Відродження Донецького басейну
Відродження Донецького басейну стало важливим господарським і військово-політичним завданням не тільки трудящих області, а й усього радянського народу. Керуючись постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації», партійні і радянські органи, всі трудящі області розгорнули боротьбу за якнайшвидшу відбудову народного господарства. Ще в лютому 1943 року було відновлено обласний комітет партії та тимчасовий склад облвиконкому. ЦК ВКП(б) відрядив до області 1398 партійних, радянських, господарських і комсомольських працівників. Протягом вересня—жовтня поновили роботу 44 райкоми та міськкоми партії. Відроджувалися первинні партійні організації. Водночас розгортали діяльність виконавчі комітети міських і районних Рад депутатів трудящих, комсомольські організації. В 1943 році створюється 1649 завкомів, шахткомів, робіткомів, місцевкомів та райкомів профспілок і 430 професійних груп. Велику масово-політичну роботу по мобілізації населення на відбудову зруйнованого господарства розгорнули 2249 агітколективів, які об’єднували понад 31 тис. агітаторів. Почали виходити обласні газети «Социалистический Донбасе» і «Радянська Донеччина».
Державний Комітет Оборони і ЦК ВКП(б) на початку 1944 року прийняли рішення про забезпечення робочою силою промислових підприємств і передусім підприємств Донбасу. ЦК ЛКСМУ мобілізував для роботи у вугільній промисловості 42 тис. чоловік. Поверталися евакуйовані. Готувалися кадри в ремісничих училищах і школах фабрично-заводського навчання. Вже на кінець 1945 року чисельність робітників, зайнятих у промисловості області, становила 55 проц. довоєнного рівня.
За завданням партії і уряду здійснювалися конкретні заходи щодо якнайшвидшої відбудови промислових підприємств області. У цій роботі активну участь разом з наркоматами брали вчені Академій наук СРСР і УРСР. З Москви й Ленінграда, Сибіру й Уралу, Поволжя й Середньої Азії, з усіх кінців Радянської країни в область ішли ешелони з обладнанням, інструментами, лісом, насінням для весняної сівби, одягом та взуттям, продуктами харчування. При Народному комісаріаті вугільної промисловості було створено Бюро генерального плану відбудови кам’яновугільного Донбасу. Спеціальні бригади вивчали становище на шахтах і промислових підприємствах, на основі їх висновків готувалися рішення партії та уряду про черговість тих чи інших робіт. В листопаді 1943 року з Кемерово до Макіївки прибули з механізмами та обладнанням 2 тис. чоловік, що входили до окремої будівельно-монтажної частини.
Ще 26 жовтня 1943 року Державний Комітет Оборони схвалив постанову «Про першочергові заходи по відбудові вугільної промисловості Донецького басейну». Величезну роботу треба було виконати, щоб відродити 176 шахт. 88 з них планувалося ввести в дію не пізніше як через 6 місяців, 37 — протягом року і 51 шахту — через рік. Першою в Донбасі досягла довоєнного рівня видобутку вугілля шахта «Новомушкетове». З ініціативи гірників цієї шахти розгорнулося змагання шахтарів Сталінської і Ворошиловградської областей, Донбасу й Кузбасу. В авангарді змагання йшли вибійники шахти «Новомушкетове» С. Д. Рубан та шахти ім. Ф. Кона О. Д. Кедя. З відбійними молотками в шахти спускалися жінки. Почин горлівчанки М. С. Гришутіної став початком руху жінок за оволодіння чоловічими професіями. Зусилля тисяч патріотів всюди давали відчутні наслідки. Протягом двох років в умовах війни трудівники області відновили 69 основних та понад 350 дрібних шахт. На шахтах комбінатів «Сталінвугілля» та «Артемвугілля» у вересні 1945 року щодоби видобувалося 50 тис. тонн палива, 23 шахти перевершили довоєнний рівень вуглевидобутку.
