Новиця, Калуський район, Івано-Франківська область
Новиця — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Лімниці, за 7 км від Калуша. Населення — 3940 чоловік.
Територія нинішнього села заселялася людиною здавна. Тут знайдено знаряддя праці доби бронзи.
Новиця — одне з стародавніх українських сіл Прикарпаття. Перша письмова згадка про нього належить до другої половини XIV ст. Жалуваною грамотою 1367 року польський король Казимир III віддає соляні копальні в Новиці й Уторопах бояринові Вахну Тептюху з Тисмениці.
З давніх часів жителі села займалися соляним промислом, землеробством, скотарством, працювали в лісі. Солеваріння посідало значне місце в трудовій діяльності селян. Жителі добували й варили сіль, якою насипали бочки й вивозили на ринки Прикарпаття та за його межі. В другій половині XIV ст. щорічно виварювалося близько 200 бочок солі. Праця на солеварнях була виснажливою. Сіль варили примітивним способом. Солону воду доставляли дерев’яними відрами на солеварню. Ропу наливали в глиняні миски й варили доти, поки вода не випарювалась. Скристалізовану сіль збивали у форми з березової кори й висушували. З 100 кг ропи виварювали близько 20 кг солі.
Багаті землі, ліси й пасовиська навкруги Новиці та соляні промисли привертали увагу польського королівського уряду, який одержував від села великі прибутки. Тому Новиця після загарбання Галичини Польщею ввесь час входила до королівських маєтків. Король віддавав село тому чи іншому шляхтичеві або духовному феодалу як винагороду «за вірну службу». В кінці XIV ст. селом володіла Галицька митрополія. На початку XV ст. Новиця була невеличким селом з соляними промислами. В грамоті князя Федора Ольгердовича за 1422 рік згадується Новиця — «село повіту Калуського, колись містечко з замком, обведеним валами».
Новиця, що входила до королівських маєтків, у другій половині XV ст. кілька разів передавалася королем то одному феодалу, то іншому, що призводило до посилення визиску його жителів. Як правило, повинності феодалам платили грішми, а панщину не відробляли. Тому до Новиці часто тікали селяни-кріпаки від панщини з інших сіл. У документах тих часів часто згадується про розшук кріпаків, які втекли від феодалів-орендарів до Новиці.
На початку XVJ ст. польська шляхта посилює процес закріпачення селян, запроваджує панщину і в Новиці. Селяни формально хоч і користувалися правом виходу з помістя, але це право обмежувалось. Можна було вийти лише з дозволу поміщика. Селяни, які керувалися руським правом, могли перейти в громаду, яка жила за тим же правом.
Необмежена влада поміщика над селянами звільняла його від будь-якої відповідальності за вбивство. В кінці XV — на початку XVI ст. за вбивство кмета поміщик платив 10 грошів штрафу.
Трудящі Новиці терпіли утиски не лише від поміщиків, а й від королівської влади і церкви. В акті ревізії 1565 року про Новицю було сказано, що це «село велике в полонинах, з великими пожитками». Орендну плату за володіння Новицею було збільшено. На початку XVII ст. польський король одержував за село від своїх васалів близько 9 тис. злотих щорічно, величезну на той час суму.
Не менше визискували мешканців села церковники, яким належала частина кращої землі, лісів і пасовиськ. Податковий реєстр за 1578 рік свідчить, що один піп мав цілий лан землі, а всі селяни лише 10 ланів. На початку XVII ст. у Нозиці володів землею, лісами, мав тут маєток і львівський епіскоп Й. Шумлянський.
Відстоюючи свої права, селяни Новиці не раз виступали проти шляхетського гніту зі зброєю в руках. У 1648 році багато селян Новиці приєдналися до загону повстанців з Калуша і в його складі брали участь у розгромі шляхетських замків. Восени того ж року в Новиці відбувся бій повсталих селян із загоном шляхтича В. Сваричевського. Повсталі з Новиці, об’єднавшись з повстанцями Покуття, брали участь у нападах на замки в сусідніх селах. Шляхтичі пізніше звинувачували у Галицькому суді багатьох жителів Новиці за участь у повстанні. Вони називали імена І. Чайковича, Д. Чайковича, Т. Борев’ята, В. Дякова, І. Довбенка, Г. Даниловой), С. Минулу, І. Смукоб’ята, Д. Давидовича, Г. Стасева, А. Капустевича, Харбуга з трьома синами та інших, які «…купами великими ходячи по маєтках і селах шляхетських… двори шляхетські палили, стада, худобу і інше майно забирали». При цьому підкреслювалось, що повстанці діяли «…за прикладом… Хмельницького». В березні 1649 року шляхтич С. Понятовський скаржився в суд на те, що 39 чоловік з Новиці брали участь у повстанні проти шляхти. Найбільш активними серед них були Ф. Войкович, І. Дулібан, В. і А. Ількови, присяжний Д. Ільків, І. Яцько. Польська шляхта жорстоко придушила повстання. Але трудящі Новиці не припиняли боротьби проти кріпосницького гніту. Вони виступали проти шляхти й церкви, заорювали поміщицькі й церковні землі, рубали панський ліс, захоплювали «двірські ниви» і пасовиська.
