Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область (продовження)
Тоді ж в Коломиї утворилися профспілка сільськогосподарських робітників і комітет «Сельроб-єдності». В «Сельроб-єдності» активно працював коломийський комуніст П. Д. Остафійчук. Коли в 1929 році його судили, П. Д. Остафійчук використав трибуну суду для викриття буржуазно-поміщицького окупаційного режиму. Після оголошення вироку про багаторічне ув’язнення мужній комуніст заспівав «Інтернаціонал».
Організовано пройшов страйк трикотажників у 1929 році,, яким керували комуніст Грицуляк та комсомолець Володимир Геник. З нагоди 13-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції в місті проведено 7 листопада 1930 року масову демонстрацію. Її учасники пройшли з червоними прапорами; біля військових казарм було розкидано комуністичні листівки, а на мурах з’явилися написи червоною фарбою: «Хай живе диктатура пролетаріату!», «Хай живе КПЗУ!». В 1931 році в Коломиї відбулися першотравнева та в серпні — політична антивоєнна демонстрації.
Коломийський окружком КПЗУ був одним з найбільших, він об’єднував 21 осередок, у т. ч. селянських — 14 і робітничих — 74. Підпільну роботу комуністів Коломийського округу в 1931 році очолювала О. В. Коцко5. Активними партійними працівниками в цей період були Д. І. Лазорко, К. С. Козловський, М. С. Фенчук, П. Д. Остафійчук, М. Підлетейчук, М. М. Семенчук, О. М. Туринський, І. Я. Томенко, Д. Ю. Козоріз та ін. Серед комсомольців вели невтомну роботу М. В. Соляк, І. Яремець, В. С. Геник, О. Я. Сенюк, Ю. Дрогобичер та інші.
Значною подією в революційній боротьбі трудящих Коломиї і всього Покуття був великий і тривалий страйк килимарів у січні 1934 року, яким керував Коломийський ОК КПЗУ. Килимарі вимагали підвищення заробітної плати, забезпечення їх нафтою та поліпшення умов праці. В страйку взяли участь 4 тис. халупників, він тривав до кінця місяця і закінчився їх перемогою.
Комуністи розповсюдили 1934 року в місті багато першотравневих листівок. Поліція заарештувала 23 чоловіка. Політв’язні відзначали Першотравень 1936 року страйком, в усіх камерах цього дня співали «Інтернаціонал».
В 1935 році в Коломиї створено комітет єдиного фронту, який згуртовував комуністів та революційну частину інших організацій у спільній боротьбі проти фашизму і війни. Коли почалася громадянська війна в Іспанії, секретар Коломийського окружкому КСМЗУ Юліуш Дрогобичер добровільно поїхав до Іспанії, тут він загинув у боях з фашистами під Барселоною.
Всупереч забороні польської влади, в 20—30-х роках трудящі Коломиї під керівництвом комуністів і комсомольців широко відзначали день пам’яті В. І. Леніна. Вони вшановували також пам’ять К. Лібкнехта і Р. Люксембург. Під час виборчих кампаній коломийська друкарня нелегально випускала велику кількість комуністичної літератури, яка надходила у Львів, а звідти розповсюджувалася по всій Західній Україні.
1936 року відбувся страйк коломийських цегельників. Про їх життя розповідав старий робітник П. Дроздюк, який з дванадцяти років працював на цегельні. «Хазяї заводу визискували робітників, як хотіли.
Платили нам мало, та й то невчасно. Часто замість злотих давали неходові товари, залежалі на складах костюми, продукти. А як було нестерпно важко працювати! О четвертій годині ранку я вже був на ногах і біг на завод. Цілий день робив, мов кінь. Повертався з роботи після восьмої години вечора і падав, як сніп, на нари, засинав здебільшого без вечері.
Жили ми в бараках, у яких кишіли блохи і клопи. На роботі робітники задихалися від газів у кільцевих печах. Перевтома, постійні недоїдання сумним карбом лягали не лише на робітників, а й на їх дітей. Діти росли кволими, блідими, нерідко вмирали». Великий, т. зв. окупаційний страйк робітників комунальних підприємств міста відбувся у травні 1937 року. В ньому активну участь взяли жінки. Страйкарі оголосили голодовку, вдень і вночі сиділи на робочих місцях, виставивши транспаранти: «Страйк окупаційний, підтриманий голодовкою». Після тижня боротьби страйкуючі добилися певного підвищення заробітної плати. Робітники Коломиї терпіли від хронічного безробіття. За офіційними даними, в 1933 році налічувалося 800 безробітних, в 1935 — 1000, в 1938 році — 799.
Про охорону здоров’я трудящих мало дбали. В лікарні працювало лише 2 лікарі і 5 медсестер. Крім цього, існували ще 3 філантропічні амбулаторії, де хворих здебільшого доглядали черниці. Приватні лікарі брали велику плату за медичну допомогу. Особливо багато мешканців міста гинуло від туберкульозу; 1933 року з 50 хворих на туберкульоз померло 43, 1936 року з 59 померло 506.
