Велика Новосілка, Великоновосілківський район, Донецька область
Велика Новосілка (до 1946 року — Великий Янисоль) — селище міського типу (з 1965 року). Розташована за 90 км на захід від Донецька і за 45 км від залізничної станції Роя на залізниці Красноармійськ—Рутченкове. За 18 км від Великої Новосілки проходить автострада Донецьк—Запоріжжя. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти — Времівка, Нескучне, Новий Комар, Октябр. Населення — 6658 чоловік.
Велика Новосілка — центр району, територія якого 1901 кв. км; населення — 61,8 тис. чоловік. У складі району — селищна й 15 сільських Рад, яким підпорядковано 78 населених пунктів. У районі виробляють майже десяту частину всієї сільськогосподарської продукції області. Тут — 10 радгоспів і 24 колгоспи. Орної землі 143,5 тис. га. Провідне місце в сільському господарстві належить зерновим культурам (озима пшениця, кукурудза). Вирощують також соняшник, овочі, баштанні культури та ін. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво, свинарство. Промисловість району представлено Краснополянським машинобудівним заводом, піщаним кар’єром, молокозаводом, консервним заводом. На підприємствах трудяться 1266 робітників. Мережа медичних закладів становить 9 лікарень, 40 фельдшерсько-акушерських пунктів. На території району — 54 загальноосвітніх школи, 4 школи робітничої молоді, 4 будинки культури, 47 клубів, 2 літніх кінотеатри, 80 бібліотек. При районному будинку культури з 1963 року діє народна консерваторія. Працюють 7 народних університетів.
Великий Янисоль заснований у 1780 році, коли греки — переселенці з кримських поселень Селгір Єні-Сала (що розмовляли грецькою мовою) і Великого Єні-Сала (які вважали своєю рідною мовою татарську) — оселилися на правому березі річки Мокрих Ялів, біля впадіння в неї приток Кашлагача та Шайтанки. На підставі грамоти Катерини II від 21 травня 1779 року переселенці звільнялися на 10 років від усіх повинностей і на 100 років — від рекрутської служби.
В 1817 році в селі, що входило до складу Маріупольського повіту Катеринославської губернії, налічувалося 211 дворів і жило 613 чоловіків та 568 жінок. Поселенці в основному займалися скотарством, але крім цього, ще й хліборобством, торгівлею, шовківництвом. Жителі села мали на той час 15 400 овець, 6500 голів великої рогатої худоби, 1500 коней. У 1817 році врожай зернових тут становив 10 260 четвертей. Селяни не знали гніту кріпацтва. В 1818—1820 рр. у Великому Янисолі провели межування, за яким на кожну ревізьку душу припало 30 десятин землі. Землеволодіння було юбщинним. Ділянки землі, що їх обробляли селяни, перерозподілялись через 10—12 років. В надрах землі тут виявили крейду, глину, камінь. Багато мешканців села з глини й піску робили цеглу й черепицю («татарку»). Сільські гончарі виготовляли всілякі глиняні вироби — миски, полумиски, глечики тощо. Ковалі постачали селянам необхідні знаряддя праці (лемеші, коси, вила, граблі і т. д.). Тут же, в селі, виробляли шкіру, з якої шили кожухи, взуття (постоли). На кустарних ткацьких верстатах жінки ткали полотно з льону, килими, доріжки. З шерсті з великою майстерністю в’язали різні вироби.
Розвиток капіталізму після реформи 1861 року посилив класове розшарування села. Згідно з указами 1866—1867 рр. жителі Великого Янисоля прирівнювались до категорії державних селян. Земля, якою вони користувались, була передана общині на викуп. В 1866 році Великий Янисоль став центром волості, за якою закріпили 37 771 десятину землі, в т. ч. за Великим Янисолем — 18 876 десятин. У 1885 році жителі села засіяли 5689 десятин озимих і ярих культур і зібрали пересічно 28 420 четвертей. Кількість великої рогатої худоби зменшилась порівняно з 1817 роком майже удвоє і становила 3355 голів, овець було 3611, свиней — 2615. З 395 господарств зовсім не мали землі два, не було посівної площі у 12. До 5 десятин могли засіяти 32 двори. 93 господарі володіли 5—10 десятинами, 202 — від 10 до 25; понад 25 десятин мало 56 дворів. 122 господарі могли обробити землю самі, 241 — супрягою, а решта — 32 — позиченим тяглом з копи. В селі було 89 хазяїв, що орендували 1357,5 десятини землі, з них 504 — орної. Господарства, що засівали до 8 десятин землі, одержували 30 крб. доходу від врожаю. Цього було недостатньо для того, щоб відшкодувати грошові витрати по господарюванню, і селяни підробляли різними промислами.
Частина малоземельних і безземельних селян ставала наймитами. В 1886 році в селі жило 135 наймитів, з них 69 — прийшлих. Зростала заможна куркульська верхівка. У 185 господарствах використовувалась наймана праця, в т. ч. в 75 — протягом цілого року. Багато розорених селян йшло з села, шукаючи заробітків. Частина з них працювала на будівництві Юзівського металургійного заводу, Маріупольської залізниці тощо.
На кінець XIX ст. в селі виникли невеликі промислові підприємства. В 1885 році тут було 2 цегельно-черепичних заводи, 4 кузні, 17 вітряків і млин. Торгівля провадилась у 5 крамницях, шинку, корчмі, загальний оборот яких становив 24 200 крб. на рік. Прасоли й офені ходили по селу й обмінювали дрібні промислові й кустарні вироби на сільськогосподарську сировину (продукти). З 1878 року двічі на рік — восени і навесні — тут проводились ярмарки.
