Авдіївка, Ясинуватський район, Донецька область
Авдіївка — місто районного підпорядкування. Розташована за 22 км на північ від Донецька. Населення — 29,3 тис. чоловік.
В околицях міста виявлена в кургані кам’яна скульптура (баба), що свідчить про перебування в цих місцях кочовиків IX—XIII ст.
У середині XVIII ст. на цих землях заснували хутір селяни-втікачі з Курської, Воронезької та Полтавської губерній. 1778 року за розпорядженням новоросійського губернатора створене село стало державною власністю, його назвали за ім’ям першого поселенця Авдіївкою. Жителі вирощували різні сільськогосподарські культури, переважно зернові. У 1798 році в селі налічувалось до 100 дворів з населенням близько 500 чоловік. Родючі чорноземні степи приваблювали нових поселенців. До того ж, Авдіївка була розташована поблизу поштового шляху, що зв’язував її з Маріуполем та Бахмутом. На 1861 рік у ній проживало вже 2,3 тис. чоловік. Після реформи 1861 року, згідно з указами про поземельний устрій державних селян, за жителями Авдіївки закріпили ті невеликі за розміром наділи, що були в їхньому користуванні раніше. Багато селян змушені були орендувати на кабальних умовах землю у Новоросійського товариства.
Дальший розвиток Авдіївки пов’язаний з будівництвом Катерининської залізниці, на якій наприкінці XIX ст. за кілька кілометрів від села заснували залізничну станцію з такою ж назвою. Чимало жителів працювало на залізниці. Умови роботи були тяжкими: робочий день тривав 13—14 годин. Темні й брудні виробничі приміщення не мали вентиляції. За житло робітникам правили 2 тісні, напівзруйновані бараки та кілька старих залізничних вагонів. На початку 1900 року в селі побудували цегельний завод, що працював тривалий час сезонно, цеглу виготовляли кустарним способом. З 1905 року, крім цегли, він почав випускати черепицю — до 2 млн. штук та від 0,5 млн. до 3 млн. штук цегли за рік.
Наростаюча хвиля революційних подій захопила й найбільш свідому частину місцевих робітників. У червні 1904 року медик-практикант В. А. Смирнов з фельдшером І. Камишниковим організували на станції соціал-демократичний гурток, який хоч був малочисленним, але сприяв поширенню соціал-демократичних ідей серед трудящих Авдіївки. Поліція вистежила і розгромила гурток. Незважаючи на репресії, революційно настроєні робітники скликали на станції збори, влаштовували маївки, розповсюджували революційні листівки, зокрема й такі, що викривали царський маніфест 17 жовтня. Авдіївці взяли участь у жовтневому страйку робітників Катерининської залізниці. З грудня 1905 року авдіївські залізничники приєднались до «телеграфного страйку» горлівців й закликали телеграфістів усієї магістралі бути солідарними з горлівськими службовцями. Через 3 дні в Авдіївці відбувся мітинг, на якому робітники прийняли рішення озброюватись.
8 грудня 1905 року з Москви одержали телеграму про початок всеросійського страйку залізничників. Її оголосили на сходці робітників в будинку залізничного зібрання (тепер клуб ім. Жовтневої революції). Водночас було вирішено припинити роботу на станції. У телеграмі-відповіді авдіївці поклялись завоювати свободу у боротьбі з царським самодержавством. 10 грудня залізничники, керуючись вказівками більшовиків, створили розпорядчий комітет, який згодом перетворився на орган збройного повстання. До складу комітету увійшли: А. Новиков (голова), токарі П. Рокитський та І. Зарощенський, помічник машиніста І. Д. Митусов, телеграфіст В. М. Єгоров та ін. Страйковий комітет сформував бойову дружину, що налічувала близько 60 чоловік. Робітники залізниці висунули перед адміністрацією такі вимоги: запровадження 8-годинного робочого дня, збільшення зарплати, скасування понадурочних робіт, свободи створення робітничих спілок, шкіл для дітей тощо. Адміністрація відмовилась їх задовольнити. Тоді бойовий страйковий комітет закликав робітників озброюватись. Організували збір грошей на придбання зброї. На зборах робітники ухвалили відрахувати 5—10 проц. від зарплати. Селяни Авдіївки також добровільно вносили гроші. В ніч на 11 грудня з Ростова-на-Дону доставили першу партію зброї: револьвери, патрони тощо. Зброю привозили також з Павлограда, Харкова, Катеринослава. Крім того, дружинники захопили состав, що проходив через Авдіївку, звідти взяли 200 ящиків бойових патронів.