Одним з багатьох героїчних подвигів трудівників тилу в роки Великої Вітчизняної війни була відбудова Зуївської ДРЕС, яка стала до ладу в січні 1944 року.
З Єнакіївського заводу почалася відбудова металургійних підприємств області. Шефствував над заводом колектив Кузнецького металургійного комбінату. Вже через три місяці тут працювали домни № 6 та № 4, а ще через місяць домна № 6 досягла довоєнного рівня виплавки чавуну — 700 тонн на добу. У грудні 1943 року Єнакіївському заводу було присуджено перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони. Широким фронтом здійснювалася відбудова Макіївського, Сталінського, Краматорського, Костянтинівського металургійних заводів. На початок 1945 року в області працювало вже 8 доменних і 24 мартенівські печі, 2 бесемерівських конвертори, 15 прокатних станів. Металурги давали країні сотні тисяч тонн чавуну, сталі й прокату. Почали давати продукцію 60 коксових батарей та 10 заводів вогнетривких матеріалів. До передвоєнного рівня виробництва наблизилися машинобудівники. За 1943—1945 рр. тільки машинобудівним заводам області 22 рази присуджувався Червоний прапор Державного Комітету Оборони, 4 рази — прапор ЦК ВКП(б) і наркоматів, 40 разів — прапор ВЦРПС та наркоматів.
ЦК КП(б)України і РНК УРСР ще 31 травня 1944 року прийняли постанову «Про шефство областей України над вугільними трестами Донбасу». Керуючись цією постановою Донецький обком партії і облвиконком визначили конкретні шахти, трести і комбінати, над якими брали шефство трудящі республіки.
Перед працівниками сільського господарства області постало завдання якомога швидше відродити зруйновані колгоспи і радгоспи, освоїти довоєнні посівні площі, організувати виробництво сільськогосподарської продукції для забезпечення Червоної Армії і населення продовольством, а промисловості — сировиною. Розв’язувати це завдання доводилося в умовах гострої нестачі працездатного населення. На допомогу селу прийшли робітники. З ініціативи Красногорівського заводу вогнетривів ім. В. І. Леніна промислові колективи всієї республіки розгорнули рух за подання допомоги колгоспам і радгоспам технікою. Завдяки героїчній праці колгоспного селянства та робітничого класу до 1945 року в області було відновлено господарства всіх 1118 артілей і освоєно 85 проц. довоєнних посівних площ. За високі врожаї сільськогосподарських культур та розвиток тваринництва 1945 року Сталінській області присуджено перехідний Червоний прапор РНК СРСР і другу грошову премію.
Силами залізничних військ і населення швидко відбудовувався залізничний транспорт. На початку вересня 1943 року почався рух поїздів на дільницях Кринична—Іловайськ, Дебальцеве—Міллерове, Доля—Ясинувата, Красноармійськ — Рутченкове, Сталіно—Москва.
Високими урядовими нагородами відзначено трудові й ратні подвиги трудівників області у роки Великої Вітчизняної війни. Близько 100 тис. з них нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, 184 удостоєно звання Героя Радянського Союзу, 58 — кавалери ордена Слави трьох ступенів, 310 присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни Комуністична партія зосередила всі сили на якнайшвидшому завершенні відбудови та дальшому розвитку народного господарства й культури області. По всій країні розгортався рух за організацію шефства над підприємствами Донбасу. Велику допомогу робітники області одержали від гірників Кузнецького басейну, трудящих Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Свердловської, Челябінської областей та інших промислових центрів країни. З Москви комбінату «Сталінськвугілля» надсилалися трансформатори, автомашини та насоси. За перші три роки післявоєнної п’ятирічки колективи 74 підприємств Ленінграда направили в Донбас промислової продукції на суму близько 300 млн. крб. До області прибували висококваліфіковані кадри спеціалістів, робітників.
