Кобаки, Косівський район, Івано-Франківська область
Кобаки — село, центр сільської Ради, до якої входять села Рибне й Слобідка. Розташовані на лівому березі Черемошу, за 15 км від Косова. Через село проходить шосейна дорога Снятии — Косів. Населення — 2572 чоловіка.
Археологічні знахідки свідчать про те, що територія села була заселена в добу міді. В західній частині села, на Ходосовому полі, збереглися залишки стародавнього земляного валу.
В письмових джерелах село згадується на початку XV ст. під назвою Здвижен, а XVI ст. воно стало називатися Кобаками. Можливо, ця назва походить від слова «кобак» — корчма чи від «кабака» — тютюну для нюхання, що тут вирощувався з давніх-давен. Перші письмові документи про села Кобаки, Рибне і Слобідку вказують на феодальну залежність місцевих селян.
У 1565 році в Кобаках проживало 43 сім’ї, які займалися землеробством, скотарством, бджільництвом. Село в цей період належало до королівських маєтків Коломийського повіту, на користь яких селяни платили податки натурою й грішми. Кожен селянський двір платив щорічно 3 куни, 8 чвертей вівса, 2 круги сиру, 2 курки, одного барана тощо.
З часом процес закріпачення посилюється. Юридично селянин міг вийти з общини, проте це право мало стільки обмежень, що вихід практично став неможливим. Селянин мав дістати згоду поміщика, заплатити за вихід, вказати, куди виходить, і т. п. Відбуваються значні зміни в характері землеволодіння. Якщо в середині XVI ст. типовий селянський наділ тут становив половину лану, то в другій половині XVII ст., внаслідок захоплення землі шляхтою, він зменшився до ¼ або 1/8 лану. Шляхта привласнювала не лише селянські лани, а й городи, присадибні землі з будинками.
Посилюється класове розшарування селян. Зменшується число ланових і пів-ланових селян, зростає кількість таких, які володіли 1/8 і 1/16 лану, а також безземельних. Більшість селян не мала тяглової сили.
У XVIII ст. панщина визначалась потижнево за кількістю наявної у селян землі. В Кобаках панщина офіційно становила 4 дні на тиждень з ½ лану. Панщину відробляли й ті господарства, які мали 1/6 лану, і безземельні селяни. Крім панщини, селяни повинні були виконувати додаткові роботи, зокрема повози, стерегти панське майно, в разі небезпеки брати участь в обороні шляхетських замків, улітку виходити на закоски, обкоски, обжинки, зажинки, заорки й оборки, виконувати шарварки тощо.
Знедолені селяни Кобаків боролися проти феодального поневолення, поповнювали загони опришків, підтримували зв’язок з повстанською армією Семена Височана, допомагали козакам.
У 1698 році опришківсько-селянські загони, в яких були й селяни Кобаків, напали на Косів, перебили експлуататорську верхівку й завдали шляхті великих втрат.
До села часто навідувався загін Олекси Довбуша. Разом з кобацьким опришком Климом Дойною Довбуш часто бував у Юрія Осічного, якому подарував барильце. Після загибелі Довбуша в околицях Кобаків діяв загін опришків Василя Баюрака, в якому були також і жителі села. 26 березня 1751 року загін зайняв сусіднє село Рожнів, де вбив 3 лихварі.
У другій половині XVIII ст. Кобаки входили до державних маєтків у Кутах. У люстрації польської королівської комісії за 1765 рік вказано, що «село Кобаки має осель 166, дає прибутків на рік 6616 злотих. Оренди від корчми платить 3353 злотих і 10 грошів. Ця сума входить у загальну суму прибутків».
Під владою габсбурзької монархії становище селян стає ще тяжчим. Через примітивний обробіток землі дуже низькими були врожаї — 4—5 цнт зернових з гектара. Значну частину зерна і продуктів тваринництва селяни віддавали феодалам і державі. Вони виконували численні повинності (платили чинш, поставляли робочу силу з тяглом і без тягла, поденників, постійну челядь для фільварку тощо) на користь Кутської домінії, якій належали всі ліси, значна частина сіножатей і пасовищ.
