Яремча, Надвірнянський район, Івано-Франківська область
Яремча — місто районного підпорядкування (з 1963 року), добре відомий кліматичний курорт Прикарпаття. Розташована в долині верхньої течії Пруту, за 60 км від Івано-Франківська і за 23 км від районного центру. Через місто проходять залізниця й автодорога Івано-Франківськ—Рахів. Населення — 7429 чоловік. Карпатські гори оточили Яремчу з усіх боків: з півдня і південного заходу — Горган-Явірник (1467 м), з заходу — Щивка, Чорногориця, Синячка, Ковпака, зі сходу —Маковиця (987 м). Схили гір вкриті вічнозеленими ялиново-смерековими лісами з домішкою буку, а за поясом лісів простягаються полонини. З гір стікають до Пруту невеликі стрімкі потоки.
Місто Яремча порівняно молоде: в 1788 році воно було відоме як поселення, що належало до с. Дори. На цих землях проживало в той час всього 8 сімей. Заснування саме Яремчі відбулося з спорудженням у 1895 році залізниці Ділятин — Вороненка, а його назва, за переказами старожилів, походить від імені першого поселенця на хуторі Яреми Годованця. Села Ямна і Дора, які тепер увійшли в межі міста, відомі з кінця XVI — початку XVII ст. Першими мешканцями цих сіл були селяни, що тікали від гнобителів-феодалів у гірські райони Карпат. Шляхті нелегко було відшукувати втікачів-кріпаків — їх захищали труднодоступні гори, вкриті густими лісами. Історія сіл Дори і Ямної тісно пов’язана з антифеодальним рухом селянства Галичини, з опришківством. Значний вплив на цю боротьбу мала визвольна війна українського народу 1648—1654 рр. Посланці Богдана Хмельницького закликали гуцулів до боротьби з гнобителями. Один з них — Ярема Кончевський, схоплений шляхтою, визнав на суді, що він побував у Карпатах, в Ямній і скрізь зустрічав людей, які чекали на прихід козацького війська. У 1738—1745 рр. у цій місцевості діяв легендарний Олекса Довбуш. Він підтримував тісні зв’язки з селянами Дори і Ямної, де мешкала його сестра з родиною. З Ямної походив вірний побратим Довбуша Павло Орфенюк, з села Дори вийшов один з найближчих спільників, а з часом продовжувач його справи Василь Баюрак.
В умовах панування польської шляхти і після загарбання Східної Галичини Австрією життя трудящих сіл Дори і Ямної було надзвичайно тяжким. Кращі землі належали шляхті, сільським багатіям та церкві. В роки, що передували виділенню Яремчі у самостійну гміну, селянам цих сіл належало лише 248 моргів орної землі, невеличкими клаптиками розкиданої на горбах. Земля ця не могла прогодувати і десятої частини населення. В лісах і на пасовищах, приписаних до державних володінь, селянам заборонялося випасати худобу. Сільська біднота зовсім не мала ані землі, ані худоби.
В другій половині XVIII — на початку XIX ст. селяни Дори, Ямни, хутора Яремчі виконували багато повинностей, відробляли панщину, здавали значну кількість сіна, продуктів тваринництва, пряли на панському маєтку вовну. Крім цього, платили грішми чинш та інші податки на загальну суму 516 флоринів 35 крейцерів.
Основне місце в господарстві посідало тваринництво. Воно визначало певною мірою економічне становище населення, його побут. З весни до пізньої осені селяни пасли велику рогату худобу та вівці на полонинах. У сироварнях з овечого молока виробляли бринзу. Її вживали у власному господарстві, але більшу частину змушені були разом з іншою продукцією вимінювати на ринку в Ділятині й Коломиї на хліб, сіль та нафту. Частина населення працювала на лісових розробках. Робочий день лісоруба тривав 12—16 годин, а заробляв він лише 1—1,5 крони. Жили селяни в курних дерев’яних хатах, одяг носили саморобний, виготовлений з конопель і овечої вовни. З овечої шкіри виготовляли кожухи, кептарі, сардаки, ліжники.
Австро-угорський уряд зовсім не дбав про освіту і культуру селян. В той час у Яремчі не було жодного культурно-освітнього закладу, все населення лишалося неписьменним. Лише 1875 року в с. Дорі відкрили школу з одним учителем.
