Єнакієве, Донецька область
Єнакієве розташоване за 50 км на північний схід від Донецька. Південну частину міста перетинає річка Булавин, що впадає у Кринку — притоку Міусу. Залізнична станція. Населення — 92,3 тис. чоловік. Єнакіївській міській Раді підпорядковано Вуглегірську і Юнокомунарівську міські Ради та 7 селищних: Булавинську, Карло-Марксівську, Корсунську, Краснооктябрську, Краснопрофінтернівську, Ольховатську, Соф’є-Кіндратівську.
Перші населені пункти на території теперішнього Єнакієвого виникли наприкінці XVIII ст. На землях поміщика Опашнянського у 1783 році засновано село Роздольське (нині селище Роздолівка) і село Софіївку (тепер селище Карло-Марксове). 1795 року в Роздольському проживало 213 чоловік, у Софіївці — 256. Основним заняттям поселенців було землеробство.
У 1858 році, за кілька кілометрів від Софіївки і Роздольського, на річці Садках (притоці Булавина) почалося будівництво казенного дослідного чавуноливарного заводу, названого на честь Петра І — Петровським, де випробовували виплавку чавуну з місцевих руд на коксівному вугіллі. Спочатку тут працювало 175 чоловік — 48 фахівців і 127 допоміжних робітників1. У січні 1866 року на Петровському заводі вперше у Росії виплавили чавун на мінеральному паливі. Проте царський уряд надалі припинив фінансування робіт, підприємство закрили того ж року. Водночас із будівництвом заводу 1858 року засновано Софіївський кам’яновугільний рудник (тепер шахта ім. Карла Маркса комбінату «Орджонікідзевугілля»), де працювали селяни з сусіднього села Микитівни. Вони одержували по 2,5 коп. за пуд піднятого на-гора вугілля. У 1862 році тут видобуто 156 тис. пудів вугілля, а через 2 роки — близько 225 тисяч.
1895 року вітчизняні інженери Ф. Є. Єнакієв і Б. А. Яловецький спільно з групою бельгійських капіталістів заснували Російсько-бельгійське металургійне товариство. Неподалік від старого заводу почали зводити новий під тією ж назвою — Петровський (район старого заводу відтоді почали називати Старопетровськом, тепер селище Старопетровськ). Було закладено дві доменні печі, два бесемерівські конвертори, блюмінг, рейкобалковий прокатний стан «800» та допоміжні майстерні. У 1897 році завод став до ладу. Через два роки тут працювало 2665 чоловік. Поруч з заводом відкрили кам’яновугільні рудники Вєровку, Нар’євку та Бунге, які сполучалися залізничною віткою і становили єдине підприємство, збудували залізничну станцію. Навколо заводу та рудників виросло кілька селищ. У 1898 році вони злилися в одне, назване Єнакієвим — за ім’ям одного із засновників акціонерного товариства. Селище тоді входило до складу Бахмутського повіту Катеринославської губернії.
Тяжким було життя єнакіївських робітників. Шахтарі працювали по 13—15 годин, задихаючись від вугільного пилу. За свою каторжну працю вони одержували від 18 до 25 крб. на місяць. Робочий день на металургійному заводі тривав 12 годин. Завантажування печей, обробка чавуну, транспортування вантажів і навантажування у вагони — все робилося вручну. Робітники тягали багатопудові розпечені виливки на десятки метрів до печей, звідти — до прокатних станів. За ту ж саму роботу бельгійцям і німцям платили набагато більше, ніж місцевим робітникам. Навіть російські майстри заробляли вп’ятеро менше, ніж рядові бельгійські робітники. Крім того, більшу частину заробітку пролетарів привласнювали підрядчики, крамарі. Робітники тулилися у землянках і бараках із земляною долівкою. Попід стінами височіли дерев’яні нари у два-три яруси.
Страхітливу картину життя і праці робітників Єнакієвого змалював у повісті «Молох» письменник О. І. Купрін. 1896 року він служив на заводі Російсько-бельгійського металургійного товариства. З великою художньою силою і пристрастю письменник показав хижацький характер капіталістичного способу виробництва, що наче ненажерливе божество Молох калічить і знищує людину. «Давно відомо,— говорить один з героїв повісті інженер Бобров,— що ця праця на рудниках, шахтах, на металургійних заводах і на великих фабриках скорочує життя робітника приблизно на цілу чверть. Я не кажу вже про нещасні випадки чи непосильну працю».
У листопаді 1898 року стався перший виступ єнакіївських пролетарів проти експлуататорів. Вони не вийшли на роботу, вимагаючи підвищення заробітної плати, скасування тілесних покарань, збільшення норми вугілля, що відпускалося для потреб сімейних робітників тощо. Страйк тривав близько двох тижнів і закінчився перемогою страйкарів.