Під керівництвом партійних, профспілкових та комсомольських організацій розгорталася величезна творча діяльність широких трудящих мас. Весною 1946 року донецькі шахтарі й металурги разом з робітниками московських заводів виступили ініціаторами всесоюзного соціалістичного змагання за дострокове виконання післявоєнного п’ятирічного плану. На шахтах впроваджувалися прогресивні методи праці. Багато послідовників було у бригади І. І. Бридька з шахти № 5—6 ім. Димитрова, яка стала ініціатором впровадження графіку циклічності у вугільній промисловості. Для механізації трудомістких процесів широко використовувалися комбайни «Донбас», «ККП-1» та інші машини.
8 вересня 1947 року ЦК ЛКСМУ звернувся до всіх комсомольських організацій республіки із закликом підтримати ініціативу донецьких комсомольців, які вирішили перейти на роботу у вибій. З Київської, Житомирської, Запорізької, Чернігівської та інших областей республіки за комсомольськими путівками тільки протягом жовтня 1947 — травня 1948 року прибуло 12 тис. чоловік.
Питання про роботу промислових підприємств Донбасу, забезпечення їх робочою силою, впровадження нової техніки не раз вирішувалися на засіданнях Політбюро, Оргбюро, Секретаріату ЦК КП (б) України і Ради Міністрів УРСР. У підвищенні рівня партійно-організаційної роботи на важливих ділянках господарського будівництва велику роль відіграла постанова ЦК ВКП(б) від 28 лютого 1948. року «Про стан партійно-політичної роботи на вугільних шахтах Донбасу». Керуючись цією постановою, партійні організації області створили на шахтах сотні нових партійних груп. Вже наприкінці 1948 року більше половини комуністів області, зайнятих у вугільній промисловості, працювали у підземних виробках.
Партійні організації очолили масовий рух трудящих за колективну стахановську працю, зачинателем якого став старший майстер Новокраматорського машинобудівного заводу комуніст П. В. Корнєєв. За почином новатора Маріупольського заводу ім. Ілліча М. О. Кучеріна розгорнувся рух за швидкісні методи праці. Успішно розвивалося змагання між працівниками однієї професії за підвищення культури виробництва, рух тисячників. У третьому році п’ятирічки понад 25 тис. чоловік перевиконували річну норму виробітку, серед них 17 чоловік за рік виконали п’ятирічну норму.
Підвищувалася авангардна роль комуністів на виробництві. Наприкінці 1949 року в обласній партійній організації налічувалося понад 75 тис. комуністів. 176 тис. членів ВЛКСМ об’єднувала обласна комсомольська організація. На заклик комсомольців Сталіно в 1947—1948 роках понад 20 тис. молодих робітників перейшли працювати в шахти, на підземні роботи. ЦК КП(б)У високо оцінив цей патріотичний почин донецьких комсомольців.
Активізували свою діяльність місцеві Ради депутатів трудящих та профспілкові організації. Понад 14,5 тис. депутатів було обрано наприкінці 1947 року до місцевих Рад. Вже на перших сесіях Рад створено 2480 постійних комісій, які об’єднали близько 26 тис. активістів з числа робітників, колгоспників та інтелігенції 4. У підвищенні ролі профспілкових організацій на виробництві велику роль відігравала Сталінська обласна рада профспілок, обрана у жовтні 1948 року.
Завдяки самовідданій праці трудящих на кінець першої післявоєнної п’ятирічки довоєнний рівень промислового виробництва в області було перевершено на 24 проц., а продуктивність праці робітників зросла на 11 процентів.
При безпосередній допомозі робітничого класу колгоспне селянство відбудовувало зруйноване сільське господарство. В 1946 році, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, колгоспи області продали державі 20 млн. пудів хліба. В боротьбі за піднесення сільського господарства з ініціативи П. М. Ангеліної виникла нова форма соціалістичного змагання — виробнича співдружність тракторних та рільничих бригад. У змагання включилися 3974 бригади, 1114 колгоспів та 54 МТС.
