Ясинувата, Ясинуватський район, Донецька область
Ясинувата — місто районного підпорядкування. Розташована на відстані 21 км від Донецька, біля верхів’їв річок Кальміусу та Кривого Торця. Великий залізничний вузол. У п’яти напрямках звідси розходяться залізничні колії, з’єднуючи Ясинувату з Києвом, Дніпропетровськом, Ждановом, Ворошиловградом, Ростовом-на-Дону, Харковом та іншими містами. Через місто проходить автомагістраль Донецьк—Слов’янськ. Населення — 37,2 тис. чоловік.
Ясинувата — центр району, площа якого 996 кв. км. Населення — 108,2 тис. чоловік, з них міського — 83,1 тис., сільського — 25,1 тис. До складу району входять 53 населених пункти, що підпорядковані 2 міським, 3 селищним, 6 сільським Радам. В районі — 10 колгоспів, 8 радгоспів, 4 дослідні станції. Рілля займає 62 468 га. Промисловість району представлена 20 великими підприємствами, що випускають продукції на 200 777 тис. крб. на рік. На них трудяться 11 516 чоловік. На транспорті працюють близько 14 тис. чоловік. В районі — 11 лікарень на 1375 місць, 45 медпунктів, профілакторій. У 38 загальноосвітніх школах вчиться 15,7 тис. дітей, в 6 школах робітничої молоді — 2,8 тис. учнів. До послуг трудящих — 25 клубів, 5 палаців культури, 4 кінотеатри. Фонд 76 бібліотек становить 506,9 тис. книг.
В околицях міста розкопано 25 курганів, у яких виявлено 47 поховань: 26 — епохи міді-бронзи, 21 — кочовиків, у т. ч. одне поховання торка середини XI ст. н. є..
Історія Ясинуватої тісно пов’язана з розвитком промисловості Донбасу. Одночасно з спорудженням у 1869 році Юзівського металургійного заводу почалося й будівництво Костянтинівсько-Оленівської залізничної лінії, що мала сполучити завод з Курсько — Харківсько — Азовською залізницею та покладами залізної руди й флюсових вапняків у районі Оленівки. 25 березня 1872 року відкрили рух на першій її дільниці: Костянтинівка—Олександрівка, на якій збудували і станцію Ясинувата. Біля неї виросло невелике селище — кілька землянок та бараків для будівельників, а поруч крамниці й харчевні. Назву станція і селище дістали від села Ясинуватого, розташованого за 4 км на північний схід від станції (у межі міста воно не входить). 1879 року стали до ладу лінія Ясинувата—Кринична—Хацапетівка, в 1883 році — під’їзд до Макіївського заводу, через рік — дільниця Ясинувата—Синельникове, а в 1893 році — Ясинувата—Мушкетове. Станція з колійної перетворилася на вузлову.
З розширенням станції збільшилась кількість робітників-залізничників. Це були колишні будівельники залізниці, переважно вихідці з густо населених районів України та центральних губерній Росії, зубожілі місцеві селяни й ремісники. Більшість робітників — стрілочники, зчіплювачі, складачі поїздів та ремонтники — працювали в дві зміни. Праця їхня оплачувалася нижче, ніж шахтарів та металургів. На початку XX ст. стрілочники, кочегари й колійні сторожі заробляли від 8 крб. 58 коп. до 18 крб. 61 коп. на місяць.
Жили робітники в землянках та бараках, часто по дві сім’ї в одній кімнаті. Деякі з них наймали кутки в навколишніх селах, інші змушені були тулитися у пристосованих під житло товарних вагонах. Виснажлива праця, низька заробітна плата, тяжкі побутові умови підточували здоров’я робітників. На станції був медпункт, хворих обслуговував один фельдшер. Найближча лікарня на 18 місць працювала лише в Авдіївці. 1902 року по всій Катерининській залізниці на медичне обслуговування однієї людини асигнували всього 1 крб. 47 коп. Лише в 1903 році під час епідемії холери департамент залізниць погодився винайти «додаткові» кошти для утримання другого фельдшера. Занедбано було й освіту. Тільки 1897 року в селищі відкрили однокласне училище.
Тісні зв’язки ясинуватських залізничників з передовими робітниками Катеринослава і Юзівки сприяли зростанню їх класової і політичної свідомості. На початку літа 1905 року на станції створюється соціал-демократична група. Під її впливом ясинуватські залізничники взяли участь у жовтневому всеросійському політичному страйку. У листопаді делегація трудящих Ясинуватої у складі М. І. Гриценка, H. П. Степанова, І. С. Борисенка та Ф. П. Василенка поїхала до Катеринослава, щоб зажадати від адміністрації залізниці поліпшити умови праці й побуту. Делегати побували на мітингах, у робітничих клубах, одержали чимало революційної літератури. 8 грудня 1905 року вранці на станцію надійшла телеграма Катеринославського бойового страйкового комітету із закликом приєднатись до загального страйку. Відбувся мітинг, на якому виступали авдіївські агітатори Токарев та Осипов, ясинуватський фельдшер М. І. Гриценко і складач поїздів 3. Міненко. Він заявив: «Здобута нашою кров’ю свобода не повинна загинути!». На мітингу вирішили негайно розпочати страйк і створити бойову робітничу дружину. Зброї не вистачало, тому ковалеві I. Д. Кравченку доручили кувати піки. 9 грудня на мітингу обрали страйковий комітет і його розпорядчий орган — виконавчий комітет, до складу якого увійшли М. І. Гриценко (голова), І. С. Борисенко, І. Г. Кукушико, Н. П. Степанов, А. І. Андромоніс, Т. П. Калюта, О. І. Бушуєв. Дружинники роззброїли адміністрацію. Виконавчий комітет фактично взяв владу у свої руки. Того ж дня до Ясинуватої прибула 12-а рота 280-го Балаклавського піхотного полку. Це ще більше загострило обстановку. 10—12 грудня відбувалися мітинги, в яких брали участь не тільки трудящі Ясинуватої та жителі сусідніх сіл, а й частина солдатів з прибулої роти. На мітингах проголошувався лозунг: «Геть самодержавство!».