У 1899—1900 рр. на Петровському заводі створюється соціал-демократичний гурток. До його складу входили робітники .Марко та Іван Алфьорови, І. Петров, Г. Козельський, І. Пеньков. Вони поширювали у цехах листівки і прокламації, випущені Донською і Катеринославською соціал-демократичними організаціями. В 1903 році члени гуртка таємно виготовили друкарський верстат. А. П. Щербаков, який тоді працював електротехніком на заводі, написав листівку «Смерть тиранам», що закликала робітників об’єднатися навколо соціал-демократичної партії і боротися з самодержавством. Гуртківці проводили роботу також і серед шахтарів навколишніх рудників. У вересні 1904 року гурток оформився в організацію РСДРП Петровського заводу, яка займала більшовицькі позиції. Її керівниками були ливарник заводу Г. Ф. Ткаченко-Петренко та А. П. Щербаков.
22 січня 1905 року на знак протесту проти розстрілу мирної демонстрації 9 січня у Петербурзі вибухнув страйк на Петровському заводі. В ньому взяли участь близько 4 тис. чоловік. Металургів підтримали шахтарі Вєровського і Софіївського рудників, залізничники станції Єнакієве, працівники пошти.
Страйк тривав два тижні. Керувала ним соціал-демократична організація. Поряд з економічними вимогами (восьмигодинний робочий день, підвищення заробітної плати на 50 проц. тощо) страйкарі висунули і політичні (свобода слова, зборів, страйків). Ні погрози, ні навіть приїзд у селище віце-губернатора з військовим загоном не зломили стійкості робітників. Адміністрація змушена була задовольнити переважну більшість їх вимог. Катеринославський губернатор у своєму огляді страйкового руху зазначав, що страйк на Петровських заводах стався не тільки «внаслідок загального становища в країні», а й через діяльність місцевої організації робітників. Її керівник Г. Ф. Ткаченко-Петренко проводив роботу не лише в Єнакієвому та навколишніх селах, він встановив також зв’язок з робітниками Горлівки. В липні 1905 року його заарештували як одного з керівників горлівського страйку. Після виходу з тюрми він повернувся на Петровський завод, де знову очолив соціал-демократичну організацію.
Більшовики Єнакієвого, прагнучи привернути на бік пролетаріату селян, проводили революційну пропаганду в селах Вєровці, Михайлівці, Оленівці, Олексіївці та ін. У Вєровці 14 серпня 1905 року на сільському сході А. П. Щербаков і А. А. Бутенко читали трудящим прокламації, роз’яснювали необхідність конфіскації поміщицьких земель. 25 жовтня того ж року робітники шахт Єнакієвого спільно з жителями Михайлівни захопили маєток поміщика Долгорукова і розділили його майно.
В листопаді 1905 року за прикладом робітників Петербурга, Іваново-Вознесенська та Москви в Єнакієвому створено Раду робітничих депутатів, до складу якої ввійшли представники Петровського заводу, Вєровського і Софіївського рудників та залізничників. Виконком Ради налічував 6 чоловік, головою його обрали Г. Ф. Ткаченка-Петренка. На засіданні Ради обговорювалися питання підготовки до збройного повстання, створення бойових робітничих дружин, їх озброєння, навчання тощо. Штаб керівництва повстанням розташувався в «Гранд-отелі». Тут же під охороною дружинників проходили засідання комітету РСДРП. Петровська соціал-демократична організація, керуючись рішеннями III з’їзду партії та вказівками В. І. Леніна, на своїй партійній конференції теж розглянула питання про озброєння робітників. У майстернях і цехах металургійного заводу, на рудниках та інших підприємствах почалося виготовлення зброї для дружин. На Вєровському руднику шахтарі Торопов, Неділько і Мозговий виготовили бойові списи. Серед населення зібрали мисливські рушниці, револьвери. Частину зброї придбали коштом трудящих.
16 грудня 1905 року за рішенням Ради робітничих депутатів дружинники на чолі з А. П. Щербаковим вирушили до Горлівки на допомогу повсталим робітникам. Тут вони заарештували і обеззброїли станційного жандармського унтер-офіцера. Через кілька годин після відправки першого ешелону з Єнакієвого до Горлівки відійшов другий ешелон з дружинниками. Але біля станції Волинцеве залізничну колію розібрали козаки. Тоді, незважаючи на темряву та сильну хуртовину, дружинники вирішили йти пішки. На світанку 17 грудня вони дісталися до Горлівки, де разом з робітниками, які прибули з Алчевська, Дебальцевого, Харцизька та інших міст, вступили у бій з солдатами та козаками. Після шестигодинної сутички повстанці, не маючи достатнього досвіду і до того ж будучи слабо озброєними, змушені були відступити. Наступного дня в Єнакієвому відбувся похорон загиблих, що перетворився на могутню демонстрацію, в якій взяли участь понад 8 тис. робітників. Через кілька годин в селище увійшли козаки. Було запроваджено воєнний стан. Після поразки грудневого збройного повстання, в Єнакієвому, як і скрізь у країні, почалися жорстокі репресії. 21 грудня 1905 року заарештовано Г. Ф. Ткаченка-Петренка і А. П. Щербакова, їх відправили до катеринославської в’язниці. Вночі проти 4 вересня 1909 року серед восьми інших засуджених до смертної кари вони зійшли на ешафот.