На межі XIX—XX ст.ст. поселення Яремча розвивалося як селище дачного типу. Чудова природа: гори, вкриті лісами, водоспад, цілюще лікувальне повітря привернули увагу різних ділків і купців. Вони почали споруджувати тут вілли й пансіонати. Влітку Яремча ставала місцем відпочинку й розваг буржуазії Відня, Варшави, Кракова, Львова та інших міст. На підставі урядового рішення від 28 вересня 1910 року хутір Яремчу було перетворено на самостійну адміністративну одиницю — гміну під цією ж назвою. Вже через рік населення зросло до 1000 чоловік. Ще більше збудували вілл, пансіонатів, відкрили ресторани, кафе, готелі. З часом курорт Яремча визначився як кліматичний, для лікування хворих на туберкульоз, але передусім це було комерційне підприємство. Перебувати на лікуванні тут мали змогу виключно багатії.
Після початку першої світової війни цей район Карпат став ареною запеклих боїв. У 1914 році, переслідуючи австро-угорські війська, російська армія вийшла на карпатські перевали і 22 жовтня оволоділа Яремчею. Місцеве населення симпатизувало російським солдатам, подавало їм всебічну допомогу, за що чимало людей після відступу російських військ було розстріляно австрійцями. Під час війни Яремча кілька разів переходила з рук у руки, зазнала великих руйнувань. У 1919 році її загарбали польські війська. Курорт у Яремчі привернув увагу польської буржуазії як місце відпочинку і джерело прибутків. Виростали нові вілли і пансіонати з романтичними назвами «Рай», «Морське око», «Пристань», «Троянда», «Варшав’янка» та ін. Вони належали капіталістам Штруму, Ганусу, Макаревичу. Курорт Яремча мав 2 готелі, 44 пансіонати, 3 санаторії, 56 вілл та 53 гуцульські хати, призначені для відпочиваючих.
Власники пансіонатів і вілл одержували великі доходи. За оренду однієї кімнати в пансіонаті чи віллі треба було платити 60—80 злотих на місяць. Медичне обслуговування в пансіонатах було платним і здійснювалося в основному лікарями, які приїжджали з Варшави, Кракова, Львова, Станіслава і створювали сезонні лікувальні та діагностичні кабінети. Літній сезон відпочинку у віллах та пансіонатах тривав з 15 травня до 15 жовтня, а зимовий — з 15 грудня до 15 березня. Взимку відпочиваючі займалися лижним і санним спортом. У Яремчі був трамплін, працювали курси катання на лижах. Багатії, що прибували на відпочинок, жили в розкошах, марнували час у ресторанах і кафе, більярдних і танцзалах. На курорті Яремча (разом з Дорою і Ямною) відпочивало 1937 року понад 10 тисяч чоловік.
Місцевого населення в Яремчі, Дорі і Ямній було на початку 30-х років XX ст. 4492 чоловіка, в т. ч. 4060 українців-гуцулів. Трудове селянство терпіло через не-статки, темряву, хвороби, мракобісся уніатської церкви. Бідноті бракувало землі. 743 гуцульські господарства Яремчі (з селами Дорою і Ямною) мали лише 222 га орної землі. В селі Ямній майже половина селян була безземельною. Через низькі врожаї сільськогосподарської продукції не вистачало. Дещо краще розвивалося тваринництво, кормовою базою його були природні угіддя.
Переважна кількість безземельних і малоземельних селян працювала в Яремчанському лісництві. Робочий день тривав 8—12 годин на добу, а в середньому денна плата чоловіків становила 1,8—2,2 злотого, жінок — 1,4—1,7 злотого, підлітків 1—1,4 злотого. Узимку денна оплата праці чоловіків, жінок і дітей була зовсім мізерною. Робітники неодноразово повставали на боротьбу, вимагаючи збільшити заробітну плату, скоротити робочий день. Активну участь у страйку, що відбувся 27 жовтня 1921 року в тартаку Клейна, брали робітники Дори. Частина населення, зокрема жінки, працювали у віллах та пансіонатах, обслуговуючи відпочиваючих. Але робота ця була сезонною, і тому значна кількість населення терпіла від безробіття. Злидні і голод гнали гуцулів в пошуках кращого життя за кордон.
