Конюшки, Рогатинський район, Івано-Франківська область
Конюшки — село, центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру Рогатина. Через Конюшки проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Львів. Поблизу протікає річка Гнила Липа. До залізничної станції Бурштин — 9 км. Населення — 1803 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані села Бабухів і Березівка.
На лівому березі Гнилої Липи за селом виявлено пізньопалеолітичну стоянку. В урочищі Янівці знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи. Село Конюшки належить до давніх поселень Прикарпаття. Побутує легенда про те, що його назва походить від конюшень галицьких князів, де бояри розводили коней і продавали їх навіть у Візантію. Кілька поселень тих часів з назвою Конюшки або Конюхи зустрічаємо у Львівській і Тернопільській областях.
Перша письмова згадка про Конюшки належить до середини XV ст. З документів видно, що село було власністю різних польських шляхтичів, які часто перепродували або передавали його в оренду.
Час від часу польські королі «дарували» село шляхтичам «за вірну службу короні». У 1565 році його «навічно» передано шляхтичу М. Синявському.
Фільварок Синявських був одним з найбагатших на Рогатинщині. Використовуючи працю селян, які у XVI ст. були вже закріпачені, шляхтичі багато засівали зернових культур, утримували сотні корів і овець, у ставу розводили рибу, а на річці Гнилій Липі — бобрів. Крім панщини —три дні на тиждень, — селян зобов’язували сплачувати великі податки та постачати на панський двір продукти. Від одного двору селяни щорічно платили по 6 грошів чиншу, по 4 маци вівса й по 4 маци пшениці. Кожний двір давав також панові десятину від худоби, птиці, бджіл тощо.
Шляхта все частіше замінювала натуральний податок грошовим, що було для неї більш вигідно. У 1563 році, наприклад, 25 залежних селян Конюшок, крім панщини, щорічно платили чиншу 70 злотих і 10 грошів. Підсусідки й комірники, які неспроможні були платити податок, відробляли панщину і «робили, що їм накажуть», у маєтку поміщика.
Селяни, які чумакували, возили з Долини сіль до Рогатина, а також у Литву. Вони платили мито від кожного воза солі по 20 грошів й самі ремонтували дорогу. Немалий прибуток мали з селян і дві корчми.
Політичне й економічне пригнічення спричинилося до росту незадоволення селян. Вони виступали проти феодальної експлуатації. Шукаючи захисту від сваволі феодалів, селяни подавали до суду скарги на пана, але суд їх повертав назад.
З кожним роком злидні селян і їх експлуатація зростали. В середині XVI ст. в західних і північних повітах Руського воєводства «грунти здрібніли вже так, що ставали замалі для господарств».
Невдовзі панщина збільшилася до 4-х днів на тиждень. Дошкуляли селянам ще «позапанщинні роботи» восени і взимку — обробка льону та конопель, а влітку кожен селянин-кріпак повинен був відробити три толоки. Тому почастішали втечі селян, дарма що втікачам загрожували смертю. Від пасивних форм боротьби — подач скарг, селяни вдаються до більш активних — від підпалів панських маєтків до збройних виступів. Коли восени 1648 року на Прикарпатті з’явилися козацькі війська, жителі Конюшок разом з мешканцями навколишніх сіл повстали проти польської шляхти. Вони напали і зруйнували панський маєток у сусідньому селі Обельниці.
Шляхетські каральні загони вчинили жорстоку розправу над селянами Коню-шок, зруйнували і пограбували село. Конюшки зазнали таких руйнувань, що селяни не мали з чого платити податки.
Після придушення селянських повстань на Прикарпатті у 1648—1649 рр. шляхта, відбудовуючи зруйновані замки, все більше вимагала від селян коштів. У кінці XVII і на початку XVIII ст. селяни Конюшок змушені були відробляти щоденну панщину. Посилилось обезземелення. У 1788 році на 259 селянських дворів і 1876 жителів припадало орної землі, пасовищ і сінокосів лише 1376 моргів, а поміщик і церква володіли 1963 моргами землі, у т. ч. 125 моргами лісу.