Петровська соціал-демократична організація і в період столипінської реакції не припинила своєї роботи. У червні 1907 року на квартирі техніка Теммінга відбулася партійна конференція Юзівського і Петровського комітетів РСДРП під головуванням одного з керівників Петровської організації РСДРП М. Львова. Конференція ухвалила створити об’єднаний Юзівсько-Петровський комітет РСДРП. Юзівсько-Петровська організація налічувала близько 2 тис. чоловік. До її складу, крім Петровської організації (235 чоловік), входили організації Вєровського (60 чоловік) і Софіївського (75 чоловік) рудників. Поліція вистежила і 21 липня 1907 року заарештувала всіх делегатів конференції. їх засудили на довічне заслання до Єнісейської губернії. Більшовики, які уникнули арешту, далі працювали в підпіллі. У вересні 1907 року Юзівсько-Петровський комітет випустив листівку, що закликала робітників обрати своїх представників до III Державної думи. У жовтні того ж року в іншій листівці комітет підніс голос протесту проти арешту членів соціал-демократичної фракції II Державної думи, вимагаючи звільнити їх, а 18 квітня 1908 року закликав робітників відзначити день 1 Травня страйком. 14 жовтня того ж року поліція розгромила друкарню комітету, що містилася у селі Семенівці (поблизу Юзівки). У 1909 році на квартирі робітника Г. Г. Витренка підпільники обладнали нову друкарню.
З ініціативи юзівців було зроблено спробу скликати представників Юзівсько-Петровського району і обрати новий комітет, який керував би діяльністю соціал-демократів району. Але оскільки з 26 організацій, що їх раніше об’єднував комітет, залишилося 4, передусім треба було налагодити роботу на місцях. На рудниках і заводах провадилися організаційні збори. 20 квітня 1910 року на березі річки Булавина, за 4 км від Петровських заводів, відбулася партійна конференція Петровської організації РСДРП. Поліція розкрила це місце і заарештувала 13 учасників конференції, а також представників Маріупольської організації РСДРП5. Під час обшуку квартир заарештованих було виявлено друкарню комітету, а в ній набрану до друку прокламацію, що починалася словами: «По всій змученій Росії—реакція, свавілля і шибениці…» Охранка завдала Петровській організації РСДРП тяжкого удару. Але деякі її члени все ж залишилися на волі. 1 Травня 1910 року вони поширили в селищі листівку ЦК РСДРП, а на руднику Юсупова — вивісили червоний прапор.
У період нового революційного піднесення Петровська соціал-демократична організація проводила роботу під безпосереднім керівництвом ЦК РСДРП у контакті з Луганською, Маріупольською, Бахмутською, Катеринославською, Харківською, Таганрозькою, Ростовською та іншими організаціями. За дорученням ЦК Д. М. Шварцман виступив перед соціал-демократами Єнакієвого з доповіддю про підсумки роботи Празької партійної конференції. 5 липня 1912 року він писав Н. К. Крупській, що повсюдно пропозиції більшовиків схвалюються. Місцеві більшовики мали постійний зв’язок з редакцією газети «Правда», де друкувалися кореспонденції з Єнакієвого. На Петровському заводі в 1913 році понад 50 чоловік одержували «Правду».
В роки промислового піднесення в Єнакієвому збудовано коксохімічний, цегельний і пивоварний заводи, олійницю. За обсягом виробництва Петровський металургійний завод у 1914 році посідав третє місце серед найбільших заводів Півдня. Тут було виплавлено 349,2 тис. тонн чавуну, 316,4 тис. тонн сталі, виготовлено 280,1 тис. тонн прокату. На заводі діяло 5 доменних печей (з корисним обсягом від 171 куб. метрів до 650). У 1914 році почалося будівництво 6-ї доменної печі, яка стала до ладу у наступному році. Видатний вітчизняний металург М. К. Курако запровадив на заводі у ці роки свій винахід — гірничо-доменну піч із суцільної броні. Це нововведення згодом поширилося по всіх металургійних заводах, застосовується воно й досі
Зросло і саме селище. В центрі його височіли 2 кам’яні церкви, молитовний дім, костьол, синагога, 4 двоповерхові і 20 одноповерхових цегляних будинків (де жили бельгійські підприємці), 2 готелі; були також їдальня, 2 пекарні, 4 крамниці, що належали приватним особам. Житлові умови робітників лишалися, як і раніше, дуже тяжкими. «Увійшовши в робітниче селище,— писала про Єнакієве «Правда» у 1912 році,— ви побачите жахливі вулиці, вкриті брудом». У матеріалах статистичного обстеження рудників Донбасу, проведеного в 1911 році, відзначалося, що на Софіївському руднику бараки водночас правили за їдальню, спальню, місце для сушіння робочого одягу шахтарів, кухню. В бараках на Петровському заводі спали покотом; по кутках жили кухарки з дітьми. На 40 рудниках Бахмутського повіту налічувалося 5 кімнат для вмивання і — жодної лазні. Тільки на одному з них поставили вузьку високу діжку, в якій по черзі милися гірники. Хвороби й епідемії забирали життя багатьох людей. В 1910 році на Петровському заводі хворіло 706 чоловік, майже 10 проц. усіх робітників. В 1900 році в Єнакієвому була лише одна лікарня на 30 ліжок, де працювали 2 лікарі і 3 фельдшери. У 1912 році лікарню на 185 ліжок обслуговували 3 лікарі і 3 фельдшери.