Серйозну увагу приділяв страйковий комітет агітаційній роботі в навколишніх селах. Селяни постачали страйкарям хліб. На знак солідарності з робітниками за паровозним гудком жителі села мали йти їм на допомогу. 13 грудня близько 13 години сталася збройна сутичка дружини з регулярними військами — взводом 23-го Вознесенського драгунського полку. Загін робітників дав залп. Драгуни відступили. Після цього авдіївська дружина брала участь у роззброєнні 12-ї роти 280-го Балаклавського піхотного полку на станції Ясинувата. Того ж дня, чекаючи на прибуття каральних військ, авдіївці розіслали телеграми на сусідні станції з проханням про підкріплення. Вже 14 грудня сюди прибули близько тисячі дружинників Алчевська, Гришиного, Єнакієвого, Юзівки, Ясинуватої, Дебальцевого, Юр’ївського заводу та Жилівського рудника. 17 грудня в збройному повстанні у Горлівці авдіївська дружина відзначилась організованістю й активними бойовими діями. 18 грудня до Авдіївки увійшли царські війська. До судової відповідальності були притягнуті члени місцевої дружини — помічник машиніста І. Г. Бийцев, завідуючий маневрами А. І. Волошинов, нарядник кондукторних бригад І. М. Подройкін, машиніст Д. Г. Форостенко, В. М. Єгоров, І. Д. Митусов. Усі вони виявили на суді велику стійкість та витримку. Прикладом мужності для авдіївських робітників було поводження їхнього керівника І. Д. Митусова, засудженого до страти, який відмовився подати прохання про помилування. Його повісили 4 вересня 1909 року.
Незважаючи на репресії, революційно настроєні робітники продовжували справу, розпочату в грудневі дні 1905 року. У 1906 році Авдіївська соціал-демократична група налічувала більше 10 членів. У цей час активну пропаганду серед жителів селища вів А. Шелехов. За революційну діяльність серед робітників та селян, спрямовану проти царського самодержавства, був заарештований колишній член бойової дружини машиніст водокачки І. Л. Сеферовський. У 1907 році навіть після попередження адміністрації звільнити тих, хто 1 Травня не вийде на роботу, більшість трудящих взяли участь у маївках. Групами збирались вони по балках навколо Авдіївки, в гуртожитку працівників телеграфу, на водокачці, в будинках робітників.
Під час столипінської реакції за доносом провокатора була розгромлена Авдіївська група РСДРП та заарештований її керівник І. Ф. Савченко.. До рук поліції потрапили печатка залізничного комітету РСДРП, гектограф, частина нелегальної літератури та інші документи.
З 1910 року в результаті економічного піднесення, що почалося в країні, збільшився вантажооборот станції. Авдіївка була другим відділком Катерининської залізниці, її розвиток відбувався інтенсивно. Напередодні першої світової війни вона стала вузловою сортувальною станцією, тут замінювали поїзні бригади. На її території розмістилися депо на 127 паровозів, товарна станція, вокзал. У цей час лише в паровозному депо працювало 818 робітників. Щоденно станція пропускала близько 5 тис. вагонів. У роки першої світової війни станція працювала неритмічно, не справляючись із зрослими перевозками, став цегельний завод. В Авдіївці з населенням понад 3 тис. чоловік у селищі та майже 6 тис. у селі була лише одна залізнична лікарня на 60 ліжок, де працював лікар, 6 фельдшерів та 2 акушерки. Для дітей залізничників відкрили двокласне залізничне та однокласне церковнопарафіяльне училища, земську однокласну школу, а також бібліотеку на 3 тис. книг.
Після повалення царизму у лютому 1917 року на станції Авдіївка обрали Раду робітничих та солдатських депутатів. Більшість у ній «мали есери і меншовики. У лютому на станції сформувався більшовицький осередок, до якого входили двоє робітників депо М. Чумаченко й Л. Білан та службовець Л. Аптекман. Осередок підтримував зв’язок з більшовицькими організаціями Юзівки і Єнакієвого, звідти одержував революційну літературу. На травень 1917 року в ньому уже налічувалося 15 чоловік. До партії більшовиків вступили машиністи паровоза Д. Рязанцев, С. Г. Новиков, селянин П. Шерекін та ін, 1 Травня 1917 року у пристанційному селищі відбувся мітинг, на якому було присутніх 1000 чоловік. Його учасники підтримали ленінський лозунг «Уся влада Радам!»