Позитивно позначилось на розвитку сільського господарства проведене в 1950 році укрупнення колгоспів, в результаті чого кількість їх зменшилася з 1118 до 592. Це створило кращі умови для використання техніки МТС, більш рівномірного розподілу трудових ресурсів та організації багатогалузевих господарств. У 1950 році в області було 46 колгоспів-мільйонерів. На цей час майже відновилися довоєнні посівні площі. Однак колгоспи й радгоспи одержали тільки 8354 тис. цнт зернових — близько 80 проц. валового збору 1940 року. Значно відставало і тваринництво. Велику роботу щодо подолання відставання у сільському господарстві проводили комуністи. Після укрупнення в 554 колгоспах були свої первинні організації, що налічували понад 5 тис. чоловік.
Героїчна праця на відбудові Донбасу дістала високу оцінку партії та уряду. Ще у вересні 1947 року Верховна Рада СРСР схвалила Указ про встановлення медалі «За відбудову вугільних шахт Донбасу», якою було нагороджено 21 тис. трудівників області. Крім того, 19,5 тис. чоловік одержали медаль «За відбудову чорної металургії Півдня». Групі новаторів виробництва було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Значно поліпшилися побутові умови, медичне й культурне обслуговування трудящих. Наприкінці 1949 року загальна площа громадського житлового фонду в містах і селищах області досягла 95 проц. довоєнного рівня. Майже повністю закінчилася відбудова Сталіно, Макіївки, Краматорська та інших міст. У 1950 році в області було 305 лікарняних закладів, які мали до 24 тис. ліжок. Уже у вересні 1943 року тут працювало 50 проц. довоєнної кількості шкіл, а в Маріуполі через місяць після того, як вигнано гітлерівців, відновили роботу всі школи. Тільки за два роки (1944—1946 рр.) у області відбудовано 135 шкіл.
Почали працювати і вищі учбові заклади. Так, одразу після визволення Сталіно відновилися заняття у медичному, а в листопаді 1943 року — у педагогічному інституті. На літо 1944 року майже повністю були відбудовані корпуси індустріального інституту. 1950 року в 7 вузах, 43 технікумах, 1715 школах навчалося значно більше студентів та учнів, ніж у довоєнний час.
Відбудовувалися бібліотеки. Посилки з книгами для них надходили з Москви і Ленінграда, Сибіру і Середньої Азії, Баку і Тбілісі. В 1944 році тільки обласна бібліотека ім. Н. К. Крупської одержала з Москви 25 тис. томів книг, із районів Сибіру сюди надійшло 50 тис. томів. На кінець відбудовного періоду в області було 1423 масові бібліотеки. Вже через місяць після визволення тут працювало 500 профспілкових клубів, сотні хат-читалень і червоних кутків. При районних будинках та палацах культури широко розгорталася масова художня самодіяльність. Тільки в 1946 році на полі працювало понад 1830 агіткультбригад.
Свої творчі здобутки, талановиті знахідки учасники художньої самодіяльності демонстрували на місцевих олімпіадах самодіяльного мистецтва. Перша обласна олімпіада відбулася в день річниці визволення Донбасу. Область була постійним учасником республіканських олімпіад художньої самодіяльності, на яких такі творчі колективи, як хорова капела управління Донецької залізниці, ансамблі пісні і танцю Дзержинська і Харцизька, чоловічий хор Костянтинівського склозаводу здобули високу оцінку. Популярністю користувалися у колективах художньої самодіяльності та співаків-професіоналів пісенно-музичні твори донецьких шахтарів П. Дмитрієва-Кабанова і С. Крапиви. Було відбудовано театри, концертні приміщення, музичні і художні середні спеціальні навчальні заклади. Все більше завойовував глядачів Донецький театр опери та балету, в цьому велика заслуга відомого співака народного артиста УРСР Ю. Д. Сабініна, а також головного режисера театру народного артиста УРСР О. П. Здиховського. Тут вперше була поставлена опера В. Мураделі «Велика дружба».