У 1819 році в Кобаках була відкрита однокласна школа. В 1823 році тут працював учителем Г. Стеблецький, який доклав багато зусиль для поширення освіти серед селян.
Після скасування панщини селяни втратили право на т. зв. сервітути. Після довгої тяганини по судах їм вдалося добитися відкупу для громади 400 моргів лісу і 400 моргів толоки. Але ці землі невдовзі стали власністю куркулів. У 1857 році в середньому на селянський двір припадало трохи більше 1 морга землі, а тим часом домінії належало 1234 морги, уніатський піп володів 107 моргами землі в Кобаках і 58 моргами в Рибному.
За рахунок землі зубожілих селян зростають куркульські господарства, з’являються крамарі, лихварі. В 1880 році тут відкрилась позичкова каса. З розвитком капіталізму Кобаки швидко розширюються. У 1900 році село вже мало 627 дворів (у 1820 році — 290), 3200 мешканців, 2 млини, 2 крамниці. 1882 року народна школа була реорганізована у 2-класну, а через два роки — у 4-класну. В селі працювало 2 читальні. Школи й читальні перебували під впливом уніатів і націоналістів. Але передові селяни навіть за таких умов освоюють грамоту, усвідомлюють шкідливість забобонів, релігії. У 1895 році член читальні І. Чепіга відмовився хрестити дитину, перестав ходити до церкви.
У 1889 році закінчив сільську школу майбутній письменник Марко Черемшина (І. Ю. Семанюк). Марко Черемшина народився в Кобаках. Батько письменника Юрій Степанович був знайомий з Ю. Федьковичем, який не раз бував у Кобаках. Кілька реалістичних картин з власного дитинства Марко Черемшина відобразив у новелі «Карби», яку із захопленням читали селяни. Під час першої світової війни письменник, перебуваючи в рідному селі, зібрав матеріал для збірки новел «Село вигибає». В них відобразив злидні і горе народу, звірства австрійських солдатів й офіцерів, які вбивали селян за симпатії до росіян. М. Т. Рильський назвав новели Марка Черемшини верховинськими квітами.
Тяжкий капіталістичний гніт, політичне безправ’я спонукали трудящих на боротьбу проти гнобителів. Селяни відмовлялися платити податки, втікали в гори. Ця боротьба значно посилилась під впливом російської революції 1905—1907 рр. Селяни вимагали землі, політичних прав, виборчої реформи, створення українського університету, українських гімназій. Соціальне і національне гноблення, злидні змушували багатьох селян кидати рідний край і їхати за океан шукати кращої долі. Напередодні першої світової війни з Кобаків виїхало до Канади понад 200 чоловік.
В роки першої світової війни 500 жителів села силоміць мобілізували до австро-угорської армії. Солдати-галичани не хотіли воювати за інтереси габсбурзької монархії. Кобаківці Ф. Я. Григораш, Д. П. Осічний, І. М. Дуней, І. Д. Кондревич та інші добровільно здалися в полон російським військам. Серед них був і С. В. Букатчук. Велику Жовтневу соціалістичну революцію він зустрів у Росії і відразу ж пішов на фронт захищати молоду Республіку Рад. У районі Кобаків відбулися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. Село кілька разів переходило з рук у руки. Австро-угорські війська відібрали у населення майже всю худобу. Під час перебування в Кобаках російських військ революційно настроєні солдати вели серед населення більшовицьку агітацію. Коли в Росії відбулася Лютнева революція, солдати разом з робітниками косівських підприємств провели в Косові великий мітинг. На ньому виступив селянин з Кобаків Ф. Я. Григораш, який щойно повернувся з російського полону. Його обрали членом Косівської Ради робітничих і солдатських депутатів.