Польська буржуазія ставилася до місцевого населення зневажливо, тримала його в неуцтві і темряві. Хоча існувало кілька шкіл, навчали в них польською мовою, рідну ж викладали як предмет. 1925 року у відкритій в с. Ямній початковій школі був лише один учитель. Працювали також Дорянська початкова та Яремчанська однокласна польська школи. 1932 року в Польщі здійснено реформу освіти, внаслідок якої у Дорі й Яремчі було створено школи другого ступеня, в Ямній початкову школу. Значна частина населення не знала грамоти, жоден з селян не мав навіть середньої освіти.
Дуже погано забезпечувалося населення медичною допомогою. До 1939 року на всю околицю, до якої входили міська гміна Ділятин, сільські гміни Яремча, Ланчин, Білі Ослави, був тільки повітовий лікар, який жив у Ділятині. Отже, медичної допомоги, власне, не було. Перед другою світовою війною в Яремчі практикував один приватний лікар, який мав власну водолікарню, тут працювала одна приватна аптека. За лікування доводилося платити, візит до лікаря коштував 5 злотих. Смертність серед населення, особливо серед дітей, була дуже високою. Ширилися різні захворювання, зокрема: туберкульоз легенів, венеричні хвороби, тиф, дизентерія.
Буржуазні власті зовсім не займалися будівництвом і впорядкуванням Яремчі. В одній із скарг Яремчанської курортної ради до Станіславської воєводської управи йшлося про те, що Яремча вкрай занедбана: не вистачає електроенергії, нема тротуарів, каналізації тощо.
З хлібом і сіллю зустрічало населення Дори, Ямної і Яремчі Червону Армію у вересні 1939 року. Трудящі почали будувати нове життя. Вони взяли активну участь у виборах до Народних Зборів Західної України і радо вітали їх рішення. В умовах високої політичної активності обиралися органи Радянської влади. Першу Яремчанську селищну Раду очолив колишній член КПЗУ І. О. Турчиняк. У січні 1940 року Яремча стала центром району. В той час тут працювало вже 52 комуністи. Було обрано районні комітети Комуністичної партії та комсомолу. На підприємствах і в установах створювалися партійні і комсомольські організації. Першим секретарем райкому партії комуністи району обрали С. М. Андреева. 210 представників району, в т. ч. 40 яремчанців, навчалися на міжрайонних курсах, 126 яремчанців підвищували свою кваліфікацію без відриву від виробництва. До 26 травня 1941 року на відповідальні керівні посади було висунуто 45 чоловік. Партійна організація Яремчі зросла до 130 чоловік.
Соціалістичну перебудову народного господарства почали націоналізацією основних засобів виробництва. Власністю держави стали землі, ліси, а також підприємства, торговельні установи, курортні заклади. Націоналізовані будинки було передано під квартири трудящим, а в окремих з них розмістилися радянські установи й організації: лікарня, школи, клуби, бібліотеки, банк, санаторії, будинок відпочинку, пансіонати, піонерські табори, курортне управління. Розгорнулася культурно-освітня робота. Широко відкрилися для трудящих двері будинку культури і 2 сільських клубів, бібліотеки. За парти сіли й дорослі. У жовтні 1939 року в Яремчі було відкрито середню школу. Викладання здійснювалося рідною мовою.
Населення дістало безплатну медичну допомогу, було відкрито лікарні й амбулаторії. У санаторіях відпочивали робітники, селяни й інтелігенція. Влітку 1940 року в Яремчі створено 2 обласні піонерські табори.
30 червня 1941 року місто окупували фашистські загарбники. З перших днів «нового порядку» фашисти стали винищувати населення, насамперед —партійно-комсомольський і радянський актив.
З Яремчі насильно вивезли на примусові роботи до Німеччини 145 чоловік.
Жорстоке пограбування населення окупантами призвело до того, що 1942 року в Яремчі спалахнув голод, від якого загинуло 50 чоловік. Одним з найбільших тягарів, що ліг на плечі трудящих, був примусовий натуральний податок. Майже весь урожай, худобу, молоко селян зобов’язали здавати окупантам, а хто ухилявся, того нещадно карали.
Трудящі не визнавали режиму, запровадженого катами: саботували заходи фашистських властей, ховали хліб, худобу. Вони допомагали партизанам-ковпаківцям: ділилися з ними хлібом, одягом, давали провідників, доглядали поранених. Зріднилися партизани зі старим чабаном з полонини «Вабрянка» Д. К. Годованцем та іншими, які показували їм шлях у горах і лісах, вели тільки їм відомими стежками. Фашистські загарбники закатували Д. К. Годованця.
