Володарське, Володарський район, Донецька область
Володарське (до 1925 року — село Нікольське) — селище міського типу (з 1965 року). Розташоване на річці Кальці — притоці Нальчика, за 22 км на північний захід від Жданова і за 30 км від залізничної станції Розовка. Селищній Раді підпорядковано також населені пункти Кам’януватське, Лісне, Новоянисоль. Населення — 7661 чоловік.
Володарське — центр району, територія якого — 1221 кв. км; населення — 33 тис. чоловік. На його території — селищна Рада і 7 сільських Рад, яким підпорядковано 49 населених пунктів. Сільське господарство має переважно зерновий напрям; розвинуте також м’ясо-молочне тваринництво. Тут — 16 колгоспів, птахофабрика, радгосп м’ясо-молочного напряму, державний племінний завод, де розводять велику рогату худобу червоної степової породи. Сільськогосподарські угіддя займають 98 183 га. Розвинута промисловість будівельних матеріалів і харчова. На території району — 4 лікарні, 32 фельдшерсько-акушерських пункти, 40 загальноосвітніх шкіл, будинок культури, будинок піонерів, 27 клубів, 20 бібліотек.
1831 року на північно-західному узбережжі Азовського моря — в Олександрівському повіті Катеринославської губернії — розташувалося Азовське козацьке військо. Складалося воно з козаків, що повернулися із Задунайської Січі. Частина козаків заснувала тоді на Кальці хутір, назвавши його за іменем кошового отамана Й. Гладкого — Гладким. Козаки несли сторожову службу по узбережжю Азовського моря, за що звільнялися від повинностей і податків. Основним заняттям у господарстві було рибальство, землеробство і скотарство.
1865 року після ліквідації Азовського війська частину козаків переселили на Кубань, решта була переведена до категорії державних селян. Після селянської реформи, за указами 1866—1867 рр., державна земля, якою користувалися козаки, була передана общині у власність за викуп. 175 ревізьких душ Нікольського (так з 1855 року називався хутір Гладкий) одержали по 11,6 десятин, а всього — 2014 десятин.
Село увійшло до Покровської волості Олександрівського (з 1874 року — Маріупольського) повіту. В 1882 році в ньому проживало 252 чоловіки та 261 жінка. Від самого початку серед поселенців не було рівності, соціальна диференціація ще більше посилилася після реформи. Хазяї господарств Нікольського, що мали 3—4 наділи (це становить близько 40 десятин), використовували найману працю та ще й орендували землю. Більшість же селян мали землі обмаль, особливо ті, що оселилися тут пізніше і земельних наділів не одержали. Збідніле населення, не маючи тягла та реманенту, не могло як слід обробити свої наділи. Тим-то у звіті Маріупольської земської управи за 1888 рік зазначалося, що в таких господарствах техніка обробітку здебільшого перебуває «на дідівському рівні». Після кількох неврожаїв, особливо 1876 і 1888 рр., у Маріупольському повіті селянство було до краю обплутане боргами. Бідування населення посилювалося ще й через безліч повинностей: дорожну, подвірну, арештантську тощо.
Голод, нужда, хвороби — все це призводило до великої смертності. До того ж на території, яку займає нині Володарський район, до 1893 року не було жодного лікаря. 1876—1877 рр. у Нікольському від дифтериту померло 111 дітей. Смертність нерідко перевищувала народжуваність: 1888 року, наприклад, народилося 73 чоловіка, а померло 77. Тільки 1897 року в Нікольському відкрито фельдшерський пункт.
Безпросвітні злидні супроводжувалися культурною відсталістю селян. 1875 року в селі діяло однокласне земське училище, яке 1878 року відвідували лише 17 хлопчиків та 9 дівчаток. Школа мала «стелю низьку, світла обмаль, саме приміщення тісне навіть і для малої кількості учнів». У 1915 році в ній налічувалося 83 учні, а вчили їх 3 вчителі. Земська бібліотека, відкрита 1908 року, мала всього 638 книг. За 1915 рік її читачами були 90 чоловік.