Під керівництвом більшовиків у серпні застрайкували залізничники, що виступ пили проти тяжкого становища на транспорті та порядків, запроваджених буржуазним Тимчасовим урядом. Страйк тривав до жовтня. У цей час відбулося перегрупування сил у Раді, більшовики, яких підтримувала більшість населення Авдіївки мали вже в ній керівні позиції. Велику перемогу здобули авдіївські більшовики і на виборах до Установчих зборів у листопаді 1917 року—за більшовицький список проголосувало 1950 чоловік, за меншовиків — 900.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції влада в Авдіївці перейшла до рук революційного комітету у складі більшовиків О. Бондаренко-Бурдуна, М. О. Чумаченка та ін. Ревком забезпечував безперебійну і чітку роботу залізничного вузла, особливо під час перевезень радянських частин у напрямку до Таганрога, Ростова-на-Дону, роззброював військові частини, що поверталися з Румунського фронту, збирав зброю та боєприпаси. Для охорони залізничної станції, а також для боротьби з бандитами у листопаді 1917 року був створений загін Червоної гвардії з 30 чоловік, до якого увійшли П. М. Кругляк, Д. Колесников, Д. Г. Рязанцев, К. Конюшенко, В. І. Гуляев та інші.
Невдовзі Авдіївку захопили козачі частини отамана Каледіна. Члени ревкому, що перейшли на нелегальне становище, організували боротьбу населення з білогвардійцями. Від каледінців станцію й селище визволили 22 грудня революційні війська під командуванням Р. Ф. Сіверса. До складу сільської Ради, вибори до якої відбулися 25 грудня 1917 року, ввійшло 30 чоловік. До президії Ради обрали М. Ф. Пижова, А. Г. Хавикова, К. Т. Дороніна та ін.— усього 7 депутатів. Головою Ради став більшовик Д. Ф. Сбєжнєв. Під час наступу австро-німецьких окупантів активісти селища організували загін з 60 чоловік, евакуювали цінне залізничне обладнання до Таганрога. Керуючись вказівками Центроштабу від 6 березня 1918 року, волпартком провів широку мобілізацію вступу до Червоної Армії. 23 квітня 1918 року Авдіївку окупували австро-німецькі загарбники, які відновили приватну власність на засоби виробництва, розігнали профспілки, вдалися до терору. У відповідь на це залізничники оголосили страйк. Керував ним страйковий комітет, до нього входили Ф. Смирнов, А. Артеменко, Р. Ільїн, Т. Скоромний та ін. Робітники вчинили окупантам збройний опір, після чого багатьох з них заарештували, а Григорія та Федора Смирнових піддали жорстокому катуванню — підвісили за ноги вниз головою у кімнатах чергувань паровозних бригад. Коли арештованих везли до в’язниці, робітники визволили своїх товаришів. 13 квітня 1919 року в Авдіївці було відновлено Радянську владу. Та незабаром жителям селища довелося її відстоювати у боротьбі з денікінцями. Мужньо билися на фронтах громадянської війни М. Ф. Пижов, брати Тимофій та Кирило Никифорови, Трохим та Аркадій Полянські, М. С. Степанов та ін. Віддали життя за перемогу Радянської влади Г. К. Шерекін, П. П. Реутов, Ф. Л. Сбєжнєв та інші.
Після закінчення громадянської війни під керівництвом комуністів трудящі взялися до відбудови зруйнованих залізничної станції, житлових приміщень. 1 березня 1920 року збори партійного осередку ухвалили провести комуністичні суботники. На одному з них у серпні 1920 року трудилися 73 комуністи та 512 безпартійних. Було відвантажено 33 вагони вугілля, шлаку, піску та більш як 1100 пудів крейди й заліза. Активними помічниками партійної організації стали комсомольці. На 1 квітня 1924 року в Авдіївці у 6 комсомольських осередках налічувалось 169 юнаків та дівчат. Серед перших комсомольців були Г. Кучугура, Ф. Бондар, І. М. Лободенко, С. Русов. Усі вони подавали приклад у праці. Комсомольські загони «легкої кавалерії» виявляли недоліки на виробництві, викривали дармоїдів і п’яниць, комсомольці допомагали молоді підвищувати загальноосвітній та ідейно-політичний рівень, брали участь у конкурсах на кращого виробничника, в гуртках раціоналізаторів і винахідників. Дехто з юнаків та дівчат став ініціаторами обробітку комсомольських десятин землі у селі Красногорівці, де вирощували високі врожаї зерна і овочів. З активною участю комуністів та комсомольців у 1920 році була створена перша сільськогосподарська артіль «Життя і праця», яка об’єднала 18 незаможних родин. Артіль мала 136 десятин ріллі, 19 десятин пасовищ.
