініна приєдналась у 1959 році сусідня артіль ім. Мічуріна. У господарстві стало 8498 га землі, в т. ч. 6449 га ріллі, 21 га фруктового саду, 75 га городу. Машинно-тракторний парк налічував 27 тракторів, загальна потужність яких становила 639 кінських сил, 23 автомашини. У 1959 році було зібрано 39,4 тис. цнт зернових, 10,3 тис. цнт соняшнику та ін. Від 845 корів того року надоїли 2 млн. кг молока (в середньому по 2372 кг від однієї корови). Доход колгоспу становив 6,9 млн. карбованців.
Рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду КПРС сприяли дальшому піднесенню сільськогосподарського виробництва. Сталий план продажу сільськогосподарської продукції, підвищення закупівельних цін спричинили зростання грошових доходів артілі. Збільшився машинно-тракторний парк. 1967 року в колгоспі працювало вже 50 тракторів, 8 зернових комбайнів, 27 автомашин. Повністю було механізовано обробіток грунту, посів і збирання зернових, соняшнику. Кількість електромоторів збільшилась у 1967 році до 120; їх використовують на тваринницьких фермах, при переробці кормів, на подачі води та ін. Село і колгосп повністю електрифіковані. У 1967 році 540 тис. квт.-год. електроенергії витрачено тут на виробничі потреби, освітлення господарських приміщень і на задоволення побутових потреб населення.
Механізація сільськогосподарського виробництва, застосування передових методів господарювання забезпечують дальше зростання продуктивності праці. Якщо в 1917 році в оранці брало участь 475 хліборобів, а у збиранні врожаю — 848, тобто 90 проц. працездатного населення села, то в 1967 році всі роботи по оранці й збиранню врожаю виконувало 130 чоловік: трактористи, комбайнери, шофери та кілька підручних. У сільськогосподарському виробництві зайнято всього 38 проц. працездатного населення Старомлинівки. У 1967 році в рільничих бригадах колгоспу працювало 286 чоловік, які виробили продукції на суму 1267 тис. крб. (по 4434 крб. на працюючого). Це в 15 разів більше, ніж вироблялося в середньому на трудівника в дореволюційному селі.
Велика увага приділяється інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, зрошенню посівів. На річці Мокрих Ялах побудували водосховище, у 1965 році закінчилось обладнання першої черги зрошувальної системи на площі 700 га. Завдяки застосуванню більш урожайних сортів (Безоста 1, Миронівська 808), поліпшенню обробітку грунту і застосуванню мінеральних добрив зростають урожаї та валові збори основної зернової культури — пшениці. Так, у 1967 році на площі 1200 га було зібрано по 25 цнт з га проти 7,5 цнт з га в дореволюційний час.
Значну допомогу колгоспу подають шефи — Донецький металургійний завод ім. В. І. Леніна, Донецький інститут гірничої механіки та технічної кібернетики ім. М. М. Федорова. За їх допомогою побудовано тваринницькі ферми, зрошувальну систему, дитячі ясла. Громадське виробництво розширюється і міцніє завдяки чесній праці колгоспників. М. І. Борисов протягом 30 років працює трактористом; понад 25 років трудиться доярка Є. А. Апалькова. Л. В. Савельева надоює від своїх корів по 2781 кг молока. А. Т. Пискунова більш як 25 років працює на свинофермі, 20 років очолює городню бригаду Г. М. Арабаджі. Його бригада щорічно збирає по 200—400 цнт городини з га. За вирощення високих урожаїв і досягнення у розвитку тваринництва близько 30 трудівників села були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Серед них комбайнери: Ф. І. Пічахчі, відзначений орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора, Ю. С. Налбат — орденом Леніна і двома медалями ВДНГ СРСР.