Наприкінці XIX ст. економічне становище Нікольського й інших сіл, прилеглих до Маріуполя, помітно змінилось. Промислове будівництво спричинило швидке зростання населення міста, що, в свою чергу, посилило попит на сільськогосподарську продукцію та сировину. Населення все більше втягувалося в торгове землеробство. Так, 1882 року із зібраних 38,6 тис. пудів зерна близько 20 тис. пудів пішло на продаж в селища Донбасу та в Маріуполь. Заможні хазяї в Нікольському скуповували землі розорених бідняків. Малоземелля та безземелля гнало людей до міста на заробітки. 1914 року в Нікольському налічувалося 2496 жителів. Було тут кілька корчем, понад десяток крамничок, щороку в травні відбувався триденний ярмарок.
Коли почалася перша світова війна, 112 чоловік з села зразу ж мобілізували на фронт. Багато господарств залишилися без робочих рук. Лише заможні хазяї наживалися на поставках продовольства та фуражу для потреб армії.
Після Лютневої революції влада в селі залишилася, як і раніше, в руках заможної верхівки. Влітку з фронту почали повертатися поранені солдати. З їх ініціативи після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції було проведено в грудні вибори до Ради селянських і солдатських депутатів. Рада взяла на облік землі та худобу куркулів і приступила до їх перерозподілу. Але у квітні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Вони нещадно грабували селян, відновлювали старі, дореволюційні порядки, ненависні народові. Після вигнання окупантів наприкінці листопада того ж року тут хазяйнували білокозаки, а в грудні — каральні загони денікінців. Для боротьби з білогвардійцями нікольці сформували кінний загін під командуванням місцевого жителя О. М. Адарюкова. В складі загону хоробро воювали І. І. Боярченко, С. Воротилін, А. Я. Глазов, Ф. І. Фіклинець, А. Храмов, К. С. Ципльонок, двоє братів та сестра Ракови. Дії загону спрямовував Маріупольський підпільний більшовицький комітет. Коли в березні 1919 року денікінці зробили спробу провести мобілізацію селян до білої армії, жителі Нікольського і сусідніх сіл вигнали їх.
Наприкінці березня 1919 року в селі було відновлено Радянську владу, але в червні його знову захопили денікінці. На початку січня 1920 року частини Червоної Армії вибили білогвардійців із Покровської волості. 21 лютого 1920 року в Ні-кольському обрано Раду у складі 31 чоловіка. Рада розподілила між безземельними та малоземельними селянами лишки куркульської землі. Жителі села одержали від Радянської держави додатково 1812 десятин орної землі, пасовищ та сіножатей. Активну участь у проведенні земельної реформи брав створений 26 серпня 1920 року комітет незаможних селян. Комнезамівці рішуче боролися також з контрреволюцією, бандитизмом, спекуляцією. Протягом 1920 року в повіті орудували махновці, а восени його на короткий час захопили врангелівці. Після їх вигнання 30 жовтня того ж року в селі було створено ревком під головуванням Г. Я. Бондаренка. Трудяще селянство дедалі більше переконувалося в тому, що Радянська влада захищає його кровні інтереси, всіляко підтримувало її. В листопаді 1920 року нікольці ухвалили резолюцію, де обіцяли твердо і непорушно стояти на варті Радянської влади.
Після громадянської війни в травні 1921 року Нікольське, в якому налічувалося близько 3 тис. жителів, стало центром волості, до якої входили хутори Серединівка, Олександрівка, Степанівка. Того року в Нікольському створюється партосередок, до якого входили X. П. Борисенко, В. Є. Євгеньєв, О. В. Кровацька, О. М. Лисенко, І. О. Шляпін. Відбулися вибори до волосної Ради. У жовтні 1921 року виник волкомнезам, який вже наступного року об’єднував 408 бідняків та середняків. Голова волкомнезаму О. В. Кровацька була делегатом 2-го Всеукраїнського з’їзду КНС4. На початку 1922 року в селі оформилася комсомольська організація, першим її секретарем обрали Ф. І. Фіклинця. Громадські організації села спрямовували всю політичну та організаторську роботу насамперед на те, щоб населення якомога швидше освоїло одержану від Радянської влади землю. Спеціальна комісія оргпосіву передавала бідноті вилучені у куркулів лишки посівного матеріалу, розподіляла державну насіннєву позичку. Дуже позначився на економічному становищі села неврожай 1921 року. Бідувало тоді в Нікольському понад 900 чоловік. На початок 1923 року в селі залишилося всього 178 коней, 199 волів, 545 корів. 114 господарств села із 523 зовсім не мали худоби, через це під посівом було лише 1237 десятин землі, з них 98 десятин — під озимими. Одержавши від держави зерно, трудящі села наступного року засіяли 306 десятин озимини, а ще через рік — понад 3 тис. десятин.