У травні 1923 року Авдіївка стала селищем міського типу і районним центром. Волосний партійний комітет був перетворений на районний. Авдіївський райком партії приділяв серйозну увагу розвитку залізничного транспорту, здійснював контроль за роботою сільських партійних організацій, яких у районі на січень 1924 року налічувалось 7. До їх складу входило 72 члени та 61 кандидат у члени партії. Комуністи активно обговорювали рішення XIV з’їзду партії. Вони засудили «нову опозицію», вважаючи її дії шкідливими, такими, що заважають партії будувати соціалізм. Важливу роль у житті Авдіївки відігравала селищна Рада депутатів трудящих, до якої обрали 56 чоловік. Робота селищної Ради провадилась по секціях: промисловій та робітничо-селянської інспекції, адміністративній, фінансовій, комунальній, кооперативній, культурній. Депутатам допомагали 111 чоловік активу. Для безпосередньої участі Ради в організації виробництва створили депутатські групи на підприємствах. У своїй діяльності ці групи спирались на кращих ударників виробництва і разом здійснювали контроль за виконанням виробничих завдань. Депутатських груп було три: на залізничній станції, МТС і в Авдіївці-І. При селищній Раді добре працювали жіноча рада, шефське товариство, рада робітничого клубу. 115 жінок-активісток розповсюджували державну позику, залучали вкладників до ощадкаси, збирали кошти на організацію дитячих ясел та садка, вчили неписьменних грамоти, допомагали обробляти та збирати врожай у підшефному селі. У шефському товаристві налічувалось 352 чоловіка. При Раді організували штаб ліквідації неписьменності. У селищі відкрився клуб, де працювали гуртки художньої самодіяльності — музичний, драматичний, радіоаматорів. Добровільне товариство Тсоавіахім охоплювало 90 проц. молоді села. Лише у стрілецькому гуртку навчалося 420 чоловік.
У вересні 1931 року жителі селища, зайняті сільськогосподарським виробництвом, об’єднались в артіль «Шлях до соціалізму». До колгоспу вступило понад 50 проц. населення Авдіївки. Господарство мало 2703 десятини землі. Міцніла артіль організаційно, зростало її господарство. 1937 року врожайність озимих становила 14 цнт з га, наступного, незважаючи на несприятливі погодні умови, було зібрано по 17 цнт. Передові колгоспники заробляли по 200—300 пудів хліба та 1200—1500 крб. грішми. Авдіївська МТС, створена у 1930 році, обслуговувала 17 674 га. Тракторна жіноча бригада В. Кирбаби у 1938 році зорала близько 700 га. Переважна частина авдіївців трудилась на залізниці. Чимало працювало на керамічному заводі, відбудованому у 1929 році. У 1938 році підприємство реконструювали, і вже через два роки його річна продуктивність становила близько 4 млн. штук цегли й 1 млн. штук черепиці.
Рада постійно дбала про благоустрій селища. Напередодні Великої Вітчизняної війни було забруковано 3390 кв. метрів вулиць, прокладено водопровід. Крім залізничної поліклініки, почала працювати районна лікарня, що у 1940 році у змаганні за краще обслуговування трудящих завоювала першість й була нагороджена грамотою Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР. У 1938—1939 рр. відкрилися дві нові середні школи, ремісниче училище. В селищі було 2 клуби, тут, а також у парку культури і відпочинку, закладеному трудящими, відбувалися цікаві тематичні вечори, лекції, зустрічі зі знатними людьми.
У день віроломного нападу на нашу країну гітлерівської Німеччини на багатолюдному мітингу в авдіївському парку трудящі заявили про непохитну рішучість віддати всі сили для перемоги над ворогом. Під час окупації селища німецько-фашистськими військами (21 жовтня 1941 — 8 вересня 1943 року)3 вони брали активну участь у боротьбі проти загарбників. Восени 1942 року тут була створена й діяла підпільна група під керівництвом комуніста І. В. Верзилова, яка згодом об’єдналася з Ясинуватською групою. Патріоти здійснювали диверсії на залізниці: руйнували стрілки, засипали букси та водяні насоси піском, зривали рух ешелонів з німецькими військами, боєприпасами та спорядженням для фашистської армії. Група брала участь у визволенні Авдіївки та Ясинуватої від німецько-фашистських окупантів. За активну підпільну роботу на окупованій території урядових нагород удостоєні І. В. Верзилов, В. М. Ніколаєв (посмертно), В. М. Колесов, Л. К. Русанов, О. Ф. Толбатов, М. А. Білозеров, Н. П. Гридін та Ф. П. Доронін.