Під час Карпатського рейду ковпаківцям довелося вести виснажливі бої з фашистами в околицях Яремчі. Щоб закрити партизанам всі виходи з Карпат, німецьке командування зосередило тут 6 полків, 5 спецбатальйонів й інші військові підрозділи, окремі батальйони дивізії «СС-Галичина», танкові і авіаційні частини. З угорської сторони вздовж кордону проти ковпаківців був виставлений заслон — дві угорські дивізії. У Яремчі розташувався 26-й гірськострілецький полк, що прибув у Карпати з Норвегії1 2. Партизанське з’єднання, яке налічувало в той час близько півтори тисячі бійців, опинилося затиснутим серед гір між кордоном з Угорщиною і населеними пунктами Яремчою і Зеленою. Ворог бомбардував партизанів, піддавав їх артилерійському обстрілу. Незважаючи на дуже складні умови, партизани успішно відбивали атаки великих сил противника. Вони 11 разів намагалися прорвати кільце ворожого оточення, завдавали фашистам відчутних втрат. Протягом перших двох днів серпня 1943 року партизани билися з ворогом біля Яремчі, а потім здійснили блискучу операцію по розгрому ворога в Ділятині.
Навесні й улітку 1944 року на території Яремчанського району радянські війська вели бої з фашистськими загарбниками. Німецько-угорське командування сподівалося затримати наступ радянських військ у горах. Фашисти збудували в Яремчі та прилеглих горах глибоко ешелоновану оборону. Але 8-а Ямпільська стрілецька дивізія Червоної Армії під командуванням генерал-майора А. С. Смирнова почала просуватися вгору долиною ріки Пруту. 26 липня Яремчу було визволено. Фашисти чіплялися за кожну п’ядь карпатської землі, бої у цьому районі точилися близько півтора місяця.
В боях за Яремчу загинуло 565 солдатів і офіцерів Червоної Армії. їх поховано в центрі міста серед вічнозелених смерек, білокорих берез і могутніх буків у братській могилі разом з останками 80 партизанів-ковпаківців. Вічним сном сплять тут комісар партизанського з’єднання Герой Радянського Союзу генерал-майор С. В. Руднєв, його син Р. С. Руднєв та багато інших славних синів Радянської Вітчизни.
Після визволення Яремчі почалася її відбудова. Обласний комітет партії створив оперативну групу, яка негайно вжила заходів, щоб відновити діяльність районних організацій, налагодити зв’язки з передовими частинами діючої армії. Стали працювати райком партії, райвиконком, інші районні організації та установи.
Трудящим довелося розв’язувати складні завдання. За час німецько-фашистської окупації та відступу ворога Яремча зазнала великих руйнувань. Було знищено мости на Пруті, спалено багато будинків, зруйновано курортні споруди та залізничну станцію. У важкому становищі опинилося й сільське господарство. Про згубний вплив війни свідчив стан тваринництва: на 197 господарств Яремчі припадало 11 коней, 76 господарств зовсім не мали корів.
Відбудова зруйнованої Яремчі здійснювалася в кількох напрямках. Багато зусиль потребувало відновлення яремчанської курортної зони, але вже в 1947— 1948 рр. відкрилися санаторії, будинок відпочинку. Курортному управлінню було передано 62 домоволодіння в Яремчі. Радянська влада допомогла селянам тяглом, посівним матеріалом, реманентом. Вже до 1 листопада 1945 року в Яремчі відбудували 1500 кв. м житла. Відновили свою роботу будинок культури і бібліотеки, при Яремчанській середній школі було відкрито вечірню школу сільської молоді. З перших післявоєнних днів учителі, комсомольський актив взялися до ліквідації неписьменності серед населення. Дорослі навчалися в трьох групах при середній школі. Культармійці вчили грамоти неписьменних також безпосередньо на десяти-хатках. У 1950 році неписьменність було ліквідовано.
