Кути, Косівський район, Івано-Франківська область
Кути — селище міського типу (до 1944 року — місто). Розташовані на лівому березі Черемошу, за 10 км від районного центру і за 3 км від залізничної станції Вижниця. Через селище проходить шосейна дорога на Косів—Коломию—Івано-Франківськ. Населення — 4069 чоловік.
На території селища, в урочищі Городищі, збереглися залишки укріпленого поселення і могильник давньоруських часів. Перша письмова згадка про Кути датується 1448 роком, коли власником їх був якийсь Михайло з Войнилова. Назва Кути, вірогідно, проходить від географічного розташування — в куті між Карпатами й Черемошем.
У середині XVI ст. Кути входили до Снятинського староства польських королівських маєтків і були включені в їх опис за 1565 рік. У селі тоді був млин, солеварня, проживало 8 родин, яким належало 180 овець і 120 вуликів. Закріпачення селян відбувалося поступово. Підлеглі платили по 3 куниці, 8 чвертей вівса, 2 сири, 2 курки на рік; городники (їх було 12 чоловік) — по 1 куниці і 1 сирові, вівчарі — 1 барана від череди, ліжники, сир і попругу. Сплачувалися також десятина від бджіл, двадцятина від свиней, десятина кожного сьомого року від волів, 2 гроші від хати. Громада платила і т. зв. стації, тобто утримувала старосту чи іншого урядника, коли він приїжджав у село. Крім того, селяни виконували різні повинності, зокрема, зобов’язані були возити дерево на будівництво Снятинського старостинського двору.
Посилення феодального гніту викликало протест з боку трудящого селянства, піднімало його на боротьбу проти гнобителів. У жовтні 1648 року до Кутів підійшли загони селянсько-козацького війська. Разом з жителями села вони розгромили маєток польського феодала Шанявського. У травні 1649 року повстанці з Кутів і сусіднього Тюдова вчинили напад на панський двір у Кутах.
Селяни Кутів активно допомагали опришкам, спільно з ними виступали проти польської шляхти і татаро-турецьких завойовників. У 1673 році, як свідчить народне оповідання «Ватаг Білоголовий і турки», до Кутів увірвалися турки. Дізнавшись про їх намір вирізати жителів, опришки разом з селянами розгромили ворога. Білоголовий «почув си тогди у силі, зібрав собі гаразд жвавих легінів й пішов у Туреччину воювати турка…» Коли Білоголовий вертав до Кутів, на нього напала турецька погоня, і в бою він загинув. На початку XVIII ст. в районі Кутів громили шляхту опришки ватажка Верби.
1715 року Й. Потоцький надав Кутам права міста. З розширенням його одна з окраїн виділилася в окрему адміністративну одиницю під назвою Старі Кути. В 1717 році отримали від И. Потоцького привілей вірмени, які прибули сюди з Молдавії, рятуючись від турецького гніту. Вірмени займалися ремеслом, городництвом, садівництвом, зосередили в своїх руках торгівлю худобою. Торгували вони і сіллю, м’ясними виробами, лікувальним гірським зіллям. Ці товари вивозились до Угорщини і на Балкани, а звідти надходили кукурудза, прикраси, килими, вино тощо. Тричі на рік у Кутах відбувалися великі ярмарки, а невеликі торги —кожного вівторка і п’ятниці.
На допомогу трудящим у боротьбі проти іноземних поневолювачів неодноразово приходили загони козаків та опришків. 6 серпня 1739 року, проходячи через Покуття, козацький загін розгромив у Кутах маєтки багачів, зокрема будинок місцевого війта.
В околицях міста у 30—40-х роках XVIII ст. діяли опришки Олекси Довбуша. Народний месник погрожував спалити панські маєтки в Кутах, де польські урядовці судили й страчували опришків. Але це йому не вдалося: у місті завжди стояли великі загони солдатів.