В роки першої російської революції слідом за робітничим класом повставало на боротьбу проти царизму і трудове селянство. У жовтні 1905 року старшина Великоянисольської волості С. І. Чотій одержав текст царського маніфесту, в якому народові обіцяли надання політичних свобод і скликання законодавчої думи. З ініціативи вчителя Великоянисольської школи Ф. Л. Трандафілова, його дружини Марфи Іванівни та вчителів Времівської школи Г. І. Кедрової та X. С. Сидоренко було скликано сходку, на яку прийшли майже 500 чоловік. Сходка ця перетворилася на мітинг і тривала з 12 годин дня до пізнього вечора. Г. І. Кедрова, X. С. Сидоренко і студент Харківського ветеринарного інституту В. М. Трандафілов викривали облудність царського маніфесту і закликали селян і далі відстоювати свої права. На п’ятий день після мітингу в село прибули жандарми. Вони заарештували Г. І. Кедрову, X. С. Сидоренко, а також волосного старшину С. І. Чотія за те, що він допустив проведення сходки. їх вивезли до Маріуполя. Вчительок вислали до Архангельської губернії, а С. І. Чотія за клопотанням земського начальника випустили з-під арешту «з огляду на його малограмотність», але звільнили з посади. Студента В. М. Трандафілова заарештували в Харкові і засудили до одного року тюремного ув’язнення.
Після поразки першої російської революції в селі ще більше зміцнюється куркульська верхівка. Якщо в 1906 році з 707 господарств 393 були власниками 901 десятини землі на хуторах та відрубах, то в 1917 році таких господарств уже стало 242; 230 дворів мали від 1 до 15 десятин орної землі, а 263 були безземельними. Значна частина знарядь праці зосереджувалась у руках заможного прошарку населення. В 1917 році з 741 селянського двору залізні плуги мали 476, сівалки — 111, жниварки — 312, молотарки — 6; решта не мали зовсім ніякого сільськогосподарського реманенту. Найбільшими і найбагатшими були хутірські та відрубні господарства Г. В. Опанасенка, якому належало 89 десятин землі, І. О. Харахаша — власника 80 десятин та ін. Всю цю землю обробляли наймити. К. А. Жученко (колишня батрачка) розповідала: «У куркулів був наймитом мій дід, батрачив батько, наймитська доля випала й нам — дітям. Я почала батрачити в куркуля Давидова з 10 років, спершу була нянькою, потім працювала в полі. Разом з іншими наймитами з рання і до смеркання сіяла, полола, збирала врожай. З 16 літ я найнялася до куркуля В. Ю. Малтабара (працювала в його шинку). Ми гнули спину в куркулів за шматок хліба, а коли помер батько, Давидов прогнав нашу сім’ю на вулицю».
Напередодні першої світової війни у Великому Янисолі жило 4712 чоловік. Медичну допомогу селянам подавали лікар і фельдшер. Земське однокласне училище було відкрито тут у 1872 році. З 378 дітей шкільного віку в 1886 році вчилося 1827. До 1913 року в селі працювали 3 початкові школи, в яких було понад 400 учнів.
Перша світова імперіалістична війна ще більше погіршила становище селян. Багато родин залишилось без годувальників, 536 чоловіків мобілізували в армію. Основний тягар роботи на полі ліг на плечі жінок та підлітків. У 1917 році в оранці брали участь 175 жінок, косарями працювало 719, а збирали врожай 793 жінки. Куркульські господарства майже не відчували нестачі робочої сили,— найтяжчі роботи в них виконували 60 наймитів. Дрібні господарства не мали робочої худоби, сільськогосподарського реманенту. Селянам жилося дуже важко. Так, у сім’ї селянина Тонха лишилось четверо сиріт. Засобів до існування вони не мали. Старшому довелося піти в найми до куркуля. Став наймитом у куркуля-торгівця і 12-річний К. К. Тонха: влітку він працював у полі, а взимку прислужував у крамниці. В роки війни 3 брати М. Малича були мобілізовані до армії. Йому самому сповнилося 15 років, коли він лишився єдиним «чоловіком» на 3 сім’ї з 10 маленькими дітьми. Така ж доля випала багатьом підліткам села.
Серед солдатів Волинського полку, які в лютому 1917 року перейшли на бік революційного народу, був і уродженець Великого Янисоля М. С. Арих. З квітня 1917 року на Фінляндському вокзалі він слухав промову вождя революції В. І. Леніна, який щойно повернувся з-за кордону. Великий Жовтень відкрив шлях до розв’язання споконвічного селянського питання про землю. Селяни з великим піднесенням зустріли декрети Радянської влади. В селі проводилися сходки, на яких виступали революційно настроєні солдати-фронтовики К. Жученко, П. Халабузар, агроном П. Б. Янатьєв та ін. Вони пропонували обрати Раду селянських депутатів. Бідняки і наймити підтримували їх і вимагали перерозподілу землі та куркульського майна.
Наприкінці квітня 1918 року Великий Янисоль окупували австро-німецькі війська. Почались грабежі — у людей відбирали худобу, фураж, хліб, сало та ін. продукти. 6 червня 1918 року село сплатило окупантам контрибуцію, що становила 1898 крб.. Все це обурювало селян. 27 жовтня 1918 року катеринославський губернський староста надіслав донесення в департамент державної варти, в якому вказував на зростання повстанського руху в губернії, відзначаючи, що в Маріупольському повіті, зокрема в Великому Янисолі та поблизу нього, діють до 500 добре озброєних повстанців — кінних і піших. Керував ними військово-революційний штаб. Наприкінці листопада 1918 року австро-угорських окупантів вигнали з села.
