Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область
Вигода — селище міського типу (з 1940 року), розташоване на березі річки Свічі, за 10 км від районного центру, з яким з’єднане залізницею. Через селище проходить автомагістраль Долина—Хуст. Населення — 2575 чоловік.
Вигода заснована у 1883 році на землях сусіднього села Пацикова, яке з 1966 року входить до її складу. Пациків — одне з давніх сіл Прикарпаття. 1648 року його жителі разом з селянами навколишніх сіл брали участь у боротьбі проти польської шляхти. Основним заняттям населення було молочно-м’ясне тваринництво. Класове розшарування на селі було значним — у 60-х роках XIX ст. трьом польським поміщикам належало 74 проц. всіх сільськогосподарських угідь та лісових масивів.
Утворення Вигоди тісно пов’язане з розвитком на Прикарпатті в другій половині XIX ст. капіталістичних промислів, власниками яких, як правило, були іноземці. В 70-х роках на території сучасної Вигоди спорудили першу водяну лісопилку, де за рік перероблялося до 800 куб. метрів деревини і виготовлялося 180 куб. метрів дощок. Вона належала австрійському капіталістові барону Попперу, який 1873 року за дуже низьку ціну придбав великий масив лісу вздовж Свічі. Згодом тут побудовано парову лісопилку, а також завод, на якому виготовляли чорнові дерев’яні заготовки для фабрик музичних інструментів. Вже у 80-х роках на цих підприємствах працювало близько 70 робітників.
Дерево з гір сплавлялося по Свічі та по відведеному від неї каналу, річище якого збереглося до цього часу. Технічно недосконалий сплав лісу призводив до великих і частих загат, через що річка виходила з берегів і завдавала великої шкоди селянським господарствам. Численні скарги селян на Поппера змусили власті лише напередодні першої світової війни заборонити сплав лісу на цій річці. Лісоматеріал транспортувався кіньми до залізничної станції Долина. Для збільшення вивозу деревини 1883 року побудовано залізничну вітку від Долини до лісопилки. Нову залізничну станцію і поштовий відділок, відкритий тут, офіційно назвали — Вигода. Ця назва поширилася на всю прилеглу територію.
1895 року у Вигоді були водяна й парова лісопилки, завод чорнових дерев’яних заготовок музичних інструментів, млин, залізнична станція. В останнє десятиріччя XIX ст. сюди простягнув свої пазурі і німецький капітал: Петер Верган 1897 року спорудив у Вигоді хімічний завод сухої дистиляції деревини, продукцію якого вивозили до Німеччини. На підприємстві працювало 120 чоловік, а керівні посади обіймали німці та поляки. На початку XX ст. розвиток виробництва у Вигоді прискорюється. 1913 року на одній лише паровій лісопилці налічувалося 500 робітників. Це пояснюється зростанням попиту на продукцію деревообробної промисловості як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Під час першої світової війни, зокрема в травні і червні 1915 року, в районі Вигоди точилися запеклі бої. Селище зазнало великих руйнувань; підприємства припинили роботу. Значна частина робітників розійшлася по селах, шукаючи заробітку, кількість жителів скоротилася. Російські солдати, серед яких було немало таких, що усвідомлювали імперіалістичний характер війни, поширювали серед населення антивоєнні настрої, які проникали і в австрійську армію та в середовище солдатів-галичан. Ті з них, хто здався в полон, розповідали про низький моральний рівень австро-угорських військ, жорстокість офіцерів, про масове прагнення галичан перейти на бік російських військ.
Саме від російських солдатів населення Вигоди дізналося про Лютневу буржуазно-демократичну революцію в Росії. Посилилися виступи проти існуючого ладу,
місцеві робітники солідаризувалися з трудівниками навколишніх населених пунктів-1917 року лісоруби селища взяли участь у першотравневій демонстрації в Долині,, що мала чітко виражений політичний характер. Робітники несли червоні прапори,, транспаранти та лозунги.