На початку XIX ст. в Конюшках помітно посилюється класова диференціація, зростають заможні господарства і водночас збільшується кількість бідняків. Значна частина селян користувалася ділянкою землі менше одного морга, а куркулі володіли 20 й більше моргами. До того ж, від селян вимагали присяги виконувати всі феодальні обов’язки, покладені на них державою і паном. Гальмуючи здійснення реформи 1848 року, проведеної окупаційною адміністрацією Австрії, пани робили все, щоб затримати звільнення селян від кріпацтва. В Конюшках тільки 1854 року уповноважені громади П. Дуда, М. Сьома та І. Скорохода підписали документ-протокол про скасування панщинних повинностей. Однак окружна комісія навмисно перекрутила цей протокол і селяни продовжували й далі виконувати ряд феодальних повинностей.
Тяжке гноблення викликало протест у селян. 1906 року біднота з Конюшок взяла участь у сільськогосподарських страйках, що відбулися в Рогатинському повіті. Для придушення виступу бідноти в селах повіту, у т. ч. і в Конюшках, з’явилися каральні загони.
Українські буржуазні націоналісти схвалювали поліцейські репресії проти трудящих. Націоналістична газета «Руський селянин», захищаючи владу австрійських окупантів і виправдовуючи поліцейські репресії, писала, що селяни не мають права змушувати поміщиків підвищувати плату за виконувану роботу.
В кінці XIX і на початку XX ст. намічалося пожвавлення в розвитку освіти на селі. 1894 року в Конюшках відкрили однокласну школу, в ній навчалося 25—30 дітей, переважно заможних батьків. Через 13 років цю школу реорганізовано у двокласну.
Під час першої світової війни на околицях Конюшок відбувалися запеклі бої між російськими і австро-німецькими військами. 15 липня 1915 року австрійці протягом дня вели артилерійський вогонь по Рогатину і наступали на Конюшки — Бурштин. 17—24 липня наступ австрійців у районі Конюшків—Бурштина відновився. Внаслідок артобстрілу частину Конюшок, т. зв. Басараб’є, було цілком зруйновано, згоріло понад 30 хат.
Революційні події 1917 року в Росії, зокрема перемога Жовтневої революції, значно активізували революційну боротьбу селян Галичини, у т. ч. і в Конюшках. Солдати, що повернулися з російського полону,— бідняки Д. П. Юрків, Д. П. Дуда, М..С. Дуда —поширювали в селі ідеї соціалістичної революції, розповідали про Радянську владу, закликали трудящих села боротися за прикладом селян Росії й України за землю й свободу. Влітку 1920 року Червона Армія, переслідуючи війська білополяків, наблизилася до Конюшок. З 5 по 12 вересня тут відбувалися жорстокі бої. Селом двічі оволодівали частини 8-ї дивізії червоних козаків. Трудящі допомагали червоним козакам продовольством, фуражем, а група селян (В. М. Гавриловський, В. Дубинський, В. І. Марцінковський, М. Д. Кухар та інші) вступила до загонів Червоного козацтва.
Восени 1920 року Конюшки загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Настав важкий період нової окупації. Трудящих обклали непосильними податками, мінімальна сума яких з двора сягала 90 злотих. За невчасну сплату податків у селян забирали останню корову, коня, навіть останній мішок зерна. Посилився і національний гніт. Мовою викладання в школі стала польська. У 1933 році в час пацифікації каральний загін уланів спалив бібліотеку, знищив все майно читальні «Просвіти», пограбував сільський кооператив.
Посилювався процес розшарування селян. Куркулі володіли 20—30 і більше га землі, в той час як 47 батраків взагалі не мали землі. Більшість селян користувалася 1—3 га. Третина всіх земельних площ належала поміщику та церкві.
