Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область
Бурштин — селище міського типу, залізнична станція. Знаходиться на автотрасі Івано-Франківськ—Львів та Бурштин—Калуш. Населення — 8100 чоловік.
Поблизу Бурштина знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи та збереглося 6 стародавніх курганів. На місці сучасного Бурштина в XV ст. знаходилося село Нове, яке розміщувалося на правому березі річки Гнилої Липи, навколо феодального маєтку. До середини XVI ст. село розрослося за рахунок ремісничо-торговельної частини населення і почало називатися містечком Бурштином.
Перші письмові дані про Бурштин належать до 1554 року. На той час у містечку нараховувалося понад 100 господарств. Частина жителів займалася землеробством, решта — ремісництвом, це — шевці, кравці, ковалі, кушніри, пекарі.
Всі мешканці Бурштина, які мали землю, повинні були виконувати ряд феодальних повинностей — жати, громадити, складати стоги, ремонтувати ставки, мости, дороги. Сума всіх поборів з населення в переводі на гроші становила на рік понад 300 злотих. Отже, за соціальним складом, формами феодальної залежності жителів Бурштин був типовим середньовічним містечком, де проживали дрібні торговці, ремісники й селяни, які були тісно пов’язані з землею. На той час тут налічувалося кілька дрібних підприємств — млин, броварня, солодовня та інші.
В другій половині XVI ст. власником Бурштина і його околиць був польський магнат граф Скарбек. Він запросив італійських архітекторів, які побудували в містечку розкішний замок-фортецю з службами на правому березі Гнилої Липи, що став місцем перебування графської родини.
Жителі Бурштина багато терпіли не лише від феодалів і церкви, а й від неодноразових грабіжницьких нападів татар. У 1629 році в районі Бурштина сталася битва польських загонів з татарським військом, яке поверталося після грабіжницького наскоку на Галичину. Татари зазнали поразки, але й Бурштин був пограбований і зруйнований.
З 1630 року Бурштин став власністю графа Яблоновського. Основною формою експлуатації селян була панщина. Вже у першій половині XVII ст. селяни працювали на панщині по 4—5 днів на тиждень. Феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт, що лягав важким тягарем на селян і міщан, нерідко призводив до відкритих виступів проти польських поневолювачів. Найбільш грізні виступи селян проти поміщиків відбулися в 1648 році. Тоді багато жителів Бурштина приєдналися до козацьких полків, очолюваних Л. Капустою і Б. Товпигою. Вдруге мешканці Бурштина підтримали українсько-російські війська у 1655 році, коли останні, переслідуючи польсько-шляхетську армію, з’явилися в районі Галича. Багато лиха завдавали жителям Бурштина загарбницькі війни. У 1675 році під час польсько-турецької війни Бурштин дуже пограбували і спустошили польські солдати, які просувалися до турецьких кордонів.
В кінці XVII на початку XVIII ст. кріпосницьке гноблення посилюється. Експлуатували бурштинців в цей час не тільки польські магнати, а й орендарі. В 30-х роках XVIII ст. одним з таких орендарів став коронний прокурор і галицький суддя Павло Беньо, який навіть іменував себе господарем Бурштина. Він доручав управляти маєтком дрібним шляхтичам, які збирали податки з селян і контролювали виконання феодальних повинностей. Безправність, тяжка й виснажлива праця, непосильні натуральні й грошові побори розорювали жителів, перетворювали їх у жебраків. Тому селяни не припиняли боротьби з гнобителями, відмовлялися сплачувати чинші, аж поки не з’являлися війська. Поширеною формою боротьби були втечі селян, про що не раз повідомляв орендар Беньо. Особливо частими були втечі у 30—50 роках XVIII ст. до повстанських загонів опришків/ Для боротьби з народними месниками польська шляхта організовувала спеціальні військові загони, що звалися смоляками. Становище українського населення Бурштина внаслідок цього ще більше погіршало, оскільки солдатам дозволялося безкарно грабувати й знущатися з нього.