Відродженню зруйнованого фашистами господарства перешкоджали бандерівці. Для відсічі націоналістичним бандам у серпні 1947 року в Яремчі створюється група охорони громадського порядку. Активними учасниками боротьби з бандитами стали комсомольці, молодь міста. Завдяки сміливим і вмілим діям яремчанського комсомольського активу, який спирався на допомогу органів Радянської влади, націоналістичні банди було знищено. У цій боротьбі 23 липня 1948 року загинула відважна комсомолка В. Гнатюк. Пам’ять про неї завжди житиме в славних ділах молоді Яремчі. У зв’язку з 50-річчям ВЛКСМ на її честь встановлено бюст.
Невпізнанно змінилася Яремча за післявоєнні роки. Пішов у небуття час, коли вона розвивалася однобічно, її природні ресурси служили заможним верствам населення. Сьогодні Яремча — це радянське місто-курорт, центр туризму, відомий далеко за межами нашої країни, місто славних трудових і бойових традицій. Дальший розвиток Яремчі знаходить свій вияв у розквіті курортної справи, туризму, культурних закладів міста, зростанні добробуту й культурного рівня населення.
Для міста-курорту важливе значення має розвиток установ і організацій, діяльність яких стосується охорони здоров’я. Протягом післявоєнних років у здравницях Яремчі відпочивали й лікувалися десятки тисяч робітників, службовців, колгоспників, їх дітей. Тільки в 1968 році пройшли курс лікування понад дві тисячі хворих на туберкульоз легенів. При дитячих санаторіях працюють початкова і восьмирічна школи, де діти поєднують лікування з навчанням. Крім лікувальних закладів, у Яремчі є будинок відпочинку «Водоспад», розташований у мальовничому районі міста на правому березі ріки Пруту, біля каменя Довбуша.
В Яремчі завжди вирує життя, але особливо багато гостей улітку, коли настають канікули в школах. Тоді Яремча і її чудові околиці наповнюються дитячим гомоном і сміхом. Протягом літа в піонерських таборах «Прикарпатський Артек», «Камінь Довбуша», «Верховина», «Карпати», «Ялинка», «Зіронька», «Вогник», «Маковиця», «Гірське повітря» відпочиває до 5 тис. дітей. Найкращим є табір «Прикарпатський Артек», де кожного літа оздоровляються 1200 піонерів з різних республік країни. З 1963 року в Яремчі працює туристська база обласної дитячої екскурсійно-туристської станції.
Через місто проходять всесоюзні зимові, літні та автомобільні туристські маршрути союзного значення в Карпати і Закарпаття. Щоліта в Яремчі бувають тисячі туристів, які піднімаються до вершин гір Явірника, Довбушанки, Щивки, Синяка, Маковиці, а також на труднодоступні вершини Говерлу, Піп Іван. Велику увагу привертають маршрути, зв’язані з місцями Карпатського рейду партизанів-ковпаківців, а також з перебуванням легендарних опришків Олекси Довбуша. Взимку Яремча приваблює аматорів лижного спорту.
Над Прутом, біля Яремчанського водоспаду, розкинувся пансіонат «Гуцульщина». На його базі в 1965 році створено цілорічну гірськолижну турбазу на 450 місць. Інструктори влаштовують з туристами багатоденні походи по Карпатах, а також екскурсії на автобусах турбази по визначних місцях Прикарпаття, Закарпаття, Буковини. Сюди приїжджають туристи — москвичі, ленінградці, кияни, львів’яни. За Радянської влади Яремча перетворилася на один з відомих міст-курортів. Якщо найбільша кількість відпочиваючих тут припадала на 1937 рік і становила 10 572 чоловіка, то в 1968 році у Яремчі відпочивало 39 699 чоловік.
В місті працюють 28 магазинів, 14 кіосків, 18 закладів громадського харчування, в т. ч. ресторани «Гуцульщина» і «Прут». Яремчанців та туристів й відпочиваючих обслуговують пошта, телеграф, автоматична телефонна станція на 300 номерів, агентство «Аерофлоту», побутовий і пральні комбінати.
Навколо Яремчі на площі 1050 га ростуть буково-смереково-ялинові ліси, що належать Ділятинському лісокомбінату. Тут є 2 лісництва, які займаються лісовим господарством. Хвойні ліси багаті на чорницю, брусницю, ожину, малину. Місцеве населення заготовляє для харчокомбінатів ягоди, які йдуть для виготовлення соків, вин, варення, джемів.