Напередодні першої світової війни в Єнакієвому працювало 8-класне комерційно училище, де здебільшого вчилися синки буржуазії та купецтва; чотирикласна міська і заводська школи, трикласна церковнопарафіяльна та 2 двокласні школи товариства допомоги бідним євреям. З культурно-освітніх закладів діяли «Народний дім», кінематограф «Ілюзія», клуб службовців металургійного заводу, бібліотека споживчого товариства, де за читання книжок треба було платити.
У 1916 році в селищі проживало 16 тис. чоловік. Хоч номінальна заробітна плата робітників гірничої промисловості і зросла на 70—80 проц., проте ціни на речі першої потреби в умовах війни підвищилися в 2—3 рази. Робітників постійно обраховували, штрафували. Лише в березні 1916 року сталеварам мартенівського цеху Петровського металургійного заводу недодали 3780 крб. Жорстоко експлуатувалася жіноча та дитяча праця. У 1912 році власники петровських заводів і рудників одержали чистого прибутку 4,7 млн. крб., в 1915 році — 5,5 млн. карбованців.
Протягом 1914—1916 рр. і перших місяців 1917 року на підприємствах Єнакієвого відбулося більш як 10 страйків, у яких взяло участь понад 30 тис. робітників.
Високо оцінюючи один з таких виступів на Петровському заводі, який розпочався 12 квітня і тривав до 3 травня, більшовицька газета «Путь правды» відмічала його в числі з найбільш значних серед тих, що сталися протягом першої половини 1914 року. Страйк на Петровському заводі, що розпочався 18 серпня 1916 року, 26 серпня перетворився на загальний. У ньому взяло участь 8 тис. чоловік. Було обрано страйковий комітет, який очолили Д. Татаренко, К. Логвиненко, М. Мальванов, П. Турутін. Налякана розмахом страйку, адміністрація пішла на окремі поступки, але робітники наполягали прийняти всі вимоги. Тоді хазяї оголосили локаут і закрили завод. Почалися масові репресії — заарештували страйковий комітет, більшість членів більшовицької організації відправили на фронт.
Про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники Єнакієвого дізналися 1 березня 1917 року. На мітингу, що відбувся у селищі, вони ухвалили резолюцію, в якій вітали революційний Петроград. На пропозицію більшовика В. Дороніна трудящі Єнакієвого роззброїли поліцію і створили робітничу міліцію. Більшовики селища, вийшовши з підпілля, 4 березня провели перші легальні збори, на яких обговорювалися нові завдання. Було обрано керівний центр у складі В. Дороніна, М. Мальванова, С. Салтикова. На цей час більшовицька організація налічувала 20 чоловік, багато більшовиків ще перебували у в’язницях на засланні і на фронті. В есерівській організації було 1,5 тис. чоловік, стільки ж — у меншовицькій. Свою чисельну перевагу вони використовували для того, щоб залучити на свій бік маси робітників. У Раді робітничих і солдатських депутатів, обраній у першій половині березня 1917 року, більшість захопили меншовики. Незважаючи на протидію меншовиків і есерів, до Ради увійшло 15 більшовиків, з яких 7 чоловік, а саме: В. Доронін, М. Мальванов, П. Турутін, Степещенко, С. Салтиков, Д. Татаренко, К. Логвиненко стали членами виконкому Ради. Тоді ж в березні обрано й Вєровську Раду робітничих і солдатських депутатів. Дрібнобуржуазні елементи створили місцеву думу, яка була опорою Тимчасового уряду.
Керуючись Квітневими тезами, більшовики Єнакієвого розгорнули активну боротьбу за маси. Наприкінці квітня 1917 року Петровська більшовицька організація вже налічувала 240, а на початку жовтня — 2844 чоловіка. У червні 1917 року вона увійшла до складу Макіївсько-Юзівсько-Петровської організації. 4 червня відбулося спільне засідання Макіївсько-Юзівсько-Петровського комітету.