Близько 40 чоловік колишніх військовополонених з села були очевидцями й учасниками переможної Жовтневої революції. М. М. Герасим’юк був бійцем Першої Кінної армії Будьонного, а В. Я. Прокоп’юк — Чапаєвської дивізії. Повернувшись додому, вони розповідали односельчанам про Жовтневу революцію, про нову робітничо-селянську владу, вели більшовицьку пропаганду.
За прикладом трудящих Росії 17 лютого 1919 року збори трудящих у Косові, де були й селяни з Кобаків, засудили політику ЗУ HP, ухвалили конфіскувати землю великих поміщиків і роздати її безземельним та малоземельним безплатно, відокремити церкву від держави, забезпечити безробітних працею.
Навесні 1919 року в Кобаки ввійшли війська боярської Румунії, а влітку цього ж року село окупувала буржуазно-поміщицька Польща. Жителі Кобаків не мирилися з окупацією, бойкотували заходи польських властей. До боротьби з польськими окупантами закликав своїх земляків С. В. Букатчук, який повернувся з Радянської України. Созонт Букатчук відзначався організаторськими здібностями, ораторським хистом. Його уважно слухали. Більшовицька правда, яку ніс промовець у маси, була їм близька й зрозуміла. Коли збирали кошти для допомоги трудящим молодої Радянської республіки, С. В. Букатчук виступав перед селянами, розповідав їм про труднощі, які переживають робітники й селяни за штучним польським кордоном, закликав підтримати своїх братів на Сході. Збір проходив активно, з піднесенням.
Революційно настроєні селяни не виконували розпоряджень уряду. Коли під час перепису населення українців змушували записуватися поляками, місцеві жителі чинили опір. 1922 року з 1222 чоловік тільки 134 мешканці села взяли участь у виборах до польського сейму. А під час першого призову до польської армії лише карний загін змусив молодь піти до війська. За революційну діяльність й антиурядову промову на виборах С. В. Букатчука було засуджено на 5 місяців тюремного ув’язнення.
Улітку 1923 року в Кобаки приїхав відомий на Станіславщині революціонер В. Ю. Корбутяк. Він організував тут перший підпільний комуністичний осередок, куди увійшли С. В. Букатчук (секретар), М. С. Фенчук, Ю. Т. Скавуляк, В. Д. Ретуш, І. П. Осічний. У 1924 році створено комсомольську організацію, першими членами якої були І. М. Кондревич (секретар), Д. М. Букатчук, І. І. Григораш, Ю. М. Дупей та інші.
Комуністи розгорнули широку антиурядову агітацію. 1 травня 1924 року понад 1000 трудящих Кобаків і навколишніх сіл, очолюваних комуністами, прибули в Заболотів і взяли участь у демонстрації. Комуністи Кобаків добилися впливу на кооперативи «Зоря», «Сільський господар», читальню товариства «Просвіти». Занепокоєні польські власті 13 лютого 1925 року спалили новий двоповерховий народний дім, де містилися читальня й кооператив. Та через рік в селі було відкрито новий народний дім.
Трудящі села виступали проти полонізації, вимагали викладання в школі українською мовою. У 1926 році декларацію за українську школу підписало 176 жителів Кобаків, за польську — 34. Та, незважаючи на це, в селі заснували не українську, а мішану — польсько-українську школу.
В січні 1926 року С. В. Букатчука було заарештовано за більшовицьку промову. Після звільнення його, М. С. Фенчука та В. Д. Регуша обрали делегатами на окружну конференцію КПЗУ. Поліція заарештувала всіх учасників конференції, засудивши їх на один рік тюремного ув’язнення.
Проте лави комуністів росли. 1928 року в Кобаках налічувалося вже 30 членів КПЗУ, які вели пропагандистську роботу серед селян, використовуючи легальні трибуни для агітації проти польських окупаційних властей, проти підготовки війни з СРСР, за возз’єднання з Радянською Україною. Пастух М. Т. Скавуляк здійснював зв’язок з комуністами Закарпаття, М. М. Григораш передавав комуністичну літературу через кордон у Румунію, В. Д. Регуш організував партійні осередки в селах Розтоках, Великому Рожині Косівського повіту.