Не раз зазнавали жителі села лиха і від інших завойовників. У 1672 році їм довелося боронитися від татар під Калушем. Через чотири роки татари знов напали на Новицю, а після жорстокого бою зруйнували й спалили її.
З 80-х років XVII ст. Новиця стала володінням магнатів Чарторийських, які хазяйнували тут майже 100 років. Орендарі села змінювалися часто. Дбаючи про захист себе від селян, вони в центрі села мали укріплений валами і огорожею двір з 2 гарматами, де стояли будинок шляхтича й господарські будівлі. Село складалося з 2-х частин: Новиці Верхньої та Новиці Нижньої. В ньому налічувалося 152 господарства. На той час тут було 2 водяні млини, які мали по 3 камені й по 2 ступи, 2 корчми, що належали багатіям, та 2 церкви. Кращими землями й угіддями володіли поміщик та інші багачі. За переписом 1787 року, всі ліси (2098 моргів), більше половини лук і пасовиськ та значна частина орної землі (всієї налічувалося 1588 моргів) були в руках поміщика 2. Чималими ділянками землі обзавелися корчмар, мельник, лісничий, попи та куркулі. Селяни ж мали набагато менше, ніж по «третині» землі, а 25 дворів — загородників — лише невеличкі ділянки — загороди. Обмаль було в селян і худоби. Тільки один селянський двір мав 3 коней, 4 воли і 2 корови Половина дворів була без тягла, а 10 родин не мали й корів. За користування клаптиками землі селяни змушені були відбувати панщину, заготовляти будівельний матеріал і дрова у фільварках, пасти панську худобу, працювати на панських лісових промислах.
Бідні селяни працювали на солеварнях, лісових промислах, у фільварку поміщика, в господарстві попів та інших сільських багачів. У другій половині XVIII ст. в Новиці було 4 дрібні солеварні, де працювало 25 робітників. Селяни-кріпаки повинні були поставляти сюди багато дров для виварювання солі.
Солеварні орендували спритні підприємці і мали від того великий зиск. Щороку Новиця давала по 160—170 тонн солі.
З 1772 року Новиця опинилася під владою Австрії і була включена до т. зв. Калуського камерального маєтку. Гніт місцевих і польських феодалів доповнився ще й гнобленням австрійських баронів. Соляний промисел у 1790 році було закрито. Багато селян позбулося й того жалюгідного заробітку, який вони мали на солеварні.
Щоб зміцнити свої позиції і послабити виступи незаможного селянства, власті поселяють у Новиці австрійських колоністів. 1820 року тут уже жило 42 колоністи, вони мали по 16—20 моргів землі кожний.
Становище бідноти Новиці значно погіршується у першій половині XIX ст., коли в село проникають капіталістичні відносини. Поглиблюється класове розшарування селян. У 1820 році кілька куркульських господарств мали по 50—60 моргів орної землі, а сільські бідняки — по 300—400 кв. сажнів.
Не поліпшилося становище трудящих Новиці і після реформи 1848 року. Селяни одержали всього по 0,5—1 га болотистої землі. Дві третини всіх земельних угідь залишилося в руках поміщика, сільських багачів і церкви. Безземелля викликало хронічне голодування селян, яке до того ж супроводжувалося різними пошестями. У 1852 році в селі стався великий голод, поширилася епідемія холери, від чого померло 186 чоловік. Ще й до цього часу збереглися залишки «холерного цвинтару», де поховано померлих.
Розвиток капіталізму в певній мірі сприяв піднесенню економіки. Водночас збільшилась і чисельність населення. З 1880 року по 1910 кількість населення в Новиці зросла на 800 чоловік і становила 3200 жителів. Разом з тим посилилося зубожіння селян. На початку XX ст. куркулі мали по 30—40 га землі, 60 га землі належало церкві, а селяни на двір мали по 0,5—0,7 гектара. Зубожілі селяни змушені були кидати село, шукаючи заробітку в містах Прикарпаття або за кордоном. За час з 1880 по 1890 рік з села емігрувало до Німеччини, США, Канади та інших країн 40 чоловік.