Окупаційні власті намагалися залякати трудящих репресіями, послабити їхню боротьбу проти експлуатації. В Коломиї не раз влаштовувалися судові розправи над страйкарями і, зокрема, над комуністами. В 1936 році відбулися т. зв. процеси тридцяти одного та сорока трьох, в 1937 році — процес тридцяти семи. На процесах комуністи трималися мужньо, виголошували революційні заклики, співали «Інтернаціонал». Поліція силою виводила їх із залу суду. І за тюремними гратами комуністи продовжували боротьбу. Таємно читали політичну літературу, проводили бесіди і дискусії. В’язниця для них була політичним університетом.
Коломийський окружком КПЗУ вів послідовну і гостру боротьбу проти польського шовінізму, українського та єврейського буржуазного націоналізму, а також проти церковників, виховуючи трудящих в дусі пролетарського інтернаціоналізму, згуртовуючи їх під великим прапором марксизму-ленінізму. Для цього використовувалися різні легальні і напівлегальні можливості, зокрема, комуністи вели роботу, спрямовану на викриття націоналістів у «Сельробі», у профспілках, у «Просвіті», в спортивних та інших організаціях. В Коломийському окрузі активно діяв напівлегальний Союз революційних стрільців. Ця бойова політична організація рішуче виступала проти підготовки війни з Країною Рад. Вона готувала кадри для активної самооборони в боротьбі з польськими окупантами та українськими буржуазними націоналістами.
Експлуататорська суть польського уряду особливо яскраво проявилася в галузі освіти й культури. Хоч у місті налічувалося 4 народні школи і 2 гімназії, майже третина дітей шкільного віку взагалі не була охоплена навчанням. Навчання велося польською мовою, в школах застосовувалося фізичне покарання учнів. Переслідування влади спричинилися до різкого зменшення учнів в українській гімназії.
Прогресивна інтелігенція Коломиї брала активну участь в громадському житті міста. Вчителями гімназії у 20-х роках працювали А. В. Крушельницький, син І. Франка — Петро Франко (1890—1941), український фольклорист і перекладач О. І. Роздольський (1872—1945). В Коломийській гімназії вчилися і починали свою діяльність письменники П. С. Козланюк, Мирослав Ірчан (А. Д. Баб’юк, 1897—1937), І. В. Ткачук (1891—1948). В 20—30-х роках тут жили і працювали письменники Ірина Вільде (Д. Д. Дроб’язко), А. Я. Чайковський (1857—1935), поет Ю. А. Шкрумеляк. Неодноразово бували у Коломиї Я. О. Галан, О. Я. Гаврилюк, які підтримували тісні зв’язки з місцевою комуністичною організацією. Пропаганді музичних знань сприяла заснована в 1921 році перша на Гуцульщині музична школа — філія вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. Член КПЗУ, поет, драматург і графік І. А. Крушельницький заснував у Коломийській гімназії театральну школу для молоді. Театральне мистецтво ніс у маси відомий актор Микола Бенцаль. З 1926 року почалося створення музею народного мистецтва Гуцульщини, його відкрито 19.36 року як приватний. Заснував музей В. В. Кобринський. Виходили газети «Селянські вісті», «Голос Покуття», журнал «Жіноча доля» і календар «Світ праці». В місті було 2 друкарні.
Дізнавшись про визвольний похід Червоної Армії, передові робітники створили ревком, загін Червоної гвардії, разом з селянами села Дебеславців роззброїли поліцію, визволивши з тюрми політв’язнів, що чекали розстрілу. Комсомольці Геннадій Пшегродський і Роман Кушнірчук підняли на ратуші червоний прапор. 19 вересня 1939 року мешканці Коломиї зустрічали хлібом-сіллю частини Червоної Армії. Відбувся багатолюдний мітинг, на якому від імені всіх трудящих робітник Василь Козяк від щирого серця подякував рідній Червоній Армії за визволення від панського гніту. В місті було створено тимчасове управління, до складу якого ввійшли колишній член КПЗУ В. Д. Баб’юк (брат Мирослава Ірчана), вчитель І. С. Михалевський. Почали працювати електростанція, гардинна фабрика та інші підприємства. Понад 500 безробітних дістали роботу. З 1 жовтня 1939 року почала виходити міська газета «Червоний прапор».
22 жовтня 1939 року трудящі Коломиї обрали депутатами до Народних Зборів Західної України робітників Ф. В. Сенюка, 3. І. Якимовича, В. Г. Білана та лісоруба з Космача Г. В. Гаврищука. Як член Повноважної Комісії, обраної Народними Зборами, Г. В. Гаврищук, виступаючи на сесії Верховної Ради СРСР, висловив подяку Комуністичній партії, Радянському урядові та просив прийняти західних українців у сім’ю народів Радянського Союзу. Незабаром Г. В. Гаврищука було обрано заступником голови Коломийської міськради.
Всією роботою щодо здійснення соціалістичних перетворень у місті керувала партійна організація. В квітні 1940 року відбулася перша міська партійна конференція, на якій обрано міський комітет КП(б)У. Очолив його А. Т. Бойко.