13 грудня о 10 годині ранку командир роти Карамишев оголосив весь район станції на стані «посиленої охорони», заборонивши будь-які мітинги й сходки. Біля входу до вокзалу, коло каси та апаратної телеграфу з’явилися вартові. Робітники, які зібралися на станції, влаштували демонстрацію протесту. Вони переконували солдатів здати їм зброю, а самим залишити станцію. Але солдати розігнали демонстрантів. Бойова дружина Ясинуватої звернулася по допомогу до дружинників інших станцій. Незабаром до Ясинуватої прибули авдіївська і частина гришинської дружин. Разом з ясинуватцями вони роззброїли жандармів і вартових, а потім рушили до продовольчого складу, де розмістилися солдати. Дружинники заарештувади командира роти Карамишева. Він пообіцяв наказати солдатам скласти зброю, але з’явившись перед ними, подав команду: «До зброї!». Проте раніше, ніж солдати встигли виконати наказ, Карамишева було вбито. Між солдатами й дружинниками почалася перестрілка. Невдовзі рота припинила опір і склала зброю. Це була перша збройна сутичка робітників Донбасу з царськими військами в 1905 році. Про цю подію сьогодні нагадує меморіальна дошка, встановлена на будинку вокзалу.
Звістка про перемогу дружинників Ясинуватої швидко облетіла всі навколишні заводи, шахти, залізничні станції і ще більше піднесла бойовий дух робітників. 17 грудня ясинуватська дружина разом з іншими бойовими дружинами взяла участь у бою донецького пролетаріату в Горлівці. Майже два тижні в Ясинуватій трималася влада виконавчого комітету повсталих робітників. Тільки 21 грудня станцію захопили урядові війська. Найбільш активних учасників повстання було заарештовано. В обвинувальному акті Одеського військово-окружного суду, який розглядав у грудні 1908 року справу про збройне повстання на Катерининській залізниці, значилося й 18 ясинуватців. Більшість з них було засуджено до різних строків каторжних робіт. Жорстока розправа над учасниками збройного повстання 1905 року не могла спинити піднесення революційного настрою робітничих мас.
З розвитком промисловості збільшувався вантажообіг Ясинуватої: у 1911 році щодоби тут проходило 90 товарних і 19 пасажирських поїздів, разом близько 3 тис. вагонів. З них понад 1900 вирушали без сортування на інші станції. Розширилося станційне господарство. Довжина колій досягла 26,5 км. Спорудили паровозне депо, колійні майстерні, вугільний склад, звели двоповерхову будівлю вокзалу. Змінювалося й селище. Тут побудували паровий млин, відкрили 10 торговельних лавок. На той час у селищі проживало 800 чоловік. Робітники, як і раніше, жили в бараках або в навколишніх селах, бо в Ясинуватій було всього 40 житлових будинків. 1910 року збудували школу з чотирма класними кімнатами. Училище з однокласного було реорганізовано у двокласне. Тут 4 вчителі навчали 163 дітей.
На формування політичної свідомості трудівників Ясинуватої у цей період великий вплив справляв Катеринославський комітет РСДРП. Важливу роль відігравала й газета «Правда». Через Ясинувату її доставляли для робітників сусідніх підприємств Донбасу. У вересні 1912 року за участь у заворушеннях адміністрація звільнила з роботи 113 чоловік, виселила їх з бараків і вислала з Ясинуватої. Під час першої імперіалістичної війни у селищі відбувалися антивоєнні виступи. Один з них, що стався 22 липня 1914 року, супроводжувався перестрілкою між солдатами військового ешелону і поліцейськими. Двох солдатів було поранено, Організаторів сутички заарештували.
Звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції швидко дійшла до Ясинуватої. Вже 2 березня на станції обрали Раду робітничих депутатів.