Не кращим було становище і з освітою. В середині XIX ст. у Новиці було засновано першу початкову школу. Однак з 178 дітей шкільного віку у 1853 році її відвідувала всього 21 дитина. Навчали тут чужою для дітей мовою.
Населення Новиці боролося проти політики онімечування. У 1880 році селяни Новиці разом з міщанами Калуша звертались до уряду з вимогою дозволити в школі українську мову. Як і слід було чекати, цю вимогу селян не задовольнили. В цей період активізується в Новиці й суспільне життя. У 1898 році тут було відкрито читальню «Просвіти», громадську позичкову касу. Та напередодні війни ці організації прибирають до своїх рук багатії й українські буржуазні націоналісти.
На початку XX ст. шкільне навчання у Новиці дещо розширюється. У 1913 році тут було вже дві школи: однокласна і двокласна.
Згубною для трудящих Новиці була перша світова війна. Понад 60 чоловік насильно мобілізованих загинуло на фронті. В результаті жорстоких боїв у селі спалено понад 100 будинків, вбито багато селян. Мобілізовані до австро-угорської армії селяни не хотіли воювати проти своїх братів-українців і росіян, 55 з них перейшли на бік російської армії. Багато з солдатів за антивоєнну агітацію було ув’язнено в концтаборі Талергоф.
Звістку про перемогу революції і встановлення у Росії й на Україні влади робітників та селян принесли в Новицю жителі села, які перебували в російському полоні. Селяни Д. Семенів, І. Ільків, П. Стефурак, В. Соколовський, які на власні очі бачили революцію, повели агітацію за встановлення Радянської влади. Але в 1919 році Новицю загарбали війська буржуазно-поміщицької Польщі. Окупаційні власті намагалися зброєю й тюрмами залякати селян. За революційну пропаганду Д. Семенів, І. Ільків, П. Стефурак та В. Соколовський були засуджені на 2 роки тюремного ув’язнення.
Господарями села, як і раніше, були куркулі, торговці та уніатська церква, їм належали молочарня, олійниця, млини, тартак, кращі землі та більшість лісів і пасовиськ. Малоземелля змушувало селян працювати на багачів за 10«—17 сніп. Доводилося сплачувати великі податки: від нерухомого майна, прибутковий, військовий та інші. Загальна сума тільки грунтових податків становила понад 40 проц. усіх прибутків. Класовий гніт посилювався ще й національним.
В одній початковій школі, яку залишили окупаційні власті в Новиці, дітей вчили польською мовою. Селян змушували приймати католицьку релігію або уніатство. Навіть багачі віддавали землі в оренду тим селянам, хто ставав католиком. Польський уряд виділив 150 га землі, яку передбачалося продавати на пільгових умовах лише тим, хто приймав католицьку віру і польське громадянство. Оскільки з українських селян на це ніхто не пішов, то ці землі продали польським осадникам.
Безземелля примушувало бідноту шукати роботу в різних містах і навіть емігрувати. Через це населення Новиці з 1921 но 1936 рік зменшилося майже на 150 чоловік.
З надією дивилися селяни Новиці на Радянський Союз, раділи, коли дізнавалися про успіхи радянського народу в соціалістичному будівництві. Житель села І. Лесюк розповсюджував радянську літературу. Він підтримував зв’язок з Калуською організацією КПЗУ. В. Юрчишин та В. Семенів передплачували й поширювали газету «Сель-Роб».
18 вересня 1939 року селяни Новиці вітали своїх братів-визволителів. По-новому завирувало життя на селі. Влада перейшла до рук батраків, бідняків і середняків. Було створено селянський комітет. Посилаючи до Народних Зборів депутата Ф. І. Стрільцева, трудящі дали йому наказ: голосувати за встановлення Радянської влади і за возз’єднання Західної України з Українською РСР. Невдовзі трудящі Новиці обрали свою першу сільську Раду, головою якої став Ф. І. Стрільців.
Радянська влада передала трудящим села 1800 га поміщицької, церковної і куркульської землі. Почали робити українська школа, клуб. Селяни вперше побачили кіно. У грудні 1939 року засновано комсомольську організацію (секретар В. М. Бойчук). Комсомольці були першими агітаторами, взяли під свій контроль клуб, створили осередок ТСОАВІАХІМу та спортивні гуртки.
Суворих випробувань довелося зазнати мешканцям села в роки фашистської навали. 1 липня 1941 року Новицю захопили фашистські війська. Окупанти разом з оунівцями пограбували селян, спалили 49 дворів. Понад 600 жителів села вивезли на каторгу до фашистської Німеччини.