Сотні трудящих селища захищали Батьківщину на різних фронтах. Прикладом для них були подвиги земляка, першого з авдіївців Героя Радянського Союзу, старшого лейтенанта авіації В. Ф. Чистякова.
Влітку 1939 року під час нападу японських мілітаристів на МИР у районі ріки Халхин-Гол командир ескадрильї 22-го винищувального авіаційного полку В. Ф. Чистяков здійснив 116 бойових вильотів.
29 серпня йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу, нагородили орденом Червоного Прапора та медаллю Монгольської Народної Республіки «Халхин-Гол». У Великій Вітчизняній війні він також заслужив багато урядових нагород. Ім’ям героя названо восьмирічну школу № 2, одну з вулиць міста. Другий уродженець Авдіївки Л. Л. Шестаков у неповні 22 роки хоробро бився в небі Іспанії. За зразкове виконання бойових завдань був удостоєний орденів Леніна та Червоного Прапора. Під час Великої Вітчизняної війни командував авіаційним полком. 10 лютого 1942 року Л. Л. Шестакову та 12 льотчикам його полку за мужність і відвагу присвоєно звання Героя Радянского Союзу. Гвардії полковник Л. Л. Шестаков особисто знищив 15 ворожих літаків. 13 березня 1944 року у 82-у повітряному бою, збивши 3 фашистські літаки, він загинув смертю героя. Ім’я Л. Л. Шестакова навічно залишилося в списках полку. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу комуніст М. Ю. Нечаев, пращуром якого був сподвижник Богдана Хмельницького полковник Данило Нечай. У грудневі дні 1942 року, командуючи танковим батальйоном, М. Ю. Нечаев здійснив сміливий 300-кілометровий рейд по тилах ворога у Ростовській області. В останньому бою за станцію Тацинська тяжко поранений комбат продовжував битися в охопленому полум’ям танку, відбиваючи атаки 19 танків противника. 10 фашистських броньованих машин знищив 26-річний гвардії капітан, а потім свій палаючий танк спрямував на ворожий і таранив його.
Ім’ям Нечаева названі вулиці в Авдіївці й Тацинську. В березні 1945 року звання Героя Радянського Союзу було присвоєно комуністові сержанту С. Ігізлагіну, який відзначився в битві за Крим. Під Сапун-горою Сергій Іванович разом з групою розвідників розгромив у тилу ворога кулеметну обслугу, виніс з поля битви пораненого товариша. За бойові подвиги в роки війни високого звання Героя Радянського Союзу також удостоєні боєць 105-го гвардійського стрілецького полку В. І. Глазунов та командир 2-го танкового батальйону 178-ї Ризької танкової бригади капітан (нині генерал-майор) Ф. А. Рудськой.
Визволяли Авдіївку від німецько-фашистських загарбників частини 40-ї та 127-ї стрілецьких дивізій, 5-ї ударної армії Південного фронту. Рішучою атакою, подолавши ворожий заслін, 547-й та 555-й стрілецькі полки оволоділи селищем. Відступаючи під ударами Червоної Армії, гітлерівці зруйнували залізничну станцію, водопровідну й освітлювальну систему та багато інших об’єктів. Основне устаткування керамічного заводу було вивезене до Німеччини, а будівлю перетворено на купу руїн. Рада та районний комітет партії закликали населення Авдіївки до швидкої відбудови господарства. Уже 10 вересня 1943 року кадрові робітники почали відбудовувати завод, а через 3 місяці підприємство видало першу продукцію.
Трудящі селища включились у всенародний патріотичний рух по наданню допомоги фронту, внісши кошти на будівництво літака «Визволений Донбас». Комсомольсько-молодіжні бригади зібрали 1500 штук потрібних деталей та інструментів для шахт і заводів області. У селищі проводились місячники допомоги родинам військовослужбовців, інвалідам Великої Вітчизняної війни. Для трудовлаштування інвалідів війни створили артіль «За Батьківщину», що мала майстерню індпошиву, шевський цех, перукарню та фотоательє. Тут працювало 90 чоловік. Демонстрацією політичної єдності трудящих стали перші післявоєнні вибори до селищної та сільської Рад Авдіївки-1 та Авдіївки-2, які відбулися 21 грудня 1947 року. У 50 виборчих округах за кандидатів блоку комуністів та безпартійних проголосувало 99,98 проц. усіх виборців. До складу Рад увійшли представники робітничого класу, колгоспного селянства та інтелігенції, багато з них мали урядові нагороди. В числі депутатів було 23 жінки. До роботи постійно діючих комісій: бюджетної, охорони здоров’я, народної освіти, торгівлі, комунального господарства та благоустрою — залучався широкий актив трудящих. Жіноча рада, створена при Радах, що складалася з 100—120 чоловік, піклувалася про поліпшення санітарного стану селищ, медичного обслуговування трудящих, організовувала боротьбу з сільськогосподарськими шкідниками. Жінки допомагали багатодітним матерям, родинам загиблих, сиротам, інвалідам війни.