ЦК РСДРП(б) подавав всебічну допомогу місцевим партійним організаціям Донбасу, посилаючи туди досвідчених працівників. У червні до Єнакієвого приїздив Г. І. Петровський. Він виступав на багатолюдних мітингах з промовами, викриваючи антинародну політику Тимчасового уряду, меншовиків і есерів. Пізніше на постійну роботу до Єнакієвого за рішенням ЦК партії прибув партійний працівник Я. 3. Друян, який став одним з керівників єнакіївських більшовиків. Більшовики посилювали свій вплив на робітників через профспілки, що виникли одразу ж після Лютневої революції. На Софіївському руднику за станом на 1 квітня 1917 року було 2700 членів профспілки, на Вєровському — 20005. На Петровському заводі з 8 тис. робітників до профспілки вступило 6 тисяч.
Більшовики налагодили зв’язки також з жителями навколишніх сіл, зокрема Оленівки, Софіївки, Вєровки та ін., відряджаючи туди своїх представників для масово-політичної роботи серед селян. За рекомендацією більшовиків спілка металістів Петровського заводу організувала в селі майстерню для ремонту возів та підковування коней.
Після липневих подій 1917 року більшовики Єнакієвого почали готувати трудящих до збройного повстання. Вони створили 3 червоно-гвардійські загони, в яких на середину жовтня 1917 року налічувалося 2 тис. чоловік. Угодовські партії після розгрому корніловського заколоту втратили свій вплив на маси. На початку вересня 1917 року було переобрано Раду. Більшовики здобули в ній 31 депутатське місце, тоді як есери — 6, а меншовики — З2. Таким чином, напередодні вирішальних битв за диктатуру пролетаріату більшовики Єнакієвого завоювали довір’я і підтримку широких верств трудящих. 21 вересня відбулися вибори делегатів на 2-й Всеросійський з’їзд Рад, куди послали більшовиків Я. 3. Друяна та І. І. Мозгового. 4 жовтня Я. 3. Друян повідомляв у ЦК РСДРП(б): «На заводі працює до 12 тис. чоловік, вплив нашої партії величезний». 24 жовтня в Єнакієвому проходив районний з’їзд РСДРП(б), де були представлені організації Пет-ровського, Вєровського, Софіївського і Кондратьївського рудників, а також рудника «Бунге». З’їзд обрав районне бюро РСДРП(б) і тим завершив організаційне оформлення Єнакіївської районної більшовицької організації.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді Єнакіївська та Вєровська Рада робітничих і солдатських депутатів, керовані більшовиками, 4 листопада 1917 року ухвалили резолюцію про перехід всієї влади до Рад. Того ж дня створено революційний комітет, а також районну Раду народних комісарів.
Місцева буржуазія чинила шалений опір Радянській владі. Члени правління Російсько-бельгійського металургійного товариства, захопивши касу, втекли з Єнакієвого. Службовці цього ж правління почали саботаж. Робітники насамперед запровадили контроль на металургійному заводі та інших підприємствах. Водночас делегація трудящих Єнакієвого, очолювана Я. 3. Друяном, на початку грудня виїхала до Петрограда, щоб розв’язати питання про роботу заводу і організацію управління іншими підприємствами району. Незабаром вона повернулася і привезла постанову Раднаркому від 15 грудня 1917 року про націоналізацію підприємств Російсько-бельгійського металургійного товариства, які оголосили власністю Радянської держави. Вони дістали назву Петровських державних заводів і рудників. Було обрано правління підприємств на чолі з головою Я. 3. Друяном і головним інженером І. П. Бардіним.
Штаб Червоної гвардії керував червоногвардійськими загонами рудників і заводів. У грудні того ж року загони налічували близько 3 тис. чоловік. З Петрограда червоногвардійці одержали зброю — її привезла група робітників на чолі з Я. 3. Друяном. Володимир Ілліч Ленін тепло прийняв делегацію гірників і підписав розпорядження про видачу їм зброї. Трудящі селища під керівництвом комуністів готували рішучу відсіч контрреволюції. Єнакіївський червоногвардійський загін, який очолювали Лавров і Кобзєв, разом з робітниками-червоногвардійцями інших міст Донбасу, боровся проти каледінців поблизу Ясинівського рудника. Багато червоногвардійців там загинули. Тіла полеглих згодом перевезли до Єнакієвого і поховали з почестями. Загін під командуванням І. М. Манагарова (тепер Герой Радянського Союзу, генерал-полковник у відставці) брав участь у боях з білокозаками на Дону і Кубані, а потім в районі Царицина влився у 1-у Сталеву дивізію. Загони робітників Єнакієвого спільно з частинами Червоної Армії билися і проти австро-німецьких військ.
18 квітня 1918 року австро-німецькі загарбники окупували Єнакієве. Разом з ними повернулися старі хазяї підприємств. Прибули і представники Центральної ради. Почалися масові арешти, але репресії не зломили волю трудящих до боротьби. Підпільний партійний комітет у складі Турутіна, Щербини, Шкреби, Птицина, Гончаренка створив на підприємствах партійні організації, які піднімали маси на боротьбу проти окупантів та їх пособників. У червні 1918 року в Єнакіївській партійній організації налічувалося 50 комуністів, а вже у жовтні тільки в 9 партосередках металургійного заводу підпільно працювало 102 члени партії. Делегат II з’їзду КП(б)У Мальцев зазначав у анкеті, що Єнакіївська партійна організація мала осередки на підприємствах і до жовтня 1918 року провела 10 партійних зборів. Вона підтримувала зв’язки з іншими партійними організаціями Донбасу, а з жовтня 1918 року і з ЦК КП(б) України.