Трудящі Новиці всіляко чинили опір окупантам. 63 місцеві жителі за саботаж заходів гітлерівських властей було розстріляно.
28 липня 1944 року Новицю визволили війська Червоної Армії. Понад 100 чоловік пішло до армії. Багато з них відзначені високими урядовими нагородами.
З перших днів визволення Новиці відновили роботу сільська Рада, школа, клуб, бібліотека. З 1945 року відновила свою діяльність комсомольська організація.
Розгорнулася підготовка до створення колгоспу. Почала роботу ініціативна група. За допомогою робітників Калуського калійного комбінату і Калуської МТС вона підготувала умови для переходу селян на колективне господарювання. Весна 1949 року стала датою народження колгоспу ім. Ворошилова. Економіка молодого господарства ще була слабкою. Бідняки могли усуспільнити кілька десятків кінних плугів та борін, одну молотарку. Не вистачало тягла, рогатої худоби. У перші роки значну допомогу колгоспу подали шефи. Вони взяли участь в обладнанні стайні і корівника, відремонтували плуги, молотарку, проклали водопровід тощо. Куркулі й націоналістичні банди чинили шалений опір соціалістичним перетворенням на селі, тероризували селян, вбивали кращих синів і дочок трудящих.
Серед загиблих були депутат Народних Зборів Ф. І. Стрільців, секретар сільради Я. І. Кучерак, перший голова колгоспу І. Шушняк, сім’я Д. О. Небиловича. Бандити грабували селян, палили їхні хати, колгоспні будівлі, зруйнували школу, міст через річку Лімницю. Але ні опір куркулів, ні звірячі розправи оунівських бандитів не могли затримати розвиток нового життя. Трудящі твердо йшли шляхом соціалізму.
Об’єднавшись, селяни повели рішучу боротьбу проти оунівців і скоро розгромили бандитські кубла.
Міцнів, багатів колгосп. Дальшому розвитку господарства сприяло створення в 1954 році колгоспної первинної партійної організації.
Правління колгоспу та партійна організація особливу увагу звернули на раціональне ведення господарства відповідно до економічних і грунтово-кліматичних умов. Колгосп почав спеціалізуватися на розвитку тваринництва, льонарства — найбільш вигідних галузях у передгірських районах.
1952 року до Новицької сільської Ради приєднали село Зелений Яр, де на той час був колгосп ім. Будьонного. Два колгоспи об’єдналися в один — під назвою «Вільне Прикарпаття». У 1960 році до нього приєднався колгосп ім. 8 березня (село Старий Угринів). Артіль «Вільне Прикарпаття» стала великим розвинутим господарством. Її земельні угіддя становлять 4,6 тис. га, у т. ч. 1,7 тис. га орної землі.
Артільне господарство швидко зростало. З кожним роком розширювалася його матеріально-технічна база. 1969 року в колгоспі працювало 17 тракторів, 16 автомашин, 5 комбайнів, 5 молотарок та багато іншої техніки. Завершено механізацію всіх трудомістких процесів у рослинництві й тваринництві.
Нова техніка, поліпшення організації праці, впровадження досягнень сучасної агрономії дали можливість колгоспникам підвищувати врожайність зернових і технічних культур. З 1952 по 1969 рік урожай зернових зріс більш як у 2 рази, а льону-волокна — у 3,5 раза.
Важливою галуззю господарства стало тваринництво. Його продуктивність і товарність зросли в кілька десятків разів. За 1951—1969 роки поголів’я рогатої худоби збільшилося в 33 рази, вироблено молока — в 62 рази і м’яса — у 7 разів. Передова доярка комуніст Г. С. Кучерак надоює на кожну фуражну корову до 4000 кг молока. Вона першою в колгоспі удостоєна звання ударниці комуністичної праці. Значно підвищилась і товарність тваринництва. За ці роки продаж молока державі зріс у 87 разів і м’яса — у 7 разів. Зміцнення економіки колгоспу сприяло достроковому виконанню семирічного плану і планів наступної п’ятирічки.
Успішний розвиток громадського господарства забезпечив і неухильне зростання прибутків колгоспу. Доходи артілі за ці роки збільшилися у 9 разів, а неподільний фонд — у 279 разів.
В колгоспі здійснюється широке будівництво. Лише виробничих будівель споруджено близько 30. Крім основних галузей господарства, колгосп має пилораму і маслобойню.