Після війни економічне життя у Вигоді трохи пожвавилося. На прикладі Вигоди яскраво підтверджується висловлювання В. І. Леніна про те, що польська буржуазна держава широко відкрила двері в усі галузі господарства іноземному капіталу. На початку XX ст. у вигодську лісову промисловість проникає англійський капітал. Фірма «Карпатське лісове товариство» входила до англійського концерну «Britich Europen Timber Trust Company». Вона дістала право експлуатувати державні, ліси вздовж річки Мізунки. Було побудовано лісопилку. 1929 року на ній працювало 260 постійних і 180 сезонних робітників. Підприємства Поппера стали власністю англійського акціонерного товариства «Сільвінія».
Лісова промисловість Вигоди як за часів Австро-Угорщини, так і за буржуазно-поміщицької Польщі знаходилась на низькому технічному рівні. Підприємці по-хижацькому використовували багатства краю. Лісозаготівлі мали сезонний характер, вони здійснювалися переважно з травня до серпня, у заготівлі деревини бракувало плановості. Ліс вирубували здебільшого поблизу залізниць, вивозили тільки ділову деревину, а решта гнила на місцях. Ніяких заходів щодо відновлення карпатських лісів не вживалося: іноземні й місцеві капіталісти не дбали про їх майбутнє.
Умови праці і життя робітників були жахливими. Робочий день на лісодільницях тривав 10—12 годин. Незадовільний стан техніки безпеки призводив до великої кількості нещасних випадків. У гонитві за прибутками підприємці не приділяли уваги технічному оснащенню виробничих процесів. Про полегшення важкої фізичної праці лісорубів ніхто не дбав. їх знаряддями були тільки ручні пили, сокири й цапини. Жили лісоруби в колибах, де не було ні вікон, ні печі. Спали на гілках смереки біля вогнища, дим від якого виходив у щілини між дерев’яними стінами і солом’яною стріхою. Заробітна плата робітника не забезпечувала найелементарніших потреб. Основним і майже єдиним продуктом харчування була кукурудзяна мамалига.
Охорона здоров’я трудящих, стан освіти до 1939 року являли жалюгідну картину. Одна лікарня на 10 ліжок та 2 спеціалісти з середньою медичною освітою не могли забезпечити медичне обслуговування населення. У звіті лікарів за 1929 рік по Долинському повіту записано: «Найбільша кількість хвороб і смертей припадає на туберкульоз… Засоби боротьби проти нього утруднені в зв’язку з неможливістю усунути вогнище зарази. Часто хворіють на туберкульоз робітники тартаків».
У селищі відкрили тільки одну початкову школу з польською та приватну з німецькою мовою викладання, в яких працювали два вчителі. Не було жодної масової бібліотеки, клубу, зате в центрі стояв католицький костьол. Трудящі зазнавали не тільки соціального, а й національного гноблення: до державних і приватних установ вони мали звертатися лише польською мовою.
З посиленням експлуатації робітників загострюється класова боротьба. І якщо наприкінці XIX ст. це були переважно прояви гніву лісорубів, що виступали з економічними вимогами, то після Жовтневої революції цей рух набирає політичного характеру. Вигодські робітники виявляли пролетарську солідарність з страйкуючими інших міст і сіл західноукраїнських земель: у липні—серпні 1923 року деревообробники селища підтримали загальний страйк деревообробників всього Прикарпаття. В 1926 році застрайкували 360 робітників парової лісопилки фірми «Карпатське лісове товариство». Страйк закінчився перемогою робітників.
Боротьбою робітників керували комуністи. З грудня 1927 року у Вигоді існувала організація КПЗУ. Першими її членами були Ф. М. Семків, М. І. Гутак, О. І. Гутак, Г. Я. Каба. Вони розповсюджували комуністичну літературу, вели пропагандистську роботу, організовували святкування Першого травня та Великого Жовтня. Все це сприяло зростанню класової свідомості вигодських робітників. Комуністична організація селища працювала в умовах переслідувань властей. Членів її Ф. М. Семкова та М. І. Гутака неодноразово судили та ув’язнювали. Проте комуністи не припиняли боротьби.