Вживаючи заходів до відбудови сільського господарства, волосний виконавчий комітет на пропозицію партосередку в своєму рішенні 6 січня 1923 року записав, що єдиний шлях для селян поліпшити своє економічне становище — у розвитку кооперації. Того ж року в селі створюється ТСОЗ «Спартак», члени його при проведенні землеустрою в 1923—1924 рр. одержали землю в одному місці і запровадили шестипільну сівозміну.
У зв’язку з адміністративною реформою 1923 року Нікольське стало центром сільради Республіканського району, в липні 1924 року воно перейменоване на Володарське, а з 1925 року — стало центром Володарського району, до складу якого увійшло 72 населених пункти. Дбаючи про їх господарський розвиток, районні партійні та радянські органи надавали важливого значення й розв’язанню завдань культурної революції і передусім ліквідації неписьменності трудящих. На початку 1923 року у Володарському з 1287 чоловіків письменними були 530, а серед жінок ще менше — 277 із 14297. За допомогою волвиконкому налагоджувалася робота трудової школи. З вчителі навчали тут 147 учнів — усіх дітей шкільного віку. Дорослі вчилися в школах лікнепу. Тоді ж в селі відкрили дитячий будинок для сиріт.
Зростала політична активність населення. До громадського та культурного життя потягнулися жінки. Ще в 1922 році партосередок створив у селі жінвідділ, який дбав про поліпшення умов праці і побуту жінок, зростання їх освітнього рівня. Взявши на облік усіх батрачок, він контролював виконання куркулями договорів по найму. При допомозі жінвідділу вже у 1923 році 35 неписьменних жінок сіли за парти. 1925 року 7 жінок обрано до складу сільської Ради. У 1923 році в селі відкрито сільбуд. В 1925 році жителі Нікольського передплачували 23 примірники газет.
В процесі соціалістичного будівництва зміцнювалися ряди партійної та комсомольської організацій. В 1928 році партосередок села налічував 33 чоловіка. Районна партійна організація на цей час мала у своєму складі 127 комуністів, комсомольська— 300 юнаків і дівчат.
Спільно з комсомольцями комуністи проводили велику роботу серед трудящих селян, роз’яснюючи їм переваги колективного господарювання. В 1925 році 190 жителів Володарського були членами споживчого кооперативного товариства, 180 чоловік — сільськогосподарського. Через два роки різними формами кооперації було охоплено 60 проц. населення села. Зростала кількість машинно-тракторних товариств — в 1928 році в селі їх налічувалося 3, в районі — 223. У 1928 році партійна організація села спільно з КНС створила т. зв. ініціативну групу, яка проводила серед бідноти та середняків велику роз’яснювальну роботу, агітуючи її створювати колективні господарства. 1929 року створено колгосп «Колос» — пізніше названий «2-а п’ятирічка», через рік ще два — ім. Володарського та «1 Травня», а 1933 року — «Нове життя». Активними учасниками колгоспного будівництва були G. 3. «Неуцький, І. Ф. Самко, А. Я. «Лимар, Г. Є. Боровик, Є. Я. Безуглий, С. І. Безуглий, В. В. Носенко, А. Н. Самко. У 1934—1947 рр. артіль ім. Володарського очолював комуніст Т. М. Степаненко. Колективізацію у селі в основному завершено 1932 року, коли в колгоспи об’єдналося 86 проц. селянських дворів. Куркулі, що чинили всілякі перешкоди колгоспному будівництву, були виселені з села. В районі на цей час створено 26 артілей та одну комуну. Значну допомогу колективним господарствам подавала МТС ім. Володарського, створена в березні 1934 року. Вона обслуговувала 17 артілей району. Станція мала 44 трактори і чимало іншої техніки. При МТС почав діяти політвідділ, працівники якого проводили велику роботу щодо зміцнення колгоспів.