Після першого поділу Польщі гніт польських панів доповнився визиском ще й австрійських властей. Соціально-економічні відносини в містечку розвивалися в напрямку дальшого розорення основної частини його жителів. В Йосифінській метриці 1778—1780 рр. відзначено, що на той час у власності поміщиків і духовенства було 13 тис. моргів землі, близько 2 тис. моргів лук і пасовиськ, понад 200 моргів лісу, а 2293 селян Бурштина мали всього 1666 моргів землі, 827 моргів лук і пасовиськ і жодного клаптика лісу. Ремісники — кравці, пекарі, ткачі, шевці й інші, які жили в 44 халупах,— зовсім не мали землі.
Доля селянина-кріпака була дуже важкою. Панщина дорівнювала 5 дням щотижня. Примітивна техніка, нестача тягла і добрив спричинялися до низьких урожаїв, що прирікало багатьох трудящих на голодування. В 1774—1782 рр. середня врожайність зернових з морга в Бурштині була: жита — 4, пшениці — 4,5, ячменю— 6, гречки — 2,6, вівса — 2,5 центнера.
В кінці XVIII — на початку XIX ст. в господарство бурштинських поміщиків починають проникати капіталістичні відносини. Пани здавали землю в оренду, а самі займалися промисловим виробництвом, використовуючи дешеву найману працю. Вони відкрили олійню, мали скотарню, де відгодовували на продаж коней і волів, експлуатували кілька водяних млинів. На цих підприємствах працювали безземельні селяни — вихідці з Бурштина і сусідніх сіл. З кінця XVIII ст. і* до 1820 року кількість безземельних селянських сімей у Бурштині збільшилася з 44 до 121.
Після аграрної реформи 1848 року більшість селян Бурштина не мала землі і терпіла нестатки. Викуп з кріпацтва коштував селянам великої на той час суми — 3634 гульдени 35 крейцерів та плюс ще 5 проц. комісійних до закінчення викупу. Ця виплата тривала майже до кінця XIX століття.
1857 року в містечку проживало 3470 чоловік, з них три чверті були селяни, їм належало 1917 моргів орної землі, 540 моргів городів і лук, 289 моргів пасовиськ. Лісу у селян не було. Зате піп Охоцький, який на правах орендаря став господарем Бурштина, володів 880 моргами ріллі, 320 моргами городу й лук, 458 моргами пасовиськ і 566 моргами лісу. До того ж, куркулі і орендарі прибирали до своїх рук
значну частину земельних угідь селян. Селянські ділянки були часто менші одного морга. Малоземелля і безземелля змушували селян захоплювати сервітутні ліси й пасовиська, подавати скарги до різних державних інстанцій тощо.
Увагу властей привернув Бурштин у 1829 році, коли тут виявили поклади алебастру — цінного будівельного матеріалу. Але далі кустарної розробки алебастрових кар’єрів місцевими жителями справа не рушила. В 60-х роках поблизу містечка було прокладено залізницю, споруджено станцію Бурштин.
В XIX ст. Бурштин мав вигляд захаращеного, брудного провінціального містечка. В одному з листів до Львівської «Просвіти» жителі писали, що околиці потопають у багні, яке коневі по черево. В центрі містечка знаходився цвинтар, де ховали навіть померлих від холери. У всіх ровах було повно протухлої води. Щоб абияк зліпити хатину, глину дозволялося копати кому де заманеться, тому все містечко було порите ямами, заповненими нечистотами. Різники різали худобу на ринку, тут же її потрошили, а пси розтягали рештки по вулицях. Урядовців же це не обходило.
Відстоюючи свої національні права, трудяще українське населення Бурштина домоглося відкриття у 1849 році однокласної народної школи, яка тільки через сорок років стала двокласною. 1882 року в містечку почала працювати приватна аптека та 2 лікарські пункти, які обслуговували два фельдшери.