Чимало кращих робітників вступило у партію. В місті налічувалося 26 первинних парторганізацій. На підприємствах і в установах створювалися комсомольські, профспілкові організації. Депутатом Верховної Ради СРСР трудящі Коломиї обрали Г. В. Гаврищука, депутатом Верховної Ради УРСР — О. Я. Сенюк, яка за революційну діяльність 5 років сиділа в польських тюрмах.
Найпершим завданням, що стояло перед органами влади, була організація промислового виробництва. Невдовзі відновили роботу текстильна фабрика і черепичний завод. Збудовано меблеву й розширено паперову фабрику. Завод братів Біскупських, який раніше виробляв дрібний сільськогосподарський інвентар, реорганізовано в завод сільгоспмашин. У 1940 році тут працювало 160 робітників. Підприємство виготовило протягом півріччя близько 2 тис. віялок, молотарок, ручних соломорізок тощо. Це перші радянські машини, створені на Прикарпатті. 1941 року в місті працювало 19 промислових артілей, підприємства побутового обслуговування. Вже влітку цього року на заводах і фабриках налічувалося понад 1200 новаторів виробництва.
Докорінні зміни сталися в галузі освіти і культури, охорони здоров’я. Було відкрито 18 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. школу робітничої молоді. Навчанням було охоплено понад 6 тис. учнів. Відкрито також 5 дитячих садків. Почали працювати педагогічна школа, технікум механічної обробки деревини, школа ФЗН, музична школа-семирічка. Розгорнули роботу будинок культури, бібліотека, кінотеатр, пересувний драматичний театр. Став державним і значно збагатив свої фонди музей народного мистецтва Гуцульщини. Для народних майстрів створено художньо-промисловий пункт (вишивка, ткацтво, килимарство), підпорядкований Укрхудожпромспілці.
Протягом кількох місяців створено мережу медичних закладів: 2 поліклініки, протитуберкульозний диспансер, санепідемстанцію, пологовий будинок. Всі медичні заклади забезпечено кваліфікованими кадрами і обладнано сучасним устаткуванням. На охорону здоров’я трудящих міста в 1940 році було асигновано коштів у 21 раз більше, ніж за панської Польщі.
В перший же день Великої Вітчизняної війни фашистська авіація бомбила Коломию. Удари ворога прийняли на себе частини гарнізону міста, 28-а гірськострілецька дивізія, авіаційна частина та окрема Коломийська прикордонна комендатура. 24 червня 1941 року гітлерівці скинули десант в районі Коломиї, але прикордонники його знищили. В боях виявили особливу мужність і героїзм воїни-прикордонники під командуванням майора Р. І. Філіппова.
В ці дні міський комітет партії скеровував зусилля трудящих на допомогу фронту. На мітингу в паровозному депо жінка-машиніст А. Кобель закликала всіх трудівників наслідувати її приклад і оволодівати різними спеціальностями, щоб замінити чоловіків, які пішли на фронт. Частини Червоної Армії 1 липня 1941 року_ залишили місто, куди вдерлися фашистські війська.
Окупанти катували і вбивали радянських людей. За допомогою зрадників фашистські загарбники знищили в численних катівнях близько 90 тис. мешканців Коломиї та приміських сіл, а також військовополонених. Багатьох з них зв’язували колючим дротом, кидали у рів і живими засипали землею.
Та радянські люди не корилися ворогові. Заболотівська підпільна комуністична організація, що була створена за дорученням ЦК КП(б)У восени 1941 року І. І. Голубцовим, поширювала свою діяльність і на Коломию. Керівники цієї організації К. Варениця та І. Лукащук розповсюджували тут антифашистські листівки, провадили серед населення роз’яснювальну роботу, організовували диверсії і саботаж на підприємствах та залізниці, здобували вогнепальну зброю. В Коломиї також була створена бойова група «Народної гвардії». Член Станіславської групи організації «Народна гвардія» І. М. Дупляк завозив до Коломиї антифашистську літературу. В місті здійснювали операції і члени Чорноославської підпільної антифашистської групи Н. М. Чуревич, П. Д. Ратушняк і Василь Зенюк. На одній з конспіративних квартир підпільники мали радіоприймач. їм допомагали вчителі Йосип і Стефанія Ногаї.
У чорні роки фашистської окупації працівники музею і бібліотеки В. В. Кобринський та А. А. Чайковський переховували бюст В. І. Леніна та радянську літературу1 2. За саботаж та агітацію проти німецьких загарбників фашисти розстріляли ливарників заводу сільгоспмашин Михайла Черкаса та Фелікса Баранюка. Мешканці околиць міста подавали допомогу продуктами і медикаментами партизанам з’єднання С. А. Ковпака.