Сільські комуністи у своїй діяльності спиралися на прогресивну громадську організацію «Сельроб-єдність», яка лише в селі Кобаках налічувала понад 180 членів. Сельробівці розповсюджували комуністичну літературу, вели антирелігійну пропаганду, ставили революційні п’єси, контролювали діяльність сільської читальні.
Через це поліція часто закривала читальню і, підтримана уніатським попом та куркулями, чинила різні перешкоди драмгуртку. В 1928 році, під час виборів до польського сейму, Косівський повітовий комітет «Сельроб-єдності» висунув своїм кандидатом С. В. Букатчука, який дістав більшість голосів. Передвиборні палкі промови його там. С. Фенчука мали великий вплив на селян. Проте власті фальсифікували результати виборів, і С. В. Букатчука не було обрано. Згодом він взяв участь у роботі III з’їзду КПЗУ, який відбувся у Харкові. На з’їзді С. В. Букатчука обрано членом ЦК КПЗУ. 1930 року він поїхав у Берлін на Європейський конгрес трудового селянства, а звідти нелегально в GPGP — вчитися у партійній школі. Після закінчення її працював інструктором ЦК КПЗУ по Львівщині й Волині.
Члени КПЗУ вели послідовну боротьбу проти українського буржуазного націоналізму та уніатської церкви. В 1931 році станіславський епіскоп Г. Хомишин вирішив провести в Кобаках т. зв. святу місію для віруючих, щоб ізолювати селян від революційної боротьби. Та «місія» Хомишина провалилася — молодь закидала уніатів камінням. Тоді церковники й націоналісти збудували в селі читальню клерикально-націоналістичної організації «Скала», через яку розраховували впливати на селян. Але цієї читальні трудящі села не відвідували.
Комуністи Кобаків читали селянам революційну літературу, розповсюджували листівки, організовували урочисті відзначення революційних свят — 1 Травня, роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, днів пам’яті В. І. Леніна, Міжнародного жіночого дня 8 березня. В дні революційних свят комуністи й комсомольці села вивішували червоні прапори, лозунги, розповсюджували листівки, які одержували з окружкому КПЗУ в Коломиї. їх постачав робітник П. Остафійчук. Деякі листівки писали в Кобаках вручну або на гектографі.
В ніч на 1 травня 1932 року комсомольці села вивісили портрет В. І. Леніна, намальований М. В. Букатчуком, М. Ю. Петруком та І. П. Осічним, червоні прапори, транспарант з написом: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», розповсюдили листівки КПЗУ. За це їх було заарештовано. Цього ж року поліція провела в селі багато обшуків і арештів. Було ув’язнено 3 чоловіка за участь у демонстрації в Косові на честь Паризької комуни, 6 комсомольців — за виготовлення й розповсюдження листівок. Лише у вересні поліція провела 24 обшуки в активних сельробівців. Заарештувавши керівне ядро місцевої організації «Сельроб-єдності» — М. В. Букатчука, М. М. Дупея, М. М. Луканя, М. Ю. Петрука, Ю. Т. СкавуляКа та М. С. Фенчука, польські власті закрили організацію.
Ранком 1 травня 1933 року призовники з Кобаків і Слобідки з червоним прапором, на якому був напис «Геть з війною проти СРСР!», співаючи «Інтернаціонал» та інші революційні пісні, вирушили до Косова. На демонстрантів накинулася поліція, намагаючись вирвати червоний прапор. Прапор переходив з рук у руки. Поліція заарештувала 35 демонстрантів. За організацію демонстрації коломийський окружний суд засудив Ф. Д. Луканя до 4 років, М. М. Луканя — до 2, Ф. Сайнюка — до 2,5 року ув’язнення. 29 квітня 1934 року поліція знову заарештувала М. Ю. Петрука, в якого знайшли велику кількість комуністичних листівок і відозв, а також Є. І. Сав’юк. М. Ю. Петрука було засуджено на 2,5, а Є. І. Сав’юк — на 1,5 року тюремного ув’язнення. Щоб допомогти заарештованим та їх родинам, комсомольці організували збір коштів. Допомогу сім’ям арештованих подавала також МОДР, секретарем осередку якої у Кобаках була О. М. Клим. Місцевий комітет КПЗУ в 1929—1934 рр. очолював М. Т. Скавуляк.