Г. К. Арабаджі, нагороджений орденом Леніна, медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку», двічі був учасником ВДНГ СРСР. Тракторист з 1937 року М. І.-Борисов має медаль «За трудову відзнаку». Т. Д. Апостолова 20 років вирощувала в колгоспі кукурудзу. В 1961 році її ланка одержала по 53 цнт зерна з кожного із закріплених за нею 100 га, а в 1964 році — по 75,6 цнт. їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Городник X. К. Делі, доярки Є. А. Апалькова та О. С. Озун нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. З 1950 року очолює колгосп комуніст К. Ф. Папазов. За вміле керівництво артіллю, вирощення високих урожаїв зернових та успіхи в розвитку громадського тваринництва його удостоєно двох орденів Леніна.
Ініціатором та організатором усіх справ в артілі є партійна організація, до складу якої входить 92 чоловіка. Комуністи працюють на вирішальних ділянках колгоспного виробництва. Доярка О. А. Безрученко, депутат сільради, була делегатом XVI Донецької обласної парт-конференції. О. В. Берюшев керує птахофермою, В. К. Арабаджі — бригадир тракторної бригади, Ф. І. Пичахчі — комбайнер. У 1967 році він зібрав урожай з 377 га, намолотив 7293 цнт зерна і 1952 цнт соняшнику.
На території Старомлинівки є маслозавод, млин, інкубаторна станція, контора «Заготскот», бойня, відділення «Сільгосптехніки». В січні 1958 року створено кооперативну організацію «Міжколгоспбуд», де в 1968 році працювало 180 чоловік. В 10 колгоспах, які вони обслуговують, міжколгоспбудівці будують господарські приміщення, школи, ясла, будинки для колгоспників.
Село будується, стає красивішим. У 1958 році прокладено водопровід. Тут працюють радіовузол, телеграф і АТС. Зростання добробуту мешканців Старомлинівки видно з розвитку торгівлі. Працює 10 магазинів, у т. ч. магазин готового одягу, книгарня та ін. Відкрито ресторан, 3 буфети. В 1968 році населення придбало товарів у місцевих магазинах на суму 800 тис. крб. Тільки електротоварів та радіотоварів куплено на 158 тис. крб. 585 родин мають телевізори. Меблів продано на 191 тис. крб. Всі члени родини І. Р. Кривошеї працюють у колгоспі ім. Калініна. За 10 місяців 1967 року ця сім’я заробила 2344 крб. Вона має мотоцикл, 2 велосипеди, телевізор, пральну машину, власну бібліотеку, що налічує кількасот книжок. К. С. Хараберюш — член колгоспу з 1930 року — нагороджена медаллю «За трудову доблесть». Її син, невістка й дочка теж працюють в рідній артілі. 3425 крб. заробила ця трудова сім’я в 1967 році. Дружньо і в повному достатку живуть також й інші сім’ї нинішньої Старомлинівки.
В селі працюють 13 лікарів та 45 чоловік із середньою медичною освітою. Тут функціонують поліклініка, тубдиспансер, рентген-кабінет, пологовий будинок. Зростання добробуту, поліпшення санітарних умов, добре медичне обслуговування забезпечили зниження смертності і тривалість життя. Зараз у селі налічується понад 50 чоловік віком від 80 і більше років.
На території Старомлинівки — 2 середніх школи, де навчається понад 1000 учнів і працюють 62 вчителі. Є також середня школа сільської молоді, де в 1969/70 навчальному році набувало освіту 110 чоловік. За останні 10 років вечірню школу закінчило 200 учнів. Якщо до Великої Жовтневої соціалістичної революції в Старомлинівці не було жодного чоловіка з вищою освітою і тільки 6 чоловік мали середню, то зараз 105 чоловік з вищою і 573 — з середньою освітою. У вузах і технікумах країни в 1968 році навчалося 120 юнаків і дівчат села. Радянська влада відкрила селянським дітям шлях в науку. Так, В. А. Хараберюш і Ф. К. Папазов — кандидати медичних наук, працюють в Донецькому медінституті. Випускник Старомлинівської середньої ніколи № 2 I. X. Ганжа закінчив Ужгородський університет, захистив кандидатську дисертацію, нині працює в столиці нашої республіки. Вихованець Старомлинівської середньої школи № 1 X. М. Барабаш, який після війни закінчив академію ім. Фрунзе, тепер викладач Київського вищого загальновійськового училища.