Як залізничний вузол і опорний пункт оборони фашистів у передгір’ях Карпат Коломия мала важливе стратегічне значення. Оволодіння містом, захоплення переправи через Прут блискуче здійснили 28 березня 1944 року воїни 1-ї гвардійської танкової бригади полковника В. М. Горелова при підтримці 351-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор М. М. Заміровський) та інженерних військ 1-ї гвардійської танкової армії (начальник — полковник Ф. І. Харчевін). В ході боїв кількасот угорських та німецьких солдатів було взято в полон. Серед захоплених трофеїв виявилося 13 танків «Тигр», 15 залізничних ешелонів, 45 паровозів, 10 складів, 450 автомашин.
29 березня 1944 року Москва салютувала доблесним військам 1-го Українського фронту, що визволили Коломию. Капітану В. О. Бочковському, молодшому лейтенантові А. М. Ігнатьєву і рядовому А. Є. Землянову, які відзначилися в боях за місто, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Німецько-фашистські війська неодноразово намагалися перейти в контрнаступ. Розгорнулися запеклі бої, і Коломия знову стала прифронтовим містом. Ворожого обстрілу місто зазнавало до 15 липня 1944 року. В ці дні в Коломиї перебував начальник політвідділу 18-ї армії полковник Л. І. Брежнєв.
У весняно-літніх боях 1944 року, що точилися на околицях Коломиї, прославилися сотні радянських воїнів. Тут загинули смертю хоробрих росіяни Герої Радянського Союзу С. В. Артамонов і Д. М. Синенков. Українець В. П. Майборський під час наступу роти кинувся з гранатами на дзот і закрив своїм тілом амбразуру. Вважали, що він загинув, і йому було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В пам’ять про його подвиг молодший лейтенант А. Зуров написав пісню «Герою Майборському». Та виявилося, що він був важко поранений, але лишився живим. Грузин Ероніс Інаурі кинувся на замінований колючий дріт і ціною свого життя проклав у ньому прохід. На висоті бійці зробили напис: «Ми будемо жити! Але якщо доведеться вмирати, то помремо, як комсомолець Інаурі!».
Мешканці Коломиї свято шанують пам’ять героїв-визволителів. Р. І. Філіппов, А. Д. Богданов, М. П. Семенов, І. С. Коротков, І. В. Шарлай, С. В. Артамонов, Д. М. Синенков, В. Д. Пачуліа, Е. Інаурі навічно занесені в список жителів міста, їх іменами названі вулиці, піонерські загони і дружини. Героїв Радянського Союзу В. О. Бочковського, А. М. Ігнатьєва, А. Є. Землянова й В. П. Майборського обрано почесними громадянами Коломиї.
Після визволення Коломиї чоловіки призовного віку пішли до лав Червоної Армії. Високе почуття патріотизму проявила жителька міста М. Г. Кобилецька, старший син якої був на фронті. Вона дала материнський наказ своїм трьом молодшим синам наслідувати приклад брата, добити ненависного ворога. Трудящі міста всіляко допомагали фронту, вносили кошти на будівництво літаків і танків, на заводі сільгоспмашин ремонтували бойову техніку і зброю.
Під час війни багато уродженців Коломиї було в лавах діючої армії. Вони героїчно билися проти фашистських загарбників. Це, зокрема, генерал-майор М. О. Білоскурський, капітан Ю. С. Мельничук, сержант С. М. Кобилецький. Розвідник-радист сержант 3. В. Чех був закинутий у Прагу, де за допомогою чеських підпільників збирав важливі дані й передавав їх командуванню 1-го Українського фронту. Схоплений фашистами і жорстоко катований, він не сказав нічого. Фашисти засудили його до розстрілу. Але повстання жителів Праги на початку травня 1945 року вирвало 3. В. Чеха з пазурів смерті, і він разом з повстанцями бився на барикадах. В боях під Берліном загинув талановитий гончар К. Ф. Санойца.
Визволене від фашистських загарбників місто лежало в руїнах. Відступаючи, гітлерівці знищили 23 промислові підприємства, електростанцію, зруйнували залізничний вузол, 2 лікарні, 15 шкільних приміщень, 13 культурно-освітніх закладів, спалили понад 1400 житлових будинків. Фашисти пограбували музей народного мистецтва Гуцульщини, бібліотеки.
Хоча місто тривалий час перебувало в прифронтовій смузі, відновили діяльність міські органи Радянської влади, партійні, комсомольські, профспілкові та інші громадські організації. Під їх проводом трудящі міста налагоджували роботу промислових підприємств та різних установ і закладів. Вже восени 1944 року діти сіли за парти — почали діяти 11 шкіл, відкрилися музична школа, кінотеатр, клуби, виходила районна газета. Не минуло й півроку після визволення міста, а вже стало до ладу 30 промислових підприємств, які працювали для потреб фронту. Одночасно почалася модернізація підприємств, а також створення нових галузей, зокрема машинобудування. Для цих підприємств йшло устаткування з інших областей УРСР та братніх республік.
Трудящі Коломиї успішно виконали п’ятирічний план відбудови і дальшого розвитку народного господарства. Вже у 1949 році значно перевершено рівень довоєнного промислового виробництва. 1950 року понад 1000 робітників працювало в рахунок наступних років. Озброєні банди українських буржуазних націоналістів терором і диверсіями намагалися перешкодити соціалістичному будівництву. Органам державної безпеки всемірно допомагали трудящі, і бандитів було розгромлено.