1 грудня 1918 року у Великому Янисолі обрано волосну Раду селянських депутатів, до складу якої ввійшло 30 чоловік. Головою Ради обрали І. М. Янатьєва. Для боротьби з контрреволюцією при волосній Раді створили військово-революційний штаб. Його очолював М. А. Мурзенко, політичним комісаром спочатку був П. Б. Янатьєв, а пізніше — Г. Л. Джерих. Командиром створеного тоді ж революційного загону став колишній прапорщик О. І. Чермалих. Чисельність бійців збільшувалась. Для утримання загону за рішенням волосної Ради сільських багатіїв оподаткували контрибуцією в 40 тис. крб. У січні 1919 року загін було перетворено на 8-й Радянський інтернаціональний полк 2-ї бригади 3-ї дивізії. Штаб цього полку розміщався у Красногорівці, а батальйони — в Новомихайлівці, Мар’їнці та Олександрівці. Пізніше полк переформували у 13-й Радянський піхотний полк. Його бійцями були мешканці села А. Р. Іванников, М. Ф. Янатьєв, Я. Д. Балжі, С. А. Албеєв, М. С. Челах, Б. К. Кателло, Л. А. Шилін та багато ін. Одним з батальйонів командував X. М. Халабузар.
Під керівництвом волосної Ради здійснювалися революційні перетворення в селі. За її рішенням у куркуля Г. Опанасенка було відібрано землю, крамницю, садибу, худобу, в П. Опанасенка — паровий млин, будинок і все майно. Лишки землі інших куркульських господарств передали біднякам.
Проте дальше здійснення цих перетворень припинилося через наступ денікінців, які в червні 1919 року захопили село. На початку січня 1920 року частини 11-ї дивізії Першої Кінної армії визволили село від білогвардійців. Спочатку було створено ревком, головою якого став І. М. Янатьєв, а 1 червня відбулися вибори волвиконкому. Головою його обрали С. П. Тахтарова. В умовах безперервної боротьби з бандами, яких всіляко підтримували куркулі, органи Радянської влади вживали заходів до здійснення земельної реформи згідно з законом про землю від 5 лютого 1920 року. Населення Великого Янисоля допомагало частинам Червоної Армії: давало підводи, постачало бійцям хліб, продукти, 80 сім’ям червоноармійців волвиконком надавав допомогу.
Восени 1920 року поблизу села точилися запеклі бої з врангелівцями. Але, незважаючи на те, що село фактично було фронтовим, волвиконком продовжував працювати. 12 жовтня він організував відділ народної освіти. 14 жовтня під тиском ворога, що перейшов у наступ у районі Гуляйполя, радянські частини почали відходити до Великого Янисоля і Майорського. У зв’язку з обстановкою, що склалася, волвиконком передав свої повноваження волревкомові. До його складу ввійшло 6 чоловік, головою обрали С. П. Тахтарова. Волревком забезпечував радянські війська продовольством, фуражем тощо. До 8 лютого 1921 року населення Великого Янисоля передало Червоній Армії 214 коней, 97 бричок, 5 саней, 3 тачанки, багато хліба, м’яса, фуражу.
Після того, як фронт відкотився від села, знову відбулися вибори волосної Ради, головою якої став позапартійний селянин Т. Д. Киряков. Для боротьби з бандитизмом було створено частину особливого призначення. До складу ЧОПу входили військкоми К. А. Мурзенко, І. М. Янатьєв та інші. В боротьбі за Радянську владу загинули жителі села О. І. Чермалих, П. І. Халабузар, командир взводу І. Ф. Малич, П. І. Балабан, І. І. Майджі та інші.
Наприкінці 1920 року населення Великого Янисоля становило 5238 чоловік. Тут був 731 двір, селяни мали 17 710 десятин придатної землі. Всього в селі налічувалося 321 плуг, 363 букери, 306 борін, 86 дрилів, 537 сівалок. Працювали споживча кооперація, паровий і 10 вітряних млинів, телеграф. Медичну допомогу населенню подавали лікар і фельдшер із місцевої амбулаторії. З культурно-освітніх закладів діяли 4 школи, бібліотека.
Комуністи села, спираючись на КНС, розгорнули велику роботу по відбудові зруйнованого за роки імперіалістичної та громадянської воєн господарства. Створена в 1921 році волосна партійна організація спочатку налічувала 14 чоловік. До партійного бюро обрали Я. М. Каменця, М. Ф. Антипенка і Меджанського. Того ж року організовано комітет незаможних селян, куди ввійшло 12 чоловік фронтовиків та бідніших селян, але вже наступного року кількість їх зросла до 306. Першим головою КНС обрали П. С. Каралі. В запеклій боротьбі члени КНС долали опір куркульства. В 1923 році відібрано у куркулів і передано у розпорядження волосної Ради 11 будинків і 5 крамниць. Комнезамівці допомагали сільській бідноті підняти з руїн господарство, залучали їх у виробничі об’єднання та різні види кооперації.