Після загибелі Довбуша в околицях Кутів діяв загін Василя Баюрака. Стоянка Баюрака знаходилася поблизу Кутів — у селі Довгопіллі. Сюди полковник Пшелуський надіслав каральний загін, який 1750 року розбив народних месників. 40 чоловік було заарештовано й відправлено під конвоєм у Кути, де їх били, припікали вогнем. Незважаючи на страшні катування, Пшелуський не добився від ув’язнених визнання, вони нічого не сказали про зв’язки з Баюраком. Пшелуський змушений був відпустити селян на волю, за винятком 7, яких відправив на шляхетський суд у Станіслав. Лише в 1754 році шляхті з Кутів і Косова вдалося спіймати Баюрака, і його стратили у місті Станіславі.
Поблизу міста Снятина в 1771 році стояв військовий загін власника села П’ядиків Твардовського. Селяни й міщани навколишніх сіл, не витримавши знущання солдатів загону, звернулися по допомогу до козаків, які в цей час отаборилися на Буковині. 100 кінних козаків на чолі з сотником Павлюком напали на Твардовського, який після втечі з Снятина перебував у Кутах, і розбили його загін чисельністю до 200 чоловік.
З 1765 року Кути з навколишніми селами були в посесії Людвіги з Мнішків-Потоцьких, краківської каштелянки. Місто мало 360 будинків і давало власникові 24 606 злотих прибутку на рік. Лише міщани платили щороку 10 000 злотих чопової оренди, 5533 злоті мита і 5 тис. злотих від млинів. Частина селян займалася сільським господарством. їм належало 120 моргів орної землі і 288 моргів сіножатей. Обробляли клаптикові ділянки, як правило, вручну — мотикою.
У місті процвітало лихварство. Верхівка міста навчала своїх дітей у Коломиї, Станіславі, у Відні, Варшаві. Селяни ж, як і раніше, були позбавлені можливості вчитися. У відкритій 1794 року початковій школі викладали німецькою мовою. В 1826/27 навчальному році її відвідувало лише 45 дітей. Вірмени мали свою школу.
Розвивалися традиційні промисли: гончарство, килимарство, обробка шкіри. На початку XIX ст. у Кутах було 70 майстрів, переважно вірмен, 30 челядників і 40 помічників. Вони виготовляли на експорт сап’ян (близько 70 тис. шкір щороку).
Після скасування кріпацтва місто помітно зростало, ставало центром розробки лісу. Звідси йшли зручні торгові шляхи на Коломию, Станіслав, а через Вижни-цю — на Буковину й далі на Молдавію. До міста наїхали різні шахраї, іноземні ділки. Якщо 1786 року в Кутах було 458 будинків, проживало 2787 чоловік, то в середині XIX ст. тут мешкало 3700 жителів.
Вирубкою і сплавом лісу в районі Кутів займалася австро-німецька приватна компанія. Умови праці були дуже важкі, про техніку безпеки ніхто не дбав. Багато сплавників гинуло, розбиваючись об скелі. В кінці XIX — на початку XX ст. в місті діяло акціонерне товариство для заготівлі лісу, кілька дрібних шкіряних заводів, 2 млини, 6 невеликих майстерень, близько 10 крамниць, кілька кредитних товариств.
У 1886—1887 рр. в місті та його околицях стався великий голод. Селянські господарства, що розорялися, продавалися на публічних торгах, тобто підлягали т. зв. ліцитації. Спеціально для стягнення податків у 1892 році в Кутах було створено податкову установу.
Тут проживав один з керівників радикальної партії, популяризатор марксистського економічного вчення Северин Данилович (1860—1939). Він протягом багатьох років підтримував тісні зв’язки з М. Драгомановим, який улітку 1875 року, їдучи на Буковину до Ю. Федьковича, побував у Кутах. У 1891 році селяни висували Даниловича своїм кандидатом до рейхсрату, але через шахрайство виборчої комісії його кандидатура не пройшла. «Данилович — мій учитель соціалізму»,— згадував Василь Стефаник після того як улітку 1897 року побував у Кутах. Тут він написав новели «Виводили з села», «Стратився». Бував у Кутах і Лесь Мартович. Під впливом Даниловича він став активним популяризатором «Капіталу» К. Маркса.
У Кутах жили художник Ю. Панькевич — один з організаторів Товариства малярського у Львові, прогресивний педагог і етнограф Б. Р. Заклинський.