1 У травні 1895 року жителі Бурштина дістали дозвіл організувати громадську читальню, яка містилася в невеликій приватній хаті. Бібліотека мала лише 189 книжок. Її відвідували і неписьменні, що приходили на голосні читки. Через 15 років силами громадськості було споруджено нове приміщення читальні. 1898 року в Бурштині відкрили чотирикласну школу, яка 1909 року була реорганізована в п’ятикласну. Та діти ремісників, бідних селян не мали змоги в ній учитися.
Значний вплив справила на жителів Бурштина російська революція 1905— 1907 рр. У 1906 році тут відбувся виступ селян, які вимагали поліпшення свого становища. Для придушення селянського заворушення до містечка прибули війська. В ці роки передова демократична частина населення Бурштина знайомиться з творами К. Маркса і Ф. Енгельса.
Під час першої світової війни Бурштин опинився в районі запеклих боїв. Вже у серпні 1914 року ним оволоділи російські війська. В липні наступного року внаслідок артилерійських обстрілів містечко зазнало великих руйнувань, багато сімей залишилося без домівок. Заподіяні руйнування та тривале перебування тут великої кількості австро-угорських військ, які жорстоко поводилися з місцевим населенням, ще більше погіршили становище трудящих, призвели до голоду, поширенню епідемій. В результаті всього цього населення Бурштина різко скоротилося.
Велика Жовтнева соціалістична революція сприяла піднесенню класової боротьби, зростанню політичної свідомості жителів Бурштина. Під час страйку, що тут відбувся, селяни-батраки висловили підтримку соціалістичній революції у Росії, вимагали розподілу поміщицьких земель, передачі влади народові. Але сподівання трудящих тоді не здійснилися. Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 року владу захопили українські буржуазні націоналісти. В липні 1919 року Бурштин окупувала буржуазно-поміщицька Польща.
У серпні 1920 року частини Червоної Армії, які тіснили польські війська на захід, підійшли до Бурштина. Червоні козаки 8-ї дивізії розгромили польсько-петлюрівські війська і визволили містечко. Їх радо зустрічали всі трудящі. Створювалися органи Радянської влади. Але у вересні 1920 року частини Червоної Армії відступили. До містечка повернулися польські окупанти і вчинили розправу над населенням, яке співчувало червоним воїнам. На той час населення Бурштина через репресії польських властей скоротилося майже на 1,5 тис. і становило 3720 чоловік.
Становище трудових верств населення погіршувалося, поглиблювалося класове розшарування, розорялись ремісники й трудове селянство. Жителі Бурштина сплачували великий прибутковий податок. Крім того, окупаційні власті стягували з селян поголовний, земельний, дорожній та інші податки. Окупанти намагалися ополячити українське населення. В адміністративних установах заборонялося розмовляти по-українському. Навіть назви вулиць на будинках дозволялося писати тільки польською мовою.
В таких умовах трудящі Бурштина посилили боротьбу за класове й національне визволення. Особливо організованого характеру вона набирає в середині 20-х років, коли в 1924 році тут створюється осередок КПЗУ. 5 січня 1929 року Станіславське воєводське управління з тривогою повідомляло уряд про одержання в Бурштині і сусідніх селах — Різдвянах, Дем’янові, Сарниках — посилок з примірниками журналу «Наша правда», органу ЦК КПЗУ, за березень—серпень 1928 року з відозвою IX конференції КПЗУ.
До 1933 року в Рогатинському повіті уже діяв повітовий комітет КПЗУ з центром у Бурштині, який очолював І. Холак, а з лютого 1933 року—О. Бандура. До комітету входили І. Корчак і П. Лукіщин. Повітовому комітетові підлягав і Бурштинський місцевий комітет КПЗУ, ним керували М. Спасків, І. Т. Гусар та М. П. Кохай. На той час у складі повітової партійної організації, за даними поліції, налічувалося 37 комуністів.