В травні 1964 року в Старомлинівці відкрили краєзнавчий музей. Тут понад 5 тис. експонатів: бивні мамонта, знайдені в 1962 році під час копання криниці, кам’яні мотики, зразки корисних копалин, знаряддя праці дореволюційного села. В музеї зберігаються комплекти газет за 1919 рік — «Правда», «Боец за коммунизм» (видання політвідділу 1-ї Задніпровської дивізії), «Красная газета» Петроградської Ради. Газети знайдено в 1959 році на місці колишнього будинку учасника Жовтневої революції Леонтія Давидова. Основну частину матеріалів музею зібрали червоні слідопити — школярі села.
В селі є будинок культури, 3 колгоспні клуби, сільська і дитяча бібліотеки, будинок піонерів, діють 3 стаціонарні кіноустановки. Село передплачує 3116 примірників газет і журналів. В роботі гуртків художньої самодіяльності при будинку культури бере участь близько 100 чоловік. Хоровий і танцювальний колективи виступали на обласних фестивалях, а також у містах Донецьку і Жданові.
Велику організаторську і масово-політичну роботу серед трудящих проводять 8 парторганізацій: територіальна, колгоспна, працівників млина, «Міжколгоспбуду», при відділенні «Сільгосптехніки» тощо. Парторганізації мають на обліку 228 членів партії та кандидатів у члени партії. У 8 комсомольських організаціях — 351 чоловік. У сільській групі товариства «Знання» перебуває 35 чоловік. Це — вчителі, лікарі, агрономи, механізатори. Зросла роль сільради. З 1964 року до неї перейшло фінансування й господарське забезпечення усіх установ села. З її ініціативи в 1965 році на кошти колгоспу побудовано триповерхове приміщення для середньої школи № 1. Сесія сільради в 1967 році прийняла трирічний план забудови села. Цей план успішно виконується — за 2 роки зведено 30 житлових будинків, викладено плитками 4 км тротуарів, побудовані приміщення для меблевого, галантерейного, м’ясо-молочного магазинів та ін. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна завершено будівництво 2-х магазинів, першого в селі двоповерхового житлового будинку.
У 1949 році в центрі села встановлено пам’ятник В. І. Леніну. На стіні будинку культури (колишнього волосного правління) — меморіальна дошка: «У цьому будинку було проголошено Радянську владу, а потім у ньому містився штаб 9-го Задніпровського Радянського полку». Бойові подвиги червоних бійців високо оцінені Батьківщиною. Ще в 1919 році В. Ф. Тохтамиша було нагороджено орденом Червоного Прапора. Цим же орденом відзначено й Івана Герасимовича та Бориса Герасимовича Сарбєєвих, які були бійцями 9-го Задніпровського Радянського полку. Бійців і командирів цього полку в дні святкування 50-річчя Радянської влади нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу: М. Г. Бахтарова — орденом Червоної Зірки, К. О. Озуна, І. С. Зисмаса, І. К. Качара — медалями «За відвагу», а В. Б. Делі і Б. Г. Сарбєєва — медаллю «За бойові заслуги».
У 1967 році в центрі Старомлинівки встановлено меморіальну дошку з іменами односельчан, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. У східній частині села стоїть пам’ятник загиблим від рук фашистів у концтаборі. На трьох обелісках висічено імена героїв, що полягли під час визволення Старомлинівки від фашистських загарбників: гвардії підполковника Д. Г. Ліфаря, гвардії майорів В. Д. Коловця, А. В. Карякіна, лейтенантів К. С. Виноградова, В. П. Гаврилова та ін. Свято шанують пам’ять героїв мешканці села. В дні народних торжеств вони кладуть квіти до підніжжя обелісків. Тут шикуються шеренги піонерів — молоде покоління клянеться бути вірним справі Комуністичної партії.
Р. Д. ЛЯХ, С. К. ТЕМИР