Ворохта, Надвірнянський район, Івано-Франківська область
Ворохта — селище міського типу (з 1960 р.), розташоване в Карпатах, на висоті 850 м над рівнем моря, вздовж ріки Пруту, за 59 км від райцентру. Через селище проходить залізниця Івано-Франківськ — Рахів. Населення — 4950 чоловік.
Клімат Ворохти середньогірський, з помірно холодною зимою та прохолодним, нежарким літом. Чисте й свіже повітря, рівномірний температурний режим та мальовничі околиці сприяли тому, що Ворохта стала курортом, популярним далеко за межами нашої республіки.
Територію Ворохти заселено здавна. Тут знайдено крем’яні знаряддя праці доби міді. Дослідник гірського населення Карпат польський етнограф І. Фальковський, посилаючись на усні перекази, припускав, що Ворохту засновано у XVII ст. Тоді вона була присілком села Микуличина. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга — дезертир з армії, на прізвисько Ворохта. Він вважався дуже здібним, і до нього часто зверталися за порадами, приказуючи «їду до Ворохти». Звідсіля й пішла в народі назва нового гірського поселення — Ворохта.
Основою господарської діяльності жителів Ворохти в XVII — на початку XVIII ст. було скотарство, домашні промисли та землеробство. Свою худобу вони в першій половині червня гнали на полонини, а в другій половині вересня повертали додому. Селяни мали також невеличкі клаптики землі, на яких вирощували капусту, сіяли трохи вівса, ячменю, жита. Землю обробляли вручну, лише згодом більш заможні жителі почали користуватися бороною та дерев’яним плугом. Гірськими стежками гуцули Ворохти, як і всіх довколишніх сіл, сходили вниз, у міста, щоб обміняти продукти тваринництва й вироби з дерева на промислові товари.
Населення Ворохти зазнавало жорстокої експлуатації феодалів та лихварів, які діставалися і віддалених гірських поселень. Верховинці-гуцули вели боротьбу проти гнобителів. Вони приєднувалися до загонів Олекси Довбуша та його послідовників. Серед багатьох пісень і легенд збереглося оповідання про опришка Мочерняка з Ворохти. У селі суворо дотримували традицій, пов’язаних з повагою до опришків. Навіть найбагатшим парубком, який не був хоча б два-три тижні в їхніх загонах, нехтували дівчата. Опришківський рух в околицях Ворохти тривав аж до середини XIX ст. Архівні документи стверджують, що один з останніх опришківських загонів під керівництвом І. Волощука та І. Вередюка протягом семи тижнів 1845 року вчинив 16 нападів на багачів різних поселень Гуцульщини, зокрема Ворохти.
Після скасування кріпосного права економічне й політичне становище жителів лишалося важким. Майже половина земельної площі гірських повітів і понад 80 проц. площі карпатських лісів належала великим поміщикам, капіталістам, церкві й державі. Лише один з багатіїв Ворохти в другій половині XIX ст. володів 600—800 моргами полонин.
Поряд з куркульськими господарствами існували зубожілі, дрібні — сільської бідноти. Сільське господарство було малопродуктивним, з надзвичайно відсталою технікою. Валовий збір сільськогосподарських культур у Ворохті навіть наполовину не забезпечував жителів продуктами харчування. Скотарство, основне заняття населення Ворохти, теж не задовольняло його потреб, адже більшість поголів’я великої рогатої худоби та овець належала куркулям і лихварям.
Важке економічне становище змушувало бідноту шукати додаткових джерел заробітку. Використовуючи дешеву сировину — дерево, гуцули розвивали домашні промисли, вироби яких реалізовували на ринку. Однак цього було не досить і селянам доводилося виїжджати на сезонні роботи до різних країн. Ворохтянці емігрували до Канади, Бразілії, Аргентіни. А місцем сезонних робіт стали Німеччина, Угорщина, Франція. Але й це не поліпшило їх становища. Відомо, що 1902 року поміщик граф Замойський найняв до 80 гуцулів на сезонні роботи в Закопане, обіцяючи їм за це добрі гроші. До місця роботи біднякам довелося йти пішки.