1901 року Кути відвідали Леся Українка та Іван Франко. їх зацікавила Севільська гора в околицях Кутів, де два невідомі гуцули-каменярі витесали з білого каменя колону і на ній великими літерами викарбували слова Т. Г. Шевченка: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде! Розкуються незабаром заковані люди — настане суд!». 1905 року І. Франко знову відвідав Кути.
Певну культурно-освітню роботу проводила філія товариства «Просвіта», заснована в місті 1897 року. За рахунок членських внесків товариство комплектувало свою бібліотеку, ній були твори І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича, С. Руданського, М. Гоголя та багатьох інших українських і російських письменників, журнали, газети, видані І. Франком і М. Павликом, а також шкільні підручники, популярні брошури з історії України, сільського господарства, календарі, зокрема «Календар товариства «Просвіта». При читальні працював драмгурток, який ставив п’єси, організовував концерти з нагоди ювілеїв видатних діячів української культури не лише в Кутах, а й у навколишніх селах. Між прогресивною громадськістю і буржуазними націоналістами та уніатами постійно точилася боротьба за вплив на філію товариства «Просвіти». У Кутах читали соціалістичні брошури, твори російських революціонерів-демократів В. Г. Бєлінського, М. О. Добролюбова, М. Г. Чернишевського, твори І. Я. Франка. Цю літературу надсилала в село Ганна Павлик.
Все це сприяло активізації боротьби трудящих за соціальне і національне визволення. На зборах, які відбувалися в місті, обговорювалися питання посилення політичної боротьби, зокрема за загальне виборче право, за відкриття українського університету у Львові. Тут часто виступав активний діяч радикальної партії Г. Лівак.
Під впливом першої російської революції у місті Кутах відбулися масові мітинги трудящих. У 1908 році застрайкували робітники шкіряних та інших підприємств. Страйкуючі добилися підвищення заробітної плати. 1909 року в Кутах відбувся страйк грабарів, який тривав 93 дні. Страйкарі вимагали підвищення зарплати, оплати за роботу у святкові дні, доплати за надурочні години, визнання 1 травня робітничим святом, свободи профспілок, збереження за страйкуючими роботи тощо. Підприємці змушені були задовольнити деякі вимоги робітників, наприклад, підвищити заробітну плату на 12 процентів.
Прогресивна громадськість міста стала ще рішучіше виступати на захист інтересів трудящих. На її вимогу в Кутах було відкрито у 90-х роках XIX ст. 2 шестикласні школи. Проте навчання велося польською мовою. 1910 року жителі Кутів, створивши комітет міської української школи, діючи через посла О. Барвінського, добилися створення при існуючих школах паралельних класів з українською мовою викладання.
Цього ж року збори української частини населення прийняли рішення відкрити однокласну українську школу та підготовчий курс для вступу до гімназії. Завдяки вимогам громадськості кілька здібних учнів вступило до Вижницької гімназії.
1911 року в Кутах виступав Гуцульський народний театр Гната Хоткевича.
Влітку 1916 року, коли російські війська після бою з австро-угорським військом увійшли до міста, між ними й населенням встановилися дружні відносини. Солдати організували в Старих Кутах для нужденних жителів безплатну кухню, на свої гроші найняли дяка, щоб учив грамоти дітей, ділилися одежею, взуттям.
Захопивши Кути, австро-угорські війська жорстоко розправилися з тими, хто прихильно ставився до росіян. У червні 1916 року загін російських військ, в якому перебував В. І. Чапаев, здійснив обхідний маневр і сміливою атакою вибив австро-угорців з окопів, виритих на горі за містом. У Кути знову ввійшли російські війська.
В ході воєнних дій місто було зруйноване майже наполовину. Зменшилася кількість населення. Якщо в 1900 році в Кутах проживало 6689 чоловік, то в 1916 році — 3000, у т. ч. лише 100 чоловіків віком від 16 до 52 років.