Класові й національні утиски загострювали боротьбу на селі. Передові селяни Конюшок стають на шлях революційної боротьби. У 20-х роках в селі не раз розповсюджувалася революційна література, про що з тривогою повідомляв поліцію таємний агент у Рогатині. У день першої річниці смерті В. І. Леніна в селі з’явилися листівки, в яких розповідалось про життя й діяльність вождя соціалістичної революції. Революційну пропаганду вели передові селяни Д. П. Юрків, Д. П. Дуда, І. М. Дуда та ін. Саме за це піп прилюдно накинувся на Д. П. Сьому і побив його хрестом. Поліція вчиняла обшуки. На квартирах у селян І. М. Дикмара, Д. П. Сьоми знайшли праці В. І. Леніна —«Держава і революція» та «Чергові завдання Радянської влади», а також збірник революційних пісень.
1926 року в селі виник осередок прогресивної селянсько-робітничої організації «Сельроб». Його засновниками були М. Крокошинський, П. М. Кос, Д. П. Сьома, М. Я. Ільків та Д. П. Юрків. Ця організація мала великий вплив на селян. На виборах у польський сейм у 1928 році за її кандидатів у Конюшках віддали голоси 30 проц. виборців.
Партійний осередок КПЗУ засновано у 1932 році, секретарем його став М. Крокошинський, а з 1935 року — П. І. Юрків. 1934 року під проводом комуністів створюється на селі комсомольська організація. Партійна і комсомольська організації об’єднували на той час 16 комуністів і комсомольців. Вони поширювали серед селян прогресивну літературу, журнали, газети, листівки проти війни і фашизму, розповідали правду про Радянський Союз, викривали ворожу суть українського буржуазного націоналізму.
В день 16 річниці Жовтневої революції у Конюшках замайоріли революційні транспаранти з написами: «Хай живе КПЗУ!», «Хай живе соціалістична революція!».
У червні 1936 року комуністи села організували великий аграрний страйк. Батраки й бідняки Конюшок не вийшли на роботу, вимагаючи підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці. До страйкового комітету увійшли бідняки М. І. Краєвський, Н. М. Тимчишин, А. І. Тарган і А. Ю. Чех. Спроба поміщика завербувати штрейкбрехерів з сусідніх сіл закінчилася поразкою. Близько 200 бідняків, у т. ч. жінки й діти, озброєні вилами, косами, палицями, перетяли шлях штрейкбрехерам. Поліція почала арешти. Це викликало рішучу протидію страйкарів. Біля поліцейського стану зібралося близько 800 селян. Вони роззброїли поліцію, розбили двері сільського поліцейського приміщення і визволили заарештованих. Комуністи й комсомольці тут же організували демонстрацію із закликами: «Хай живе вільна, возз’єднана Радянська Україна!», «Смерть окупантам!». Над селом залунали революційні пісні.
Наступного дня до Конюшків прибув загін кінної поліції. Почалися арешти. До окружної тюрми кинули Й. І. Рубашного, Й. М. Зелінського, С. Я. Мотику, І. Д. Турчина, Ю. Ф. Яремка та інших, де вони пробули без суду понад 4 місяці.
Однак всупереч поліцейським репресіям, страйкова боротьба тривала. Страйкарі добилися підвищення заробітної плати чоловікам — від 1 до 1,2 злотих, жінкам — від 90 грошів до 1 злотого за день, за сінокіс платити натурою 7-му копицю сіна, а за збирання зернових — 12-ту копу. Було також трохи скорочено робочий день: з 6 год. 30 хв. ранку до 19 год. 30 хв. вечора з перервою на обід.
Страйк у Конюшках вплинув на піднесення революційного руху селян сусідніх сіл. 8 липня 1938 року рогатинський староста повідомляв воєводське управління про небезпеку нових заворушень у селах Обельниці, Юнашкові, Букачівцях.
Для посилення впливу на маси трудящих комуністи використовували легальні організації. У 1937 році Бережанський окружний суд покарав за використання культосвітніх легальних організацій для пропаганди ідей соціалізму комуніста П. І. Юркова та кількох комсомольців. 1 травня 1938 року, щоб забезпечити «державний спокій» і уникнути можливих революційних проявів, поліція знову заарештовує їх. Для революційної пропаганди комсомольці використовували і таку нагоду. За їх ініціативою молодь на різдво і під Новий рік пропагувала нові колядки, в яких йшлося про успішне завершення Дніпрогесу, події в Іспанії.