Проте більшість у виконавчому комітеті Ради належала представникам меншовиків та українських дрібнобуржуазних партій. Наприкінці квітня 1917 року в Ясинуватій було створено ініціативну більшовицьку групу, яка розгорнула серед робітників селища активну роботу, викриваючи антинародну політику Тимчасового уряду. Після липневої кризи меншовицький виконком Ясинуватської Ради заборонив більшовикам вести агітаційну роботу серед населення. Тоді були скликані робітничі збори, на яких більшовики поставили питання про переобрання Ради і виконкому. Всі спроби меншовиків зірвати збори провалилися. До складу новообраного (16 липня) виконкому Ради робітничих депутатів увійшли більшовики і співчуваючі їм — О. Л. Томашевський, Ф. І. Гранковський, К. Т. Карчак, І. Л. Топорець (член уряду УРСР в 1926—1934 рр.) та ін. На 15 серпня більшовицька організація зросла до 40 чоловік. Тоді ж оформився більшовицький комітет, до якого входили Ю. Бураков, І. Буровий, І. Жадан та ін. На виборах делегатів до Установчих зборів ясинуватські більшовики одержали 619 голосів, есери — 121, меншовики — 28, кадети — 8 голосів.
У перші ж дні після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на станції відбулися мітинги й демонстрації. У привітанні Ради робітничих депутатів Ясинуватського підрайону Раді Народних Комісарів було сказано: «Вітаємо Народних Комісарів як уряд пригноблених народів Росії, вітаємо видані урядом декрети, що накреслили програму робітників, солдатів і селян, і будемо вживати всіх заходів для втілення їх у життя». На початку листопада з ініціативи більшовиків на станції створили революційний комітет у складі Т. Щура (голова), Ф. І. Гранковського, І. П. Полякова, В. Пашковського, П. О. Шалімова та інших. Ревком організував загін Червоної гвардії, в якому вже 5 листопада налічувалося 30 чоловік. Ясинуватські червоногвардійці разом з Макіївськими, які прийшли їм на допомогу, встановили на станції «заслін» для роззброєння військових частин, що ешелонами поверталися з фронту. Відібрану зброю постачали робітникам Ясинуватої, Макіївки, Юзівки, яким уже з початку грудня 1917 року довелося вести тяжкі бої з контрреволюційними військами Каледіна. 22 грудня до Ясинуватої вступили радянські війська під командуванням Р. Ф. Сіверса. Підтримані місцевими загонами Червоної гвардії, вони розгорнули в другій половині січня 1918 року рішучий наступ проти Каледіна і розгромили його.
Проте незабаром почали наступ німецько-австрійські окупанти. Ясинуватські залізничники працювали з великим напруженням, евакуюючи основні підприємства Юзівки й Макіївки. 10 квітня 1918 року звідси вирушив останній ешелон, яким виїхав і Ясинуватський ревком. Для організації підпільної роботи в тилу окупантів був залишений комуніст Ю. П. Бураков. Створена ним група налагодила зв’язок з Катеринославською, а також підпільними організаціями Донбасу і розгорнула активну роботу. Підпільники виводили з ладу паровози, закликали населення саботувати виконання розпоряджень окупаційних властей, зривали вивезення до Німеччини награбованого добра. Влітку 1918 року ясинуватці взяли участь у всеукраїнському страйку залізничників. В листопаді 1918 року радянські війська визволили Ясинувату від німецько-австрійських окупантів.
Взимку і на початку весни 1919 року в цьому районі точилися запеклі бої з денікінськими військами. Ясинуватські залізничники мужньо билися проти білогвардійців у лавах Червоної Армії і в тилу. В березні 1919 року машиніст Д. М. Будников та його помічник П. Бондаренко, усунувши охорону, зуміли вивести до визволеної Авдіївки бронепоїзд «Генерал Корнілов». Кількома днями пізніше робітники М. С. Безуглий, О. Я. Марченко, В. Ф. Камшилов та Г. Єременко влаштували на перегоні між Ясинуватою і Юзівкою зіткнення двох денікінських бронепоїздів. У перших числах травня наступаючий 273-й стрілецький полк Червоної Армії визволив Ясинувату від денікінців. Станція стала важливим опорним пунктом радянських військ. Але наприкінці травня, підтягнувши свіжі сили, Денікін розгорнув знову наступ. Прикриваючи відступ радянських частин, що вели важкі бої, залишаючи Донбас, між станціями Ясинувата й Кринична курсував червоноармійський бронепоїзд, обслуга якого билася до останнього. Важко пораненого командира-матроса дені-кінці по-звірячому зарубали. Захопивши Ясинувату, каральна експедиція полковника Рибасова вчинила жорстоку розправу над радянськими активістами й членами їх сімей.
Переслідуючи відступаючих білогвардійців, 372-й полк Першої Кінної армії 31 грудня 1919 року визволив станцію від ворога, захопивши великі трофеї. Одразу ж відновили свою діяльність партійна організація і ревком, які підготували і провели в квітні 1920 року вибори до Ради. Головою виконкому ясинуватці обрали комуніста Ф. Гранковського. У жовтні того ж року на станції оформився комсомольський осередок. Серед перших комсомольців були О. С. Дятлов, Є. А. Назаренко, М. Буракова та ін. Комуністи і комсомольці мобілізовували робітників-залізничників на боротьбу проти білополяків і Врангеля. В цей час Ясинувата стає однією з важливих баз формування червоноармійських бронепоїздів. Після розгрому внутрішньої контрреволюції та іноземних інтервентів почалася відбудова залізничного вузла. Залізничникам подали допомогу робітники підприємств Уралу та Сибіру, Комуністи організовували суботники. В одному з них 3 липня 1920 року взяли участь 23 комуністи і 93 безпартійні робітники. За 2 години роботи вони навантажили 7 вагонів цегли і вивантажили вагонів антрациту. Швидко відновився залізничний рух. Розширювалася мережа станційних колій; зводилися нові виробничі приміщення, зростала пропускна спроможність станції. Значну роль у відбудові вузла відіграли громадські організації Ясинуватої. Партійна організація в квітні 1926 року налічувала вже 85 комуністів. Влітку 1925 року профспілкова організація об’єднувала 724 трудівники. При місцевкомі профспілки працювали комісії — виробничо-технічна, організаційно-культурна, охорони праці.