Важко працюючи майже два місяці, вони нічого не заробили, ще й заборгували поміщикові.
1894 року стала до ладу залізнична магістраль Станіслав—Яремча—Ворохта — Рахів, споруджена для вивозу карпатського лісу в промислові райони Австро-Угорщини, Польщі та інших країн. Це сприяло певному економічному зрушенню у Ворохті. Для первинної обробки лісу в 1906—1910 рр. було побудовано лісозавод. Лісоексплуатація здійснювалася хижацькими методами. Навіть деякі польські буржуазні вчені змушені були визнати, що в другій половині XIX ст. розпочалося винищення лісу у великих масштабах. Капіталісти залучили частину селян за мізерний заробіток рубати, сплавляти й обробляти ліс. Умови праці були дуже важкими. Поперечна пила, цапина, сокира — немудра техніка тодішнього лісоруба. Під час заготівлі лісу робітники жили в колибах, де вогнище було єдиним джерелом світла й тепла.
Економічне пожвавлення, створення окремих підприємств влаштовувало капіталістів, трудове ж населення животіло. Пізніше староста Надвірнянського повіту відзначав, що «гуцульська людність, яка живе у важких, нужденних умовах, голодує, хворіє туберкульозом,… живе у боргах, …часто паде жертвою спекулянтів». В дорадянський період трудове населення Ворохти терпіло від політичного безправ’я, через відсутність культурно-освітніх закладів було мало обізнане з досягненнями культури, лишалося в основному неписьменним. Трудящі не мирилися з таким становищем, повставали на революційну боротьбу. Яскравим проявом цього є відзначення Першого травня 1894 року. Цього дня робітники, що працювали на будівництві залізниці у Ворохті, не вийшли на роботу і урочисто відзначили міжнародний день солідарності трудящих. У страйку і маніфестації, крім українських робітників, взяли активну участь польські й молдавські..
Важливим проявом протесту селян Ворохти проти безправ’я було прагнення ліквідувати культурну відсталість. 1903 року тут відкрили сільську читальню, до якої вже наступного року входило 80 членів. В ній жителі села вчилися грамоти, читали літературу, проводили збори. Зростанню революційних настроїв серед бідноти Ворохти сприяли революційні події у Росії 1905 року. В хаті ворохтянського селянина І. Мочерняка 17 лютого 1905 року відбулися збори, на яких перед селянами виступив письменник Марко Черемшина.
Населення Ворохти було знайоме з творами Т. Шевченка, І. Франка, О. Пушкіна, А. Міцкевича. Про любов до прогресивної літератури свідчить їх зустріч з М. М. Коцюбинським, який зупинявся в селі під час подорожі на відпочинок до Криворівні. З приводу цієї зустрічі він писав своїй дружині: «Тут було ціле українське товариство, яке зробило з стрічі зо мною ціле торжество, говорились промови, я мусив одповідати, співали мені «многі літа» і цілою процесією, з співами, одвели на ніч до готелю».
Поширенню революційних ідей серед населення Ворохти значною мірою сприяли події у роки першої світової війни. Так, значний вплив на нього мали російські солдати, які кілька разів вибивали звідси австрійців і займали село. Війна ще більше ускладнила становище селян, зросли ціни на продукти й промислові товари. Через нестачу хліба доводилося голодувати. Сільська біднота сподівалася, що поразка Австро-Угорщини відкриє шлях до волі, покладе край іноземному гнобленню.
Відгомін Жовтневої революції дійшов і в далеку гірську Ворохту. Натхнені перемогами російського пролетаріату, трудящі вели боротьбу проти експлуататорів.