Про Лютневу революцію в Росії мешканці міста дізналися від російських солдатів. Разом з ними організовували маніфестації на підтримку російського пролетаріату. В квітні 1917 року Косівська Рада робітничих і солдатських депутатів скликала в Кутах народне віче, яке пройшло під гаслами: «Геть братовбивчу війну!», «За мир без анексій та контрибуцій!», «Вся влада Радам!». Виступаючі закликали наслідувати приклад братів-росіян, повалити монархічну владу в Австро-Угорщині.
Вісті про Велику Жовтневу соціалістичну революцію вселяли надію на перемогу. Після розпаду Австро-Угорської імперії трудящі міста Кутів, зібравшись на народні збори, вимагали конфіскації землі у великих власників і спекулянтів, безплатного користування державним лісом.
Навесні у 1919 року в Кути ввійшли румунські війська, а влітку цього ж року місто захопила буржуазно-поміщицька Польща. Трудящі міста не мирилися з поневоленням, боролися з окупантами. В серпні 1920 року загін повстанців чисельністю до 1 тис. чоловік, переважно колишніх солдатів, які покинули австро-угорське військо, напав на Кути і роззброїв польську жандармерію. Потім загін перейшов на територію Чехословаччини. Послана сюди каральна експедиція жорстоко розправилася з населенням.
На цей період припадає початок діяльності перших комуністів міста і їх організацій, що входили до складу КПСГ. Революційну роботу вів студент А. Бергман. Згодом він взяв участь у крайовій конференції комуністів у Львові, був заарештований. В листопаді 1922 року за поширення комуністичних лозунгів його ув’язнено вдруге. До політичної діяльності включився П. Д. Мисякевич, який 1921 року повернувся з Радянської Росії. Під час першої світової війни він здався в полон, працював у Петрограді, пізніше вступив до Червоної Армії, воював проти Денікіна. Він розповідав про Жовтневе збройне повстання у Петрограді, учасником якого був, про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, про утворення Радянської держави.
Комуністи міста були організаторами бойкоту багатьох заходів польських властей, зокрема виборів до сенату і сейму. У виборах 1922 року в Кутах взяло участь у голосуванні лише 16 чоловік українців. 1923 року відновила роботу читальня, на яку комуністи поширили свій вплив. Сюди за кошти робітників і селян надходили різні газети, книги, серед них твори прогресивних українських письменників. Заснований при читальні драмгурток підготував ряд п’єс. 1925 року розпочалося будівництво народного дому за кошти самих трудящих. 100 злотих передало для цієї мети товариство «Каменяр».
Після ув’язнення повернувся до Кутів А. Бергман. В одному з донесень польської поліції за 1925 рік зазначалося, що він є головним діячем КПЗУ і з ним тісний контакт підтримують 28 селян із Старих Кутів. У районі Кутів діяла також підпільна комуністична організація, яку очолювали Габріель Гроссер (псевдонім «Чорний») і його заступник Іван Бойчук. Комуністи закликали до збройного виступу проти польського буржуазного уряду, до возз’єднання з Радянською Україною. У квітні 1926 року поліція заарештувала 10 членів цієї організації, а в липні 1927 року — ще 20 чоловік. Та, незважаючи на арешти, комуністи продовжували свою діяльність. У 1928 році в Кутах був 21 член КПЗУ.
Кути були типовим ремісничо-купецьким містом. У 1931 році тут налічувалося 1040 будинків, 5387 жителів, 9 невеликих майстерень по виробництву шкіри, зокрема сап’яну, килимарня, де працювало 153 робітники, 2 цегельні, 6 столярних і 9 бляхарських майстерень, 5 перукарень, лісопилка водяна, 4 пекарні, різні крамниці, гончарня, кошикарня, кравецькі майстерні, 3 водяні млини, фірма, що займалася сплавом лісу.
У Кутах стали будувати пансіонати для польських офіцерів. 1935 року в них перебувало 1378 чоловік. Відпочиваючі були основними покупцями кераміки, кошиків, киптарів та інших гуцульських і буковинських виробів, які у великій кількості продавалися на ярмарках.
Документи того часу, особливо скарги робітників, свідчать про жорстоку експлуатацію трудящих. Власники кравецьких майстерень примушували робітників працювати по 10—12 годин в нестерпних санітарних умовах.