Промислові підприємства Авдіївки успішно виконали завдання четвертої п’ятирічки, значно перевищивши щодо продуктивності праці довоєнний рівень. 1947 року річний випуск цегельного заводу досяг 7,5 млн. штук цегли та 3 млн. штук черепиці. У 1946 році в Авдіївці спорудили електромеханічний завод. Самовіддано працювали робітники піщаного кар’єру. Вже в листопаді 1952 року тут видобували кварцевий та будівельний пісок у рахунок березня наступного року. На 55 днів раніше строку виконали річний план залізничники. Зменшили витрати металу, удосконаливши конструкцію деяких деталей, на електромеханічному заводі, 1,6 млн. штук цегли понад план випустив керамічний завод.
Електромеханічний завод щорічно виробляв продукції на 2 млн. 750 тис. крб. У селищі працювали столярні майстерні 6-ї дистанції будівель і споруд Донецької залізниці та шкільного меблевого обладнання навчальних закладів Донецької залізниці з валовою продукцією понад 60 тис. крб. кожна на рік, ремонтна майстерня паровозної служби.
Авангардну роль у вирішенні усіх господарських планів, питань культурного будівництва відігравали комуністи. На районній партійній конференції у 1952 році відзначалась, зокрема, діяльність парторганізації керамічного заводу. Підвищилась активність комсомольців. За рахунок ощадливих витрат коштів та матеріалів, впровадження у виробництво раціоналізаторських пропозицій, правильного використання устаткування молодь внесла у комсомольську копилку лише у 1958 році понад 5 млн. крб. Мережою політнавчання в Авдіївці було охоплено понад 6 тис. чоловік.
14 лютого 1956 року виконком Авдіївської селищної Ради розробив десятирічний план створення зелених зон у Авдіївці. З цією метою керівникам організацій, установ та підприємств, директорам шкіл, МТС, а також власникам будинків пропонувалося озеленити прилеглі до них території та площі декоративними чагарниками та фруктовими деревами. Комсомольці реконструювали парк культури и відпочинку ім. Горького, насадили сквер перед будівлями райкому партії та виконкому селищної Ради, алеї по вул. Леніна, Шестакова та ін. У 1957 році методом народної будови звели на місці спаленого фашистами літнього клубу кінотеатр на 500 місць. Селище й село були електрифіковані й радіофіковані. Працювали магазини — три продовольчі, два промтоварні, культтоварів, будматеріалів та раймаг.
Місцевий хлібозавод випускав 5 тонн різних хлібних виробів на добу.
Трудящих обслуговували кілька ремонтних майстерень, ательє індпошиву, перукарня. У селищі працювали залізнична лікарня, пологовий будинок, поліклініка, два дитсадки, дитячі ясла. 1379 дітей Авдіївки відвідували дві середні школи, 395 — семирічку. У школі робітничої молоді навчалося 198, а в залізничному училищі — 248 чоловік. У всіх навчальних закладах працювало 73 педагоги. Ради багато уваги приділяли культурно-освітній роботі клубів та бібліотек, де систематично організовувались лекції на політичні та науково-популярні теми. При селищному й залізничному клубах працювали драматичний, танцювальний та хоровий гуртки. У бібліотеці селищного клубу налічувалось 20 146 книг. У читальному залі бібліотеки відбувалися читацькі конференції, літературні вечори, дитячі ранки. 6 пересувок обслуговували навколишні колгоспи. 1957 року напередодні 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції селище та село були об’єднані в місто Авдіївку. А в 1963 році воно стало містом районного підпорядкування.