Керували їх виступами робітники лісопильного заводу. В липні 1922 року одночасно з вуглекопами Джурова, озокеритниками Дзвиняча, тартачниками Ділятина робітники Ворохти розпочали страйк. Не працювали 300 робітників лісопильного заводу, які вимагали підвищення заробітної плати, восьмигодинного робочого дня і поновлення на роботі звільнених товаришів. Капіталісти не задовольнили вимог робітників. Наступного року ворохтянські деревообробники знову піднялися на боротьбу. Причиною страйку були важкі умови життя: робочий день, що тривав до шістнадцяти годин, мізерна заробітна плата. Страйкова боротьба деревообробників продовжувалася. В листопаді 1926 року 250 ворохтянських робітників солідаризувалися зі страйкарями тресту «Польська Фореста» в Надвірній. Крім страйків, населення Ворохти використовувало й інші форми класової боротьби — відмовлялося сплачувати податки, відробляти шарварки, саботувало розпорядження властей тощо.
В перші десятиріччя XX ст. дещо збільшується чисельність населення Ворохти. Якщо на початку XX ст. тут жило менше тисячі чоловік, то згідно з першим польським переписом населення 1921 року, у Ворохті налічувалося 1126 чоловік, з яких українці становили 64,7 проц., поляки — 17,7 проц., євреї — 17,6 проц. За переписом 1931 року чисельність населення зросла до 2462 чоловік. Такий порівняно швидкий приріст пояснюється деякою мірою тим, що Ворохта стає відомою як місце зимових видів спорту та літнього відпочинку. Екзотика цих місць приваблювала польську аристократію і місцевих багачів. Вони будували тут вілли та пансіонати. Серед курортних закладів лише один санаторій пристосували для лікування хворих на туберкульоз, а решта по суті була будинками відпочинку. Але все це не мало ніякого значення для поліпшення життя трудящих. Селян гнітили злидні й темрява, про освіту і розвиток культури ніхто не дбав. Гуцули і надалі лишалися політично безправними.
1939 рік приніс щастя ворохтянцям. Гуцули вперше вільно зітхнули, діставши політичну свободу. Коли стало відомо про визвольний похід Червоної Армії, ворохтянці утворили тимчасовий революційний комітет на чолі з Є. С. Букшованим. Комітет взяв у свої руки всю адміністративну владу, сформував Червону гвардію для охорони громадського порядку, курортних установ, прикордонної зони. У Ворохті налагодили роботу торговельних підприємств та лісопильного заводу, вжили заходів до ліквідації безробіття. Було націоналізовано землю й розподілено її між селянами. 1940 року жителі Ворохти обрали сільську Раду депутатів трудящих, яка розгорнула активну діяльність по будівництву нового життя.
Депутати сільської Ради очолили найвідповідальніші ділянки життя Ворохти. Під керівництвом Є. С. Букшованого тут було створено сільське споживче товариство, відкрито промтоварні й продуктові крамниці та їдальню. М. Д. Паневник очолював роботи по впорядкуванню шляхів. За його допомогою вже до кінця 1939 року було споруджено 6 дерев’яних мостів на околиці Ворохти, здійснено ремонт доріг. І. Д. Мочерняк чимало зробив, щоб відновити діяльність культурних закладів і забезпечити курортників продуктами. Депутат Петро Никорак допомагав у роботі лісокомбінату.
Особливу увагу приділяли розвитку деревообробного виробництва. На базі лісопильного заводу створюється ліспромкомбінат. Колектив комбінату на чолі з його першим директором Комаревцевим і головним інженером Фокіним за порівняно короткий строк налагодили роботу підприємства. Лісоруби й деревообробники змагалися за успішне виконання виробничих завдань.
Влада трудящих подбала й про розвиток освіти, культури та охорони здоров’я. Одразу після визволення тут відкрили семирічну школу, в якій навчалися всі діти шкільного віку. Школу забезпечили необхідним обладнанням, підручниками, багато дітей одержували безплатну державну допомогу. Почали працювати клуб, бібліотека. Село було забезпечене кваліфікованими медичними працівниками. Підвищувався добробут населення: гуцули дістали можливість краще харчуватися, одягатися. Частку своєї праці вклали у перші соціалістичні перетворення сільські комуністи Ражовський, Чаплинський, Комаревцев та комсомольці Д. І. Романюк, Ф. І. Цабенюк та інші.