П’ятий п’ятирічний план завершили на 4 місяці раніше строку. Випуск валової продукції за цей час подвоївся. Асортимент виробів збільшився до 218 видів і найменувань. У 1955 році на підприємствах міста налічувалося близько 7 тис. новаторів і передовиків виробництва. 32 чоловікам присвоєно звання кращого робітника міста за професією, 73 — кращого винахідника та раціоналізатора.
В ході виконання шостого п’ятирічного плану ще більшого розмаху набрало соціалістичне змагання. Передові робітники почали відкривати особисті рахунки економії, одержаної
завдяки раціоналізації. 1956 року міськком КП України створив техніко-економічну раду міста, яка узагальнювала досвід новаторів. Масовим тиражем рада видала листівки про методи праці 12 новаторів промисловості та залізничного вузла. Наприкінці 1958 року розгорнувся рух за комуністичну працю. В ньому взяли участь 130 бригад, змін і цехів. Присвоєно це звання тоді 12 бригадам. Понад 1000 чоловік виборювали звання ударника комуністичної праці. Невдовзі в змагання почали включатися цілі підприємства. 1965 року це почесне звання здобули 23 цехи, 10 змін, 277 бригад і вузол зв’язку станції Коломия. Близько 2600 чол. стали ударниками комуністичної праці. Почин Гаганової підхопили майстри С. Д. Мокрій з ткацької, С. І. Пиндус з швейної фабрики, які вивели бригади, що відставали, в передові.
Трудовий ентузіазм робітників, партійне керівництво, наукова організація праці були тими основними чинниками, що забезпечили дальше зростання продуктивності праці, вчасне виконання завдань семирічного плану. Робітники Коломиї за семирічку виробили майже в три рази більше промислової продукції, ніж у попередню п’ятирічку.
На багатьох підприємствах Коломиї працюють громадські ради НОП, творчі бригади, бюро економічного аналізу і нормування, постійно діючі виробничі наради, школи майстрів та передового досвіду праці, економічні гуртки і семінари. Широко впроваджено систему бездефектного виготовлення продукції і здачі з першого пред’явлення.
Тепер у місті діє понад 50 промислових, транспортних, будівельних і торговельних підприємств, на яких трудиться близько 20 тис. робітників та службовців. Стала до ладу машинолічильна станція, яка обслуговує міські підприємства. Порівняно з 1951 роком обсяг промислового виробництва в 1968 році збільшився в 293 рази.
Останнім часом значно зріс Коломийський завод сільськогосподарських машин — найбільше підприємство міста. Ще 20 років тому тут виробляли дрібний сільськогосподарський реманент — вози, віялки, соломорізки, а пізніше — кормоподрібнювачі й обприскувачі. Верстати були застарілої конструкції, налічувалося їх небагато, приводилися вони в рух паровою машиною через спільну трансмісію. Завдяки реконструкції завод, по суті, заново збудований. У величезних заповнених сонцем цехах працює близько 2,5 тис. робітників.
З 1958 року завод першим у Радянському Союзі почав спеціалізуватися на виробництві грейферних навантажувачів. 1963 року він одержав почесне урядове завдання: виготовити для братньої Куби 2 тис. навантажувачів. Колектив заводу справився з завданням достроково. Коломийські навантажувачі дістали високу оцінку. Щоб допомогти кубинським друзям освоїти машину, на Кубу виїздили ведучий конструктор заводу М. К. Чорноусов, конструктори С. І. Грицюк, І. А. Дзюбак та трактористи-випробувачі Р. І. Шевчук, В. І. Пачковський і С. І. Козачук. За 5 років на Кубу поставлено вже понад 10 тис. навантажувачів.
На Міжнародній виставці сільськогосподарських машин 1967 року в Москві навантажувач-екскаватор ПЕ-0,8 відзначений золотою медаллю та дипломом 1-го ступеня. Нині цей навантажувач надходить в усі союзні республіки, а також до 20 країн світу. Якщо в перший рік виробництва було створено понад 200 таких машин, то 1969 року з конвейєра зійшов п’ятдесятитисячний навантажувач. До кінця п’ятирічки закінчено реконструкцію другої черги заводу, а його річну потужність доведено до 25 тис. штук навантажувачів. Конструкторське бюро заводу перетворено в головне спеціалізоване конструкторське бюро країни по навантажувачах.
Завод має свої робітничі; династії — Івасютини, Чупреї, Мельничуки, Рабинюки. Коваль Д. 0. Івасютин, тепер уже пенсіонер, привів на завод усіх чотирьох синів. Значно виріс освітній рівень робітників. Якщо в 1959 році на заводі початкову освіту мали 133 чоловіка, незакінчену середню — 36, середню — 11, вищу — 1, то нині вищу освіту мають понад 100 чоловік, середню спеціальну — понад 200 й середню загальну — понад 1000 чоловік. Сотні робітників вчаться у вечірніх і заочних школах, технікумах та вузах.