1934 року в Кобаках з 949 господарств 445 мали до 1 га землі, 460 — від 1 до 5 га. 580 га були власністю держави, 57 га — попа. Безземелля змушувало селян шукати шматок хліба на лісорозробках, на промислових підприємствах Косова, Коломиї, займатися домашніми промислами.
17 березня 1934 року в Кобаках відбулася районна конференція КПЗУ, на якій ішлося про організацію страйку. Протягом трьох днів — 9, 10 і 25 жовтня 1934 року — в Кобаках, Рожневі й Кутах розповсюджувалися відозви і листівки Коломийського окружного комітету КПЗУ до всіх робітників і робітниць-килимарниць із закликом організувати страйкові комітети і страйки, боротися за робітничо-селянський уряд у Польщі, проти фашизму.
Місцева поліція натрапила на слід революціонера-підпільника Созонта Букатчука. Як приватний фотограф з паспортом на ім’я Василя Григораша він роз’їжджав по містах і містечках Західної України.
Цього разу його засуджують на 15 років ув’язнення.
З 1928 року в селі діяла підпільна шкільна піонерська організація.
Нею керували комуністи. 20 березня 1933 року учні 4—6 класів відмовилися від навчання й вимагали викладання в школі українською мовою, допомоги для бідних дітей. При цьому було розповсюджено 48 листівок.
Комуністи Кобаків продовжували свою діяльність навіть після безпідставного розпуску КПЗУ. Це знали й польські окупаційні власті. У донесенні повітового старости від 9 червня 1938 року повідомлялося, що в Кобаках, Слобідці та інших селах 60 проц. населення — прихильники компартії.
У вересні 1939 року, за 3 дні до приходу Червоної Армії, жителі села обрали ревком, головою якого став В. Д. Регуш, секретарем — І. І. Сав’юк. За завданням ревкому активісти села на чолі з комуністом Ф. І. Гушманом роззброювали відступаючих польських офіцерів і солдатів. У них було відібрано 8 кулеметів, 50 гвинтівок, 20 пістолетів, 6 мотоциклів, багато патронів і гранат. Все це передали червоноармійцям, які вступили у село 19 вересня. З квітами й червоними прапорами зустріли селяни червоноармійців. На урочистому мітингу виступив молодший політрук Шаров і житель села М. В. Букатчук.
Невдовзі повернувся з ув’язнення С. В. Букатчук. Майже 5 років відсидів він у в’язниці, три з них — в камері-одиночці під землею. Трудящі Кобаків, Рожнева й Рибного влаштували революціонеру урочисту зустріч.
У жовтні 1939 року трудящі Кобаків, Рожнева і Брустурів обрали Є. І. Сав’юк, М. С. Фенчука і С. В. Букатчука депутатами Народних Зборів Західної України. С. В. Букатчук був також депутатом Верховної Ради УРСР, заступником голови Косівського райвиконкому депутатів трудящих. Кобаківську сільську Раду очолював М. В. Букатчук, його заступником працював Ю. М. Дупей, секретарем — І. І. Сав’юк.
Радянські органи влади, створені в селі, приступили до соціалістичних перетворень. 107 моргів церковної і 130 моргів осадницької землі були розподілені між селянами. Земельний наділ одержав також колишній наймит І. Ю. Сенчук.
20 вересня 1940 року кобаківські селяни організували колгосп ім. Марка Черемшини. Головою артілі обрали колишнього члена КПЗУ М. М. Дупея. Колгоспові було передано 3 поміщицькі полонини і майно польських осадників. Уже в перший рік колективного господарювання артіль досягла певних успіхів, була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Вчасно завершила весняно-польові роботи 1941 року.