У 1923 році в Ясинуватій було 113 житлових будинків і 2896 чоловік населення. Постановою ВУЦВКу від 24 лютого 1926 року Ясинувату віднесено до категорії селищ міського типу. До 1926 року громадський житловий фонд становив 8 тис. кв. метрів. Поліпшилося побутове й медичне обслуговування трудящих. У 1925 році в амбулаторії залізничного вузла працювало 3 лікарі і 6 чоловік іншого медичного персоналу. З ініціативи комуністів ще на початку 1921 року відкрили хату-читальню й агітпункт, де відбувалися мітинги, збори, лекції, вистави. В 1924—1925 рр. відкрила клуб залізничників ім. Свердлова з кінозалом на 312 місць та бібліотекою, в якій налічувалося близько 1 тис. томів. Працювала семирічка і школа лікнепу.
Величезна робота щодо розширення й реконструкції Ясинуватського залізничного вузла розгорнулася в роки індустріалізації країни та передвоєнних п’ятирічок. Протягом першої п’ятирічки пропускна спроможність станції мала збільшитись у 3,5 раза. Щоб успішно виконати ці плани, партійна, комсомольська і профспілкова організації почали насамперед боротьбу з плинністю кадрів на станції. Вже на середину 1930 року всі комсомольці вузла оголосили себе закріпленими за виробництвом до кінця п’ятирічки. їх приклад наслідували понад 40 проц. залізничників. Широко розгорталося соціалістичне змагання. Вже 1929 року в ньому взяло участь 25 бригад, завдяки чому продуктивність праці підвищилась на 22 проц., а собівартість виконуваних робіт зменшилась на 27 проц. В наступному році соціалістичним змаганням було охоплено 90 проц. робітників, новатори вузла подали 36 раціоналізаторських пропозицій і винаходів, з яких більшість було запроваджено у виробництво. За самовіддану працю багато робітників одержали високі урядові нагороди. Старший майстер дистанції колії М. В. Мишин одним з перших серед залізничників був удостоєний ордена Леніна. Напередодні 1 травня 1932 року у всесоюзному та всеукраїнському конкурсах оздоровлення рухомого парку колектив обмінного пункту станції здобув перше місце і одержав грошову премію. Ці гроші залізничники внесли на будівництво дирижабля «Ясинуватський ударник». Активну участь брали працівники станції і в розвитку стахановського руху. Так, складач поїздів М. М. Кожухар, поєднавши операції по формуванню поїздів з процесом нагромадження вагонів, 14 жовтня 1935 року скоротив час формування одного поїзда з 60 до 20 хвилин. Метод роботи М. М. Кожухаря почали впроваджувати не лише на Ясинуватському залізничному вузлі, але й на всіх залізницях країни.
Завдяки самовідданій праці і творчій ініціативі всього колективу станції завдання реконструкції було успішно виконано. Довжина станційних колій досягла перед війною 147 км, Стали до ладу паровозне депо «Захід» та вагонне депо «Схід», західна і східна сортувальні гірки, запрацювали електрична система централізації управління стрілками, автоматичне блокування зв’язку. Загальний вантажообіг станції зріс майже в 5 разів. Ясинувата перетворилася на одну з найбільших вузлових станцій країни. З 1937 року тут містилося управління Південно-Донецької залізниці. Розвивалася й місцева промисловість. Ще в 1927 році став до ладу борошномельний завод продуктивністю 120 тонн щодоби; в 1931 році збудували фабрику-кухню, на хлібозаводі після реконструкції виробництво збільшилося в два рази.
Швидко змінювало свій вигляд селище. На західній його околиці виріс житловий масив — соцмістечко залізничників, забудоване 2—3-поверховими будинками. З 1926 по 1936 рік громадський житловий фонд збільшився у 4 рази і становив близько 32 тис. кв. метрів. Майже в усіх квартирах з’явилося електричне освітлення, у багатоповерхових будинках — водопровід і каналізація. У 1933—1936 рр. силами громадськості насадили парк культури й відпочинку. 1938 року Ясинувата стала містом районного підпорядкування. За даними всесоюзного перепису 1939 року, тут проживало 16 410 чоловік. Рік у рік поліпшувалось медичне обслуговування трудящих. Було збудовано залізничну лікарню й поліклініку. В 1940 році медичну допомогу населенню подавали 24 лікарі і 138 чоловік середнього медперсоналу.