У 1928 році робітники лісового промислу зверталися до своєї фірми з проханням підвищити зарплату. Праця сплавників важка, не один з них, казали делегати, підірвав собі здоров’я або загинув у Черемоші. Проте просьба ця не була задоволена. У 1934 році в Кутах налічувалося 731 селянське господарство. Селяни володіли 281 га орної землі.
Окупаційна влада не дбала про охорону здоров’я трудящих. Державних медичних закладів у Кутах взагалі не було, працювало кілька приватних лікарів, до яких бідняки через високу ціну не зверталися. За операцію апендициту, наприклад, платили 70 злотих. Мешканці міста хворіли на туберкульоз, венеричні та інші хвороби.
Населення міста часто терпіло через стихійні лиха. У 1927 році повінь завдала шкоди 700 будинкам. Видавши жертвам стихії мізерну допомогу, державні органи в той же час заборонили громадським організаціям збирати для них кошти.
В 30-х роках революційну роботу проводили підпільні комуністичні й комсомольські осередки, Косівський повітовий комітет КСМЗУ, який очолювали в різний час Д. М. Букатчук, В. Д. Подюк і О. Фогель. У 1936 році в місті було кілька десятків комуністів, 12 членів КСМЗУ.
Під керівництвом комуністів значну агітаційну роботу проводила серед населення організація «Сельроб-єдність». У вересні 1932 року польська поліція заборонила діяльність цієї організації і зробила в Кутах 23 обшуки.
З кутськими комуністами тісний зв’язок підтримували С. В. Букатчук з Кобаків і М. І. Підлетейчук з Химчина. За рішенням підпільної повітової конференції КСМЗУ, в роботі якої взяв участь член КПЗУ С. В. Букатчук, 1 травня 1932 року трудящі Кутів разом з селянами Химчина, Рожнева, Кобаків, Старого Косова вийшли на демонстрацію. З революційними піснями і червоними прапорами вони вирушили до Косова. Там демонстрантів розігнали польські жандарми, багатьох заарештували.
Революційними виступами особливо насиченим був 1934 рік. У січні після багатолюдних зборів (400 чоловік) відбувся страйк килимарників Кутів, що закінчився перемогою робітників. У лютому килимарники, зібравшись на мітинг, прийняли резолюцію, в якій заявили про свою солідарність з героїчною боротьбою робітників Відня. Засуджуючи фашистський терор у Німеччині та інших країнах, вони закликали до боротьби з фашизмом. До боротьби проти окупації Галичини, проти фашистського терору, до підтримки Ліського збройного повстання закликали також листівки КПЗУ, розповсюджені в Кутах у липні 1934 року. 1935 року в Кутах знову страйкували килимарники.
У день вступу Червоної Армії у вересні 1939 року в місті відбувся багатолюдний мітинг. На ньому обрали тимчасове управління на чолі з С. І. Гуцуляком. Робітничу гвардію очолив Т. С. Дутковський. Народні органи влади роззброювали рештки польських військ, встановлювали і підтримували революційний порядок, здійснювали націоналізацію промислових і торговельних підприємств.
С. І. Гуцуляка було обрано депутатом до Народних Зборів Західної України. В березні 1940 року трудящі Кутів голосували за кандидатів у депутати Верховних Рад СРСР, УРСР, місцевих Рад депутатів трудящих. Головою міської Ради обрано шевця О. І. Бойчука.
У грудні 1939 року Кути стали центром новоствореного Кутського району. Районні партійні, комсомольські і профспілкові організації очолили боротьбу трудящих за соціалістичні перетворення. Розгорнулося промислове будівництво. Шляхом об’єднання кустарів виникли артілі чоботарів і обробки шкіри, «Червоний мебляр», «Килимарка». Працювали 2 лісозаводи, 3 млини, 2 пекарні, 6 крамниць, культмаг, раймаг. На базі господарсько-споживчої спілки «Верховина» заснували міське споживче товариство, яке постачало населенню необхідні товари.