Активну участь у створенні й зміцненні колгоспу брала сільська комсомольська організація, яка оформилася в січні 1940 року. Комсомольці працювали на колгоспних ланах, збудували рибний ставок, спортивний майданчик, ставили п’єси на сільській сцені.
250 дітей вчилися у семирічній школі, 150 дорослих — у вечірній школі. До Кобаків на роботу в школі були надіслані кваліфіковані вчителі із східних областей. Для сільської бібліотеки С. В. Букатчук привіз з Москви понад 500 книг.
1 липня 1941 року Кобаки окупували війська гітлерівської Німеччини. Озвірілі фашисти разом з українськими націоналістами жорстоко розправилися з активістами села, з тими, хто з перших днів Радянської влади включився у будівництво нового життя. Гітлерівці вбили 35 чоловік (серед них учасника Жовтневої революції К. І. Герша), вивезли на каторгу до Німеччини 293 чоловіка, спалили 8 дворів, покалічили І. Т. Скавуляка, І. Ю. Клима, знущалися з комсомольця Ю. Ю. Дивоняка, учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки С. С. Яремія та з інших жителів села. Пограбування й непосильні податки призвели до голоду, від якого вмерло багато жителів.
Та не скорилися гітлерівським катам жителі села, вони бойкотували розпорядження окупаційних властей, уникали виїзду до Німеччини, допомагали партизанам-ковпаківцям. П. Я. Бідолах і А. О. Подоляк були провідниками в загоні ковпаківців, а родина Фенчуків, М. О. Подоляк, В. І. Кондревич допомагали партизанам продуктами харчування. Крім того, П. Я. Бідолах разом з П. М. Дупеєм вели агітацію серед їздових із сусідніх сіл, яких пригнали фашисти вивозити дерево. їздові кинули роботу — 5 тис. куб. м заготовленого дерева лишилось у лісі.
760 жителів села Кобаків билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. З них 116 загинули, 218 воїнів повернулися з урядовими нагородами. За героїзм у бою П. М. Букатчука нагороджено орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Слави 3-го ступеня, а також медалями. 5 урядових нагород має П. І. Дупей.
У квітні 1944 року радянські війська визволили село Кобаки від гітлерівських загарбників. В бою за село загинуло багато воїнів Червоної Армії, серед них І. 3. Голубенко — з Київщини, О. Є. Козленков — з Московської області, розвідник В. І. Зелевський.
Ще димілися згарища руїн, а кобаківці взялися відбудовувати село. Відновила свою діяльність сільська Рада депутатів трудящих, створено комсомольську і партійну організації. Першими членами КПРС були А. Г. Фенчук, Ф. М. Федорук, В. С. Бідолах, Ф. І. Гушман. Демобілізованого з лав Червоної Армії С. В. Букатчука обрали заступником голови Косівського райвиконкому. Почали працювати семирічна школа, клуб, відкрито медичний пункт. Тільки за другу половину 1946 року в сільському медпункті дістали медичну допомогу близько 1400 чоловік.
Будівництво нового життя в Кобаках здійснювалося в умовах класової боротьби. Українські буржуазні націоналісти намагалися зірвати відновлення Радянської влади. Вони замордували секретаря комсомольської організації Н. В. Букатчук, активістів М. М. Никифорчика, П. Ф. Ницюка, Ю. М. Дупея, кореспондента обласної газети, колишнього комсомольського ватажка Д. Т. Клима та ін. Трудящі села, організувавши групу самоохорони, разом з представниками міліції й органів безпеки знешкодили бандерівців.
1947 року відроджено колгосп ім. Марка Черемшини. Головою артілі обрано В. С. Бідолаха. Через два роки село стало повністю колективізованим.