З багатьма кращими творами образотворчого мистецтва знайомилися трудящі області на великих художніх пересувних виставках. Тільки в 1947—1949 рр. в Донецьку і Жданові відбулися всесоюзні і республіканські виставки радянських художників: «30 років Радянської влади», «30 років Радянської Армії», «150 років з дня народження О. С. Пушкіна», «Графічне мистецтво». Протягом 1946—1950 рр. інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР відрядив в область кілька своїх експедицій, які збирали і вивчали народну поезію, матеріали про народне житло, одяг, звичаї. Багато зразків народної творчості у районах Слов’янська, Костянтинівки, Краматорська і Красного Лиману записали студенти Слов’янського вчительського інституту.
У комуністичному вихованні трудящих, мобілізації їх на відбудову народного господарства значну роль відігравала преса. Вже у грудні 1943 року видавалися газети у 10 районах та у великих містах області. Відроджена у 1944 році Донецька організація Спілки письменників України протягом 1946—1951 рр. видала 15 великих книг альманаху «Литературный Донбасе», де було опубліковано ряд значних художніх творів, що відтворювали героїчну боротьбу трудівників міст і сіл області у роки Великої Вітчизняної війни та їх самовіддану працю на відбудові Донбасу.
Невичерпну енергію виявляли робітники та колгоспне селянство в розвитку економіки області в роки п’ятої п’ятирічки. Гірники шахти № 5-біс тресту «Петровськ-вугілля» розгорнули рух за дострокове освоєння проектних потужностей підприємств, а трудівники шахти «Червона зірка» тресту «Чистяковантрацит» — за високу продуктивність праці, економію матеріальних засобів та коштів. Понад 15 тис. робітників тресту «Донецьквугілля» склали особисті плани підвищення продуктивності праці. Металурги «Азовсталі» виступили ініціаторами змагання за всебічну раціоналізацію виробництва, що забезпечило підвищення продуктивності прокатного обладнання на 10—12 проц. Серед машинобудівників області за пропозицією конструкторів Новокраматорського машинобудівного заводу розгорнулася боротьба за зниження ваги та поліпшення якості машин. Зразкову роботу показали також залізничники Красного Лиману.
Соціалістичне змагання очолили партійні організації. На вирішальні ділянки виробництва переходили комуністи. В 1954 році Єнакіївський міськком партії відрядив на шахти тресту «Орджонікідзевугілля» 130 комуністів та 240 комсомольців.
Таку ж роботу вели й інші міськкоми та райкоми партії. Наприкінці 1955 року у вугільній промисловості працювало 35,4 проц. членів партії від загальної кількості комуністів, зайнятих у промисловості. У всіх галузях народного господарства області широку підтримку дістав рух за випуск надпланової продукції, що розгорнувся за почином краснодонського вибійника М. Я. Мамая. Близько 200 тис. трудящих області підхопили в 1959 році ініціативу колективу О. А. Кольчика з шахти ім. Лутугіна тресту «Чистяковантрацит», який вирішив заощадити по 1 крб. на кожній тонні видобутого вугілля.
На заклик партії наприкінці 1956 року для спорудження комсомольських шахт за путівками комсомолу в область прибуло понад 8,5 тис. молодих ентузіастів з різних районів України. Руками молоді створювалися шахти «Донецька-Комсомольська» № 1 та № 2, доменна піч на «Азовсталі» тощо.
Водночас з широким розвитком ініціативи трудящих підвищувався рівень керівництва всіма ланками виробництва. Після грудневого (1957 р.) Пленуму ЦК КПРС, який розглянув питання про роботу профспілок, на всіх підприємствах, будовах, у радгоспах та PTC області виробничі наради було перетворено на постійно діючі, до їх складу обрали 174 тис. передових робітників, інженерно-технічних працівників та службовців.