15 грудня 1921 року селяни Великого Янисоля на зборах прийняли рішення про реорганізацію трудового сільськогосподарського колективу. Навесні 1922 року виникла комуна «Біднота», що об’єднала 20 господарств. Вона мала 100 десятин землі, 4 жниварки, 4 віялки, 4 букери, 4 плуги, 13 коней, пару биків, 13 корів, 26 овець. Своїм головою комунари обрали місцевого селянина І. Ф. Потурвая. Сільськогосподарське кредитне товариство, створене у 1922 році, всіляко допомагало селянам. Воно давало позики, інвентар, проводило контрактацію сільськогосподарських продуктів, вводило сівозміни тощо. Партійні та радянські органи села вжили всіх заходів, щоб поліпшити продовольче становище трудящих. Через неврожай у травні 1922 року почався голод, від якого у Великому Янисолі терпіло 4958 чоловік. Особливим піклуванням були оточені діти. Для них відкрили громадську їдальню, де харчувалося 185 дітей. Крім того, дитячий будинок дав притулок 76 дітям-сиротам.
Найближчими помічниками комуністів були комсомольці, які в 1922 році створили свій осередок. Вони організовували недільники, конфіскували хліб у куркулів, супроводили обози з хлібом на залізничну станцію і вантажили вагони, виступали ініціаторами збирання коштів на створення Червоного повітряного флоту. Для цього вони організували вистави й самі брали активну участь у них. Велику політмасову й культурну роботу проводили комсомольці, в районному клубі працювали різні гуртки — політосвітній, природничо-науковий, сільськогосподарський, а також літературна секція.
Відповідно до постанови ВУЦВКу від 7 березня 1923 року про новий адміністративний поділ України Великий Янисоль перетворено на селище, яке стало центром району. У червні 1923 року відбулися вибори до районного виконавчого комітету, його головою обрали комуніста І. Ф. Рукавишникова, надісланого сюди Юзівським окружкомом партії. Секретарем райкому став Саламатников. Почав працювати й районний комітет комсомолу (секретар — М. М. Єгоров). З вересня 1924 року секретарем сільського комсомольського осередку був син місцевого селянина І. Д. Хорош.
Розв’язуючи важливі питання відбудови сільського господарства, партійні й радянські органи приділяли велику увагу й розвитку культури села. Провадилася значна робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення та організації навчання дітей. У цьому брали активну участь комсомольці. Крім занять з неписьменними, вони проводили серед населення політичні бесіди й читання. В селі працювало 9 лікнепів, що охоплювали 113 чоловік дорослого населення. У 1922 році відчинилися двері трудової семирічної школи ім. 5-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вже в 1923 році тут працювали школи: 3 чотирирічні та семирічна, в яких 17 учителів навчали 511 дітей (240 хлопчиків і 271 дівчинку).
Значна робота проводилася і серед молоді. Комсомольця Я. Цигуткіна райсекретаріат Всеробітземлісу надіслав для роботи серед батрацької молоді. Велика увага приділялася підготовці її до захисту соціалістичної вітчизни. Було висунуто гасло: «В одній руці рушниця, в другій — книга!».
Коли Володимир Ілліч Ленін тяжко захворів, комсомольці Великого Янисоля надіслали йому листа. «Ми, юні комунари,— писали вони,— в день міжнародної солідарності робітничої молоді, шлемо гарячий привіт нашому дорогому вождеві й учителю і сподіваємося, що найближчим часом Ви станете біля керма Радянської Росії». В день смерті В. І. Леніна в селі відбувся траурний мітинг. На ньому виступили секретар райкому партії Я. Д. Маллай, голова райвиконкому Г. Ф. Морозов, комсомолка А. М. Джелалі та ін. Вони закликали трудове селянство здійснювати заповіти Ілліча. У ці дні до партійного осередку надійшли заяви від селян з проханням прийняти їх до лав ленінської партії. Це — Ф. В. Мурзенко, М. І. Мажан, М. Д. Малич, К. К. Тонха та ін. На 1924 рік в селі було 25 комуністів. За ленінським призовом вступили до лав партії ще 11 чоловік.
Наприкінці 1925 року господарство села в основному було відбудовано. Довоєнного рівня досягли посівні площі, підвищилась урожайність, збільшилося поголів’я рогатої худоби. Успішно проводилося кооперування. В січні 1926 року у Великоянисольському сільгоспкредитному товаристві було 774 пайовики. Велику допомогу від держави одержували колективні господарства. Так, за рішенням Сталінського окружного земельного відділу комуні «Біднота» в 1926 році надали кредит у розмірі 1100 крб. і трактор «Фордзон». Через два роки комунари одержали від держави ще 6 тис. крб. На цей час комуна об’єднувала 121 господарство й мала 1174 десятини землі. В тому ж році в селі було створено зернорадгосп «Шахтар». На полях цих господарств застосовувалися машини. Восени 1928 року 30 селянських господарств об’єдналися в перший ТСОЗ, а в наступному — їх було вже 53. У 1930 році вони влилися в комуну «Біднота», головою якої став 25-тисячник Бокач. Комуна об’єднувала 642 двори й мала 7100 га землі. Восени того ж року з комуни виділилися 24 дрібні сільськогосподарські артілі, які в 1931 році об’єдналися в 3 колгоспи: «Червоний партизан» (голова — К. А. Мурзенко, секретар партійного осередку — С. Є. Дервіш), «Червона Армія» (голова — М. П. Майджі, секретар партійного осередку — Ф. І. Шемітенко) й «Герзамет» (голова — В. І. Греков, партійний осередок очолював А. К. Мурзенко). Колгоспне будівництво в селі проходило в запеклій боротьбі проти куркульні. Партійна організація та КНС, спираючись на бідноту й середняків, повели селян на боротьбу проти контрреволюційного куркульства. У березні 1932 року лише з колгоспу «Червоний партизан» виключили 13 куркульських господарств.