Але радість вільного життя гуцулів затьмарила фашистська навала. Гітлерівці окупували Ворохту 27 червня 1941 року. Вони зруйнували лісопромкомбінат, вивезли обладнання з підприємства в Німеччину, знищили вузькоколійні під’їзні шляхи. Окупанти повністю зруйнували більшість житлових будинків і приміщення санаторно-курортних закладів, спалили центр села, зірвали залізничну станцію, мости. Гітлерівці насильно вивезли до Німеччини 248 чоловік.
Населення Ворохти та її околиць чинило опір окупантам. Жителі допомагали партизанам, ухилялися від сплачування податків, саботували розпорядження фашистських властей. Ворохтянці знищили на околиці села одного із гестапівців. Окупанти вирішили залякати населення: вони зібрали майже всіх жителів і в їх присутності розстріляли 10 мирних громадян.
29 вересня 1944 року Ворохту визволили радянські війська. Відновили діяльність органи Радянської влади, почала функціонувати сільська Рада депутатів трудящих, головою якої став Г. О. Кузів. Сільська Рада одразу взяла під свій контроль народне господарство. Також було розгорнуто серед населення агітаційну роботу. Десятки активістів роз’яснювали становище на фронтах, закликали односельчан сприяти перемозі над ворогом. Це допомогло успішно провести мобілізацію чоловічого населення в армію, а також залучити всіх жителів села до ліквідації наслідків війни. За виявлений героїзм в боротьбі з гітлерівцями багато жителів Ворохти нагороджено орденами й медалями. Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня і двома медалями нагороджено І. Ф. Дедерчука. Відважний ворохтянець служив у 207-му гвардійському Суворовському полку. Під час бою на території Німеччини захопив ворожий кулемет і, відкривши вогонь по фашистах, допоміг нашим танкам просуватися вперед.
Ворохтянці брали участь у ліквідації банд українських буржуазних націоналістів. які тероризували місцеве населення. Ще в 1941 році націоналісти забрали всі продукти і майно в лісника О. М. Волошина, залишивши без засобів існування його вагітну дружину і двох дітей. З допомогою місцевого поліцая гестапівці вивезли О. М. Волошина і В. М. Кузева до Бухенвальда. О. М. Волошину вдалося вижити в концтаборі, він повернувся до Ворохти 1945 року і вже на третій день після повернення почав працювати в міліції. Протягом двох років О. Волошин разом з односельчанином В. Сандуляком брав участь у боротьбі з бандитами. В 1947 році бандерівці убили радянського патріота.
Мужньо боролася проти бандитів комсомолка Є. Хомин, вона засуджувала їх підлі дії, закликала гуцулів підтримувати Радянську владу. Тяжко поранена бандерівцями, комсомолка втратила руку, але продовжувала боротьбу. В 1946 році головорізи замучили Є. Хомин. Націоналісти 1947 року вбили М. О. Кузева, який не захотів віддати їм коней, що належали лісокомбінату. В 1948 році бандити стратили і його брата — голову сільської Ради Г. О. Кузева. Багато горя завдали українські буржуазні націоналісти ворохтянцям. Але гуцули продовжували громити бандитів і допомогли радянським органам ліквідувати їх.
Долаючи труднощі післявоєнного часу, жителі Ворохти зосередили трудові зусилля на відбудові зруйнованого господарства. Головним підприємством Ворохти був ліспромкомбінат, тому основну увагу наприкінці 1944 і на початку 1945 року спрямували на його відродження. Робітники відремонтували зіпсовані під час війни пилорами, вузькоколійні і грунтові під’їзні шляхи — зробили все, щоб 1945 року ліспромкомбінат став до ладу. Застосовуючи передовий досвід кращих колективів лісової промисловості Прикарпаття, виробничники ліспромкомбінату включилися у змагання за дострокове виконання четвертого п’ятирічного плану. У відродженні комбінату і виконанні планів четвертої п’ятирічки активну участь брали жінки. Однією з перших на Прикарпатті стала лісорубом жителька Ворохти П. В. Поляк. Піднімати з руїн Ворохтянський ліспромкомбінат допомагали й жителі сусідніх сіл. Лише з села Яблуниці тут працювало 70 чоловік.