Розвиток громадського господарства сприяє докорінному поліпшенню матеріального та культурного життя колгоспників. Відійшли в історію злидні. З 1951 до 1969 року заробітки колгоспників зросли у 3—3,5 раза.
У селі виросли нові люди, свідомі будівники нового життя. З початку заснування колгоспу працюють комуніст з селян В. Г. Луцан, тваринник М. І. Романів, доярки Г. С. Кучерак, М. Д. Головчак, М. В. Кецман, М. В. Шабловська, які щорічно надоюють до 4 тис. кг молока на кожну фуражну корову. Серед кращих виробничників і бригадир М. М. Рурак. Його бригада щорічно одержує високі врожаї льону-волокна, по 5—6 цнт з га на площі 80—100 га.
Зі зміцненням економіки колгоспу нерозривно пов’язані розвиток культури й поліпшення побуту мешканців. До 1939 року в Новиці була невеличка початкова школа. Після визволення тут відкрили семирічну та середню школи. В селі ліквідували неписьменність. До 1969 року середню школу закінчило 330 чоловік. Центром культурного життя став будинок культури із залом на 500 місць і стаціонарною кіноустановкою, споруджений колгоспом у 1962 році. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності, в яких бере участь понад 100 юнаків та дівчат. В репертуарі драматичного гуртка твори 1. Котляревського, І. Франка, О. Корнійчука та ін. В селі є бібліотека, фонд якої перевищує 20 тис. книжок. Шкільна бібліотека нараховує близько 6 тис. книжок. Багато сімей мають свої бібліотеки на кілька сот книжок. Радіоприймачі, телевізори та інша побутова техніка стали звичайним явищем. В особистому користуванні жителів села є 11 автомашин та близько тисячі велосипедів, мотоциклів, мотопедів.
Нині в Новиці добре налагоджено медичне обслуговування населення. Діють амбулаторія, пологовий будинок, аптека.
В пошані у трудящих Новиці фізкультура й спорт. Близько 100 юнаків і дівчат об’єднано в 10 спортивних гуртках.
Багато жителів села здобули високу кваліфікацію. У колгоспі працюють 15 чоловік з вищою і середньою спеціальною освітою, понад 100 шоферів і механізаторів. З числа жителів села вийшли вчителі, медичні працівники, журналісти, агрономи, партійні і господарські працівники, офіцери Радянської Армії.
Трудящі Новиці — господарі свого життя. До складу Новицької сільської Ради у 1969 році обрано 43 депутати. До роботи в комісіях Ради залучено багато дорослого населення Новиці. Є тут агітколектив, який налічує 60 чоловік. Активно працює колектив лекторів місцевого відділення товариства «Знання». Жителі села у 1969 році прослухали близько 250 лекцій. Для підвищення кваліфікації працівників сільського господарства тут створено 3 школи передового досвіду, в яких навчалося в 1969 році 260 чоловік.
Партійна організація, сільська Рада, комсомол багато уваги приділяють питанню виховання трудящих. У побут все міцніше входять нові звичаї, обряди: комсомольські весілля, свято врожаю, дні тваринника, механізатора, проводи юнаків до Радянської Армії, зустріч Нового року тощо.
Величезні зміни сталися в післявоєнні роки у побуті селян. Не залишилося жодної халупи, яких рясно було в Новиці до 1939 року. Колись сім’я Іванюків була найбіднішою, жила в напіврозваленій халупі. Тепер колгоспники Іванюки мають чотирикімнатний кам’яний будинок. Кімнати обставлено сучасними меблями, сяє електрика. Так живуть тепер колгоспники. Нині Новицю повністю перебудовано. Тільки за 1955—1969 роки споруджено понад 700 сучасних будинків. Тепер діють у селі 6 магазинів, їдальня, побутові майстерні. Завершується газифікація села.
За планом дальшої забудови Новиці на найближчі 5 років передбачено спорудити нове приміщення школи, побутовий комбінат, дитячий садок на 200 місць, З магазини, стадіон, дво- і триповерхові житлові будинки, заасфальтувати й освітити всі вулиці, закласти сквери тощо.
Всіма ділянками роботи села керує партійна організація, лави якої зростають з кожним роком за рахунок кращих людей Новиці, передовиків колгоспного виробництва. З 1954 по 1969 рік вона зросла з 5 чоловік до 42. Комсомольська організація села нараховує близько 100 комсомольців.
Щасливо й заможно живуть трудящі Новиці. Вони докладають всіх зусиль, щоб їхнє село за благоустроєм відповідало вимогам сучасного соціалістичного села.
О. В. ПАРТОЛА, В. В. САВЧУК, М. П. ХВОСТІН