До середини 30-х років було ліквідовано неписьменність. Відкрився робітфак, де в 1931 році навчалося 173 чоловіка. В 1939 році в місті працювало дві середні та дві семирічні школи, в яких здобували знання близько 3 тис. учнів. Багато випускників шкіл згодом стали відомими вченими, воєначальниками, діячами культури п мистецтва. Так, А. Ф. Лубченко за успіхи в галузі теоретичної фізики удостоєний -звання лауреата Ленінської премії. При клубі залізничників ім. Свердлова працювали різні гуртки художньої самодіяльності. Важливу роль у культурно-освітній роботі відігравала місцева преса. В різний час протягом 30-х років у Ясинуватій видавалися газети «Красный железнодорожник», «Политотделец транспорта», «Политотдельская правда», «За образцовый узел», «Магистраль угля».
Дедалі більше активізувалася діяльність Ясинуватської Ради депутатів трудящих, у складі якої вже 1931 року було 45 комуністів і 13 комсомольців. Постійно діючі комісії — PCI, комунально-господарська, культурно-побутова, санітарна, фінансово-кооперативна й транспортна — спиралися на широкий актив трудящих, вникали в усі питання соціалістичного будівництва. Жителі міста брали активну участь в суспільно-політичному житті. З гнівом і обуренням зустріли вони звістку про напад у 1931 році японських мілітаристів на Маньчжурію і про збройні провокації на Китайсько-Східній залізниці. На мітингу 12 листопада 1931 року вони одностайно прийняли рішення про ліквідацію «військової неписьменності». У 1936— 1937 рр. залізничники активно обговорювали нову Конституцію і Положення про вибори до Верховної Ради СРСР. На станції працювало під керівництвом комуністів 65 гуртків вивчення цих документів, у яких навчалося 2324 чоловіка. З великим політичним піднесенням пройшли 12 грудня 1937 року вибори до Верховної Ради СРСР і в 1938 році — до Верховної Ради УРСР та до місцевих Рад депутатів трудящих, у т. ч. до першої міської Ради Ясинуватої у 1940 році.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, більшість чоловічого населення міста пішла до лав Червоної Армії. Трудящі віддавали всі сили для перемоги над ворогом, працюючи за себе й за тих, хто став на захист Батьківщини. Так, колектив паровозного депо за перші три місяці війни в середньому виконував план на 350 проц. Перевівши рух поїздів на воєнний графік, ясинуватські залізничники безперебійно і вчасно доставляли вантажі за призначенням. Коли фронт наблизився до Донбасу, міська партійна організація і Рада депутатів трудящих організували евакуацію у тил цінного устаткування підприємств і населення. Колектив локомотивного депо своїми силами обладнав бронепоїзд, виділивши для цього паровоз і кілька вагонів. У цьому йому допомогли робітники Сталінського металургійного заводу. На початку жовтня бронепоїзд вирушив захищати Москву. Супроводити його доручили кращій бригаді в складі машиністів П. М. Вовка, В. П. Крищенка, помічників машиністів Й. С. Охріменка, В. В. Юникова. Прибувши до столиці, вся бригада влилася до лав її захисників. Спочатку команда бронепоїзда воювала на Можайському напрямку, потім — у районі Волоколамського шосе, підтримуючи гвардійців прославленої дивізії генерала Панфілова. Почавши свій бойовий шлях на підступах до Москви, бронепоїзд завершив його у польському місті Вроцлаві.
22 жовтня 1941 року фашистські окупанти захопили Ясинувату. Недалеко від міста, на території сусіднього радгоспу «Комсомолець», вони влаштували табір військовополонених, в якому від катувань, голоду і епідемій померло близько 7 тис. радянських громадян. В 1942 році почала діяти підпільна група С. М. Павлова. До її складу входили М. І. Грищенко, Л. О. Скляров, П. І. Костюк, Є. А. Червонобаба, О. Ф. Толбатов та ін. Підпільники розповсюджували листівки серед населення. Вони діставали для військовополонених, які працювали на станції, бланки посвідчень і паспорти, допомагали пробиратись до своїх. Робітники залізниці насипали пісок у букси, влаштовували аварії поїздів, підробляли транспортну документацію. Ясинуватські патріоти налагодили зв’язок з комсомольською групою І. В. Верзилова, яка діяла в Авдіївці, а з її допомогою — з командуванням Червоної Армії. В серпні 1943 року підпільники Ясинуватої та Авдіївки створили об’єднану групу «Смерть фашистським окупантам!», яка своїми діями у ворожому тилу допомагала наступаючим радянським військам. Коли 8 вересня 1943 року частини 34-ї гвардійської дивізії визволяли місто, у боях взяли участь і підпільники. Більшість з них пішла далі бити ворога.
Комуністична партія та Радянський уряд високо оцінили мужність і відвагу ясинуватців, які боролися проти гітлерівських загарбників у тилу й на фронті, нагородивши тих, хто особливо відзначився, орденами і медалями. Так, у боях при форсуванні Дністра влітку 1944 року виявив героїзм М. О. Ралдугін. Вночі він з двома червоноармійцями на човні переплив на правий берег, знищив два ворожі кулемети з обслугою, захопив невеликий плацдарм і два дні утримував його, давши змогу товаришам закріпити й розширити плацдарм. М. О. Ралдугіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Колишній колійний робітник В. М. Лавський після закінчення Харківського авіаційного училища бився за республіку в Іспанії у лавах інтернаціональних бригад. Велику Вітчизняну війну почав старшим штурманом бомбардувального полку на Південно-Західному фронті. Воював під Києвом, Полтавою, Харковом, Сталінградом, визволяв Донбас, Крим, Львів, закінчив війну у Празі. Нагороджений 11 орденами й медалями. В 1965 році генерал-лейтенанту авіації В. М. Лавському за заслуги в освоєнні авіаційної техніки і відмінне виховання та навчання льотних кадрів одному з перших присвоєно звання заслуженого військового штурмана СРСР. Ясинуватець генерал-майор артилерії Ф. М. Ребров нагороджений 8 орденами й 10 медалями.