У зміцненні молодих колективних господарств чималу роль відіграли робітники Макіївки. У 1930 році, коли в Донбасі розгорнулося шефство промислових підприємств над селом, бюро Великоянисольського райкому партії прийняло постанову про укладення договору на соціалістичне змагання з робітниками Макіївського металургійного заводу ім. Кірова. На завод відрядили колишнього робітника цього підприємства, 25-тисячника О. Г. Кузьменка, якому райком партії доручив організувати Великоянисольську міжколгоспну майстерню. Робітники заводу виділили для майстерні устаткування та інструмент. Навесні 1930 року у Великому Янисолі почав діяти радіовузол.
У 1934 році створено Великоянисольську МТС. Вона обслуговувала 19 колгоспів району, які мали 19 849 га землі. Першим директором МТС був комуніст, колишній робітник Макіївського заводу М. П. Васютін, начальником політвідділу — комуністка К. І. Александрова. Спочатку МТС мала всього 3 комбайни й 3 автомашини, але вже через 3 роки тут налічувалося 19 комбайнів, 18 тракторів, 13 автомашин. Стахановський рух, що зародився у промисловості, підхопили механізатори МТС. 43 трактористи і комбайнери працювали в 1935 році по-стахановськи. Серед них такі майстри своєї справи, як М. А. Мажан, В. О. Ліонський, О. Мурза та інші. М. Мажан брав участь у Всесоюзній нараді передовиків-комбайнерів у Москві, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Для підготовки спеціалістів сільського господарства 1930 року в селі було створено зернотехнікум, який у 1934 році реорганізовано на райколгоспшколу обласного значення, де готували механізаторів, тваринників, агрономів, пасічників і рахівників. Щороку школа випускала для сільського господарства понад 150 спеціалістів. В 1936 році тут проходили перепідготовку члени тракторної бригади П. М. Ангеліної.
У березні 1935 року у Великому Янисолі 18 партійних організацій об’єднували 102 члени партії та 32 кандидати в члени партії. Комуністи провели велику роботу по здійсненню рішення XII з’їзду КП(б)У «Про завдання колгоспного і радгоспного будівництва». Вони розгорнули боротьбу за дальший розвиток і зміцнення соціалістичного ладу в селі, за найкраще використання сільськогосподарських машин, підвищення врожайності зернових і технічних культур, вживали заходів щодо розвитку тваринництва в колгоспах. 13 липня 1936 року Великий Янисоль відвідав Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. Він оглянув поля колгоспу «Червоний партизан», тракторні й колгоспні табори. На цей час в селі виросли досвідчені спеціалісти сільського господарства, колгоспні поля оброблялися першокласною сільськогосподарською технікою. В 1939 році в артілі «Червоний партизан» зібрали врожай зернових по 15,6 цнт з га, кукурудзи — 20 цнт, соняшнику — 14,4 цнт. Доход колгоспу становив 330 483 крб. За успішний розвиток громадського виробництва у 1939 році Великоянисольську MTС на Всесоюзній сільськогосподарській виставці було відзначено дипломом 1-го ступеня, грошовою премією (10 тис. крб.) і легковим автомобілем М-1. Колектив свинотоварної ферми цього ж колгоспу одержав диплом 1-го ступеня. Учасниками ВСГВ були чабан артілі «Червона Армія» Д. Ю. Налбат і завідуючий свинотоварною фермою П. Ю. Холап, чабани колгоспу «Червоний партизан» А. Ф. Парпара, Д. Б. Патах, чабани колгоспу «Герзамет» І. П. Трубка, М. Л. Балабан, працівники MTG комбайнер В. О. Донський, агроном Я. С. Воробкало та ін. Всіх їх було нагороджено золотими й срібними медалями.
Успіхи колгоспного виробництва сприяли підвищенню добробуту трудящих. У колгоспі «Червоний партизан» 1939 року на трудодень було видано по 6 кг хліба. Так, І. К. Аджигай, що виробив 653 трудодні, одержав 293 пуди зерна й 1315 крб. грішми, колгоспник артілі «Герзамет» І. П. Чебаненко за 728 трудоднів одержав 324 пуди зерна й 1929 крб. Майже кожна сім’я мала корову, свиню, овець.
Розгорнулося будівництво на селі. Зводили будинки для колгоспників, нові приміщення шкіл, культурних закладів тощо. Працювало 3 магазини. Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Функціонували добре обладнані лікарня та поліклініка.
В 1939/40 навчальному році у Великому Янисолі в 2 середніх школах навчалося 800 дітей. Серед випускників того часу — професор Г. М. Мултих (тепер заступник директора Інституту історії партії ЦК КП України), А. Д. Косматенко — український поет-байкар та ін. Добре було поставлено роботу в будинку піонерів. Районна бібліотека з фондом понад 11 тис. книг проводила читацькі конференції, обговорення книг. Дитяча бібліотека налічувала понад 2 тис. примірників. У селі, крім районного будинку культури, діяло ще 3 колгоспних клуби.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, партійні та радянські органи району й села, виконуючи рішення партії та уряду, провели велику роботу по мобілізації сил на відсіч ворогові. Коли фронт наблизився до Великого Янисоля, колгоспники всіх 3-х артілей і працівники МТС6 почали відправляти худобу й вивозити сільськогосподарські машини у східні райони країни. Комуністи села перебудували всю роботу відповідно до вимог воєнного часу.