За ініціативою сільської Ради відремонтовано дороги, приміщення школи, споруджено 4 мости, спортмайданчик. Новоутворене сільське споживче товариство забезпечувало населення необхідними товарами. До села прибуло ще кілька вчителів із східних областей України. Вони провели значну роботу щодо ліквідації неписьменності, допомогли налагодити діяльність культурно-освітніх закладів.
Відбулося об’єднання колгоспу. 1950 року до Кобацької артілі приєднався колгосп села Слобідки, а в 1959 році — села Рибного. За артіллю закріплено 4700 га землі, у т. ч. 1110 га орної, понад 2150 га сіножатей і пасовищ, 800 га лісу, 250 га садів і ягідників. Головний напрямок господарства — молочно-м’ясне виробництво з розвитком технічних культур і садівництва.
З кожним роком артіль добивалася все кращих результатів. 1960 року вона була учасником Всесоюзної виставки досягнень у народному господарстві, завоювала перехідний Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому.
Колгосп виховав нових людей, передовиків виробництва. За високі врожаї цукрових буряків, тютюну й кукурудзи ланкову, делегата XXII з’їзду КПРС Г. І. Лукань нагороджено орденом Леніна, медаллю «За трудову доблесть», а на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства — золотою медаллю. Високої врожайності зернових і технічних культур добиваються ланки кавалера ордена Леніна М. Д. Гушмана, комуністки, депутата Верховної Ради CPСP М. В. Кошут, нагородженої орденом Трудового Червоного Прапора. Зросли тваринницькі ферми колгоспу, підвищилася продуктивність громадської худоби. В 1968 році було вже 1739 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 626 корів. Для поліпшення умов праці на фермах організовано роботу у дві зміни, відкрито кімнати тваринників, де є література, телевізори, радіоприймачі.
Сумлінно трудяться в колгоспі доярки Н. О. Гінкул, О. А. Церковник (нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, значком «Відмінник соціалістичного змагання» і бронзовою медаллю Всесоюзної виставки досягнень народного господарства). 1963 року фермі, де працювали ці доярки, надано звання колективу комуністичної праці. Понад 3 тис. кг молока від кожної корови надоїли в 1969 році доярки О. І. Попенюк, Н. О. Гінкул.
За успішне виконання соціалістичних зобов’язань по виробництву тваринницької продукції комсомольська організація колгоспу нагороджена ювілейною грамотою ЦК ВЛКСМ і пам’ятним вимпелом ЦК ЛКСМУ. Лише в 1967—1968 рр. комсомольська організація 8 разів завойовувала першість в обласному змаганні за поліпшення умов праці, побуту й відпочинку молодих тваринників.
На полях колгоспу працює потужна техніка. У 1969 році артіль мала 19 тракторів, 8 комбайнів, 24 автомашини, 10 доїльних установок тощо. Трактористи М. Д. Гушман, нагороджений орденом Леніна, та Д. В. Будз вже кілька років вирощують картоплю не вдаючись до ручної праці.
Артіль здійснює широке будівництво. Споруджено ГЕС на Черемоші, двоповерховий будинок, у якому розмістилися дитячі ясла, аптека, колгоспний профілакторій, восьмирічну школу в селі Рибному, 8 будинків для вчителів, їдальню, комбінат побутового обслуговування, лазню, добудовано середню школу на 8 класних кімнат.
У 1969 році почато спорудження будинку культури на 600 місць і 37 допоміжних кімнат, стадіону. З допомогою колгоспу збудовано приміщення сільради, медпункт, 560 житлових будинків колгоспників. У 1967 році село підключено до державної електромережі, в 1968 — газифіковано.
У 1968 році 11 торговельних точок Кобаків реалізували товарів на суму понад 1 млн. крб. У 1969 році в селі було 130 мотоциклів, 19 легкових автомашин, 325 радіоприймачів, 100 телевізорів, багато швейних і пральних машин.
Більше тисячі кобаківців є вкладниками сільської ощадної каси, зберігаючи в ній понад 200 тис. карбованців.