Зростала трудова та політична активність населення. В 30-і роки в артілях розгорнулося соціалістичне змагання за піднесення продуктивності праці. В роки другої п’ятирічки, наприклад, колгосп «1 Травня» першим у районі завершив сівбу на площі 961 га. Тоді його занесли до районної Дошки пошани. Цієї честі удостоїли також і сьому тракторну бригаду МТС. У травні 1934 року у Володарському відбувся перший зліт трактористів-ударників району. Серед 150 кращих механізаторів була жителька села М. І. Нижниківська, яка очолювала першу в районі жіночу бригаду трактористів, а згодом брала участь у роботі 2-го Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників. Влітку того ж року в колгоспі «1 Травня» створено комсомольсько-молодіжну ланку, що прославилася швидкісним методом в’язання снопів. 29 січня 1936 року в колгоспному клубі відкрилася перша районна нарада стахановців, учасниками якої було багато колгоспників села. Токар Володарської МТС К. С. Ксенита в 1939 році давав 480 проц. норми виробітку, слюсарі М. Іванов та П. Євсеєв, ковалі П. «Пискун і Г. Мороз виробляли по 200—225 проц. норми. Вміле керівництво з боку партійних і радянських органів, самовіддана праця трудящих давала відчутні наслідки. Перед війною володарські артілі були великими та економічно міцними господарствами. Колгосп «2-а п’ятирічка» мав 2138 га землі, з них 1670 га орної. За артіллю ім. Володарського було закріплено 2338 га землі. Широкого розвитку набуло тваринництво. Зростали врожаї, прибутки колгоспів, а також і оплата трудодня колгоспників. Якщо в 1937 році колгоспники зібрали зернових по 6,5 цнт з га, то через два роки в артілі ім. Володарського виростили вже по 17 цнт. 1939 року хлібороби одержали на трудодень по 3 кг зерна.
У передвоєнні роки у Володарському працювали середня та 2 початкові школи, де навчалося 1050 учнів; кожна школа мала свою бібліотеку, крім того, діяла і районна бібліотека, яка мала багатий книжковий фонд.
Дедалі активнішою ставала участь трудящих у громадському житті. У виборах до Ради, що відбулися наприкінці 1939 року, взяли участь 100 проц. виборців. Депутати райради і партійна організація села, у складі якої було 68 комуністів, приділяли велику увагу піднесенню колгоспного виробництва, благоустрою Володарського. Напередодні Великої Вітчизняної війни 10 комсомольських організацій села об’єднували близько 200 юнаків і дівчат. Борючись за високі врожаї, комсомольці опановували нову техніку, при артілі ім. 1 Травня вони створили жіночу тракторну бригаду, брали участь у змаганні за право участі у ВСГВ. Юнаки і дівчата організували оборонні гуртки.
З перших же днів Великої Вітчизняної війни районний партійний комітет та Рада депутатів трудящих мобілізували населення на відсіч ненависному ворогові. До лав Червоної Армії пішло 400 жителів села. Ті, хто лишився у Володарському, трудилися і за себе, і за тих, хто пішов на фронт. За. кермо машин в районі сіло 117 дівчат. Коли до села наблизився фронт, машини МТС, хліб, худобу артілей було евакуйовано на схід. Виїхало також багато колгоспників.
У жовтні 1941 року Володарське окупували гітлерівці. Проти них відразу ж повела боротьбу підпільна патріотична група, до якої входили А. Я. Глазов, І. Є. Боровик, Я. 3. Білоконь, А. П. Ганжа, С. І. Кривун, М. Є. Ковальова, М. X. Лисенко, Г. І. Тесля, М. П. Зайченко, Я. Тройченко, більшість з них — комсомольці. Підпільники поширювали зведення Радійформбюро, листівки для жителів села й району. Одна з них закликала: «Батьки та матері! Від вас забирають останню надію — дітей, їх женуть на муки та голодну смерть до Німеччини. Чоловіки та жінки! Кривавий фашизм руйнує ваше подружнє життя, лишаючи вдів та сиріт. Громадяни та громадянки! Вас примушують працювати до сьомого поту, а платять штрафом. Полонені червоноармійці! Тепер ви самі все бачите на власні очі. Безчинствам фашизму настане край! Фашизм іде до своєї загибелі. Не вірте його провокаційним брехням, різним обіцянкам і хвастощам про непереможність. Те, що Червона Армія панічно тікає на схід, що Радянській владі прийде кінець — це брехня. Червона Армія — дужа, вона переможе! А ви повинні прискорити цю перемогу. Організуйте партизанські загони. Всіма силами шкодьте своєму найлютішому ворогові — фашизмові. Громадяни та громадянки! Пам’ятайте слова «Інтернаціоналу»: «Не ждіть рятунку ні від кого — ні від богів, ні від царів. Позбудеться ярма тяжкого сама сім’я пролетарів». Виконуйте заповіти В. І. Леніна та Радянської влади! Вперед, пролетарі, за справу свою, за справедливу справу!». Патріоти готувалися до збройної боротьби проти окупантів. Вони вже мали 2 ручні кулемети, 9 наганів, 15 гвинтівок, 10 гранат і чимало патронів. Я. 3. Білоконь за короткий час дістав 4 гвинтівки, 7 ручних гранат, ящик рушничних патронів, станковий кулемет «максим», автомат «ППШ». Гітлерівці напали на слід підпільної організації і заарештували більшість її членів. Я. 3. Білоконя гестапівці закатували, решту розстріляли перед самим визволенням села.