У серпні 1969 року з нагоди 100-річчя від дня заснування завод сільгоспмашин нагороджено орденом «Знак Пошани», багатьох робітників — орденами і медалями. Завод став першим орденоносним промисловим підприємством Прикарпаття.
Такий шлях й інших підприємств Коломиї. Кожне з них за післявоєнні роки в кілька десятків разів збільшило обсяг вироблюваної продукції, на кожному виросли свої передовики й новатори. Продукція деревообробного заводу надсилається в усі республіки СРСР та в 14 зарубіжних країн. Металозавод став експериментально-дослідним. Якщо 1963 року він випустив понад 500 тонн посуду трьох видів, то в 1968 році — близько 4 тис. тонн одинадцяти видів.
У заводоуправлінні будівельних матеріалів завершено реконструкцію технологічного устаткування, завдяки чому зріс випуск продукції — протягом двох тижнів тепер виготовляється цегли більше, ніж її вироблено за весь 1945 рік.
На ткацькій фабриці працюють понад 280 автоматичних ткацьких верстатів найновішої конструкції. Ткалі тепер обслуговують по 14—16 верстатів. За день в місті виробляється близько 30 тис. м бавовняних тканин. Коломийські ткалі підтримують тісний зв’язок з трудящими міста Вишнього Волочка Калінінської області. Вони постійно обмінюються досвідом. Валентина Гаганова виступала по радіо спеціально для коломийських друзів. З нею листуються ткалі М. А. Воронкевич та О. В. Лунькова.
Коломия — важливий транспортний центр. У 1961 році в депо станції Коломия з’явилися перші тепловози, а тепер вони майже витіснили паровози. Щоденно курсують 95 автобусів по 21 маршруту, є в місті й 20 таксі.
В удосконаленні роботи промисловості все більшу роль відіграє громадськість. У заводоуправлінні будівельних матеріалів створено на громадських засадах технологічне бюро, на заводі сільськогосподарських машин і ткацькій фабриці — самодіяльні конструкторські бюро.
Покращав і якісний склад керівництва. 46 підприємств міста очолюють комуністи. З них 26 чоловік мають вищу і 20 — середню освіту.
Як і всюди в радянській країні, широко розгорнуто в місті житлове будівництво. За 20 останніх років житловий фонд Коломиї збільшився майже втроє. Ще зовсім недавно від вокзалу до Жовтневої вулиці простягався пустир, а тепер тут височать красиві будинки, виросли нові вулиці. В місті прокладено понад 20 км водопроводу, більш як 50 км шляхів. Діє автоматична телефонна станція. На вулицях Коломиї встановлено кількасот ртутних світильників. Багате місто садами і парками, зустрічаються тут і рідкісні дерева. В парку ім. Кірова ростуть велетенські гінкго та Веймутова сосна, на вул. Театральній — магнолія. В урочищі над Прутом на 100 га розкинувся один з найбільших у Європі заповідник тиса. Щороку на вулицях Коломиї висаджуються тисячі дерев та кущів.
У місті розпочато забудову трьох мікрорайонів.. Проводиться газифікація. Природним газом вже забезпечено близько 7 тис. квартир, а балонним — понад З тис. квартир. Став до ладу банно-пральний комбінат, працює бюро добрих послуг.
В Коломиї виросли нові люди, чудові спеціалісти, передовики виробництва, імена яких відомі далеко за межами області. Серед них — майстер швейної фабрики В. І. Якубенко, машиніст локомотива А. Б. Саркісов, бригадир заводоуправління будівельних матеріалів П. П. Кобилецька. Всі вони удостоєні ордена Леніна. Розкроювальник взуттєвої фабрики Д. І. Мицак, ткаля Н. В. Плотникова, вишивальниця М. А. Фасовська, майстер плодоконсервного заводу 3. І. Благодетєлєва та багато інших відзначені орденом Трудового Червоного Прапора. Делегатами партійних з’їздів були колишня селянка, помічник машиніста локомотива К. І. Березовська, машиніст В. М. Нечай, бригадир заводу сільгоспмашин О. В. Спиридонов, ткаля Н. В. Плотникова; комсомольських з’їздів — товарознавець У. М. Сулятицька та секретарі міськкому ЛКСМУ М. І. Войтович, Я. С. Калакура та ін. На Всесоюзний з’їзд профспілок були обрані вчителі 3. П. Лапко та Л. Е. Шимко. Депутатами Верховної Ради УРСР обирали Ю. Й. Пантелюка, Л. І. Стигнєєву.
Багато зроблено в місті за роки Радянської влади в розвитку народної освіти. Тепер тут 14 загальноосвітніх шкіл. В 13 дитячих садках виховується близько 1500 дітей. В Коломиї працюють 11 заслужених вчителів УРСР.