Під час світової економічної кризи ще більше загострилися класові суперечності, погіршало становище трудящих. Почалася криза, підприємці закрили одну з лісопилок, у зв’язку із зменшенням замовлень на продукцію двічі припиняв роботу лісохімзавод. Зростало безробіття. Навіть в одному з офіційних документів польських властей визнавалося, що робітники лісової і деревообробної промисловості живуть у нестерпних умовах, харчуються погано і через це часто хворіють, що призводить до високої смертності. Все це спричинилося до посилення страйкового руху. В жовтні 1929 року припинив роботу лісохімзавод: страйкарі вимагали збільшити зарплату та виплату заробітку, видачу якого затримали на три місяці. Проте цю вимогу підприємці не задовольнили, а 15 найактивніших учасників страйку позбулися роботи.
В 1936—1937 рр. у Вигоді посилюється діяльність профспілок. 21 лютого 1937 року на профспілкових зборах робітників фірми «Сільвінія» було вирішено зажадати від дирекції підвищити зарплату на 40 проц., а в разі відмови оголосити страйк. Він почався 24 лютого. Тиждень не працювали 250 робітників, доки не добилися підвищення заробітної плати на 12 проц. В січні 1938 року на знак протесту проти відмови дирекції державних лісів укласти з робітниками колективний договір страйкувала половина робітників лісопилок Вигоди. Про зростання класової свідомості і організованості вигодських трудящих свідчить 20-денний страйк 400 робітників фірми «Сільвінія» в березні 1939 року. Страйкарі вимагали усунення з посади керівника вузькоколійної залізниці за погане ставлення до них. Ці вимоги були відхилені.
Восени 1939 року здійснилися сподівання трудящих Вигоди на соціальну справедливість — 22 вересня хлібом-сіллю, з червоними прапорами вони зустрічали Червону Армію. Було створене тимчасове управління, яке взяло під охорону промислові підприємства, житловий фонд, контролювало громадський порядок, дбало про забезпечення трудящих продовольством і промисловими товарами. На підприємствах діяли робітничі комітети, вони здійснювали контроль за виробничою і фінансовою діяльністю адміністрації підприємств, збутом продукції. За їх допомогою запроваджено 8-годинний робочий день, підвищено заробітну плату, налагоджено охорону праці, техніку безпеки, поліпшено побутові умови робітників. Корінні перетворення сталися також у галузі охорони здоров’я й освіти. В селищі відкрили семирічну школу з українською мовою навчання. Розгорнулася масова робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, запрацювали бібліотека й клуб.
Почався новий етап в житті трудящих Вигоди, вони ставали активними учасниками суспільно-політичного та економічного життя. Завдяки націоналізації лісоробні підприємства, лісохімзавод, ліси, луки, пасовиська, орні землі належали тепер народу. Після запровадження протягом грудня 1939 — січня 1940 років на Західній Україні нового адміністративно-територіального поділу Вигода перетворилася на центр новоорганізованого району, яким була до 1957 року.
Велику роль відігравали партійні організації селища, вони зміцнювались і зростали чисельно.
В першій половині 1940 року партійна організація району об’єднувала 59 комуністів. Під їх керівництвом у Вигоді розгорнулась велика робота по відбудові й реконструкції промислових підприємств, на що держава виділила значні кошти. Особлива увага приділялась лісозаготівлі; запровадили планову вирубку лісових масивів. Трудомісткі процеси на заготівлі деревини полегшували шляхом механізації: старий лісорубний інструмент було замінено більш досконалими допоміжними валяльними пристроями. Лісоруби почали використовувати трактори, автомобілі та різне обладнання. Завдяки вжитим заходам деревообробна промисловість вже 1940 року досягла значних успіхів: лісозавод виконав державний план на 124 проц. Великі зрушення сталися у політичному житті селища. В грудні вигодчани обирали депутатів до місцевих Рад депутатів трудящих. Першим головою селищної Ради став лісоруб І. М. Бойчук.