т Гітлерівці спустошили станцію та місто, на купи уламків перетворили залізничний вокзал; вивели з ладу механізовані гірки і депо. З 147 км колій уціліло лише 2. Окупанти зруйнували також лікарню, школу та багато інших будинків. З 9 вересня по 15 жовтня 1943 року радянські органи в місті представляло оргбюро міської Ради депутатів трудящих. У першій же постанові воно закликало жителів міста до відбудови залізничного вузла й культурно-побутових закладів. Вже через три дні після вигнання ворога з Ясинуватої вирушив перший поїзд. 16 жовтня відбулася спільна нарада оргбюро міської Ради з членами виконкому, депутатами і активом, на якій обрали голову міськради і всі комісії. 21 жовтня відбулися перші після визволення збори партійної організації, на яких обговорювалось питання про соціалістичне змагання на залізничному транспорті. Люди працювали вдень і вночі. Чоловіків, які билися з ворогом на фронтах, замінили жінки і підлітки. О. Кравченко та О. Чукоткіна стали машиністами компресорів, К. Севрюк та Г. Карлова досконало оволоділи професією машиніста вуглепідйомних кранів, Г. Ключник — спеціальністю моториста теплої промивки. У відбудові зруйнованого господарства ясинуватцям допомагала вся країна. З Уралу, Сибіру, Середньої Азії, Закавказзя, Далекого Сходу надходило устаткування, матеріали, інструмент, прибували кваліфіковані робітники. Колектив депо станції Свердловськ надіслав відремонтований в позаурочний час паровоз. Щодня на залізниці працювало 1115 чоловік.
До 26-х роковин Великого Жовтня стали до ладу основні цехи паровозного депо, було прокладено десятки кілометрів станційних колій. Протягом 1944 року колективу станції тричі присуджували перехідний Червоний прапор Наркомату шляхів СРСР, а також Червоний прапор Державного Комітету Оборони. Багатьох залізничників удостоїли високих урядових нагород. Начальника станції А. Д. Захаренка нагородили орденом Леніна. Поряд з основним підприємством Ясинуватої — станцією — відбудовувались хлібозавод, фабрика-кухня, швейна і шевська майстерні. Відновили роботу лікарня, школи. Комсомольська організація, яка в 1944 році поповнилася 857 новими членами, провела 76 недільників, розчищаючи вулиці, ремонтуючи школи й лікарні. В них взяли участь 11 320 юнаків і дівчат. Населення міста, як і весь радянський народ, проявляло велике піклування про Червону Армію, збирало теплі речі і відправляло бійцям на фронт. Збирали також кошти на будівництво танків, літаків. Наприкінці 1943 — на початку 1944 року на ці кошти побудували літак «Залізничник Донбасу».
У післявоєнні роки ясинуватці виявили високу трудову активність і творчу ініціативу в боротьбі за дострокове виконання четвертої п’ятирічки. У травні 1947 року Міністерство шляхів СРСР визнало кращим машиністом країни С. Ю. Безсонова, який збільшив середньодобовий пробіг паровоза до 500 км (при нормі 305). Безсонов почав водити за будь-яких кліматичних умов великовагові поїзди, що на 600—700 тонн перевищували норму. Почин С. Ю. Безсонова підтримали машиністи інших залізниць. В Ясинуватському депо його послідовниками стали І. С. Фірсанов, М. Я. Єрмокін та ін. Комсомолець В. Зайцев вже у лютому 1948 року виконав трирічну норму формування поїздів. Комсомольці Донбасу обрали В. Зайцева своїм делегатом на XIII з’їзд комсомолу України, де його обрали членом ЦК ЛКСМУ. У 1946 році почалося спорудження машинобудівного заводу, а через два роки підприємство випустило вже першу продукцію — баштові крани та стрілочні переводи. 1953 року завершили будівництво основних цехів заводу. Машинобудівники освоїли виробництво нових видів гірничо-прохідницького устаткування—прохідницьких комбайнів, дробарок тощо. У ті ж роки став до ладу завод залізобетонних виробів. З 1958 року почав випуск продукції завод метлаських плиток. Розгорнули роботи 3 будівельні управління, 2 автоколони.