Понад 2 тис. робітників і службовців вчаться без відриву від виробництва у заочній та вечірній школах, технікумах і вузах. В місті працюють 5 середніх спеціальних закладів — педагогічне, медичне, фармацевтичне та професійно-технічне училища і технікум механічної обробки деревини. 1965 року тут відкрито консультаційний пункт Івано-Франківського інституту нафти і газу.
Чимало випускників коломийських шкіл і училищ стало відомими діячами культури, літератури, науки і техніки. Це поет Д. В. Павличко, письменник Р. І. Іваничук, доктор історичних наук В. В. Грабовецький та ін. — вчені М. В. Калиняк, Л. О. Косак, П. Ф. Юрійчук.
В Коломиї народився відомий радянський український композитор, народний артист УРСР А. Й. Кос-Анатольський, автор опери «Заграва», балету «Хустка Довбуша», широковідомої пісні на слова І. Франка «Ой ти дівчино, з горіха зерня». На сторінках коломийської газети «Червоний прапор» в 1939 році почав свою літературну діяльність комсомолець-підпільник Ю. С. Мельничук (1921 —1963). Під час Великої Вітчизняної війни він був розвідником, пізніше став видатним письменником-публіцистом, кандидатом філологічних наук. Він продовжив традиції Я. Галана, викривав українських буржуазних націоналістів, католицьку й уніатську церкву та міжнародний імперіалізм. Тривалий час Ю. С. Мельничук був головним редактором журналу «Жовтень», його обирали депутатом Верховної Ради СРСР. В журналі «Жовтень» плідно працює коломийський письменник-публіцист Т. С. Мигаль. При редакції газети «Червоний прапор» створено літературне об’єднання.
Члени об’єднання виступають на сторінках обласних і республіканських видань. Дехто вже видав перші свої твори.
Зокрема, вчитель В. А. Костащук видав удруге книгу про Василя Стефаника «Володар дум селянських», вчитель Б. С. Мельник — збірку поезій «Мій рідний край». Багато патріотичних та ліричних поезій надрукував голова літоб’єднання вчитель В. 3. Данькевич. Місцеві літератори і композитори створили чимало гарних пісень. Організовуються виставки творів міських художників. З великим успіхом пройшли звіти творчої інтелігенції міста на честь XXIII з’їзду КПРС і на честь 50-річчя Великого Жовтня.
Сучасна Коломия має багато культурно-освітніх закладів.
Тут працюють районний і міський будинки культури, будинок учителя, 3 кінотеатри, 10 клубів на підприємствах, 30 бібліотек з книжковим фондом в 230 тис. примірників. Самодіяльний народний театр (режисер В. І. Симчич) міського будинку культури в 1967 році на республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва посів перше місце, був відзначений золотою медаллю і дипломом першого ступеня. Таку ж нагороду на фестивалі здобув хор цього будинку. При міському будинку піонерів діє самодіяльна дитяча оперна студія, а при клубі ДТСААФ — балетна. Хору будинку вчителя присвоєно звання народної академічної хорової капели (керівник С. І. Ярмусь). Набув популярності самодіяльний симфонічний оркестр. Користується любов’ю глядачів Коломийський народний театр ім. Я. Галана.
В Коломиї розвинули свій талант нині заслужені артисти республіки В. О. Яншин і О. І. Затварська. В місті працюють майстри художньої кераміки, члени Спілки художників УРСР подружжя Г. Й. та М. І. Рощиб’юки.
Велику роботу проводить Коломийський державний музей народного мистецтва Гуцульщини, який за роки Радянської влади виріс у багатющу скарбницю народної творчості. В експозиціях музею представлено різьбу, інкрустацію, випалювання по дереву, мосяжництво, кераміку, художнє ткацтво, вишивання, килимарство, писанковий розпис, прикраси з бісеру. Тут експонуються твори видатних митців минулого, а також заслужених майстрів народної творчості УРСР.
В парку ім. Шевченка, біля Пруту, на початку літа щороку влаштовують масове свято пісні та праці. Тут виступають загальноміський об’єднаний хор, який налічує понад тисячу чоловік, близько 60 колективів художньої самодіяльності.
Сталися зміни за післявоєнні роки в галузі охорони здоров’я. Кількість ліжок в лікарнях збільшилася майже втроє, а медичних працівників — у 10 разів. Всього в місті є 14 медичних закладів, де працюють 132 лікарі і 452 середні медпрацівники та 42 фармацевти. Багато уваги охороні здоров’я приділяють заслужені лікарі УРСР О. М. Єніна і В. А. Закревський, головний лікар інфекційної лікарні Л. І. Стигнєєва, хірург А. С. Шептун. Є в місті будинок інвалідів і будинок для людей похилого віку.
М’асовими в Коломиї стали фізкультура і спорт. Працює дитяча спортивна школа, з її стін вийшло понад 3 тис. розрядників, 17 майстрів спорту. Один з вихованців, В. Д. Гасій, нині чемпіон СPСP з гандбола. 4 спортсмени стали призерами Радянського Союзу, 12 — чемпіонами республіки. В місті є стадіон та великий спортивний зал. В 1968 році тут було проведено 2 всесоюзні та 10 республіканських змагань.