Багато чим приваблює Яремча численних туристів, гостей. Надзвичайна краса природи цих місць: схили гір, густо порослі лісом, гірські потоки, водоспади. І зимою і влітку — це край з прекрасними ландшафтами і чудовими кліматичними умовами. Але не тільки природні умови прикрашають Яремчу. Вона дуже цікава з етнічного погляду і відзначається самобутньою культурою, створеною гуцулами. І на Україні, і далеко за її межами відома художня продукція різьбярських, килимарських, керамічних та інших художньо-промислових колективів. Окрасою Яремчі є туристська база «Гуцульщина», оздоблена майстрами з Косівщини.
Значні досягнення яремчан і в галузі освіти. Тепер у Яремчі працюють середня, дві восьмирічні і початкова школи, середня школа робітничої молоді. На базі восьмирічних шкіл створено консультпункти районної заочної середньої школи. Всі ці навчальні заклади мають добру матеріально-технічну базу: хімічні, фізичні, біологічні кабінети, швейні і столярні майстерні, майстерні обробки металу, кабінети машинознавства й домоводства, спортзал, спортивні майданчики, бібліотеки, сільськогосподарські ділянки. Музично обдаровані діти мають змогу навчатись у музичній школі.
Якщо за часів панування буржуазної Польщі, в 1938—1939 навчальному році в усіх школах Яремчі працювало лише 8 учителів і жоден з них не мав вищої освіти, то тепер тут 110 вчителів навчають і виховують молодь, передають їй свої знання й досвід. В Яремчі, де колись переважна кількість населення була неписьменною й малописьменною, тільки з 1951 по 1969 рік вищу й середню освіту здобули 500 чоловік. Колишні вихованці Яремчанської середньої школи працюють вчителями, викладачами вузів, науковцями тощо.
Місцеві жителі свято бережуть пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Радянську владу, за щастя й свободу трудящих. У дні святкування 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною з ініціативи жителів міста було створено на громадських засадах народний музей партизанської слави, а на могилі, де поховано партизанів і воїнів, палає вічний вогонь. 17 грудня 1967 року в Яремчі відбулося урочисте відкриття величного пам’ятника партизанам-ковпаківцям і воїнам, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками, а також 27 радянським активістам, які полягли під час збройних сутичок з бандами українських буржуазних націоналістів. Автори пам’ятника — народний художник УРСР В. 3. Бородай, архітектори А. Ф. Ігнащенко та колишній партизан-ковпаківець, Герой Радянського Союзу С. П. Тутученко.
В серпні 1966 року до Яремчі приїздив космонавт Г. С. Титов. Він був на братській могилі ковпаківців, оглянув музей партизанської слави і в книзі почесних відвідувачів зробив запис: «Люди будуть завжди з вдячністю відвідувати музей, де зібрані матеріали героїчної історії народу. Бажаю колективу музею успіхів у благородній справі». За чотири роки тут побувало півтора мільйона екскурсантів. З експозицією музею знайомилися учні й трудящі Бреста та Владивостока, Ленінграда, Тбілісі, делегації з Польщі, Румунії, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, туристи з Канади.
У квітні 1968 року в Яремчі відкрито народний музей атеїзму. Чимало його документів розповідають про те, як століттями уніатська церква служила експлуататорам та іноземним загарбникам, допомагала їм визискувати трудящих Західної України. В листі, фотокопія якого є серед експонатів, станіславський епіскоп Григорій Хомишин, звертаючись до духовенства й прихожан, особливо підкреслював важливість боротьби з «червоною агітацією», з комуністичними ідеями. У документах музею йдеться про те, як церковники, щоб перешкодити революційному рухові на Прикарпатті, створювали різні молодіжні організації, робили все, аби виховати трудящих на своїх реакційних ідеях, ізолювати їх від впливу «безбожників».
З кожним роком збільшується книжковий фонд трьох яремчанських масових бібліотек, урізноманітнюються форми їх роботи з читачами. Дуже цікаво пройшла в лютому 1969 року читацька конференція, присвячена завданням атеїстичного виховання. В ній взяло участь 220 чоловік. Бібліотеки у Яремчі стали улюбленим місцем культурного відпочинку трудящих, своєрідною школою їх літературної освіти.