Комуністи боролися за створення єдиного народного фронту проти фашизму й загрози нової війни. Підпільники розповсюджували листівки, вивішували лозунги, написані українською та польською мовами: «Геть фашистів і капіталістів!», «Геть агресію проти СРСР!», «Геть війну!», «Хай живе КПЗУ!». В червні 1935 року у Вигівському лісі комітет КПЗУ, готуючись до відзначення антивоєнного дня, провів конференцію.
На той час в Бурштині діяв і комсомольський осередок. Особливо непокоїли поліцію комсомольці напередодні Першого травня, дня Жовтневої революції та інших революційних свят, коли за завданням партійного комітету вони вивішували червоні прапори й розповсюджували листівки.
У жовтні 1935 року 5 членів Бурштинського повітового комітету КПЗУ було заарештовано і засуджено до ув’язнення. Але це не спинило комуністів.
Широкого розмаху в повіті набрала страйкова боротьба селянства. У серпні 1937 року в Бурштині було створено штаб страйкового комітету, до якого входило 15 представників різних сіл. Тоді у містечку діяв місцевий комітет КПЗУ в складі 6 чоловік та 2 групи комуністичної спілки молоді Західної України, що налічували 10 чоловік. З їх участю 15 серпня організовано розпочався страйк. На всіх дорогах до Бурштина були виставлені селянські пікети. Наступного дня поліція почала арешти. Коли ж заарештували пікетчиків, селяни навколишніх сіл рушили до поліцейського управління, вигукуючи: «Геть поліцію!», «Хай живе страйк!», «Геть буржуазний уряд!», «Свободу заарештованим!». Селяни били вікна, ламали двері поліцейської комендатури, намагались визволити ув’язнених. Вони не злякалися поліції, що прибула з Станіслава й Рогатина, й ще рішучіше вимагали волі своїм товаришам. Поліцаї вчинили криваву розправу над страйкарями. Організаторів страйку І. Леськова, В. О. Грицева, Д. Терпеливця поліція заарештувала і віддала до суду.
15—25 жовтня 1937 року понад 100 бурштинських селян провели новий страйк, вимагаючи звільнення заарештованих.
Соціальне й національне визволення трудящих Бурштина настало у вересневі дні 1939 року. Хлібом-сіллю зустрічали вони армію-визволительку. Почалося нове життя.
Обраний селянсько-революційний комітет (А. Баран, І. Т. Гусар, М. Ф. Спасків, С. А. Кохан і інші) організував облік і охорону поміщицького майна, наділив землею, інвентарем і худобою селянську бідноту та колишніх наймитів. Народну міліцію, яка стала на захист інтересів трудящих та додержання революційного порядку, очолив М. Спасків.
Почали працювати промислові й комунальні підприємства, побутові й медичні установи. 5 жовтня 1939 року електростанція, яка до возз’єднання була приватною, дала струм. Відновили роботу кустарні майстерні: кравецька, бондарські, по виробництву рогожі. За короткий час у Бурштині нормалізувалося життя.
Під час виборів до Народних Зборів Західної України 22 жовтня 1939 року своїм депутатом трудящі обрали колишнього члена КПЗУ І. Гусара. В 1940 році Бурштин став селищем і районним центром. Того ж року селяни, зламавши опір куркулів, організували колгосп.
В Бурштині здійснювались перші соціально-культурні перетворення. Почали роботу неповна середня школа з українською мовою навчання, будинок культури, хата-читальня, районна лікарня. На районній олімпіаді вже виступав самодіяльний драматичний гурток з Бурштина.
Та вільне життя було порушене нападом фашистів. 4 липня 1941 року німецькі війська окупували Бурштин. Ліквідувавши всі соціальні й політичні завоювання трудящих, гітлерівці запровадили режим терору. За співчуття партизанам, за вихід за межі свого двору після комендантської години, за ухиляння від примусової праці і несплату податків загрожувала смертна кара. Фашисти висадили в повітря млин, спалили велику кількість будівель, перетворили центр Бурштина в руїни.