Здійснено реорганізацію старих шкіл, створено 2 нові, які займалися також ліквідацією неписьменності серед дорослих. У 1940 році в середній школі навчалося 219 учнів і 220 дорослих. Крім місцевих, працювали і вчителі, направлені сюди із східних областей. Для допомоги вчителям в Кутах був створений методкабінет. Відкрились бібліотеки для дорослих і дітей. Почали працювати дитячий садок, поліклініка, лікарня.
Та будівництво соціалістичного життя раптово перервала війна. 1 липня 1941 року до Кутів вдерлися угорські фашисти. В серпні місто було передано німецько-фашистській адміністрації.
Окупанти вбивали радянських людей, грабували й нищили громадське майно і власність населення. 9 квітня 1942 року вони вбили 1038 чоловік. 15 серпня, заарештувавши 1181 жителя, фашисти відправили їх у коломийську тюрму, а потім розстріляли у Шепарівському лісі. 28 квітня 1944 року окупанти вбили на вулиці Шевській 31 жителя.
Мешканці Кутів боролися проти окупантів і оунівців. І. Т. Луканюк, С. Г. Нагорняк, І. Ю. Бельмега розповсюджували серед населення радянську літературу, вели антифашистську агітацію, саботували заходи окупаційних властей.
26 червня 1944 року місто визволили від окупантів воїни 5-го гвардійського повітряно-десантного полку. В боях з фашистами смертю хоробрих полягли 21 українець, 20 росіян, 4 білоруси, 4 казахи, 2 удмурти, 2 башкири. Жителі Кутів старанно доглядають могили воїнів-визволителів, а також полеглих від рук українсько-буржуазних націоналістів.
З урядовими нагородами повернулися додому ті, хто, влившись до лав Червоної Армії після визволення міста, громили фашистського ворога.
Великих збитків завдали місту німецько-фашистські окупанти — майже на 15 млн. крб., вбили й закатували 2366 і відправили в рабство до Німеччини 1173 чоловіка. Їх прислужники — українські буржуазні націоналісти — спалили залізничний міст через Черемош, млин, лісопилку, понад 500 будинків. Кути втратили вигляд міста: будинки в центральній частині були повністю зруйновані, майже наполовину зменшилося населення.
Одразу ж після визволення Кутів відновили роботу районні радянські і партійні органи. У 1944 році місто перейменували на селище міського типу. Селищну Раду депутатів трудящих очолив С. І. Гуцуляк. Стали до ладу промисловий і харчовий комбінати, артіль «Килимарка», торговельні підприємства. Відремонтували приміщення поліклініки, лікарні, школи, будинку культури. Уже в 1944—1945 рр. було відремонтовано 432 будинки. Із східних районів країни в Кути прибули вчителі, лікарі, культосвітні працівники. Держава подбала про сиріт, влаштувавши їх у дитячі будинки, подала допомогу потерпілим від окупантів та оунівців.
Відновила роботу Кутська МТС. Уже весною 1945 року 5 тракторів МТС вийшли в поле. У 1948 році Кутський район одним з перших на західноукраїнських землях завершив суцільну колективізацію. Розпочалася електрифікація селища й будівництво водопроводу. Методом народної будови, масових суботників впорядковано центральну площу ім. В. І. Леніна, вулиці селища, споруджено стадіон.
Протягом перших трьох післявоєнних років відбудова господарства селища була завершена. В 1949 році, крім раніше створених, діяли також лісосплавна контора, артілі «Промкооператор», «Червоне Прикарпаття», «Червоний мебляр», «Чоботар», 23 торговельні організації. Згодом артілі реорганізували в промислові підприємства. Артіль «Килимарка» стала фабрикою. У червні 1956 року при ній організовано керамічний цех під керівництвом гончара М. Я. Волощука. Вироби знатного майстра побували на багатьох виставках у Москві, Києві і Львові.