З 1951 по 1958 рік валовий випуск промислової продукції зріс більш як у 2,1 раза. Достроково були виконані завдання, передбачені державним планом. Видобуток вугілля подвоївся і становив 87 890 тис. тонн. Стали до ладу близько 20 нових шахт, 3 потужні доменні печі, були завершені основні роботи по спорудженню каналу Сіверський Донець — Донбас. Дала промисловий струм найбільша на Україні Старобешівська теплова електростанція. З Донецька до Москви рушили електропоїзди.
Зусилля трудівників села спрямовувалися на успішне виконання постанов вересневого (1953 р.) та наступних пленумів ЦК КПРС і рішень з’їздів партії. Наприкінці 1955 року на роботу в МТС, колгоспи та радгоспи з міст і промислових районів перейшло працювати 597 спеціалістів сільського господарства, промисловості, транспорту, партійних та радянських працівників. Значно зміцніла матеріально-технічна база колгоспів і радгоспів. Неподільні фонди в колгоспах зросли в 4 рази, досягнувши 161 млн. крб. 4. Після реорганізації МТС у 1958 році в колгоспи перейшли працювати понад 9 тис. трактористів, 2100 комбайнерів, 1300 бригадирів тракторних бригад, 110 агрономів, 35 зооветеринарних працівників, 88 інженерів, техніків та інших спеціалістів.
За п’ять років (1954—1958) середній щорічний валовий збір зернових в області досяг 1 млн. 392 тис. тонн, або на 400 тис. тонн більше проти попереднього п’ятиріччя. Виробництво молока в 1958 році зросло проти 1953 року на 200 тис. тонн, значно збільшилося виробництво м’яса. За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, Президія Верховної Ради СРСР 26 лютого 1958 року нагородила область орденом Леніна. Урядових нагород було удостоєно також понад 2 тис. трудівників, 18 з них присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, в т. ч. бригадир тракторної бригади колгоспу «Заповіти Ілліча» Старобешівського району П. М. Ангеліна, голова колгоспу
«Батьківщина» Селидівського району В. Т. Литвиненко, голова колгоспу «Жовтень» Марийського району С. Є. Бешуля стали двічі Героями Соціалістичної Праці.
Великий вклад вносять трудівники міст і сіл області у створення матеріально-технічної бази комунізму. На основі бурхливого зростання творчої активності мас, розвитку технічного прогресу, широкого впровадження у виробництво досягнень науки і техніки відбувається неухильне піднесення народного господарства. Новому не тільки у виробничій діяльності людей, але й у культурі та побуті сприяв рух бригад та ударників комуністичної праці. За прикладом робітників депо Москва-Сортувальна 14 листопада 1958 року бригада шахтарів комуніста А. Е. Северинова з шахти № 5—6 ім. Димитрова тресту «Красноармійськвугілля» першою включилася в цей патріотичний рух. Зачинателем руху за комуністичну працю серед металургів області став колектив мартенівського цеху Донецького металургійного заводу, очолюваний А. Е. Савенком. Першою серед комсомольсько-молодіжних бригад у машинобудівній промисловості звання бригади комуністичної праці завоювала бригада І. Бондаренка з Слов’янського заводу «Будмаш». Токарі заводу ім. 15-річчя ЛКСМУ з ініціативи І. А. Гапченка першими в республіці виступили з пропозицією організувати індивідуальне змагання за право називатися ударником комуністичної праці.
Якщо на час першого обласного зльоту бригад комуністичної праці (грудень 1958 року) за звання комуністичних боролося 800 колективів, то на час другого зльоту, який відбувся у серпні 1959 року, кількість їх зросла до 4,5 тис., у цих колективах працювало 60 тис. чоловік. В соціалістичному змаганні широкий розмах дістав його головний принцип — товариська взаємодопомога. Трудівники міста Костянтинівни розгорнули боротьбу за ритмічну роботу всіх підприємств, їх приклад наслідували трудящі Донецька, Горлівки, Краматорська, Чистякового та інших міст області.