Відбудовуючи економіку села, ворохтянці не забували і про розвиток освіти та культури. Вже у вересні 1944 року всі діти шкільного віку сіли за парти семирічної школи. В селі запрацювали гуртки ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Зразу ж після визволення села від фашистських загарбників було відкрито клуб, лікарню, поновлено роботу туберкульозного санаторію.
В процесі соціалістичних перетворень міцніла партійна організація селища. Спочатку у Ворохті діяла територіальна партійна організація при сільській Раді депутатів трудящих, яка в 1947 році налічувала 6 комуністів, а в січні 1950 року в селі було вже 22 комуністи.
Зростала Ворохта й в наступні п’ятирічки. В роки п’ятої п’ятирічки головне промислове підприємство — ліспромкомбінат став передовим. Тут виконували весь комплекс робіт від посіву й посадки до рубки й комплексної переробки деревини. На комбінаті було створено відділи лісоексплуатації і фабрично-заводський з меблевим цехом. У 1959 році ліспромкомбінат реорганізували в лісокомбінат. Сьогодні це велике підприємство, до складу якого входить 11 цехів і 6 лісництв.
Докорінно змінився характер праці у лісообробній промисловості. Значно підвищився рівень механізації всіх процесів — заготівлі, підвозки та вивозки деревини. Не примітивні знаряддя, як це було раніше, а потужні механізми: бензопили, трактори, лебідки, вантажні крани полегшують важку працю лісоруба.
Невпізнанним став і колектив комбінату. На підприємстві працює понад 100 чоловік з вищою й середньою освітою.
134 робітники навчаються заочно у вузах, технікумах, школах робітничої молоді. Крім цього, виробничники підвищують свій рівень і на комбінаті: понад 270 чоловік навчаються тут у гуртках техмінімуму, а також індивідуально. За високі трудові досягнення багато виробничників нагороджено орденами й медалями. Орден Леніна вручено ветеранові підприємства П. В. Поляк, а деревообробники М. І. Кувійчук та Д. І. Турецький відзначені орденом Трудового Червоного Прапора.
Виробничий колектив має значні досягнення у виконанні планових завдань. Однією з умов цього є всебічне вивчення передового досвіду на інших підприємствах, запозичення кращих методів організації праці. На початку 1968 року працівники комбінату під керівництвом голови заводського комітету профспілки І. В. Андрусева вивчали досвід механізації внутрізаводських робіт на Рахівському лісокомбінаті. Застосовуючи досвід сусідів, у Ворохті почали вантажити продукцію у вагони за допомогою баштового крана, здійснили комплексну механізацію транспортно-вантажних робіт, поліпшили плановий облік у цехах тощо. Продукція комбінату користується попитом не тільки в нашій країні, але й за межами Радянського Союзу. Підприємство постачає свої вироби в Угорщину, Чехословаччину, Польщу, Федеративну Республіку Німеччини, Швейцарію, Італію, Францію.
Істотні зміни сталися за післявоєнні роки в побуті лісорубів та робітників комбінату. Навіть на найвіддаленіших лісодільницях побудовано затишні гуртожитки, їдальні; сюди регулярно доставляється пошта. У робітничих квартирах є радіо, добротні меблі. При лісокомбінаті працюють клуб, крамниці, кінотеатр.
Вся діяльність колективу комбінату спрямовується партійною організацією, яка налічує 165 комуністів. Комсомольська організація об’єднує понад 200 юнаків та дівчат.