Продукція кутських гончарів користується широкою популярністю. Вироби учня й послідовника М. Я. Волощука, М. Ф. Угринюка експонуються в Коломийському державному музеї народного мистецтва Гуцульщини. У 1963 році фабрика відправила частину керамічних виробів у Канаду і США. Але основною продукцією підприємства є гуцульські килими й художня вишивка. Бригаді, якою керує комуністка Г. Петрук, першій у селищі присвоєно звання бригади комуністичної праці. За прикладом В. Гаганової Г. Петрук перейшла у відстаючу бригаду й підняла її до рівня передових. Цех художньої вишивки виготовляє чоловічі сорочки «гуцулка», жіночі блузки, скатерки, портьєри, покривала, які користуються великим попитом не лише в СРСР, а й у Румунії, Польщі. 1967 року фабриці присвоєно звання ім. 50-річчя Великого Жовтня. Нині вона входить до Косівського художньо-промислового об’єднання «Гуцульщина».
Великим промисловим підприємством була лісосплавна контора, створена 1949 року. Вона займалася сплавом лісу по Черемошу і перевантаженням його на залізницю. В Кутах перший сплав відзначався як свято — відбувалися мітинги, масові гуляння. Кожного року сезон відкривали брати Минайлюки з Устеріків, у сім’ї яких професія сплавників стала традиційною.
Сплавконтора провела значну роботу по благоустрою Кутів: збудовано ряд адміністративних приміщень, 6 багатоквартирних житлових будинків, обладнано стадіон. На лісодільницях до 1955 року не залишилося жодної колиби. На їх місці зведено гуртожитки, житлові будинки.
У 1966 році лісосплавна контора перебазувалася на протилежний берег річки, до міста Вижниці Чернівецької області. Наступного року в Кути з Верховинського району переведено лісокомбінат. Це — багатогалузеве господарство, яке займається лісорозробками, посадкою лісу, має пасіки, ферми овець. У самих Кутах розміщені З цехи лісозаводу комбінату.
Меблевий цех заводу спеціалізується на виготовленні меблів санаторно-курортного типу. Значна кількість виробів цеху лозоплетіння, зокрема господарські й різні ручні корзини, йде на експорт. В останні роки у лозоплетінні використовуються синтетичні різнокольорові матеріали.
На лісокомбінаті виросли чудові майстри, раціоналізатори, передовики виробництва, трудяться 100 комуністів. 15 бригад завоювали звання бригади комуністичної праці. Лише в 1969 році від впровадження 29 раціоналізаторських пропозицій одержано 14,7 тис. крб. економії. Слюсар лісозаводу С. І. Семенюк подав за останні три роки 7 раціоналізаторських пропозицій. Економічний ефект їх — 7414 крб. С. І. Семенюк працює на лісозаводі з дня пуску першої пилорами. Трудову діяльність він почав 1927 року учнем у майстернях Надвірної. Під час економічної кризи 1932 року його звільнили з роботи разом з багатьма робітниками. 5 років був безробітним. Нині С. І. Семенюк — шанована в колективі людина, депутат Кутської селищної Ради, голова товариського суду лісокомбінату.
У 1966 році в Кутах створено промкомбінат, 1968 року його реорганізовано в завод будівельних матеріалів, який має цегельно-черепичний, крейдяний, лісопильний (разом з тарним) цехи, споруджується великий цегельний завод. Продукція заводу відправляється в усі республіки країни.
З кожним роком змінюється зовнішній вигляд селища. За післявоєнний період тут споруджено понад 200 житлових будинків, водопровід, заасфальтовано майже всі вулиці.
В селищі працюють шевська, кравецька, годинникарська, мотоциклетна майстерні, лазня, готель, перукарня та інші комунальні підприємства, 60 магазинів і підприємств громадського харчування.
16 лікарів і 54 працівники з середньою медичною освітою дбають про здоров’я трудящих. Нині в Кутах є лікарня, тубдиспансер, вендиспансер, медпункти на підприємствах і установах.
За останнє десятиріччя будівництво значно посилилося. Тільки за 2 останні фоки індивідуальні забудовники спорудили 47 будинків. 8 двоквартирних, 1 шістнадцятиквартирний будинки, дитячий садок, їдальню, 2 магазини збудував для своїх робітників лісокомбінат.
Багато сил і вміння вклав у благоустрій селища комуніст В. Д. Подюк, колишній член КПЗУ, який тривалий час очолював селищну Раду. За ініціативою селищної Ради силами громадськості газифіковано квартири, розбито парк, посаджено сад.