10 жовтня село окупували німецько-фашистські загарбники. Вже в листопаді 1941 року тут почала діяти підпільна комсомольсько-молодіжна група, організована комуністом Героєм Радянського Союзу (удостоєний цього звання за участь у фінській війні) О. І. Білогуровим. З Великого Янисоля до цієї групи входили І. Ю. Акритов, Г. О. Жуков, комсомольці — сестри Л. Ф. і Ю. Ф. Темиренко та їх брати Леонід і Рюрик. З времівських комсомольців тут були І. К. Дегтяренко, сестри Л. К. і М. К. Дегтяренко, О. І. Мірошниченко, Я. І. Червоненко. Підпільники вишили червоний прапор, самі писали й розповсюджували серед населення листівки, в яких закликали до боротьби з окупантами. Вдома у Темиренків слухали передачі Радінформбюро і розповідали населенню правду про становище на фронті. Фашисти напали на слід групи й заарештували підпільників. Наприкінці травня 1942 року патріотам пощастило втекти з тюрми. В цьому їм допоміг член підпільної групи І. Ю. Акритов, що працював у поліції за завданням підпільників. Проте гітлерівці вистежили їх і 3 червня 1942 року розстріляли. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1967 року за мужність і відвагу, виявлену в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів, 13 підпільників, в т. ч. й І. Ю. Акритова, посмертно нагороджено медалями СРСР.
Билися за Вітчизну великоянисольці і в партизанському загоні «Грізний» під командуванням Я. І. Сиворонова. Ще 10 жовтня 1941 року в селі Мар’їнці було укомплектовано партизанську групу Великоянисольського району, яка влилася до складу партизанського загону Сиворонова. Хоробрістю і винахідливістю відзначались уродженці Великого Янисоля — секретар партійної організації загону «Грізний» Н. Л. Бейко, політрук М. Г. Пискунов, командир А. В. Медведенко, боєць О. К. Принцевський. 12 партизанів відзначені урядовими нагородами. Серед учасників Великої Вітчизняної війни 198 уродженців Великого Янисоля нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, смертю хоробрих загинуло 300 чоловік. У центрі села їм споруджено пам’ятник, на якому золотом вирізьблено імена загиблих.
12(13) вересня 1943 року частини 40-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї армії визволили село від німецько-фашистських окупантів. У запеклих боях за Великий Янисоль загинули командир дивізії, Герой Радянського Союзу, гвардії полковник д. в. Козак і гвардії підполковник П. Я. Чумаков. Д. В. Козака поховано в м. Донецьку, П. Я. Чумакова та ін. воїнів — у селі в братській могилі, на якій встановлено обеліск.
У вересні 1943 року відновили свою діяльність партійні і радянські установи району й села. Райком партії та виконком районної Ради депутатів трудящих, виконуючи постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецьких окупантів», закликали трудівників району в найкоротший строк відбудувати сільське господарство. Виконувати це завдання довелося в дуже складних умовах. З 78 тракторів і 36 комбайнів, які мала МТС до війни, залишилося 17 тракторів і 7 комбайнів. У господарствах трьох колгоспів у цей час було 15 коней, 9 волів і 2 корови. Не вистачало інвентаря, кормів для худоби. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами господарству колгоспів, становила 76 801 крб. Поля були занедбані.
Головою артілі «Червона Армія» працював М. П. Чекаленко, головою колгоспу «Герзамет» — К. І. Мажан, головою колгоспу «Червоний партизан» — П. К. Петренко, всі вони докладали багато зусиль, щоб піднести зруйноване господарство артілей. Бригадиром 3-ї рільничої бригади артілі «Червоний партизан» обрали Є. Г. Малтабар, яка виявилася здібним організатором. Колгоспники трудилися, не покладаючи рук. Жінки, старики й підлітки коровами орали землю. Поля засівалися насінням, зібраним у колгоспників. На 1 вересня 1944 року в трьох колгоспах було 55 коней, 210 голів великої рогатої худоби (в т. ч. волів — 15, телят — 190, корів — 5), 53 свині та 19 овець.
Самовіддано працювали телятниця К. Л. Крикуненко, конюх І. І. Чердаклі, ланкові Є. Г. Холап, X. Ф. Левентова, Є. Д. Сарбей та ін. За добру організацію хлібозаготівель в умовах воєнного часу групу керівних працівників району нагородили орденами й медалями. В числі їх першого секретаря райкому КП(б)У Д. X. Комендантова і голову райвиконкому С. Ю. Зуйченка нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Одночасно з відбудовою господарства партійна й комсомольська організації, сільська Рада депутатів трудящих проводили велику роботу щодо організації допомоги фронту і сім’ям військовослужбовців. Трудівники колгоспу «Червоний партизан» на загальних зборах вирішили з своїх трудових заощаджень виділити 20 тис. крб. у фонд Червоної Армії. Цю ініціативу схвалила і підтримала Великоянисольська селищна Рада. Партійна організація колгоспу «Герзамет» на зборах у січні 1945 року поряд з обговоренням підсумків сільськогосподарського року й підготовки до весняної сівби, розглядала питання про забезпечення сімей військовослужбовців та інвалідів Великої Вітчизняної війни харчами, паливом.
ДРУГУ річницю визволення села від німецько-фашистських окупантів трудящі зустріли чималими трудовими досягненнями. На цей час артілі значно зміцніли. На вересень 1945 року колгосп «Червона Армія» освоїв довоєнну посівну площу, з окремих ділянок тут зібрали по 22 цнт з га. Держава одержала від артілі 8 тис. цнт зерна. На фермах утримувалося 460 голів великої рогатої худоби, 263 штуки птиці, 75 бджолосімей. На кінець четвертої п’ятирічки (1946—1950 рр.) посівна площа й поголів’я худоби в усіх колгоспах Великої Новосілки були відновлені. На 1952 рік почали працювати майстерні МТС.