Але вже влітку 1941 року трудящі селища змушені були залишити мирну працю — почалась війна. 2 липня 1941 року Вигоду окупували німецько-фашистські війська. Жителі не корилися загарбникам, вони всіляко саботували різні заходи окупантів, не виконували їх розпоряджень. Частими були випадки, коли на лісохімзаводі горіли вагони з вугіллям. Пожежі виникали через те, що робітники навмисне вантажили у вагони ще не застигле вугілля. На лісозаводі працювала група патріотично настроєних робітників під керівництвом Барчука і Ляха. Група складалася переважно з колишніх радянських активістів; шість чоловік з них були замордовані українськими буржуазними націоналістами.
Гітлерівці стратили за антифашистську діяльність 10 жителів Вигоди. Не обмежуючись репресіями, вони вивезли до Німеччини 218 чол. За роки війни німецько-фашистські окупанти завдали великих збитків селищу. Були знищені всі підприємства, залізнична колія, вагонний парк, міст через Свічу, будинки культурно-освітніх та медичних закладів. Найцінніше устаткування підприємств окупанти вивезли до Німеччини. Спалено і зруйновано близько 100 хат та інших будівель.
5 серпня 1944 року Вигоду визволили бійці підрозділів Глухівської стрілецької дивізії 18-ї армії. У боях за селище відзначився комсомолець Оржеховський з 876 полку дивізії. Його кулеметна обслуга відбила 2 контратаки ворога, знищивши до 30 гітлерівців.
Після визволення 280 жителів стали воїнами Червоної Армії і брали участь у боях з фашистами. Багатьох з них нагороджено бойовими орденами й медалями.
З 1945 року у Вигоді проживає і трудиться колишній розвідник Червоної Армії М. О. Афонченко, уродженець с. Клинового Псковської області. За мужність і відвагу, виявлену в боях, його удостоєно ордена Слави трьох ступенів. Після війни М. О. Афонченко брав участь у боротьбі проти банд українських буржуазних націоналістів у Вигодському районі.
Коли Вигода знову стала радянською, трудящі включилися в активну працю щодо-відбудови і дальшого розвитку народного господарства й культури. їх очолила районна партійна організація, яка в серпні 1944 року налічувала 16 членів та кандидатів у члени партії. Хоч лінія фронту знаходилася ще за 30—40 км від Вигоди, вже в серпні розпочалася відбудова лісозаводу, лісохімзаводу, електростанції, здійснено ремонт залізничної колії і мосту через Свічу; стали до ладу 49 паровозів і вагонів. 1 вересня діти сіли за парти середньої школи. З листопада почала виходити районна газета «Вільна Україна». В листопаді 1944 року дав першу продукцію лісохімзавод, а в грудні відновили роботу всі основні його цехи. Було подано допомогу потерпілим під час війни. Держава виділяла багатьом сім’ям грошові позички для спорудження будинків та придбання худоби. Наприкінці 1945 року відкрито харчокомбінат, завдяки чому населення краще забезпечувалося продуктами.
В перші роки після визволення, намагаючись паралізувати економічне й політичне життя Вигоди, населення тероризували банди українських буржуазних націоналістів. Від чорних рук цих запроданців загинуло 20 жителів, серед них колишні члени КПЗУ В. І. Гутак, Г. Я. Каба, секретар Вигодського РК ЛКСМУ М. В. Шубинець. Націоналісти зробили спробу спалити лісохімзавод.