Комуністи й комсомольці часто збирались у сільського коваля комуніста М. І. Крокошинського, обговорювали питання революційної боротьби, слухали голос Москви і Києва.
Сільський піп писав, що в Конюшках комуністи мають найбільший вплив, що це найгірша «станиця» на всю Рогатинщину, а може, й Львівщину, тут поява священика викликає неприхильні й ворожі почуття.
У вересні 1939 року почалася нова сторінка в історії Конюшок. Готуючись до зустрічі Червоної Армії, селяни писали вітальні лозунги, шили червоні прапори, пекли свіжий хліб. У центрі села комсомольці спорудили велику тріумфальну арку. 20 вересня на світанку до села вступила червона кіннота. Багато селян зібралося біля тріумфальної арки. В руках дівчат і дітей — квіти, а в юнаків — лозунги й прапори, у старших — хліб-сіль. Радості не було меж. Кожний, хто прийшов на зустріч, намагався поговорити з червоноармійцями, розпитати про життя радянських людей, порадитись, з чого тепер починати нове життя. На мітингу селяни обрали тимчасовий сільський революційний комітет. До нього увійшли активісти з бідняків і середняків: В. Л. Печарський, Н. М. Тимчишин, М. Крокошинський, В. Димкар, М. І. Краєвський. Було створено і волосний революційний комітет, головою якого обрали Д. П. Сьому. До сільської і волосної міліції селяни делегували активних бідняків Д. С. Іванова, К. П. Журавінського та інших.
Тимчасовий революційний комітет передав сільській бідноті 553 га землі, 145 голів худоби, понад 250 цнт зерна. Багато бідняків уперше в своєму житті привели додому корову, коня, притягли воза. В день, коли батрачка вдова П. І. Короташ одержала корову, закінчився для її сім’ї час напівголодного життя. Жінка одержала ще гектар землі, засіяної пшеницею і житом, і півгектара — під ярі культури. Тікаючи від злиднів, у 20-х роках батрак Г. Й. Мотика опинився аж у далекій Аргентіні.
Повернувшись звідти, він і далі батракував на поміщика. У вересневі дні 1939 року його наділили коровою, конем, возом, дали півтора гектара землі.
Трудящі Конюшок взяли активну участь у виборах депутатів до Народних Зборів Західної України, куди вони послали свого земляка Д. П. Сьому. В грудні 1940 року сільські трудівники обрали свою першу сільську Раду, головою якої став В. Л. Печарський. Селяни розуміли: хоч вони й вільні, але поодинці їм з нужди не вийти, краще й легше буде працювати спільно. Взимку 1941 року у селі почала роботу ініціативна група для організації колгоспу, а весною цього ж року 70 бідняків і середняків подали заяви про вступ до колгоспу.
22 червня 1941 року в селі готувалися відкрити перший колгоспний дитячий садок. Все було зроблено: прибрано приміщення — колишній палац поміщика — закуплено посуд. Та відкриття не відбулося. Почалася війна. 23 червня на колгоспному полі фашистські льотчики вбили кулеметними чергами колгоспників-косарів — І. А. Куча, К. І. Дволятика, І. Д. Данилкова і тяжко поранили В. С. Іванова. Це були перші жертви війни в селі Конюшках. Того ж дня відбувся мітинг. 28 червня гітлерівці захопили село. Окупанти спільно з націоналістами хапали людей, знущались з них, били. В одну з січневих ночей 1942 року вони зігнали до льоху активістів і вчинили над ними криваву розправу. Окупанти та їх бандерівські прихвосні зруйнували колгосп, спалили всі його приміщення, клуб і понад 30 приватних будинків. За час окупації вони вивезли на каторжні роботи до Німеччини 142 чоловіка.