Протягом семирічки підприємства та організації області освоїли близько 100 важливих видів продукції, розробили та виготовили 197 нидів нових машин, механізмів і обладнання. За своїм технічним рівнем 42 типи машин перевершили рівень кращих світових зразків. Активну участь у розвитку технічного прогресу брали раціоналізатори й винахідники, які внесли 638 тис. пропозицій. Сума економії від впровадження цих пропозицій становила 564 млн. карбованців.
На новій технічній основі з урахуванням використання високопродуктивних машин здійснювалися будівництво та реконструкція шахт. 118 шахт і шахтоуправлінь із 170 мали комплексно-механізовані дільниці, 19 перейшли на комплексну механізацію по основному виробництву, і 4 — на комплексну механізацію в цілому.
Палко схвалюючи рішення XXII з’їзду КПРС, який прийняв нову програму партії, гірники бригади комуністичної праці О. А. Кольчика та В. Г. Стеблянка виступили ініціаторами механізованого видобутку вугілля. Цей почин підтримали ще 2460 бригад. Освоюючи нову техніку та удосконалюючи організацію праці, шахтарі області в 1965 році видали на-гора 101,8 млн. тонн вугілля проти 87,9 млн. тонн в 1958 році. Базою технічного переозброєння всіх галузей народного господарства стала його суцільна електрифікація. За роки семирічки виробництво електроенергії та теплоенергії в області зросло у два рази. Напередодні 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції на Слов’янській електростанції став до ладу найпотужніший у Європі агрегат — 800 тис. квт. Широко використовувалася електроенергія та найновіші досягнення науки і техніки у хімічній і легкій промисловості області. Виробництво валової продукції хімічної промисловості за семиріччя подвоїлося. Випуск товарів народного споживання зріс в 2,7 раза.
Одним з важливих факторів дальшого розвитку творчої активності мас стало впровадження у виробництво наукової організації праці. Першу в Донбасі центральну лабораторію НОП створено на Ждановському машинобудівному заводі у жовтні 1964 року. Успішно впроваджується сітьовий графік у будівництві.
До 50-річчя Великого Жовтня в області розгорнулося змагання за донецький ювілейний процент, внаслідок чого країна додатково до плану одержала продукції на 125 млн. карбованців. Йдучи назустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, трудівники області включилися в рух, девізом якого став трудовий вексель вічно живому Іллічу, Комуністичній партії. Прапор змагання за дальше підвищення продуктивності праці, чітку, ритмічну роботу всіх підприємств, цехів і дільниць піднесли колективи 5 передових підприємств Донецька, що носять ім’я В. І. Леніна. Воно охопило всі галузі промисловості, будівництво, транспорт, сільське господарство. Включившись у рух за донецький ритм, багато підприємств подолали своє відставання і вийшли в число передових. Серед них шахти №3—5 та №21 тресту «Радянськвугілля», № 4 «Червоний Жовтень» тресту «Орджонікідзевугілля», «Північна» тресту «Дзержинськвугілля». В ході ювілейного змагання виникли клуби новаторів виробництва, де шахтарі вивчали досвід роботи бригади А. В. Степанова 8 шахти «Краснолиманська» тресту «Красноармійськвугілля», будівельники — досвід передових колективів тресту «Єнакієвжитлобуд».
Виконуючи рішення XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України, колективи промислових підприємств області ще у вересні 1970 року виконали завдання восьмої п’ятирічки. Понад план видобуто 13 млн. тонн вугілля, виплавлено 393 тис. тонн сталі, 210 тис. тонн чавуну, вироблено багато іншої продукції.
В широких масштабах здійснюється в області капітальне будівництво. Протягом 1959—1965 рр. у нього вкладено 6,3 млрд. крб. За цей час стали до ладу понад 90 нових промислових підприємств та близько 20 цехів і виробництв, у т. ч. 14 шахт та 12 вуглезбагачувальних фабрик. За 4 роки нової п’ятирічки обсяг капіталовкладень перевищив 4,6 млрд. карбованців.