Ворохта — відомий у країні кліматичний курорт. Знижений атмосферний тиск, велика інтенсивність сонячної радіації при достатній кількості ультрафіолетових променів, чисте, прозоре повітря, підвищений вміст озону й насиченість фітонцидами сприяють лікуванню туберкульозних захворювань. 1969 року у Ворохті була чотири санаторії: «Гірське повітря», туберкульозний санаторій «Ворохта», санаторій № 2, кістковотуберкульозний санаторій № 3. У цих закладах застосовуються найновіші методи лікування і створено всі умови для культурного відпочинку хворих. Санаторій «Гірське повітря» є базою Львівського науково-дослідного інституту туберкульозу. Санаторій, оточений сосновим лісом, розкинувся поблизу Пруту, має 4 аерарії, багато просторих балконів. Такі ж умови лікування і в інших санаторіях селища. Успішному лікуванню сприяє також добре налагоджена науково-методична робота та заходи щодо підвищення кваліфікації медичних працівників.
Перед персоналом ворохтянських санаторіїв виступають з лекціями наукові співробітники Львівського науково-дослідного інституту туберкульозу та Івано-Франківського медичного інституту. Лікарі постійно підвищують свою кваліфікацію на курсах у Москві, Києві й Харкові.
Різко змінився, порівнюючи з дорадянським часом, стан розвитку культурно-освітньої справи у Ворохті. Неписьменність серед дорослого населення, цю прикру спадщину минулого, повністю ліквідовано. Понад 800 дітей ворохтянців навчаються у середній школі, 180 молодих робітників та службовців оволодівають знаннями в школі робітничої молоді. Крім цього, у Ворохті з 1963 року працює спортивна школа молоді, в якій щороку навчається до 200 чоловік. Майбутні спортсмени відвідують секції: легкої атлетики, двоборства, гірськолижного спорту, стрибків з трампліна, біатлона. Добре працюють у Ворохті бібліотеки, клуб, а також селищна організація товариства «Знання». Протягом останніх років селище впорядковується: споруджено водопровід, пішохідний міст через Прут. При комбінаті комунальних підприємств відкрито готель, лазню, дві перукарні.
З кожним роком Ворохта набуває популярності як всесоюзна спортивна й туристська база. В селищі споруджено один з найбільших лижних трамплінів країни, створено лижну базу, побудовано турбазу «Україна» з добре обладнаним спортивним залом. Щорічно сюди з багатьох міст і сіл прибувають спортсмени. У Ворохті 1968 року проходили спортивну підготовку збірні олімпійські команди країни — лижників, гребців, велосипедистів. Все це позитивно позначилося на спортивно-масовій роботі серед місцевої молоді. У Ворохті та її околицях виросли десятки спортсменів-розрядників та майстрів спорту. Звідси вийшов чемпіон України серед юнаків 1967 року з стрибків з трампліна М. Й. Косович і призер першості республіки зі стрибків 1968 року М. Ф. Микитин.
Особливо зросте значення селища як спортивного центру, коли стане до ладу найбільший на Україні спортивний комплекс, будівництво якого вже розпочалося. Зараз прокладають під’їзні шляхи до підніжжя красуні Говерли. На горі Пожижевській на висоті 1500—1700 м буде збудовано головну в республіці гірськолижну базу з комплексом споруд, де розміщуватимуться тисячі спортсменів і туристів. Вони зможуть скористатися спортивними залами, готелями. Для лижників передбачено прокласти траси, в т. ч. й слаломну, завдовжки до трьох кілометрів та спорудити трампліни. Підйом по крутих схилах гір здійснюватиметься за допомогою канатної дороги.
Досягнень у розвиткові економіки й культури ворохтянці добилися під керівництвом селищної Ради депутатів трудящих, робота якої спрямовується територіальною партійною організацією. Тепер у Раду обрано 52 депутати, серед них — 28 членів КПРС, 12 комсомольців, 32 робітники, 22 жінки; створено 9 постійно діючих комісій, які займаються питаннями будівництва, охорони здоров’я, побутового обслуговування, культурно-освітньої роботи, виховання молоді.
Все, що зроблено сьогодні трудящими Ворохти, є запорукою їх дальших успіхів. Ворохтянці роблять гідний внесок у розвиток лісообробної промисловості, курортної справи, спорту. А невдовзі Ворохта стане одним з найкрасивіших і найупорядкованіших курортних та спортивних центрів країни.
С. І. КОПЧАК, Я. С. ФЕДОРЧАК