Під керівництвом комуністів на підприємствах і рудниках відбувалися страйки. У липні 1918 року стався великий виступ на шахтах Вєровського і Софіївського рудників. Робітники вимагали підвищення заробітної плати. 14 листопада 1918 року шах-тарі рудника Вєровки напали на приміщення державної варти. Без жодного пострілу вони заарештували і обеззброїли гетьманців, очолюваних офіцером Буциком2. 15 листопада до вєровців приєдналися шахтарі Софіївського та Нар’євського рудників і металурги Петровського заводу. Почався загальний політичний страйк робітників Єнакієвого, що тривав до кінця листопада. Наприкінці місяця окупаційні війська поспішно’ залишили Єнакієве. Але незабаром селище захопили каледінці. У березні 1919 року Червона Армія вибила їх з Єнакієвого.
21 квітня 1919 року тут створено революційний комітет, головою якого був Івановський. Партійна організація і ревком приділяли увагу насамперед мобілізації трудящих на відбудову шахт і добування вугілля, організації постачання продовольства; контролювали діяльність робітничих правлінь; формували бойові загони.
Ця робота проводилася в складних умовах. У травні 1919 року до Єнакієвого вдерлися білогвардійські банди полковника Заремби, потім — карателі дроздовського і корніловського полків, які вчинили жорстоку розправу над населенням. Понад 2 тис. єнакіївців пішли у ці дні до партизанських загонів, або, пробравшись через лінію фронту, вступили до Червоної Армії. До рук білогвардійських катів потрапив один з керівників місцевої більшовицької організації в Єнакієвому П. І. Турутін. Після жахливих катувань його стратили. Шануючи пам’ять цього більшовика, вулицю, на якій жив П.І. Турутін, трудящі міста назвали його ім’ям.
В серпні 1919 року на Софіївському руднику спалахнув страйк. На знак протесту проти арешту кількох робітників шахтарі припинили роботу. Великий страйк розпочався у вересні 1919 року і припинився лише тоді, коли адміністрація погодилася збільшити плату на 50—60 проц. В ньому взяло участь понад 2 тис. робітників і службовців Софіївського та Веронського рудників. Боротьба робітників дезорганізовувала денікінський тил. 29 грудня 1919 року частини Першої Кінної армії визволили Єнакієве.
На початку січня 1920 року тут створено революційний комітет. Очолив його більшовик Єременко. У квітні трудящі обрали Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Ще 4 січня 1920 року відбулися організаційні партійні збори Єнакіївського району, до складу обраного районного комітету партії ввійшло 5 чоловік. Єнакіївський райком партії об’єднував 5 підрайонів: Єнакіївський, Дебальцівський, Горлівський, Щербинівський, Желєзнянський.
В 62 осередках районної парторганізації налічувалося 1792 комуністи. 12 січня 1920 року створено районну комсомольську організацію, на початку квітня 1920 року в її 15 осередках було 700 членів. У березні 1920 року відбувся з’їзд профспілок, який обрав повітове бюро Радпрофу. Бюро очолило роботу 13 профспілок, що об’єднували 28 тис. чоловік.
На початку 1920 року в Єнакієвому працював лише один Петровський державний металургійний завод. Велика заслуга в цьому І. П. Бардіна (згодом відомий радянський металург, Герой Соціалістичної Праці, віце-президент АН СРСР), який за дорученням Єнакіївської партійної організації під час австро-німецької окупації і в період денікінщини зберіг підприємство від зруйнування. Воно було єдиним на півдні, яке в 1920 році давало країні метал. Продуктивність заводу перебувала на дуже низькому рівні, за весь 1920 рік тут виплавлено лише 206 тис. пудів чавуну (0,9 проц. рівня 1913 року), 1315 тис. пудів сталі (16 проц. довоєнного рівня), виготовлено 1356 тис. пудів прокату (8,5 проц.) і 1671 тис. пудів коксу (7 проц. передвоєнного рівня)6.
З ентузіазмом взялися єнакіївці за відбудову промисловості. Районні збори комуністів, що відбулися 7 березня 1920 року, прийняли рішення про організацію суботників і недільників. У суботнику 5 вересня 1920 року тільки на 4 рудниках взяло участь 2295 чоловік. Було видобуто понад 84 тис. пудів вугілля. Під час недільника в другій половині листопада 1920 року працювало 2,5 тис. чоловік. Вони складали лісоматеріали у штабелі, ремонтували обладнання і стволи шахт, вантажили вугілля. Гірники тоді видали на-гора 7717 пудів палива. Коли на одній з шахт постала загроза припинення видобутку вугілля через зледеніння ствола, шахтарі, незважаючи на поганий одяг, працювали цілодобово, заступаючи один одного.