Здійснювалася часткова реконструкція залізничного вузла. У квітні 1958 року ясинуватські залізничники почали впровадження на транспорті тепловозів, а через рік розгорнулися роботи, пов’язані з електрифікацією залізниці. До 42-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції завершили електрифікацію її першої дільниці Ясинувата—Чаплине. На кінець семирічки на електричну тягу було переведено всі основні напрямки Ясинуватського відділку. У 1965 році прогресивними видами тяги — тепловозною та електровозною — перевезли 99 проц. усіх вантажів, завдяки чому продуктивність праці збільшилась удвоє. На базі електрифікації здійснювалась дальша механізація основних процесів формування поїздів на гірках, впроваджувалася комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів у депо. Ці нововведення стали можливими завдяки творчій ініціативі мас, що розвивалася в процесі змагання за звання бригад і ударників комуністичної праці. 1962 року звання колективів комуністичної праці здобули 52 бригади, а звання ударників комуністичної праці — 130 залізничників. У 1965 році на машинобудівному заводі в змаганні за почесне звання ударника комуністичної праці брало участь 2401 чоловік. Одній з перших це звання було присвоєне комсомольсько-молодіжній бригаді слюсарів-складальників, очолюваній І. Марченком. Під керівництвом партійних і профспілкових організацій на підприємствах створюються громадські конструкторські бюро, бригади раціоналізаторів і новаторів виробництва. За 1965 рік на машинобудівному заводі було подано 683 раціоналізаторські пропозиції. Раціоналізатори й винахідники вагонного депо в 1963 році створили напівавтоматичну конвейєрну лінію для ремонту контейнерів, завдяки чому продуктивність праці зросла майже в 2 рази. На ВДНГ СРСР у 1964 році цей винахід одержав диплом 3-го ступеня. Його автори — І. Г. Рєпкін, М. В. Коломієць, Є. М. Коношенок, М. Д. Губенко (нині заслужений раціоналізатор УРСР), Д. Ф. Белой та В. Д. Вяхірев — були нагороджені малими золотими медалями.
Завдяки механізації основних процесів виробництва і вдосконаленню технології, випуск промислової продукції міста набагато збільшився. На одне з великих підприємств країни перетворився Ясинуватський машинобудівний завод. Машини з маркою цього заводу працюють не тільки в нашій країні, але й на гірничих підприємствах Польщі, Чехословаччини, НДР, Канади, Японії та інших країн. За успіхи, досягнуті у виконанні семирічного плану, велика група робітників і службовців заводу удостоєна урядових нагород, в т. ч. слюсар-складальник М. А. Сопін — ордена Леніна.
Новими трудовими подвигами відгукнулися трудящі Ясинуватої на рішення XXIII з’їзду КПРС. Складач поїздів станції комуніст І. П. Одиниця зобов’язався щозміни формувати 2—3 поїзди понад норму, а за п’ятирічку сформувати 850 надпланових маршрутів. Почин його був підтриманий іншими складачами станції, а також усієї Донецької залізниці, які включилися у змагання за гідну зустріч 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Високих трудових успіхів у ювілейному змаганні добилася колона локомотивного депо, очолювана комуністом Д. Р. Дьоміним, делегатом XXIII з’їзду КПРС. Тепер — це колона ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Д. Р. Дьомін удостоєний ордена Леніна. За успіхи в змаганні колектив ясинуватського відділку залізниць нагороджений грамотою і пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Почесне звання колективів ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції здобули також 8 бригад машинобудівного заводу.
З 1968 року трудящі міста включилися у змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Протягом третього кварталу того ж року робітники вагонного депо скоротили час ремонту вагонів до 22,8 години при нормі 24, а профілактичного — до 7 годин при нормі 14. Передовий метод ремонту вагонів узагальнено Міністерством шляхів СРСР і рекомендовано для впровадження на всіх дорогах. Вагоноремонтники першими на Донецькій залізниці обладнали цех ремонту букс з роликовими підшипниками, механізувавши і автоматизувавши всі процеси монтажу букс і промивання підшипників. Це нововведення більш як на 40 проц. скоротило час демонтажу і прискорило випуск з ремонту роликових пар. Колектив вагонного депо нагороджений Ленінською ювілейною почесною грамотою Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
Партійна організація міста, яка налічує в своїх рядах понад 2,5 тис. комуністів, веде важливу роботу щодо виховання трудящих, дбає про підвищення їх професійного і культурного рівня, прищеплює високі якості людини комуністичного суспільства. Надійним помічником партійних організацій у справі виховання молоді є комсомольці. У 54 первинних комсомольських організаціях налічується понад 4 тис. юнаків і дівчат. Вожаками багатьох комсомольських організацій обрано молодих комуністів, вихованих комсомолом. Так, секретарем комсомольської організації п’ятої дистанції сигналізації і зв’язку — однієї з кращих у місті — обрали старшого інженера комуніста О. І. Водолазова. Велику роботу щодо підготовки гідної зустрічі Ленінського ювілею розгорнула міська Рада депутатів трудящих, у складі якої 74 робітника і 40 службовців. У тісному контакті з партійними, профспілковими і комсомольськими організаціями підприємств та установ виконком Ради розробив план заходів, спрямованих на посилення політико-виховної роботи серед населення, на поліпшення побутових умов трудящих. Значну допомогу у впорядкуванні міста подають створені на громадських засадах ради 8 мікрорайонів, квартальні й вуличні комітети, що спираються у своїй діяльності на широкий актив трудящих.