Але жителі селища продовжували боротьбу. Підпільники розклеювали листівки, закликали не коритися фашистським окупантам. Брати Микола і Андрій Сендуні вели роз’яснювальну роботу серед молоді. В 1943 році окупанти закатували М. А. Сендуня за допомогу партизанам з’єднання С. А. Ковпака. Понад 100 чоловік гітлерівці за допомогою запроданців — українських буржуазних націоналістів— вивезли до Німеччини на каторжні роботи.
Довгождана свобода прийшла 26 липня 1944 року. В боях за визволення селища відзначилися солдати й офіцери 498-го стрілецького полку. Сотні жителів Бурштина поповнили лави Червоної Армії. Понад 40 з них удостоєно орденів і медалей.
Чимало лиха завдали трудящим бандерівці, намагаючись залякати населення й зірвати соціалістичне будівництво. Від їх підлих рук загинув перший секретар Бурштинського РК КП (б) У С. Ю. Богданов. За допомогою державних органів жителі селища розгромили націоналістичні банди.
Першими кроками у відбудові народного господарства було наведення порядку у використанні земельних угідь. Земельна громада визначала порядок використання угідь загального користування, дбала про лісові насадження, оберігала ставки, сіножаті, організовувала допомогу в обробітку землі сім’ям військовослужбовців, інвалідам Вітчизняної війни, старим та сиротам.
Велику допомогу подавала держава індивідуальним селянським господарствам насінням для посіву, мінеральними добривами. Розгорнула роботу відновлена ще у 1944 році Бурштинська МТС. Все це стало передумовою для здійснення колективізації. Навесні 1948 року 70 сімей селища створили колгосп «КІМ». Першим головою правління став С. А. Кохан, член КПЗУ з 1931 року. У жовтні того ж року почала діяти колгоспна партійна організація, в якій налічувалось 4 комуністи.
За перший рік господарювання колгоспники досягли чималих успіхів. Бригада В. Ю. Чорнописького зібрала по 30 цнт жита, по 35 цнт пшениці, по 400 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Такого врожаю ніхто з селян-одноосібників раніше не збирав. Успіхи колгоспу наочно переконали селян у перевагах колективної праці. І вже у 1949 році на території Бурштина створюється ще один колгосп — ім. XVI з’їзду ВКП(б), правління якого очолив Д. П. Кохан. Долаючи труднощі, колгоспники під керівництвом партійних організацій щороку добивалися успіхів у своїй роботі. За високі виробничі показники групу колгоспників було нагороджено орденами й медалями Союзу РСР. Серед них орденом Леніна — ланкову Г. І. Лежичко, а ланкову М. М. Баран — орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1951 році відбулося об’єднання колгоспів. Замість колгоспів «КІМ», ім. XVI з’їзду ВКП(б) і «Шлях до комунізму» села Вигівки було створено один колгосп, що дістав назву «Перемога». Друге об’єднання господарств провели в 1959 році, коли артілі «Перемога» та ім. Б. Хмельницького стали колгоспом «Україна». До нього увійшли жителі 4 населених пунктів: Бурштина, Вигівки, Насташиного й Куничів.
Колгосп економічно й організаційно міцнів. З січня 1961 року його очолив колишній голова Бурштинського райвиконкому М. М. Шпак, який багато зробив для зміцнення господарства. В ювілейному 1967 році колгосп продав державі понад план 3654 цнт пшениці. У 1968 році в Бурштинській бригаді, очолюваній І. П. Гусаром, збирали по 28—35 цнт озимої пшениці і 518—685 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Ланки М. М. Войцехів, Н. П. Петляк, К. С. Ільків зібрали цукрових буряків по 670—706 цнт з гектара, а ланка М. М. Хованець — по 727 центнерів.
Значно зросли неподільні фонди колгоспу. На кінець 1968 року вони становили 1 млн. 134 тис. крб. Колгосп має сучасну техніку: 16 тракторів, 9 комбайнів різного призначення, 3 молотарки тощо.