На всіх ділянках господарського й культурного будівництва авангардну роль відіграють комуністи. В Яремчі є 12 парторганізацій, що об’єднують до 90 членів КПРС. Значну масово-політичну роботу серед населення проводить агітколектив. Завдяки організаційній та масово-політичній роботі агітаторів зросла політична активність трудящих, вони стали працювати більш продуктивно. Багато установ і окремих трудівників відзначено нагородами. Республіканському дитячому санаторію № 3 присуджено перехідний Червоний прапор районного комітету КП України та райвиконкому. Президія Верховної Ради УРСР присвоїла звання заслуженого лікаря Української РСР головному лікареві цього санаторію Л. Ф. Дудниковій.
Велику роботу щодо відбудови й дальшого розвитку господарства виконує міська Рада депутатів трудящих. У першій гмінній раді, обраній у Яремчі в травні 1911 року, були 3 власники підприємств та представники інтелігенції, які ігнорували інтереси трудящих, байдуже ставилися до народу і обстоювали інтереси буржуазії. Тепер у складі міської Ради — кращі представники трудящих. Обранцями народу є 50 депутатів, в т. ч. 24 робітники і 9 працівників підприємств транспорту, промисловості і зв’язку. Решта депутатів — учителі, медичні працівники, працівники споживчої кооперації тощо. Серед депутатів, обраних до Ради 16 березня 1969 року, 14 жінок; 22 комуністи і 6 комсомольців. Такий склад міської Ради забезпечує успішне здійснення господарсько-політичних завдань і адміністративних заходів.
Трудящі Яремчі з глибокою пошаною згадують партійних і радянських працівників, які доклали багато зусиль для зміцнення Радянської влади в Яремчі і районі. Це — перші секретарі РК КП України С. М. Андреев, А. П. Михайлик, голови райвиконкому А. X. Тертичний, М. Ф. Переймак, колишній заступник голови райвиконкому П. Г. Касьяненко та інші.
В липні 1968 року у Яремчі відбулася знаменна подія: понад 200 партизанів — учасників Карпатського рейду — відзначили 25-річчя свого славного походу. Серед тих, хто майже чверть віку тому громив ворога в густих карпатських лісах, а в 1968 році приїхав вклонитися пам’яті бойових побратимів, були колишній секретар партійної організації з’єднання Я. Г. Панін, командир батальйону Ф. Д. Матющенко, медична сестра М. П. Бобіна, командир першого батальйону І. Т. Сердюк. З далекого Омська прибули О. П. Тютерьов та В. Г. Бабичев, з Тбілісі — Вано Рехіашвілі і Давид Бакрадзе, автор книги «Кров’ю героїв», з Ленінграда приїхав колишній командир роти Г. І. Дорофєєв та багато ін. Такі зустрічі бойових побратимів стали традицією. На одну з них приїжджав з далекого Сибіру улюбленець партизанів, колись хвацький кавалерист О. М. Ленкін. Тепло зустрічали свого часу в Яремчі двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака, який неодноразово приїжджав на місця минулих боїв, начальника штабу 1-ї Української партизанської дивізії В. О. Войцеховича, партизанського ватажка, громадського діяча генерала П. П. Вершигору.
Яремча потопає в зелені садів і парків. Руками трудящих створені сквери, клумби, дитячі майданчики.
З особливою теплотою тут доглядають вулицю Леніна, могилу партизанів-ковпаківців і радянських воїнів. На відзначення 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка споруджено пам’ятник Кобзареві.
Значних успіхів досягли трудящі міста-курорту. Та ще більш захоплюючі перспективи відкриваються перед ними у найближчому майбутньому. Створюватиметься Яремчансько-Ворохтянська оздоровча зона. Передбачено будівництво багатьох культурних і оздоровчих закладів. На турбазі «Гуцульщина» біля будинку відпочинку «Водоспад» калуські хіміки споруджують великий пансіонат. Зводять будівлі пансіонатів й інші установи та підприємства. Надвірнянський нафтопереробний завод будуватиме свій пансіонат у районі турбази «Гуцульщина». Буде реконструйовано піонерський табір лісівників «Прикарпатський Артек».
Яремча сьогодні — місто санаторіїв, піонерських таборів, пансіонатів, будинків відпочинку, центр туризму. Місто — курорт, що потопає в зелені, впорядковане, мальовниче. Таким воно стало завдяки соціалістичним перетворенням, здійсненим за роки Радянської влади.
В. М. ВАСИЛЕВСЬКИЙ. Д. О. МУЛА