60 проц. колгоспників села звели на власні кошти нові будинки. За панської Польщі селянин М. М. Никифорчин тулився в низенькій хатині. Нині він мешкає в новому світлому будинку, має сучасні меблі, телевізор, автомашину «Волга». Новий просторий будинок спорудив І. Ю. Сенчук.
Його старша дочка закінчила педінститут, молодша — працює зоотехніком у колгоспі. За 20 років панування буржуазної Польщі тільки кілька чоловік здобули середню і вищу освіту. Тепер у Кобаках є середня школа, консультпункт Косівської заочної школи, де працює 29 вчителів. Більшість сільських учителів — уродженці Кобаків. В 1967 році в школі відкрито ленінський зал і кімнату бойової слави. З 485 випускників середньої школи 128 закінчили вищі навчальні заклади. Випускник школи П. Д. Ткачук став викладачем Івано-Франківського інституту нафти і газу. З села вийшло 44 вчителі, 9 лікарів, 6 інженерів, 18 агрономів, 7 офіцерів, 6 ветлікарів та багато інших спеціалістів. Зараз у вузах навчається 45 чоловік.
У Кобаках добре налагоджено охорону здоров’я. 4 медпункти обслуговують понад 1600 чоловік на рік. Є пологовий будинок, дитячі ясла, 2 спортивні майданчики.
Сьогодні в Кобаках діють 3 клуби, 3 кіноустановки, 4 бібліотеки. Багато колгоспників придбали свої власні бібліотеки. В 1969 році вони передплачували 5128 газет та журналів.
Культурно-масову роботу на селі здійснює будинок культури. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності — хоровий, драматичний, який виступає також у сусідніх селах. Будинок культури і школа мають свої духові оркестри.
Владно ввійшли у побут селян нові традиції й обряди. Нині реєстрація шлюбу відбувається в кімнаті щастя, обладнаній при сільській Раді. Стало традицією відзначати свято весни, пісні і танцю, свято врожаю, дні тваринника, механізатора.
У будинку, де народився Марко Черемшина, відкрито меморіальний музей. Тут побували делегації з Білорусії, Узбекистану, Болгарії, Канади, Румунії. Споруджено пам’ятники Марку Черемшині, С. В. Букатчуку, воїнам Великої Вітчизняної війни, які загинули в боях за село і від рук українських буржуазних націоналістів, радянським розвідникам. У центрі села молодь заклала чудовий парк.
В Кобаках народився і весь час жив колгоспний поет, член Спілки письменників України Д. П. Осічний (1885—1962). В радянський час вийшли збірки його поезій «Де шум потоків і смерек», «Думи верховинця».
Народились у Кобаках молодий поет В. Ю. Григорак, артистка М. М. Петрук. У селі деякий час жив композитор Михайло Гайворонський, автор багатьох пісень.
Змінилося життя гуцулів. Сини і доньки прототипів героїв новел Марка Черемшини стали справжніми господарями своєї долі. Понад 220 кобаківців — члени КПРС. З 1959 року в Кобаках діє партійний комітет, який об’єднує 5 колгоспних бригадних партійних організацій і 17 партійних груп. У 1969 році 284 комсомольці села були об’єднані в 4 комсомольські організації.
З 1961 року виходить багатотиражна газета «Колгоспник».
Центром масово-політичної роботи став кабінет політичної освіти, створений 1961 року на громадських засадах. Тут працюють гуртки політичної освіти, школа агітаторів, відбуваються теоретичні конференції, семінари тощо. Лекційну пропаганду здійснює на селі відділення товариства «Знання».
Чималі досягнення Кобаків за роки Радянської влади. Але ще більші перспективи відкриваються перед селом у майбутньому. Дружний трудовий колектив села впевнено будує нове життя, вносить свій вклад у велику справу комуністичного будівництва.
П. І. АРСЕНИЧ, А. Д. САЙНЮК, М. П. ХВОСТІН.
Igor
| #
Что за Бред Совдеповский..!
Reply