Комуністи завжди в авангарді боротьби за піднесення всіх галузей господарства, за підвищення матеріального й культурного рівня сільських трударів. На початок 1969 року партійна організація зросла у 10 разів і об’єднувала в 4 партійних групах 43 комуністи. Члени партії працюють в усіх галузях колгоспного виробництва: Г. Ю. Ластовецька — ланкова, В. О. Бебех — головний агроном, О. С. Мигас і К. Й. Дутка — доярки, В. Ф. Печерська — зоотехнік. Чотири комуністи працюють механізаторами, один — чабаном.
Якщо до 1962 року Бурштин славився високими врожаями й працьовитими колгоспниками, то нині він став і одним з промислових центрів Прикарпаття.
З червня 1962 року поряд з Бурштином почалося будівництво теплової електростанції. Її загальна потужність становить 2400 тис. квт. Струм Бурштинської ДРЕС влився до єдиної енергосистеми Української РСР та енергосистеми східноєвропейських соціалістичних країн «Мир». Бурштинська ДРЕС розмістилася на 25 гектарах, а площа водоймища — понад 2 тис. га. Максимальна глибина його 8 метрів.
Водоймище Бурштинської ДРЕС стало зоною відпочинку і водного спорту трудящих Івано-Франківської та Львівської областей.
Спорудження Бурштинської ДРЕС здійснено прискореними темпами. Достроково, у квітні 1965 року, було поставлено під промислове навантаження перший турбогенератор. У достроковій здачі першого енергоблоку велика заслуга колективу тепломонтажників. Цей інтернаціональний колектив, очолюваний Героєм Соціалістичної Праці В. В. Бондаревим та В. Ф. Єфремовим, здавав достроково один за одним енергоблоки.
На спорудженні ДРЕС виконано величезний обсяг робіт. Завдяки самовідданій праці колектив будівельників наздогнав і випередив своїх друзів у змаганні — будівельників Молдавської ДРЕС, які на півтора року раніше почали будувати електростанцію.
Колектив на спорудженні ДРЕС великий — близько 5 тис. чоловік. Чималий процент становлять комуністи. Партійну організацію будівництва Бурштинської ДРЕС засновано у червні 1962 року. Тоді вона налічувала 4 комуністи. Через два роки було створено партійний комітет, який очолив Б. М. Попадюк. На час завершення будівництва партійний комітет об’єднував дванадцять первинних партійних організацій. Комуністи на всіх ділянках повели перед. Бригада комуніста Ю. Л. Войткова одна з перших на дільниці завоювала звання колективу комуністичної праці. Ряди парторганізації безперервно поповнювались. До лав Комуністичної партії вступали кращі люди. Бригадир слюсарів цеху контрольно-вимірювальних приладів і автоматики В. Ф. Селіверов, подаючи заяву про прийом до партії, писав: «Ми зводимо гігант Прикарпаття — споруду комунізму. Хочу комуністом працювати на цій будові». Подібні заяви надійшли від бригадира А. Г. Згоди, слюсаря М. С. Штогринця, майстрів М. Т. Степанова, К. О. Никитчука та інших передовиків виробництва.
З 1965 року на будівництві ДРЕС видається багатотиражна газета «Енергобудівник», яка має великий колектив робкорів і користується повагою у всіх бурштинців.
Важливу роль на спорудженні Бурштинської ДРЕС відіграли комсомольці й молодь. У березні 1965 року ЦК ЛКСМУ оголосив цю споруду ударною комсомольською, а з лютого 1966 вона стала всесоюзною ударною комсомольською будовою. Комсомольська організація будівництва ДРЕС, яка об’єднала близько 1100 членів ВЛКСМ, стала на чолі двохтисячного загону юнаків і дівчат. Молодь пройшла тут школу трудового, патріотичного та інтернаціонального гарту.