Та селяни не мирилися з фашизмом. Вже у 1942 році виникла антифашистська група опору, до якої входили М. Крокошинський В. Л. Печарський (керівник), М. В. Ткачук, В. П. Сьома, М. І. Краєвський, П. Чорнописький (житель села Чагрова) та ін. Підпільники приймали і розповсюджували повідомлення Радянського інформбюро, допомагали жителям уникати виїзду на каторгу до Німеччини, а згодом налагодили зв’язок з партизанським з’єднанням С. А. Ковпака і постачали йому продукти, одяг, вели разом розвідку.
25 липня 1944 року бійці 137-ї стрілецької дивізії визволили Конюшки від фашистів. 77 місцевих жителів пішли в Червону Армію захищати свою Вітчизну, з них — 41 загинув у боях. За героїзм 18 воїнів нагороджено орденами і медалями Союзу РСР.
Після визволення селяни приступили до відбудови зруйнованого господарства. Почали працювати клуб, школа, бібліотека. У липні 1947 року відновила роботу партійна організація (секретар І. К. Поліщук), а через півроку — і комсомольська організація. З ініціативи комсомольців було відбудовано клуб. Колгоспники першими в області виявили ініціативу у відродженні культурно-освітніх закладів. Вони забезпечили клуб паливом, обладнали меблями, радіофікували, побудували спортивний майданчик, укомплектували сільську й клубну бібліотеки. За рішенням бюро обкому партії почин трудівників Конюшок став надбанням області.
Д ля успішного обмолоту хліба селяни, які ще не об’єдналися в колгосп, виявили бажання організувати громадський тік.
Навесні 1949 року на території села вже було 2 колгоспи — ім. Б. Хмельницького та ім. Т. Г. Шевченка. У 1955 році вони об’єднались в один ім. Т. Г. Шевченка. Колгосп мав 1678 га землі, у т. ч. орної 1177 га. Та не вистачало тягла, техніки. На допомогу молодим колгоспам прийшла держава. МТС надіслала сюди трактори, молотарки та інші машини й реманент. Надходила допомога із східних областей. Широке застосування нової техніки значно полегшило працю хліборобів. Весняного вечора, повертаючись з роботи, колгоспниці не раз вітали трактористів піснею, яку під враженням радіопередач з Москви і Києва в час страйку сільської бідноти ще у 1936 році склали комсомольці-підпільники.
…Загудуть сталеві коні
На полях колгоспу,
І полине вільна пісня
Про волю народу.
Так, мрія трударів стала дійсністю.
Це були перші кроки механізації. А вже 1957 року основні роботи по обробітку зернових і технічних культур повністю було механізовано. Незабаром колгоспники з допомогою держави спорудили електростанцію. В хатах трударів уперше засяяли лампочки Ілліча.
Комуністи, правління колгоспу і численний актив багато зробили для організаційно-господарського зміцнення артілі, створення виробничих і спеціалізованих бригад. Агротехнічне навчання колгоспників допомогло хліборобам у ювілейному 1957 році зібрати зернових у середньому по 25 цнт з гектара.
В процесі вільної, творчої праці виростали нові люди, свідомі будівники свого щастя. Колишні батраки й бідняки І. С. Вненьк, Т. І. Оперда, О. І. Дволятик, Г. Й. Мотика та інші в час становлення колгоспу показували зразки праці й виробляли на різних роботах по 300—400 трудоднів.
Колгоспники Конюшок —працьовиті люди. Машиніст П. І. Дуда, наслідуючи приклад відомого на Україні машиніста М. Бредюка — майстра швидкісної молотьби за погодинним графіком,— 12 вересня 1952 року за 21 годину молотаркою МК 1100 намолотив 943 цнт пшениці, перевиконавши норму в 4 рази, і заробив за добу 194 крб. та 88 кг зерна.
Колгосп ім. Т. Г. Шевченка славиться у районі високими врожаями цукрових буряків. У 1963 році колгоспники звернулися до всіх буряководів району з закликом зібрати щонайменше по 300 цнт буряків з кожного гектара. Ланки К. Д. Ільків, М. П. Галушки і М. О. Паславської зобов’язалися виростити по 400 і 500 цнт з га.