У квітні 1921 року гірники Петровського куща першими в Донбасі перевищили довоєнний рівень продуктивності праці. В. І. Ленін високо оцінив цю перемогу шахтарів і 25 травня 1921 року написав їм листа: «Тов. Межлаук розповів мені про великий успіх вашої роботи за квітень 1921 року… Шлю товаришам гірникам поздоровлення з рідким великим успіхом і найкращий привіт. З такою роботою ми всі труднощі подолаємо і електрифікуємо Донбас та Криворізький район, а в цьому все».
Лист В. І. Леніна запалив трудящих на нові трудові звершення. Видобуток вугілля на єнакіївських шахтах зростав. Якщо протягом березня 1921 року гірники видобули 5409 тис. пудів, то в грудні — близько 7 мільйонів.
Добрих показників досягли і металурги: у 1921 році завод виплавив 2300 тис. пудів чавуну, сталі — 2430 тис., понад 2 млн. пудів прокату. У перших лавах борців за відбудову народного господарства йшли комуністи й комсомольці. Відроджувалися цехи і дільниці. У позаурочний час комсомольці допомагали розчищати територію заводів і шахт від металевого брухту, битої цегли, впорядковували селище; організовували вечори художньої самодіяльності, зустрічі з ветеранами більшовицької партії і революційного руху, виготовляли політвітрини, випускали стінгазети, шефствували над селом, проводили велику освітню і спортивну роботу.
Створений у вересні 1921 року трест «Південсталь» об’єднав Петровський, Юзівський і Макіївський металургійні заводи. Директором-розпорядником його призначили І. І. Межлаука. В. І. Ленін постійно цікавився роботою нового металургійного об’єднання. 1921 року єнакіївські металурги разом з металургами Юзівки і Макіївки видали В. І. Леніну комуністичний вексель, в якому зобов’язалися в 1922 році виробити 10 млн. пудів чорного металу. Це зобов’язання вони виконали достроково. У травні 1923 року через економічні труднощі в країні Єнакіївський металургійний завод серед 15 інших заводів «Південсталі» став на консервацію. Більшість робітників перейшла на інші підприємства, частину трудовлаштували на місці. Під керівництвом райпарткому робітники дали рішучу відсіч троцькістським елементам та іншим прихованим ворогам, які намагалися демонтувати обладнання під виглядом передачі його іншим підприємствам. В 1925 році завод почав працювати.
Велика заслуга у збереженні та підготовці до пуску металургійного заводу, як і у відбудові промисловості всього району, належить М. О. Вознесенському, пізніше член Політбюро ЦК ВКП(б), перший заступник голови Ради Народних Комісарів, голова Держплану СРСР М. О. Вознесенський прибув до Єнакієвого за вказівкою ЦКРКП(б). З 1924 року він працював штатним пропагандистом Єнакіївського райкому партії, потім секретарем партійної організації металургійного заводу. Трудящі Єнакієвого поважали енергійного та ініціативного працівника. Вознесенський вникав у життя і діяльність підприємств міста, виступаючи перед робітниками і селянами району з лекціями і доповідями, вмів просто і дохідливо розкрити людям найскладніші питання внутрішньої й зовнішньої політики партії і держави.
20 вересня 1925 року на Єнакіївському металургійному заводі пущено 2 доменні та мартенівську піч, 2 прокатні стани. Напередодні 8-х роковин Великого Жовтня стали до ладу ще одна мартенівська піч і потужний прокатний стан. Через місяць введено в дію третю доменну піч. У вітальному листі IX з’їздові КП(б) України робітники заводу писали: «Ми, металісти Єнакієвого, через свою делегацію вітаємо IX партійний з’їзд і бажаємо успіхів у його роботі… Через два місяці, якщо працюватимемо з тим же напруженням, ми досягнемо довоєнної норми випуску продукції, а потім перевищимо її. Ми ще надто бідні, але ми самі, максимально напружуючи енергію, завершимо розпочату справу, бо справа соціалістичного будівництва — наша кровна справа…»1 2. Робітники свого слова додержали. Уже в 1928/29 господарчому році виплавка чавуну на підприємствах «Південсталі» становила 446 тис. тонн проти 363 тис. тонн у 1913 році, сталі — 357 тис. тонн проти 316 тис. тонн. Виробництво прокату порівняно з 1913 роком зросло на 110 проц. І. П. Бардін, Л. К. Ровенський, І. А. Курчин, І. А. Вороній та інші єнакіївці брали участь у відбудові і пуску ще ряду металургійних заводів Півдня, зокрема Макіївського та ім. Дзержинського, а також у проектуванні будівництва Кузнецького металургійного комбінату.