Великого розмаху на будівництві набуло змагання за право називатися колективом ім. 50-річчя Жовтня. Ініціатором його виступила бригада комуністичної праці, очолювана Героєм Соціалістичної Праці комуністом В. В. Бондаревим. Почин підхопили колективи інших цехів та будівельно-монтажних дільниць. У ході змагання 29 бригад завоювали звання ім. 50-річчя Жовтня. Серед них бригаду В. О. Калина було визнано кращою в системі Міністерства енергетики і електрифікації СРСР. На 1 травня 1969 року на будівництві ДРЕС звання комуністичних присвоєно 84 бригадам і 1900 ударникам, а кращою бригадою Міністерства енергетики і електрифікації СРСР оголошено бригаду Л. І. Запольського.
Самовіддану працю будівельників Бурштинської ДРЕС високо оцінено Батьківщиною. Велика група будівельників і експлуатаційників нагороджена орденами й медалями
Радянського Союзу. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний бригадир монтажників, депутат Івано-Франківської обласної Ради В. В. Бондарев, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені бригадир комплексної бригади промуправління В. О. Калин, бригадир слюсарів-монтажників комуніст П. Н. Рагулін, виконроб М. Ф. Волков.
Бурштинська ДРЕС — будова інтернаціональна. І не лише тому, що тут працюють українці, росіяни, грузини і представники різних національностей нашої країни, а й тому, що струмом електростанції користуються чехи й словаки, угорці й румуни. Обладнання для будови надходить з Ленінграда, Москви, Мінська, Таганрога, Куйбишева, Тули, Брянська, Чернівців.
У серпні 1969 року будівельники здали державній комісії одинадцятий блок потужністю 200 тис. квт. Тепер електростанція виробляє для енергосистеми «Мир» 2400 тис. квт. годин. Будівельники зобов’язалися до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна достроково здати останній 12-й енергоблок і завершити цим будівництво Бурштинської ДРЕС. В грудні 1969 року це зобов’язання виконано раніше строку. Бригаду Героя Соціалістичної Праці В. В. Бондарева за цей успіх занесено на Дошку пошани республіки.
Хто побуває в Бурштині і відвідає ДРЕС, обов’язково зверне увагу на чотириповерхову будівлю з бетону й скла. Це службовий корпус, на ньому у всю висоту красується панно «Розщеплений атом на долоні робітника». Це символ людського розуму й трудової звитяги. У службовому корпусі — технічні й адміністративні служби, побутові приміщення. Будівля електростанції вражає своїми розмірами: висота — майже 60, ширина — близько 100 метрів.
З пуском електростанції в дію партійна організація ДРЕС виділилася в самостійну і на початку 1969 року нараховувала близько 230 комуністів. Значну увагу парторганізація ДРЕС приділяє навчанню кадрів. У колективі експлуатаційників кожний четвертий має вищу або середню спеціальну освіту, понад 200 чоловік навчаються у вузах, технікумах, у школах робітничої молоді. Все це сприяє високому рівню виробничого процесу й підвищенню продуктивності праці.
Енерговелетень докорінно змінив вигляд селища й життя його мешканців. Воно повністю реконструюється і забудовується. Став до ладу водопровід. На околиці Бурштина виросло робітниче містечко з багатоповерховими будинками, побутовими, спортивними й культурно-освітніми закладами. Тут відкрили магазини, їдальні, молодіжне кафе, кінотеатр «Ювілейний», 3 дитячі садки на 500 місць.
Містечко впорядковано, всі квартири забезпечені гарячою водою, в багатьох з них є телефони. Щороку індивідуальні забудовники зводять до 100 житлових будинків. Більшість будинків споруджено із залізобетонних конструкцій, виготовлених на місцевому домобудівному заводі, який працює з 1963 року Це підприємство випускало не лише панелі, але й залізобетонні деталі для Бурштинської ДРЕС.
Домобудівний завод забезпечений місцевою сировиною, метал надходить з Івано-Франківська і Львова; двері, віконні блоки й дошки — з Кремгесу; сантехніку постачає Москва.
Працює тут дружній колектив.