Високого рівня розвитку досягла в селищі освіта. Тепер у Кутах діють середня загальноосвітня школа, середня школа робітничої молоді, школа-інтернат, однорічна сільськогосподарська школа, що готує плодоовочівників, майстрів тепличного господарства й пасічників, однорічна будівельна школа, школа для майстрів-будівельників. У навчальних закладах працюють майже 100 вчителів, переважно з вищою освітою, здобувають знання 1,5 тис. учнів.
Кутська середня загальноосвітня школа — найбільша в районі. За час свого існування вона зробила 21 випуск учнів. 770 юнаків та дівчат здобули тут середню освіту. Серед випускників школи є вчені, лікарі, вчителі, інженери, працівники партійних і радянських органів, робітники й колгоспники. Колишній вихованець школи В. І. Коваленко працює інженером конструкторського бюро автозаводу, М. М. Тріщук — доцент, викладач інституту, Д. М. Григорак — підполковник Радянської Армії, Н. М. Савчук — робітниця, делегат XXIII з’їзду КПРС.
Школа має чималі традиції у вихованні й навчанні дітей. Тут довгий час працював досвідчений вчитель-математик В. І. Солган. Великим авторитетом у школі й селищі користуються вчителі — відмінники народної освіти УРСР О. І. Шевченко, О. С. Куницька, В. К. Гук, О. П. Коваленко, О. Ф. Драгун, М. Ф. Церковнюк, Б. С. Баб’юк та інші.
Селище живе творчим змістовним життям. У будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, зокрема драматичний, чоловічий хор, хор медичних працівників, який об’єднує 40 чоловік. Селищні аматори не раз здобували призові місця на обласних і районних оглядах та олімпіадах. При будинку культури створено народний університет культури, він використовує такі форми роботи, як циклові лекції, тематичні, молодіжні фестивальні вечори, вечори вшанування кращих людей праці, свята пісні і танцю, весни. З своїми постановками у селище постійно приїжджають колективи Івано-Франківського і Чернівецького обласних драматичних театрів, Івано-Франківської філармонії, Коломийського народного театру.
В широкоекранному кінотеатрі ім. Т. Г. Шевченка організовуються громадські перегляди й обговорення кінофільмів («Над Черемошем», «Тіні забутих предків» та ін.), створених на основі місцевих мотивів, кінолекторії і кінофестивалі, присвячені визначним датам у житті країни. Понад 400 лекцій на рік читають населенню лектори первинної організації товариства «Знання».
Селище має 2 масові бібліотеки, кожна родина — свою домашню бібліотеку.
Кути — сад. Цей вислів повністю відповідає своєму змістові. Здавна тут вирощують сади. Виведено місцевий сорт яблук Йона-Фоната. Вони красиві, смачні, зберігаються до нового врожаю. З 336 га всієї території селища сади займають понад 50 га. Немає жодного будинку, біля якого не було б саду. Обочини доріг обсаджені горіховими деревами. А коло підніжжя Карпат — громадські й колгоспні сади, які зливаються з карпатським лісом.
Селище помітно зростає. Це насамперед за рахунок розширення виробничих потужностей, значного збільшення числа робітників на лісокомбінаті і заводі будівельних матеріалів. Поряд з існуючим лісозаводом розпочато будівництво меблевого цеху, який випускатиме санаторно-курортних меблів на 5 млн. крб. щорічно. Розпочнеться будівництво приміщення ремонтних майстерень і автоколони на 150 автомашин, цеху дерев’яно-волокнистих плит на 10 тис. кв. м в рік, санаторію на 2 тис. місць, мотелю на 200 автомашин, пансіонату на 500 чоловік. Селище стане курортом. Буде збудовано також торговий комплекс, міст через Черемош, що з’єднає Кути з Вижницею, нові побутові заклади, житлові будинки.
Зростання Кутів — відмітна риса багатьох селищ Івано-Франківщини. Є в цьому поступові багато спільного з тим, що притаманне нашій радянській добі,— палке прагнення творити й працювати по-ленінськи, по-комуністичному.
П. І. АРСЕНИЧ, І. Т. ФІЛЕНКО, А. Л. ЯСІНСЬКИЙ.