Але, незважаючи на дії ворожих елементів, труднощі післявоєнного часу, життя у Вигоді налагоджувалося з кожним днем. Почалася реконструкція лісозаводу та лісохімзаводу. За перші три післявоєнні роки рівень виробництва зріс тут у 5 разів. Дальшим кроком на шляху розвитку вигодських промислових підприємств було здійснення механізації виробничих процесів. З 1950 року все основне старе устаткування замінили новим, більш потужним та продуктивним.
У грудні 1959 року Вигодський лісозавод перетворюється на лісокомбінат, продукція якого налічує більш як 20 назв, у т. ч. хвойні баланси для паперової промисловості, кріпильний та будівельний ліс, фанерна сировина, чорнові заготовки для музичних інструментів, паркетні плитки, пакувальна стружка, експортні пиломатеріали. Вироби надходять майже до всіх областей республіки, а також за кордон. Зокрема, в соціалістичні країни щороку вивозиться високоякісна деревина на суму понад 1 млн. карбованців.
За семирічку обсяг промислового виробництва на лісокомбінаті зріс на 84 проц. Продуктивність праці збільшилася на 25 проц. Успішно впроваджуються наукова організація праці, механізація і автоматизація трудомістких процесів. Вагомий внесок у підвищення продуктивності праці вносять раціоналізатори підприємства. Д. М. Оленюк сконструював верстат-автомат, на якому один робітник може виконати таку роботу, що її раніше виконували 43 робітники. Завдяки цьому річна економія становить 28 тис. карбованців.
Колектив пишається кращими людьми виробництва. В 1966 році за досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічного плану орденами й медалями нагороджено 23 робітники лісокомбінату. Серед них майстер лісодільниці М. М. Курус, нагороджений орденом Леніна. Колишній лісоруб фірми «Сільвінія», а нині начальник лісопункту, комуніст І. А. Сащин за сумлінну й багаторічну працю нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В 1962—1964 рр. він обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
Великим сучасним підприємством став Вигодський лісохімзавод. Порівняно з дорадянським періодом випуск валової продукції тут зріс у 10 разів, а продуктивність праці — у 13 разів. Лісохімзавод випускає шість видів хімічної продукції і постачає їх підприємствам багатьох міст країни. Оцтово-кальцієвий порошок надходить для виготовлення оцту в м. Кінешму Івановської області, спирт — для виготовлення формаліну — ум. Сваляву Закарпатської області тощо. Адміністрація, партійна і профспілкова організації хімзаводу постійно дбають про поліпшення матеріальних і побутових умов робітників. Лише за останні роки заводом зведено 10 житлових будинків загальною площею 1650 кв.м. Завод має свій магазин, їдальню, медпункт, клуб. Робітники підприємства борються за звання колективу комуністичної праці. Його кращі люди — це ветерани виробництва: слюсар механічного цеху І. В. Керничишин, апаратник реторного цеху Г. В. Дудина, хімічного — А. С. Парфілова, сушарні — Д. М. Матійчин.
Якщо 1939 року у Вигоді не було жодного спеціаліста з вищою освітою, то тепер у різних галузях господарського й культурного життя працюють понад 250 чоловік — випускників вузів та середніх навчальних закладів. Ці люди — вихідці з робітничо-селянських сімей. їх батьки за панської Польщі не мали можливості відвідувати навіть початкову школу. Заразну Вигоді зроблено все, щоб діти й молодь здобували знання, росли естетично вихованими, палкими патріотами своєї Вітчизни. 1960 року збудовано нове триповерхове приміщення Вигодської середньої школи з просторими класами, кабінетами, їдальнею, інтернатом для дітей з віддалених сіл.