Протягом 1950—1958 рр. відбувалося поступове укрупнення місцевих колгоспів, які у 1958 році об’єдналися в артіль «Батьківщина». Якщо в 1953 році в 2 колгоспах («Перше травня» та «Червоний партизан») зібрали пересічно по 12 цнт зернових культур з га, а грошовий доход дорівнював майже 2 млн. крб., то в 1958 році врожай зернових культур артілі «Батьківщина» становив 23,7 цнт з га, а грошовий доход колгоспу становив 8 млн. крб. Того ж року колгосп придбав 26 тракторів, 15 комбайнів і багато іншої сільськогосподарської техніки. Велику допомогу в розвитку громадського господарства подавали промислові підприємства Донецька. Лише з 1961 року шефи — робітники центральних механічних майстерень, «Донецькбудме-ханізація», «Донецькбудматеріали», БУ-3, Донецькжитлобуд № 1, Донецьке територіальне управління — допомогли збудувати 2 чотирирядні корівники, 5 свинарників-відгодівельників, 2 типових пташники, гараж на 22 автомашини. На річці Шайтанці шефи спорудили греблю, створивши водосховище; збудували також початкову школу, закінчили будівництво середньої школи № 1, 130 житлових будинків, дитячі ясла.
Тепер колгосп «Батьківщина» — високорозвинуте й багатогалузеве господарство, що має 9388 га земельних угідь, в т. ч. 7298 га орної землі. Машинно-тракторний парк його налічує 43 трактори, 52 автомашини, 13 комбайнів та ін. сільськогосподарську техніку. В артілі є 216 електромоторів загальною потужністю 1720 квт. На 1 січня 1968 року на тваринницьких фермах було 3700 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 1532 корови), 1618 свиней, 1306 овець. У 1968 році, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, хлібороби зібрали з площі 2613 га по 21,3 цнт зернових з га, в т. ч. озимої пшениці — по 30,7 цнт на площі 860 га. Вирощено добрий урожай соняшнику, овочів, фруктів. Тваринники в тому ж році на 100 га сільгоспугідь одержали 415 цнт молока й 60 цнт м’яса. Понад 3 тис. кг молока надоїла пересічно від кожної корови передова доярка колгоспу К. Л. Крикуненко. З кожним роком збільшується кількість спеціалістів сільського господарства. Тут трудяться 105 комбайнерів і трактористів, 23 агрономи й зоотехніки.
Партійні організації селища, яких тут 28, об’єднують 528 комуністів. Най-численніша партійна організація — в колгоспі «Батьківщина», де на важливих ділянках господарства трудяться 85 комуністів. В змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції 13 трудівників удостоєно грамот та ін. нагород. Серед них комуністи — бригадир першої комплексної бригади І. С. Мойко, бригадир тракторної бригади В. С. Чердаклі та інші.
У селищі 682 комсомольці, 40 з них входять до складу комсомольської організації колгоспу «Батьківщина». Багато з них — учасники руху за комуністичну працю. Механізатор Д. Ю. Акритов одержав у 1968 році з га по 40 цнт зерна кукурудзи на площі 55 га. Йому присуджено 3-ю обласну премію Донецького обкому комсомолу. Зразки в праці показують механізатори А. X. Хорош, І. М. Стрионов та ін.
В. І. Шира і Р. О. Павленко надоїли з кожної корови по 2300 кг молока при зобов’язанні — 1900 кг. В селищі — 32 колективи комуністичної праці, 274 працівників удостоєно звання ударника комуністичної праці, серед них — 180 колгоспників.
З промислових підприємств у селищі працюють хлібокомбінат, масло- і молокозаводи, олійний завод. Плодоовочевий завод переробляє продукцію колгоспів і радгоспів усього району. На заводі працюють 250 робітників. 1968 року тут виготовлено продукції на 3864 тис. карбованців.
У червні 1958 року Великоянисольську МТС реорганізовано в ремонтно-технічну станцію (PTC), а з 1961 року — в районне відділення «Сільгосптехніки». Тут є 85 автомашин, 17 тракторів та ін. техніка. В 1968 році ремонтні майстерні розширено, оснащено сучасним устаткуванням для ремонту 300 гусеничних тракторів.
Разом з усім радянським народом трудівники Великої Новосілки розгорнули соціалістичне змагання за успішне виконання п’ятирічного плану. Новими трудовими успіхами зустріли великоновосілківці 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Хлібороби й тваринники колгоспу «Батьківщина» в 1970 році зібрали 6132 тонни зернових культур (по 23,2 цнт з га) й продали державі 2990 тонн зерна; одержали 3619 тонн молока, 656 тис. штук яєць, продали державі 870 тонн овочів.
Партія та уряд високо оцінили працю колгоспників, робітників і службовців Великої Новосілки. Орденами й медалями СРСР нагороджено 55 чоловік. Урядові нагороди одержали 21 чоловік з колгоспу «Батьківщина», орден Леніна — голова колгоспу А. О. Батман, орден Трудового Червоного Прапора — бригадири рільничих бригад І. С. Мойко, В. С. Чердаклі, Г. П. Малтабар, доярка К. Л. Крикуненко, тракторист Л. А. Заграфов та ін. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно секретаря райкому КП України І. 3. Кряжа. У зв’язку з 50-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції орденом Леніна нагороджено члена КПРС з 1918 року, активного борця за колгоспне будівництво А. С. Марковича.
Величезні зміни за роки Радянської влади відбулися в житті селянства. Зростає його матеріальний добробут. Підвищується оплата трудодня колгоспників. У січні 1966 року 759 трудівників селища одержали пенсії та допомоги на суму 20 794 крб., а в січні 1967 року 839 чоловік — 21 858 карбованців.