На чолі політичного і громадського життя Коломиї стоїть міська партійна організація, що налічує 4340 членів і кандидатів партії, об’єднаних в 162 первинні партійні організації. МК КП України ввів у повсякденну практику зустрічі керівників партійних, радянських і господарських органів з трудящими. Активно діє міська організація товариства «Знання», яка об’єднує близько 700 лекторів.
В місті працюють вечірній університет марксизму-ленінізму, економічна школа, університети культури, здоров’я, для батьків, школи атеїзму і міжнародних відносин, в яких навчається понад 1 тис. чоловік. 6 жіноча рада, рада ветеранів комсомолу, рада військово-наукового товариства, рада сприяння кіно, музично-театральна бібліотека тощо.
Комсомольська організація Коломиї налічує близько 13 тис. членів ВЛКСМ, об’єднаних у 204 первинні організації. Активно діє штаб «Комсомольського прожектора». Комсомольці виступають ініціаторами багатьох корисних справ, зокрема суботників та недільників, КВК між училищами й школами. Щотижня відбуваються «Комсомольські середи». Цього дня в міському будинку культури первинні комсомольські організації та клуби міста проводять цікаві вечори. Планує їх МК ЛКСМУ разом з радою ветеранів комсомолу. Перед молоддю виступали ветерани комсомолу, учасники громадянської і Великої Вітчизняної воєн, старі комуністи, які бачили і слухали В. І. Леніна, передовики і новатори виробництва, орденоносці, діячі літератури і мистецтва. Всі вечори супроводжуються тематичними концертами, «вогниками». Найбільш цікавими були тематичні вечори «Партії вірний син», присвячений 50-річчю ЛКСМУ, «Комсомол у піснях і хорових творах радянських композиторів», «Молодіжні вечорниці», «Тих днів не змовкне слава», «Що дала Радянська влада молоді Коломийщини», «Улюблені пісні Ілліча». Велику роботу на честь 50-річчя ВЛКСМ і 50-річчя ЛКСМУ провів клуб «Полум’яні серця». Працює клуб інтернаціональної дружби. Відбувся конкурс атеїстичних клубів «Світоч», які створені при середніх спеціальних навчальних закладах міста. Клуби влаштували кілька вечорів на атеїстичні теми: «У світі чудес», «Без бога нам світла дорога», «Весь космос обійшли, а бога не знайшли». «Комсомольські середи» дуже популярні серед молоді. На них завжди переповнений зал. Комсомольські клуби регулярно виступають також і на підприємствах міста та в селах району. За активну роботу по комуністичному вихованню молоді комсомольська організація міста нагороджена Червоним прапором ЦК ЛКСМУ.
100-річчя від дня народження В. І. Леніна трудящі Коломиї зустріли значними досягненнями. Колектив лісокомбінату завершив свою п’ятирічку ще в 1969 році. До ювілейного дня не було жодного підприємства, яке б відставало. П’ятирічний план виконано успішно. Завершено будівництво найбільшого на Україні заводу гончарних дренажних трубок потужністю 50 млн. шт. на рік та маслосирзаводу. Закінчено й будівництво нового головного корпусу цеху високовольтної апаратури. Споруджено новий хлібозавод, розширено холодильник м’ясокомбінату, зведено готель, хіміко-пральний комбінат і великі житлові будинки. Реконструйовано педагогічне училище та восьмирічну школу № 7, збудовано широкоформатний кінотеатр, профтехучилище та клуб.
Нові перспективи відкриваються перед Коломиєю. Поблизу міста виявлено багаті поклади сірки. Залягання продуктивних пластів дає можливість виплавляти сірку під землею і доставляти на поверхню в рідкому вигляді. В міста заплановано побудувати заводи електроверетен та електроустановочних виробів. Буде споруджено великий консервний завод, м’ясо- та паперово-целюлозний комбінати. Львівський інститут проектування міст розробив детальне планування центру Коломиї. Тут будуть розміщені культурно-освітні та побутові заклади і споруджені багатоповерхові будинки, критий ринок.
В Коломиї є чимало пам’ятників та історичних пам’яток. В центрі міста встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Є також пам’ятники С. М. Кірову, Т. Г. Шевченкові, Адаму Міцкевичу. А на братській могилі, де поховано 571 бійця, стоїть пам’ятник загиблим радянським воїнам і горить вічний вогонь. Біля вокзалу на постаменті поставлено танк Т-34 на згадку про героїв-танкістів, визволителів міста. На розі площі Леніна та вулиці Горького зберігся 3-по-верховий будинок, зведений у 1877 році. Це ратуша. 1956 року тут встановлено меморіальну дошку — в цьому приміщенні було ув’язнено Івана Франка. Пам’яткою старовини, державним заповідником є дерев’яна церква Благовіщення.
Росте й розвивається стародавня Коломия, яка за роки Радянської влади перетворилася в квітуче індустріальне місто, культурний центр Радянського Покуття.
Я. С. МЕЛЬНИЧУК, П. Ю. СЕГАЛ