966 володарців захищали від ворогів Радянську Вітчизну на фронтах війни. В їх числі був Герой Радянського Союзу А. Д. Якименко. В роки колективізації він одним з перших вступив до колгоспу ім. Володарського. З 1932 року вчився в Маріупольському металургійному технікумі. За путівкою комсомолу був направлений до Луганської школи військових пілотів, служив у Забайкаллі. За відвагу в боях на Халхін-Голі в 1939 році йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Під час Великої Вітчизняної війни А. Д. Якименко командував полком винищувальної авіації. Був нагороджений орденами Леніна, Суворова, чотирма орденами Червоного Прапора, трьома — Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни, багатьма орденами зарубіжних держав. Нині генерал-лейтенант А. Д. Якименко працює заступником голови ЦК ДТСААФ СРСР.
1969 року в центрі Володарського споруджено монумент Слави на честь односельчан, полеглих у боях за свободу і незалежність Вітчизни, на сталевих плитах якого викарбувано 423 прізвища володарців.
Село визволене від німецько-фашистських загарбників 14 вересня 1943 року.
В боях за нього відзначалися льотчики 9-ї гвардійської винищувальної авіадивізії. Одразу ж після визволення Володарського відновили свою роботу районний комітет партії (секретар С. Є. Іллін), райвиконком (голова М. С. Гребенюк), Володарська сільрада і районна комсомольська організація. У складі трьох первинних партійних організацій, які були відновлені в перші дні визволення, перебувало 20 чоловік. До кінця 1943 року кількість комуністів подвоїлася, а через рік їх було вже 861. Вони очолили роботу по відбудові економіки та культури села. За час окупації фашисти зруйнували колгоспи, спалили МТС з усім обладнанням і технікою, 1730 житлових будинків, 15 лікарень і медпунктів, 23 школи. Тільки колгоспу ім. Володарського було завдано збитків більш як на 4 млн. крб., колгоспу «2-а п’ятирічка» — понад 3 млн. крб., в артілі «Перше травня» збитки перевищили 2 млн. крб., а в колгоспі «Нове життя» — 1 млн. карбованців.
Вже 3 жовтня 1943 року на першому своєму засіданні виконком райради розглянув питання про надання допомоги колгоспам у відродженні їх господарства. На зборах колгоспників було обрано правління артілей, накреслені заходи щодо впорядкування ферм, проведення сівби озимих. У жовтні цього ж року почала працювати Володарська МТС, а в листопаді — маслозавод. Райпромкомбінат розпочав виробництво цегли, черепиці, лимарних виробів, бричок тощо. Відбудовні роботи проходили в надзвичайно тяжких умовах. Не вистачало сільськогосподарської техніки, зерна для посіву, будівельних матеріалів. Землю обробляли єдиним тяглом — домашньою худобою, і все-таки люди здолали труднощі. На 2 липня 1944 року колгоспи Володарської МТС здали державі 125 тонн хліба — з перевищенням плану. Зазнавши всіх страхіть ворожої окупації, володарці віддавали все, що мали, у фонд оборони. В цілому по району трудящі в березні 1944 року зібрали понад мільйон крб. на будівництво танків і літаків.