В селищі розгортається житлове будівництво. Тут споруджено 511 нових будинків на 4—5 кімнат, 12 багатоквартирних комунальних будинків з усіма вигодами (парове опалення, водопровід, газ тощо).
За 3 роки п’ятирічки здано в експлуатацію 3450 кв. метрів житлової площі. Споруджено двоповерхові будинки поліклініки, готелю, ресторану; збудовано молокозавод, стадіон «Колос», будуються житлові багатоквартирні будинки площею 1402 кв. метрів. Будівельні роботи здійснюють працівники пересувної механізованої колони № 7 «Міжколгоспбуду».
У 1963 році великоновосілківці виступили ініціаторами змагання за перетворення населених пунктів на центри комуністичної праці й побуту. В 1964 році вони звернулися до трудівників району з закликом поліпшити побутові умови на селі, щоб вони забезпечили високу продуктивність праці й культурного відпочинку хліборобів,-зробити кожне селище, кожне село зразковим. Змагання розгорнулося під девізом: «Через комуністичну працю — до комуністичного побуту». Цю ініціативу підтримало бюро Донецького обкому КП України.
В селищі працює будинок побутового обслуговування, лазня, 11 магазинів державної та кооперативної торгівлі. Всі будинки радіофіковано. Прокладено водопровід, заасфальтовано вулиці.
Трудівників Великої Новосілки обслуговує лікарня, де працюють 28 лікарів і 58 чоловік з середньою медичною освітою. Особливою повагою користуються лікарі 3. М. Левадна, І. М. Тарасенко, П. І. Левентов, М. М. Балабан та ін. Хірург О. Г. Чеканов віддав справі охорони здоров’я 35 років. За участь у Великій Вітчизняній війні його удостоєно трьох урядових нагород. Крім лікарні, тут є станція швидкої медичної допомоги.
У двох середніх школах учаться 1199 дітей, у вечірній школі робітничої молоді — 150 чоловік. Лише в післявоєнний період у селищі здобули середню освіту 1133 чоловіка. Сотні великоновосілківців навчаються в інститутах, університетах, технікумах, профтехшколах різних міст України та ін. союзних республік. У селищі трудяться 98 учителів і 118 спеціалістів сільського господарства з середньою та вищою освітою. Майже 50 років віддала справі виховання підростаючого покоління Л. Ф. Костюченко. В 1950 році за бездоганну й багаторічну працю її удостоєно високої урядової нагороди — ордена Леніна. Понад 40 років присвятила педагогічній діяльності Г. І. Чако, яка також нагороджена орденом Леніна, орденом «Знак Пошани» відзначені О. М. Дервіш, Є. К. Дегтяренко.
В 1963 році в селищі відкрито філіал університету марксизму-ленінізму Донецького міськкому партії. Тут навчалося понад 100 чоловік. З ініціативи пенсіонерів у травні 1961 року створено краєзнавчий музей, якому в 1968 році присвоєно звання народного.
В селищі є дитячі ясла і дитсадки на 370 місць. У районному будинку піонерів працюють 12 гуртків — радіоконструкторський, радіооператорний, авіамодельний, образотворчого мистецтва та інші.
При районному будинку культури працюють 10 гуртків, серед них — хоровий, хореографічний, художнього слова, є духовий оркестр. У художній самодіяльності беруть участь 180 чоловік. У 1968 роді на обласному огляді, присвяченому 50-річчю Радянської влади, республіканський оргкомітет нагородив колектив духового оркестру грамотою. Учасники художньої самодіяльної та концертної бригади в 1968 році дали 55 концертів. Агіткультбригада будинку культури під час посівної та збиральної кампанії провела 40 виїздів. 9 лютого 1969 року тут було запалено факел фестивалю, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Районний будинок культури, літній кінотеатр, 3 колгоспних клуби й клуб при відділенні «Сільгосптехніки» мають 13 комплектів кіноапаратури, з них 4 стаціонарних.
З 1963 року при районному будинку культури почала працювати Великоновосілківська сільська консерваторія з 7 класами: вокалу, фортепіано, баяна, духових інструментів та ін. До неї було зараховано 41 чоловіка — трактористів, робітників підприємств і агрономів. Викладачі Донецького філіалу Харківського інституту мистецтва проводили тут заняття. 28 травня 1967 року слухачі народної консерваторії успішно склали випускні іспити. 27 чоловік здобули дипломи. В 1964 році відкрито дитячу музичну школу з 4 класами: фортепіано, баяна, духових інструментів і скрипки. В ній навчається 120 дітей.
У селищі працюють 8 бібліотек з фондом близько 75 тис. книг. Ними користуються 6476 читачів. Великоновосілківці передплатили в 1968 році 6602 примірники газет і журналів. Газета «Шлях до комунізму» — орган Великоновосілківського райкому партії та районної Ради депутатів трудящих — виходить 3 рази на тиждень тиражем у 7923 примірники.
В тому, що колишнє відстале село виросло за роки Радянської влади в соціалістичне селище, велика заслуга селищної Ради депутатів трудящих. У 1969 році до неї було обрано 94 депутати. Серед обранців народу — 43 комуністи й 9 комсомольців. При Раді створено 9 комісій, які розв’язують різні питання — народної освіти, розвитку торгівлі та громадського харчування, роботи підприємств побутового обслуговування. Багато уваги селищна Рада приділяє благоустрою селища. Депутатам допомагають понад 100 активістів.
М. Л. ВОЛИКОВА, Г. В. ДЕРВІШ