В 1924/25 господарчому роді шахтарі видобули понад 35 млн. пудів вугілля, тобто на 8 млн. пудів більше, ніж у попередньому році. Собівартість тонни вугілля знизилася на 7,4 коп. У ці роки всі рудники і шахтарські селища було електрифіковано. Партія і уряд високо оцінили здобутки єнакіївських гірників, присвоївши багатьом з них почесне звання героя праці. Кадрових робітників Й. Д. Нілова, Т. О. Шайка, М. І. Харламова, А. С. Шелестова, П. Г. Кривенка нагородили орденом Трудового Червоного Прапора1.
Середньомісячна заробітна плата трудівників Єнакієвого зросла з 3 крб. 25 коп. у 1920 році до 21 крб. 78 коп. в 1924—1925 рр. У 1922 році шахтарі одержали 288 квартир. Протягом 1924—1925 рр. для робітників збудовано ще 150 квартир і 4 гуртожитки. 1925 року Єнакієве віднесено до категорії міст, у 1926 році тут жило 34,1 тис. чоловік. У 1922 році в Єнакієвому відкрито будинок відпочинку металургів і гірників. Того ж року почали працювати педагогічні курси ім. Жовтневої революції, які готували вчителів молодших класів. На підприємствах створювалися робітничі профспілкові клуби і бібліотеки, що проводили велику культурно-освітню роботу. Так, у клубі шахти «Червоний Жовтень» відбувалися концерти, працювали гуртки художньої самодіяльності. Ще в 1918 році в Єнакієвому почала виходити газета «Енакиевский рабочий».
Після успішного завершення відбудови народного господарства трудящі міста приступили до здійснення завдань соціалістичної індустріалізації. Вони взяли активну участь в боротьбі за реконструкцію підприємств, механізацію виробничих процесів у цехах і на дільницях. У 1926 році в мартенівському цеху металургійного заводу запровадили метод використання газу доменних печей замість коксового, який застосовували для прогріву мартенівських печей. Внаслідок цього вартість газу, витраченого на виробництво пуда металу, знизилася з 8,3 коп. до однієї копійки, що дало змогу заощадити на кожній з мартенівських печей понад 20 тис. крб. щомісяця. Значний вклад у механізацію виробництва внесли раціоналізатори та винахідники. За 9 місяців 1927/28 господарчого року від робітників і службовців металургійного заводу надійшло 269 пропозицій, з яких 221 впровадили у виробництво. Шахтарі за 6 місяців 1932 року подали 449 пропозицій, від реалізації яких було одержано 42 тис. крб. економії. У 1931 році в доменному цеху металургійного заводу за проектом інженерів П. І. Коробова та І. М. Гречухіна за короткі строки (40 діб) збудовано першу в СРСР розливну машину. У вільний від роботи час її споруджували металурги, гірники, будівельники; допомагали їм домогосподарки, молодь і школярі. Завдяки цій машині сотні робітників вивільнилися від важкої ручної праці, поліпшилася якість продукції. Г. К. Орджонікідзе в наказі по ВРНГ СРСР за № 765 від 13 листопада 1931 року відзначив велике значення винаходу, підкресливши, що машина набагато дешевша за попередню закордонну. В 1935 році в місті пущено першу радянську агломераційну фабрику, яку теж будували господарським способом.
За роки першої п’ятирічки здійснено технічну реконструкцію всіх підприємств міста. На металургійному заводі повністю модернізували чотири з п’яти доменних печей, переобладнали мартенівський, прокатний, коксовий та інші цехи. Якщо у 1928 році механізоване добування вугілля на шахтах міста ще тільки починали впроваджувати, в червні 1931 року воно вже становило 70 процентів.
У відповідь на заклик партії «Більшовики повинні оволодіти технікою!», «Кадри вирішують все!» партійні, господарські, профспілкові та комсомольські організації міста з метою підвищення кваліфікації та культурно-освітнього рівня робітників розгорнули роботу, спрямовану на зміцнення наявних і створення нових шкіл, гуртків та курсів технічного навчання. На шахті «Юний комунар», наприклад, у 1935 році без відриву від виробництва вчилося 1243 чоловіка, 31 навчався в гірничому технікумі, 26 — групі підготовки для вступу до вищих технічних навчальних закладів.
Могутнім джерелом підвищення продуктивності праці стало соціалістичне змагання. У березні 1930 року тільки на п’яти підприємствах (металургійному і коксохімічному заводах, шахтах ім. Карла Маркса, «Червоний Профінтерн» та «Юний комунар») створено 411 ударних бригад, в яких працювало 10 717 чоловік — 75 проц. усіх робітників. Колектив мартенівської печі № 4 металургійного заводу в 1932 році досяг рекордного зйому сталі з квадратного метра поду печі — 7,45 тонни. Максимальний показник цієї операції на кращих заводах світу становив тоді 7,3 тонни (заводи Круппа в Німеччині). Ефективною формою піднесення виробництва були «громадські буксири» — допомога передових колективів відстаючим.