Завдяки допомозі Радянського уряду та самовідданій праці людей село швидко відбудовувалося. Протягом 1945—1946 рр. район отримав від держави 500 тонн посівного зерна, 95 тис. крб. кредиту для колгоспів та 353 тис. крб. для колгоспників і сімей демобілізованих воїнів на житлове будівництво. 1945 року посівна площа чотирьох артілей становила 3,9 тис. га. Того ж року колгоспники зібрали з гектара 15,2 цнт озимої пшениці і 11 цнт кукурудзи. На тваринницьких фермах усіх колгоспів було 540 голів великої рогатої худоби. Колгоспам було передано 438 коней, овець тощо. Доярка колгоспу «2-а п’ятирічка» Киркіна у цьому ж році надоїла по 2100 кг від кожної закріпленої за нею групи корів, Н. Рівна — по 1958 кг2.
Після переможного закінчення війни в село повернулися демобілізовані воїни Червоної Армії, які відразу ж включилися в боротьбу за відбудову господарства. Кількість комуністів в районі на кінець 1946 року збільшилася до 285 чоловік. Демобілізований комуніст М. І. Олада очолив тракторну бригаду в колгоспі ім. Володарського, комуніст М. М. Єфімцев — у колгоспі «1 Травня». В 1946 році ці бригади зорали по 600—660 га умовної оранки на трактор. В умовах засухи колгоспники артілі ім. Володарського зібрали в тому році по 15 цнт зернових, а колгоспники артілі «Нове життя» — по 13 цнт з гектара.
2 червня 1946 року районні партійні збори обговорили питання про будівництво житлових та господарських споруд в районі. За їх рішенням створюються 52 спеціальні будівельні бригади. Тільки у Володарському за рік вони побудували 41 будинок, 6 господарських приміщень, районний клуб. Будівництво велося за затвердженим у лютому місяці Донецьким облвиконкомом планом забудови райцентру. Його територію збільшено з 520 га до 750. Протягом 1945—1950 рр. у селі було поновлено довоєнний житловий фонд. На початку 1946 року в районі працювали 42 школи (3 середні, 8 неповних середніх, 31 початкова), 13 медпунктів. З 1944 року почала виходити районна газета «Колгоспний шлях» (з 1965 року «Зоря Приазовья»).
В дальшому економічному розвиткові села особливо важливу роль відіграло послідовне укрупнення колгоспів. 1950 року всі його жителі працювали в одному великому господарстві — артілі ім. В. І. Леніна. З укрупненням колгоспу 14 комуністів всіх колишніх артільних парторганізацій об’єдналися в одну, яка спрямовувала колгоспників на дальший розвиток сільського господарства. З 1950 року розпочалися роботи по електрифікації. Згодом село підключили до державної електромережі. Колгосп домігся високих показників у вирощуванні врожаїв і в розвитку громадського тваринництва. За високі врожаї зернових та інших культур помічника бригадира з механізації комуніста І. В. Новикова в 1958 році нагороджено орденом Леніна, свинарку Л. Д. Дем’яненко — орденом Трудового Червоного Прапора. Велику групу трудівників відзначили медалями «За трудову доблесть». Серед них комбайнер I. С. Приходько, доярки Г. С. Єсауленко, В. I. Татьянич.
В червні 1958 року Володарська МТС була реорганізована в РТС, на базі якої створено відділення «Сільгосптехніки». 1959 року до колгоспу ім. Леніна приєдналася сусідня артіль ім. Ворошилова. Колгосп об’єднав 953 двори. За ним було закріплено 9289 га землі, з них 6811 га орної. На кінець 1959 року колгосп мав 32 трактори, 17 комбайнів.
Протягом 1957—1958 рр. в селі споруджено 119 індивідуальних будинків, прокладено 500 кв. метрів тротуару. Було закладено новий парк, висаджено понад 3 тис. фруктових і декоративних дерев. З 1957 року працює нова середня школа № 2, з 1960 року — школа-інтернат на 200 вихованців, хірургічне й терапевтичне відділення лікарні, будинок культури, 2 магазини, споруджено 1660 кв. метрів державного житлового фонду.