З жовтня 1959 року в Авдіївці розпочалося будівництво найбільшого в країні коксохімічного заводу, який був оголошений всесоюзною ударною комсомольською будовою. Сюди прибули комсомольці й молодь з багатьох районів країни. Звідусіль — з Далекого Сходу, Уралу, Кубані — доставляли устаткування. У червні 1962 року почали кладку першої коксової батареї. 30 листопада 1963 року вона вже дала кокс. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР гаряче привітали коксохіміків з пуском заводу та висловили впевненість у тому, що будівники й експлуатаційники працюватимуть з ще більшою енергією для блага нашої Батьківщини. Приклади самовідданої праці й героїзму подавали будівельники-монтажники з бригади заслуженого будівельника УРСР Л. Т. Швеця, В. С. Паржицького, І. І. Трубка, Ф. І. Куцелаба. Багато трудівників удостоєно орденів та медалей Радянського Союзу. У 1964—1965 рр. достроково стали до ладу коксові батареї № 2 та № 3, допоміжні цехи й служби.
У соціалістичному змаганні за гідну зустріч XXIII з’їзду КПРС 12 бригад, дільниці та зміни заводу удостоїлися звання ім. XXIII з’їзду КПРС. Переможцями в ньому вийшли колективи коксового цеху, теплоелектроцентралі та цеху контрольно-вимірювальних приладів й автоматики. Значно перевищена проектна потужність цеху, що виробляє крупнокристалічний сульфат амонію. Він випускає тепер 70— 80 проц. продукції вищого сорту. Це найвищий показник серед таких же цехів коксохімічних заводів України. Проектна потужність вироблення сірчаної кислоти перевищена на 40 проц. Колектив підприємства, змагаючись з ждановськими коксохіміками, не раз виходив переможцем. У 1967 році Авдіївський коксохімічний завод чотири квартали підряд утримував перехідний Червоний прапор Ради Міністрів У PСP та Української республіканської Ради профспілок. У 1968 році тут налічувалось 990 ударників комуністичної праці. Це почесне звання присвоєне цеху сіркоочистки, 6 дільницям, 6 змінам, 7 бригадам. Трудящі заводу по праву пишаються своїми передовиками виробництва, серед яких А. А. Лященко, І. П. Мороз, А. Я. Кондратьев, І. В. Мартинов, 3. Ф. Дунай та ін. Підприємство активно включилося у всенародне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Коксохіміки зобов’язалися виконати достроково завдання 1970 року та п’ятирічки, видавши надпланової продукції на 1,8 млн. крб., за рахунок впровадження раціоналізаторських пропозицій одержати економічний ефект — 1075 тис. крб. Різними видами навчання охоплено 2050 чоловік, вже здано 4780 кв. метрів житлової площі, палац культури та першу чергу піонерського табору. Найближчим часом на заводі стануть до ладу дві коксові батареї, найбільші у Радянському Союзі.
У 1969 році Батьківщина одержала від коксохіміків додатково до плану 33,5 тис. тонн коксу, сотні тисяч тонн сульфату амонію і багато іншої продукції. Колектив зміни № 1 В. П. Коткова брав зобов’язання на честь ювілею В. І. Леніна виробити у 1969 році додатково до плану 3 тис. тонн металургійного коксу, а видав 4 тис. тонн. Підприємство — найпотужніший у СРСР постачальник очищеного коксового газу. Тільки Горлівський хімічний комбінат ім. Орджонікідзе щодоби одержує понад мільйон кубометрів газу, який використовується для виробництва мінеральних добрив. Кокс, сульфат, бензол, сірчана кислота, що виготовляються на Авдіївському коксохімічному заводі, щоденно відправляються до різних республік Радянського Союзу та зарубіжних країн.
Важливе місце в економіці міста посідає також будівельний трест «Донкоксохімбуд». Разом з супідрядними організаціями він виконує будівельні роботи в Авдіїв-ці та інших районах області. Напередодні 1969 року будівельне управління «Промбуд» тресту «Донкоксохімбуд» та спеціалізоване управління № 227 «Коксохіммонтаж» разом з іншими організаціями завершили спорудження на Авдіївському коксохімічному заводі найбільшого у СРСР цеху виробництва фталевого ангідриду. Завод металоконструкцій постачає для потреб сільського господарства України високовольтні та низьковольтні опори, бурові установки, автопричепи для перевезення опор, металічну опалубку. Виробничі потужності заводу зростають, тут будується новий великий цех. Рік у рік збільшує поставки піску склозаводам країни Авдіївське кар’єроуправління, завод «Буддеталь» забезпечує будови Донбасу збірним залізобетоном, столярними виробами. Керамічний завод, який до революції був сезонним, перетворився на механізоване виробництво, продуктивність якого нині становить 26 млн. штук цегли на рік. Значний внесок у трудових досягненнях авдіївців колективів будівельного управління № 7, будівельно-монтажного поїзда № 365, райоб’єднання «Сільгосптехніки», фабрики культпобуттоварів. Авангардом трудящих міста є комуністи і комсомольці. У 29 первинних партійних організаціях налічується 1287 членів КПРС. У складі найбільшої з них — організації коксохімзаводу — на обліку 561 комуніст, тресту «Донкоксохімбуд» — 292. Постійними помічниками партійних організацій є понад 2 тис. комсомольців. Більшість комуністів і комсомольців працюють у промисловості. На підприємствах та будовах міста трудиться 7950 членів профспілок.