У післявоєнні роки великі зміни сталися і в зовнішньому вигляді міста. Щороку в Ясинуватій зводиться понад 100 будинків. Розширилось і впорядковується соцмістечко машинобудівників. За останнє десятиріччя громадський житловий фонд зріс більш як у 10 разів. Розширюється мережа водопроводу й каналізації. Вулиці забудовуються 3—5-поверховими будинками, озеленюються. Загальна площа зелених насаджень досягає 214 га. В зелені й квітах потопає бульвар Леніна. Тут до 50-річчя Великого Жовтня споруджено пам’ятник В. І. Леніну. Архітектурною окрасою міста є будівля залізничного вокзалу, зведена в 1952 році. Завершується спорудження Будинку Рад. Почалася реконструкція центрального скверу, де насаджуються дерева цінних порід. Зведено монумент Слави воїнам, загиблим у боях за визволення Ясинуватої від німецьких загарбників. Проект монумента розробили випускники Ясинуватського будівельного технікуму. Поліпшується добробут населення. Одним з показників цього є зростання попиту на товари побутового й культурного призначення. У місті — 52 магазини, 10 їдалень, 9 перукарень, 8 майстерень побутового обслуговування і комбінат побутових послуг. За один тільки 1965 рік торговельними організаціями було продано 369 холодильників, 378 телевізорів і 36 піаніно та роялей, а в 1968 році відповідно — 532, 799 і 56. В місті працюють З лікарні і 11 медичних пунктів, в яких про здоров’я населення піклуються 152 лікарі і 390 чоловік середнього медичного персоналу. При машинобудівному заводі відкрито профілакторій. У 7 дитячих дошкільних закладах виховується 12 тис. хлопчиків та дівчаток. Багато з них перебуває у цілодобових групах. У місті є 2 стадіони, З комплексних спортивних майданчики. При Палаці культури залізничників працює дитяча спортивна школа. Любителі спорту об’єднані в трьох добровільних товариствах — «Авангард», «Трудові резерви», «Локомотив».
Значних успіхів досягнуто, в сфері загальної і професійної освіти. В Ясинуватій З середні, 2 восьмирічні, початкова школи і восьмирічна школа-інтернат, в яких навчається близько 5,5 тис. учнів. При них організовано 23 групи продовженого дня, що охоплюють 805 учнів. Міська організація юних ленінців налічує 2500 чоловік. Піонери й комсомольці школи № 3 зобов’язалися до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна зібрати таку кількість металевого брухту, щоб ясинуватські машинобудівники могли виготовити з нього два прохідницькі комбайни ПК-8 і щит для будівельників ленінградського метрополітену. Вже наприкінці березня 1969 року у складальному цеху заводу юні ленінці урочисто вручили комбайн «Ясинуватський піонер» представникам Солігорського комбінату № 3. Вдячні солігорці подарували своїм друзям фотоальбом та альманах «Солігорщина за 50 років». З 1967 року почалося навчання в семирічній музичній школі. Понад тисячу робітників і службовців здобувають знання в одній заочній і двох вечірніх школах. Близько 3 тис. юнаків та дівчат навчаються у будівельному технікумі Міністерства транспортного будівництва і трьох міських технічних училищах. Майже 600 залізничників відвідують заняття у вечірньому залізничному технікумі і залізничній технічній школі.
Багато уваги приділяють громадські організації міста культурному відпочинку трудящих. До свята 1 Травня 1956 року новий палац культури одержали ясинуватські машинобудівники, а в 1962 році — залізничники. В місті 20 бібліотек з книжковим фондом близько 300 тис. томів. Видаються газети — «Красное знамя» та «Ясиноватский машиностроитель». При Палаці культури залізничників ім. Свердлова на громадських засадах створено народний музей. В одній з його кімнат розміщено експонати, що висвітлюють життя й діяльність уродженця Ясинуватої видатного державного діяча Радянської держави М. О. Скрипника, який з грудня 1917 року був членом уряду Радянської України, народним секретарем праці, потім головою уряду Радянської України, народним комісаром юстиції Української РСР, пізніше — освіти У РСР, а з 1933 року — головою Держплану і заступником голови Ради Народних Комісарів УРСР. З 1925 року М. О. Скрипник член Політбюро ЦК КП(б)У, член ЦБК СРСР та ВУЦВКу всіх скликань. Тут представлено його наукові праці, що висвітлюють широке коло питань партійного будівництва, революційного і робітничого руху, культурно-національного будівництва, мистецтва й літератури, економіки, юридичної діяльності та інші. При палацах культури працюють 42 гуртки художньої самодіяльності, що охоплюють близько 1100 чоловік. Систематично відбуваються перегляди нових кінофільмів, читаються лекції, організовуються вечори відпочинку, зустрічі з ветеранами революції, Великої Вітчизняної війни, героями праці. На громадських засадах у місті працює університет культури з літературним і музичним факультетом. Велику роль у пропаганді наукових і політичних знань серед населення відіграє місцеве відділення товариства «Знання», що налічує 500 членів. До ленінського ювілею члени товариства прочитали цикл лекцій про життя й діяльність В. І. Леніна.
Новими досягненнями в розвитку народного господарства, культури ясинуватці зустріли славний ювілей — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони доклали всіх зусиль, щоб достроково виконати завдання нинішньої п’ятирічки — важливого етапу на шляху будівництва комуністичного суспільства.
В. О. ПІРКО, М. М. ПРОДАН