Восени 1959 року до колгоспу ім. Т. Г. Шевченка приєдналось ще дві бригади сіл Бабухова й Березівки. Нині це велике механізоване господарство, має 18 тракторів, 9 комбайнів, 20 сівалок, 19 вантажних машин, 44 електромотори. Швидко зростало тваринництво. На початок 1970 року колгосп мав близько 2 тис. голів великої рогатої худоби, понад 1300 голів свиней. Артіль розгорнула широке будівництво. Тут споруджено понад 30 господарських приміщень на фермах, 5 зерносховищ, склад для мінеральних добрив, млин та інші громадські будівлі.
Помітно зросла культура сільськогосподарського виробництва, особливо збільшилось внесення у грунт природних і мінеральних добрив. Завдяки вжитим заходам колгоспники щороку вирощували сталі врожаї, по 27—28 цнт з гектара. Врожайність цукрових буряків і картоплі за час існування колгоспу зросла більш як у 2 рази, овочів — у 3 рази. Артіль збирає по 460 й більше цнт цукрових буряків з кожного га посіву.
За самовіддану працю 13 хліборобів було нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Серед них ордена Леніна удостоєно бригадира тракторної бригади комуніста К. К. Печарського, ланкову М. О. Паславську, ланка якої вирощувала по 400—500 цнт цукрових буряків і по 200—250 цнт картоплі з гектара.
Виросла партійна організація села. 1969 року вона об’єднувала 64 комуністи, більшість з них працює безпосередньо на виробництві, очолює важливі ділянки роботи.
Конюшківська сільська Рада приділяє велику увагу благоустрою. Вона стала в Рогатинському районі зачинателем руху за впорядкування сіл. За ініціативою депутатів сільської Ради в Конюшках прокладено на головній вулиці тротуар, на решті вулиць тверде покриття, всі подвір’я озеленено.
Багато зроблено щодо піднесення освіти та культури. У 1951 році відкрито середню школу в новозбудованому двоповерховому приміщенні. Нині у селі трудиться чималий загін спеціалістів. На кінець 1969 року в Конюшках уже працювало 34 чоловіка з вищою і 145 з середньою освітою та близько 100 механізаторів різного профілю.
Важливим центром культурно-масової роботи є клуб. Тут демонструються кінофільми, працюють драматичний і хоровий гуртки, читаються лекції.
У селі — 2 бібліотеки, постійними читачами яких є 2/3 мешканців. Зникли назавжди глиняні хатки, криті соломою. Конюшки фактично перебудовано заново. Вже зведено понад 900 будинків на 3—4 кімнати, критих переважно шифером або черепицею. У 1950 році на площі, в центрі села, відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку. Тепер це найулюбленіше місце відпочинку. 1962 року до села приїздив земляк Д. В. Братусь, який ще за молоду виїхав на заробітки до США. Він не впізнав Конюшок. Про всі великі зміни, які сталися за Радянської влади, він писав у прогресивній українській газеті США.
В селі працюють кравецька й шевська майстерні; дитячі ясла, медпункт, пологовий будинок, аптека. Є в селі їдальня, філія зв’язку. В користуванні населення є швейні машини, велосипеди, мотоцикли, телевізори.
В достатках живуть хлібороби. Колишня батрачка К. Я. Мотика з чоловіком шукали в поміщицьких економіях заробітку на шматок хліба. Тепер її сім’я в колгоспі щороку заробляє по 2—3 тис. крб., має нову хату, кухню; в кімнатах нові меблі, килими, побутова техніка. Гірке життя було в батрака П. І. Гереги. Здавалось все зло, яке існує на світі, зосередилося в його хаті. Самому йому ніколи б не здолати труднощів. Допомогли стати людиною Радянська влада, рідний колгосп, де він сумлінно працює. Його старший син — інженер, нині працівник лісової промисловості, молодший навчається у Львівському лісотехнічному інституті.
Так живуть і трудяться колгоспники Конюшок сьогодні. Село швидко набирає вигляду сучасного впорядкованого селища.
О. П. СЬОМА. М. П. ХВОСТІН