Високе звання колективу комуністичної праці завоювала зміна майстра формувального цеху заводу Я. І. Кіцели. Взірцем для багатьох є відомий ударник комуністичної праці комуніст М. Й. Мельник. Простим різноробочим прийшов він сюди, а став висококваліфікованим верстатником.
Продукція домобудівного заводе знайшла схвалення далеко за межами Івано-Франківщини. Бурштинські домобудівники виконують замовлення для Костромської, Новгородської і Лади-жинської ДРЕС. Добре налагодили роботу технічна рада й бюро винахідників та раціоналізаторів.
За Радянської влади в Бурштині сталися великі перетворення в галузі освіти, культури і охорони здоров’я.
Ще під час війни, в 1944 році, у приміщенні колишнього монастиря було відкрито лікарню на 25 ліжок. Нині в Бурштині працюють дві лікарні, кожна на 150 ліжок, тубдиспансер, на будівництві ДРЕС є три фельдшерські здоровпункти. Обидві лікарні обладнано найновішою спеціальною медичною апаратурою. В медичних закладах працює 47 лікарів і 132 спеціалісти середньої медичної кваліфікації.
Чималих успіхів досягла народна освіта. В селищі ще в 50-х роках покінчено з неписьменністю. Учнівська й робітнича молодь має всі умови, щоб здобувати середню загальну й спеціальну освіту. В ювілейному 1970 році відкрито третю середню школу. Навчальні кабінети обладнані найновішими приладами. У всіх школах організовано музейні і ленінські кімнати. Багато випускників стали науковцями, громадськими, господарськими діячами. Серед них лауреат Ленінської премії, доктор фізико-математичних наук М. С. Вродин, кандидат медичних наук, доцент, автор понад 30 наукових праць Л. Я. Баран, науковий співробітник Академії Наук УРСР 3. М. Николайко. Чимало колишніх вихованців навчаються у вузах і технікумах країни. Кілька років виконком Бурштинської селищної Ради очолює колишній випускник школи Л. І. Гладій.
У 1964 році в селищі відкрито філіал Київського енергетичного технікуму. Через два роки цей філіал перетворено на Бурштинський енергетичний технікум. Більшість студентів — робітники електростанції. Має Бурштин свою музичну школу, яку відвідує робітнича й колгоспна молодь. У селищі працює 2 бібліотеки. Книжковий фонд лише бібліотеки для дорослих становить близько 30 тис. примірників. Дитяча бібліотека налічує 22 тис. книг. Для дорослих створено кабінет політосвіти на громадських засадах, який подає допомогу пропагандистам, лекторам і агітаторам в їх роботі. У селищному будинку культури діють гуртки хоровий, драматичний, музичний, художнього читання; є художня і музична студії, які об’єднують понад 200 чоловік. При клубі організовано народний університет культури, його відвідує понад 300 слухачів.
Піклування про благо людини, здійснюване партією і радянською державою, забезпечили населенню Бурштина заможне й культурне життя. Переконливим прикладом цього є сім’я Гладюків. Шестеро дітей виростили Олексій Васильович та Анастасія Петрівна. Всі діти вже дорослі. Найстарший, Володимир, закінчив торговельний інститут у Львові і працює в Снятині. Дочка Оксана після закінчення Івано-Франківського медичного інституту працює в міській лікарні Івано-Франківська. Син Богдан також закінчив медінститут і повернувся до Бурштина. Вчився у Львові Ярослав, тепер він працює в лабораторії Бурштинської ДРЕС. Дочка Олександра навчається на радіотехнічному факультеті Львівського політехнічного інституту. Наймолодший син Василь після школи працював на будові ДРЕС, тепер служить в лавах Радянської Армії. Батько сімейства на пенсію не поспішає. Він і досі бухгалтер Бурштинської ДРЕС.
Таких сімей у Бурштині багато. Радістю праці, щастям своїх дітей трудящі Бурштина завдячують Радянській владі, Комуністичній партії.
В. Л. НИКИТЮК, О. О. ШУБІНЕЦЬ, Д. І. ЮХНОВИЧ