Червоні слідопити школи ведуть пошуки родичів полеглих воїнів Радянської Армії. 9 травня кожного року рідні героїв є найпочеснішими гостями у школярів і громадськості Вигоди. Піонерська дружина ім. Лізи Чайкіної підтримує зв’язок з піонерами Пеновської восьмирічної школи Осташківського району Калінінської області. У Пено жила, працювала й загинула від рук фашистів у 1941 році Герой Радянського Союзу комсомолка Ліза Чайкіна. Делегація Вигодської середньої школи 1966 року брала участь у відзначенні 25-річчя з дня подвигу комсомолки-героїні, зустрічалася з колишніми партизанами, її бойовими друзями. Жменя землі, взята на місці загибелі Л. Чайкіної, зберігається в музеї бойової слави Вигодської середньої школи. Добре працює шкільний літературний гурток. Гуртківці листуються з літературними музеями Івано-Франківщини і з поетом Дмитром Павличком.
1958 року у Вигоді відкрито філіал Долинської музичної школи, де навчається 50 дітей робітників і службовців. На всіх лісодільницях діють консультпункти заочної школи, а з 1963 року при середній школі працюють консультаційні пункти Ленінградської лісотехнічної академії ім. С. М. Кірова для тих, хто має намір продовжувати навчання у вузах. Велику навчальну й виховну роботу вигодських учителів відзначено урядовими нагородами, почесними званнями та грамотами.
Про охорону здоров’я трудящих селища піклується понад 60 медичних працівників, серед них багато чудових майстрів своєї справи. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено лікаря-терапевта Н. Ф. Нарольську.
У Вигоді працюють 5 бібліотек, будинок культури з кінозалом. Селище славиться своїми колективами художньої самодіяльності. Популярністю користується художня самодіяльність лісокомбінату, лікарні, середньої ніколи, а також хореографічний ансамбль, хор та дитяча музична студія будинку культури. У Вигоді відбувся фестиваль народного мистецтва, присвячений 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Гостями вигодських трударів були артисти Івано-Франківська, Львова, Дрогобича.
З кожним роком стає кращим життя трудящих. Тільки за період з 1961 до 1966 року у Вигоді зведено за рахунок держави та індивідуальними забудовниками близько 200 нових житлових будинків, споруджено двоповерховий будинок лісокомбінату, приміщення комбінату побутового обслуговування. Поліпшено побутові умови працівників лісової промисловості на лісодільницях. На кожній з них є свої промислові й продовольчі магазини, їдальні, клуби, бібліотеки. Лісоруби живуть у світлих гуртожитках. Тут тільки 1969 року встановлено 13 телевізорів «Електрон». За ініціативою партійної організації та адміністрації заводу було по-новому розв’язано проблему харчування робітників у лісі, на віддалених лісосіках узимку. Вони одержують безплатно гарячі страви в харчових термосах. Робітники нічної зміни у деревообробних цехах мають безплатні обіди. Тільки 1968 року було відкрито 8 нових їдалень і 17 котлопунктів.
Успішно виконують трудящі Вигоди плани розвитку народного господарства. Це сприяє дальшому зміцненню економіки селища, піднесенню матеріального рівня і добробуту трудящих. Визрівають реальні перспективи дальшого будівництва, зростання продуктивності праці, освітнього і культурного рівня населення. Введення в експлуатацію заводу деревинно-волокнистих плит впливає на збільшення населення Вигоди за рахунок припливу робочої сили. В зв’язку з цим в перспективних планах передбачено спорудження нових багатоповерхових житлових будинків, триповерхових адміністративних приміщень лісокомбінату, двоповерхового відділення зв’язку, готелю, добудову середньої школи тощо.
Сучасна Вигода — це добре впорядковане селище, газифіковане, забудоване в центрі і на околицях двоповерховими будинками. Новий архітектурний ансамбль виріс на східній околиці, де ще недавно був пустир. З’являються нові вулиці, заасфальтовані й прикрашені молодими липами, кленами, каштанами. Одну з них названо ім’ям Валентини Ніколаєвої-Терешкової.
Разом з усім радянським народом трудівники селища під керівництвом Комуністичної партії йдуть до нових трудових звершень у комуністичному будівництві.
Г. А. ГАМАН, Г. К. РУДИН, П. С. СИН ЕННО, А. Л. ЯСІНСЬНИЙ