Трудящі Володарського добилися значних успіхів і у виконанні завдань семирічки. Доходи артілі ім. Леніна подвоїлися порівняно з 1959 роком. 1965 року колгосп мав 70 тракторів, 50 електромоторів, понад 20 автомашин і чимало іншої техніки. Завершилася радіофікація і електрифікація села. Багатьох передовиків відзначено урядовими нагородами. Свинарку Є. Ф. Розумну удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора, комбайнера П. Д. Сильченка — медалі «За трудову відзнаку». Благотворно позначилися на зростанні господарства колгоспу рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Якщо на початку п’ятирічки основні фонди колгоспу ім. Леніна становили понад 2 млн. крб., то наприкінці четвертого року перевищили З млн. Підвищення державних закупівельних цін на продукти сільського господарства дало змогу артілі щороку мати 127 тис. крб. доходу. За підсумками всесоюзного змагання 1966 року колгоспові ім. Леніна присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства СРСР та ЦК профради робітників і службовців сільського господарства і заготівель та грошову премію. У 1968 році колгоспники Володарського перевиконали державний план виробництва зерна і продажу хліба на 122 проц. На площі 35,8 тис. га в районі було вирощено по 24,4 цнт зерна з кожного га (всього 87,6 тис. тонн) при плані 23, а в артілі ім. Леніна зібрали по 28,7 цнт зерна з га. У 1968 році районові присуджено перехідний Червоний прапор ЦК КП України та Ради Міністрів УРСР і видано грошову премію в 4 тис. крб. Зросла енергоозброєність господарства. В 1969 році на виробничі потреби тут витрачено 1210 тис. квт.-год. проти 56 тис. на початку семирічки. Загальна енергетична потужність колгоспу у тому ж році становила 7660 квт.-годин.
Тваринники артілі на чолі з головним зоотехніком Л. І. Короленко — заслуженим зоотехніком УРСР, депутатом Верховної Ради УРСР 7-го скликання — на кожні 100 га угідь виробили по 440 цнт молока, 71 цнт м’яса та 38 тис. штук яєць. На основі положень нового Примірного Статуту колгоспу трудівники селища поліпшують організацію праці, забезпечуючи дальше зростання громадського господарства.
Партійна організація Володарського приділяє велику увагу розвиткові соціалістичного змагання. Змагаються бригади, ланки. Кожен механізатор має індивідуальні зобов’язання. Хід соціалістичного змагання висвітлюється в багатотиражних газетах, на дошках показників.
ЦК КП України та Рада Міністрів УРСР, розглянувши підсумки змагання, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, визнали Володарський район одним з переможців у боротьбі за виробництво всіх зернових культур серед районів степової зони республіки. Району присуджено третє місце. Серед тих, хто вів перед у ювілейному змаганні, були механізатор М. В. Велегура, свинарка Л. Т. Солтан, телятниці Г. І. Карпенко, Г. Д. Олійник, Г. І. Носенко, чабан В. М. Димов та інші. За досягнуті трудові успіхи 26 передовиків колгоспу нагороджено орденами і медалями.
В період підготовки до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна комсомольці колгоспу ім. Леніна стали ініціаторами руху за «100 ударних днів». Тракторист В. Щербина виконував змінні завдання на 120—130 проц. 12 комсомольців за ударну працю нагороджені Ленінськими ювілейними медалями.
Якщо 1923 року у сільському господарстві були зайняті майже всі жителі села (1147 чоловік), то в 1969 році тільки 718. Все більше робіт в колгоспі виконується при допомозі машин. Зростає число працівників індустріальних професій: механізаторів широкого профілю, інженерних кадрів тощо. Вивільнені люди переходять працювати в інші галузі народного господарства. В 1965 році у Володарському з 5977 чоловік населення колгоспників було 2495 чоловік, а робітників і службовців — 3285. З січня 1965 року Володарське віднесено до селищ міського типу.
На території Володарського, крім артілі ім. Леніна, містяться районне відділення «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд», механізована колона № 1 тресту «Ждановжитлобуд», комбінат побутового обслуговування, молокозавод, харчокомбінат, друкарня.^Валова продукція цих підприємств 1969 року перевищила 7,5 млн. крб. У відділенні «Сільгосптехніки» працює 292 чоловіка. 1969 року тут виконано для колгоспів району робіт на 770 тис. крб. Господарствам району через відділення за час від 1958 року продано сільгоспмашин, промислових товарів більш як на 5 млн. крб. Протягом 1969 року відремонтовано 170 гусеничних тракторів та 37 зернозбиральних комбайнів. При відділенні працюють курси механізаторів. «Міжколгоспбуд» у 1969 році виконав різних будівельних робіт на 725 тис. карбованців.