Авдіївка з села та залізничного селища виросла у місто з розвинутою економікою, центр якого поступово переміщується до нового житлового масиву — району коксохіміків. Тут звели красиві за сучасним архітектурним плануванням багатоповерхові будинки, багато культурно-побутових та торговельних установ. Район зв’язаний з коксохімічним заводом трамвайною лінією. Лише за 1960—1968 рр. тут побудовано більш як 130 тис. кв. метрів житла. Річний товарооборот 29 магазинів, 8 їдалень, 24 буфетів досягає 15 674 тис. крб. У місті є. дві лазні, пральня, хімчистка, три перукарні, будинок побуту та інші культурно-побутові підприємства. Наприкінці 1968 року до ладу стала автоматична телефонна станція. Добре працює транспорт. З Авдіївки до Ясинуватої та Донецька курсують електропоїзди. На автостраді населення обслуговують автобуси й таксі. Прокладено асфальтову дорогу до автотраси Донецьк—Харків—Москва. У складі Авдіївської міськради, обраної в березні 1969 року, 93 депутати. 9 комісій Ради вирішують актуальні питання благоустрою міста, розвитку охорони здоров’я, народної освіти, торгівлі та громадського харчування. У місті створено на громадських засадах 4 Ради мікрорайонів. Так, залізнична Рада організувала змагання між мешканцями будинків за чистоту. 13 будинків відзначені як зразкові. Велику політично-масову роботу проводить Рада на 3 агітмайданчиках, регулярно випускається стінна газета. Під час всесоюзного ювілейного суботника 1969 року трудящі насадили понад 500 фруктових і декоративних дерев, 2 тис. чагарників. Виконком міськради нагородив Залізничну Раду вимпелом «Кращій Раді мікрорайону».
Поліпшилась охорона здоров’я трудящих. У двох лікарнях та протитуберкульозному диспансері, двох нових поліклініках, оздоровчих пунктах та кількох фельдшерських працює 67 лікарів і 182 середні медичні працівники. У місті 5 аптек. У селищі коксохіміків розташоване справжнє медичне містечко, оснащене найновішим медичним устаткуванням. Велику турботу виявляють у Авдіївці про дошкільнят. У 14 дитячих садках та яслах виховується близько 2 тис. малят. На стадіонах селища коксохіміків та міському — «Локомотиві» відбуваються спартакіади заводу й тресту «Донкоксохімбуд», зустрічі з футбола, розігрування кубка «Шкіряний м’яч».
212 педагогів навчають понад 5 тис. учнів у 5 загальноосвітніх школах, 2 школах робітничої молоді та очно-заочному пункті. Два міські професійно-технічні училища щороку готують близько 700 чоловік молодих робітників-будівельників. У восьмирічній школі № 2 ім. Героя Радянського Союзу В. Ф. Чистякова велику військово-патріотичну та ідейно-виховну роботу проводять клуби бойової слави та «За ленінськими заповітами». При школі також створений історико-краєзнавчий музей. Учні середньої школи № 6 організували інтернаціональний клуб «Дружба».
Різноманітнішим, змістовнішим стало культурне життя міста. Тут є кінотеатри (з них «Рубін» на 800 місць), 16 бібліотек з фондом 200 724 книги, послугами яких користуються 20 500 читачів. Трудящі міста передплачують 26 634 прим, газет та 20 209 — журналів. Завжди людно у молодіжних клубах «Ровесник» та «Ситал». Тут відбуваються вечори трудової слави, тематичні, літературні вечори та диспути, бесіди за круглим столом, вечори молоді, «вогники». Учасники художньої самодіяльності «Ровесника» часто виступають на сцені клубу, на агітмайданчиках міста, у підшефних колгоспах та радгоспах.
Усе, що має сьогодні Авдіївка, зроблено її працьовитими людьми під керівництвом Комуністичної партії.
В. Д. КАРТАВИХ, М. М. КОБИЛЯКОВ, В. І. ЛЕБЕДЄВ, М. М. ОСТАПЕНКО