Пересувна механізована колона № 1 тресту «Ждановжитлобуд», починаючи від 1965 року, здала в експлуатацію 82 новоспоруджених об’єкти, а 1969 року збудувала ще 12. За підсумками змагання 1969 року колоні присуджено перехідний Червоний прапор тресту «Ждановсільбуд». Серед передовиків тресту — М. М. Гусєва, І. С. Мануїлов, С. П. Денисюк. Державний житловий фонд у селищі становить нині 3942 кв. метри. Споруджено будинок відділення Держбанку, готель, 5 магазинів, вузол зв’язку з автоматичною станцією, стадіон на 5 тис. місць; прокладено 10,8 тис. кв. метрів тротуару, заасфальтовано 6 км доріг, водопровід становить понад 4 км. Рік у рік зростає торговельна мережа райцентру. Якщо 1958 року було 8 магазинів, то 1970 року — 14. За 1958—1969 рр. товарооборот збільшився від 1380 тис. крб. до 4235 тис. Населенню продано протягом 1965—1969 рр. понад тисячу телевізорів, трохи менше— радіоприймачів та радіол тощо.
Значна робота проведена за післявоєнний період у системі охорони здоров’я. У 1968 році почала працювати лікарня на 205 місць. Її кабінети обладнані найновішою апаратурою. Медперсонал налічує 52 лікарі й 92 медпрацівники середньої кваліфікації. Заслужену повагу жителів здобули педіатр М. Д. Вільчевська, терапевт М. М. Мойсеєнко.
У селищі — 3 школи (2 середні та восьмирічна школа-інтернат), в яких навчаються 1408 учнів. Більшість випускників Володарської школи працюють в народному господарстві. У 1970 році 153 чоловіка продовжували навчання у вузах.
У середній школі працюють 98 учителів, 6 з яких — відмінники народної освіти УРСР. Учителька математики 3. А. Слесь нагороджена медаллю Макаренка. У Володарському відкрито будинок піонерів та музичну студію, районну дитячу бібліотеку, а для дошкільнят — дитячий садок. Завжди людно в районному будинку культури, у чотирьох колгоспних червоних кутках. Тринадцять гуртків художньої самодіяльності будинку культури об’єднують аматорів. Тут же — факультет образотворчого мистецтва, народний університет педагогічних знань для батьків. Тільки за 1969 рік в будинку культури прочитано 68 лекцій та доповідей, відбулося 36 тематичних вечорів, диспутів, конференцій, усних журналів. Аматори сцени дали 78 концертів та вистав. Бувають у Володарському і артисти Ждановського державного драматичного театру. В культурному житті селища помітну роль відіграють бібліотеки — 2 районні, 2 шкільні, колгоспна та одна при райкомі КП України. У лютому 1968 року відкрито магазин «Книга». Колгоспна багатотиражна газета «Ленинский путь» систематично висвітлює передовий досвід хліборобів, а також партійне, комсомольське та профспілкове життя. У Володарському передплачують близько 6 тис. примірників газет і журналів.
Провідну роль у виробничому і громадському житті Володарського відіграють 26 партійних організацій, які об’єднують 472 комуністів. Найчисленніша (74 члени партії) — в колгоспі ім. Леніна. Масово-політичну роботу в селищі провадять 403 чоловіка — лектори, політінформатори, агітатори. У 1969 році теоретичні семінари, 14 шкіл основ марксизму-ленінізму, початкові політшколи та ленінські народні школи відвідували 708 комуністів і безпартійних активістів. Сьомий рік тут працює Ждановський філіал університету марксизму-ленінізму для підготовки пропагандистських кадрів. Надійних помічників комуністів — комсомольців у селищі 742 чоловіка.
Велику роботу проводить селищна Рада. В її складі — 72 депутати, з них 40 комуністів. Є постійно діючі комісії, що в своїй роботі спираються на численний актив. Активно працюють громадські організації — 15 вуличних комітетів, дві жіночі ради, три добровільні народні дружини, рада пенсіонерів, п’ять товариських судів.
Так за роки Радянської влади докорінно змінилося соціально-економічне, політичне і культурне життя Володарського.
О. П. ВОРОБЙОВ, Р. Д. ЛЯХ, В. Г. РЕДЬКО, А. М. САБІНА